Е-демократія: суспільство. Випуск сімнадцятий

Рік видання: 2006

Місце зберігання: Сайт (електронне видання)

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва

 

 

Е-демократія: суспільство

Щотижневий дайджест Інтернет-видань

 

 

Випуск сімнадцятий

     9 червня 2006 р.

 

 

 

 

Дайджест Інтернет-видань

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,
вул. Соборна, 73
Тел. (0432) 32-20-34
Факс (0432) 35-16-85
E-Mail: inform@library.vn.ua

https://library.vn.ua/

Відповідальний за випуск – Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання – Веселова Тетяна Олександрівна


 

ЗМІСТ

1. Соціальні риси мережних спільнот

2. Як допомогти тим, хто потрапив у мережу?

3. Інформаційна культура

4. Богдан Гдаль: „Потрібні спеціалізовані сайти, які надаватимуть інформацію, будуть згуртовувати людей довкола певної ідеї”

5. МЕДІАОСВІТА Поняття "Інтернет" за років п'ять перестане бути культовим слівцем

6. 50 стежок до успішного ХХІ століття

7. НОВИНИ

8. Вебліографія

Поділитися:

Соціальні риси мережних спільнот

В. Щербина

http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=37&c=701

 Широкий розвиток та освоєння комп’ютерних мереж створили сприятливі умови для виникнення нових соціальних утворень – мережних спільнот. У статті розглядається проблема соціологічного аналізу притаманних їм рис. Автор висвітлює соціальну специфіку цього феномена, умови його формування та перспективи розвитку.

Розвиток інформаційних технологій за останні два десятиліття набув настільки масового й динамічного характеру, що наукова спільнота не встигає осмислювати та оцінювати його соціальні наслідки. Суспільство отримує такі технологічні засоби, до яких воно ще не завжди буває готовим. Інформатизація змінює як соціум, так і саму людину, а відтак вивчення соціологічних і антропологічних наслідків цього процесу стає надзвичайно актуальною справою.

Комп’ютерні мережі стали потужним засобом вирішення бізнесових, освітніх, комунікативних проблем суспільства. З їх появою виникла й можливість нових форм спілкування та взаємодії – мережних, окреслилась і проблема впорядкування такого спілкування, формування культурних та організаційних його засад як у просторі комп’ютерних мереж, так і поза ним. Виявилося, що традиційні (політичні, юридичні) засоби нормування тут не досить дієві, та й світова правова практика не завжди адекватна особливостям нового соціального середовища. Тому дослідження спільнот, які формуються внаслідок взаємодії людей у новому, мережному кіберпросторі, а також те, яку роль вони відіграють у соціальних процесах сучасності, є надзвичайно важливими для соціології.

Метою пропонованої статті є розгляд основних рис і особливостей мережної спільноти як специфічного соціального конструкта. Для цього слід вирішити такі завдання: по-перше, визначити основні підходи до розуміння спільноти взагалі та, по-друге, визначити найважливіші риси віртуальної спільноти як її специфічного різновиду.

Спочатку розглянемо загальні риси такого прояву мережної взаємодії у позакомп’ютерному просторі, як флешмоб (flash mob – миттєва юрба) – несподівана поява людей у заздалегідь обумовленому місці в обумовлений час, організовна шляхом передавання сценарію спільних дій через мобільні телефони та спеціалізований інтернет-сайт. При цьому, як правило, учасники виконують заздалегідь домовлені дії і швидко розходяться. Зазвичай флешмоби проводяться без якоїсь серйозної мети, просто „для задоволення”.

Починаючи з середини 2003 року, у різних країнах світу один і той же персонаж – юрба, стала здійснювати незвичні акції. Перший флешмоб відбувся в Нью-Йорку: понад 150 чоловік одночасно увійшли до відділу меблів магазину „Macy’s” і попросили за десять тисяч доларів „любовний килим” для „приміської комуни”. В Римі близько 300 молодих людей завітали до книгарні й попросили неіснуючу книжку. Такий же за кількістю „миттєвий натовп” на кілька хвилин „просто так” заполонив лондонський меблевий салон. У Берліні 250 жартівників протягом трьох хвилин пили перед американським посольством шампанське з вигуками: „За Наташу!” В Москві юрба зустрічала на вокзалі якогось Володимира Володимировича. Рекордний за кількістю учасників флешмоб стався у серпні 2004 року, коли майже 1500 човнів з роздягнутими людьми пропливли озером Норман у США.

Перший в Україні флешмоб відбувся 16 серпня 2003 року о 17-й годині в „Глобусі” під майданом Незалежності. Зібралося з півтора десятка молодих людей у чорних окулярах, вони плескали в долоні та фотографували „об’єкт пальму”. За сценарієм молодики мали ще крикнути: „О, яка штука!”, але, мабуть, засоромилися. Подібні акції відбувалися й у Дніпропетровську, Львові, Луцьку.

Ідею флешмобу, як вважають, запропонував Г. Рейнгольд (Howard Rheingold), креативник і дослідник мережної культури. У книзі „Розумна юрба: наступна соціальна революція” („Smart Mob: The Next Social Revolution”) він пов’язує це явище з новою можливістю „групи людей організувати пряму колективну дію, яку вони були не здатні здійснити раніше, до появи Інтернету та мобільного телефону”. Г. Рейнгольд прогнозує у найближчі десятиліття як позитивні, так і негативні наслідки дій „розумної юрби” в усіх сферах суспільного життя. Прикладами такого впливу є, зокрема, дії антиглобалістів, які координують спільні акції протесту через Інтернет та мобільну телефонію, дії противників президента Філіппін, які добилися його відставки, розсилаючи протестні повідомлення на мобільні телефони.

На думку все того ж Г. Рейнгольда, флешмоб – породження й симптом мережного устрою нинішнього суспільства, провісник розвитку „розумної юрби”, яка спроможеться на організовані дії без участі попередньо організованих структур, діятиме лише на засадах усвідомлення необхідності спільної дії усіма індивідами, з яких вона складається. Згідно з такою точкою зору, не класи, етноси чи держави, не монополії чи корпорації, не владні вертикалі чи бандитські зграї визначатимуть структуру суспільства у найближчому майбутньому, а мережний зв’язок людей, що одночасно належать до різних і майже тотально віртуальних спільнот.

Саме у зв’язку з перспективою виникнення такого майбутнього і варто пильніше придивитися до флешмобу. Цей молодіжний рух свідомо ставить себе поза політикою, комерцією, екологією та будь-якими цілями, що їх можна осмислено сформулювати. Безглуздість проголошується єдиною і найвищою метою флешмобів. Деякі аналітики виводять цей рух із „рольових” об’єднань молоді – від хіппі, пацифістів і толкіеністів до футбольних фанатів, кіберпанків та „грибних ельфів”. У Росії спостерігалися спроби використовувати модний і „розкручений” бренд флешмобу різними політичними силами (зокрема, КПРФ) для агітації та „вуличної дії”, на що, звісно, зреагували органи правопорядку.

Водночас висуваються пропозиції про використання флешмобу як своєрідної соціальної технології на користь суспільству. Так, А. Єрмолін, керівник одного з найбільших молодіжних рухів Росії – „Лига дела” та дитячо-юнацької „Российской ассоциации навигаторов/скаутов”, заявив про запровадження програми „контртерористичної просвіти” з використанням мережних технологій. Констатуючи єдність принципів проведення флешмобу і спецоперацій (скритність висування, невідомий оточенню сценарій, високий рівень координації дій у часі, анонімність, включення кожного учасника до єдиної керованої інформаційної мережі), А. Єрмолін пропонує культивувати в населення (і, насамперед, у молоді) схильність до миттєвих узгоджених спільних дій за зовнішніми сценаріями, щоб використовувати такі навички для вирішення антитерористичних завдань, а також під час ліквідації наслідків катастроф. „Флешмобери” – прообраз своєрідної піонерії завтрашнього дня?

Технологічна база сучасних соціальних комунікацій дозволяє підтримувати інтерактивний зв’язок з тими чи іншими спільнотами на рівні індивідів. Але сама людина та суспільство не готові до користування такими технологіями. Ми звикли, що люди створюють спільну систему діяльності (суспільство) лише опосередковано, через входження до складу тих або інших суспільних груп чи спільнот. Тому досить важко уявити „індивідуалізоване суспільство” (за визначенням англійського соціолога З. Баумана), де кожен індивід буде актором спільної дії безпосредньо, не прилучаючись попередньо до складу групи. Поява флешмобу здається чимось на зразок експерименту з вироблення в індивідів здатності до такого усуспільнення.

Основній масі людей про флешмоб мало що відомо, і мабуть тому від спокуси вивернути, як звичайно, усе навпаки, нікуди не подітися. Говорять вже про нові ігри. Наприклад, „toothing” пропонує пошук за допомогою SMS-ок випадкової людини, готової вступити в сексуальний зв’язок у найнесподіванішому місці – на міському бульварі, в громадському туалеті чи в супермаркеті. Більш „м’яку” форму знайомств пропонують провайдери мобільного телефонного зв’язку – сервіс „мобільних знайомств”. Скоріш за все, подібна практика призводить до більшої індивідуалізації та виведення людини з культурних полів традиційної моралі, аби вона відшукувала нові засади власного буття в суспільстві. Для того, щоб існувало інформаційне суспільство, певна частина населення має перебувати у стані перманентного „вилучення” з суспільного простору, включеності до світу на рівні тілесних та психологічних перцепцій: саме за такого стану особистість активно сприймає інформаційний простір як онтологічну засаду власного життя, реагуючи на події в ньому.

Серйозніші люди встановлюють зв’язок за допомогою нових технологій не геніталіями, а, наприклад, ноутбуками, створюючи мережні комп’ютери, що робить доступним користування високопродуктивними обчислювальними системами не тільки спеціальним корпораціям і урядам, а й „пересічним” громадянам. Інакше кажучи, доступ до засобів створення високоінтелектуального продукту може отримати людина, яка залучить до реалізації свого проекту певну кількість учасників, спроможних за допомогою мережі об’єднати свої електронні ресурси. Виходячи з того, що здатність створювати інформаційний продукт в сучасному світі є найважливішим ресурсом, значення появи таких угрупувань важно переоцінити.

Традиційно доступ до подібних засобів був опосередкований ідеологією, інституціоналізованою у практиці здійснення політичної влади. Відбувалася також певна фільтрація за соціальними статусами. Для мережної спільноти не важливо, хто має статус „вченого”, а хто – ні: воно може реагувати безпосередньо на ідею та проект. Це значний ресурс розвитку суспільства (позбавлений бюрократичних гальм) та водночас і певна небезпека некритичного сприйняття антисуспільних проектів. Тому ситуація потребує продукування здатності мережних угруповань до критичності, створення відповідних референтних груп.

Минуло трохи більше року, як виник флешмоб, а він уже поділився на дві течії – тих, хто прагне дотримуватися „чистоти ідеї”, тобто влаштовувати тільки абсурдні акції, і тих, хто розглядає нову форму громадської дії як засіб досягнення „зовнішніх” – політичних або економічних цілей. Вже склався свій жаргон, свої звичаї. Можна сказати, що нове явище, яке виникло на грунті мережної комунікації та відповідної ідеології, починає перетворюватися на частину загальніших соціальних процесів. Та чи не спіткає його доля молодіжних рухів 1960 – 1970-х років, коли вони комерціалізувалися й перетворилися на органічну складову того „організованого і репресивного” суспільства, того „вавилону”, проти якого виступали? Чи флешмобери стануть середовищем рекрутування політичного істеблішменту і фактором легітимації ідеологічних поворотів (що здійснювалися правлячою елітою), як це сталося, нариклад, з „неформалами” часів „перебудови”?

Швидше за все, флешмоб – це тільки проміжна й пробна форма нової організації громадського життя, своєрідний культурний трикстер часів розвитку культури інформаційного суспільства з мережною структурою. Соціологічних досліджень цього суспільного явища ще не проводилося, тому виникла цікава ситуація: явище змінюється швидше, ніж рефлексується.

Як звичне та менш радикальне явище сприймаються комунікативні спільноти, що виникають власне у Мережі – так звані „network community” – мережні спільноти. Вони включають представників різних груп за інтересами – як традиційних (вчених, лікарів, літераторів, туристів, домогосподарок), так і нових, появу яких викликав розвиток кіберкомунікативних мереж.

Процес формування специфічних угруповань, що виникають на основі електронних мереж, соціологи, психологи, філософи вивчають трохи більше десяти років. Однак на запитання, якими соціальнми рисами володіють мережні спільноти, відповіді ще немає. За цей час утворилося лиш певне концептуальне поле, в якому формуються основні теоретичні підходи до цієї та інших пов’язаних нею проблем. Так, О. Бєлінська досліджує групову динаміку мережних спільнот, Д. Іванов розглядає їх як прояв віртуалізації суспільства, А. Войскутинський досліджує їх як форму групової діяльності. Культурологічний аспект явища розглядають О. Нестерова та В. Нестеров. А. Круглов аналізує соціальні аспекти спілкування з використанням комп’ютерів.

Культурологічний підхід характерний також для багатьох західних дослідників. Відомий „гуру” мережних технологій у галузі соціології та економіки М. Кастельс вважає їх основною формою соціального устрою, що домінуватиме в майбутньому інформаціоналістському суспільстві, яке розвивається вже сьогодні. Згадуваний Г. Рейнгольд називає мережні спільноти „племенами завтрашнього дня”, вважаючи їх основною формою усуспільнення майбутнього.

Слід зауважити, що мережні спільноти сучасні дослідники вивчають переважно або як феномен нової культури, що формується на засадах використання Інтернету, або з точки зору специфіки психологічних рис учасників таких спільнот, або з огляду на те, яку роль вони можуть відігравати у житті суспільства взагалі.

Термін „community” має кілька варіантів перекладу на українську мову: спільність, громада, спільнота. У різних контекстах вживають то один, то інший варіант, але на загал ці значення чітко не відрізняються.

В соціології утворилося певне значеннєве поле, закладене, зокрема, Г. Мейном, Е. Дюркгаймом, Ф. Тьонісом. Так, спільність (спільнота) розглядаються у протиставленні до суспільства, громадськості: Gemeinschaft і Gesellschaft у Ф. Тьоніса, статусне й контрактне суспільство у Г. Мейна, суспільство з механічною чи органічною солідарністю в Е. Дюркгайма.

Перше з протиставлених у парі понять означає громадські відносини, що відрізняються близькістю і стійкістю: статус у них скоріш приписаний, аніж досягнутий, а родинні зв’язки обумовлюються спільною територією та отримують значимість через загальну культуру. Друге означає безособові, скороминущі і договірні зв’язки, скоріш раціональні і розважливі, ніж емоційні: статус заснований на особистих якостях (є досягнутим), а відносини — на конкуренції, часто характеризуються відчуженням. Під впливом процесів індустріалізації й урбанізації відносини першого типу руйнуються, на їхньому місці виникають відносини другого типу. У соціологічній традиції, за винятком Г. Зіммеля та його послідовників, про традиційне суспільство й общинний уклад годиться говорити з ностальгією, надаючи йому вищої соціальної оцінки, ніж сучасному суспільству.

В соціологічній літературі найбільш поширеним визначенням community (спільності, співтовариства) є запропоноване Р. Хамманом. Він виокремлює такі істотні характеристики community: це група людей, які вступають у регулярну соціальну взаємодію, мають певні зв’язки між собою та іншими членами групи, володіють спільною територією, принаймні – певний час.

Віртуальна спільнота, в цілому, зберігає всі ці істотні ознаки, за тим важливим винятком, що тут спільною для групи людей територією є віртуальний простір, безпосередньо виявлений через інтерфейси.

Є два принципово різні трактування віртуальної спільноти. Прихильники першої вважають, що така спільнота — це всі, хто використовує Інтернет для спілкування. Ці люди не вступають у міжперсональну взаємодію, але засвоюють загальний дискурс, стають носіями спільної віртуальної культури. Тому вони й об’єднані у „спільноту”.

З іншої точки зору, віртуальна спільнота — це локальна мережа реально взаємодіючих в Інтернеті людей, що використовують для цього той чи інший спільний для всієї групи засіб спілкування. Вони об’єднані за принципом більш-менш постійних контактів внаслідок спільного для них інтересу. Таке розуміння віртуальної спільноти за змістом співпадає з класичним визначенням соціальної мережі, згідно з яким мережа є певним набором акторів та їх відносин. З цієї позиції, у віртуальному просторі існує не одна, а дуже багато віртуальних спільнот. Вони спонтанно виникають, функціонують певний час і відмирають, якщо вичерпуються їх смисли.

В окремих працях ідея віртуальних спільнот одержує позитивну оцінку, оскільки, як вважають їх автори, у ній вирішується протиріччя між певною громадою і суспільством, традиційним і сучасним життєвим устроєм. Віртуальна спільнота, з одного боку, оживляє горизонтальні соціальні зв’язки, активізує нераціональне „спілкування заради спілкування”, створюючи можливість відчуття актуальної присутності в соціумі, а з іншого боку – піднімає ці зв’язки на глобальний рівень, виходить за межі певних територій.

Оскільки віртуальна спільнота — це не що інше, як триваюча дискусія (по суті – постійний обмін інформацією, думками, почуттями), то, мабуть, вона функціонуватиме в тому випадку, коли критична маса його учасників бажатиме підтримувати розмову. Тут ключовими словами є слова „маса” і „бажання підтримувати”.

Яка ж кількість учасників необхідна, щоб називатися спільнотою? Це питання складне, воно не має однозначної відповіді. Бажання підтримувати дискусію є іншим ключовим моментом, оскільки від активності учасників, з одного боку, та їх дбайливого ставлення до спільноти, тобто поводитися згідно з його нормами (відсилання повідомлень, що відповідають темі обговорення, дотримання стилю спілкування тощо), з іншого – залежить від збереження в учасників інтересу до спільноти, а, отже, збереження прийнятної кількості його членів.

Віртуальне спілкування й комунікація стали важливим інструментом, що широко використовується в багатьох організаціях і все більше застосовується як метод спілкування усередині професійних і соціальних груп. Багато організацій, у зв’язку з різними характеристиками їх структури (територіальною роз’єднаністю окремих частин, великою кількістю членів, їх тимчасовою несумісністю), можуть втрачати свою цілісність. Утворення віртуальної спільноти в такій організації дозволило б відновити єдність, налагодити комунікацію між різними її компонентами.

Як уже відзначалося, основною умовою виникнення й підтримки стабільності віртуальної спільноти є наявність у її учасників інтересу до обміну інформацією. Якщо коло можливих учасників (фокусна група) майбутньої локальної віртуальної спільноти визначена, виникають додаткові умови її формування. Важливим стає рівень технічної підготовленості і віртуальної компетентності членів фокусної групи.

Обов’язкова умова — наявність загального інтересу — зберігає свою актуальність, але ті члени фокусної групи, що мають такий інтерес, повинні також мати доступ до Інтернету, навички елементарної роботи з Мережею і, крім того, прихильно ставитися до регулярного використання цієї комунікаційної технології. Такі додаткові умови значно змінюють суть справи. Якщо хоч одна з умов не виконується, то про жодну віртуальну спільноту не може бути й мови.

Однак, навіть за наявності всіх необхідних умов, завжди лишається певна невизначеність. Зародження спільноти є певною констеляцією подій, фактів. Вона не створюється за наказом, але без дотримання необхідних умов безперечно не виникне. Такими умовами можна вважати технічну підготовленість і компетентність. Під технічною підготовленістю розуміємо наявність доступу до Інтернету і технічну компетентність користувачів – членів фокусної групи (досвід роботи з Інтернетом). Віртуальна компетентність передбачає однакове ставлення членів фокусної групи до використання Мережі, досвід її використання для телекомунікації і спілкування та ступінь звичності роботи з нею.

Отже, якою є „соціальність реальності” віртуального світу?

По-перше, він суб’єктивно сприймається саме як простір, що виявляється в мові самоописів активних користувачів. Не кажучи вже про традиційний „вхід” та „вихід”, багато хто описує своє перебування в Інтернеті як „подорож”, говорить, що „блукає” по Інтернету чи „йде” кудись. Загальноприйнятими стали просторові метафори — наприклад, „світи”, „області” чи „кімнати”. Термін „кіберпростір”, отже, віддзеркалює сприйняття Інтернету як простору, тобто певного місця, де можна бути, передає почуття перебування в певному середовищі.

Цікаво, що однією з характерних рис переживання телеприсутності є позачасове існування — при всій своїй мінливості, „плинності”, віртуальний простір існує для користувача актуально, „тут і зараз”, не маючи минулого й майбутнього.

На рівні суб’єктивного переживання перебування у віртуальній реальності формує в людини так званий „досвід потоку”, що характеризується поглинанням Мережею, самозабуттям, під час якого отримання результату стає чимось другорядним на тлі процесу. Актуалізація „досвіду потоку” супроводжується втратою почуття реального часу, проведеного за комп’ютером. Відзначається, що найяскравіше переживають „досвід потоку” люди, захоплені інформаційними технологіями.

Як і в будь-якій реальності, в Мережі виникає соціальне нормування. Наприклад, нормою є використання мережних ідентичностей – „ніків”, досить вільне сприйняття традиційних соціальних ознак.

Соціальні норми в мережних спільнотах вводяться і підтримуються їх творцями, тому вони є локальними, притаманними лише окремим спільнотам, які на власний розсуд їх встановлюють та регулюють. Водночас, незважаючи на ідеологію рівності, користувачі розрізняються за можливостями створення мережних норм, тобто фактично за статусами.

Соціальна ієрархія виникає за трьома показниками: по-перше, за доступом до мережних ресурсів (власники фрагментів Мережі, постійні її користувачі), який є продовженням „традиційної” соціальної ієрархії; по-друге, за навичками користувача мережних технологій (адміністратори, хакери тощо); по-третє, за креативними здібностями (досвідчені спеціалісти у позамережних питаннях).

Можна сказати, що в загальному вигляді виник розподіл на „офіційну” частину Інтернет-середовища (провайдери, модератори, ситемні адміністратори, юзери) та комп’ютерний андеграунд. Останній можна визначити як сукупність соціокультурних груп, що виникають та існують поза офіційно визнаними або інституційованими практиками використання комп’ютерних мереж. Андеґраунд містить досить строкату палітру субкультур – від тих, хто негативно ставиться до нинішнього світоустрою, до тих, хто прагне позитивно його змінити, використовуючи новітні технології. До їх числа відносять хакерів (їх нараховується до дев’яти різновидів), крекерів, „піратів”, кібертерористів, санітарів, вірусмейкерів, кардерів, фрікерів, „інших”.

Цікаво, що одні й ті ж особи можуть одночасно належати до обох цих середовищ, використовуючи „офіційні” та „неофіційні” можливості кібермережі для задоволення своїх потреб. Прикладом такої двоїстості донедавна були порносайти. З одного боку, провайдери офіційно не визнавали їх необхідність, а з іншого – підтримували їх існування, бо користувачі специфічного інформаційного продукту забезпечували на початкових стадіях розвитку всесвітньої Мережі до 80 відсотків трафіку, тобто створювали фінансову основу там, де не було прямих інвестицій у технології.

Описові дослідження інтернет-комунікацій констатують наявність специфічних особливостей мови, соціальної ієрархії, індикаторів соціального статусу і соціальних норм, що, власне, й дозволяє говорити про віртуальні спільноти як про особливу соціальну субкультуру, що виникає на наших очах.

Зробимо деякі висновки

Одним з наслідків розвитку Інтернет-технологій є виникнення віртуальної спільноти, члени якої: по-перше, мають почуття колективної ідентичності, грунтоване на використанні особливого жаргону, комунікативних норм, поділу спільних цінностей та ідеалів; по-друге, мають власні інтереси, пов’язані з використанням Інтернету; по-третє, готові захищати ці інтереси; по-четверте, здатні створювати системи спільної дії як у комунікативній Мережі, так і поза її межами; по-п’яте, середовище та технологію мережних спільнот можуть використовувати і представники позамережних сил. Специфічною рисою мережних спільнот є їх нелокалізованість у просторі та здатність до високодинамічних дій і змін.

Інтернет сприяє розвиткові процесу символічного обміну, при якому індивідуальне саморозуміння індивідів опосередковується символічними матеріалами з різних джерел.

Можна погодитися з Е. Мейо та Е. Ретлісбергером, які запропонували опис подібної організації як окремого випадку людської спільноти, особливої соціальності. Ключовими для організації є відносини „людина – людина”, „людина – група”. Головним регулятором є прийняті в групі норми поведінки. Структура будується на підставі первинних відносин індивідів, що складаються стихійно на основі взаємної прихильності, спільних інтересів тощо. У випадку з мережними спільнотами, ці відносини опосередковані формами організації засобів кіберспілкування – інтерфейсами та власноруч створюваними візуальними і символічними образами.

Істотну роль в інтеракціях відіграють шкала престижу й лідерство. Такі середовища можуть виникати для утворення неформальних компонентів організацій, що задовольняють соціальні потреби індивіда – вони дозволяють регулювати його поведінку через локальну громадську думку. Традиційні методи управління тут малоефективні. Єдиний метод впливу – через включення в ширшу культурну систему і через це – на мотиви та настановлення. На нашу думку, такий підхід може забезпечити досить повний опис соціальних рис спільнот, що виникають у кібернетичній мережі. Однак самі ці спільноти, по-перше, ще досить нові та не мають власних нормативних регуляторів і, по-друге, є локальними, а часом і взагалі одиничними утвореннями, дуже нестійкими та невизначеними в часі і просторі. Тому подальші дослідження вимагатимуть вироблення більш специфічних понять та концептуальних підходів у цій галузі.

Як допомогти тим, хто потрапив у мережу?

С. Кершоу

http://www.epochtimes.com.ua/articles/view/8/1311.html

Приймальня Хілари Кеш нічим не відрізняється від приймалень багатьох психотерапевтів: неголосна класична музика, картини й квіти, полиці з брошурами про те, як одержати допомогу.

Але разом зі своїми пацієнтами Кеш, яка очолює Іnternet/Computer Addіctіon Servіces у Редмонді, де перебуває головний офіс Mіcrosoft, є піонером у новій ніші охорони здоров'я й лікування залежностей.

Пацієнтів, серед яких і 34-літній Майк, Кеш та інші професіонали називають "онлайноголіками". Є й офіційний діагноз: залежність.

За оцінками цих фахівців, 6-10% із приблизно 189 млн. інтернет-користувачів у нашій країні (тобто в США. - Прим. ред.) страждають на залежність, що може виявитися не менш руйнівної, ніж алкоголізм і наркоманія; вони вважають, що цю залежність необхідно лікувати. Втім, деякі їхні колеги сумніваються в тому, що пристрасть до Інтернету можна кваліфікувати як залежність, а один учений називає її придуманою хворобою.

На думку скептиків, навіть одержимість Інтернетом не відбивається на здоров'ї і сімейному житті так, як інші відомі залежності. Але фахівці, що вірять у такий діагноз, як інтернет-залежність, говорять, що в більшості одержимих розвиваються нові залежності, уже від азартних ігор або порнографії, а вони стають більше залежними від цих вад через тривале перебування в Інтернеті..

Але в інших користувачів залежність ширше, і вони щодня проводять години в Інтернеті, бродячи мережею, торгуючи акціями, обмінюючись посланнями або роблячи запис у блогах, і усе більше користувачів стають залежними від відеоігор.

Кеш і інші фахівці стверджують, що люди, залежні від Інтернету, зазвичай намагаються впоратися з іншими проблемами, такими як депресія й тривога. Але пропонована Інтернетом втеча від реальності, його дешевизна, доступність і анонімність, можуть привести до появи залежності й у здорових людей.

У пацієнта Кеш Майка ризик виникнення інтернет-залежності був високим у зв'язку з алкоголізмом, наркоманією й депресією. У списку 15 симптомів інтернет-залежності, що Іnternet/Computer Addіctіon Servіces використовує у діагностиці, безробітний Майк, що живе зі своєю матір'ю, відзначив 13, включаючи непереборний потяг до комп'ютера, неправду про те, скільки часу він проводить у мережі, болю в спині й збільшення ваги.

Усе більше психотерапевтів і реабілітаційних центрів використовують у лікуванні інтернет-залежності ту ж 12-крокову програму, що й у лікуванні хімічних залежностей.

Оскільки в психіатрії цей стан не розглядається як відхилення, страхові компанії не сплачують лікування. Тому або пацієнти платять зі своєї кишені, або психотерапевти й центри пишуть у рахунках інші діагнози.

Як мінімум одна програма у лікарні Proctor Hospіtal в Іллінойсі приймає на лікування одержимих користувачів. За словами експертів програми, вони бачать ті ж ознаки абстиненції, що в алкоголіків і наркоманів, включаючи рясне потовиділення, тривожність і параноїдальні симптоми.

Інші технології - бездротова електронна пошта для кишенькових комп'ютерів BlackBerry, що іноді зветься CrackBerrіes за звикання від нього (crack, "крек" на сленгу означає "наркотик, кокаїн, призначений для паління". - Прим. ред.); комуникатори Treo і sms-повідомлення - породили більш широку технологічну залежність, відзначив Рик Зер, віце-президент відділення залежностей і поведінкових проблем в Proctor Hospіtal.

Учасники цієї програми разом відвідують сеанси групової психотерапії та інші процедури, незалежно від того, лікуються вони від кокаїнової або від комп'ютерної залежності, додав Зер.

Я не можу уявити собі, що вона зникне, - сказав він про технологічну залежність. - По-моєму, вона буде зустрічатися все частіше".

Існують програми сімейної психотерапії для інтернет-залежних і фахівці, що працюють з такими людьми.

Серед програм, які пропонує Центр інтернет-залежності в Пенсільванії, створений у 1994 році д-ром Кімберлі Янгом, провідним спеціалістом з інтернет-залежності, є група взаємодопомоги "кібердів", чиї чоловіки заводять віртуальні романи, лікування залежності від eBay, особисті, телефонні й онлайнові консультації, що допомагають клієнтам стати тверезішими від всесвітньої павутини.

Ще один експерт у цій галузі - д-р Маресса Хехт Орзак, директор Центру проблем комп'ютерної залежності при лікарні Макліна в Массачусетсі й професор медичного факультету Гарварда. Вона відкрила клініку для інтернет-залежних у 1996 році, коли, за її словами, "усі думали, що я збожеволіла ".

Ідея прийшла Орзак, коли вона зрозуміла, що стала залежною від комп'ютерних пасьянсів: сидить за ними годинами, не спить і не спілкується з родиною.

Коли вона відкрила клініку, у неї було не більше двох пацієнтів на тиждень. Тепер їх десятки, і щотижня вона одержує п'ять-шість дзвінків від жителів інших штатів, що бажають пройти курс лікування. Усе більше таких дзвінків надходить від людей, стурбованих поведінкою членів родини, залежних від таких відеоігор, як EverQuest, Doom 3 і World of Warcraft.

Однак інтернет-залежність ще мало вивчена.

"Я думаю, що Інтернетом можна сильно захопитися, але не знаю, чи відрізняється це від пристрасті до гри на скрипці або боулінгу, - сказала Сара Кізлер, професор обчислювальної математики й взаємин людини з комп'ютером в Університеті Карнегі-Мелон. - Нічим не доведено, що проведення часу в Інтернеті, обмін електронними посланнями з родичами й друзями хоч якось шкідливі. Ми знаємо, що люди, які страждають на депресію й тривожність, часто тікають в Інтернет, і їм це допомагає".

Саме професор Кізлер називає інтернет-залежність придуманою хворобою. З її точки зору, залежність від телевізора куди гірша. Вона додала, що завершує дослідження жагучих інтернет-користувачів, і більшість з них за рік різко скоротили час сидіння в Інтернеті, що свідчить про те, що проблему можна вирішити самостійно.

Вона сказала, що називати це залежністю - значить "принижувати дійсно серйозні проблеми: залежність від азартних ігор, коли людина краде гроші в близьких, щоб віддати борги, наркоманію, нікотинову залежність".

Але Кеш, що почала лікувати залежність 10 років тому, сказала, що інтернет-залежність є потенційно серйозним захворюванням. У неї були пацієнти зі схильністю до самогубства, що втратили роботу й родину в результаті своєї пристрасті.

Вона зустрічає усе більше таких пацієнтів, як Майк, що визнає, що бореться із залежністю від інтернет-порнографії, але говорить, що пристрасть до мережі виникнула в нього з інших причин. Він припав до Інтернету під час президентських виборів 2000 року, і тепер йому тривожно, якщо він не переглядає щодня кілька сайтів, переважно інформаційних і спортивних. "Я не можу погодитися з думкою, що це проблема, тому що дуже це люблю", - сказав Майк.

«Дві години в Інтернеті, - сказав він, - це мала доза. Здається, що Інтернет може дати "усе, що приходить мені в голову".

Деякі фахівці вважають, що час, проведений за комп'ютером, не має значення у діагностиці залежності. Питання в тім, чи породжує користування Інтернетом серйозні проблеми: втрату роботи, труднощі в шлюбі, депресію, замкненість, тривогу - і чи може користувач зупинитися.

"Я переходжу межу інтернет-залежності, коли вже не контролюю користування Інтернетом, - сказав Зер з Proctor Hospіtal. - Воно контролює мене". До Кеш і інших фахівців звертається все більше підлітків, молоді та дорослих, які виросли, граючи в комп'ютерні ігри й обмінюючись повідомленнями. У них звичайно є серйозні проблеми розвитку - дефіцит уваги й відсутність соціальних навичок.

У доповіді, підготованій влітку Pew Іnternet і Amerіcan Lіfe Project, говориться, що підлітки проводять в Інтернеті все більше часу: 51% користувачів підліткового віку виходять в Інтернет щодня, в 2000 році їх було 42%. Але автори доповіді не бачать втрати соціальних навичок. У більшості підлітків "розгалужена мережа друзів", відзначають вони.

Деякі психотерапевти й реабілітаційні центри пропонують лікування онлайн, у тому числі як мінімум одну 12-крокову програму для лікування залежності від комп'ютерних ігор, що небезперечно. Критики говорять, що, хоча вона й може привернути увагу тих, хто має потребу в лікуванні, це однаково , що лікувати алкоголіка на пивоварному заводі, тому що інтернет-залежним треба перервати цикл існування у віртуальному просторі.

Важлива відмінність від лікування алкоголіків і наркоманів полягає в тому, що при хімічній залежності рекомендується повна помірність, а метою лікування поведінкових залежностей є помірне й кероване користування.

Психіатрична лікарня й центр поведінкових проблем Sіerra Tucson в Аризоні приймає на лікування усе більше інтернет-залежних, сказала менеджер прийомного відділення Джина Евінг. Коли курс лікування закінчується, психологи центра допомагають скласти план скорочення часу перебування за комп'ютером. Тим, кому не потрібно користуватися Інтернетом для роботи, рекомендують повністю відмовитися від комп'ютера.

Центр радить тим, хто пройшов курс лікування від інтернет-залежності, відвідувати відкриті засідання клубів анонімних алкоголіків або анонімних наркоманів і просто слухати те, про що там говорять.

"Це нова галузь, - сказала Евінг. - Але залежність є залежність".

Інформаційна культура

http://users.kpi.kharkov.ua/lre/bde/ukr/iol/index.htm

 Сьогодні є всі підстави говорити про формування нової  інформаційної культури, яка повинна стати елементом загальної  культури людства. Якщо роздивлятись поняття питань культури з погляду  сучасності, то насамперед вони пов'язані із самовизначенням народів  (зокрема людини) та їх мовним розвитком (як засоби спілкування). У  зв'язку з цим інформаційну культуру в нових формах її передачі, зокрема в  навчанні, можна розуміти, як систему з чотирьох базових компонентів, а  саме:

культури організації подання інформації;

культури сприймання та користування інформацією;

культури використання нових інформаційних технологій (НІТ);

культури спілкування через засоби НІТ.

Два останні компоненти формують так званий мережевий етикет. 

Основою інформаційної культури можуть стати знання про  інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння  орієнтуватися в інформаційних потоках. Розвиток інформаційної культури  формує в усіх країнах групи людей, що духовно об'єднані спільністю  розуміння тих проблем, в рішенні яких вони задіяні. Інформаційна  культура органічно входить до реальної тканини суспільного життя,  додаючи їй нової якості. Вона призводить до зміни багатьох соціально- економічних, політичних і духовних уявлень, вносить якісно нові риси до  складу життя людини. На думку російських вчених, поки інформаційна  культура є ще показником не загальної, а, скоріше, професійної культури,  але у майбутньому має стати важливим чинником розвитку кожної  особистості.

Що людина бере з інформаційної мережі, визначається не стільки  освітнім рівнем, скільки її культурою та вихованням. Саморозвиток  виступає як початок і подальше вдосконалення процесу керування  розвитком особистості. Інформація в цьому процесі відіграє роль ланки  між відомим і невідомим, що дуже важливо для сприймання її в цілому і  для формування навичок критичного мислення.

Нині існує велика кількість визначень інформаційної культури. У  даному випадку доцільно розглянути визначення, подане в двох  аспектах.

У вузькому сенсі слова це - оптимальні засоби маніпулювання зі  знаками, даними, інформацією та подання їх зацікавленому споживачу для  рішення теоретичних і практичних задач; механізми вдосконалення  технічних середовищ виробництва, зберігання і передачі інформації;  розвиток системи навчання, підготовки людини до ефективного  використання інформаційних засобів та інформації.

Інформаційна культура в широкому сенсі - це сукупність принципів і  реальних механізмів, що забезпечують позитивні взаємодії етнічних і  національних культур, а також сполученість у загальному досвіді людства. Більш повне визначення було надано Жалдаком М.І. при дослідженні  системи підготовки вчителя. Основи інформаційної культури мають  методологічний, світоглядний, загальноосвітній та загальнокультурний  характер, що проявляється в процесі використання в загальній практиці  універсальних процедур пошуку, обробки та представлення інформації на  базі відповідної системи наукових понять, принципів та законів, як  необхідних факторів системно-цілісного пізнання та відображення  об'єктивної реальності, а також пов'язаного з такою системою  фактографічного матеріалу (бази даних, бази знань, тощо). Вони повинні  формуватися в процесі вивчення комплексу всіх навчальних дисциплін.

Оволодіння інформаційною культурою - це шлях універсалізації  якостей людини, що сприяє реальному розумінню людиною самої себе,  свого місця і своєї ролі в суспільстві. Велику роль в формуванні  інформаційної культури грає освіта, що повинна формувати фахівця  інформаційного співтовариства, виробляючи у нього такі навички та  уміння: диференціації інформації; виділення значущої інформації;  вироблення критеріїв її оцінки; перероблення інформації та її  використання.

Інформаційна культура налічує тисячоліття. Початком її історії  логічно визнати момент зміни формального відношення до сигналу  ситуації, властивого тваринному світові, на змістовне, властиве винятково  людині. Обмін змістовними одиницями став основою розвитку мови. До  появи писемності становлення мови викликало до життя гаму вербальних  методик, породило культуру звернення зі сенсом і текстом. Письмовий  етап концентрувався навколо тексту, який містив у собі всю  різноманітність усної інформаційної культури.

Інформаційну культуру людства в різні часи зворушували  інформаційні кризи. Одна з найбільш значних інформаційних криз  призвела до появи писемності. Усні методики збереження знань не  забезпечували повної цілісності обсягів інформації, тому фіксація  інформації на матеріальному носієві породила новий період інформаційної  культури - документальний. До її складу ввійшла культура спілкування з  документами: культура витягу фіксованого знання, культура кодування і  фіксації інформації; культура документографічного пошуку. Оперування  інформацією стало легшим, зазнав змін образ мислення, але усні форми  інформаційної культури не тільки не втратили свого значення, а й  збагатилися системою взаємозв'язків з письмовими.

Чергову інформаційну кризу викликали до життя комп'ютерні  технології, що модифікували носії інформації та автоматизували деякі  інформаційні процеси.

Сучасна інформаційна культура зібрала в собі всі свої попередні  форми та з'єднала їх в єдиний засіб.

Вона є особливим аспектом соціального життя і виступає як предмет,  засіб та результат соціальної активності, що відбиває характер та  рівень практичної діяльності людей. Це результат діяльності суб'єкту та  процес збереження створеного, а також розповсюдження та споживання  об'єктів культури.

Як відзначається в роботі, нині створюється база для формування  протиріччя між категорією індивідів, інформаційна культура яких є під  впливом інформаційних технологій і відбиває нові зв'язки і відношення  інформаційного суспільства, та категорією індивідів, інформаційна  культура яких визначається традиційними підходами. Це створює різні  рівні якості інформаційної культури при однакових витратах сил та часу,  що призводить до об'єктивної неспроможності, пов'язаної зі зниженням  можливостей творчого прояву одних суб'єктів у порівнянні з іншими.

Велику роль у формуванні інформаційної культури відіграє  дискусійний форум IFETS, в якому приймають участь викладачі практично  всіх країн світу. За ініціативою ХДПУ при форумі створена  російськомовна секція. Проводяться формальні (розклад за адресою  http://ifets.gmd.de/discussion.html або  http://users.kpi.kharkov.ua/lre/discussion/) та неформальні дискусії. Середній  обсяг інформації складає 500К на місяць. Як відзначають учасники,  "дискусії покращують надбане та дозволяють уникнути помилок в  майбутньому".

Інформаційна культура формується через цінності, норми та методи. Цінності вказують на те, чому члени співдружності вірять, норми –  це очікувані моделі поведінки, а методи – це формально або неформально  усталена практика, що використовується для виконання роботи. Цінності мають неявний характер, їх можна розглядати лише у  відносному сенсі і важко змінювати, це найбільш потужна сила, що  формує поведінку, але вони дуже складні для змін. Норми та методи,  навпаки, явно проглядаються та легко розуміються. Фактично, методи –  найбільш явний символ культури, що забезпечує максимальну рушійну  силу при використанні знань для зміни поведінки і, як наслідок, норми.  Для зміни цінностей (формування інформаційної культури) потрібен  тривалий проект терміном від 3 до 5 років.

Богдан Гдаль: „Потрібні спеціалізовані сайти, які надаватимуть інформацію, будуть згуртовувати людей довкола певної ідеї”

http://www.lab.org.ua/article/552/

МЛ „Бриколяж”

Українських інтернет-ініціатив більше ніж угро-фінських разом узятих. Більше внутрімонгольських, середньоазійських і північнокавказьких. Це тішить, принаймні у першому наближенні. „Домівка” — не просто „місце зустрічі українців”, оскільки стверджує шанс на реколонізацію стратегічно важливих сегментів інформаційного простору, вашої совкової свідомості і цивілізаційних шансів наступного українського покоління. Більше про „мережний опір” у форматі „born in Domivka”, її батько, товариш (перепрошую — пан) Гдаль.

Привіт, Богдане. Домівка в нас одна (я про Батьківщину), обговоримо її віртуальні аналоги. В одному з них, якщо я не помиляюся ти живеш?

Привіт! Точніше сказати „живу нею!”. Коли я започатковував цей веб-ресурс, тоді не було чіткого усвідомлення, для чого він призначений. Назва виникла десь на рівні підсвідомості і не довго думаючи була втілена у віртуальному просторі. В 2002 році УА-нет був розвинений слабенько і подібних сайтів було дуже мало. Кожен свідомий хлопака, який в певний момент „дорвався” до тенет і навчився елементарним чином „засвітитися” в мережі, без зайвих зволікань самостверджувався в ній шляхом створення веб-сайту. Тому почали з’являлися веб-ресурси, подібні Домівці. Чому 2002 рік? Бо приблизно на межі двох століть, молодь, яка виросла без якихось совкових шаблонів свідомості, тобто соціалізувалася нехай за розваленої, але Незалежної України, досягла того віку, за якого могла втілювати свої підсвідомі патріотичні пориви в Інтернеті. Комп’ютери нарешті почали купувати. Й Інтернет ставав доступнішим.

Що значить бути українцем в Інтернеті?

Спочатку думалося, що українець це той, хто створив сайт, на якому обов’язково має бути синьо-жовтий прапор, тризуб і якісь максималістські заклики до боротьби з вічним злом українців. Згодом усвідомлення (в міру дорослішання) змінювалося. Важко сказати, що значить бути українцем в Інтернеті для людини, яка є українцем день і ніч. Це як повітря, яке неможливо побачити. Зрозуміло, що присутність українців в мережі дуже незначна. Бути українцем, це бути собою, тільки у іншій формі: у формі текстових дописів, „правильних” клацань по клавіатурі, дотримання якихось морально-етичних рамок, незалежно від того, чи бачитимеш співрозмовника колись, чи запам’ятаєш його за одним єдиним дописом. В принципі, різниця невелика, бо нагадувати про те, ким ми є, треба щодня, настирливо і цілеспрямовано.

Твоя „Домівка” — поза сумнівом , один з наративніших україномовних ресурсів вітчизняного мережевого сегменту. Для пенсії її відвідувачі замолоді, але погодься — артикуляція україномовного дискурса уподібнює до невеликої групи за інтересами. Ми схожі на сектантів, неформалів, сексменшин і тому подібних „упосліджених світу цього”. Чому? Бо в мережі нас мало. Один, два, десять і двадцять сайтів погоди не зроблять. В чому сенс україномовної присутності на просторах, де мову Шевченка розуміє трохи більше, ніж спілкується?

Зараз ми дійсно як білі ведмеді в зоопарку. Хтось на нас подивиться, хтось не зверне уваги. Тільки чогось (у моєму розумінні) ми сидимо не в клітках, і не такі вже й безнадійні. Людина, яка має вогонь в очах, високу мету, яка постійно длубає скалу, бо знає, що за нею щось є. Вона унікальніша і потужніша за десятки сірих людей із шаблонною свідомістю, що накачані низькосортними телесеріалами та відео кліпами, бульварщиною і шароварщиною. Тут вже справа не у кількості. Тут справа в неповторності кожної людини, яка тільки властивими її шляхами самостверджується в повсякденному житті. На мою думку, бути присутніми в Інтернеті треба. Але не тупо бути присутніми, а з певною метою. Україна катастрофічно поступається за кількістю і якістю інформаційних ресурсів, наприклад, Росії. Творення бренду, іміджу, цілісної картини нашої Батьківщини у всіх її проявах відбувається і в Інтернеті. Якщо наповнення сайтів буде на рівні: „Бий жидів-москалів”, на нас ще довго ніхто не звертатиме належної уваги. Потрібні спеціалізовані сайти, які надаватимуть інформацію, будуть згуртовувати людей довкола певної ідеї, поширюватимуть те, що допомагає в повсякденному житті відчувати себе повноцінним громадянином повноцінної держави. Державне неусвідомлення унікальності Інтернету як „території свободи” тільки шкодить нашій державі. А ентузіасти можуть зробити небагато. Бо активної групи людей, креативників, носіїв ідеї, не так вже й багато. Саме вони є творцями україномовного Інтернету (80-90% україномовних сайтів — аматорські, за моїми спостереженнями). З іншого боку й плакати, що нас мало і ми такі нікудишні — не поважати себе. Найголовніше, коли мета є, і бажання долати перешкоди. Й тенета в цьому принципі не виняток. Найголовніше, щоб в Інтернеті не розводилася така неприємна істота як жаба. Часто ми не вміємо радіти чужому успіху, намагаємося самостверджуватися шляхом „опускання” інших. Така тенденція наносить суттєвої шкоди присутності нас в мережі і поза нею.

„Домівка” позиціонується у якості віртуальної громадянської ініціативи. Це добре, або як співають сябри із „Ноубадзі” — „політику на х..й”. Менше з тим, в площині яких сподівань лежать ідеологічні настанови (вони ж актуалізований Дучке позапарламентський опір) причетних до існування „Домівки”, ну, і, якщо пробувати узагальнювати, її відвідувачів?

„Домівка” — це група людей, які мають схожий світогляд, своє бачення в цьому світі. За час існування через сайт „переступила” величезна кількість людей і навіть не звернула на нього увагу. Лишилося небагато. Їх ймовірно щось зачепило. Зупинилися ті, хто побачив у цьому шматі програмного коду продовження своїх думок, поглядів, шляхів самоствердження. Хто залишився тут, той очевидно є не лише споживачем. Якщо критично осягнути веб-ресурс, то він ще й досі не запропонував себе настільки серйозно, щоб на нього звернули належну увагу. Кількість відвідувань — це ще не показник. На мою думку, будь-яка спільнота звертає на себе увагу, самостверджується, рухається вперед тільки якщо не сидить, склавши руки. „Домівка” вже починає виростати зі стану підлітковості, адже ростуть у фізичному й духовному плані люди, які складають її кістяк. Тому найближчим часом назріває бажання вийти за межі мережі, почати втілювати ідеї в реальному житті, стверджувати ту Україну, яка була виколихана під час безсонних віртуальних ночей. Тому „Домівка” може стати нехай не дуже помітною на тлі потужних громадських рухів, але міцною монолітною громадянською ініціативою, яка почне втілювати свої ідеї з невеликих кроків, акцій, заходів, дійств. При цьому не йдеться про те, що хтось уже робить подібні кроки. Чим більше подібних самоорганізацій свідомих людей, тим потужнішою буде спільна справа. Якщо детальніше заглибитися в суть справи, то „Домівка” так і залишиться інтерактивним веб-порталом, який надаватиме змогу обмінюватися думками, але ті люди, які вважатиму, що вони можуть зробити значно більше, аніж просто теревенити про наболіле, спільно робитимуть свою справу.

Кого підтримуватиме „Домівка” на наступних парламентських виборах (дещо спішне питання, актуальність котрого зростатиме з кожним днем)?

Наш ресурс — це не політична організація, і не закритий клуб, який вирішує питання про підтримку на з’їздах в якомусь захалупку з портретом вождя на стіні. Кожна людина має право вибору і ніхто не нав’язуватиме якоїсь політичної симпатії. Домівка пропагує певні загальноукраїнські принципи. А те, як кожна людина трактує їх на політичному ґрунті — це вже її справа. Зрештою, всі дорослі люди і нав’язувати комусь щось було б неправильно. Потрібно давати різнобічну інформацію.

Інтернет заповнений різноманітними право-, ліво, посередині тощо радикальними ресурсами. Вони представляють себе, позиціонують, тікають за межі реальності, переховуються по мережевим сховам і разом укладаються до категорії „пасивного мережевого спротиву”. Активний спротив — це хакери, фрікери та інші, навантажені криптологією і Мао (умовно) суб’єкти і групи. Кільце звужується і Інтернет залишається одним з небагатьох, знову-таки умовно вільних місцин для протесту, в котрому важче ідентифікувати, і, відповідно, покарати. „Домівка” в числі протестуючих,? — і якщо так, то проти чого, для чого і чому?

„Домівка” не протестує! „Домівка” стверджує, втілює весь той скарб, яким пишаються багато поколінь українців. Ми не воюємо — ми граємо на позитиві, оптимізмі, впевненості і бажанні творити по цеглині велику і потужну Українську державу. Потрібно перемогти не когось, а насамперед себе і свої внутрішні комплекси, тривоги і непевності. Потрібно поставити мету і робити своє. Хто буде з нами, той робитиме свою справу, а той хто не з нами, то не обов’язково проти нас. Можна рухатися паралельними дорогами. Й перетинатися з бажаними людьми.

На „Домівці” обмаль російськомовних. Що це — погорда, відсутність спільних тем, мовне непорозуміння, існування в іншому світі чи, як казав товариш Жижек — „рефлексивний расизм”, тепер в Інтернеті (я расист, коли пишу малозрозумілою українською на переважно російськомовних, чи, більше того — ru.-форумах?)?

У нас немає російськомовних, бо їм не цікаво і їх перенавчають. Фанатичні російськомовні дописувачі на історичному полотні були здебільшого провокаторами, яким відбивали бажання дружити з нами за першої нагоди. Саме завдяки жорсткій адміністративній політиці, в тому числі і мовній, форуми „Домівки” не є купою сміття з відповідним набором лексики. Без керування будь-який ресурс перетвориться на купу лайна. Нормальні люди обходитимуть цю купу стороною. В нашому випадку виходить навпаки: дехто обходить стороною, бо не подобається, коли пахне.

В перекладі з французської „Бриколаж” значить „процес конструювання чогось”. Що будує „Домівка” (якщо абстрагуватися від назви — вже побудованого об’єкта”)?

У нас триває вічний процес побудови себе! Не руйнування, не зіткнення протиріч, протилежностей, а осягнення всього і вишукування перлин, на яких споруджується спільна Домівка. Сайт — то лише вершина піраміди, бо кожна людина творить насамперед себе, а індивідуальності, які мають певний рівень внутрішнього морально, духовного, інтелектуального розвитку, вже творять спільноту. Одна із головних технічних задач — досягти рівноваги між рівнем спільноти і рівнем технічного втілення веб-ресурсу, бо він ще не відбиває багатство тих людей, які звуться домівчанами. Процес творення невпинний, він не може мати конкретної мети. Домівка — це швидше абстрактий проект для пошуку себе і пошуку тих, кому можна було б довіритися і довірити майбутнє своєї Батьківщини!

Дякую. До зустрічі в офлайні.

МЕДІАОСВІТА

Поняття "Інтернет" за років п'ять перестане бути культовим слівцем

 БПотятиник

 http://www.new-ways.iatp.org.ua/new4/borys4.htm

 

Отже, що таке медіаосвіта? Прошу не плутати це з уроками інформатики, англійської чи географії по телебаченню. Власне медіаосвіта, стосується не тільки школярів. Інформаційне суспільство набуло такої шаленої динаміки розвитку, що величезні маси населення ніби опиняються на узбіччі. Медіа-освіта є спробою повернути їх у вируючі життєві потоки.

 Ще кілька років тому дивував і непокоїв факт, що дедалі більше випускників факультету журналістики не працюють за спеціальністю. Бентежило, що багато з них - наче зайві.

Нині, як не дивно, впевнений: зайвих не буде. Дивлячись на сотні наших студентів, здебільшого юних жінок, у переповнених авдиторіях, відчуваю протилежне. На моє переконання, запит на освіту в галузі сучасних комунікацій постійно зростатиме. І зовсім не страшно, що в Україні множиться кількість факультетів і відділень журналістики. Якщо десять років тому ми мали лише два центри підготовки журналістів - у Київському і Львівському університетах - то незабаром до них додалися ще п"ятнадцять: у Дніпропетровську, Харкові, Запоріжжі, Ужгороді… Конкуренція? Ні, радше, відповідь на запити суспільства, яке зовсім не випадково називають інформаційним.

Ми переходимо в епоху, де стирається межа між масовою і міжособистісною комунікацією. Масова комунікація перестає бути справою лише фахівців від медіа. Пригадую, як під час Балканської кризи 1998 року я отримав електронного листа від студента-серба. Вважаючи, що світ не має об'єктивної інформації про події на Балканах, він написав на цю тему кілька есеїв (англійською мовою) й розіслав величезній кількості адресатів по всьому світу. Кожен, хто користується інтернетом, знає, що сформувати список із кількох тисяч електронних адрес сьогодні - не проблема. Вкінці листа містилося прохання переслати це повідомлення далі - людям, яким це послання було б цікавим. Наступного дня я отримав такого самого листа від свого приятеля. Отже, прохання пересилати далі по ланцюгу один до одного - спрацьовувало. Гадаю, що есеї сербського студента прочитало щонайменше 100 тисяч осіб. Тобто значно більше, ніж якби він опублікував це в газеті середньої руки.

Є й інші, дешеві способи поширення інформації всесвітньою електронною павутиною, кількість користувачів якої сьогодні становить близько мільярда осіб. Якщо ви створили цікаву і популярну веб-сторінку з текстовими та ілюстративними матеріалами, то ваша потенційна авдиторія може мати мільйони осіб. Для цього, правда, треба вміти писати. І в цьому сенсі ми й говоримо про необхідність журналістської освіти для всіх - медіаосвіти.

Насмілимося твердити, що термін "інтернет" за років п"ять перестануть вживати так часто і широко, як ми сьогодні. І не тому, що він зникне. Навпаки, він настільки розшириться, стане настільки всеохопним, що говорити про інтернет буде приблизно так само, що говорити, скажімо, про атмосферу. Власне він і стане новим "повітрям" - звичним і тому майже непомітним. Бо ж повітря помічають здебільшого в трьох випадках: якщо воно винятково доброї якості (наприклад, на гірській вершині), винятково поганої якості (на задимленому міському перехресті), або коли його не вистачає. Отже, інтернет стане новою атмосферою чи, радше, - ноосферою.

Новітні електронні засоби масової комунікації (ЗМК) означають передусім серйозну зміну характеру міжособистісної та масової комунікації. Через електронну пошту, веб-сторінки чи дискусійні групи індивід може виходити зі своїми міркуваннями на величезну авдиторію, оминаючи традиційного посередника (редактора газети, видавця, працівника теле- чи радіостудії). Автоматично знімається питання про допуск, відбір чи редагування інформації посередником, що має як позитивні (демократичність самовираження), так і негативні (доволі часто трапляється невисока якість пропонованої інформації) наслідки.

По суті, йдеться про нове інтегроване інформаційне середовище, яке увібрало в себе пошту, бібліотеку, періодичні видання, телебачення, радіо, телефон і навіть музей чи картинну галерею. Додаймо сюди ще віртуальний університет та електронну комерцію, щоб збагнути найголовніше: йдеться не просто про арифметичну суму старих ЗМК. Ця сума створює принципово нове комунікаційне середовище. Слово "комунiкацiя" тут цiлком доречне, оскiльки пiдкреслює активну роль рядового користувача. Анi преса, анi радiо чи ТБ не дають йому таких можливостей вибору, такого безпосереднього вiдгуку i виходу у свiт (було б тiльки з чим вийти), як це маємо у випадку з Iнтернетом.
Головна перевага над традиційними ЗМК полягає в інтеграції таких, здавалося б, протилежних якостей, як оперативна всеохопність телебачення з бібліотечною глибиною інформаційного пошуку. Плюс спроможність самовиразитися, яку можна порівняти хіба що з можливостями телефона. З тією, правда, різницею, що в Інтернеті ви можете вийти на досить значну авдиторію, що адекватне виданню власної газети чи телепередачі.

Традиційні ЗМК мають низку суттєвих, так би мовити "фізичних", обмежень, які зумовлені не так суб'єктивними бажаннями видавців, як природою цих медіа. Йдеться про вроджені вади і обмеження. Для преси це передусім брак газетної площі, простору. Для радіо і телебачення - хронічно бракує часу. Вже не кажемо про велику ціну розміщення там бажаних матеріалів.

Інтернет практично позбавлений цих обмежень. Хоч є в ньому вади, які він перебрав у спадок від традиційних ЗМК. Дещо умовно їх можна окреслити поняттям "патогенний вплив медіа".

ЯКЩО НЕ ВДАЄТЬСЯ ПЕРЕРОБИТИ МЕДІА, ТО ТРЕБА ЗМІНИТИ ЇХНЮ АУДИТОРІЮ

Наша преса рухається між сциллою авторитарного контролю і харибдою комерційного погляду на комунікацію, як джерело надприбутків. Навіть хитромудрому Одіссеєві, як відомо, не вдалося проскочити між ними неушкодженим на своєму кораблі. Він втратив тоді аж шістьох супутників. То що вже говорити про нас грішних. Тому і не дивно, що інтелектуали, які розмірковують над формуванням в Україні громадянського суспільства, не надто захоплені загальною ситуацією в мас медіа. З одного боку - релікти авторитарного і тоталітарного контролю преси. З іншого - феноменальна продажність і орієнтація на поверхову сенсаційність та розважальність.

Були, звісно, спроби переробляти журналістику за моделлю громадянської відповідальності. Наскільки вдалими були ці спроби? Хоча ліпше спитати: наскільки вони були невдалими? Міру невдалості добре продемонструвала остання передвиборча кампанія до Верховної Ради України. Кампанія, яка засвідчила розчарування суспільства в кандидатах-журналістах і взагалі зниження довіри до медіа.

Проте якщо не вдається переробити пресу, то треба змінити її авдиторію. Саме такий підхід і застосовує медіаосвіта з її намаганням прищепити "психологічний імунітет" до патогенного впливу медіа, який пов'язують з надміром реклами, пропагандою і фальсифікацією, екранним насильством і порнографією.

Втім, детальніше про це в наступній статті Н.Габор.
Тут лише подамо узагальнено наше уявлення про основні складники медіа-освіти:

1. Медіа-філософія (у США та Великобоританії - Philosophy of Mass Communication, Media Philosophy, Media Ecology, у Німеччині -- Medienphilosophie).

2. Масове оволодіння сучасними комунікаційними технологіями, включно із створенням власних інтернет-ресурсів для індивідуального чи корпоративного самовираження, громадських, наукових чи мистецьких цілей.

3. Вироблення "психологічного імунітету" до потенційно негативного впливу сучасних медіа (у Західній Європі та північній Америці для означення цього напряму також застосовують поняття "медіаграмотність" ("media literacy").

4. Медіа-критика (media criticism).

Отже, медіаосвіту можна розглядати як інструкцію з користування медіа для широкого загалу. Як-от інструкцію з користування праскою - на загал, цілком корисним інструментом, хоч і здатним обпекти.

Варто ще раз наголосити, що тут ми подали власне бачення медіаосвіти як комплексу з чотирьох взаємозв'язаних елементів. Така схема нетипова для Західної Європи чи Північної Америки, де всі згадані елементи діють, радше, окремо один від одного. І ця розрізненість не завжди йде на користь загальній справі. Проте для України, яка намагається переосмислити й засвоїти їхній досвід, природним є намагання інтегрувати розрізнені зусилля в єдине ціле.

50 стежок до успішного ХХІ століття

Осип Мороз

http://universum.lviv.ua/magazines/universum/2000/2/stezh.html

 ВСТУП

Двадцять перше століття обіцяє стати добою небувалих можливостей для поліпшення життя на різних його рівнях — особистому, професіональному, місцевому, світовому. Це буде період, коли потрібно впровадити в життя здобутки попереднього століття.

У цій статті редактори журналу “Тhе Futurist” проаналізували сотні напрямів і передбачень, щоб визначити найважливіші події, які в наступному “столітті можливостей” справлятимуть вплив на наше життя.

Мета доповіді не робити передбачення, а визначити напрямні подальшого розвитку. В багатьох випадках можливості розвитку таїтимуть у собі небезпеку, тому в доповіді йдеться і про деякі виклики.

Редактори хочуть подякувати всім, хто допоміг їм відгуками на їхній заклик, хто запропонував свої ідеї.

Оскільки двадцять перше століття офіційно почнеться 1 січня 2001 року, ми запрошуємо читачів надсилати свої ідеї для великих можливостей. Долучайтеся до дискусії на Web site www.wfs.org.

 ДЕМОГРАФІЯ

1. Життя, довше за сто років.

Тривалість життя людини в середині XXI століття може досягти 120 і більше років. Завдяки успіхам медицини літні люди будуть здоровіші  й матимуть більше енергії, ніж попередні генерації.

2. Дослідіть свій родовід.

Що довше житимете, то більше у вас назбирається ближчої і дальшої рідні. Ваша родина складатиметься з трьох—чотирьох або й більше поколінь. Це означає взаємозалежність: подання допомоги іншим, а в разі потреби отримання допомоги від інших.

3. Подолайте всі немочі.

У недалекому майбутньому сліпота, глухота, параліч та інші фізичні недуги не вважатимуться немочами. Нові технології дозволять тим, хто терпить на такі недуги, жити, як здорові люди.

4. Покінчіть з пошестями.

Наступне століття може стати здоровішим, якщо Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ) осягне свою мету — подолає сім найзаразливіших хвороб: поліомієліт, кір, проказу та ін., на які щороку помирає 17 мільйонів людей.

5. Оминіть залежність від наркотиків.

Нові дослідження мозку відкривають можливість з’ясувати причини і створити нові засоби лікування залежності від наркотиків.

6. Різноманітні ринки збуту.

Міграція буде постійно збільшувати поліетнічність населення багатьох країн. Використовуючи дані про концентрацію окремих груп, торгівці зможуть відповідно до потреб продавати свої товари. Існують побоювання, що окремі роздрібнені угруповання діятимуть тільки у власних інтересах, ігноруючи інтереси загалу. Це може призвести до суперечностей.

7. Станьте працівником світу.

За допомогою телекомунікаційної технології ви зможете контактувати (віртуально “мігрувати”) із 100 мільйонами подібних телепрацівників на всій планеті.

 ЕКОНОМІКА

8. Позбудьтеся бідності.

У країнах, що розвиваються, більше людей має доступ до капіталу через дрібні кредити, ніж, наприклад, у “Grameen-Bank” в Бангладеші. Метою таких програм є піднесення рівня економічного розвитку, організація самодопомоги, поліпшення життєвих стандартів у бідних середовищах через створення нових підприємств, місць праці.

9. Розбудовуйте багатство.

Принципи розбудови багатства не нові. Вони передбачають здобуття освіти, добре оплачувану кар’єру, заощадження й інвестування грошей.

10. Станьте багатим.

Щораз більше людей користується перевагами типово капіталістичного знаряддя “Stock Market”. Завдяки законам про поступове відкладання пенсійних фондів, які інвестуються профспілковими організаціями, ці фонди не оподатковуються аж до часу, коли окремі особи не почнуть їх використовувати у пенсійному віці.

11. Станьте справді багатим.

Інтернет дає можливість людині стати по-справжньому багатою, якщо вона має ідею та відвагу мріяти і творити щось нове, що потрібне людям.

12. Торгівля будь-коли і будь-де.

Розширення е-commersе означає, що ви зможете торгувати скільки забажаєте, не покидаючи своєї домівки. Ви зможете купувати продукцію безпосередньо у товаровиробника за зниженими цінами, а також продавати власну продукцію чи ідеї.

13. Купіть мрію.

Якщо все те, що ви купуєте, не задовольняє вас, зможете купити інакші речі або послуги, які принесуть вам задоволення.

14. Зменшіть кошти на збереження здоров’я.

Ви можете зменшити кошти на збереження здоров’я, дотримуючись засад здорового способу життя та запобігаючи всіляким недугам до того, як вони розвинуться.

15. Використовуйте знання старших.

Завдяки доброму здоров’ю люди у віці 65 років і старші є більш працездатними, ніж були люди у минулому, а маючи важливі знання, досвід та здібності, вони можуть займатися легкою працею.

16. Знаходьте золото серед сірості.

Підприємства будуть постійно оновлюватися, пристосовуючись до обставин і потреб старшого населення, яке збільшуватиметься. Нові, більш зручні будинки, продукти і послуги, що відповідають запитам літніх людей, будуть щораз вигіднішими і доступнішими для старшого покоління.

17. Думайте глобально.

Глобалізація торгівлі дасть можливість здобути більше клієнтів для ваших товарів і послуг. Конкурентна змагальність змусить до впровадження нових ідей і поліпшення якості продукції.

18. Спрощення світової грошової системи.

У майбутньому можна буде подорожувати по світу без клопотів з обміном грошей. Існує можливість об’єднання грошових систем окремих країн на зразок Європейського Союзу.

 СЕРЕДОВИЩЕ

19. Запряжіть природу до праці.

Екологи-практики використовують природні процеси для очищення води, повітря і землі. Так, соняшники очистили на 95% ставок від радіоактивних речовин поблизу Чорнобиля. Деякі трави очищають землю і воду від важких металів, нафти, пестицидів та інших хімікатів.

20. Розвивайте альтернативні види енергії.

Використання вітрової, сонячної енергії у розвинених країнах поширюється з прискоренням. Набуває популярності перетворення рослин на енергоносії.

21. Зменшення витрат через переробку.

Переробка використаних матеріалів набирає щораз більшого поширення, особливо в розвинених країнах. Компанії працюють над новими матеріалами і способами їх використання, щоб зменшити забруднення навколишнього середовища і полегшити повторне використання матеріалів.

22. Позбудьтеся відходів.

Виробничі й інші підприємства використовують промислові відходи як сировину для своєї продукції, що зменшує і затрати на її виробництво, і кількість відходів.

23. Вирощуйте морські продукти без моря.

Сучасне виловлювання риби у природних водах значно зменшило її запаси. Дедалі більше поширюється досвід вирощування риби на спеціальних фермах, що дозволить якнайповніше задовольнити потреби споживачів.

24. Краще жити у великих містах.

Життя у великих містах може стати значно кращим: поліпшаться умови проживання, комунікаційне забезпечення, розшириться мережа парків, стане чистішим повітря тощо.

25. Життя у розкішному домі.

Майбутні помешкання будуть мати різноманітні вдосконалення, щоб створити зручну і приємну атмосферу для мешканців. Особлива роль у забезпеченні життєвих вигод належатиме електронним приладам.

26. Зменшіть втрати від природних катаклізмів.

Науковці працюють над тим, щоб точніше передбачати землетруси, урагани, торнадо та інші природні катаклізми, заздалегідь повідомляти людей про небезпеку, щоб вони встигли підготуватися.

27. Подолайте голод за допомогою технології.

Збільшення народонаселення світу вимагатиме щораз більшої кількості продуктів харчування. Достатнє забезпечення ними людей уможливлять генна інженерія та нові технології.

 УРЯД

28. Осягніть справедливість без суду.

Люди, що перебувають у конфліктах з іншими, зможуть налагодити стосунки за участю посередника замість того, щоб витрачати гроші на правників.

29. Візьміть участь у майбутньому громади.

Участь у турботі про ваш осередок, громаду чи більшу спільноту важлива, якщо ви будете думати спільно з іншими і працювати для загального добра.

30. Дійте, коли уряд не справляється.

Кожного разу, коли державна бюрократія не виконує обіцяного, виникає можливість для того, щоб це зробив хтось інший.

31. Співпрацюйте публічно.

Сучасна комунікація, е-mail, web sites та ін. дозволяють кандидатам на державні чи місцеві урядові посади значно легше спілкуватися з виборцями, поширювати свої ідеї та програми.

32. Протидія терористам.

Не дозвольте терористам отримати небезпечні матеріали з біологічними чи ядерними складниками або вибухові речовини, які б дали можливість завдати великої шкоди певним групам людей чи знищити важливі стратегічні об’єкти.

 СУСПІЛЬСТВО

33. Будьте нічною совою.

Оскільки торгівля діятиме цілодобово у всьому світі, то щораз більше людей працюватиме у різний час удень і вночі. Усі життєво важливі функції забезпечуватимуться безперервно.

34. Здобувайте друзів усюди.

Через інтернет можна буде встановити зв’язки з людьми подібних зацікавлень у всьому світі. Спілкування з ними коштує дуже дешево.

35. Англійська мова — повсюдно.

У XXI столітті може закріпитись одна світова мова, даючи можливість спілкуватися на практичному рівні у глобальних масштабах. Цією мовою, напевно, буде англійська.

36. Виберіть собі вірування.

Ви матимете змогу вибрати форму вірування, яка відповідає вашим духовним потребам.

37. Запобігти злочинам.

Нові методи лікування людей, можливо, схильних до злочинів, як і різні програми суспільного характеру, співпраця громадян із правоохоронними органами дають надію на суттєве зниження рівня злочинності.

38. Використовуйте соціальні кризи.

Суспільство має можливість стати кращим після кожної кризи, яка його спіткає, якщо його члени працюватимуть спільно для загального добра.

39. Станьте відомим.

Почніть із того, як стати помітним, знаним у суспільстві. Покажіть, хто ви і що можете зробити для інших.

40. Станьте гарною (гарним).

Сучасна косметика та всілякі медичні засоби дозволять вам змінити свій зовнішній вигляд на краще, виглядати молодшим, мати приємний колір шкіри і т. ін.

41. Станьте розумним.

Самоосвіта, читання книжок, використання відео, комп’ютерних програм, інтернет, дистантні курси допоможуть вам здобути нові знання, що принесе вам користь і задоволення.

42. Станьте дуже сильним.

Наполегливими вправами, використанням сучасних спортивних знарядь можна виробити значно більшу силу і мати кращий вигляд, ніж у пересічної людини.

 ТЕХНОЛОГІЯ

43. Копальні на Місяці.

Багато корисних копалин, які потрібні тут, на Землі, є на Місяці, на інших планетах. XXI століття уможливить настільки вдосконалити технології, щоб сировину з космосу можна було з вигодою доставляти на Землю.

44. Досліджуйте космос, але спершу віртуально.

Подорож навіть до найближчих планет триватиме роками, і мине ще багато часу, поки це стане реальністю. Однак кібернетика допоможе здійснити уявну подорож у космосі вже в недалекому майбутньому.

45. Дайте учням поштовх високою технікою.

Учителі дедалі ширше починають використовувати здобутки технології в навчанні, що значно полегшує їхню працю й зацікавлює учнів.

46. Живіть краще завдяки нанотехнології.

Хоча нанотехнологія, яка являє собою побудову механічних апаратів у масштабі атомів, перебуває в зародковому стані, вона допоможе поправити наше здоров’я, очистити довкілля, навіть покласти край голодові та злидням. Уже сьогодні нанотехнологія зуміла виготовити мотор розміром 0,003 дюйма.

47. Купіть гени.

У недалекому майбутньому буде можливо забезпечити ваших дітей відповідними генами, які поліпшать життєві процеси й, можливо, позбавлять їх спадкових хвороб.

48. Дозвольте технології заплатити за ваші гріхи.

Сучасна медицина ліквідує наслідки деяких нездорових звичок: паління, переїдання та ін.

49. Бережіть своє здоров’я.

Потужні домашні комп’ютери будуть постійно регулювати життєві функції вашого організму, встановлюючи діагнози та даючи рекомендації.

50. Подолайте смертність.

Науковці намагаються знайти ключ від життя. Дехто вірить, що це можливе, бодай теоретично, через маніпуляції з клітинами або ж у поєднанні з комп’ютером.

НОВИНИ

http://www.e-uriadnik.org.ua/

Європейська Комісія відкрила онлайнову дискусію про майбутнє Європи.

Європейська Комісія відкрила онлайновий форум http://europa.eu/debateeurope/ на 20 мовах про майбутнє Європи.

Дискусія, до участі в якій запрошуються всі громадяни ЄС, є частиною т.зв. Плану D (Dialogue, Debate and Democracy), що був розроблений у відповідь на заклик Європейської Ради провести суспільне обговорення європейських перспектив після провалу Європейської Конституції на референдумах у Франції й Нідерландах.

Форум відкриває обіг Марго Уолстром [Margot Wallstrom], віце-президента Європейської Комісії, у якому, зокрема, говориться:

«Я часто чую, що люди втратили довіру в Європейський Союз, тому що вони почувають, що Союз бере на себе занадто багато відповідальності, став занадто складним для розуміння. У той же час коли ми запитуємо європейців у соціологічних опитуваннях, вони говорять, що хочуть, щоб ЄС займався такими проблемами як безробіття, глобалізація, пенсії, охорона здоров'я, утворення й екологія.

Ми хочемо знати, які ВАШІ надії, пов'язані з ЄС, що турбує ВАС як європейця»

Результати онлайновой дискусії стануть частиною доповіді Комісії про результати суспільного обговорення перспектив об'єднаної Європи.

 У паризькому метро з'явився безкоштовний Інтернет.

У паризькому метро тепер можна безкоштовно підключитися до інтернету й протягом семи хвилин перевіряти свою електронну пошту. Єдина умова - пасажир повинен мати проїзну карту Integrale, Imagin' або Navigo.

Зареєструвавшись у мережі, користувач одержує доступ до найрізноманітнішої інформації. Так, можна вивчити схеми автобусних маршрутів, ліній метро, подивитися розклад руху транспорту, довідатися, на яких ділянках доріг утворилися пробки, відкрити карти міських районів, ознайомитися із прогнозом погоди або з'ясувати адреси державних установ. Тривалість інтернет-сесії обмежена лише для того, щоб уникнути перевантаженості системи.

Схожою послугою незабаром зможуть скористатися й пасажири лондонського метро. Спочатку для них стане доступним зв'язок мобільними телефонами, а через якийсь час буде встановлене встаткування для використання бездротового інтернету.

 Індіанців навахо об'єднають Інтернет-Технології.

За допомогою мережі Cisco індіанці навахо в південно-західних штатах США одержать доступ до Інтернет, телемедицини, освіти, а також об'єднають 110 так званих будинків плем'я, як заявили представники Cisco Internet Business Solutions Group і плем'я навахо.

На території навахо, що включає частини штатів Нью-Мексика, Аризона і Юта, проживає близько 250 000 чоловік. За словами Леонарда Цосие [Leonard Tsosie], сенатора в штаті Нью-Мексика, одного із шести представників американських індіанців у законодавчих зборах країни, прилучення навахо до сучасних технологій є ключовим чинником їхнього стійкого розвитку:

"Навахо є кочівниками... Багато місць території навахо є священними місцями. На відміну від звичайних постачальників послуг, ми не будемо будувати на них..."

На думку авторів проекту, його реалізація дозволить удержати молодь, оскільки доступ до сучасних технологій дозволить їм одержати освіту й розширить можливості для працевлаштування. Втім, вони не приховують, що буде потрібен час для будівництва мережі й навчання навичкам роботи з новими технологіями.

Вебліографія:

1.     Український центр політичного менеджменту// http://www.politik.org.ua/

2.     Інститут розвитку інтелектуального співробітництва// http://iris.org.ua/index.php

3.     Суспільне мовлення// http://www.pbs.org.ua/

4.     Велика Епоха – міжнародний інформаційний проект// http://www.epochtimes.com.ua/

5.     Процес реорганізації адміністрування українського домену верхнього рівня .UA// http://www.ua-nic.net/

6.     Інтернет Асоціація України (ІнАУ)// http://www.inau.org.ua/inau/bin/view/Main/WebHome

7.     Асоціація учасників ринку Інтернет України// http://www.auriu.org/

8.     Українська Національна Інтернет – Асоціація// http://www.unia.org.ua/

9.     Аналітичний вузол NetUA Information Server// http://www.uazone.org/inet/

10. Russian Internet Survey // http://www.lexa.ru/ru-survey/

11. Для тих, хто не скраю!// http://www.domivka.net/

12. Нові шляхи комунікації – Електронний журнал// http://www.new-ways.iatp.org.ua/

13. Універсам – незалежний погляд з України// http://www.universum.org.ua/