Електронні закупівлі: досвід Європи

М. Бондарчук 

http://www.jis.org.ua/getdoc.asp?Id=39

Нормативна база України у сфері ведення е-комерції, зокрема закупівель (торгів, тендерів) за державні кошти, знаходиться на етапі створення. І тут може стати у нагоді приклад законодавства країн ЄС. 

Загалом досвід ведення електронної комерції у країнах ЄС бере свій початок у 1990-х роках, коли активно почав розвиватися ринок інтернет-послуг. Без сумніву, це дало поштовх не тільки для ведення бізнесу в Мережі, але й створення та розвитку систем державних е-закупівель. На законодавчому рівні, а саме директивами ЄС, було закріплено декілька форм проведення таких е-торгів, серед яких створення електронних торгових майданчиків, ведення електронних каталогів тощо. Хоча директиви не внесли потрібної конкретики в організацію та методику проведення е-закупівель, за цей період стали очевидними переваги електронного способу над класичним «паперовим». Серед них у першу чергу експерти виділяють нижчі закупівельні ціни та зниження операційних витрат, прискорення процесу закупівель шляхом автоматизації в управлінні процесом е-закупівель. У цей час актуальною залишається проблема досить великої кількості скарг і виявлення порушень у процесі проведення е-закупівель. 

Е­-закупівлі – в законі

Черговий законодавчий крок був зроблений навесні 2004 року із прийняттям двох нових директив ЄС – 2004/17/ЄС та 2004/18/ЄС. Саме вони внесли довгоочікувану деталізацію та конкретику в діяльність у сфері е-закупівель та ввели методики їх проведення для країн ЄС. Зокрема, у них вводиться поняття електронної системи інформування ринку про торги та закріплюються на законодавчому рівні дві нові форми їх проведення – електронні аукціони й динамічні системи закупівель.

За оцінками закордонних експертів, ці документи є певною консолідацією попередніх директив ЄС до двох нових. Вони вважаються компромісними, зокрема щодо не обов’язкового використання нових методів ведення е-торгів для країн Європейського Союзу. Водночас є декілька принципових вимог до постачальників товарів та послуг, у тому числі – максимальне скорочення часу від оголошення про тендер до розробки самого проекту.

Із моменту підписання цих директив держави ЄС мають два роки для їх упровадження в національне законодавство, а саме до кінця січня 2006 року. На сьогодні 14 країн ЄС визначилися, що нові директиви будуть введені в середині 2005 року. Сім держав введуть їх у 2006 році, та дві – ще не прийняли рішення.

Данія

На першому місці серед країн із найбільш розвинутою системою е-комерції – Данія. В цій державі нові директиви повинні бути впровадженні до кінця 2004 року, а в дію вступити – на початку 2005 року. Крім цього, у квітні поточного року була підписана угода, яка з 1 лютого 2005 року надасть право громадянам і бізнес-структурам звертатися до органів влади електронним способом.

Незважаючи на ці законодавчі зрушення Мережі, на думку експерта компанії Ramboll Management Івана Йенсена, в Данії склалася ситуація, за якої паралельно працюють дві системи е-комерції: однією користується уряд, іншою – банки. Причиною такої ситуації стала неможливість досягнути домовленості щодо використання єдиного стандарту електронного цифрового підпису (ЕЦП), якому б довіряли обидві сторони. І наразі з цього приводу ведуться переговори.

Також, на його думку, однією з проблем залишається відсутність єдиної інтегрованої системи, яка б об’єднувала весь процес проведення е-торгів – від розміщення оголошення про тендер, ведення електронної документації до проведення оплат. Але наявність цих проблем не заважає успішно проводити е-аукціони у сфері державних закупівель.

Великобританія

Іншу позицію в переліку країн із найбільш розвинутими системами е-комерції посідає Великобританія. За словами експерта компанії Millenіum Solution Майкла Бурнета, головною запорукою реалізації електронної системи державних закупівель у країні є наявність ринку, якому довіряє уряд.

Якщо говорити мовою цифр, то уряд Великобританії виділяє 22 млн євро на рік на закупівлю товарів і послуг, частина з яких витрачається через електронну систему державних закупівель. Саме завдяки проведенню е-торгів уряд країни економить 12 % від загальної суми, виділеної на е-закупівлі. Хоча насправді реальна економія становить набагато менший відсоток. І частково це пояснюється тим, що проведення е-закупівлі виправдовує себе лише при закупівлях на великі суми, коли є реальний зиск і більша вигода від використання таких торгів. При цьому важливим є точність прогнозів щодо можливої економії коштів.

Загалом Великобританія – одна з країн ЄС із успішним досвідом проведення е-аукціонів на державному рівні в таких сферах, як енергетика, закупівля медичного, технічного й телекомунікаційного обладнання, продуктів споживання.

Швеція

Третє місце серед держав Європейського Союзу посіла Швеція. Перші спроби ведення комерції через Інтернет у цій країні припадають на 1996–1997 роки. Тоді працювала складна електронна система е-закупівель, яка потребувала спеціального програмного забезпечення та задіяння технічних ресурсів. Це могли собі дозволити лише великі компанії, які мали кваліфіковані кадри та достатні фінансові ресурси. Тоді склалася ситуація, за якої доступ до інформації було обмежено. Це стало на заваді реальній конкуренції.

Новим поштовхом розвитку е-закупівель вважається 2003 рік, який характеризувався масовим упровадженням систем електронного документообігу, зокрема в державній сфері. На думку представника комерційного ЗМІ у сфері е-закупівель Стефана Елга, ще більший ефект очікується від впровадження в країні нових директив ЄС.

На сьогодні головним принципом ведення е-закупівель у Швеції залишається подальше вдосконалення платформи для надання сервісів.

Тут іде мова про доступність безкоштовної послуги надання всієї інформації про торги на спеціальному веб-порталі – від їх оголошення до детальної інформації стосовно підготовки та проведення тощо. Головним завданням стало забезпечення максимального доступу до цієї інформації всіх зацікавлених постачальників і замовників товарів чи послуг.

Таким чином, за прогнозами експертів, очікується, що нові директиви дозволять більш активно впровадити е-аукціони у сферу державних закупівель. Саме їх використання є найбільш розповсюдженою практикою у багатьох країнах ЄС, яку, можливо, варто мати на увазі при створенні власної законодавчої бази. У цьому плані співпраця приватного та державного секторів дасть можливість узагальнити набутий досвід, визначити власний шлях розвитку е-комерції у країні.

Продукти з монітора

Л. Рябоконь

https://www.umoloda.kiev.ua/number/597/289/21605/

Чи доводилось вам купувати їжу в мережі інтернет? Я спробувала це зробити ще п'ять років тому і одразу відчула, як сильно змінилося моє життя. Виявляється, це не потребує особливих зусиль і додаткових коштів. Єдина умова — наявність комп'ютера та інтернету.

Перш ніж вперше зробити замовлення, я спробувала визначитись із сумою грошей, яку може витрачати наша сім'я на продукти харчування упродовж тижня. Наступний крок — «екскурсія» у найближчий супермаркет: вивчаю етикетки необхідних товарів і намагаюся запам'ятати їх точні назви, звертаю увагу на фірми, що їх виготовляють, марки, ціни. А тепер — в інтернет по покупки! Не треба брати з собою великих сумок, виділяти на закупівлю кілька годин і гроші на проїзд. Треба лише набрати електронну адресу, зареєструватись (заповнити анкету) і пригадати порожні полиці свого холодильника та кухонної шафи.

Користуватись електронним продуктовим магазином спочатку важкувато. Справа в тому, що ти нібито не бачиш того, що купуєш. Але в справжньому електронному супермаркеті можна «викликати» фотографію вибраного товару та його опис. Дуже зручна послуга — це система пошуку товару. Пишеш назву: наприклад, «крупи» — і одразу на екрані з'являється список цього продукту за різними цінами та від різних виробників. Зробив вибір — пиши у віконечку кількість потрібних упаковок, а потім дай сигнал — «покласти» це у твій кошик. Останній, до речі, — це список того, що замовляєш привезти. Там одразу видно, скільки коштує все разом і окремо. У самому кошику можна робити зміни доти, доки не натиснеш на знак «купити». Протягом 20 хвилин тобі зателефонують і запитають, коли краще привезти «кошик». Якщо чогось із замовленого в магазині не буде, то по телефону запропонують купити той самий товар іншого виробника або взагалі відмовитись від заміни. У разі помилки можна викликати машину, щоб забрала непотрібну річ і повернула гроші. Розраховуватися слід із кур'єром, який привіз замовлення. Якщо твій кошик досяг вартості 300 гривень, то за доставку платити не треба, в іншому випадку — ціна доставки, наприклад, у київському «Фуршеті» — 10 гривень.

Ринок диктує моду!

Для прогулянок відділами електронного супермаркету, чесно кажучи, може і доби не вистачити. Уявіть собі — біля 20 тисяч найменувань продуктів та товарів першої необхідності нараховує Київський електронний «Фуршет». Це один із найбільших електронних магазинів України, де можна купувати їжу. Треба сказати, що продукти — найскладніший товар, бо він швидко псується, тому підприємці побоюються братися за такий бізнес. Перший в Україні продовольчий інтернет-магазин відкрився у 2000 році на базі мережі мегамаркетів «Фуршет». Але, враховуючи той фактор, що інтернет є не в кожного бажаючого економити свій час і сили, приблизно половина покупців замовляють у «Фуршеті» продукцію по телефону. Оператор сидить за екраном комп'ютера, має таким чином усю інформацію про належність товару і пропонує той чи інший варіант покупки.

Сайт електронного «Фуршету» повідомляє, що пропонує покупцям близько 20 тисяч найменувань — продукти, алкоголь, побутова хімія... Цiни при електронному замовленнi i цiни товарiв на реальних полицях «Фуршету» — однаковi. Чим більший обсяг продажу магазину, тим можна розраховувати на менші ціни. Бо в усьому світі закупівля більших партій тягне за собою зменшення ціни на одиницю товару. Тому купувати продукти в маленьких магазинах виходить дорожче. Експерти стверджують, що електронна торгівля допомагає завойовувати ринок покупців. Це пояснюється тим, що отримання ринком інформації через інтернет найшвидше. На Заході навіть спостерігається таке явище, коли власники сайтів за великі гроші продають на них «місце» для торгівлі іншим продавцям. Тобто надають можливість використати вже «свою» аудиторію покупців іншим. Є приклади, коли на цьому були зароблені цілі капітали. Тобто виходить, що хто не хоче втратити своїх покупців і в реальних магазинах, за вимогами часу, відкривають і електронні відділи. Кажуть, що в Москві вже кожен більш-менш солідний супермаркет має у своїй структурі відділ доставки товарів, а також електронну базу усього асортименту.

Мережа «Фуршет» відкрила свій електронний магазин, окрім Києва, ще й в Одесі. Він відрізняється тим, що за доставку товарів в Києві треба платити 10 гривень, а в Одесі — 15 гривень. Більшість магазинів працюють лише в денний час, а от Харківський електронний магазин «Гiрка» торгує товарами першої необхідності цілодобово. Але й ціни там значно вищі, ніж в інших.

Інтернет-магазини в Україні розвиваються повільно

Якщо вас приваблює ідея купувати продукти по інтернету, то ось декілька порад. Завжди вигідно і зручно вибирати, коли впорядкуєш список за розміром ціни. Тоді легше враховувати свою купівельну спроможність. По-друге, в Україні за часи незалежності вже з'явилися відомі марки і бренди, ми почали звертати більше уваги на виробника продукції, ніж на її назву. Тому пошук за улюбленою торговою маркою теж дуже корисний. Треба ще визначитись із періодичністю ваших замовлень, бо ваш список буде зберігатися на сайті, і при повторному зверненні ви зможете його використовувати. Це зекономить ваш час.

На жаль, ця електронна сфера послуг розвивається в нашій країні дуже повільно. З моменту відкриття першого електронного продуктового магазину інтернетівська пошукова система «Мета» зареєструвала ще 22 одиниці. Але серед них далеко не всі ці магазини здатні полегшити наші побутові клопоти, бо найбільш важливі для кожного з нас товари можна побачити лише на третині з них. У Києві, окрім «Фуршету», це — «Мегамаркет» та проект «Зручно» як сервіс. У «Мегамаркеті» не дуже зручний сайт, туди не відразу вдається додзвонитись, і замовлення можна робити лише до 17-ї години. Мешканці Київської області можуть розраховувати лише на «Фуршет», заплативши додатково за відстань від Києва. У Харкові, як мінімум, два продуктових електронних магазини: «Гiрка» та «Дигма» (надає послуги і для області), а у Севастополі знайшла лише один.

Через інтернет можна також замовляти й елітні українські вина у будь-які куточки України, але доведеться вислати передоплату, включивши і ціну доставки. Ящик вина, що складається з 12 пляшок, найвигідніше передавати з провідником або автобусом. Це буде коштувати лише два долари за ящик. Якщо це робити кур'єром — то 40 гривень буде коштувати доставка першої пляшки, а за наступні ціна падає до 20 гривень. Якщо посилати поштою, то в одну посилку входить три пляшки, і платити треба за правилами пошти. Цікаво, що інтернет-магазин «Массандра» пропонує 700 найменувань вин та 9 найменувань шампанських вин, і кожне має хоча б одну медаль.

Побутова техніка та книжки — лідери продажів

В інтернеті пошукова система «Мета» всього зареєструвала по Україні більше тисячі електронних магазинів різних товарних груп, і майже всі вони належать до промислових товарів. Найбільше таких магазинів, де продають побутову техніку, — 291, аудіо-, відео- та фототовари — 174, а також таких, де можна придбати все, що стосується мобільного зв'язку,— 171. На другому місці за кількістю магазинів — електронна торгівля книжками, канцтоварами, косметикою, квітами, універсальні магазини. А ще через інтернет-магазини продають будівельні матеріали, меблі, годинники, піротехніку, одяг, взуття, медикаменти, спортивне обладнання та інше.

ДОВІДКА «УМ»

Коли відкрився перший інтернет-магазин, ще навіть Білл Гейтс ставився до «світового павутиння» легковажно.

Перший інтернет-магазин був заснований Джеффом Безосом у 1995 році у Сіетлі. Це була дуже ризикована ідея, і ніхто з інвесторів не наважувався вкласти в неї свої капітали. Ризикнули дати Безосу гроші його батьки. Триста тисяч доларів, видані Джеффу вітчимом, окупилися із лишком. Батьки, вони ж перші акціонери Amazon.com., стали мільярдерами за п'ять років. Цікаво, що, коли Джефф Безос шукав гроші на відкриття свого першого інтернет-магазину, потенційні інвестори запитували: «А що таке інтернет?». У 1995 році навіть Білл Гейтс ставився до інтернету легковажно. Пізніше він назве таке легкодумство своєю найбільшою помилкою і поспішить надолужити втрачене. Тим часом електронний магазин розвивався:  загальна площа тільки книжкових складів Amazon.com стала нараховувати близько 80 тисяч квадратних метрів. Компанія почала успішно конкурувати навіть із найбільшою у США традиційною книжковою торговельною компанією Barnes & Noble — їй, до речі, навіть довелося відкрити і свої власні інтернет-магазини. Прикметно, що послугами інтернет-магазинів користувалися навіть президенти — Білл Клінтон в одному з телезвернень до нації підтвердив, що купував подарунки до Різдва за допомогою електронного маркету. Безос згадує, що ідея торгувати через інтернет книгами спала на думку його дружині (у той момент вона писала власний роман). Сьогодні бізнесмен посiдає у списку мільярдерів світу 147-ме місце. Його багатство оцінюється в 2,5 мільярда доларів.

ДУМКА З ПРИВОДУ

Голова наглядової ради ВАТ «Квіза-Трейд» (мережа супермаркетів «Велика кишеня») Роман Лунін:

 — У даний момент «Велика кишеня» не займається онлайн-торгівлею, і це пояснюється недостатнім рівнем попиту на цю послугу. Більш ефективним, як і раніше, залишається продаж, коли споживач має можливість бачити сам товар, консультуватися з продавцем і вибирати з різноманітного асортименту продукції. Так, асортимент продовольчих товарів у магазинах «Великої кишені» різних форматів (супермаркети та гіпермаркети) становить від 10 до 15 тисяч найменувань. Ми вивчаємо ринок електронної торгівлі і стежимо за змінами, що відбуваються на ньому. При сприятливій кон'юнктурі ми запустимо інтернет-магазин найближчим часом, можливо, й наприкінці року.

Співзасновник мережі «Фуршет» Владислав Погребняк:

— Більш ефективним є продаж через звичайні супермаркети, ніж через інтернет-магазини. Для забезпечення електронної форми торгівлі потрібно більше персоналу, щоб замість покупця з візком обходити зал і вибирати продукти, зазначені в замовленні. Відповідно збільшується кількість експедиторів та інших співробітників. Так що в цьому випадку витратна частина росте прямо пропорційно з ростом обігу магазину. Однак попит на електронний магазин високий. Люди, що спробували скористатися цією послугою, рідко від неї відмовляються. Тим більше що асортимент електронного «Фуршету» — 20—25 тисяч найменувань товарів.

 Що почім і де дешевше?

Інтернет-магазин або сервіс-центр            Ціна за 1 кг гречки    Ціна за 1 л кефіру      Ціна за 500гр

                        (2,5 жирн.)     (20% жирн.) сметани

Київ «Фуршет»          3.02—3.40 грн.         3.06—3.84 грн.          3.60 грн.

Київ «Мегамаркет»   3.00—3.20 грн.          2.60—2.80 грн.          3.50 грн.

Бровари «Базис»       3.10 грн.

Київ «Зручно»           3.44—3.90 грн.          2.94—3.99 грн.          4.00 грн.

Харків «Дигма» (немає молочного відділу)           2.80 грн.         нема    нема

Харків «Гiрка» (працює цілодобово)          10.00 грн. (нічна ціна)          4.45—5.00 грн.          6.00—7.00 грн.

Одеса «Фуршет»       3.34—3.56 грн.          3.18—3.84 грн.          4.14—4.36 грн.

Севастополь «Кардинал»    3.00 грн.         3.50 грн.         5.00 грн.

Інтернет-магазини в Україні: як їх знайти?

            Електронні магазини і служби з доставки продуктів       Кого обслуговують   Електронна адреса

1.         Кримські елітні вина       Уся Україна   http://www.crimean-wines.tk

2.         Київський інтернет-магазин дитячого харчування        Уся Україна   http://www.neposeda.com.ua/

3.         Інтернет-магазин кримських вин «Массандра»   Уся Україна   http://www.maswin.com/  

4.         Інтернет-магазин кормів для домашніх тварин    Уся Україна   http://korm.com.ua/

5.         Інтернет-магазин японських товарів у Черкасах  Уся Україна   http://www.japanshop.com .

6.         Продуктовий інтернет-супермаркет «Фуршет-NEW»      Київ і область            http://www.furshet.ua/      

7.         Інтернет-магазин продуктів харчування   «Мегамаркет»      Київ    http://www.megamarket.com.ua/

8.         Експрес-Маркет — безкоштовна доставка продуктів харчування         Київ    http://www.zruchno.com.ua/

9.         Інтернет-магазин «Фуршет-Одеса»           Одеса http://www.furshet-odessa.com.ua

10.       Інтернет-магазин «Дигма»  Харків і область         http://www.digma.com.ua

11.       Електронний продовольчий магазин «Гірка»       Харків http://www.gorka.kharkov.ua/

12.       Солодке побачення  Севастополь  http://www.ilbib.ukrcom.info

13.       «Базис»          Бровари         http://brovari/kiev.ua  

14.      Інтернет-магазин «Кардинал»         Севастополь  http://www.Tovarydomoy.com.ua 

Мережеве шахрайство

О. Тарасов

 http://e-commerce.naiau.kiev.ua/indexu.html

Незабаром Internet знайде своє місце в усіх сферах сучасного життя України. Вже зараз відчувається, що ця мережа стає атрибутом ділового співробітництва між усіма ланками державної влади. Спостерігається бурхливий розвиток комп'ютерної техніки‚ засобів комунікації, починається планове впровадження нових інформаційних технологій на державному рівні і тому правоохоронним органам України потрібно звернути особливу увагу на можливість використання злочинцями світової мережі Internet у своїй злочинній діяльності.

Взагалі Internet, як нова територія для ведення бізнесу, надає широкі можливості відображення реальної економіки держави у віртуальному всесвіті. Бурхливий розвиток E-commerce (електронної комерції) відкриває нові перспективи для ведення бізнесу. Не виключено, що саме Internet-комерція стане тим каталізатором, що призведе до створення нових моделей ринкових відносин, нових об'єднань партнерів і в підсумку - абсолютно нової економіки.

Бізнес в Internet неможливий без нормального функціонування економіки, без самого Internet. Саме цим пояснюється той факт, що в США мережа розвивається стрімкими темпами, причому до цього бізнесменів закликає сам президент країни, за що обіцяє їм податкові пільги та інші послаблення.

Дослідження, яке проведено Університетом штату Техас, що фінансується компанією Cisco Systems, встановило, що торік американські компанії одержали від онлайнового продажу товарів і послуг понад $301 млрд. Цей розмір був знайдений аналітиками на основі опитування приблизно 3000 компаній, що використовують Internet у своїй діяльності. Обсяг продажу через таких посередників, як біржові маклери й онлайнові турагенства, у 1998 році склав $58 млрд.

Інвестиції американських компаній у Internet також вражають: відповідно до даних того ж дослідження, на програмне забезпечення, консалтингові послуги і навчання прийомам Internet - обслуговування ними було витрачено $56 млрд., а на комп'ютери і програмне забезпечення для самих нижніх рівнів глобальної комп'ютерної мережі - ще $115 млрд. Якщо брати до порівняльної характеристики з оборотами в таких головних секторах американської економіки, як автомобілебудування та зв'язок.

Найбільш важливий висновок цього дослідження - мережа Internet наздогнала інші сектори економіки Сполучених Штатів Америки, що дало підстави спеціалістам заговорити про Internet - економіку. Тисячі компаній у Європі щотижня виходять на віртуальний ринок із пропозицією своїх товарів і послуг. Ними рухає прагнення одержати ринки збуту продукції, встановити зв'язок з новими групами клієнтів - із середніх і значних підприємницьких прошарків - і глобальна мережа Internet надає їм таку можливість.

Електронний бізнес поки відстає по обсягу угод що найменше в 2-3 рази від звичайних для західного ринку угод за телефонною домовленістю та торгівлею по каталогу. Проте є надія, що через деякий час увесь (або майже увесь) світовий бізнес перейде у віртуальний всесвіт.

Тому виникнення так званої комп'ютерної злочинності, що, за оцінками закордонних спеціалістів, поряд із такими традиційними видами злочинної діяльності, як незаконний обіг наркотиків, торгівля зброєю, та проституція в найближчому майбутньому стане одним із найбільш високоприбуткових видів діяльності організованих злочинних угруповань.

      За класифікацією ООН злочини в Internet поділяються на наступні види:

Промисловий шпіонаж.

Це викрадення хакерами промислових таємниць (технічна документація, інформація про нові продукти та маркетингові стратегії). В області економіки до 90% злочинів за даними ООН здійснюється співробітниками компаній які не задоволені діяльністю адміністрації компанії.

Саботаж.

Головну загрозу уявляють "поштові бомби": злочинці тероризують власників електронної пошти, паралізуючи роботу пошти мегабайтами зайвої рекламної інформації.

Вандалізм.

Хакери дістають доступ до вашого веб-сайту чи бази даних знешкоджують їх чи змінюють інформацію.

Пошукачі паролів.

Викрадання паролів у власників Internet з метою здійснення злочину під чужим ім'ям. Для цього використовують спеціальне програмне забезпечення.

Спуфинг.

"Спуфери" використовують різні технічні хитрощі, для зламу захисту чужих комп'ютерів з метою викрадання конфіденційної інформації. Цим способом скористався знаменитий хакер Кевин Митник у 1996 році коли він зламав захист домашнього комп'ютера експерта по комп'ютерній безпеці ФБР Цутому Шимомуры.

Поширення дитячої порнографії.

Масштаби цієї проблеми дуже великі та поширюються у геометричній прогресії. В останні роки, по оцінкам експертів кількість цих злочинів в США збільшується в чотири рази за рік.

Азартні ігри.

Електронні азартні ігри за останні роки переросли у глобальний бізнес. Маючи доступ до Internet громадяни тих держав де азартні ігри заборонені чи потребують ліцензування (електронні біржі, тоталізатори, віртуальні казино і т.інш) грають на своє задоволення.

Шахрайство.

Від цього виду злочину перш за все має шкоду електронна комерція, електронна торгівля акціями, цінними паперами, продаж та покупка товарів у віртуальних магазинах через Internet. Шахраї залюбки використовують прогалини в законодавстві окремих держав і т. ін.

Таким чином в своїй статті я хотів би звернути вашу увагу на деякі злочини які скоюється за допомогою Internet - наприклад мережеве шахрайство.

Мережеве шахрайство - це злочинні дії, що скоюються криміногенними елементами (групами осіб), які спрямовані на одержання прибутку, шляхом обману та зловживанням довіри громадян, з використанням новітніх комп'ютерних технологій‚ комунікацій, а також всесвітньої мережі Internet.

Прикладів використання злочинцями мережі Internet, з метою здійснення шахрайства, дуже багато. Одним із яскравих прикладів може стати гіркий досвід співвітчизників із колишнього СРСР: "21 грудня 1999 року чотири російських емігранти в США визнали себе винними у вчиненні сітьового шахрайства, за повідомленням Associated Press. Ці особи розіслали 50 мільйонів електронних листів по електронній пошті, та отримали шахрайським шляхом від осіб, що шукають роботу, приблизно 150 тисяч доларів США‚ поставивши під загрозу роботу декількох значних Internet-провайдерів.

Студенти коледжу Стив Шкловський, Ян Шток і Тимур Сафранський відкрили декілька компаній та найняли Вадима Вірника, як псевдоголову правління. Вірник від імені компаній відкривав рахунки в банку і реєстрував електронні адреси. 14 вересня відповідачі розіслали спам у кількості більш ніж 50 млн. повідомлень. По цим листам особам‚ які шукають роботу‚ пропонувалося сплатити 35 доларів за можливість працювати вдома (мова йшла про роботу пакувальника). Спочатку злочинці планували організувати легітимну справу. Однак‚ вони відмовилися від початкового плану, коли почали надходити гроші. В результаті, їм надіслали чеки понад 5 тисяч осіб. Загальна сума отриманих грошей поки що не підрахована, проте відомо, що вона коливається між 150 і 200 тисячами доларів США."

Досліджуючи досвід Росії, я звернув увагу на один класичний приклад шахрайства за допомогою мережі Internet. У статті Володимира Демченко "Жадібність хакерів згубила" розкрита історія викриття злочинців. Ось витяги із цієї статті: "оперативниками з відділу по боротьбі з комп'ютерними злочинами московського Управління по боротьбі з економічною злочинністю (УБЕЗ) вдалося запобігти розкраданню грошей за допомогою Інтернет. Злочинець (хакер), зламавши захист мережі одного з американських віртуальних магазинів, здійснив крадіжку грошей та створив групу із співучасників по відмиванню цих коштів. Коротко про це: "У середині вересня 1998 року, співробітники одного із московських банків помітили, що на дебетову картку громадянина Володимира Вознесенського, на яку повинна приходити тільки заробітна платня, надходить постійно значна сума коштів. Особливу підозру викликав той факт, що гроші відразу або знімалися з картки, або отоварювалися в комерційних московських магазинах. У місто Митищі (що під Москвою), де мешкає Вознесенський, у терміновому порядку виїхали співробітники УБЕЗ.

Власником картки виявився студент одного з технічних вузів Москви Артем Фідельман, студент, який весь вільний час проводив за комп'ютером в мережі Internet. Він і розповів про збудований злочинний ланцюжок, за яким гроші перетікали з кишень власників кредитних карток на Заході в гаманці російських комп'ютерних злочинців.

Усі покупки в Internet відбуваються за такою схемою: клієнт вказує номер своєї кредитної картки, і магазин, відправляє покупцю, наприклад, набір посуду, списуючи з його рахунку гроші. Іноді помилково магазин списує велику суму, але потім повертає покупцю.

Одна невстановлена особа (по комп'ютеру про нього було відомо тільки мережеве ім'я Спайбул), добре вивчила механізм проведення таких угод. В результаті ця особа зламала локальну мережу одного з американських віртуальних магазинів і викрала (скопіювала) все програмне забезпечення, включаючи бухгалтерські програми і списки паролів. Після цього, увійшовши в мережу, вона стала дублером цього магазину і мала можливість відслідковувати всі операції. Як тільки який-небудь заможний покупець, що не підозрював шахрайські дії, робив покупку, Спайбулу ставав відомим номер його кредитної картки.

Переказати гроші з картки на картку він не міг, така операція зразу була б розкрита. Використовуючи викрадені програми, він списував з рахунку покупця гроші за покупку‚ водночас переказуючи їх на рахунки магазину. Потім знову ж від імені магазину, він оформляв повернення. Гроші поверталися не їхньому законному власнику, а на рахунки, що вказував віртуальний шахрай, тобто на рахунки, які були відкриті на ім'я Володимира Вознесенського, а отримував гроші в банку Артем Фідельман, з яким Спайбул познайомився в мережі Internet і якого він ніколи не бачив і бачити не збирався. Тобто вчиняв злочини за попереднім зговором з Фідельманом. Артему належало 40 відсотків викрадених грошей, інші він повинен був складати в камеру схову відповідно за інструкцією. До моменту затримки вдалося перевести в готівку біля 20 тисяч доларів. Гроші продовжували надходити на рахунки. УБЕЗівцям потрібно було встановити мережевого шахрая. Він зателефонував сам і погодився на зустріч біля одного з нічних клубів на Волоколамському шосе. Там його і затримали.

Виявилося, що Спайбул - це студент-гуманітарій Ілля Гофман.

Тепер усім трьом грозить до 10 років позбавлення волі відповідно до ч. 3. статті 159 КК РФ.

Між іншим, незважаючи на усю свою технологічну революційність, система електронних платежів у мережі настільки безмежна, що більшість держателів кредитних карток, із рахунків яких Гофман списував кошти не знають, що їх було пограбовано".

Таким чином, на сьогоднішній день у Росії, США та інших країнах, в тому числі і в Україні, шахрайство є досить великим нелегальним бізнесом, що включає поширення фальшивих телефонних, кредитних карток, інформації про електронні поштові скриньки, номери телефонів‚ оплачувані і контрольовані організованою злочинністю.

Засоби незаконного використання послуг засновані на модифікації інформації про неї в базах даних відповідних компаній, шляхом злому захисту комп'ютерних систем. При цьому у відповідній базі даних або знищується інформація про надану послугу в кредит, або модифікується інформація про законного споживача вже оплаченої послуги з метою одержання її злочинцями.

Наприклад, якщо замовлена дорога побутова техніка і вже оплачена в магазині, то модифікація імені власника і його домашньої адреси в базі даних призведе до того, що техніку одержить не замовник, а хтось інший.

Злочинці, що здійснюють злам системи захисту комп'ютерних мереж і незаконний доступ до інформації, яка зберігається в комп'ютерах, називаються хакери (від англійського слова hаск - злом).

Для злому комп'ютерних мереж найчастіше необхідні знання і крекерів, і фрекерів, тобто усіх осіб, що чинять комп'ютерні злочини. У періодичній пресі, як правило, їх звуть хакерами, без урахування специфіки їх злочинних дій.

Іноді, для вчинення комп'ютерного злочину не потрібно переборювати систему захисту обчислювальних систем. Нижче приведений приклад такого комп'ютерного злочину.

У середині 80-х років на заводі ім. Дегтярьова у м.Коврові Володимирської області, старший інженер-технолог разом із програмістом перепрограмували верстат із числовим програмним керуванням на випуск "лівих" - дефіцитних у той час розпредвалів для двигунів автомобілів ВАЗ, та згодом організовували їх збут.

Ще один засіб незаконного одержання послуг безпосередньо оснований на використанні фальшивих кредитних карток або інших засобів платежу. Ці види комп'ютерних шахрайств за своїм змістом відносяться до розряду комп'ютерних злочинів у кредитно-фінансовій сфері.

Крім незаконного одержання послуг, сучасні засоби телекомунікацій і глобальна комп'ютерна мережа Internet відкриває перед злочинцем нові можливості в таки

Викладений матеріал можна було б розглядати як деякі збори фантастичних вигадувань та курйозних випадків, якби на сторінках преси усе частіше не зустрічалися повідомлення подібні цьому: "Комерційний банк "ФІНВЕСТ-БАНК" і інвестиційна корпорація "СФІНКС" повідомляють про листівки вексельної торгової системи в комп'ютерній мережі Internet".

Варто взяти до уваги такі прогнози. Кількість компаній у світі, що займаються електронною комерцією, у 1996 році складало 111 тис. і зросте в 2000 році до 435 тис. (дані VOLPE, WELTRY&CO). При цьому сумарний грошовий обіг в Internet зросте з 9,5 млрд. доларів у 1996 році до 196 млрд. доларів (дані FOREST RESERCH, Inc). Роздрібні продажі через Internet зростуть із 500 млн. доларів у 1996 році до 7 млрд. доларів у 2000 році.

Якщо і ці дані не справили належного враження, дозвольте підкреслити, що в якості мозкового центру організована злочинність в даний час усе частіше використовує найбільший винахід людства - комп'ютери. У цьому контексті приведені приклади бачаться лише верхівкою айсбергу можливих прийомів використання інформаційних технологій у злочинних цілях.

В США 10.05.2000 року ФБР та Департамент Юстиції США відкрили веб-сайт, присвячений викриттю шахрайства в Internet - www.ifccfbi.gov. Як затвердив генеральний прокурор США Дженет Рено, правоохоронним структурам необхідний сайт подібний IFCC (Internet Fraud Compliant Center) - Центр Скарг на шахрайство в Internet, він допоможе усім правоохоронним органам мати достовірну інформацію про злочинні схеми, які використовуються шахраями та виробити інструкції для попередження подібних злочинів. Центр також забезпечить суспільство статистичною інформацією не тільки про шахрайства, але й про тенденції розвитку Internet в цілому. В 1999 році Федеральна Комісія по Торгівлі (FTC) США зареєструвала 18 тис. скарг, а Комісія по Цінним Паперам та Біржам (SEC) реєструвала від 200 до 300 скарг на різні прояви шахрайства з цінними паперами щоденно.

Це дуже красномовний приклад для правоохоронних органів України. Світова злочинність через мережу Internet буде звертати свою увагу на країни колишнього СРСР, тому що методика боротьби із такими злочинами ще не вироблена, законодавством діяльність в мережі Internet, ще не регулюється, технічне оснащення правоохоронних органів для боротьби із злочинами в Internet ще потребує поліпшення, також необхідно підготувати кваліфіковані кадри в міліції.

Тому можна зробити висновок, що питання профілактики, документування та боротьби зі злочинами в Інтернет для України являє яскраве майбутнє, тож хочеться зауважити, що коли посилатися на об'єктивні труднощі і нічого не робити, то Україна знову буде ізольована від світу завісою, тільки цього разу не залізною, а електронною. Треба вже зараз працювати над законодавчими актами, навчальними програмами для правоохоронних органів та створювати діючі підрозділи по боротьбі зі злочинами в сфері високих технологій.

Як довідатися про тендери в ЄС?    

http://www.e-tenders.kiev.ua/control/uk/publish/article?art_id=269610&cat_id=269232

В АВСТРІЇ поширення інформації про проведені в країні тендери належить до  компетенції Федеральної палати економіки Австрії (ФПЭ). Електронна база даних ФПЭ "еr@t"розміщена в Інтернеті за адресою www.wkо.аt/еrаt. Вона містить у собі також дані європейської бази даних "Теndеrs Еlесtrоniс Dаilу" (ТЕ), дані про тендери Світового банку й Аuftrаgsdiеnst dеr Dеutsсhеn Industriе (служби підрядів німецької промисловості). Білоруські експортери, що бажають одержувати цю інформацію, повинні укласти договір із ФПЭ на обслуговування в одному із двох варіантів: або фірма одержує доступ до інформації й самостійно відслідковує потрібні новини (вартість передплати на рік - 174,42 євро), або одержує її автоматично відповідно до заздалегідь визначених критеріїв (вартість абонемента на рік - 261,62 євро). Передавати й продавати цю інформацію третім особам заборонено.

У БЕЛЬГІЇ цікавий сайт httр://tеndеrinfо@tеndеrinfо.соm   на якому офіційно публікується близько 700 тендерів у тиждень. Передплата на послуги сайту дозволяє одержати доступ до офіційних джерел інформації в режимі он-лайн через Інтернет або офф-лайн через е-mаil або факс відразу ж після офіційної публікації тендера. Крім цього, існує "Вullеtin dеs Аdjudiсаtiоns" (Бюлетень тендерів), що містить інформацію про тендери міністерств і відомств федерального рівня, влади регіонів і комун на проведення суспільних робіт з будівництва й ремонту соціальної інфраструктури, постачанню органів держуправління необхідними матеріалами, товарами й ін. Сайт Міністерства юстиції - www.just.fgоv.bе включає спеціальний розділ "Вullеtin dеs Аdjudiсаtiоns".

У НІМЕЧЧИНІ можна виділити тендерну платформу "Теndеrs Dirесt" www.tеndеrsdirесt.со.uk, банк даних якої включає більше 30 000 постійно обновлюваних і доповнюваних конкурсних і тендерних оголошень урядових організацій, відомств і постачальницьких підприємств Німеччини і Євросоюзу. Термін дії тендерних пропозицій найчастіше досить обмежений (від 2 тижнів до 1 місяця). Пошукова система порталу дозволяє знайти коротку анотацію проведеного тендера в таких областях, як будівельні роботи, одяг, канцелярські приналежності й товари, комп'ютери, охорона здоров'я, продукти харчування, безпека, спорт, телекомунікації, транспорт, наука й ін. Більше докладну інформацію про умови участі в тендері можна одержати після реєстрації. Доступ до першого трьох тендерних заявок безкоштовний, до наступних - за плату.

У ФРАНЦІЇ випускається офіційний бюлетень про тендери й приватноправові угоди (Вullеtin Оffiсiеl dеs Аnnоnсеs dеs Маrсhеs Рubliquеs ВОАМР). Одержати його можна у вигляді паперової версії через французьку інформаційну мережу Минитель 3615/3617 ВОАМР (0,34 євро/хв.) і через Інтернет (httр://djо.jоurnаl-оffiсiеl.gоuv.fr/ Маrсhеs Рubliсs/). Сайт забезпечує вільний доступ до оголошень, пошук за певними критеріями, у т.ч. за видом діяльності, організаторами тендера й іншим. На ньому розміщений також електронний формуляр для заповнення й направлення оголошення про проведення тендера через Інтернет. На сайті можна замовити новий Кодекс державних закупівель і коментарі до нього. Щоб спростити пошук потрібного оголошення, можна зареєструвати під персональним кодом критерії пошуку й при наступному запиті вводити тільки цей код. Інформацію про тендери публікує також журнал "Вісник міжнародної торгівлі".

У ФІНЛЯНДІЇ існує сайт www.hаnsеl.fi Торгового дому "Наnsеl". У своїй діяльності він спирається на закон про держзакупівлі, що дозволяє держустановам і департаментам закуповувати товари й послуги через Торговий дім "Наnsеl" без проведення спеціальних конкурсних торгів. В 2000р. "Наnsеl" увів в експлуатацію нову електронну систему "Теndеri", що надає замовникам можливість проводити тендерні угоди через Інтернет і одночасно є складовою частиною "Sеntеrri" - електронної закупівельної системи "Наnsеl". Система дозволяє автоматично розсилати оголошення про проведені торги постачальникам, а останнім - надавати тендерні документи на адресу "Теndеri". Оголошення про проведення тендерів також направляються електронним способом на адресу бюлетеня державних закупівель "Julkisеt hаnkinnаt".

У НІДЕРЛАНДАХ існує ряд видань, у тому числі спеціальний додаток до журналу "Еlsеviеr" нідерландською мовою з інформацією про тендери в країні. Видавництво "SDU" на постійній основі кілька разів у рік випускає інформацію про тендери на СD-RОМ. Можна також відзначити сайт компанії " ЕG-Аdviеsсеntrum" www.еgаdviеs.nl зі статистичними даними про тендери в ЄС, з інформацією про нормативне регулювання держзакупівель і підряди, проведених у країні й у ЄС, включаючи умови їхнього проведення й порядок участі в торгах.

Серед інших інформаційних систем по тендерах у ЄС можна згадати "Аnbuds Jоurnаlеn" у Швеції за адресою www.аjоur.sе; сайти www.imрi.еs і www.ski.dk в Іспанії й Данії відповідно; інформаційну систему по міжнародних тендерах ISIТ в Італії й ряд інших.

Інформаційних систем по тендерах у країнах ЄС досить багато, тому почато ряд кроків по їхній уніфікації. Так, в 1998р. з'явилася електронна база даних ТЕ (Теndеr Еlесtrоniс Dаilу -  "Щоденний Електронний Тендер"), що являє собою електронну версію "Додатка S до Офіційного Журналу ЄС", де щодня публікуються біля 650-1000 оголошень на 11 мовах по лінії урядів країн -  членів ЄС, ЄФР, програмам Рhаrе, Тасis і ін., про тендери по проектах, фінансованим банками ЕИБ, ЦЕБ, ЕБРР, і інших. Треба, однак, пам'ятати, що в ЄС гранична величина контрактів на роботи повинна перевищувати 5000000 євро, на послуги - 200000 євро, поставки в секторі водопостачання, енергетики й транспорту - 400000 євро, телекомунікаційному секторі - 600000 євро. Сьогодні ця база даних доступна тільки в Інтернет за адресою httр://tеd.еur-ор.еu.int, а також на СD-RОМ, якому можна одержувати по підписці 2 або 5 разів на тиждень.

У связи із введенням у травні 2002р. нового європейського законодавства, що стосується обов'язкового використання нових стандартних форм оголошень про торги, що публікуються в "Додатку до Офіційного Журналу ЄС", компанія-розробник провідного порталу у Великобританії по проведенню тендерів у мережі Інтернет "Теndеrs Dirесt" увела в експлуатацію он-лайновую платформу МуТеndеrs.соm, куди суб'єкти господарювання направляють оголошення про торги, розташовувані потім в "Додатку до Офіційного Журналу ЄС" або розсилаються прямо на адресу більше 30 000 постачальників. До ухвалення рішення про участь у проведеному тендері фахівці "Теndеrs Dirесt" пропонують закордонним компаніям відповісти на питання, чи під силу їм брати участь у проекті, чи зможуть вони укластися у встановлені тимчасові рамки, брали участь вже в подібних проектах і т.д.

Податок на сервер

В. Бєлінський, І. Свердлов

http://archive.kontrakty.ua/gc/2006/5/4-svini-ne-vinni.html?lang=ua

Купити щось по інтернету в іноземної компанії можна лише через її постійне представництво в Україні. Що суперечить законодавству ЄС і здоровому глузду

Хочемо ми того чи ні, але електронна торгівля дедалі глибше проникає в наше життя, набуваючи при цьому нових форм. Банальними інтернет-магазинами вже нікого не здивуєш, а принадливі повсюдні заклики відправити кудись SMS свідчать про прихід нової ери торгівлі звуком і зображенням. Ось тільки застосовувати всю пишноту нових форм доводиться з великою обережністю, балансуючи на межі закону, що не встигає за новими технологіями.

З одного боку, електронний підпис, який став реальністю (див. ст. «Споживання прав «), уже дозволяє українським компаніям укладати угоди за допомогою електронної пошти, так би мовити, не залишаючи офісу. А з іншого боку — українське законодавство визначає, що торгувати в інтернеті можна лише з іноземцями, котрі відкрили своє постійне представництво в Україні, інакше — не уникнути проблем з податковими органами.

У чому проблема?

Останнім часом в Україні активно розвивається ринок послуг так званого «контенту», тобто надання музики, ігор, зображень для мобільних телефонів. Тому українські мобільні оператори, які використовують продукцію іноземних постачальників, одними з перших стикнулися з проблемою оподаткування інтернет-транзакцій.

Отримавши замовлення від користувача мобільного зв’язку (наприклад, на певне зображення), український мобільний оператор замовляє цей продукт в іноземного контент-провайдера. І, отримавши необхідне каналами глобальної мережі (найчастіше електронною поштою), «завантажує» картинку до телефону клієнта. На все потрібно кілька десятків секунд, але така операція є транскордонною, або, використовуючи термінологію нашого законодавства, — зовнішньоекономічною, бо в ній беруть участь суб’єкти, які належать до різних юрисдикцій.

А згідно зі ст. 2 Закону «Про ПДВ», що визначає коло платників цього податку, до їхнього числа входять особи, які постачають товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної або локальних комп’ютерних мереж (п.2.3.3). При цьому «особа-нерезидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України».

Таким чином, надання через інтернет контент-послуг (так само щодо інших послуг, які відносять до електронної комерції) лише на підставі прямого контракту з резидентом України — це порушення закону. Причому до категорії порушників потрапляє й українська компанія, яка отримує послуги від нерезидента без зареєстрованого в Україні постійного представництва.

Нерезидента фактично змушують зареєструватися в Україні. Що не завжди буває економічно виправдано з огляду на недостатню розвиненість вітчизняного ринку ІТ-технологій і величину витрат на відкриття представництва (тільки реєстраційний збір за реєстрацію представництва в Мінекономіки становить 00, вартість же юридичного супроводу реєстрації представництва «під ключ» може коливатися від 0 і вище). Крім того, за логікою закону про ПДВ виходить, що якщо нерезидент хоче створити (або вже створив) дочірнє підприємство в Україні, то для надання послуг через інтернет він повинен, додатково до функціонуючої «дочки», зареєструвати ще й постійне представництво. Такий підхід, з першого погляду, вигідний державі, але при цьому він порушує принцип свободи підприємницької діяльності та не відповідає принципам, покладеним в основу європейського законодавства. А відтак, має бути переглянутий.

Кому це потрібно?

Ніхто не буде заперечувати, що продаж товарів (послуг) через інтернет за своєю суттю нічим не відрізняється від звичайної торгівлі. А тому має оподатковуватися. Інша справа, що проконтролювати всі транзакції, здійснювані в інтернеті, досить складно. Інститут постійного представництва, який дозволяє державам на досить справедливих підставах розподіляти між собою податки, сплачувані звичайними суб’єктами ЗЕД, не такий дієвий щодо врегулювання оподаткування інтернет-транзакцій.

Специфіка глобальної мережі не дозволяє «зафіксувати» постійне представництво в одній юрисдикції, оскільки сервер компанії може знаходитися в Африці, операціоністка — в Європі, а сама компанія — десь в Америці. Крім того, і сам товар (тексти, відео-, аудіозаписи) часом досить віртуальний. Тому в США і ЄС були вироблені певні підходи щодо оподаткування електронної комерції, основна ідея яких полягає в тому, щоб максимально спростити процедуру сплати податків.

Наприклад, поставку електронного продукту прирівняно до поставки послуг, а замість реєстрації постійного представництва є обов’язок реєстрації нерезидентів як платників ПДВ (див. «Європейський досвід»). Процедура реєстрації платником ПДВ у ЄС і процедура реєстрації постійного представництва в Україні — речі незіставлювані як за витратами, так і за процедурою, звісно, на користь ЄС.

На жаль, зрозуміти, що мається на увазі в нашому законі про ПДВ під «поставкою товарів (послуг) з використанням глобальної або локальних комп’ютерних мереж», досить непросто. Чи це продаж товарів (з доставкою поштою або кур’єром) або надання послуг через інтернет-магазини, чи це пересилання результатів надання послуг електронними каналами. А може і те, і друге, і третє. Але головне, що ніякої відчутної вигоди щодо сплати ПДВ (від реєстрації представництва іноземної компанії) держава не одержить.

Адже податкові зобов’язання при отриманні послуг від нерезидента в будь-якому разі нараховуватимуться: або українською компанією як податковим агентом відповідно до п. 6.5. Закону «Про ПДВ», або ж самим представництвом. При цьому українська компанія отримуватиме податковий кредит на суму сплаченого ПДВ і, таким чином, ПДВ-зобов’язання та ПДВ-кредит будуть «згортатися» (незалежно від того, хто платник — представництво чи компанія).

Єдине логічне пояснення державного інтересу — збільшення податкової бази за рахунок сплати податку на прибуток. До доходу постійного представництва включатиметься не лише вартість послуг, наданих українській компанії, а й суми, отримані від материнської компанії на операційні витрати. І оскільки витрати власне представництва будуть мізерними порівняно з його доходами (вартістю контента), податок на прибуток може становити досить значну суму.

При цьому з метою обчислення прибутку податкові органи навряд чи дозволять враховувати витрати, яких зазнала материнська компанія за кордоном. Щоправда, за наявності договору про уникнення подвійного оподаткування податок, сплачений представництвом нерезидента в Україні, може бути зарахований як податковий кредит у країні нерезидента.

Проте іноземні компанії навряд чи кинуться масово відкривати свої представництва тільки для того, щоб активно продавати нам свою електронну продукцію. Як і раніше, все залежатиме від економічної доцільності відкриття такого представництва. А вона, як ми вже відзначали, досить примарна. Тому бюджет не зможе отримати додаткові надходження від електронної комерції.

Натомість розвиток сучасних технологій торгівлі істотно гальмується через суперечливе українське законодавство. Бо вітчизняні компанії змушені на свій страх і ризик укладати такі угоди, як надання консультаційних послуг (всіляко уникаючи згадки про електронні транзакції), а також іншими способами отримувати потрібний продукт з-за кордону. Але це все, як ви розумієте, до першої серйозної податкової перевірки.

Європейський досвід

Принципи оподаткування ПДВ вартості послуг, які постачаються електронними каналами зв’язку, викладено у 6-й Директиві ЄС, де йдеться про таке:

— електронний продукт оподатковується як послуга (а не як товар);

— податок на споживання стягується за місцем споживання.

Тобто для європейських резидентів продаж електронних послуг за межі ЄС не оподатковується ПДВ, а продаж таких послуг у Європі іноземцями, навпаки, оподатковується. Іноземні компанії зобов’язані зареєструватися як європейський платник ПДВ, якщо їхній оборот на території ЄС перевищить певний рівень. Для чого розроблено спеціальну спрощену процедуру. Зареєструватися можна в будь-якій країні ЄС і там надалі здавати звітність та сплачувати податок.

При цьому ПДВ стягується за ставкою, встановленою не в країні податкової реєстрації компанії, а в країні ЄС, де мешкає покупець послуги. Зібраний податок потім перерозподіляється між країнами, де знаходяться покупці. Покупець же в підсумку сплачує однаковий податок, незалежно від того, купує він цей продукт у місцевої компанії чи в іноземної.

Новини

Служба безпеки України: сайт zakupivli.com не відповідає вимогам Закону про держзакупівлі

http://e-uriadnik.org.ua

У відповідь на обіг тендерного комітету Мінекономіки Служба безпеки України оприлюднила свій висновок про те, що:

"у мережі Інтернет відсутні інформаційні системи, які в частині створення комплексної системи захисту інформації й підтвердження її відповідності дозволяють у повному обсязі забезпечити виконання вимог частини 2 статті 41 і частини першої статті 42 Закону України про державні закупівлі" (лист СБУ 18/18/ 4-857 від 07.04.2006).

Висновок СБУ очевидно суперечить висновку Тендерної палати України про те, що єдиною системою, що відповідає вимогам Закону, є система www.zakupivli.com ТОВ «Європейське консалтингове агентство» (ЕКА), що, як було документально доведено « Е-Урядником», входити до складу потенційно корупційної мережі монопольної ренти Яценко-Врублевских.

Відповідно до численних повідомлень держзамовників, отриманим « Е-Урядником», у цей час сайт www.zakupivli.com працює для нав'язування замовникам консалтингових і т.п. послуг мережі монопольної ренти. Навіть Антимонопольний комітет Україны виизнав це минулого тижня й рекомендував ЕКА припинити зловживання монопольним положенням. Схема працює в такий спосіб.

Відповідно до вимог нової редакції Закону, держзамовник зобов'язаний опублікувати оголошення про закупівлі в друкованому виданні й інформаційній системі в мережі Інтернет. У статті 8 Законі вказується, що оголошення повинні публікуватися в «спеціалізованому засобі масової інформації із загальнодержавною сферою поширення, що публікує інформацію безпосередньо в сфері держзакупівель, і в інформаційної бюлетені Тендерної палати України». У статті 4-1 говоритися, що «інформація про держзакупівлі... розміщається послідовно, принаймні, в одній з інформаційних систем у мережі Інтернет...» При цьому, у статті 4-2 викладаються численні вимоги, яким повинна відповідати така система. З них найважливішими є:

Мати побудовану комплексну систему захисту інформації

Використовувати засоби технічного захисту інформації, які мають експертні висновки Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації Служби безпеки України

Мати атестат відповідності Комплексній системі захисту інформації ДСТСЗИ

Надавати можливість здійснення електронних державних закупівель у режимі on-line

При цьому, у частині 3 статті 4-2 особливо підкреслюється, що неоприлюднення інформації в інформаційній системі є підставою для скасування торгів.

Нова редакція Закону позбавила органи виконавчої влади яких-небудь функцій по роз'ясненню положень Закону. З іншого боку, у Законі чітко говориться, що Тендерна палата України має право давати рекомендації з тих або інших питань. У таких умовах держзамовники змушені орієнтуватися на рекомендації й думки Тендерної палати України. Крім того, сайт www.zakupivli.com встиг обзавестися Атестатом ще до прийняття нової редакції Закону....

На практиці відбувається наступне. Замовник направляє своє оголошення в інформаційний бюлетень ТПУ. У редакції бюлетеня замовникові відповідають, що не опублікують його інформацію доти, поки він не розмістить її в інформаційній системі. Відповідно до висновку ТПУ, вимогам Закону задовольняє тільки одна система - www.zakupivli.com , куди замовника наполегливо направляють. У свою чергу, працівники ЕКА відмовляються підписувати договір про розміщення інформації доти, поки замовник не підпише з ЕКА або іншою структурою мережі (Центр тендерних процедур) договір про консалтинговому, юридичному, інформаційному й т.п. супровід, включаючи надання тендерного забезпечення, забезпечення виконання договору. Вартість послуг значно виросла після вступу Закону в чинність 17 березня й для більшості замовників як вартість, так і самі послуги є неприйнятними. Але подітися їм нікуди! Якщо вони не опублікують свої оголошення на сайті www.zakupivli.com, бюлетені ТПУ, те їхні торги будуть недійсними відповідно до Закону... Хтось відразу погоджується з вимогами ЕКА (закупівлі «горять»!), хтось намагається вторгувати прийнятні умови, хтось розвертається й іде...

У цій ситуації висновок СБУ є лише півзаходом по розблокуванню ситуації, оскільки він усього лише констатує, що сайт www.zakupivli.com  не відповідає вимогам Закону, і не пропонує замовникам - де ж їм розміщати свої оголошення?

Втім, судячи з інформації в розпорядженні « Е-Урядника», мережа Яценко-Врублевских готовить «вихід у світло» « псевдо-альтернативних» інформаційних систем і намагається загальмувати одержання відповідних атестатів і висновків конкурентами.

Текст листа СБУ № 18/18/ 4-857 від 07.04.2006 (український варіант, оригінал - на сайті Мінистерства економіки):

За результатами опрацювання питань стосовно відповідності інформаційних систем у мережі Інтернет вимогам Закону України „про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” (далі - Закон) та відповідно до компетенції Служби безпеки України, вважаємо можливим поінформувати про наступне.

1. Стосовно відповідності інформаційних систем у мережі Інтернет вимогам із захисту інформації в рамках Закону.

Атестат відповідності комплексної системи захисту інформації (далі - КСЗІ) інформаційної (автоматизованої) системи, що забезпечує функціонування інформаційної систем у мережі Інтернет ( web-сторінки), на теперішній годину мають:

- зарозкрадань вузол Інтернет-Доступу Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України (далі - Департамент);

- інформаційна система „портал „державні закупівлі України” (www.zakupivli.com)”, яка належить ТОВ „європейське консалтингове агентство” (атестат відповідності № 81 від 07.09.05).

Водночас, зазначені інформаційні системи не забезпечують, у частині захисту інформації, виконання в повному обсязі вимог частини другої статті 41 та частини першої статті 42 Закону (більш змістовну інформацію викладено в пункті 2).

Таким чином, на сьогодні відсутні інформаційні системи в мережі Інтернет, які, у частині створення комплексної системи захисту інформації та підтвердження її відповідності, дозволяють у повному обсязі забезпечити виконання вимог частини другої статті 41 та частини першої статті 42 Закону.

2. Стосовно атестату відповідності КСЗІ інформаційної системи „портал „державні закупівлі України” (www.zakupivli.com)” (далі - „портал ДЗУ”).

Результати державної експертизи, які викладені в експертному висновку, що додається до цього атестату відповідності та є його невід'ємною частиною, свідчать про ті, що КСЗІ інформаційної системи „портал ДЗУ” відповідає вимогам нормативних документів системи технічного захисту інформації в обсязі функцій, зазначених в „технічному завданні на створення КСЗІ інформаційної системи „портал ДЗУ” (далі - Технічне завдання). Згідно з вимогами Технічного завдання в інформаційній системі „портал ДЗУ” підтверджено відповідність створеної КСЗІ цієї інформаційної системи в частині захисту технологічної інформації та загальнодоступної інформації при її оприлюдненні, розміщенні та періодичному оновленні.

Державна експертиза з метою підтвердження відповідності вимогам нормативних документів у сфері захисту інформації при реалізації інформаційною системою „портал ДЗУ” інших функцій, визначених вимогами статей 41 та 42 Закону, не проводилася й тому наявний атестат відповідності КСЗІ інформаційної системи „портал ДЗУ” не свідчить про створення в цій системі КСЗІ для реалізації наступних функцій:

- забезпечення відповідності вимогам щодо захисту інформації стосовно державних закупівель замовників при її збиранні, накопиченні, передачі та обробки з усіх адміністративно-територіальних одиниць України;

- надання можливості здійснення електронних державних закупівель (зокрема в частині використання промислово придатних технологічних рішень, які побудовані на процесах перетворення даних при відображенні електронного документообігу, автоматизованого здійснення електронних державних закупівель тощо);

- забезпечення конфіденційності інформації; зокрема згідно із статтею 261 Закону.

Заступник Голови Служби Й. Коновалів

Вебліографія

1. Електронні торги//http://ua-tenders.com/
2. Вісник державних закупівель//http://cssing.org.ua/tender/
3. Портал „Державні закупівлі України”//www.zakupivli.com
4. Інформаційна система "Електронні державні закупівлі України"(не чинна) //http://www.e-tenders.kiev.ua/control/uk/index
5. Електронна комерція//http://e-commerce.naiau.kiev.ua/indexu.html
6. Навігатор по електронній комерції//http://www.magazin.ru
7. е-Дайджест//http://www.univermag.com
8. Дослідження з електронної комерції//http://www.emarketer.com
9. Електронна торгівля в Росії//http://www.ibusiness.ru/marcet/ecommerce/
10. Інформаційно-консалтинговий Центр з Електронної Комерції (Росія)//http://www.e-commerce.ru/
11. Бізнес Журнал//http://offline.business-magazine.ru/
12. Система інформаційної підтримки конкурентних закупок//http://www.tender.su/
13.  Індивідуальна електронна комерція//http://www.epower.ru/
14.  Матеріали з електронної комерції//http://www.i2r.ru/static/210/