Правила мережевого етикету

Кухаренко В. М., Рибалко О. В., Сиротенко Н. Г.

http://www.osvita.org.ua/distance/articles/02/

Етикет - це правила доброго тону в тій або іншій соціальній групі. На сьогодні в Інтернет також cформувалися певні правила спілкування. Зрозуміло, що викладачі й студенти повинні їх дотримуватись. Ці правила можна знайти в телеконференціях, на багатьох сайтах. Вони мають різноманітний вигляд. Нижче наведено один із варіантів мережевого етикету, що розповсюджується в телеконференції relcom. education.

Правило 1

Пам'ятайте, що Ви розмовляєте з людиною

Не вчиняйте іншим те, чого не хочете отримати від них самі. Поставте себе на місце людини, з якою розмовляєте. Відстоюйте свою точку зору, але не ображайте тих, хто навколо вас.

У кіберпросторі кажуть: "Пам'ятайте, що Ви розмовляєте з людиною". Коли ви використовуєте телекомунікації, то маєте справу з екраном комп'ютера. Ви не можете жестикулювати, змінювати тон, і Ваша особа не має жодного значення. Слова, лише слова - це все, що "бачить" Baш співрозмовник.

Коли ви ведете розмову електронною поштою або берете участь у конференції, можна помилитися в тлумаченні слів Вашого співрозмовника і, на жаль, забути про те, що Ваш адресат теж людина зі своїми почуттями і звичками.

Однак не забувайте про головний принцип мережевого етикету: повсюдно в мережі знаходяться реальні люди.

І ще одна причина, через яку слід бути чемним у мережі. Коли Ви зв'язуєтеся в кіберпросторі, пам'ятайте, що Ваші слова фіксуються. Можливо, вони збережуться там, куди Ви вже не зможете дістатися. Інакше кажучи, є шанс, що вони ще повернуться і зашкодять Вам, а у Вас не буде жодної можливості вплинути на цей процес.

Правило 2

Дотримуйтесь тих самих стандартів поведінки, що й у реальному житті

У реальному житті більшість з нас свідомо підкоряється законам, інколи через обмеження, інколи через побоювання бути викритими. У віртуальному просторі такі шанси порівняно невеликі. Люди інколи забувають про те, що "за екраном" знаходиться жива людина, і вважають, що в мережі правила поведінки не такі самі, як у звичайному житті.

Цю оману можна виправдати, але однаково - це омана. Стандарти поведінки можуть дещо відрізнятися в різних точках віртуального простору, однак в цілому вони не більше поблажливі, ніж у реальному житті.

Дотримуйтеся етики спілкування! Не вірте тому, хто каже: "Вся етика тут полягає в тому, що Ви самі для себе встановите". Якщо ви зустрічаєтесь з проблемою етичного характеру в кіберпросторі, уявіть, щО Ви в реальному житті. Тоді Ви швидко знайдете розв'язання.

Ще один пункт мережевого етикету: якщо Ви використовуєте shareware (умовно-безкоштовне програмне забезпечення), заплатіть за нього. Ваші гроші сприятимуть створенню нових shareware-продуктів.

Якщо хтось порушує закон у віртуальному просторі звичайно, порушує й мережевий етикет.

Правило 3

Пам'ятайте, що Ви знаходитесь у кіберпросторі

Те, що без вагань приймається в одному місці, можуть вважати за грубощі в іншому. Наприклад, якщо в конференціях обговорюються телевізійні програми, різні чутки й плітки - цілком нормальне явище. Але, якщо ви вирішили втрутитися з ними в журналістську дискусію, популярності це Вам не додасть.

Опинившись у новій ділянці віртуального простору, спочатку озирніться. Витратьте час на вивчення обстановки, "послухайте", як і про що говорять люди. Після цього приєднуйтесь до розмови.

Правило 4

Поважайте час і можливості інших

Коли Ви надсилаєте електронну пошту або повідомлення до конференції, Ви фактично претендуєте на чийсь час. І тоді Ви відповідаєте за те, щоб адресат не витратив цей час даремно.

Поняття "можливості" дуже широке. До можливостей треба віднести й таку характеристику, як пропускна спроможність каналу, через який відбувається зв'язок. Для кожної ділянки цього каналу існує обмеження щодо обсягу даних, які можуть бути передані через нього. Це вірно навіть для сучасних оптичних ліній. Слово "можливості" доречно використати також, говорячи про фізичний об'єм носіїв інформації на віддаленому комп'ютері. І якщо Ви випадково надіслали до тієї ж самої конференції п'ять однакових повідомлень, ви витратили як час передплатників цієї конференції, так і можливості системи (адже Ви займали лінію передачі й місце на диску).

Правило 4 має ряд додатків, що стосуються учасників дискусій.

Більшість програм проглядання повідомлень конференцій працюють повільно, та й отримання нового повідомлення займає час. Програма має перегорнути всі заголовки повідомлень для того, щоб знайти потрібне. Ніхто особливо не радіє, якщо виявиться, що час витрачений марно.

У людей не так багато часу для читання повідомлень, зважаючи на кількість останніх. Раніше, ніж Ви надішлете людині свого листа, поміркуйте, чи він справді потрібен їй. Якщо ж Ви вагаєтесь, поміркуйте двічі, перш ніж надіслати повідомлення.

Правило 5

Зберігайте особистість

Використовуйте переваги анонімності. У мережі (наприклад, у конференціях) Ви можете зустрітися з тими, кого ніколи б не зустріли в реальному житті, і ніхто не засудить Вас за колір шкіри, очі, волосся, за Вашу вагу, вік або манеру одягатися.

Однак Вас будуть оцінювати з точки зору того, як Ви пишете. Для тих, хто знаходиться в мережі, це має значення. Таким чином, правила граматики відіграють важливу роль.

Слідкуйте за тим, що говорите. Осмислюйте зміст Вашого листа. Коли Ви хочете сказати щось подібне "мені здається..." або "я чув, що...", спитайте себе: "а чи не перевірити ще раз вірогідність фактів?". Невірогідна інформація здатна спричинити цілий шквал емоцій у мережі. І якщо це повторюється вдруге і втретє, може статися, як у грі "зіпсований телефон": ваші слова будуть перекручені до невпізнанності.

Крім того, переконайтесь, що Ваші повідомлення ясні й логічно витримані. Можна вигадати параграф тексту, що буде бездоганним з точки зору граматики, але цілком безглуздим. Це часто трапляється, якщо Ви хочете переконати когось у Вашій правоті, використовуючи безліч складних і довгих слів, які Вам, власне, не дуже знайомі.

Не ображайте користувачів. Нарешті, будьте терплячі й чемні. Не вживайте ненормативну лексику, не йдіть на конфлікт заради самого конфлікту.

Правило 6

Допомагайте іншим там, де Ви це можете зробити

Чому потрібно ставити запитання у віртуальному просторі ефективно? Тому, що Ваші запитання читає багато людей, які знають на них відповідь. І навіть якщо кваліфіковано дадуть відповідь лише декілька осіб, загальний обсяг знань у мережі збільшиться. Інтернет сам по собі з'явився через прагнення вчених до обміну досвідом. Поступово в цей захоплюючий процес втягнулися інші.

Дуже важливо обмінюватися відповідями на Ваші запитання з іншими користувачами. Якщо Ви передчуваєте, що отримаєте багато відповідей на своє запитання або надсилаєте його до конференції, яку рідко відвідуєте, відповідайте на репліки електронною поштою, а не на конференції. Коли ви отримали всі репліки, складіть їх і надішліть одним повідомленням на конференцію. Таким чином, кожний виграє від спілкування з Вами.

Якщо Ви самі експерт, то можете зробити більше. Багато людей вільно надсилають цілі бібліографії, від списків ресурсів із законодавства до переліків популярних книг з UNIX. Якщо Ви є лідером в групі, де відсутній перелік відповідей на питання, що часто ставляться, спробуйте самі його написати. Якщо Ви виявили або самі створили документ, що, на Вашу думку, може зацікавити інших, надішліть його на конференцію.

Обмін досвідом - захоплююче заняття. Це давня й славетна традиція мережі.

Правило 7

Не втручайтеся в конфлікти й не допускайте їх

Флейми (flames) - це емоційні зауваження, часто висловлені без урахування думки інших учасників розмови. Це повідомлення з метою викликати реакцію користувачів: "Нумо, скажи, що ти насправді думаєш про це?"

Чи забороняє мережевий етикет флейми? Не зовсім. Флейми - теж стара традиція мережі. Вони можуть давати задоволення як авторам, так і читачам.

Але мережевий етикет проти флеймів, що переростають у "війни" - серії злісних послань, якими обмінюються, як правило, два або три учасники дискусії. Такі "війни" можуть буквально захопити конференцію й зруйнувати дружню атмосферу. Це несправедливо щодо інших читачів конференції. І дуже скоро люди, що не беруть участі у дискусії, втомлюються від конфліктів. Фактично відбувається неприпустима монополізація ресурсів.

Правило 8

Поважайте право на приватне листування

Правило 9

Не зловживайте своїми можливостями

Деякі люди у віртуальному просторі почувають себе професіоналами. Це системні адміністратори, аси в кожній мережевій грі, експерти в кожному офісі.

Маючи ширші знання або повноваження, ці люди автоматично здобувають перевагу. Однак це зовсім не означає, що вони можуть нею користуватися.

Наприклад, системні адміністратори не повинні читати приватні поштові повідомлення.

Правило 10

Навчіться вибачати іншим їхні помилки

Будь-хто колись був новачком. Тому, коли хтось припускається помилки - будь це помилка в слові, необережний флейм, безглузде запитання або невиправдано довга відповідь, - поставтесь до цього поблажливо. Навіть, якщо аж свербить відповісти, поміркуйте двічі. Якщо у Вас гарні манери, це ще не значить, що Ви маєте ліцензію з викладання цих манер усім іншим.

Якщо ж Ви вирішили звернути увагу користувача на його/її помилку, зробіть це коректно й краще не в конференції, а в приватному листі.

Дайте людям можливість повагатися. І не будьте бундючним та гордовитим. Як відомо, виправлення в тексті часто-густо містять граматичні помилки і вказівка на недотримання правил етикету, буває, демонструє порушення цього ж етикету.

Вивчайте албанську!

В. Степовий

 http://www.internetua.com/article/comments/493/

 Якщо вам здається, що ваші друзі й знайомі говорять незнайомою мовою.

Албанська мова – це мова так званих «падонков», які в основному мешкають у мережі Інтернет. Вони не визнають правил орфографії й правопису. Поступово цей «ново яз» в Інтернеті стає відомим не тільки у вузькому колі посвячених. У київському метро на моніторах, серед освідчень у коханні й політичної реклами вже проскакують: «Превед! Красавчеги!». Не дивно, що в Мережі деякі з цих слів стають нормативними – вже декілька місяців перевірка орфографії на Яндексі у відповідь на запит «афтор» стала пропонувати «правильніше» - «афтар». А консервативні російські чиновники пішли ще далі й дозволили використовувати смайлики в шкільних творах. Хоча ще два роки тому в бесіді з Артемієм Лебедевим головним веб-дизайнером пострадянського простору тільки намагалися розібратися, що це таке і з чим його їдять. Про офіційне визнання не було навіть і мови. Черга за албанською?

- Смайлики й розділові знаки мають однакове походження, - тоді міркував він. – Вони — спосіб маркирувати емоції. Як це робить знак оклику. Раніше розділових знаків не було взагалі. Чим точніше людині потрібно виразити емоцію, тим більше з'являється виражальних засобів. Пам'ятайте старий анекдот: «Мужик підходить до рундука і обурюється: «Что они тут написали? Пива нет. Нет, чтобы просто сказали — пива нет. А они — пива не-ет, пива не-ет».

До речі, багато хто помиляється, що мережева мова з'явилася недавно. Наприклад, виразу «аццкий сотона» вже майже десять років. Воно народилося ще в доінтернетівську епоху попередника глобальної мережі – FIDO. Так само, як і «подонкафская» лексика. Інша помилка, що це мова спілкування обмеженої спільноти. Окремі вирази з «новояза» вже міцно увійшли до лексикону людей різного соціального стану. Статистика використання цих слів у мережі красномовно говорить про те, що незабаром деякі з них вони з'являться в академічних словниках. Інтернет-жаргонізми вже із задоволенням використовують провідні письменники на зразок Пелєвіна, який випустив книгу з назвою «Шлем ужаса. Креатифф о Тесее и Минотавре». Та й лідер «Акваріума» Борис Гребєнщиков не приховує свого інтересу до вишукувань «мережових словотворів». «Мені все це здається кумедним, це частина сучасної культури. Ми, до речі, мріємо про концерт у Бобруйську». Борис Борисович також зізнався, що хоча на обкладинці буде написаний «Простий російський бродяга», в робочому варіанті слово «бродяга» було написано як «брАдягга».

Звичайно, таке вільне поводження з мовою Пушкіна й Достоєвського викликає невдоволення. Особливо під вічний плач поціновувачів великого і могутнього, що він вмирає. Останній цвях в труну мови – інтернет-жаргон, вважають вони. Хрестовий похід на Інтернет-хуліганів оголосив симферопольский дизайнер Юрій Ткаченко. Він намалював банер «Я вмію говорити по-російськи» й пропонує всім розвісити його на своїх сайтах. «Аффтар, жжошь. – негайно відреагували апологети албанського. - Давай ще акцію з відстрілу бомжів».

Полный превед

Колись люди вірили через слова. Найвідоміший і стародавніший евфемізм — «ведмідь». Слов'яни побоювалися зустрічі з господарем лісу, і щоб він не зрозумів, що йдеться про нього, називали його таким, що «відає, де мед». Причому шифрувалися так, що забули початкове ім'я тварини. За дивним збігом обставин ведмідь знайшов в інтернеті супер популярність. «Превед!», — вітання, спотворене «привіт» одержало популярність після репродукції картини «Bear Surprise» Джона Лур’є, що розповсюдилася в рунеті . На цій картинці був зображений ведмідь, який застав туристів, що займаються сексом, і привітав їх. А донетчанин Роман Яценко замінив «SURPRISE!» на «Превед!». Словосполучення «Превед, медвед!» - за останні декілька тижнів він перетворився на символ контркультури. Так ласкавий олімпійський Ведмедик одержав нове втілення і знайшов барліг на сайті http://ru-preved.livejournal.com/. До речі, нещодавно прєвєдознавці зробили вилазку в Московський зоопарк набратися вражень і покричать ведмедю: «Превед! Медвед!». Загалом, дійство було більше схоже на класичний флэш-моб.

«Пеши правелльно!»

Коверкання — це не маленький словарний запас і відсутність освіти. Часто навпаки - словоутворення. Приклад тому, інтернет співтовариство «Пешу правелльно!» http://community.livejournal.com/peshu_pravellno. Там зібралися професійні філологи, які ніяк не можна звинуватити в незнанні російської мови. Є така стара забава інтелігентної людини - «мовна гра». Навмисне спотворення слів, використання ненормативної лексики. Найшкідливіше з останніх: «Фигасе». Деякі вирази добре ілюструють стан суспільства: «Тока вот, пачиму та мне кажитъся, чито опять обидели русских?».

Неологізми з'являються в мові для позначення нових понять. Наприклад, не було телевізорів, і слова такого не було. Також існують авторські неологізми, які або йдуть у народ, або ні. Маяковський, наприклад, штампував їх із особливим цинізмом і плодючістю. Про «серпастый и молоткастый» знають усі. Строго кажучи, велика частина інтернет-мови складається з неологізмів. Завдяки цьому — мова розвивається і не переходить у категорію «мертвих».

Свого часу Пушкін довів, що в літературній мові можна використовувати все: просторіччя, запозичення, розмовну й книжкову лексику, якщо тільки це доречно. Він же став писати коротшими й зрозумілими людям фразами. Виявилось, що в інтернет-жаргоні працюють лінгвістичні закони, яких навіть жахливий і незрозумілий інтернет не може відмінити.

Походження слів

Історія мовчить, хто ж запропонував одному американцю вивчати албанський. Бідний янкі необережно запитав, чому в міжнародній системі livejournal.com (відоме як живий Журнал або просто ЖЖ) хтось пише на незрозумілій йому мові й узагалі, що це за мова. Відповіли йому стільки разів, що його щоденник довелося закрити. Хтось порадив йому «вивчати албанську» і послав «в Бобруйск, жывотное». Відтоді ці вирази міцно увійшли в ужиток Мережі. До речі, самі бобруйчанці, які прокинулися одного прекрасного ранку знаменитими на весь російськомовний простір, ображаються на інтернетчиків. І не розуміють, чому хто попало, згадує всує їх славне білоруське місто, яке стало до того ж неофіційною столицею Албанії. Є й інша літературна версія. У «Золотому теляті» Ільфа й Петрова є такий діалог:

«Нашли дураков! - Визгливо кричал Паниковский. - Вы мне дайте Среднерусскую возвышенность, тогда я подпишу конвенцию.
- Как? Всю возвышенность? - заявил Балаганов. - А не дать ли тебе еще Мелитополь впридачу? Или Бобруйск? При слове «Бобруйск» собрание болезненно застонало. Все соглашались ехать в Бобруйск хоть сейчас. Бобруйск считался прекрасным, высококультурным местом».

Нові жаргонізми швидко обростають міфами, історіями походження й усе більше схожі на колективну творчість:

«Группа студентов в вагоне метро: Превед, медвед! Ха-ха, превед, йожэг! О, а ты слышал, как американку опреведили, а? Кросавчеги.

Маленький мальчик, сидящий напротив: Бабушка, а про что они кричат?
Бабушка (злобно): А это, внучек, татарва. Слышишь, не по-русски говорят. Ишь, всю Москву заполонили, а здороваться по-нашему не научились!».

Правдивість таких анекдотів, нібито заснованих на реальних подіях, не піддається перевірці, що, загалом, і не важливо. У результаті напівзабуте слово «татарва» миттєво стало популярне серед прєвєдознавців і мєдвєдофілів. Українські інтернетчики не залишилися осторонь і постять свої преведы на кшталт: «Казаги и медвед пишут пысьмо турецкому султанчегу…».

Рекламщики поки що сперечаються про ефективність використання нової мови. Одна відома автомобільна марка рекламує свою продукцію під гаслом «Зачет по-любому». Проте, навіть вона не дотягує до зразка субкультури тому, що албанською «зачет» пишеться через букву «о». Утім, дрібні фірми спеціалізуються на сувенірній продукції випускають різні футболки, кухлі з «преведами». З'явилися навіть презервативи «Медвед».

Коли я писав цю статтю відомий помічник неписьменного журналіста «МС Ворд» божеволів і з маніакальною завзятістю підкреслював невідомі йому слова й евфемізми. До речі, в запалі боротьби з «неправильнописанням» він не пошкодував і самого Володимира Володимировича Маяковського з його: «серпастым и молоткастым». Що ж, хочеться сказати розробнику цього продукту: «Афтар, убейсибяапстену»! І порадити йому брати уроки албанської. І вивчаєте албанський, пани! Скоро він вам стане в нагоді.

Коментарі:

Володимир Єлістратов – професор МДУ, доктор культурології, автор словника російського й московського арго, а також «Словника мови старої Москви»:

- Арго во все времена был за рамками официальной культуры. Многие воспринимают его и его носителей, как антикультурное явление. Но арго – это язык людей, творящих культуру. Черновик нашего языка. Интернет - это тотальная попытка записать разговорную речь. А нарочитая неграмотность, «Ы» вместо «и», – своего рода граффити, тривиальная надпись на заборе… Советский Союз был большим котлом, в котором перемалывалась культура различных слоев культур, национальностей, профессий. Массовые репрессии тоже сделали свое дело. Именно поэтому, особенным местом для арго стал лагерь и тюрьма, где рядом с простым зэком сидел министр, поэт и инженер. Из уголовного арго многие слова перестали быть блатными: ксива, мент, базарить и т.д. Сейчас таким котлом стал интернет.

Інтернет у суспільному служінні сучасних українських Церков

І. Ісіченко

http://www.uaoc.org.ua/innews/2006/Internet.htm

Доповідь на науково-практичній конференції «Духовні цінності в сучасному інформаційному суспільстві та український вибір» (Київ, 29 березня 2006 р.)

Сучасна суспільна свідомість України в сприйнятті Церкви продовжує залежати від міфів Просвітительства. І хоча, можливо, тепер уже навряд чи хто запитає, як років тридцять тому єхидно питали в моєї бабусі: «Не заважають одне одному в помешканні ікона та телевізор?», - психологічний стереотип стосовно несумісности науки й релігії досі позначається на помітній частині українців. Що найгірше – і на багатьох релігійних людях, навіть на церковному клирі. До цього варто додати фатальний вплив тривалої ізоляції Церкви в інформаційному ґетто, відсторонення її від засобів масової комунікації, що в комуністичних країнах було навіть законодавчо закріпленим. Відтак же й не слід дивуватися обережному або й упередженому ставленню клиру й більшости мирян до використання Церквою при здійсненні її суспільної місії модерних інформаційних технологій. Але необхідно пам’ятати: причиною цього є не природній консерватизм або войовничий антиінтелектуалізм Церкви як такої, а інертність мислення потенційних творців і реципієнтів інформації.

Церковна доктрина щойно долає перші етапи в усвідомленні електронної Мережі як простору поширення євангельської новини. Скажімо, в «Основах соціяльної концепції Російської Православної Церкви», схвалених Архиєрейським Собором РПЦ 15 серпня 2000 р., проблеми Інтернету окремо не ставляться, хоча в 15-му розділі («Церква і світські засоби масової інформації») електронні засоби масової інформації згадуються серед інших мас-медіа як потенційно здатні нести післанництво Церкви в різні верстви суспільства, пробуджувати цікавість до різних сторін церковного життя й християнської культури . Папська рада з засобів масової інформації 22 лютого 2002 р. видала більш конкретні документи, що спираються на декрет Другого Ватиканського собору про засоби суспільного повідомляння «Inter mirifica»: «Церква та Інтернет» і «Етика Інтернету», презентовані у Ватикані 28 лютого 2002 р. Електронна мережа оцінюється в них як мало досліджений засіб, що має величезні потенційні можливості для пастирського служіння. Водночас окреслюються небезпеки, які чигають в Інтернеті на потенційного користувача інформації. Вже з’являються й спеціяльні посібники для священнослужителів і церковних працівників, але, на жаль, не в нас…

Патріярхія УАПЦ, яка намагалася в межах своїх можливостей освоювати  нові інформаційні технології, проводила 4 квітня 2003 р. семінар працівників веб-сторінок і церковних журналістів «Віртуальна євангелізація чи євангелізація у віртуальному просторі». У семінарі взяли участь упорядники веб-сторінок Харківсько-Полтавської єпархії Ігор Олексієнко, Свято-Юріївської парафії м.Полтави Володимир Гончаров, Братства апостола Андрія Первозваного Роман Чорномаз, Патріярхії Людмила Тонковид. Семінар зазначив, що веб-сторінки мають стати посередниками в євангелізації Божого люду, а не наслідком самодостатньої праці. Відповідно до цієї стратегічної мети було вирішено створювати україномовну електронну бібліотеку богословських і літургійних текстів, ширше подавати електронні версії текстів проповідей, катехитичні матеріяли, посилання на електронну версію Біблії та веб-сторінки інших Помісних Церков, прописати веб-сторінки на пошукових системах. На жаль, за кілька днів розпочався наступ на Патріярхію, що унеможливив повну реалізацію її задумів і завершився захопленням приміщення та розгромом духовного центру УАПЦ. Але згаданий семінар став єдиним відомим мені церковним заходом, що спробував координувати інформаційну діяльність у мережі Інтернету й визначити стратегічні пріоритети інформаційної політики Церкви, принаймні, в межах однієї юрисдикції. А саме перенесене в електронний простір інформаційне служіння Патріярхії змогло бути продовжене навіть після знищення архівів та захоплення приміщень.

Папа Іван Павло ІІ у своєму посланні до Всесвітнього дня засобів масової комунікації «Інтернет – новий форум для благовістя» (24 січня 2002 р.) порівнював Інтернет із давньоримським Форумом – гамірливим майданом, що зазнає впливу довколишньої дійсности й творить особливу культуру. «Це справедливе й для кіберпростору, нового обрію, що відкривається перед нами на початку третього тисячоріччя… Для Церкви новий світ кіберпростору – заклик до великої пригоди, застосування в дійсності накопиченого потенціялу для проповіді Доброї Новини».

Для нас, українців, які здобули неповторний досвід свого Майдану й встигли вже пережити гіркі розчарування його наслідками, чудова метафора римського архиєрея набуває особливого сенсу. Українські Церкви виходять на незвичний для себе віртуальний майдан, де позбуваються звичного середовища, стають вразливими для зовнішніх впливів, але водночас відкривають нову для себе аудиторію зі специфічними рецептивними настановами. Це реальність, яку безглуздо іґнорувати. Зустріч із цією реальністю є надзвичайно важливим чинником у перевірці усвідомлення своєї ідентичности не стільки веб-майстрами та іншими технічними працівниками, скільки ньюсмейкерами та особами, причетними до творення й реалізації церковної доктрини.

Практично всі релігійні центри в Україні мають свої веб-сторінки. Їхні традиційні компоненти: портрет і біографія предстоятеля, новини церковного життя, структура й нарис історії цієї конфесії. Зазвичай додаються офіційні документи, посилання на веб-сторінки споріднених релігійних організацій та установ, електронна та звичайна адреса центру. Сама структура сторінки, її зміст і дизайн часто засвідчують прагнення відобразити дійсну або уявну потужність конфесійної структури, про що свідчать пишність церковних інтер’єрів і священичих облачень, акцентування на зв’язках з державною владою та впливовими політиками, ритуальна стилістика інформаційних повідомлень.

Тим часом входження в електронну мережу вимагає оволодіння її мовою й перекладу цією мовою звичайної інформації. Адже виміри віртуального простору, технічні характеристики комп’ютерних мереж, типологія користувачів формують і своєрідну стилістику, і нові семіотичні коди, і пошукові настанови, від яких залежить активність поширення й адекватність сприйняття інформації. Сприйняття Інтернету як комп’ютерної версії офіційної церковної газети й журналу, безперечно, має свій сенс, істотно розширюючи число їхніх потенційних читачів, однак несе на собі непозбутню печатку вторинности, виявляє не завжди природну й доречну присутність іншої знакової системи в семіотичному світі Інтернету.

Може, найбільшим парадоксом церковного сектору Мережі є зіткнення культури писаного тексту, «Біблії» (пригадаймо етимологію цього слова – грецьк. ta biblia, «книги»), з новим типом культури, де вербальна інформація входить як складник до знакової системи іншого рівня, сполучаючись із звуком, кольором, рухомим зображенням. Статичність, етикетність, графічна одновимірність традиційного сакрального тексту здається абсолютно вразливою перед викликом цього багатобарвного різноголосся.

Однак кожен причетний до життя Церков апостольської традиції може відкрити в цьому парадоксі несподіваний шанс на нове відкриття постмодерною цивілізацією семіотичного багатства засобів сповіщення Євангелія, виробленого чи то візантійським, чи римським обрядами. Церква, яка навчає: «Споконвіку було Слово» (Ін. 1:1) й визначає передвічний творчий акт Бога дієсловами «сказав», «благословив» (Бут. 1), промовляє до вірних не лише вербально, але й символами іконописних зображень і обрядових дій, рухами священика й запахом ладану, мелодією богослужіння й порядком календарних свят. Складна семіотика церковного обряду, бережне плекання якої на християнському Сході було протягом останніх трьох століть предметом невпинних кпинів, у новому цивілізаційному полі, твореному модерними інформаційними технологіями, розкриває свій неповторний сенс і дозволяє людині епохи Інтернету тонше відчувати нюанси свого виражального потенціялу, ніж самозахопленому енциклопедистові XVIII ст., сформованому примітивним матеріялізмом.

Мультимедійні засоби дозволяють сполучити в Мережі графічний текст, церковний спів, світлини ікон та інших творів сакрального мистецтва, голос проповідника, відеосюжети з паломництв і богослужінь та безліч інших змістовних елементів церковного життя. Технологічна бідність сучасних українських православних сайтів, у переважній більшості яких панує казенна російська лексика, синодальна риторика з елементами большевицької новомови й псевдоцерковний кітч, жодною мірою не відповідає потенційному багатству візантійсько-слов’янської культури та її природному нахилові до творення нових семіотичних систем. Пригадаймо несподівану суголосність візантійського іконопису модерному образотворчому мистецтву ХХ ст. або такий високий взірець рецепції патристичного богослов’я, який маємо в російській ідеалістичній філософії «срібного сторіччя».

Церковному Інтернетові України шкодить, звичайно, полемічна наснаженість дискурсу. За умов хворобливої політизації суспільного життя й залежності народу від олігархічних кланів, що прибирають машкару партій, блоків і груп підтримки тієї чи іншої конфесії, важко звільнитися від проєктованого в усі сфери громадського побуту духу напівкримінальної конкурентної боротьби. Церковні сайти рясніють від ідеологем і політичних штампів, виявляючи виразну залежність від спонсорських коштів або протекціоністської політики чиновницьких груп. Часто в риториці панує стиль радіопропаґанди часів «холодної війни», що архаїзує й обмежує переконливість тексту для сучасного реципієнта. Феномен Інтернету привчає нас миритися з існуванням таких марґінальних культур, але ставить іміджмейкерів перед вибором: чи церковний сайт опиниться в колі периферійних дивовиж на кшталт неонацистських, уфологічних або садистських веб-сторінок, або ж, дбаючи про імідж Церкви, його творці звільнятимуться від брутального варварства, властивого дохристиянському світові.

Сумною реалією України є обмеженість аудиторії користувачів церковних інтернет-ресурсів. Найактивніша в релігійному вимірі частина парафіян лишається майже цілком поза електронними мережами. Та й якість самих мереж унеможливлює присутність у віртуальному просторі звичайної сільської парафії, яка часто не має і банального телефону, не говорячи про комп’ютер і модем. Навіть у невеликих містечках застарілі телефонні лінії гальмують і обмежують електронний зв’язок.

Через це передчасно говорити про активні парафіяльні веб-сторінки, які б функціонували в межах локальної громади, містили інформацію про храм і уставні богослужіння, проповіді священика, церковний календар, новини парафіяльного життя. Подібні сторінки є швидше винятком і з’являються в тих міських громадах, де є свідомий своєї місії священик і – це чи не найважливіше – хоча б один парафіянин, здатний створити веб-сторінку та розмістити її на сервері. Такий приклад маємо в Полтаві, де завдяки самовідданості веб-майстра Володимира Гончарова й пастирській опіці о. Ігоря Литвина ось уже кілька років діє єдина в УАПЦ парафіяльна веб-сторінка. Однак звичайна для більш технологічно розвинених країн ситуація, де священик діяльно користується електронними мережами для зв’язку з парафіянами, у нас є справою майбутнього.

Нині користувачі україномовної електронної інформації – в абсолютній більшості люди позацерковні, часто насторожені або й упереджені щодо Церкви, особливо Церкви православної. Зрештою, серед них невеликий відсоток людей, що послугуються в побуті українською мовою. Це надає православному Інтернетові в Україні виразно місійного характеру. Де, коли й з ким служив ієрарх, за який храм побилися громади, від кого висуваються в депутати священики, кого вважає за розкольника чи ворога України яка конфесія – ці повідомлення не тільки не додають авторитету Церкві як такій, але й виробляють у електронному просторі міцну алергію на церковні новини, відіграючи коли й не атеїстичну, то в усякому разі антиклерикальну функцію. Безадресна інформація, наснажена ідеями конфесійної винятковости, є найболючішою проблемою нашого служіння в електронному просторі.

Тим часом пошук адресата євангельської новини є виразною метою Церкви, завданням, що його ставить Спаситель перед апостольською громадою: «Тож ідіть, і навчіть всі народи» (Мт. 28:19). Щойно одержавши благодатні дари Святого Духа, апостоли вирушають до людей для навчання. «Ставши ж Петро із Одинадцятьма, свій голос підніс та й промовив до них» (Діян. 2:14). Коли з’явилася небезпека переобтяження апостолів адміністративною й доброчинною працею, «тоді ті Дванадцять покликали багатьох учнів та й сказали: Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах. Отож, браття, виглядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову» (Діян. 6:2-4).

Служіння слову передбачає де проповідь, де напучення, а де й діалог. В електронній мережі різного роду інтерактивні технології дозволяють провадити безпосередню дискусію в чаті або ж обмінюватися думками на форумі. Існує й можливість надсилати запитання до священика через електронну пошту. Нонконформізм, властивий плюралістичній культурі Мережі, провокує гостру й безкомпромісну атмосферу такого спілкування. Брак живого контакту й захисного впливу церковного інтер’єру або священичого одягу робить клирика в цьому діалозі значно вразливішим, ніж серед мурів храму. Але, з іншого боку, в дискусію може вступити світська людина, яка в реальному світі ніколи не підійде до священика й не наблизиться до храму. Можна собі уявити, як насолоджувалися б таким шансом єгипетські пустельники або оптинські старці, які прийняли хрест служіння слову! Я чув про суворо споглядальний жіночий монастир в Італії, який відкрив для себе завдяки Інтернетові нову харизму: не залишаючи мурів, не порушуючи клавзури, здійснювати в Мережі євангельську місію – слухати, співчувати, відповідати всім, хто потребує слова розради.

На жаль, практика подібного служіння в Україні ще не дістала розвитку. У випадках, коли вдається зважитися перейти в інтерактивний режим праці, негайно з’являються неврівноважені партнери, які прагнуть перевести розмову у вимір звинувачень, нав’язати гострі теми міжконфесійних або міжособистісних стосунків. Є ситуації, коли теми дискусій на форумі краще просто закрити. Аби уникнути переходу дискусії в некоректну площину, слід добре обміркувати теми обговорення й не пускати форум на самоплив, активно виконуючи повноваження модератора. Це ж не завжди виходить. І хоча про це вже соромно говорити в ХХІ ст., частина священнослужителів просто не розуміє специфіки інтерактивної праці в Інтернеті. Коли опозиційна група єпископів УАПЦ намагалася 9 квітня 2003 р. накласти на мене свої санкції, підставою для них виступали репліки учасників форуму, що вівся на сайті Патріярхії, які опозиції здалися моїми власними оцінками. Логіка була така: сам керуючий справами Патріярхії й пише на веб-сторінці Патріярхії всі матеріяли.

Відносна простота й дешевизна праці в Мережі, відсутність цензурних обмежень, контролю й відповідальности за поширювану інформацію провокують появу «віртуальних церков», репрезентованих у реальній дійсності обмеженою групою осіб без певного місця проживання. Імітація релігійної діяльности, володіння політичною демагогією, вправність веб-майстра можуть створити досить пристойний імідж, хоча, зрозуміла річ, не компенсують браку Божої благодати, апостольського спадкоємства й звичайного благочестя.

Входження в електронний простір тягне за собою нові небезпеки, невідомі церковним засобам інформації. Інформаційні війни постіндустріяльного часу включають у себе і спам, яким завалюються поштові скриньки, і зламування скриньки, і зараження веб-сторінки вірусом. Зрозуміла річ, що це аморальні й злочинні прийоми, але ж і хрестові походи, і релігійні війни XVI-XVII ст. не виглядають взірцем християнської моралі. Сам Христос говорив: «Я не мир принести прийшов, а меча» (Мт. 10:34). Апостол же Павло пояснює ефесянам: «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности» (Ефес. 6:12-14). Я можу здогадуватися, які «піднебесні духи злоби» крадуть листи з моєї електронної скриньки або змусили антивірусну програму на комп’ютері заволати від напруження, коли я ввійшов востаннє на веб-сторінку братства апостола Андрія Первозваного й у першу ж хвилину дістав сім вірусів. Але це нічого не додасть до моєї оцінки опонентів, натомість змушує розуміти «підперезання стегон» і «зодягання в броню» дуже конкретно – як потребу використання захисних програм і створення альтернативних скриньок.

І тут ми наближаємося до фундаментальної проблеми сучасної Церкви, лише увиразненої викликом інформаційних мереж: формування культури споживання. Адже безпосередня присутність Церкви в Мережі складає ніяк не більше одного відсотку її обсягу. Натомість щодня нові й нові тисячі наших вірних зіштовхуються з неконтрольованим, повним бруду й насильства, інформаційним масивом. «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно» (1 Кор. 6:12), - ці слова апостола Павла, звернені не тільки до мешканців одного з найбільших еллінських міст часів розквіту античного культу споживання, Коринту, але й до кожного з нас, людей, що звільняються від штучних обмежень злиднів і тоталітаризму, психологічно не готові до самостійного вибору. Церква для сучасної людини необхідна не як архаїчна напівдержавна інституція, що нібито мала б консолідувати націю довкола її еліт, а як знаряддя особистого спасіння, досяжного завдяки Божому милосердю через вироблений праведниками досвід аскези. Аскези – тобто засобів християнського вдосконалення, опанування над пристрастями й пожаданнями. Аскези як рецептивної настанови, що визначає мистецтво людини оперувати інформаційними потоками, а не бути їхньою маріонеткою.

Сьогодні, як і в неосяжному для людської пам’яти минулому, перед кожним із нас стоїть дилема: спожити чи ні плоди з забороненого дерева пізнання добра і зла (Бут. 2:7). Хоч як би хотіла слабша частина людства втекти від своїх проблем у тоталітарні ідеології або культи, де за тебе усе мають вирішувати інші, навіть сама втеча теж означає здійснення людиною свого унікального права – права обирати. Технологічний проґрес не змінює нічого засадничо, лише надає споконвічному праву людини нових зовнішніх вимірів. Гідною відповіддю християнина на виклик новітніх інформаційних технологій буде не втеча від них, а свідома й активна присутність у Мережі, відчуття себе господарем, здатним творити інформацію, а не механічно споживати її, здатним самостійно оперувати інформаційними потоками, розрізняти їх, визначати рівень коректности інформації. А головне – здатним свідомо і вчасно вийти з Мережі, уникаючи одного з найнебезпечніших для сучасної людини різновидів залежности – інформаційної.

НЕТикет - Правила мережевого етикету

http://www.yes.net.ua/netiket.html

Мережа інтернет являє собою глобальне об'єднання комп'ютерних мереж та інформаційних ресурсів, котрі належать безлічі різних людей та організацій. Це об'єднання є децентралізованим, тому не існує єдиного зібрання правил/законів використання мережі інтернет. Натомість є загальноприйняті норми роботи в інтернеті, спрямовані на те, щоби діяльність кожного користувача мережі не заважала роботі інших користувачів.

Фундаментальне положення цих норм таке: правила використання будь-яких ресурсів інтернету (від поштової скриньки до каналу зв'язку) визначають власники цих ресурсів і лише вони.

Дія цих норм розповсюджується на порядок використання ресурсів мережі. Тут і далі словом Мережа позначено мережу інтернет та доступні з неї інші мережі.

За здійснення нижчевказаних дій передбачено кримінальну відповідальність за статтями 361 та 362 КК України.

Обмеження на інформаційний шум (спам)

Розвиток Мережі призвів до того, що однією з основних проблем користувачів став надлишок інформації. Тому мережеве суспільство розробило спеціальні правила, котрі спрямовані на відмежування користувача від непотрібної/небажаної інформації (спаму). Зокрема, неприпустимими є:

Масове розсилання попередньо неузгоджених електронних листів (mass mailing). За масове розсилання вважається як і розсилання одного повідомлення багатьом користувачам, так і відсилання багатьох листів одній особі. Тут і надалі електронними листами вважаються повідомлення електронною поштою, через ICQ та інші подібні засоби особистого обміну інформацією.

Неузгоджене відсилання електронних листів об'ємом більш як однієї сторінки чи з вкладеними файлами.

Неузгоджене розсилання електронних листів рекламного, комерційного чи агітаційного характеру, а також листів, котрі містять грубі чи образливі вирази та пропозиції.

Розміщення в будь-якій конференції (Usenet чи іншій), форумі чи в електронному списку розсилки статей, котрі не відповідають тематиці даної конференції чи списку розсилки (off-topic). Тут і надалі конференцією вважається телеконференція (група новин) Usenet та інші конференції, форуми та електронні списки розсилки.

Розміщення в будь-якій конференції повідомлень рекламного, комерційного чи агітаційного характеру, крім випадків, коли такі повідомлення явно дозволені правилами такої конференції чи таке розміщення було попередньо узгоджене з власниками чи адміністраторами такої конференції.

Розміщення в будь-якій конференції статті, котра містить вкладені файли, окрім випадків, коли вкладення явно дозволені правилами такої конференції чи таке розміщення було попередньо узгоджене з власниками чи адміністраторами такої конференції.

Розсилання інформації особам, котрі явно висловили своє небажання отримувати таку інформацію.

Заборона несанкціонованого доступу та мережевих атак.

Не допускається здійснення спроб несанкціонованого доступу до ресурсів Мережі, проведення чи участь в мережевих атаках чи проникненнях, за винятком випадків, коли атака на мережевий ресурс проводиться за умови явного дозволу власника чи адміністратора цього ресурсу (наприклад, для тестування засобів захисту). В тому числі заборонено:

Дії, спрямовані на порушення нормального функціонування елементів Мережі (комп'ютерів, іншого обладнання чи програмного забезпечення), котрі не належать цим користувачам.

Дії, спрямовані на отримання несанкціонованого доступу, в тому числі і привілейованого, до ресурсу Мережі (до комп'ютера, іншого обладнання чи інформаційного ресурсу), подальше використання такого доступу, а також знищення чи модифікація програмного забезпечення чи даних, котрі не належать користувачеві, без погодження з власниками цього програмного забезпечення чи даних або адміністраторами даного інформаційного ресурсу.

Передача на комп'ютери чи обладнання Мережі беззмістовної чи непотрібної інформації, котра створює паразитне навантаження на ці комп'ютери чи обладнання (атаки типу DoS чи DDoS), а також на ланки мережі, в об'ємах, котрі перевищують мінімально необхідні для перевірки зв'язку мереж та доступності певних її елементів.

Дотримання правил, що встановлені власниками ресурсів.

Окрім вищепереліченого, власник будь-якого інформаційного чи технічного ресурсу Мережі може встановити для цього ресурсу власні правила його використання.

Правила використання ресурсів чи посилання на них публікуються власниками чи адміністраторами цих ресурсів на місці під'єднання до таких ресурсів і є обов'язковими для виконання усіма користувачами цих ресурсів.

Користувач повинен дотримуватися правил використання ресурсу чи негайно відмовитися від його використання.

Неприпустимість фальсифікації

Значна частина ресурсів Мережі не потребує ідентифікації користувача і допускає анонімне використання. Однак в ряді випадків користувач повинен надати інформацію, котра ідентифікує користувача та його засоби доступу до Мережі. При цьому користувачу заборонено:

Використання ідентифікаційних даних (імен, адрес, телефонів etc.) третіх осіб, крім тих випадків, коли ці особи уповноважили користувача на таке використання. Разом з тим користувач повинен вжити заходів для неможливості використання ресурсів Мережі третіми особами від його імені(забезпечити збереженість паролів та інших кодів авторизованого доступу)

Фальсифікація своєї ІР-адреси, а також адрес, котрі використовуються в інших мережевих протоколах під час передачі даних в Мережі.

Використання неіснуючих зворотнiх адрес під час відсилання електронних листів.

Налаштування власних ресурсів.

Під час роботи в Мережі користувач стає її повноправним учасником, що створює потенційну можливість для використання третіми особами мережевих ресурсів, котрі належать користувачеві. В зв'язку з цим користувач повинен вжити відповідних заходів для налаштування власних ресурсів в такий спосіб, котрий би перешкоджав недобросовісному використанню цих ресурсів третіми особами, а також оперативно реагувати у випадку виявлення такого використання. Прикладами потенційно проблемного налаштування мережевих ресурсів є:

відкритий ретранслятор електронної пошти (SMTP-relay)

загальнодоступні для неавторизованої публікації сервери новин (конференцій, груп розсилки)

засоби, котрі дозволяють третім особам неавторизовано приховати джерело з'єднання (відкриті проксі-сервери, etc)

засоби, котрі дозволяють третім особам неавторизовано приховати засіб пересилання повідомлення (відкриті remail-сервери, etc)

загальнодоступні адреси локальних мереж

електронні списки розсилки з недостатньою авторизацією підписки чи без можливості її анулювання.

За здійснення вищевказаних дій передбачено кримінальну відповідальність за статтями 361 та 362 КК України.

НОВИНИ

Першу кримінальну справу проти розповсюдження "спаму" порушено в Україні

http://5tv.com.ua/newsline/183/0/5374/

Спам - це незаконна електронна розсилка в Інтернеті. Його розповсюджувачі крадуть адреси поштових скриньок та розсилають рекламні або порнографічні пропозиції. Наразі українським спамерам, якщо їхню провину доведуть у суді, загрожує або штраф до 17 тисяч гривень, або ув'язнення до трьох років.

За спами Михайла оштрафували майже на 2 тисячі доларів. Під час Помаранчевої революції від імені організації "ПОРА" він мав розіслати по Інтернету черговий політичний заклик. І попросив допомоги в одного знайомого. Завдяки спамерській програмі той розіслав зверення "ПОРИ" за кількома сотнями адрес. Тепер Михайло ламає голову, яким чином віддати ці гроші.

Михайло:

- Я не буду казати, що ніколи не користувався спамом, але ніколи для комерційних цілей. Для політичних – так! Бо перед революцією всі опозиційні організації були в інформаційній блокаді, і єдиний спосіб донести до людей хоть щось – це був Інтернет, і ми змушені були це робити.

Збитки від спаму у світі щорічно становлять близько кількох десятків мільярдів доларів – розповідає Дмитро Козяревич. Він - генеральний директор фірми, яка займається розробкою програмного забезпечення. В Європі спамери знають, що можуть сісти за ґрати. Українці іноді навіть про це не підозрюють. Тому охочих стати спамерами вистачає. В Україні на цьому можна заробити 300 доларів на місяць. І це - максимум.

Дмитро Козяревич, фахівець з високих технології:

- Любители, они получают какие-то центы за рассылку. И в некоторых случаях даже не знают, что нарушают закон и по сути занимаются спамами… Это те самые работники, которые просто работают или на фирму, или на человека, который им платит заработную плату… И, к сожалению, этот вопрос, по сути, актуален из-за безработицы.

З 2001 року в Україні діє відділ МВС із боротьби з правопорушеннями у сфері високих технологій. Віталій Кутузов, начальник цього відділу, каже - покарати деяких злочинців цієї сфери іноді неможливо. Бракує законодавчої бази.

Віталій Кутузов, МВС України:

- Треба мати на увазі відповідну специфіку проблеми комп'ютерної злочинності в багатьох країнах СНД, зокрема і в Україні. Вона характеризується відсутністю налагодженої системи правового та організаційно-технічного забезпечення законних інтересів громадян, держави та суспільства у галузі інформаційної безпеки. Також це пов'язано з обмеженими можливостями бюджетного фінансування.

Навіть в одній із найкомп'ютеризованіших країн світу – у США - не можуть побороти епідемію спаму. Уперше засудити спамерів вдалося лише минулого року. Їм загрожує до 9 років ув'язнення. Але комп'ютерних геніїв не зупиняє навіть це - нещодавно з'явилися новинки - спами відправляють SМS-сками на мобільні телефони. Ця технологія вже дійшла і до України.

Служба безпеки України "моніторить" до 70%

українського Інтернету

http://proit.com.ua

Рівень моніторингового проникнення СБУ в Інтернет на сьогоднішній день становить 50-70%, згідно даних члена правління ІнАУ Олександра Ольшанського.

Як він заявив на прес-конференції, "список формально підключених [провайдерів до системи моніторингу СБУ], що виконують норми 122 наказу й мають відповідний дозвіл, є на сайті Держкомзв’язку. Ви можете туди зайди й подивитися, хто слухає, а хто не слухає, принаймні, хто це задекларував явно. Крім того, звичайно, існують і неявні"

На його думку, "якщо оцінити рівень проникнення СБУ в Інтернет, то на сьогоднішній день десь відсотків 50, 60, може бути навіть 70. Особливо сильна ця тенденція в регіонах. У регіонах ця цифра може доходити до 90%. Тому що зрозуміло, що маленькі компанії в маленьких регіонах не можуть пручатися так, як більші".

Разом з тим, за словами голови правління міжнародної правозахисної організації "Міжнародна ліга захисту прав громадян України" Едуарда Багирова, повноваженнями перевіряти, відслідковувати, прослуховувати, крім СБУ наділені й інші держоргани - МВС, прикордонні війська, митна служба, податкова служба й ін.

Експерти також звертають увагу, що отримана в ході таких заходів інформація не завжди використовується винятково в державних інтересах.

"Вийдіть на "чорний" ринок і подивитеся, скільки там продається конфіденційної інформації, комерційної, про одну компанію, якщо це може зацікавити іншу компанії - конкурента, постачальника тощо", - відзначив голова комітету з питань телекомунікацій Українського союзу промисловців і підприємців Валерій Пекар.

Нагадаємо, наказом Держкомзв’язку від 17 червня 2002 року №122 затверджений порядок складання й ведення переліку операторів, які надають послуги доступу до глобальних мереж передачі даних органам виконавчої влади, іншим держорганам, підприємствам, установам і організаціям.

Відповідно до порядку, однією з умов внесення провайдерів до зазначеного реєстру є установка моніторингового встаткування для контролю СБУ всієї інформації, що проходить по каналах цих компаній.

У цей час у перелік таких операторів входить 11 компаній. Серед них 5 компаній мають право надавати послуги доступу в Інтернет держструктурам у Києві (ВАТ «Укртелеком», ТОВ «Адамант», ТОВ «Лаки Ні», ТОВ «Оптима спецзв'язок» і ЗАТ «Макет»), і 6 компаній - на всій території України (ТОВ «Глобал Юкрейн», СП ТОВ «Інфоком», ЗАТ «Українські Сателітарні Системи», ТОВ “Інформаційний центр “Електронні вісті”, ЗАТ “СІТІ НІ”, Державне підприємство Науково-телекомунікаційний центр «Українська академічна й дослідницька мережа» НАН України).

Інтернет-Громадськість неодноразово виступала з вимогою скасувати вищевказаний наказ у зв'язку з тим, що установка такого встаткування дає можливість несанкціонованого перехоплення особистої переписки громадян і конфіденційний комерційної інформації підприємств, чим порушуються вимоги Ст. 31 Конституції України, ст. 27, 30 Закону України “Про підприємства в Україні”, ст. 15 Закону України “Про підприємництво” і інших нормативно-правових актів України.

Вебліографія:

1. Чистий Інтернет// http://chin.org.ua/
2. Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації// http://www.rada.gov.ua/svobodaslova/rada_polozh.html
3. Незалежний культурологічний часопис «Ї»// http://www.ji.lviv.ua/index.htm
4. ІнтернетUAhttp://www.internetua.com/
5. Інститут масової інформації// http://www.imi.org.ua/
6. Біоетика// http://biospace.nw.ru/bioethics/index.html
7. Етичні орієнтири третього сектору// http://www.etyka.org.ua/
8. Українська Реалістична Організація Критики// http://domivka.net/urok/index.php
9. Hi-Tech.Expert// http://www.expert.com.ua/
10. Незалежна медіа-профспілка України// http://www.profspilka.org.ua/
11. Телекритика// http://www.telekritika.kiev.ua/
12. Центр Медіареформ// http://www.mediareform.com.ua/
13. Новини ЗМІдусіль// http://www.vlada.kiev.ua/ums/