Е-демократія: Україна - США. Випуск двадцять третій

Рік видання: 2007

Місце зберігання: Сайт (електронне видання)

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва

 

 

Е-демократія: Україна - США

Щотижневий дайджест Інтернет-видань

 

 

Випуск двадцять третій

3 липня 2007 р.

 

 

 

 

Дайджест Інтернет-видань

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,
вул. Соборна, 73
Тел. (0432) 32-20-34
Факс (0432) 35-16-85
E-Mail: inform@library.vn.ua

https://library.vn.ua/

Відповідальний за випуск – Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання – Блідченко Сергій Юрійович

Бушуляк Денис Сергійович


 

ЗМІСТ

Україна – США: проблеми реалізації стратегічного партнерства.

  • Оцінка міжнародного становища України.
  • Зовнішня політика України і міжнародна безпека.
  • Україна в контексті євразійської геостратегіі США.
  • Україна-США: регіональний вимір.
  • Зовнішня політика України і міжнародна безпека.
  • Україна-США-НАТО.
  • Зовнішня політика України і міжнародна безпека.
  • Україна-США-ЄС.
  • Україна – США – Іран.

Коаліція за стабільність і демократію в Україні .

Українська делегація відвідує Вашинґтон з метою вивчення системи державної служби США.

Відносини Україна – США: в пошуках перспективи.

  • Без проблем, але і без перспектив?.
  • Членство України в НАТО.
  • Енергетика, СОТ, політика в регіоні.

Україна—США: Ринкова економіка. СОТ. Далі буде?

США заявляють про наміри співпрацювати з Україною у галузі ПРО.

Вебліографія

Поділитися:

Україна – США: проблеми реалізації стратегічного партнерства

 

http://www.niss.gov.ua/book/Vlasyuk_mon/09-4.pdf

 

Оцінка міжнародного становища України

 Українсько-американське стратегічне партнерство отримало свій подальший розвиток в рамках реалізації зобов’язань згідно зі Спільною заявою Президентів В. Ющенка та Д. Буша «Порядок денний українсько-американського стратегічного партнерства у новому сторіччі» від квітня 2005 року, сприяло скасуванню поправки Джексона-Веніка, підписанню протоколу щодо СОТ , визнанню за Україною статусу країни з ринковою економікою.

У той же час протягом останнього року міжнародне становище України значно погіршилося. Причинами такого погіршення стали подальше загострення геополітичного суперництва між США і РФ за контроль над пострадянським простором (ПРП); інтенсифікація вступу України в НАТО та чітке позиціювання України як прихільника США. Попередній баланс сил у регіоні було порушено. Превалююча одновекторна політика України призвела до надмірної геополітизації двосторонніх і регіональних відносин України з Росією та країнами ПРП, посилення негативних явищ у торгово-економічній сфері та сфері енергетичної безпеки. При цьому Україна взяла активну участь у фрагментації ПРП на зони впливу та протилежні інтеграційні проекти.

У зовнішній політиці політико-ідеологічні позиції домінують над економічною вигодою та довгостроковими моделями міжнародного співробітництва. Це робить Україну вразливою і надмірно залежною від зовнішніх чинників, а у перспективі – економічно неадекватною. Ініційоване регіональне лідерство України будується не на засадах міжнародної економічної ваги та впливу українського капіталу, розширення та завоювання нових ринків збуту української продукції, а на геополітичних та ідеологічних засадах, які базуються на лояльності до США як центру сили та відповідно ним фінансуються. Водночас геополітична перевантаженість США на Близькому і Се редньому Сході (особливо навколо Іраку та Ірану), зростаюче американське суперництво з Китаєм та Росією щодо євразійських інтеграційних проектів з перерозподілу і транспортування енергоносіїв з регіонів Каспію та Це нтральної Азії, значною мірою відволікає «стратегічну увагу» США від України, роблячи її заручницею економічних втрат та ризиків і причиною погіршення відносин з Росією та країнами СНД.

 

Зовнішня політика України і міжнародна безпека

 Американсько-російські відносини за всієї їх антагоністичності з питань впливів на ПРП та енергетичної безпеки взаємозалежні та взаємопов’язані, особливо з таких питань, як боротьба з міжнародним тероризмом і глобальними загрозами, протидія розповсюдження зброї масового ураження, майбутнього Китаю. Саме зростаюча взаємозалежність між США і Росією робить інших гравців ПРП об’єктами геополітики, а відтак, об’єктами американсько-російського геополітичного торгу. Посилення протиріч між ЄС і США з питань характеру та подальшого спрямування трансатлантичних відносин, поглиблення російсько-європейського енергетичного співробітництва та формування трансєвразійських комунікативних проектів за лінією Схід-Захід тільки підсилюють неадекватність одновекторної залежності зовнішньої політики України і вимагають її перегляду та збалансування.

 

Україна в контексті євразійської геостратегіі США

 Ключове геостратегічне завдання США полягає в недопущенні відтворення в Євразії наддержави, яка може встановити глобальний баланс сил не на користь Америки. Питання стримування Росії та Китаю залишатиметься життєво важливим стратегічним завданням США на десятиліття. Руйнування комуністичної системи, розпад СРСР та припинення Варшавського договору не призвели до усунення цивілізаційного антагонізму між Вашингтоном та Москвою. Росія залишається ключовим геополітичним суперником для США, а питання демократизації ПРП, чи боротьби з авторитаризмом, є суто ідеологічним приводом для оформлення нової політики стримування.

З часів набуття незалежності України і до подій 2005 р., пов’язаних з

низкою українсько-російських економічних криз, США сповідували стратегічну парадигму при формуванні своєї політики стосовно України. Суть парадигми полягала у тім, що:

1) Україна політично і в безпековому плані має бути інтегрована на Захід (модель З. Бжезінського);

2) Захід не здатний вирішити економічні проблеми великої за розміром, економікою і чисельністю населення України, тому в економічному плані нашій державі слід шукати моделі виживання на Сході в такому форматі\обсязі, який необтяжував би Захід економічною відповідальністю;

3) економічна заангажованість України на Сході має обмежуватися співробітництвом, яке має виключати участь нашої держави в економічних та митних союзах.

Отже, суть стратегічного підходу України розкривається тезою – у політичному і безпековому плані інтеграція України із Заходом, а в економічному – співпраця зі Сходом та виживання за рахунок останнього. Обидва попередні президенти України з різною швидкістю, але послідовно дотримувалися цієї парадигми.

З моменту Помаранчевої революції зазначена стратегічна парадигма США

активно впроваджувалася у зовнішньополітичному курсі України за надмірної залежності зовнішньої політики України від американського вектора. Зазначена залежність від США сформувалася через об’єктивні причини – неготовність ЄС пришвидшувати євроінтеграційні наміри України з причин економічної нездатності Євросоюзу «переварити» нових членів, уповільнення або фактичної відмови від подальшого процесу розширення ЄС та проблем пов’язаних з блокуванням прийняття Євроконституції. Крім цього, іракська криза довела, що попереднє співробітництво між «Старою» Європою і США щодо включення нових країн-членів ЦС Є в Євросоюз за польською моделлю (спочатку членство в НАТО , а потім членство в ЄС) є контрпродуктивним і не надає більшої єдності Європі. Понад те, таке співробітництво фактично призвело до формування двох Європ – Старої та Нової. Це у свою чергу формує певну опозиційність та відстороненість ядра ЄС (за винятком Великобританії) від геополітичних проектів США у ЦС Є та Євразії, а також американських партнерів – нових членів Євросоюзу, які реалізують ці проекти. У крайньому разі ЄС та його ядро намагається відігравати самостійну роль, особливо в питаннях енергетичної безпеки та відносин з Росією.

 

Україна-США: регіональний вимір

 У зовнішніх відносинах України відбулася суттєва модифікація базової стратагеми, яка, як новорічна ялинка, почала обростати геополітичними «іграшками». За певної економічної стійкості України (рівень ВВП попередніх років) до потенційних геополітичних випробовувань нова модель передбачає активну участь нашої держави в американській геополітиці в Євразії. Україна стала для США «стратегічним партнером і другом,» «форпостом демократії в регіоні,» «позитивним прикладом утвердження демократичних цінностей у світі,» «надихаючим прикладом для народів, які прагнуть свободи та демократії,» «моделлю демократичного розвитку для сусідніх та інших держав»... Тобто нова геополітична парадигма передбачає не тільки інтеграцію на Захід, а й активну «Східну складову.»

Мову геополітики Україна стала моделлю і плацдармом для поширення«американського міжнародного порядку» на Росію і країни ПРП та активним учасником геополітичного суперництва, що у свою чергу не могло не викликати відповідної реакції з боку останніх.

 

Зовнішня політика України і міжнародна безпека

 «Східна складова» нової парадигми передбачає фактичну реанімацію ідеї середини 90-х років щодо створення Балто-Чорноморської осі з тією відмінністю, що існування ГУА М та відповідна присутність США дозволяють додати ще Південний Кавказ та Каспійський регіон. В одному зі своїх виступів міністр закордонних справ України виголосив зазначену позицію в такому форматі: регіональна інтеграція на основі європейських цілей та цінностей, формування від Вітебська до Баку зони стабільності та співробітництва, простору, максимально гомогенного з ЄС, осі країн, які прагнуть відповідати європейським нормам і стандартам, що дозволяє нам реалізовувати якісно нову регіональну політику. Насправді ЄС долучився до зазначеної ініціативи виключно у вигляді роботи спостерігачів; практичну реалізацію ініціативи здійснювали США. Фактично було сформовано політично та ідеологічно виважені зовнішньополітичні підходи до відносин з РФ, Білоруссю, країнами Це нтральної Азії. Формами реалізації нової геополітичної парадигми для України стали започаткування 2 грудня 2005 р. Спільноти Де мократичного Вибору (СД В) та подальша інституалізація ГУА М, яка дістала свого оформлення під час саміту ГУА М у Києві у травні 2006 р. Як було зазначено одним з українських посадовців, Спільнота Де мократичного Вибору може асоціюватися із Спільнотою демократій, ініційованою колишнім Де ржавним секретарем США М. Олбрайт і польським міністром закордонних справ С. Джеремеком – проект, що активно реалізовувався в ЦС Є.

Проблема врегулювання регіональних, чи «заморожених» конфліктів, особливо Придністровського конфлікту, набула зовсім іншого – геополітичного забарвлення. Країни, які дали згоду підтримати ці регіональні ініціативи є або союзниками США в ЦС Є (нові члени НАТО і ЄС), або стають проти посилення регіональної та військової присутності Росії, особливо в зонах конфліктів. Спостерігається також «дрейфування» ГУА М у бік геополітичного проекту, тобто поступовий відхід від геоекономічних завдань, спрямованих на забезпечення енергетичної безпеки країн-членів. Міністр закордонних справ України Б. Тарасюк у одній зі своїх промов наголосив про «необхідність узгодження діяльності ГУА М з новими викликами та геополітичними реаліями», а ГУА М розпочав активну діяльність щодо врегулювання конфліктів у Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії. У той же час роль ГУА М є символічною, його вплив, швидше, віртуальний, а загалом проект використовується як регіональний форум. В економічній сфері ГУА М, до якого входять економічно слабкі країни регіону, не є ефективним механізмом забезпечення національних інтересів України. Понад те, фінансування ГУА М здійснюють США. СД В є іншим віртуальним політичним форумом, до якого входить частина країн ЦС Є.

Зазначені вище проекти тлумачаться РФ як недружні утворення США, спрямовані проти зближення Росії з країнами «Старої» Європи. Москва розглядає підвищену активність України, Грузії і Молдови в рамках зазначених проектів як спробу створити санітарний кордон проти Росії, здійснення проамериканської недружньої політики проти партнерів РФ по СНД. Тобто подальша інституалізація ГУА М і створення СД В розглядається як діяльність, спрямована проти СНД під патронатом США. У цій ситуації особливої гостроти та геополітичного забарвлення набуло питання інтенсифікованого вступу України в НАТО .

 

Україна-США-НАТО

 Україна продовжує працювати над виконанням Цільового Плану на 2006 рік у рамках Плану дій Україна-НАТО . Понад те, за активного сприяння США відносини між Україною і НАТО були переведені у формат Інтенсифікованого діалогу щодо членства в Альянсі. Інтенсифікований діалог передбачав виконання Плану дій Україна-НАТО та проведення відповідних реформ у секторі оборони і безпеки з метою отримання запрошення з боку НАТО до Плану дій щодо членства (ПДЧ ) в Альянсі протягом 2006 року. Досягнення членства України в НАТО до кінця президентського терміну в 2008р. також стало ключовим завданням Д. Буша, який розглядав це членство як свій та республіканської партії історичний внесок. Це могло використовуватися як позитив під час наступних президентських виборів у США. Парламентські вибори в Україні ще раз довели, що в народ України неоднозначно ставиться до перспективи членства України в НАТО . Протягом останнього десятиліття НАТО асоціювалося з американськими воєнними діями на Балканах, Близькому і Середньому Сході. Щоденні телевізійні новини з зон конфліктів, у яких задіяні війська США, працюють як антиреклама Альянсу. Крім того, поширення діяльності НАТО на весь Афганістан, тобто перехід до фактичної окупації країни і повторення помилки СРСР , та очікування від України направлення її військових підрозділів до Афганістану викличе однозначне несприйняття українським суспільством питання членства в цій організації. Понад те, НАТО трансформується з воєнно-політичного блоку євроатлантичної системи безпеки на Альянс експедиційних операцій, що активізує зусилля «Старої» Європи щодо створення альтернативної системи безпеки та проведення власних миротворчих операцій. Формування Європейсько-Євразійської системи енергетичної безпеки може зробити НАТО неадекватним часу, оскільки США використовують Альянс у своїх геополітичних проектах проти Росії на ПРП.

 

Зовнішня політика України і міжнародна безпека

 Саме модифікація базової парадигми призвела до її руйнування та заперечення. Реалізація проамериканських регіональних проектів та інтенсифікована інтеграція в НАТО призвели до конфліктного напруження, яке зашкодило економічним зв’язкам зі Сходом (Росією). Руйнуючи економічну складову існування незалежності нашої держави («економіка – Схід»), і США, і Україна фактично пішли на руйнування базової геополітичної парадигми. Після неодноразових попереджень про неприйнятність вступу України в НАТО Росія розгорнула системну переорієнтацію економічної кооперації з Україною, а українсько-російська газова криза довела вразливість економіки України та внутрішньополітичної стабільності держави до будь-яких конфронтаційних моделей відносин з РФ. При цьому що ближче Україна до НАТО та що активніше бере участь в американських геополітичних проектах, то більше і системніше погіршуються стосунки України з Росією, а відтак, руйнується базова геополітична парадигма США. Крім цього, США виявилися не готовими запропонувати Україні в обмін на її геополітичну лояльність стратегію енергетичної безпеки на випадок зростання цін на російські енергоносії для України або призупинення постачання енергоносіїв на внутрішній ринок України з РФ. Навпаки, незважаючи на стратегічне партнерство між Україною і США та здійснення одновекторної політики України, рівень торгово-економічного співробітництва між Україною і США за 2005 р., за оцінками експертів, суттєво не змінився та склав 3,1 млрд дол. (4,4 % від сукупного товарообігу), що не значно відрізняється від аналогічного співробітництва України з Білоруссю – 1,8 млрд дол. У той же час українсько-російське торговоекономічне співробітництво становить 20,3 млрд дол. – майже 30 % сукупного товарообігу, тобто торгово-економічне співробітництво України з РФ майже в шість разів перевищує аналогічне із США. Продовження такої суперечливої та незбалансованої політики стратегічного партнерства не тільки завдасть удару базовій парадигмі, а й може порушити питання про життєздатність та незалежність України.

 

Україна-США-ЄС

 Інтеграція в НАТО (як проект США), а потім інтеграція в ЄС (як компроміс між США і «Старою») не відповідає сьогоденню. Проти цього активно заперечує передусім «Стара» Європа, яка втомилася від п’ятдесятирічної залежності від США і не розглядає РФ як супротивника на відміну від Америки. Понад те, питання членства Туреччини в ЄС та відкладення вступу Румунії та Болгарії в ЄС (які відкривають американські бази на своїй території) може свідчити про те, що США є не дуже добрим лобістом інтересів України щодо членства в Євросоюзі. Подібне лобі може стати навіть перешкодою інтеграції, оскільки «Стара» Європа буде розглядати «лобійованого» в якості нового троянського коня. Слід також взяти до уваги, що рівень взаємодії і взаємозалежності РФ та ЄС динамічно зростає, особливо в галузі енергетичної безпеки, освоєння Сибіру та трансконтинентальних комунікаційних проектів. Це протирічить ідеї США щодо створення санітарного кордону між ЄС і Росією, що ставить під сумнів питання енергетичної безпеки Європи, оскільки американські зусилля мають геополітичний характер. Відтак, країна, що підтримує формування розподільчих ліній, чи санітарних кордонів розглядатиметься як супротивник не тільки Росією, а й ЄС. Така ситуація є контрпродуктивною і нелогічним щодо реалізації Україною євроінтеграційної стратегії. Таким чином, участь України в американських геополітичних проектах фактично спрямовується проти РФ та ЄС – двох ключових торгово-економічних партнерів.

 

Україна – США – Іран

 Україна односторонньо позбулася ядерної зброї і активно підтримує процес ядерного роззброєння у світі та нерозповсюдження зброї масового враження у світі. До того ж Україна як одна з країн – засновниць ООН розглядає можливість застосування сили в міжнародному праві виключно в межах Статуту ООН.

Питання можливого конфлікту між США і Іраном неодноразово порушувалося протягом 2006 р. У той же час будь-яка участь нашої держави в цьому геополітичному проекті є небезпечним і невиправданим жодними посиланнями на національні інтереси і можливі вигоди. Україні в разі виникнення збройного конфлікту між США і Іраном слід дистанціюватися від будь-яких заяв (на зразок Вільнюської групи) чи безпосередньої участі в коаліції проти Ірану. Крім того, зазначений конфлікт вдарить по енергетичній безпеці Європи та призведе до зростання цін на енергоносії, від яких залежить життєдіяльність української промисловості. Як вже було зазначено вище, США не мають стратегії енергетичної безпеки України на випадок криз, що є додатковим аргументом протии будь-якої участі України у воєнних чи коаліційних операціях на Близькому і Се редньому Сході.

Таким чином, розвиток українсько-американського стратегічного партнерства є надзвичайно важливим для забезпечення національних інтересів України, але в той же час Україна має збалансувати свою зовнішню політику і відмовитись від одновекторності через невиправдані ризики. Україні слід дистанціюватися від участі в геополітичних проектах США на ПРП, зокрема проти РФ. Зовнішньополітична лінія України може бути збалансована з орієнтацією на позицію ядра ЄС. Це сприятиме євроінтеграційній стратегії України, формуванню адекватної зовнішньополітичної моделі поведінки нашої держави на найближче десятиліття, дозволить Україні долучитися до трансконтинентальних комунікаційних проектів за лінією Схід-Захід та вирішити питання енергетичної безпеки. При цьому рівень стратегічного партнерства із США збережеться в Україні на довгострокову перспективу і дозволить уникнути формування антиамериканізму в українському суспільстві.

Коаліція за стабільність і демократію в Україні

 

http://www.usukraine.org/ukrainian/u_memo.htm

 

МЕМОРАНДУМ З НАГОДИ ВІЗИТУ

Прем'єр-міністра В. Ф. Януковича до Вашинґтону, ОКРУГ КОЛУМБІЯ

4 грудня 2006 р.

 

Коаліція за безпеку та демократію в Україні (Коаліція) сприяє міцним відносинам між Україною та Сполученими Штатами, близьким інституційним зв'язкам між Верховною Радою України та Конґресом США, а також інтеграції демократичної, ринковоорієнтовної України до Євро-Атлантичного співтовариства. Американці прагнуть бачити Україну успішною сучасною європейською державою, яка пропонує найяскравіше майбутнє для українського народу. Коаліція є наступницею Коаліції за скасування поправки Джексона-Веніка, що об'єднала зусилля понад 250-ти підприємств, українсько-американських, єврейсько-американських та інших неурядових організацій з метою скасування положень поправки Джексона-Веніка для України. Цю мету було досягнуто у березні 2006 року, коли Президент Буш підписав законопроект про усунення України зі сфери дії поправки Джексона-Веніка та надання Україні постійного нормального торговельного статусу. Коаліція вітає візит Прем'єр-міністра В. Ф. Януковича до Сполучених Штатів та сподівається, що він сприятиме зміцненню українсько-американських відносин та здатності України реалізувати її повний потенціал. Коаліція вважає, що для ефективного просування України вперед важливо врахувати наступне:

Демократична консолідація . Протягом останніх двох років Україна досягла значних результатів у демократичному розвитку . Для уряду дуже важливо захищати ці здобуття; підтримувати подальші кроки для захисту незалежних засобів масової інформації та неурядових організацій ; а також запроваджувати заходи щодо підвищення відповідальності уряду всіх рівнів перед громадянами .

Спільне бачення . Прем'єр-міністр В. Ф. Янукович та П резидент В. А. Ющенко повинні мати спільне бачення демократичного майбутнього України в Європі. Це бачення має бути проу країн ським , практичним та зрозумілим для партнерів України. Воно має поважати конституційні ролі П резидента та П рем'єр- м іністра. Спостереження двох конкуруючих зовнішньополітичних курсів у Києві, що відбувалося протягом останніх місяців , викликає збентеження серед партнерів України та серйозно підриває міжнародний авторитет України .

СОТ . Вступ до Світової організації торгівлі інтегруватиме Україн у до глобальної економічної системи , відкриє шлях до переговорів щодо угоди про вільну торгівлю з Європейським Союзом та допоможе захистити українських експортерів на ключових ринках . П рем'єр-міністр, як і П резидент висловлюються за підтримку вступу до СОТ . Вони мають разом працювати з Верховною Радою для негайного прийняття законодавства щодо приведення торговельного режиму України у відповідність з вимогами СОТ. Тільки тоді Україна зможе завершити процедуру вступу та розпочати користуватися торговельними та ширшими економічними перевагами членства у СОТ.

 Інформація про НАТО . Коаліція підтримує швидку інтеграцію та набуття Україною членства в НАТО , однак розуміє, що це є предметом дебатів в межах України. Питання, як проводити переговори щодо НАТО, очевидно, має вирішуватися українським урядом та народом. Однак це рішення має базуватися на правильному розумінні сучасного НАТО, привілеїв, зобов'язань, переваг та недоліків членства . П рем'єр-міністр, як і П резидент закликали до проведення заходів із інформування громадськості щодо НАТО. Уряд має дотримуватися своїх проголошених намірів щодо стимулювання всебічної громадської інформаційної кампанії, яка буде забезпечена відповідним фінансуванням, однак без виключних обмежень щодо доступу до цих коштів та шляхів їх використання.

 Енергетична безпека. Для України немає більш критичного питання ніж енергетична безпека. Києву потрібна енергетична стратегія, яка підтримує економічне зростання та зменшує до мінімуму перспективи того, щоб інша країна могла політично експлуатувати залежність України від імпорту енергоносіїв. Ключові елементи такої стратегії мають передбачати дозвіл на зростання цін до рівня собівартості, заходи з підвищення енергетичної ефективності, створення умов для українських та міжнародних інвесторів для розширення внутрішнього виробництва, розвиток відновлюваних джерел енергії та диверсифікації імпортів.

 Заходи щодо боротьби з корупцією. Значна корупція на всіх рівнях продовжує непокоїти Україні, накладаючи великий кошт на її громадян та зменшуючи зацікавлення інвесторів. Наприклад, протягом останніх місяців відшкодування податку на додану вартість відбувалося у дискримінаційний спосіб та, як вказують звіти, деякі компанії, що мають політичні зв'язки з урядом, не платять податків у повному обсязі. Прозорість дуже важлива: уряд має регулярно публікувати інформацію про повернення коштів на відшкодування податку на додану вартість до обласних адміністрацій, а також оприлюднювати податкові платежі найбільших українських компаній. Прозорість також надзвичайно важлива в енергетичному секторі; занадто багато питань залишаються відкритими, наприклад, щодо діяльності та прав власності компанії «РосУкрЕнерго».

 Сучасна економіка . Внутрішні та міжнародні інвестиції сприятимуть прискоренню економічного зростання, створенню нових робочих місць та збільшують надходження коштів до державногобюджету за рахунок податків. Однак інвестори не вкладатимуть коштів в Україну, якщо вони бояться довільних дій та втручання уряду до ринкових процесів. У цьому контексті, рішення запровадити квоти на експорт зернових зашкодило українським фермерам, завдало негативного впливу на інвестиційний імідж України та затримало здатність України стати основним екпортером сільськогосподарської продукції. Дію цих квот має бути негайно припинено.

  Мова. Функціонування української мови як єдиної державної мови з одночасним вживанням російської мови на побутовому рівні працювало в Україні протягом останніх п'ятнадцяти років. Спроби змінити це через намагання зробити російську мову другою державною мовою лише перетворюють це питання на предмет розбіжностей серед українців.

  Насамкінець, фактична діяльність є стандартом, за яким оцінюються уряди. Перетворення слів, таких як у недавніх редакційних статтях Прем'єр-міністра Януковича та Президента Ющенка в газеті “Вашинґтон Пост”, а також Прем'єр-міністра Януковича у його виступі 4 грудня в Центрі стратегічних та міжнародних досліджень, у конкретні дії буде важливим для народу України, а також для здатності України досягти успіху як сучасної європейської держави. З точки зору Коаліції, вищезгадані дії з боку українського уряду будуть важливими для забезпечення тривалого міцного інтересу до України з боку Вашинґтону та для майбутнього розвитку України.

Українська делегація відвідує Вашинґтон з метою вивчення системи державної служби США

http://www.usukraine.org/ukrainian/u_foreign_affairs_pr.shtml

Вашинґтон, Округ Колумбія – Делегація українських високопосадовців зустрілася із широким колом американських вищих посадових осіб та експертів у галузі державної служби під час візиту до Вашинґтона, що проходив 11-16 червня ц.р. Поїздку організувала Фундація "Україна – США" за Програмою сприяння впровадженню сучасних методів менеджменту в системі Міністерства закордонних справ України, що є частиною широкомасштабного процесу реформування системи державної служби України.  

До складу української делегації увійшли начальник Головного управління державної служби України Тимофій Мотренко, директор департаменту кадрів Міністерства закордонних справ України Олександр Дем’янюк та директор Центру сприяння інституційному розвитку державної служби при Головному управлінні державної служби України Андрій Вишневський.

Коментуючи роботу делегації, старший консультант Програми Джек Геллер зазначив, що "це винятково серйозна, здібна і працьовита група, яка сповнена ентузіазмом та наділена талантом провадити важливу адміністративну реформу в Україні"

Перебуваючи упродовж тижня у Вашинґтоні, члени делегації провели низку зустрічей у ключових урядових відомствах та організаціях США й отримали можливість детально ознайомитися із системою американської державної служби. Зокрема, українська делегація зустрічалася із високопосадовцями Управління віце-президента Державного департаменту США та Управління кадрової служби США. Управління кадрової служби та українські делегати домовились про розробку проекту урядового меморандуму про співпрацю.

Над програмою візиту працювали технічний консультант Програми Джордж Нестерчук, старший консультант Програми Джек Геллер та працівники Фундації "Україна – США". Значну підтримку в організації візиту надало Посольство України у Сполучених Штатах Америки.

Зустрічі також відбулися в Управлінні служби етики у державних органах, Управлінні адвоката з особливих справ, Федеральному управлінні з питань трудових відносин, Раді із захисту системи заслуг, Агентстві США з міжнародного розвитку, Національній академії державного управління, Міжнародному республіканському інституті, Інституті національної демократії, Корпорації управління Фондом "Виклики нового тисячоліття", Інституті дипломатичної служби, а також з генеральним директором дипломатичної служби Послом Джорджем Стейплсом.

Делегація зустрілася із Послом України в США Олегом Шамшуром. Робоча група з питань політики та урядування Програми "Політичний діалог України та США", що її реалізує Фундація "Україна – США", організувала для учасників делегації офіційний обід, а 15 червня Тимофій Мотренко зробив в Інституті Кеннана доповідь на тему "Трансформація системи державної служби України у ході політичної реформи". Під час вашинґтонського візиту делегати мали можливість побувати біля пам’ятника Тарасові Шевченку, дати інтерв’ю "Голосу Америки" й зустрітися з українськими учасниками магістерської програми Едмунда Маскі.

Програма сприяння впровадженню сучасних методів менеджменту в системі Міністерства закордонних справ України, що її Фундація "Україна – США" здійснює в межах широкомасштабного процесу реформування системи державної служби України, спрямована на надання допомоги Міністерству закордонних справ України щодо удосконалення системи управління персоналом. Зокрема, заходи за цим проектом, який триватиме півтора року, допоможуть Міністерству закордонних справ України у розробці та запровадженні більш ефективних систем ротації – планового заміщення працівників Міністерства у вітчизняних та закордонних дипломатичних установах України, набору та прийому на роботу працівників дипломатичної служби, професійного навчання, управління процесом виконання працівниками службових обов’язків та стратегічного планування.

Основний об’єм робіт за проектом виконуватимуть відповідні робочі групи, що їх сформовано у Міністерстві закордонних справ України. Програму фінансує Фонд демократії і розвитку за рахунок коштів, отриманих від Міністерства сільського господарства США.

За словами пана Мотренка, цей візит "заклав фундамент системної, довгострокової співпраці між урядами США та України у галузі реформування державної служби."

Відносини Україна – США: в пошуках перспективи

 

http://cpcfpu.org.ua/projects/foreignpolicy/papers/706/

 

УКРАЇНСЬКИЙ МОНІТОР

РЕЗЮМЕ

У США після нетривалого періоду ейфорії знову, як і в середині 90-х років, починає наростати відчуття «втоми від України», тоді як у самій Україні пріоритети новоствореного уряду не зовсім співвідносяться з вигодами, які можна отримати від зближення зі Сполученими Штатами.

Перемога Демократичної партії США на виборах до Конгресу, отримання ними більшості в Палаті Представників дещо коригує внутріполітичну ситуацію в Сполучених Штатах і позначиться на істотних компонентах зовнішньої політики країни. Зокрема, президенту Бушу та його Адміністрації буде значно важче проводити ту політику стосовно глобальної боротьби з тероризмом, яка була викликана реакцією на події 11 вересня 2001 року. Демократична більшість скоригує плани адміністрації щодо продовження військової операції в Іраку в її нинішньому форматі – критика іракської політики Буша була одним із основних компонентів передвиборчої програми демократів.

Чи зазнає змін політика США стосовно України? На це питання поки немає чіткої відповіді. З одного боку, саме за правління демократів у 90-х роках українсько-американські відносини вийшли на рівень стратегічного партнерства: візити президента Клінтона до Києва були звичною річчю, чого не можна сказати про його наступника, який за півтора терміни при владі так жодного разу і не відвідав Україну. З іншого боку, республіканці активніше, аніж демократи, підтримують ідею євроатлантичної інтеграції України і готові більш дієво допомагати Україні на шляху до членства в НАТО. Однак слід насамперед враховувати той, факт, що ставлення того чи іншого американського політика до українських питань визначається насамперед не його партійною приналежністю, а особистою зацікавленістю чи незацікавленістю в Україні.

 

Без проблем, але і без перспективи? 

Уперше за багато років у двосторонніх відносинах між Україною і США немає істотних проблем. Із цим згодні як високі дипломати, так і незалежні експерти з обох боків. У минулому залишилися питання ядерного роззброєння, приватизації, справи Гонгадзе, «кольчужного» скандалу, обмеження демократії і свободи преси в Україні — сюжети, які у різний час надавали проблемності відносинам між офіційними Києвом і Вашингтоном.

Дипломатам тепер не доводиться в пожежному порядку шукати способи вирішення конфліктів і скандалів, які раз у раз виникали. Тобто проблеми, звичайно, є, але їхній масштаб незрівнянно менший, і вони піддаються розв’язанню без значної шкоди атмосфері двосторонніх відносин. Недавня стурбованість американської сторони авантюрним і антиліберальним рішенням українського уряду де-факто заборонити експорт зерна належить саме до таких конфліктів.

Розпочався потенційно продуктивний, малоконфліктний сезон відносин, у рамках якого є шанс серйозно поглибити і деталізувати зміст двостороннього співробітництва відповідно до національних інтересів обох сторін. Однак впевненості, що шанси буде використано зі взаємною вигодою, немає.

І річ тут не в тому, що чиясь лиха рука може знову сконструювати черговий конфлікт (у принципі, така можливість існує), а в тому, що у США після нетривалого періоду ейфорії знову, як і в середині 90-х років, починає наростати відчуття «втоми від України», тоді як у самій Україні пріоритети новоствореного уряду не зовсім співвідносяться з вигодами, які можна отримати від зближення зі Сполученими Штатами.

Нині, як ніколи раніше, активним компонентом двосторонніх відносин виступає діалог в рамках неурядового сектору, а також проекти, що сприяють кращій комунікації між владою та громадськістю. На третьому етапі проекту «Політичний діалог Україна — США» (проект реалізується Фундацією «Україна — США» із 2005 року), що відбувся наприкінці вересня у Вашингтоні, пролунали оцінки, які свідчать: потенціал взаємовигідного зближення існує, проте з його використанням можуть виникнути проблеми. Серед учасників цього етапу проекту було близько 30 представників України — аналітиків, журналістів, народних депутатів від різних політичних сил. Спектр презентованих тут поглядів був достатнім, щоб можна зробити висновки і прогнози щодо перспектив, які очікують не лише двосторонні відносини Україна — США, а й, наприклад, перспективи євроатлантичної інтеграції України, її політики у східноєвропейському регіоні.

Зустрічі на досить високому рівні, проведені у Раді національної безпеки США, міністерстві оборони, Конгресі, свідчили про появу нового контексту інтересу до України, який формується у США. Є можливість ефективного україно-американського співробітництва у таких напрямах: енергетична безпека і диверсифікація постачання енергоресурсів, євроатлантична інтеграція, торгівля й інвестиції, регіональне співробітництво і врегулювання «заморожених» конфліктів.

 

Членство України в НАТО. 

Питання членства України в НАТО, безумовно, належать до сфери двостороннього діалогу між Україною і США. Відомо, що найбільший інтерес до вступу України у Північноатлантичний альянс, разом із Польщею та країнами Балтії, виявляють саме Сполучені Штати. На відміну від країн «старої Європи», серед яких немає єдиної думки щодо бажаності членства України в НАТО, у США абсолютна більшість політичних еліт і кола експертів, які впливають на політику, хотіли б бачити Україну в альянсі. При цьому всі визнають, що членство можливе лише у разі досягнення в самій Україні легітимно оформленого консенсусу правлячих еліт із цього питання. Тому невизначеність нашої країни в питанні членства в НАТО викликає тут певну тривогу: адже для визначення алгоритму інтеграції необхідне загальне розуміння кінцевої мети. Тепер зрозуміло, що план швидкого вступу України до НАТО, відповідно до якого Україна могла б одержати запрошення до членства вже 2008 року, нереальний. Проте в цілому питання членства України з порядку денного не знімається, про що свідчить і організація Центром американо-українських відносин в середині жовтня у Вашингтоні масштабної конференції під назвою «Україна і членство в НАТО», до проведення якої залучені політики та експерти високого рівня з обох сторін.

Якщо ще кілька років тому про членство України в НАТО у США говорили лише невиправні романтики-українофіли, то тепер це — одне із практичних питань порядку денного. Двері альянсу для України відчинені, але остаточне рішення слід приймати самій Україні — такий лейтмотив позиції США. У багатьох неформальних розмовах чиновники й експерти стверджують, що сприяння отриманню Україною членства в альянсі — один із найважливіших пріоритетів політики США у східноєвропейському регіоні. При цьому всі припускають, що процес цей може бути досить тривалим. Нині двостороннє співробітництво може бути спрямоване на прискорення реформ у секторі безпеки та оборони: модернізацію армії, де вже фіксується очевидний прогрес, і органів безпеки, де прогрес поки що не простежується. Не так важливо, чи говоритиме уряд Януковича про членство в НАТО, — важливо, щоб він проводив реформи, які наближають Україну до стандартів НАТО, — заявляють американські експерти.

 

Енергетика, СОТ, політика в регіоні 

Важливою перспективою двосторонніх відносин є співробітництво у сфері енергетичної диверсифікації. США готові сприяти наповненню нафтопроводу Одеса — Броди каспійською нафтою, хоча на пряме запитання про готовність законтрактувати певні обсяги каспійської нафти, яка належить американським компаніям, позитивної відповіді українці поки що не одержали. Причини, крім відомого діючого маршруту Баку — Джейхан, — і у вкрай невизначеній позиції нового уряду України щодо добудови Одеса — Броди до Плоцька та Гданська, без якої нафтопровід практично непрацездатний в аверсному напрямку. Усім відомо, що нинішній міністр палива й енергетики Юрій Бойко — давній опонент цього транзитного маршруту. Проте політична кон’юнктура, особливо політика Росії на Кавказі, підштовхує Польщу, Україну, Грузію й Азербайджан до тіснішої співпраці як між собою, так і зі США у питаннях енергетичної безпеки. Для використання цього вікна можливостей потрібен постійний діалог на рівні експертів, профільних чиновників, проте Україна ні тепер, ні в часи «помаранчевих» урядів не надто прагнула такого діалогу. У цьому сенсі можна довго кивати на Бойка і Клюєва, але політика Плачкова та Івченка була нічим не краща. Україна продовжує перебувати на самоті, не в змозі ефективно скористатися потенціалом міжнародної підтримки і колективних дій в енергетичних битвах.

Важливим тестовим компонентом україно-американських відносин була і залишається інтенсивність контактів на найвищому рівні. Вашингтон традиційно перебірливо й акуратно ставиться як до планування закордонних візитів першої особи своєї країни, так і до запрошення іноземних лідерів на береги Потомаку. І якщо півтора року тому, у квітні 2005 року, президента Ющенка зустрічали як тріумфатора, то вже у червні поточного року президент Буш відмовився від ідеї відвідати Київ у червні, бачачи нездатність правлячої команди розпорядитися цілком сприятливими для неї результатами березневих виборів. Можна з великою часткою ймовірності стверджувати, що якби демократичну коаліцію створили до кінця травня, то в другій половині червня Україну з офіційним візитом відвідав би президент США. Проте з урахуванням обставин, які виникли влітку, було вирішено перенести цей візит на невизначене майбутнє.

Зате тепер на порядку денному — організація візиту Віктора Януковича до Вашингтона. Після досить пристойних, на думку більшості аналітиків, оглядин Януковича у Брюсселі його команда прагне закріпити успіх у Вашингтоні, продемонструвавши тут старанно культивований образ «нового Януковича». На всіх формальних і неформальних зустрічах у держдепартаменті та Раді національної безпеки США «регіонали», відповідальні за зовнішню політику партії, прагнули встановити визначену дату візиту глави уряду до США. І отримували від американських офіційних осіб відповіді на кшталт «у нас зараз вибори, почекайте». Неформально ті ж таки чиновники вказували, що перед таким серйозним візитом США хотіли б переконатися у практичній готовності уряду Януковича дотримуватися пріоритетів, які були неодноразово задекларовані, але прогресу в яких поки що не спостерігається.

На сьогодні таким найбільш показовим пріоритетом є вступ України в СОТ. Успішне досягнення мети — цілком і повністю в руках уряду та парламентської коаліції, на яку цей уряд спирається. Фактично Вашингтон недвозначно давав зрозуміти, що дату візиту Януковича буде призначено після того, як уряд подасть, а парламент підтримає пакет законів, які адаптують українське законодавство до норм СОТ і фактично відчиняють перед Україною двері в цю організацію. Деякі впливові американські експерти дотримуються думки, що швидке завершення процесу вступу до СОТ наразі важливіше і для двосторонніх відносин, і навіть для євроатлантичної інтеграції України, ніж поточна позиція прем’єра щодо НАТО. Врешті-решт, повідомлення про погодження дати візиту на 4-6 грудня з’явилося за тиждень по тому, як перша принципова група законопроектів була підтримана парламентом.

Іншим тестовим питанням для американців є незмінність курсу України у Молдові і Придністров’ї, спрямованого на підтримку територіальної цілісності Молдови, збереження наявного митного режиму на україно-молдовському кордоні. Тут пам’ятають, як Партія регіонів напередодні виборів підтримувала театралізовану виставу Кремля під назвою «надання гуманітарної допомоги народові Придністров’я», і знають, що ключові зовнішньополітичні радники Януковича негативно оцінюють теперішній митний режим, хоча в офіційних промовах декларують готовність продовжувати солідарну з ЄС і США політику стосовно цього питання.

Непростою дилемою для України виступають питання, щодо трактування яких існують розбіжності між Європейським Союзом та США. Тенденції останніх років свідчать про те, що Україна все більш виразно ідентифікує себе насамперед з європейським контекстом, спростовуючи думку тих, хто вважає, що Україна буде в Європі проамериканським елементом. Особливо це стосується питань ціннісного, гуманітарного характеру. Наприклад, попри однозначно схвальну реакцію США на смертний вирок колишньому Іракському диктатору Хусейну, Україна, вустами речника МЗС Дещиці солідаризувалася з європейським підходом, що базується на несприйнятті смертної кари як різновиду покарання. Відмінність поглядів у подібних питаннях, втім, є природним і загалом не шкодить двостороннім відносинам.

 

Основне питання 

Основним питанням двосторонніх відносин стане наступне: чи спроможна Україна здійснити нарешті послідовні кроки з тим, щоб стати в перспективі інтегральною частиною політичного, економічного та суспільного Заходу, чи залишиться в сірій зоні на східних теренах Євразії?

У США продовжують вважати (на нашу думку, абсолютно справедливо), що європейська і євроатлантична інтеграція — це два крила одного лайнера, спроможного вивести Україну з пострадянської «сірої зони» на траєкторію сталого розвитку як європейської держави. Спроби штучно розвести ці два процеси не знаходять тут розуміння і можуть трактуватися як ознака небажання робити і те й інше. Якщо представники правлячої коаліції, спілкуючись із американськими колегами, наполягатимуть на своїй відданості європейській інтеграції, проситимуть сприяння США у відносинах із Євросоюзом і при цьому скромно замовчуватимуть тему євроатлантичної інтеграції, — мобілізувати активну підтримку США їм не вдасться.

Незважаючи на всі внутрішньополітичні «дивацтва» України, сьогодні відкриваються нові можливості розвитку двосторонніх україно-американських відносин. Однак для їх реалізації необхідно використовувати всі «точки збігу» національних інтересів України і США, а таких сьогодні чимало. Якщо ж українська влада віддасть перевагу другорядним або церемоніальним аспектам співробітництва, то нас очікує малоцікавий, безбарвний і майже марний етап двосторонніх відносин

Україна—США: Ринкова економіка. СОТ. Далі буде?

 https://dt.ua/POLITICS/ukrayinassha_rinkova_ekonomika_sot_dali_bude.html

Автор: Олег ШАМШУР (Надзвичайний і Повноважний Посол України в США)

 

Протягом тривалого часу українсько-американські економічні відносини позначались наявністю низки застарілих проблем, які, власне, і формували систему пріоритетів діяльності українських дипломатів на американському напрямку, оскільки їхня невирішеність негативно впливала на загальний тонус двосторонніх стосунків. Йдеться насамперед про відновлення пільг щодо експорту товарів із України в США згідно з Генералізованою системою преференцій США (ГСП), надання Україні Сполученими Штатами статусу країни із ринковою економікою, підписання двостороннього протоколу про взаємний доступ на ринки товарів та послуг, який фактично відкриває нашій державі двері до СОТ, а також скасування дії поправки Джексона — Веніка, яка, незважаючи на суто політичний зміст, передбачає економічні по формі санкції.

При цьому слід зазначити, що відносно коротка історія відносин України і США показує, що останні не лише послідовно й прагматично відстоювали власні економічні і політичні інтереси, а й завжди гостро реагували на дії колишнього українського керівництва, що в той або інший спосіб порушували принципи демократії та цивілізованої ринкової економіки. Як свідчить світовий досвід, ці питання взаємопов’язані.

Історичні події 2004 року дали вагомі підстави офіційному Вашингтону та американським діловим колам, а власне, і всім демократичним країнам розглядати нашу державу не лише як динамічну демократію, що упевнено входить до простору спільних демократичних цінностей, але й перспективного економічного партнера, який скидає затісну оболонку «перехідної» економіки. Це стало потужним імпульсом для позитивного вирішення ряду стратегічно важливих завдань, необхідних для забезпечення рівноправної та активної участі України у системі сучасних міжнародних економічних відносин.

Так, екскурс в недалеке минуле свідчить, що лише прямі втрати українських виробників на американському ринку через відсутність сприятливих умов торгівлі та ведення антидемпінгових розслідувань складали понад 300 млн. дол. на рік. До цього слід додати шкоду, завдану іміджу України як надійного торговельно-економічного партнера через звинувачення у неналежному захисті прав інтелектуальної власності та невизнання ринкового характеру її економіки. Тому останні досягнення в україно-американських відносинах не лише мають конкретну економічну вартість, а й формують, застосовуючи економічну термінологію, колосальні нематеріальні активи, що неможливо придбати за гроші, але які дають Україні можливість набагато впевненіше торувати шлях до власного місця у системі сучасного міжнародного поділу праці та обстоювати свої інтереси. Вони свідчать про наші реальні здобутки у розбудові економіки на ринкових засадах, включно із відповідними інституційними змінами.

Зокрема рішення щодо відновлення пільг для українського експорту в США згідно з Генералізованою системою преференцій було прийняте в результаті позачергового перегляду ситуації в Україні. Таким чином Білий дім визнав відповідальність та адекватність дій українського уряду в сфері захисту прав інтелектуальної власності, а також приведення українського законодавства до світових норм. Як відомо, санкції проти України були введені у 2001 році. Вони не дозволяли здійснювати на безмитній основі експорт товарів на суму до 40 млн. дол. США щорічно за 120 позиціями американської Гармонізованої тарифної системи.

Черговий перегляд оцінки статусу економіки України, який вперше було здійснено Міністерством торгівлі США у 1997 році в рамках антидемпінгового розслідування щодо імпорту брухту та дроту з вуглецевої та деяких інших видів легованої сталі з України, був ініційований урядом нашої держави у квітні 2005 року. Процедура розгляду таких питань досить складна і дозволяє всім зацікавленим сторонам, в тому числі американським компаніям, які є безпосередніми конкурентами українських виробників, надавати будь-які аргументи на користь своєї позиції. Дуже важливо, що на підтримку України висловилось багато провідних фірм США (AES, ADM, Alticor, Cargill, General Еlectric, Motorola, PBN, Procter&Gamble, United Technologies), які мають позитивний досвід роботи в нашій державі.

Рішення Міністерства торгівлі США в лютому ц.р. про надання ринкового статусу економіці України свідчить про визнання урядом Сполучених Штатів зусиль нової української влади щодо впровадження незворотних змін в економічній сфері. Ми розраховуємо, що воно стане потужним сигналом для американського бізнесу, який сприятиме припливу інвестицій в Україну, розвитку всебічного торговельно-економічного співробітництва. З іншого боку, українські підприємці отримали важливі засоби, які дозволятимуть їм набагато ефективніше обстоювати свої ділові інтереси в США та активніше виходити на міжнародні ринки.

Принагідно хотів би відзначити, що процес нашої взаємодії з американськими партнерами в рамках перегляду статусу показав серед іншого нову якість роботи українських міністерств та відомств, їхнє зросле уміння працювати сучасно, використовувати адекватний юридичний та дипломатичний інструментарій, переконливо обґрунтовувати свою позицію.

Ті ж самі висновки дозволяє зробити й успішне завершення українсько-американських переговорів в рамках вступу України до СОТ та підписання протоколу щодо взаємного доступу на ринок товарів та послуг. Тривалість переговорного процесу з країнами—членами СОТ, в тому числі із США, свідчить не тільки про складність процесу та чутливість обговорюваних питань, але й про послідовне відстоювання українською стороною власних економічних інтересів. Досягнуті домовленості є здоровим, взаємовигідним компромісом на основі балансу взаємних інтересів. Як і наші американські партнери, я впевнений, що результати цих переговорів сприятимуть подальшій динамізації двостороннього співробітництва з економічних питань за правилами СОТ, вступ до якої завдяки підписанню українсько-американського протоколу набув цілком реальних обрисів.

Є ще один важливий аспект, пов’язаний з підписанням двостороннього протоколу. Воно уможливило ухвалення Конгресом США рішення із остаточного скасування щодо України дії поправки Джексона—Веніка. Згадане питання, яке має практичне значення, оскільки стосується встановлення «нормального» режиму двосторонньої торгівлі, та потужне символічне забарвлення, неодноразово порушувалось Києвом на вищому рівні. Втім, лише впродовж останнього часу ми відчуваємо, що наші зусилля отримали адекватну підтримку з боку американського уряду та законодавців. Велику роль в цьому процесі відіграє утворена в США громадська коаліція за відміну поправки Джексона—Веніка під співголовуванням колишніх послів США в Україні Стівена Пайфера та Уїльяма Міллера, яка об’єднує понад сто неурядових організацій (насамперед української та єврейської громад) й компаній США. І раніше українська сторона аргументовано доводила свою відповідність критеріям відміни поправки щодо України, а зараз її очевидна анахронічність в загальному контексті двосторонніх відносин стала цілком очевидною.

Загалом проведені мною останнім часом численні зустрічі з американськими урядовцями високого рівня, впливовими конгресменами та сенаторами, чільними представниками бізнесу та громадськості свідчать про те, що останнім часом поняття «українсько-американського стратегічного партнерства» набуває реального змісту практично у всіх сферах двостороннього спілкування. На різних рівнях американського суспільства існує потужний інтерес до нової, демократичної України, готовність до якісних зрушень у стосунках з нею. Це повною мірою відчувається з боку приватного бізнесу. Особливий інтерес для США становлять питання інвестування та налагодження спільного виробництва в найбільш динамічних, високотехнологічних галузях економіки України.

Цілком зрозуміло, що радикального пожвавлення діяльності в Україні американських та інших іноземних інвесторів не можна очікувати без продовження курсу ринкових реформ, завершення створення дієвої інвестиційної інфраструктури та інших умов, які б забезпечили довіру до України з боку потенційних інвесторів. Виключне значення при цьому матиме й набуття нашою країною членства у Світовій організації торгівлі.

В контексті останніх досягнень в україно-американських відносинах хотів би підкреслити, що уряд України доклав всіх зусиль для забезпечення національних виробників потужним інструментом захисту власних інтересів у США. Їхні подальші успіхи залежатимуть від власної активності, гнучкості та здатності конкурувати на американському ринку. Варто також наголосити, що економізація української дипломатії, готовність та бажання просувати інтереси українських експортерів нездатні самі по собі вирішити зовнішньоекономічні проблеми. Відтепер слово за українськими підприємцями: вони мають всі можливості скористатися тими перевагами, що відкривають перед ними успіхи української дипломатії у Вашингтоні.

Насамкінець, хотів би наголосити, що здобутки української зовнішньої та зовнішньоекономічної політики прямо пов’язані з успіхами чи невдачами політики внутрішньої. На них негативно позначається діяльність окремих сил, що прагнуть у будь-який спосіб завадити послідовному державницькому курсу шляхом саботажу важливих політичних і законодавчих ініціатив, неготовність чи небажання вибудовувати свою поведінку, керуючись стратегічними національними інтересами нашої держави, вчасно та адекватно реагувати на нові геополітичні реалії.

США заявляють про наміри співпрацювати з Україною у галузі ПРО

 https://www.radiosvoboda.org/a/965308.html

США не лише зберігають плани щодо розміщення елементи протиракетної оборони в Чехії і Польщі але, як заявив міністр оборони США Роберт Ґейтс, також хочуть залучити до співпраці колишні радянські республіки, передовсім Україну.

Впливова американська газета «Нью-Йорк Таймс» називає досить «неочікуваним розвитком теми ПРО заяву Роберта Ґейтса» про співпрацю у цій галузі з Україною. Газета наводить слова шефа Пентаґона про готовність до обміну інформацією про оборонні системи у Польщі та Чехії з Україною. Ґейтс говорив про це під час зустрічі керівників оборонних відомств НАТО з представниками Росії та України у четвер.

Таку ж позицію підтверджують українські урядовці. Міністр оборони України Анатолій Гриценко сказав у четвер у Брюсселі про готовність США мати «у складі бойового обслуговуючого персоналу, який сидить за радарами або пусковими установками, українських та російських офіцерів». Гриценко вважає, що такий підхід знімає «питання недовіри».

А начальник Генерального штабу Збройних сил України Сергій Кириченко заявив у Брюсселі, що прогнозує участь Києва у світовій системі ПРО. Кириченко, зокрема, сказав: «Я впевнений, що у майбутньому в протиракетній системі в плані захисту людей від можливих загроз ракет Україна братиме участь і в технологічному плані...і в системі спостереження».

Аналітик Радіо Свобода Віктор Яссман вважає, що Україна могла б залучити до цього проекту радіолокаційні станції, які орендує Росія:

«Дві радіолокаційні станції, одна в Мукачеві, друга в Севастополі – ці дві станції, звичайно, могли б включити, і вони стали б елементами такої міжнародної системи, як і пропонована Москвою Ґабала. Ось якраз у цьому контексті можлива участь України в технологічному і воєнному аспекті. В інтересах України, в інтересах її інтеграції в євроатлантичну спільноту ? взяти участь у такому проекті, як мені здається».

У НАТО обіцяють вивчити американські плани щодо розміщення ракетної парасольки у Європі до лютого. При цьому генсек Альянсу вже заявив, що пропозиції Росії спільно використовувати радіолокаційну станцію в Азербайджані не може бути альтернативою до переговорів американців з чехами і поляками.

Тим часом Росія далі рішуче виступає проти американського проекту. Речник Кремля попередив, що це питання є надто складним і тому навряд чи буде вирішене під час липневої зустрічі президентів Росії та Сполучених Штатів.

 Вебліогріфія.

 

  1. Національний інститут стратегічних досліджень http://www.niss.gov.ua/book/Vlasyuk_mon/09-4.pdf -
  2. Фундація Україна – США  http://www.usukraine.org/ukrainian/u_memo.htm
  3. Фундація Укоаїна - США http://www.usukraine.org/ukrainian/u_foreign_affairs_pr.shtml 
  4. Центр миру, Конверсії та зовнішньої політики України http://cpcfpu.org.ua/projects/foreignpolicy/papers/706/
  5. Дзеркало тижня https://dt.ua/POLITICS/ukrayinassha_rinkova_ekonomika_sot_dali_bude.html 
  6. Радіо Свобода https://www.radiosvoboda.org/a/965308.html