Субкультура як об’єкт дослідження

НАЗАР СЛЮСАРЕВСЬКИЙ,

http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/4267/1/N_Sliusarevskyi_STMM_3_NDL_KL.pdf

Єдиної усталеної системи поглядів на явище субкультури на сьогодні немає. Кожна наука поняття “субкультура” інтерпретує й описує з позицій своїх предмета та методології. Тому в науці сформувалася низка найпоширеніших підходів до вивчення та опису цього явища. Коротко охарактеризуємо їх. Системно-динамічний підхід полягає в поданні субкультури як складної системи, що зазнає фазових перетворень. Синергетичний підхід описує взаємодії субкультур як такий процес, що розгортається хаотично. У цьому процесі одні субкультури посилюються (кооперативний ефект), а інші гаснуть. Інформаційний підхід подає образ культури (субкультури) як поєднання соціальних феноменів з інформаційними, де колективна свідомість (що несе в собі духовні цінності) формується в процесі передавання інформації від індивіда до індивіда, а ЗМІ (телебачення, радіо, преса) активно впливають на цей процес. Генетичний підхід полягає в ототожненні системи духовних цінностей з набором генів. Ієрархічний підхід інтерпретує культуру як ієрархічно організовану систему, в котрій культури вищого рівня розвиваються за своїми законами, відмінними від законів нижнього рівня. Трофічний підхід дотримується принципу: верхній рівень розвивається за рахунок нижнього. Трофічні рівні вибудовуються в ланцюжок, початком якого є перетворення світу людських почуттів в мисленнєві образи. Екологічний підхід розглядає субкультурні спільноти як цілісні утворення в широкому соціокультурному середовищі. Епідеміологічний підхід уподібнює процес формування субкультур поширенню інфекційної хвороби: збудник — соціальний міф, формуючись у масовій свідомості, передається від індивіда до індивіда, охоплюючи масу вразливих.  Когнітивний підхід полягає в уявленні про субкультуру як систему пізнавальних теоретичних конструктів, крізь призму яких сприймається навколишня дійсність.

Окрім вищеназваних підходів у межах гуманістичної традиції відомі методологи Шварц і Якобс виокремили два основні напрями, які обирають різні дослідницькі стратегії (парадигми) вивчення та опису субкультури — реконструкція життєвого світу та вивчення соціальних форм. Коротко схарактеризуємо їх. Реконструктивістська стратегія (парадигма) має на меті якнайповніше відтворення світобачення представників певної групи, її картини світу. Основним методом дослідження виступає феноменологія. В межах цієї стратегії вирізняють ще два напрями (феноменологічні моделі): сцієнтизм та екзистенціалізм. З позицій сцієнтизму, всі люди мислять приблизно за одними принципами — згідно вимогам наукової методології, висувають та перевіряють гіпотези, створюють теорії та фальсифікують їх. Весь життєвий світ тут можна уявити як сукупність знань, котрі розвиваються згідно законів розвитку наукового знання. Протилежним є екзистенційний напрям. Основну увагу тут приділяють аспектові емоційних переживань, а не мислиннєвим структурам, як у сцієнтистів.

Стратегія, що вивчає соціальні форми (інструктивістська парадигма), має на меті вивчення правил, котрі дають змогу самому досліднику стати членом даної субкультури. Форми становлять типові взірці соціальної взаємодії, такі, як привітання або залицяння. Форми задаються правилами, що визначають, які ходи припустимі в цій грі, а які ні, однак партії, що складаються з ходів, є результатом творчості самих учасників. Вивчаються саме ігри та правила мислення й дії, що утворюють їх. Символічні системи виникають як засіб адаптації до навколишньої дійсності та вирішення нагальних проблем; “ці системи передаються в ході інкультурації передусім як інструкції з поведінки в деяких проблемних ситуаціях. Більшість “субкультур” (хоч би що це слово означало) не мають повних текстів, котрі б передавали загальний світогляд їх учасників, однак всі вони роз’яснюють новачкам, як їм себе поводити та як їм себе почувати”.

Звісно, вся сукупність наукових підходів не обмежується цим переліком, але ці підходи є найбільш поширеними і саме на їх основі здійснюються спроби типологізації та інтерпретації субкультур.

Окрім зазначених вище основних підходів до вивчення субкультури, на нашу думку, варта уваги і запропонована К. Соколовим концепція соціокультурної стратифікації, яка тлумачить субкультуру передусім як явище соціально-психологічне і мистецьке. Згідно з цією концепцією, субкультура ? це не що інше, як картина світу, що є спільною для певної великої групи людей. Значну роль у генезі й еволюції субкультур відіграє мистецтво, воно відображає картини світу різних субкультур, а також своєрідним чином формує і змінює їх. Саме відмінності в картинах світу породжують різноманітні субкультури суспільства. Все розмаїття субкультур в суспільстві інтегрує в єдину культурну систему "ядро культури". Йдеться про загальнонаціональну картину світу, в якій відображено цілісність національної культури.

Тези вище згадуваної концепції дістають підтвердження у низці досліджень, і саме тому вона видається найперспективнішою. Зазначимо також, що завдяки цій концепції можна поєднати в єдине ціле різні підходи до вивчення й опису субкультур: системно-динамічний, синергетичний, інформаційний, генетичний, ієрархічний, трофічний, екологічний, епідеміологічний, когнітивний, реконструктивістський, інструктивістський. Бо саме категорія "картина світу", на наш погляд, є універсальною одиницею їх поєднання.

Наведемо також деякі інші з відомих на сьогоднішній день типологізацій субкультур. Наприклад, Б. Єрасов виокремлює і стисло схарактеризовує такі 10 типів: субкультура бідних і багатих, гендерна, міська і сільська, девіантна, класова, кримінальна, молодіжна, периферійна та елітарна. А. Шилова, пропонуючи програму навчального курсу "Соціологія девіантної поведінки", виділяє 3 типи субкультур: делінквентна (злочинна), молодіжна і професійна. Як бачимо, тут не спостерігається чіткої логіки виділення підстав для типологізацій.

Усе це, на наш погляд, засвідчує, що треба типологізувати не субкультури, а соціальні групи, які можуть утворити або не утворити субкультуру. В принципі "кожен клас, кожна соціальна група можуть мати свою особливу "субкультуру”, кожна соціальна група здатна створити її, але не кожна створює. З огляду на це треба шукати ознаки, причини та закономірності утворення та функціонування субкультури, а вже потім вдаватися до типологізації. При цьому слід пам'ятати, що "творцем, носієм та зберігачем субкультурних традицій зазвичай виступає соціокультурна група. Разом з тим далеко не усяка соціальна група володіє власною субкультурою. Як остання може бути визнана лише така спільнота людей, що має відмітні культурні ознаки, котрі вирізняють її поміж інших спільнот".

Сьогодні можна зазначити, що "поняття “субкультури” спіткала доля більшості інших найбільш вживаних понять, що зробило його великою мірою неоднозначним. Більша їх частина вказує на різні, хоча і однаково реальні речі, тому важко виділити якісь як “правильні” та відкинути інші як “неправильні”. Кожен дослідник і кожна наукова дисципліна інтерпретують це явище відповідно до своїх дослідницьких потреб. У цих інтерпретаціях є багато спільного, однак, на нашу думку, для науки цього замало. На сьогодні нам не вдалося знайти універсальної теорії субкультур чи хоча б спільних концептуальних засад їх дослідження. Тому назріла необхідність таку теорію (концепцію) створити.

Для створення такої концепції необхідно мати чітке пояснення механізмів виникнення та функціонування субкультур. Для того, щоб зрозуміти ці механізми, дослідникам доведеться знайти відповіді на низку загальних.

• За якими критеріями можна визначити, що в даній соціальній групі існує чи зароджується певна субкультура?
• Як відбувається процес утворення субкультур?
• Які чинники сприяють, а які заважають будь-якій соціальній групі суспільства створювати свою субкультуру?
• Наскільки утворена субкультура є стійкою?
• Чи може субкультура, створена однією соціальною групою, бути сприйнятою іншими субкультурами як своя?
• Як відбувається процес (якщо він справді відбувається) подальшого поширення субкультури, тобто процес її виходу за межі соціальної групи, що її створила, і які закономірності подальшого розвитку і функціонування субкультури?
• Що є спільного й відмінного у різних субкультур одного суспільства?
• Які особливості прояву окремої субкультури і сукупності субкультур на мікро- і макрорівні?
• Чи існує спадкоємність між субкультурами, котрі віддалені одна від одної у часі?
• Чи можна керувати процесом утворення і побутування субкультур? Тобто чи можна в принципі штучно створити або знищити чи видозмінити якусь субкультуру?

Звичайно, цими питаннями окреслена проблематика не вичерпується. Однак вони видаються ключовими з погляду її подальшої розробки.

Далі йтиметься про пропоновану концептуальну схему дослідження та опису субкультури як явища.

Для початку необхідно визначитись, що ми розуміємо під поняттям "культура", оскільки на сьогоднішній день тлумачення цього поняття є досить багатоманітним і неоднозначним; "різноманітність теорій культури пояснюється різноманітністю дослідницьких завдань і всі вони мають право на існування”. З цим неможливо не погодитись.

"Специфіка розуміння культури багато в чому залежить від світогляду та професійної позиції вченого. Іноді фокус культури вбачають у реальній, такій, що розгортається в просторі та часі, діяльності, її стилі, видимих естетичних проявах. Але більш поширеним є розуміння культури як інформаційної програми діяльності, системи "архетипів", згідно з якою здійснюється та відтворюється весь організований процес життя”. Додамо, що, на нашу думку, інформаційне розуміння культури є найприйнятнішим, оскільки викликає найменше суперечностей.

Тому, зважуючи на мету цієї роботи, ми також будемо розуміти культуру як інформаційну програму. Для зручності за основу візьмемо визначення, дане В. Стьопіним у журналі "Вопросы философии" Згідно з ним, культура — система таких, що розвиваються історично, надбіологічних програм людської життєдіяльності (діяльності, поведінки, спілкування), що забезпечують відтворення та зміну соціального життя у всіх його основних проявах.

Програми діяльності, поведінки та спілкування представлені багатоманіттям знань, норм, навичок, ідеалів, взірців діяльності та поведінки, ідей, гіпотез, вірувань, цілей та ціннісних орієнтацій тощо. У своїй сукупності та динаміці вони утворюють історично накопичуваний соціальний досвід. Культура зберігає, транслює цей досвід (передає його від покоління до покоління). Вона також генерує нові програми діяльності, поведінки та спілкування людей, котрі, реалізуючись у відповідних видах та формах людської активності, породжують реальні зміни в житті суспільства.

Відповідно до цього субкультуру ми розуміємо як частину культури, або як частину програми — її підпрограму. Програма реалізується саме завдяки своїм підпрограмам. Але субкультура може виступати не тільки як засіб реалізації великої програми, але й як певна альтернатива або антитеза великої програми, цілісна і цілком самодостатня програма, що може існувати як усередині програми, так і сама по собі, як своєрідний запасний варіант розвитку соціокультурної системи.

Певною мірою культуру також можна розуміти як своєрідну картину світу. В нашій роботі ми тлумачимо культуру як надбіологічну програму життєдіяльності людини (в найширшому розумінні цього слова), а також сприйняття.

З когнітивної точки зору, слідом за М. Соколовим, культуру можна трактувати як сукупність ментальних структур, набутих більшістю суспільства, а субкультуру — як один із можливих культурних виборів: "кожна субкультура містить набір правил, що дають змогу приймати рішення стосовно всього, що може бути вибрано — підходить це для них чи ні, а якщо ні та якщо немає жодного задовільного варіанта — винаходити щось своє. Можливо, система принципів, за якими здійснюється вибір, — це найважливіша характеристика субкультури". Він робить припущення, що "принципи, котрі організовують розвиток субкультури, можуть розглядатись як “сценарій” або “скрипт” — когнітивна структура, що організовує поведінку у деяких типах ситуацій". Розвиток субкультури, відповідно, визначається програмою, котра регулює відносини з нормами культури, частина яких інтеріоризується, а частина відкидається. Також має місце чітке розмежування культури та субкультури. На думку М. Соколова, воно полягає в мірі довільності вибору таких програм. "Власне, говорити про вибір культури неможливо: залучення до неї починається без згоди дитини. Але залучення до однієї з субкультур у всіх випадках має на увазі прийняття рішення (або деяких послідовних рішень), що здійснюється свідомо. Це — один із небагатьох моментів, коли людина вільна вирішувати, через які окуляри їй дивитися на світ".

Однак існує низка критичних зауважень, що, на нашу думку, є слушними і стосуються парадигми картини світу загалом: "У сучасних суспільствах існування груп, що поділяють спільні норми та цінності, що мають спільний "стиль життя", є радше ілюзією, ніж реальністю. Культура в цілому складається з компетенцій з виконання певних ролей (наприклад, статевих ролей, ролей носія даної мови або віруючого в якихось богів). Проблема в тому, що ці компетенції розподілені надзвичайно нерівномірно, і за володінням однієї з них не завжди (і все рідше) можна сказати, якими ще володіє та чи інша людина… Це особливо помітно стосовно тих явищ, які ми умовно назвали молодіжними субкультурами. Нема сенсу говорити про футбольних фанатів, сатаністів або націонал-більшовиків як про групи в логічному сенсі цього слова, членство в одній з яких заперечує членство в інших… лише інколи можна виявити щось на зразок соціального середовища, з яким пов’язана та чи інша субкультура". Тому досить важко визначити, чи мають сенс результати дослідження побудовані в рамках метафори картини світу. Але ця проблема вирішується за допомогою реконструктивістської парадигми, завдяки якій "критерії стають однозначними — здатність поводитися так, щоб нічим не відрізнятись від інших виконавців тієї ж ролі, і сприйматись ними як свій".

Усе це, на наш погляд, засвідчує, що самих категорій — таких, як картина світу та набір норм, недостатньо. Треба шукати ще додаткові параметри і вже на основі їх цілісності здійснювати комплексний аналіз.

Cаме тому російський соціолог Д. Алісов, досліджуючи міську культуру (субкультуру), виділяє такі параметри. На його погляд, міська культура "утворюється з таких елементів культури міста, як норми, цінності даної міської спільноти, соціальна психологія міської спільноти, спосіб життя та менталітет городян, соціальна комунікація та соціальне проектування тощо". Своєю чергою, "основними складовими культури міста є субкультури вищого порядку: міська культура (власне міська культура), традиційна культура (власне сільська культура) та гібридна (квазіурбаністична, або квазіміська)". У процесі дослідження Алісов доходить висновку, що сучасна міська культура "має складну поліаморфну структуру, що складається з безлічі взаємодіючих субкультур і має в основі свого розвитку тенденції до диференціації й ускладнення внутрішньої структури".

В дечому аналогічне дослідження, але вже на теренах України, проводить Т. Бєлавіна. Досліджується процес становлення молодіжної політичної субкультури та ступінь її сформованості. В процесі дослідження виявилося, що "загальні характеристики молодіжної політичної орієнтації не дають підстав для висновку про сформованість субкультурних ознак політичної культури молоді, оскільки характерними для молодіжного руху є недостатня організованість, нерозвиненість ціннісно-орієнтаційної єдності, відсутність певної ідейної єдності поглядів та позитивних програм дій, ідеологічна розмитість, невизначеність політичних орієнтирів, політична аморфність, сугестивна залежність від впливу деструктивних сил суспільства, засобів масової інформації, сумнівних цінностей масової культури".

Слід брати до уваги ще й такий момент, що "кожна людина належить до якоїсь субкультури, хоч субкультури більшості людей не мають ані самоназви, ані системи символів, що визначають їх межі. Можливе припущення полягає в тому, що самоідентифікація та символіка має вияв лише разом з необхідністю швидко та ефективно відрізнити своїх від чужих. Виходячи з цього, можна висунути гіпотези стосовно зв’язку організаційних факторів і проведення символічних меж. Емпіричні дані в цілому підтверджують це припущення. Так, є очевидний зв’язок між суб’єктивною важливістю субкультурної самоідентифікації і мірою, з якою група розпорошена в більшій за розмірами популяції" [5]. Необхідні чіткі критерії та показники, за допомогою яких ці субкультури можна виявляти, описувати та типологізувати.

Тому, на нашу думку, складовими субкультури, а одночасно й ознаками є знання (картина світу у вузькому сенсі); цінності; стиль та спосіб життя; соціальні інститути як системи норм; процедурне знання: навички, уміння, способи здійснення, методи; потреби та схильності (див. схему).

Складові та ознаки субкультури

Критерієм наявності та сформованості субкультури є єдність вищевказаних параметрів. Творцем та носієм субкультури тут є соціальна група, що має певні культурні ознаки, котрі відрізняють її від інших спільнот. Соціальну групу тут слід розуміти передусім в широкому сенсі. Тобто як велику спільноту людей, головною ознакою якої є насамперед культура, а не місце в системі суспільних відносин.

Розшифруємо запропоновану схему докладніше.

Знання (картина світу у вузькому сенсі). Під цим поняттям мається на увазі вся сукупність знань та уявлень індивіда про оточуючу дійсність, відштовхуючись від яких, індивід вибудовує цілісний образ соціального світу та свого місця в ньому. На основі виробленого образу відбувається орієнтація в життєвому просторі. Тут слід виявити яким чином відбувається робота з соціальною інформацією та які елементи соціального світу при цьому виділяються, а також механізми , що обслуговують процес побудови такого образу.

Цінності ми розумітимемо як компонент соціальної системи, що наділяється особливим значенням в індивідуальній або суспільній свідомості. Цінністю може бути будь-який об’єкт (матеріальний чи ідеальний) — як реальний, так і уявний — у тому разі, якщо такий об’єкт слугує фокусом прагнень, бажань груп або окремих осіб. У будь-якій системі цінностей можна виділити: 1) те, чому надається перевага найбільшою мірою (акти поведінки, що наближається до соціального ідеалу; це те, чим захоплюються, але чого не завжди дотримуються); 2) те, що вважається нормальним, правильним (так чинять у більшості випадків); 3) те, що не схвалюється, засуджується і — на крайньому полюсі — вважається аморальним, злочинним.

До цінностей, що характеризуватимуть та вирізнятимуть субкультури як такі, ми віднесемо саме ті цінності, що є притаманними певній соціальній групі в цілому та конкретному індивіду (членові субкультури) зокрема.

Стиль та спосіб життя. Ця категорія поєднує в собі такі компоненти, як стиль життя, спосіб життя, соціальні ролі та статуси. Стиль життя розумітиметься як соціально-психологічна категорія, що виражає певний тип поведінки людей. Це поняття дає змогу сконцентрувати увагу на суб’єктивному боці людської діяльності, мотивах, формах вчинків, повсякденної поведінки індивіда, сім’ї, інших соціальних груп.

Спосіб життя відповідно, охоплюватиме сукупність типових видів життєдіяльності індивіда, соціальної групи, суспільства в цілому, яка береться в єдності з умовами життя, котрі її визначають. Ця категорія дає можливість комплексно, у взаємозв’язку розглядати основні сфери життєдіяльності людей: їхні працю, побут, суспільне життя та культуру, виявляти причини їхньої поведінки, зумовленої устроєм, рівнем та якістю життя.

Соціальні ролі та статуси також належать до стилю та способу життя. Спосіб життя індивіда в культурі та субкультурі передбачає набір ролей, які індивід виконує за різних обставин. Можна стверджувати, що описати всі можливі обставини навряд чи можливо, але серед них можна виділити класи стандартних обставин, в які індивід потрапляє регулярно. В кожному класі таких обставин людина виконує певну роль (як правило одну). Інваріантний клас обставин передбачає обмежений перелік ролей; виконуючи їх, різні особистості реалізують тим самим вимоги інститутів, які вироблені для даних класів обставин і які можуть бути відображенням своєрідності субкультури.

До стилю та способу життя, що характеризуватиме та вирізнятиме субкультуру як таку, ми віднесемо саме той стиль та спосіб життя (стиль життя, умови життя, ролі та статуси), що є притаманними певній соціальній групі в цілому та конкретному індивіду (члену субкультури) зокрема.

Соціальні інститути як системи норм. Поняття інституту ми розуміємо як відносно стійкі типи та форми соціальної практики, за допомогою яких організується життя суспільства, забезпечується стійкість зв’язків та стосунків у межах його соціальної організації. Діяльність соціального інституту визначається: по-перше, набором специфічних соціальних норм та приписів, що регулюють відповідні типи поведінки; по-друге, його інтеграцією в соціально-політичну, ідеологічну та ціннісну структури суспільства, що дає змогу узаконити формально-правову основу діяльності того чи іншого соціального інституту, здійснювати соціальний контроль над інституційними типами дій; по-третє, наявністю матеріальних засобів та умов, що забезпечують успішне виконання нормативних приписів та здійснення соціального контролю. У зв’язку з цим соціальні інститути можуть бути схарактеризовані з точки зору як зовнішньої, формальної (матеріальної) структури, так і внутрішньої, тобто з позиції змістовного аналізу їхньої діяльності. Нас цікавитиме саме внутрішній (змістовний) аспект їхньої діяльності.

Із змістовного погляду, соціальний інститут — це набір доцільно орієнтованих стандартів поведінки конкретних осіб у типових ситуаціях. Ці стандарти поведінки нормативно врегульовані. Вони закріплені нормами права та іншими соціальними нормами. В межах соціальної практики виникають певні види соціальної активності, причому правові та соціальні норми, що регулюють цю діяльність, концентруються, групуються в певну систему, яка забезпечує даний вид соціальної діяльності. Такою системою і слугує соціальний інститут.

Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети діяльності, конкретними функціями, що забезпечують досягнення цієї мети, набором соціальних статусів та ролей, типових для даного інституту.

Різні субкультури мають свої способи впорядкування їхнього життя як субкультур. У межах субкультур повинні виникати певні специфічні для них інститути (наприклад, “пахан” у зоні тощо). Ці інститути виявляють притаманну їм специфічну ієрархію.

Інститут, як ми вже зазначали, передбачає певну систему норм, що засвоюються в процесі соціалізації. Одні з них усвідомлюються (незалежно від того, писані вони чи ні), а інші не усвідомлюються. Можна припустити, що субкультура тримається саме на несформульованих та неусвідомлюваних нормах. Навчання таких норм іде на прикладах, тобто в процесі реальної поведінки. Реальна поведінка є виявом певної ролі, передбаченої в певному інституті, за відповідного інваріантного класу обставин.

Процедурне знання: навички, уміння, способи здійснення, методи. Сюди входить саме те знання, яке є необхідним для виконання того набору ролей, що передбачені для індивіда певною субкультурою.

Потреби та схильності. Потреби ми тлумачитимемо як стан нестачі з чого-небудь, стан, що стимулює діяльність, спрямовану на компенсацію цієї нестачі. Потреби лежать в основі утворення цінностей. Людські потреби бувають неусвідомленими (їх називають потягами) та усвідомленими. Усвідомлення потреб слугує формуванню інтересу, мотиву, орієнтації, установки, мети, рішення, дії. За критерієм походження потреби поділяються на природні, або біогенні, тобто первинні (в самозбереженні — їжі, воді, відпочинку, сні, теплі, збереженні здоров’я, відтворенні потомства, сексуальні тощо) та соціогенні, вторинні (в самоствердженні, спілкуванні, різноманітних досягненнях, в дружбі, коханні тощо; у знаннях, саморозвитку; у творчості, самовираженні).

Первинні та вторинні потреби мають соціальний характер: вони опосередковуються суспільством, котре визначає конкретні форми їх прояву та задоволення.

Нас цікавитимуть, передусім, саме соціальні потреби людей: потреби в спілкуванні, в самозбереженні, самоствердженні, саморозвитку, самовираженні; соціогенез вторинних потреб; особливості суспільного формування конкретних проявів та способів задоволення таких потреб.

Схильність ми розумітимемо як стійку орієнтованість людини на щось, бажання займатися певним видом діяльності. Схильність формується і розвивається під впливом умов життя, навчання і виховання.

До потреб та схильностей, що характеризуватимуть та вирізнятимуть субкультури як такі, ми віднесемо саме ті потреби та схильності, які є притаманними певній соціальній групі загалом та конкретному індивіду (члену субкультури) зокрема і які задовольняються та реалізовуються в рамках певної субкультури.

Залежності від мети та завдань дослідження, для повноти картини, окрім вищевказаних базових ознак, вводяться також додаткові, такі, як стать, вік, добробут, проживання на певній території, певні часові межі тощо. Це вможливлює якнайповніший опис реально існуючих субкультур, виявлення їхніх соціальних, регіональних та історично-стадіальних особливостей. За таких умов пропонований Ю. Савельєвим поділ субкультур на три взаємопов’язані типи (соціальні, регіональні, історично-стадіальні) має сенс. 

Поняття субкультури

 http://effata.lds.lviv.ua/ukr/content.php?article.32 

Первісно поняття субкультури  було використане в англомовній соціології та розглядалося як процес, що відбувається у кримінально орієнтованому середовищі із протиприродними нормами поведінки (В. Міллер) Пізніше зміст цього поняття розширено і адресовано до ширших верств населення. Субкультура (підкультура) це система норм і цінностей, яка відрізняє групу від більшості суспільства. Цінності і норми, та звичаї визначають тип і спосіб мислення та поведінку певної соціальної групи. Субкультури характерні тим, що пробують витворити власний світогляд, який є опозиційним (не конче ворожим) світогляду інших. За допомогою субкультури відбувається соціальна ідентифікація членів певної спільноти. Субкультура це поняття яке характеризує культуру групи або класу, які відрізняються від пануючої культури, або є її ворожими. Суспільство складається з різних груп і субкультури, які знаходяться в різних відношеннях між собою (напр. молодіжні субкультури, і професійні).

Під поняттям субкультури розуміють також спільність деяких норм і цінностей які негативно інтерпретує традиційна (пануюча) культура. Також особлива форма організації людей (найчастіше молодіжна), або трансформована професійним думанням система цінностей традиційної культури.

Типологія субкультур

Найбільш загальний поділ субкультур можна провести на основі проекту Центру сучасних культурних студій (Centre of Contemporary Cultural Studies). На підставі розмаїття субкультурних форм були визначені критерії систематизації:

1. добровільні та вимушені субкультури;
2. субкультури із свідомими або виразними політичними вимогами;
3. раціоналістичні та емоційні субкультури;
4. злочинні та легальні субкультури.

Серед різновиду субкультур можна виділити молодіжні субкультури. Поняття субкультури часто розуміється у значенні молодіжної субкультури, і є наслідком своєрідної еволюції цього поняття. Існує також поділ молодіжних субкультур в Україні з огляду на ціннісні орієнтири та історичність.

Ціннісні орієнтири: 

• романтико-ексапістські (гіпі, толкієністи) – субкультури головно зорієнтовані на створення паралельного світу,
• розважально-гедоністичні (рейвери, рокери, мажори тощо) – членів тих субкультур об'єднують спільні музичні смаки, легке, безтурботне ставлення до життя, прагнення жити сьогоднішнім, "прикид" (особливості зовнішнього вигляду, одягу та рухів);
• кримінальні (гопники, ультраси) ;
• анархо-нігілістичні чи деструктивно-радикальні (панки, скінхеди, сатаністи, металісти) – субкультури, для яких характерна асоціальна поведінка, та спрямованість на
  застосування силових методів.

Історичний критерій:

• традиційні, що мають довшу історію в даній країні (гіпі, панки, бітломани);
• нові, які виникли впродовж останнього десятиліття (скінхеди, ультраси)

Наведена типологія не є повною  оскільки дуже важко помістити в її рамки субкультуру готів, вона в певній мірі знаходиться поза критерієм цього поділу, оскільки має в собі елементи романтики, але також не втікає від реальності. Іншою причиною, яка ускладнює класифікацію є внутрішня різноманітність.

 Причини зацікавлення молоді субкультурами

Однією з причин зацікавлення різними молодіжними субкультурами є пошук власної ідентичності викликаний негативним, а навіть ворожим ставлення до пануючої культури. Суспільство зі своєю культурою не спроможне забезпечити індивіда дієвою ідеологією, щойно в субкультурі особа віднаходить саму себе. Іншою причиною зацікавлення субкультурами є спроба втекти від "нормального" життя, що можна помітити в романтико-ексапістських субкультурах.

Важливим чинником, який впливає на підлітків є їхнє оточення однолітків з яким хочуть ідентифікуватися творячи якусь групу. Саме субкультура дозволяє на заіснування в соціумі. Ідентифікація з субкультурою надає також приналежність індивіду до групи, спільноти, почуття що "я не є сам, є такі як я". Засоби що засвідчують про приналежності є одяг, мова (сленг), музичні смаки, спільні зустрічі. Субкультура захищає своїх членів від масової культури з її цінностями, почуття приналежності до групи додає сили.    

Чи не найважливішою причиною зацікавлення субкультурами є їхні ціннісні системи, які завжди є в конфлікті (меншому, або більшому) з цінностями пануючої культури. Субкультура завдяки своїй ідеології пропонує розв’язання різноманітних проблем, яких не може, чи не хоче, або вирішує в невластивий (з точки зору члена субкультури) спосіб пануюча культура. 

Молодіжні субкультури в Україні

 Сивоконь Поліна

https://bit.ly/2VR434z

Після падіння "залізної завіси" на терени пострадянських країн полився каламутний потік різної інформації, що дотепер збиває багатьох людей з пантелику. Мода на все західне (мається на увазі, перш за все, американське) надзвичайно вплинула на "молодіжні субкультури" в Україні. Звичайно, і до розпаду СРСР в країні існували різні "течії" в молодіжній культурі, взяти хоча б рокерів, панків, реперів і т. ін. – адже деякі "віяння Заходу" все ж діставалися країн соцтабору.

Просто в період "перебудови" та особливо після розпаду радянської імперії ці "віяння" переросли в пропаганду, а молодіжні субкультури пережили значну еволюцію.

Зрозуміло, що багато нового було позитивним. Наприклад, такі явища, як "рускій рок", який представляли в основному неросіяни (Цой, Шевчук, Кінчев), український рок ("Брати Гадюкіни", ВВ тощо), підготовували свідомість совкового суспільства до радикальних змін. Рокери представляють специфічну й багатогранну субкультуру, до неї входять і ті, хто слухає "хеві метал", і ті, хто слухає "хардрок", "готику" тощо. Загалом ця музика прогресивно впливає на суспільство (втім, є і негативні приклади, наприклад, використання "біг біту" – ритму, що діє на підсвідомість – давало можливість "бомбувати" публіку).

Список молодіжних субкультур може бути таким: 

1. Емо;
2. Готи;
3. Репери;
4. Металісти;
5. Панки;
6. Скінхеди;

Але, крім "креативних" субкультур, є і деструктивні. Наприклад субкультури "панків" та "реггі", які в цілому не є небезпечними для суспільства, але включають багато негативних елементів. Панки зазвичай вирізняються специфічним стилем одягу, зачісок, сленгу тощо. Вони завжди неохайні, їхні цінності – нонконформізм і "підходяща тусня", серед якої заведено вживати легкі наркотики. Панк-культура є за своїм змістом асоціальною – байдужою до суспільства, яке не вписується в "параметри" цієї субкультури.

Асоціальною є і культура "реггі", прихильники якої називають себе "растаманами". Батьківщина "реггі" – Ямайка, саме звідти ця культура перейшла у Європу. Невід'ємною частиною цієї культури є вживання маріхуани. В Нідерландах ця субкультура надзвичайно прижилася (згадайте квартал "Червоних ліхтарів"!), і це не дивно – адже саме в цій країні величезна кількість емігрантів з карибських країн, зокрема і з Ямайки. Культура емігрантів почала деморалізовувати корінне населення, а більш за все – молодь.

Реперська субкультура також до нас прийшла з-за океану. Її першооснову складає такий музичний напрямок, як реп – це достатньо примітивна музика, яка нагадує ритми барабанів африканських шаманів. Пісні під реп не відрізняються милозвучністю, адже в основу покладено набір слів і речень, який вимовляється – "читається" – в такт. Зазвичай ці пісні густо всіяні нецензурною лайкою. Зародився реп в негритянських кварталах Америки. В 90-і роки афроамериканцям вдалося просунути його на "музичний ринок", і зараз реп завойовує собі прихильників в усьому світі, зокрема і в Україні. Може, це і не так погано, але, крім своєї не надто високої мистецької цінності, крім добірних матюків і не найкращого впливу на психіку, реп впроваджує певну ідеологію, адже його пропагують афроамериканські расисти. Так, ідол реперів в усьому світі – Тупак Шакур – за свого життя був активістом негритянської расистської партії "Чорні пантери", яка відзначалася не менш жорстокими діями стосовно білого населення США, ніж "Ку-Клукс-Клан" – до темношкірого. Одяг пересічного афроамериканського репера – широкі штани, що спущені нижче пупа, спортивне взуття, простора футболка – нагадує одяг, в який зазвичай вбираються афроамериканські расисти, а їхня манера спілкування, жести, жаргон викликають огиду в будь-якої нормальної людини. Репери пропагують у своїх піснях такі ниці речі, як культ сексу, насильство, розбещеність. Хіба з "чорним" расизмом слід боротися не так само, як з білим? То чому ж на останній "шановні ліберали" не реагують? Чи не лякає їх, що музичну моду в багатьох країнах Заходу диктують всілякі "тупаки".

Тепер візьмемо антисоціальні (небезпечні для суспільства) субкультури, зокрема поговоримо про одну з найбільш деструктивних, кримінальних і надзвичайно небезпечних субкультур – про "так званих "гопників". "Гопники" або "пацани" походять з російської глибинки, а своєю самоназвою завдячують "Одєссє-мамє". У них є своя "мова" – так звана "фєня", і закони – "панятія". "Гопи" полюбляють слухати блатну музику, яку у нас на державному рівні нібито "заборонили" крутити в громадському транспорті. Для "гопів" людські закони – то "туфта", а чесні законослухняні громадяни – "лохи". "Гопівська" субкультура походить ще з XIX століття, а найбільшого поширення вона набула у промислових містах. Її в українське середовище принесли росіяни, які протягом двох століть переселялися в нашу країну. В Одесі ця субкультура втілилась у горезвісній "одеській мафії". За своєю суттю і попівським змістом вона стовідсотково азійська, дика і антисоціальна. Більше 70% жаргону "гопників" складають слова з мов фіно-угорських народів Росії та з ідиш. "Воровской" сленг – "фєня" – виник в Одесі, бо переважна більшість одеських злодіїв говорила на ламаній російській мові, вставляючи слова з рідного ідишу. "Пахан", "хаза", "шпана", "хавать", "пацан", "фраєр" – ось далеко не повний набір з мови одеських шахраїв та злодіїв (дивись Григорій Климов "Красная каббала"). Зокрема, "лох", "понти", "тусоваться", "лажа", "шаріть" – це слова з мов та діалектів угро-фінських народів північної частини Росії (там завжди вистачало тюрем, каторг, зон). Дикість і жорстокість бандитських "панятій" не можуть не наводити жах на просту людину. Зокрема, "по-панятіям" зеки вважають гомосексуалістом тільки того, кого зробили "пєтухом", хоч той, хто зробив зі свого однокамерника "пєтуха", такий самий гомосексуаліст, тільки активного типу. Завдяки поширенню цієї субкультури значна частина молоді з околиць міст вважає життя злочинців романтикою (!!!).

Люмпенізація населення має не стільки соціальні, скільки національні ознаки: бідність бідністю, але, за статистикою, в містах етнічних українців у 80-і роки проживало менше, ніж росіян. Крім того, в містах був значний відсоток інших азійських народів Росії, які в паспорті писали "рускій", також було чимало євреїв. Саме нащадки цих народностей в Україні чинять найбільше злочинів (серед злочинців відсоток етнічних українців менший, аніж росіян). На жаль, у нашій країні після 1920 року російська босота, що зайняла місце так званого "гегемону", максимально заповнила повсякденне життя криміналом. Тепер цей кримінал контролює великий бізнес, та ще й пропагує культ насильства через свої ЗМІ, зокрема через радіо "Шансон" (донедавна ним володів Віктор Медведчук, який ще у 70-і роки притягався до кримінальної відповідальності за побиття неповнолітнього), яке оспівує вчинки злодіїв, убивць, шахраїв, рекетирів – одне слово, бандитизм. Виховані в такому середовищі малолітні вже готові йти "на дєло".

Отже, нашому суспільству шкодять деструктивні субкультури, що абсолютно чужі нам, українцям. Досить чужинцям диктувати нам моду! Протидіяти чужинському впливу може тільки розвиток автентичної, не маргінальної української культури!

Примітка. Хочу пояснити значення деяких слів з жаргону криміналітету. Слово "лох" означає "мужик" у перекладі з мови угро-фінського народу Комі, що мешкає в Росії, в Комі-Пермяцькому автономному окрузі. Слово "пацан" походить від слова "потцен", тобто маленький поц, що в перекладі з ідиш означає чоловічий орган, як, втім, і слово "хава", від якого пішло "хавать", себто їсти.

Молодіжні рухи та їх базова типологізація

http://www.ji.lviv.ua/n24texts/yakuba.htm

Сучасні молодіжні рухи в Україні можна назвати своєрідною “молодіжною культурою”, що містить у собі різноманітні напрямки і якісно відмінні види діяльности молоді. Саме поняття “молодіжна культура” є багатозначним і має безліч синонімів. Так, у залежності від ідеологічної спрямованости, говорять про “молодіжну культуру”, про “часткову молодіжну культуру”, “молодіжну субкультуру” і навіть про “контркультуру”.

Порівняно безпечне поняття “молодіжна культура” у більшості випадків характеризує порушення відносин між молодими людьми та їхніми батьками; радикальний же термін “контркультура” означає серйозний конфлікт між молоддю і суспільством, що за певних обставин може перерости у свого роду “молодіжну революцію”.

Термін “неформальний молодіжний рух” не цілком тотожний терміну “молодіжна субкультура”, позаяк є ширшим поняттям. Неформальним молодіжним рухом можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльности у взаємозв’язку між собою і з суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний рух є частиною ширшого середовища “андеґраунду”.

Деякі дослідники вважають, що неформальний молодіжний рух, андеґраунд і молодіжні субкультури – це явища одного порядку, чи взагалі – терміни, тотожні за своєю суттю. Однак, на мій погляд, ці поняття відрізняються. Андеґраунд – це контркультурне середовище, до якого належать не тільки молодіжні субкультури, але й специфічні спільноти людей, які за віком не підпадають під поняття “молодь”. Окрім того, андеґраунд – це не тільки середовище культурних ініціатив, але явище як соціальне, так і політичне. Він відбиває ту суспільну активність, що не вписується в загальну соціальну і політичну систему. Молодіжні субкультури є передовими спільнотами андеґраунду. Фактично вони визначають характер і напрямок андеґраунду.

Молодіжна субкультура – будь-яке об’єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленґ), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, норми і цінності.

Молодіжна контркультура – об’єднання молоді, що має всі ті елементи культури, що й субкультура, але чиї норми та цінності перебувають в активній чи пасивній опозиції до існуючих у суспільстві норм і цінностей.

По суті, молодіжні субкультури – це результат пошуку своєрідної, нової ідентичности, створення нового стилю. Джерелом цього стилю можуть бути романтизовані чи ідеалізовані образи іншої цивілізації чи культури (“культурні міти” або “культурні утопії”). Для молодіжних субкультур Заходу джерелами “нового стилю” стали культури Азії, Африки й американських індіанців. Це було радше конструювання, ніж запозичення: образ чужої культури очищався від рис, які не сприймалися середовищем, поповнювався власними інтерпретаціями культурних феноменів. Тому результат міг кардинально відрізнятися від оригіналу.

Джерелом конструювання “культурних мітів” вітчизняних молодіжних субкультур став насамперед Захід.

Причина появи молодіжних субкультур спільна як для західних країн, так і для України. Молодь завжди прагне до спілкування з ровесниками, намагається втекти від духовної самотности в родині, у суспільних інститутах, іноді це спроба піти від суспільства загалом. Цю самотність переживають як діти забезпечених батьків, так і вихідці з малозабезпечених родин. Окрім духовної самотности молодої людини існує і соціальний підтекст – визначення ролі та місця молоді в суспільстві. Розквіт молодіжних субкультур на Заході збігається з кризою суспільних цінностей індустріальної епохи, самих основ капіталістичної системи. Молодим пропонували слухняно успадковувати приклад своїх батьків, що будували для них світ споживання і достатку, ініціатива не схвалювалася. Протест американської молоді шістдесятих років відбувався під гаслом Сартра: “Вони украли в мене сенс життя!”.

Дослідники сходяться на думці, що андеґраунд формується з тих, хто “випав” із суспільства. Багато дослідників підкреслювали роль дезадаптації, невміння увійти в трудовий чи навчальний колектив, конфлікти в родині у формуванні альтернативних молодіжних спільнот1 .

В. Тернер, міркуючи про громади західних гіпі, зарахував їх до “лімінальних спільнот” (від лат. “limen” – поріг), тобто тих, які виникають і існують у проміжних областях соціальних структур (у нас такі структури прийнято називати марґінальними). “Лімінальні” особистості – особи з невизначеним статусом, які знаходяться у процесі переходу, чи “випали із суспільства”.

У періоди змін тими, хто випав, стають до тієї чи іншої міри значні прошарки. Зміни завжди несуть із собою стан нестабільности, невизначености. Іноді це зачіпає ледь не кожного. Не усі йдуть у гіпі, але багато хто проходить через контркультурний стан (потрапляє у зону дій контркультури).

Типологізація молодіжних субкультур

Типологізація молодіжних субкультур в Україні ускладнюється кількома факторами. По-перше, існуючі в західній науці підходи до цієї проблеми не можуть бути застосовані до українських молодіжних субкультур, тому що західні учені виходили з досвіду діяльности неформальної молоді в умовах розвинутої демократії та стабільної економіки. Російські учені виділяють на постсовєцькому просторі такі типи субкультур:

за ціннісними орієнтаціями:

- романтико-ескапістські (гіпі, толкієністи, за деякими винятками байкери);

- гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери тощо);

- кримінальні (гопники, урла);

- анархо-нігілістичні чи радикально-деструктивні (панки, металісти, сатаністи тощо).

за історичним критерієм:

- традиційні, що мають довгу історію в країні (гіпі, панки, бітломани тощо);

- нові, які виникли упродовж останнього десятиліття (толкієністи, уніформісти, металісти тощо).

На підставі даної типологізації можна коротко охарактеризувати деякі молодіжні субкультури, що відіграли значну роль у становленні цілого покоління людей.

Система

Гіпі стали тим середовищем, у якому виросли найрізноманітніші “нові” молодіжні субкультури, вони дали поштовх молодіжному протестові і привнесли ідеали толерантности та розкутости в сучасне суспільство. Система є складною структурою, яка займається творчим пошуком і перманентним духовним протестом проти несправедливости держави і суспільства, це свого роду всесоюзна молодіжна субкультура гіпі.

Систему не можна назвати у повному сенсі угрупованням: у її надрах постійно йдуть перегрупування, зникають одні об’єднання і формуються нові. Люди переходять із групи в групу. Це радше певне середовище спілкування. Проте, Систему можна розглядати як спільноту, оскільки присутні такі ознаки, як спільна мова (сленґ і символіка), мережа комунікацій – особисті зв’язки, поверхові знайомства (настільки призвичаюєшся до облич на тусовці, що вже підсвідомо впізнаєш “своїх”).

Сленґ і символіка складають основу внутрішнього комунікативного середовища Системи, відокремлюючи її від зовнішнього світу. При цьому символіка Системи надзвичайно різноманітна, у її фонді можна зустріти символи, які прийшли з різних релігійних груп (наприклад, від крішнаїтів чи баптистів), молодіжних рок-течій (атрибути року, панк-року і важкого металу), а також різних суспільно-політичних рухів: пацифізму, анархізму, комунізму тощо. Особливим символом є фєнєчка – свого роду знаковий код, за кольором, стилем, розміром якої можна визначити не тільки приналежність до певної тусовки, але й індивідуальні характеристики господаря. Фєнєчка, як і пацифік, є символом миру і дружби, це подарунок на щастя.

Романтико-ескапістські субкультури

Цей тип молодіжних субкультур характеризується орієнтацією на створення паралельного світу, свого роду “міту”. Міт будується на підставі певних творів (переважно “фентезі”) чи запозичених світоглядних концепцій інших культур. Серед них можна виокремити “ігрові” молодіжні субкультури. Рольова гра (role playing game) наближена до імпровізованої театральної постановки. Фактично це втілення в життя слів В.Шекспіра: “Увесь світ – театр, а люди в ньому – актори”. Ця субкультура створює свій паралельний “світ”, у якому “ховається” від реалій суспільства.

Ігрові молодіжні субкультури – це щось середнє між клубом аматорів певного автора (Дж. Р. Р. Толкієна), історичної події (реконструкціоністи) і послідовників традицій певної етнічної культури (індіаністи) чи релігійно-містичного руху. У середовищі індіаністів і толкієністів (меншою мірою серед реконструкціоністів) популярне апелювання до практики релігійних культів, описаних у творах авторів “фентезі” або притаманних індіанцям США, чи до синтетичних релігій і культів, розроблених на основі певних світоглядних концепцій.

Релігійно-містичні субкультури

Релігійно-містичні молодіжні субкультури є синтезом містичних і релігійних культів із традиціями і цінностями окремих молодіжних субкультур. У таких субкультурах обов’язково повинен бути лідер, що є головним “гуру”. Чисельність таких груп незначна.

Серед представників цього типу молодіжних субкультур яскравим прикладом є “братерство кандидатів у справжні люди” (БКНЛ), що є симбіозом утопічно-комуністичних ідей, релігійної практики і психологічної обробки.

До цього ж типу субкультури можна віднести гіпі-комуни, сатаністські культи, неопоганські та синтетичні толкієністські культи.

Гедоністично-розважальні субкультури

Гедоністично-розважальні субкультури ще називають музичними молодіжними субкультурами, здебільшого їхні адепти складаються з підлітків. Їх об’єднують спільні музичні смаки, легке, безтурботне ставлення до життя, прагнення жити сьогоднішнім, “прикид” (особливості зовнішнього вигляду, одягу та рухів). Зазвичай ці люди не надто добре розуміються на тому, що вони слухають, для цього існують лідери тусовок, які знаються не лише на нюансах музики даного напрямку, але й на ідеологічних положеннях руху. Переважно це ді-джеї та власники великих авдіотек.

Необхідно відзначити, що такі молодіжні об’єднання нестійкі і залежать від популярности тих чи інших музичних напрямків.

Епатажно-протестні субкультури

Початок епатажно-протестним субкультурам поклали панки. Саме вони стали пропагандистами ідеї “шок-протесту”. Пізніше цю ідею підхопили металісти, трешери, сатаністи. Окремо в цій когорті стоять байкери, які віддають перевагу романтиці мандрів. Треба відзначити, що епатажно-протестні субкультури часто переходять у радикально-деструктивні. Їхня приналежність до першого чи другого типу визначається лише мірою неприйняття навколишнього середовища і готовністю до силових дій. Класичним представником даної субкультури в Україні (зокрема у Харкові) залишаються панки, які, на відміну від панків 80-х, увібрали в себе традиції й ідеї різних субкультур андеґраунду, насамперед гіпі, і зменшили свою агресивність.

Радикально-деструктивні субкультури

До цього типу можна зарахувати ті молодіжні субкультури, що мають чітку лінію асоціальної поведінки й орієнтовані на застосування силових методів. Зазвичай серед них діють різноманітні політичні організації, що намагаються перетягнути їх на свій бік, політизуючи їхню діяльність.

Треба розрізняти два підвиди цього типу субкультур:

1) існують чітко асоціальні об’єднання (нац-панки, червоні панки, анархо-панки). Вони вже за своєю суттю мають деструктивний характер і відзначаються радикалізмом;

2) існують молодіжні субкультури, що постали на базі певного інтелектуального ядра, яке виробляє ідеологію об’єднання, у якому за логікою розвитку подій неминуче повинна виникнути радикальна політизована сила, орієнтована на “пряму дію”.

Свавільно-самосудні молодіжні формування

Ці формування являють собою групи, переважно вихідців з робітничих родин, які за допомогою сили ведуть боротьбу з різними проявами відхилення від ідеалів соціалізму (природно, відхиленнями в їхньому розумінні). Вони виникали, як правило, на базі територіальних формувань. Об’єктом їхнього “фізичного впливу” були представники заможної “золотої молоді” (діти парт- і госпноменклатури), гіпі, панки, націоналісти, металісти тощо.

Цей тип молодіжних субкультур упродовж останнього часу значно трансформувався. В сучасній Україні в чистому вигляді цього типу субкультур немає. Вони зникли на початку дев’яностих років. Тим часом гопники (гопота) продовжили традиції люберів. Однак вони не є сформованою молодіжною субкультурою.

Гакери

Гакери [“зламувачі”, від англійського to hack – ламати, рубати; у російській мові прижилася часто вживана в Україні форма “хакер”. – Прим. ред.] є новим типом молодіжної субкультури. По суті, в Україні вона тільки формується, у зв’язку із порівняною нерозвиненістю інформаційних комунікацій і комп’ютеризації.

У спеціалізованому середовищі поняття “гакер” має доволі вузьке значення, цим терміном зазвичай називають комп’ютерного злочинця, який “зламує” сайти, обманює банківські системи охорони, запускає в мережу віруси. Термін “кракер” точніше передає західне розуміння цієї субкультури. Кракери – це ті, хто робить світ віртуальної реальности доступним для всіх бажаючих. Саме вони ламають захисні коди на ліцензійних іграх, роблять доступними платні сайти й Інтернет. Існують так само ламери і геймери; перші проводять значну частину свого часу біля комп’ютера, але не мають досить знань про нього, другі – фанати віртуальних ігор. Саме другий тип може претендувати на статус молодіжної субкультури. Субкультура гакерів перебуває на етапі становлення.

Субкультури готів

http://poippo.pl.ua/files/pidrozdily/CPPSR/NP_DOC/molodizhni_sybkyltyru_2008.pdf

Історія субкультури готів

Виникнення субкультури готів стисло пов’язане з музичною сценою початку 80-тих років в Англії. Історія субкультури пов’язана з історією жанру готичної музики, отже також з історією самих груп.

Однак на самому початку потрібно задуматися над самим поняттям "гот", "готичний" оскільки в історії Європи ці терміни окреслюють віддалені хоч відомі явища, що ускладнює будь-яку асоціацію, та ступінь її правильності.

Поняття "гот" з одного боку походить від германського плем'я. Готи свого часу з примітивною зброєю зайняли значну частину Європи.

"Готичний" це термін який в загальному використанні існував на початку XVII ст. та відносився переважно до "нецивілізованого браку смаку і освіти". Люди які будували в готичному стилі ніколи не використовували цей термін. Церкви, замки та інші споруди в цьому стилі будувалися від ХІ ст. Архітектура стрілчастого зведення багато кого сьогодні надзвичайно надихає. Певною іронією є що поняття "готичний" виникло в XVII ст. на окреслення примітивності попередньої епохи, хоч тепер популярною є думка, що це архітектура XVII, XVIII ст. має менш смаку.Поєднання архітектури та надання їй символічного значення в субкультурі готів можна представити словами В. Федуна "людина має поєднувати силу, емоції і розум щоб піднятися до неба зорею – щоб зрозуміти себе та побачити очі своєї душі". Також характерним є одяг, що походить з готичної та вікторіянської епох.  

На початку 80-тих років ХХ століття пост-панк (post-punk) починав втрачати на популярності зі своєю похмурою музикою. На це місце з’явилися групи (напр.: Joy Division, Beuhaus, Siouxsie, The Cure, Nick Cave, Fields of the Nephilim), які виводилися з року, пост-панку, електроніки. Їх об'єднувала похмура, меланхолійна, інколи енергійна, або декадентська і депресивна тематика. Характерним для всіх був чорний одяг, та срібло. Поняття готику стало популярним коли група Siouxsie описала свій новий напрямок музики як готик. Хоч ще в 1978 р. Ентоні Вільсон (Anthony H. Wilson) на телевізійній передачі БіБіСі (BBC) назвав музику групи Joy Division готичною, на противагу пануючої поп-музики. Сьогодні трохи інакше розуміється поняття готичної музики, а першим твором "справжнього" готику була пісня Bela Lugosi's Dead групи Beuhaus. На початку 80-тих років ХХ ст. журналісти називали готичними групи які не мали багато спільного з "чистим" готиком, а можна сказати, що були "довкола" цього стилю. В питанні приналежності груп до певного жанру думки журналістів часто були різними. Однією з найбільш популярних груп була The Cult, подібно як Siouxsie вони одягали в чорний одяг, срібло та мали чорне волосся. Сьогодні першими і "оригінальними" готичними групами були: Bauhaus, Christian Death, Southern Death Cult, Joy Division (хоч інколи їхні твори не звучали як готика), Sisters of Mercy, Siouxsie and the Banshees.

У кінці 80-тих та на початку 90-тих готика трансформувалася, та віднайшла себе в інших як музика областях мистецтва – література, кіно, арт, фото і т.д. Тут бачимо своєрідній феномен характерний субкультурі готів, оскільки все це існувало (мистецтво) але щойно тоді отримало визначення як готичне.

В Німеччині з’явилися журнали присвячені готиці, та музичними стилями близьким до неї (synth pop, industrial, EMB, dark electro, medieval, dark folk, new wave, neo classic, etc.). Серед великої кількості журналів можна згадати чотири "Orkus", "Zillo", "Sonic Seducer", "Gothic".

Німеччина з часом стала бастіоном готику, там відбувається найбільший готичний фестиваль Wave Gotik Treffen. Лідер групи Кому Вниз А. Середа наводить такі причини популярності фестивалю Wave Gotik Treffen „По-перше, готи це історичний фрагмент Німеччини, а по-друге, до цих пір відчувається різниця між Східною і Західною Німеччиною. На заході люди менш охочі до активного сприйняття масштабної га голосної музичної культури. На сході, навпаки, ще тривають певні моральні пертурбації. До того ж, економічна ситуація це дозволяє.” У фестивалі Wave Gotik Treffen з українських груп два рази виступали Кому Вниз (2002 р. та 2004 р.).

Досить важко говорити про початок готики в Україні. На початку 80-тих років в Україні з’явилися люди які грали похмуру музику з філософськими текстами („Цукор Біла Смерть”, „пан Кифарет”, „Казма, Казма” тощо), як робили їх близьку готичній музиці. На початку 90-тих виникли такі групи як „Кому Вниз”, „Вій”, „Мертвий Півень”, „Плач Ієремії”. Кожна з цих груп мала в своїх піснях філософські тексти, та похмуру музику, але з часом „Плач Ієремії” перейшов до року (чи хард-року), а „Мертвий Півень” після багатьох експериментів відійшов від готики. На сьогодні найбільш відомим представником готичної музики є „Кому Вниз” (готик-рок з елементами фолька і індустріальної музики), яка тримає свій готичний імідж від самих своїх початків. Група „Вій” на початку своєї діяльності, до випуску першого альбому включно (з однойменною назвою „Вій”) грала своєрідну суміш готик-року в дусі пост-панка, елементів фолька, атмосфери української демонології. Сьогодні складніше говорити про готичний вимір творчості „Вія” оскільки найперше відійшли до року з елементами фолька, а згодом майже до джазу.

У Львові в 90-тих роках існувало мало готів і переважно вже не належали до молоді, щойно на зламі тисячоліть спостерігається різке збільшення членів субкультури. Популярним місцем для готів є Личаківський цвинтар, що нагадує про смерть, та творить сумну атмосферу. Вечірки на яких готи збираються проходять приблизно три рази в рік.

Сьогодні в Україні відбуваються різні готичні вечірки, які якщо можна так сказати гуртують готів, хоч на тих вечірках не завжди бувають тільки готи, але також велика кількість менш чи більш зацікавлених. В Інтернеті існує також Український Готичний Портал (http://gothic.com.ua), який об’єднує готів України і уможливлює їм спілкування.

Готичний світогляд

В сучасному суспільстві можна помітити уникання таких проблем як смерть, страждання людини (в широкому понятті). Цінності благополуччя, доброго здоров’я, самореалізації утруднюють підхід до проблем смерті чи страждання. Однак страждання стосується природи людини тому відкидаючи страждання відкидається частина переживань, турбот, життя людини. „Готи дивляться на темні сторінки життя не закриваючи на них очі.” Дальше підхід, відношення до цих „темних сторінок” є різним оскільки не панує цілковитої одноманітності в субкультурі готів. Дехто є на краю депресії зі своїми поглядами, та меланхолійними станами, інші свідомі реальності похмуро іронізують з неї, ще інші поєднують це все з християнством.

Важливим для готів є це що черпають наснагу з готичної музики, літератури, арту, філософії, які іншим людям здаються занадто похмурими. Готам притаманні індивідуалізм і неоромантизм, який проявляється в зацікавленні магією, фольклором, екзотикою. Готи стараються осягнути „щось більше” чи це в музиці, арті, літературі тощо на відміну від неглибокою популярної культури (як вони її називають). Пошук красоти навіть в тих речах, в яких краси не має, як декому здається (напр. смерть). Однак дивлячись на світ не закривають очей на все гарне, але стараються бачити всі сторони життя (негативне і позитивне). Готи знають яка є реальність в певен спосіб іронізують з неї, в той же час почувають себе добре з своїм похмуро-інронічним настроєм та своїми своєрідними поглядами на світ.

Похмурна музика з філософськими текстами переважно досить емоційна, багатьом цілий спектр емоції непотрібний, а задовольняються лише радісним. Біль, як і радість перемоги над сірістю життя потрібні готам. Оскільки радість це одна крайність, а смуток другий то готи є десь посередині, хоч в окремих випадках спостерігається менше, або більше відхилення від цього центру.

Причиною яка призводить до своєрідного захоплення смутком, болем, стражданням є особистий досвід готів. Велика кількість з них перейшла тяжкий період в житті, який виніс на верх страждання і смуток, частину реальності від якої неможливо втекти, а потрібно йти її на зустріч. В готиці вони віднаходять дзеркало своїх емоцій завдяки якому відбувається вираження власних переживань. Прийняття прикрого досвіду вимагає відваги, але музика, чи ціле готичне мистецтво дають силу жити в тому болю і з тим болем. Багато хто з готів бувають пригноблені. Коли є на публіці це їх пригноблює і почуваються внутрішньо віддаленими. Набагато щасливіше і безтурботніше себе почувають в товаристві інших готів. Однак готи не збираються часто, в більшості на готичних вечірках.

 Коли подивитися на 640 сайтів, які відносяться до списку Готичного Веб Кругу (Gothic Web Ring) то багато з тих сторінок наповнені відчаєм, депресією, гнівом, чи тугою. Готи стараються бачити реальність такою яка вона є. Популярну культуру критикують за її „плоскість” та комерційність які не відображають реальності. Світ згідно готичного світогляду не звертає уваги на біль чи смуток, але старається уникнути таких тем, бо пам’ять про них відбирає людині „щастя”. Проблема з’являється коли усвідомити собі, що страждання є частиною реальності про яку не можна забувати, чи відкидати оскільки вони відносяться до людського життя. Готи не зупиняються на реальності, але захоплюються похмурими її сторінками, саме там проходить їхнє життя. В такій похмурій атмосфері вирисовуються дві прикмети готів, „сьогоднішній день останній”, та „віра в себе самого”. Сьогоднішній день останній тому треба його пережити красиво (в готичному значенні), тобто згідно глибших ідей. Слова: "Що там в тебе?" "Все гаразд" які майже ніколи не віддзеркалюють справжніх зацікавлень першого, та відповіді другого співрозмовника. Не відповідають готам, бо це не є вираженням реальних симпатії та емоції. Любити цілковито, бути індивідуальністю, але в той самий час в житті і в праці стреміти до більшого, рости. Іншим важливим принципом для готів є віра в справжню дружбу і любов та постійний пошук чогось справжнього. 

В повсякденному житті готи стараються зажди добачити щось глибше, але це не перешкоджає їм жити в суспільстві. Дуже часто в праці не можуть дотримуватися готичного похмурого іміджу, однак тут проявляється більше прив’язання до внутрішнього, до світогляду як до зовнішнього. Також тут проявляється терпимість, відсутність насилля відносно інших.

У відношенні до інших готи є толерантними, не прагнуть бути сильними. Однак інколи зустрічається в ЗМІ що готів помилково пов’язують з екстремальним насильством. Такий негативний і помилковий погляд був в деяких журналістів, які ототожнили двох підлітків, що вчинили стрілянину в середній школі близько Денвер та Літтетон (Denver і Litteton, штат Колорадо, США) 20 квітня 1999 року з готами. Слідуючи за депресивно похмурими готами, які часто уникають товпи, постійно ходять в чорному, пов’язано їх з сатаністами, яким характерні бажання сили і нетолерантність, тобто зовсім не готичні погляди.

В Україні в 2000 р. після першого українського готик-фестивалю „Діти-ночі” який відбувся в Києві було дуже багато відгуків в ЗМІ. Як один з наслідків популярності готики В. Федуном зацікавилося Управління по боротьбі з організованою злочинністю. Також розійшлася чутка, „що готи як молодіжна формація займає третє місце по небезпечності в Україні (після сатаністів і нацистів) ”.

Ставлення готів до релігії

В субкультурі готів не має чітко визначеної орієнтації на конкретну релігію. Існує велика різноманітність, можна перерахувати християн, атеїстів, New Age, агностиків, сатаністів (дуже рідкісні, але існують), язичників, також прихильників зороатризму.

Як було вже згадано, часто готів помилково зараховують до сатаністів чи послідовників Мерлі Менсона (Marilyn Manson). Подібність одягу, чорний колір, захоплення сумним, похмурим, прогульки по цвинтарях, все це є причиною непорозумінь. Субкультура готів не є релігійним рухом, тобто не ідентифікується з жодною з релігії. Для кожного гота це особиста справа. Однак релігійні питання часто заторкуються в субкультурі готів, багато пісень, символіки відносяться до релігії. Серед прикрас часто використовують християнський хрест, розп’яття, або єгипецький хрест анк, зустрічаються також дохристиянські релігійні символи. Прикраси релігійної тематики бувають проявом віри, проте інколи одинокою причиною для якої готи носять релігійні символи є їх краса. Буває також що бажання іронізувати з релігії є причиною вживання цих символів. Все використання релігійної символіки залежить від особистих поглядів, але вони є популярні в субкультурі готів.

Велика різноманітність релігійних уподобань в субкультурі готів не всім відома. Переважно як наслідок зовнішнього вигляду, тобто чорного одягу, переважно жіночого стилю еротік-вамп та загально похмурої зовнішності, асоціюють готів з конкретною релігією, або пробують представити субкультуру готів подібну до релігійних об’єднань. Готам притаманна віротерпимість і спротив будь-якій формі релігійного фундаменталізму.

Окремим питанням є тексти пісень в яких дуже часто виникає питання Бога. Буває дуже різно, від позитивного ставлення до заперечування Його існування. В Україні з огляду на історично-культурні фактори піднімаєтьсятеми відносно християнського Бога, або язичницької безсилого, які зневажають Бога.

Субкультура готів однозначно не являється релігійним рухом, навіть на це не претендує. Велика різноманітність і сильний індивідуалізм в самій субкультурі часто творить суперечності в самій субкультурі, коли одні члени не називають інших готів готами. Індивідуалізм проявляється у багатьох сферах, навіть в такому важливому елементі як музика. Релігійні уподобання не є характерними для готів, але вони існують і займають немале місце в текстах пісень та символіці.

Серед різноманіття субкультури готів потрібно згадати також ставлення до вампірів, тобто тих що п’ють кров. У світі існує мала кількість готів-вампірів, хоч у Львові такі особи спостерігалися. Однак більшість членів субкультури ставиться до цього з погордою і нерозумінням. У світі існує багато вампірів які не є готами, а мала кількість готів-вампірів.

Багатогранність релігійних уподобань готів унеможливлює однозначне визначення у відношенні до моральних проблем. Серед різних субкультур готи є толерантними, не наголошують на силі (як деструктивно-радикальні субкультури), але не завжди будуть дотримуватися християнської моралі оскільки не будуть її визнавати. Готи вміють цінувати красу, віднаходити її там де "темно". Сам факт що крайності (християни, атеїсти тощо) можуть бути об’єднані в одній субкультурі є феноменом. Не можна забувати про різниці у моральних підходах різних світоглядів.

Буває, що готи нехристияни не можуть собі уявити поєднання сумної субкультури, інколи може безнадійної з релігією яка дає надію. З другого боку Бог дає надію в тій реальності яку готи знають.

Прояв готичної культури через мистецтво (музика, література, фільми, арт та фото)

Субкультура готів як багато інших молодіжних субкультур в своїй основі має музику, але не лише, досить важливими є також певні жанри літератури, фільми, арту та фото.

Готи слухають готичну і довкола-готичну музику тобто різні жанри які об’єднуються під одним терміном «готик-сцена». Музичні смаки готів бувають різними і можуть бути суперечними. Контроверсійним є також поняття „готичної атмосфери” по якій пізнається готичний твір, саме через готичну атмосферу деяких пісень сама готика втягнула багато жанрів музики. Якщо музика заставляє задуматися, є своєрідно похмура, зі скритим смутком, тобто однозначно не несе радості, та при цьому всьому є піднесена то майже завжди це готика. Буває також, що сама група не належить до готик-сцени, але окремі її пісні мають готичну атмосферу напр. "Kiss me, kill me, thrill me" групи U2.

Можна виділити декілька жанрів музики, які з черги мають також свій внутрішній поділ. Готик-рок інколи називаний також „чистим” готиком оскільки в тому жанрі є більшість груп які стали основою готики як такої (The Sisters of Mercy, The Mission, Bauhaus, The Fields of the Nephilim, The Cure, The Cult, Joy Devision). До цього жанру серед слов’янських виконавців належать Віктор Цой (група КІНО), Наутілус Помпіліус, Кому Вниз тощо.

Іншими стилями готик-сцени є готик-метал та близькі до нього жанри, напр. групи Type o Negative, Lacrimosa, Paradise Lost тощо. Готик-електроніка – Deine Lakaien, Wumpscut, Depeche Mode тощо, однак тут бувають групи не тільки близькі, але і на межі готик-сцени. Через що їх приналежність до готики обговорюється, чи критикується. Можна ще згадати про такі жанри як фолк-готик, та готик-індустріал.

Важливим для всіх готичних груп є загальноприйнятий готичний вигляд тобто чорний колір одягу, похмура стилістика, та срібло тощо.

В кінці 80-тих та на початку 90-их готика почала увібрала в себе деякі ділянки мистецтва як літературу (gothic novell, decadance), кіно (psycho, thriller, gothic), арт (gothic & dark art) і фото (dark erotic, fetish). Потрібно зазначити, що все це існувало, але щойно тоді отримало назву готики. Арт і фото характерні темною тематикою з використанням еротики, різних магічних чи релігійних символів. Також присутня архітектура готична, або сюжети болю страждання, чи цвинтари.

Романи і поезію, які читають готи можна охарактеризувати похмуро-романтичною та містичною де піднімається теми пізнання своїх скритих сторінок. В такому стилю писали Дж. Н. Г. Байрон (1788-1824), А. Райс (нар. 1941). Відомим є Едґар Пое (1809-1849) зі своїми жахливими історіями, та Кафка (1883-1924) які до містики і романтики приєднали трохи філософії та внутрішніх людських досліджень. Г. П. Лавкрафт (1890-1937) продовжував в тому напрямку, та є досить популярним серед готів. Згодом література якою готи цікавляться стала ще більш філософською, та до сьогоднішньої готичної літератури можна віднести Ремарка (1898-1970, „Тріумфальна Арка”, „Чорний Обеліск” тощо), Дж. Оруела (1903-1950, „1984”), Е. Хемінґуея (1899-1961, „Острови в океані”). Також екзистенціальну літературу Дж. П. Сартра (1905-1980, „Стіна”), та А. Камю (1913-1960, „Чума”).

Початок готичного кіно це поява перших фільмів містичної тематики напр. „Носферату” „Дракуля” що було вже в 30-тих роках ХХ ст. Дуже швидко до готичних фільмів почато зараховувати психологічні, незрозумілі фільми. Режисерами які творять готичні фільми є Лінч („Загублене шосе”), С. Кубрік (1928-1999, „Одісея 2001”), Е. Кустуріца (нар. 1954). Класичним готичним фільмом є „Ворона” (реж. А. Преяс) в якому, за словами В. Федуна виражена "суть готики – вічна біль, любов, що не згоріла в попелі смерті, холодна правда, і кровава брехня."

Зовнішній вигляд готів.

Готи мають свій імідж – спочатку це був строго чорний одяг (інколи з елементами червоного). В 90-тих стали популярними елементи з чорної шкіри. Також поєднання одягу вікторіянської доби, який перебільшених розмірах спідниць і рукавів, своєрідний контраст в наголосі на малу, вузьку спину та широку спідницю, яка підтримувалася кринолінами (що було трохи небезпечне). Чоловічий був можливо найменше мінливий, популярні були пальта, але тодішні мужчини сильно дбали про зберігання норм в одязі. Одяг вікторіянської епохи, хоч популярний, то все ж таки не є обов’язковим. Готи крім чорного колору використовують повністю білий, та прикрашають найчастіше червоним. Волосся може бути крайньо чорне, переходити в темній синій. Популярний серед жінок стиль Вамп, тобто повністю чорна косметика, підводки, спектр колорів помади від яскраво червоного до чорного. Все це має виглядати помітно, сексуально та строго. Також важливим елементом є срібло на відміну від золота, що асоціюється готам з плиткою культурою.

Вигляд насичений чорними колорами, шкірою часто викликує асоціацію з субкультурою сатаністів. Але потрібно відрізнити подібність у зовнішньому вигляді, уподобанні похмурих місць (напр. цвинтарі) готів, та сатаністів, які мають відмінні світогляди.