Найголовніша ознака нації – мова...

 Д. Павличко

 

 Проблема двомовності в Україні

Поняття “двомовність” в Україні давно втратило той реальний зміст, який воно має в усьому світі, і виступає в ролі знаряддя політичної боротьби.

Але в цивілізованому суспіль-стві прийнято поважати мову і культуру тієї країни, де людина мешкає, знати її й користуватися нею у фаховій діяльності.

 Українці здебільшого знають дві мови: українську і російську і,

при потребі, користуються обома. Але росіяни вчити україн-ську часто не вважають за потрібне. Тому вони висувають потребу запровадження державної двомовності в Україні, щоб знання російської, як державної, звільняло їх від обов’язку вивчення й опанування єдиною державною мовою – українською. Тобто виходить двомовність для українців, але одномовність для росіян. Про таку державну двомовність можна говорити, як про заховану під ковдрою русифікацію.

Сьогодні у деяких областях України сесії обласних Рад запроваджують на регіональному рівні російську мову як державну, спираючись на власне тлумачення Конституції України та Закону про мови. В цих діях простежується лицемірство і зневага до мови титульної нації України.

Якщо ж прихильники позиції двомовності щиро хочуть, щоб кожен громадянин України знав дві мови, то впровад-ження закону про державність української мови якраз і сприяє цьому. Адже у регіонах, де домінує розмовна російська мова, тільки ті українці, які спілкуються українською мовою і є фактично двомовними.

Тому сьогодні розмови про двомовність – це спроба не дати відродитися українській мові, не дати утворитися сучасній українській політичній нації. Якщо статус російської мови буде підвищений до державного, наша державність буде суто формальною. В результаті матимемо таку собі російську державу – Україна.

Небезпеку такої двомовності збагнули ще в сиву давнину. Римський філософ і оратор Цицерон різко критику-вав псевдодемократичну ідею двомовності (в Римі латинська мова зазнавала відчутних ударів з боку грецької), збагнувши її шкідливість як для всієї римської культури, так і для самого існування Римської республіки. Цицерон недвозначно висловлював занепокоєння небезпекою, що загрожувала римській культурі з боку двомовних людей, які насправді відверто зневажали все рідне латинське, надаючи перевагу грецькому. Чи не нагадує це українську історію і сучасність?

За 15 років незалежності нашої держави українська мова мала б відродитися і збагатитися. Насправді ж, багато громадян не знають мови країни, в якій народилися. Такої ситуації, напевно, немає в жодній країні. Українська політика формується за гроші російських компаній, які стають власниками стратегічних підприємств в Україні, зросійщений інформаційний простір, насаджуються чужі для українців мова, звичаї, історія, культура. Російська мова займає панівні позиції в багатьох сферах життя.

Наслідки такої “двомовності” можна простежити на прикладі фондів ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва.

Інформаційний ресурс установи складає близько мільйона одиниць книжкової продукції. За 2000 –2005 рр. до фонду бібліотеки надійшло книг українською мовою майже 46 тис. прим. і понад 42 тис. – російською. Передано в бібліотеки області біля 184 тис. видань українською мовою. Бібліотекою передплачено більше 1 тисячі назв газет і журналів, близько половини з яких - українською мовою.

Останні роки спостерігається різке збільшення попиту на українську книгу. І не завжди бібліотека в змозі задоволь-нити потреби читача в україномовному інтелектуальному продукті. На українському книжковому ринку так мало українських і так багато російських видань, у тому числі наукових, що ми іноді фактично стаємо популяризаторами російськомовної книги.

Відчутний брак оригінальних українських видань, наприклад, з комп’ютерних технологій, менеджменту і маркетингу, психології, філософії. Відставання з перекладами українською світової наукової класики та кращих сучасних творів призводить до того, що російськомовні варіанти пропонуються читачу значно раніше, ніж українські. Немає масової української книги.

Мимоволі згадуєш Т.Шевченка: “Велика туга осіла мою душу. Чую, а іноді читаю: ляхи, серби, болгари, чорногори, москалі – всі друкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило”.

Проте українське книгодрукування поступово виходить з кризи і вже представляє читачам зразки видань світового рівня, серед яких можна назвати унікальне видання “Україна – козацька держава” (Ілюстрована історія українського козацтва), яка ввійшла, безперечно, в золотий фонд як українського, так і світового книгодрукування. Ця фундаментальна праця свідчить, що в української книги є майбутнє, є перспективи.

Виходять й інші унікальні праці, значні монографічні дослідження. Видання здійснюються на високій професійній та поліграфічній основі, з кваліфікованими передмовами, розгалудженим науковим апаратом та коментарями. Поповнюються фонди бібліотеки книгами, які вийшли за “Програмою випуску соціально значущих видань”. Отримуємо довідники, навчальну літературу, пізнавальну, художню. Проте попит на українську книгу значно перевищує пропозицію.

Ситуація з “двомовною” пресою також викликає занепокоєння. Українською мовою друкуються набагато менше газет, часописів, перевага надається російській мові. По всій країні обсяг російськомовної періодики в 7 разів перевищує україномовну (не кажучи вже про електронні ЗМІ), що, взагалі, справляє гнітюче враження.

Дбаючи про інтереси держави, відродження української мови та культури, працівники бібліотеки формують книжковий фонд, організовують інформаційно-виставкову роботу, проводять просвітницькі акції.

Тому не будемо “лукавити словом”, заганяти у підпілля українську культуру, плюндрувати нашу духовність, глумитись з нашої мови, а докладемо всіх зусиль до побудови саме української України. Щоб ми мали справжнє національне обличчя і не були дволикими Янусами.

   Василь Циганюк

 МОВО МОЯ УКРАЇНСЬКА...

(Сценарій свята рідної мови)

 

Звучить українська пісня А.Попернацького на

сл. В.Герасимова “Україно-світ”.

Виходять ведучі в українських костюмах.

1-й ведучий

        Мово рідна, живи в ріднім домі.

        Крізь зболений час і духовні руїни

        Вертайсь, рідна мово,

        У серце народу,

        У душу Вкраїни...

2-й ведучий

        В землі віки лежала мова

        І врешті вибилась на світ.

        О мово, ночі колискова!

        Прийми мій радісний привіт.

        Навік пройшла пора безславна.

        Цвіти і сяй, моя державна...

1-й ведучий

Шановна громадо! Сьогодні ми поговоримо про один із найбільших скарбів, який успадковує кожний народ від своїх предків. Це є, незаперечно, його рідна мова. Українська мова всім світом визнана однією з найзвучніших, наймелодійніших мов. А ще наша мова – дуже давня. Без неї неможливо дізнатися про минуле, уявити майбутнє. Без мови неможливо усвідо-мити себе частиною народу, відчути свій зв’язок із предками.

Українська мова є однією з найдавніших індоєвропей-ських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків.

Про давність української мови свідчать і фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні. Наприклад, український мовознавець О.Потебня стверджував, що веснянка «А ми просо сіяли» існувала уже в І тисячолітті до н.е.

Багато наукових дискусій викликає також питан­ня про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писем­них знаків на глиняному посуді, зброї ще за трипільської доби.

У 860-861 роках була сформована абетка. Вона ма­ла 27 літер, серед них 23 грецьких і 4 слов’янські (Б, Ж, Ш, Щ).

Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв’язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем. Давньоруська мова, яка існувала у Київській Русі, як стверджує багато вчених, не є спільною для «трьох братніх народів». Так, напри­клад, Агатангел Кримський у своїй праці «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» робить висновок: «Мова Наддніпрянщини і Червоної Руси часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості». Про російську мову він писав: «Північ витворила свої власні язикові риси, чужі для Півдня».

 Виходить Ярослав Мудрий

(хлопець переодягнений відповідно до тієї епохи).

Ярослав Мудрий

        О, рідна Русь! Ти маєш чим гордиться,

        У тебе є могутність і достаток.

        Але без мови ми – безкрилі птиці,

        Отої, що отримали у спадок.

        В нас люди не лише хоробрі й дужі,

        Їх зброя – то не тільки меч і луки,

        Освіченість потрібна, як і мужність,

        Держава – не держава без науки.

        Бібліотеки – мудрості скарбниці –

        Я створюю для блага свого люду.

        Слов’янська мово, золота кринице,

        Допоки є ти, ми народом будем.

 2-й ведучий

Феодальна роздробленість і татаро-монгольська навала завдали нищівного удару по культурі давніх українців. У XIV ст. руські землі потрапляють у нову залежність: Київщина, Чернігово-Сіверщина, Пе­реяславщина, Поділля та Волинь аж до XVI ст. перебу­вають під владою Литовського князівства, Галичина – під Польщею, Закарпаття з XV ст. входить до складу Угорщини, а Буковина – до Молдавського князівства. Рівень культури держав-завойовниць часто був нижчим, ніж на завойованих ними землях. Ли­товське князівство не змогло обійтися без руської мови, яку було визнано за державну. згодом наша мова зазнає значного впливу мов держав-поневолювачів.

 У супроводі пісні «Засвіт встали козаченьки» ви­ходить Маруся Чурай. Мелодія поступово стихає.

Маруся

        Знову козаченьки рушили в похід,

        Засипає курява на дорозі слід.

        Неспокійно, сумно, і на серці щем...

        Не ідіть, соколи, зачекайте ще!

        Щоб вам було легко битися в бою,

        Оберіг співучий я вам віддаю.

        У чужому краї, в дальній стороні

        Згадуйте Марусю і її пісні.

        В них велика сила. Вслухайтесь в слова –

        Це народу мова, трепетна, жива.

        В пам’яті воскреснуть верби, береги, –

        І безсилі стануть грізні вороги.

        ... Засипає курява на дорозі слід,

        Славні козаченьки рушили в похід.

1-й ведучий

Ставлення великоросів до української мови не було однозначним. М.Ломоносов називав нашу мову діалектом, М.Карамзін – «варварским языком». Російський уряд, керуючись великодер­жавними шовіністичними принципами протягом ба­гатьох століть неухильно проводив політику ру­сифікації українських земель, заборони українського слова. Тяжкою була доля нашої мови.

1720 р. Указ Петра І про заборону друкування книжок українською мовою.

1755 р. Заборона викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.

1775 р. Зруйнування Запорізької Січі та закриття ук­раїнських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1817 р. Постанова урядової комісії про викладан­ня в Західних землях тільки польською мовою.

1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського братства.

 Заходить Тарас Шевченко.

Тарас Шевченко

        Ну що б, здавалося, слова...

        Слова та голос – більш нічого.

        А серце б’ється – ожива

        Як їх почує!...

«На москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди».

 

2-й ведучий

1863 р. Циркуляр Валуєва про заборону друку ук­раїнською мовою.

1876 р. Емський указ, за яким не допускалися вве­зення з-за кордону, друкування та видання в імперії книг на «малороссийском наречии», заборонялися різні сценічні вистави і читання.

1881 р. Дозволено друкувати українські словники, окремі сценічні твори, але заборонено створювати українські театри.

1895 р. Заборона української книжки для дитячого читання.

1919р. Декрет наркомосу України «Про навчання дітей рідною мовою».

1928 р. Переслідування Кагановичем усього українського.

60-ті p.p. Відродження національної культури, літератури.

1978 р. ЦК КПРС прийняв постанову про посилення вивчення та викладання російської мови.

1983 р. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О дополнительных мерах по улучшению изучения русского языка в общеобразовательных школах».

1989 р. Верховна Рада України приймає «Закон про мови».

 

1-й ведучий

Як бачимо, зародившись на світанні суспільного слов’янського життя, мова наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі та Москви, проте, перегорівши, як криниця дійшла до нас свіжою, музичною, незаплямованою, справді слов’янською мовою.

Чому ж навіть після прийняття “Закону про мови” існує мовна проблема? Боляче дивитися на те, як “деякі українці” не розуміють значення багатьох слів рідної мови, навіть сміються, бо, бачте, смішними вони їм здаються, а не думають про те, що сміються з самих себе, зі своєї духовної убогості.

 Читець декламує уривок із вірша В.Баранова

“До українців”

        Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

        Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

        Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

        Коли ми, українці, забули що ми – українці?

        І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

        І що є у нас думка, яка ще од Байди нам в’ється,

        І що ми на Вкраїні – таки український народ,

        А не просто населення, як це у звітах дається.

        І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.

        І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.

        І що є у нас мова, і що українська вона,

        Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

2-й ведучий

«Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ми ревно всі плекатимемо її». Так про українську мову сказав Олесь Гончар.

 Учасники заходу зачитують інші, заздалегідь приготовлені вислови про мову.

 «Мова – така ж жива істота, як і на­род, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього того, чим він відрізняється від других людей”.

 (Панас Мирний)

        Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,

        Що рідну мову нам зберіг.

        Зберіг в таку страшну негоду,

        Коли він сам стоять не міг.

                                                  (О.Олесь)

 

«На Україні повинно мати силу тільки українське слово».

                                                                              (В.Винниченко)

 

«Хто ображає річ народну, той ображає святощі народні, ображає весь народ».

                                                                                                                   (І.Верхрадський)

 

«Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги».

                                                                                                                                                       (В.Сухомлинський)

 

“Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”.

                                                                                              (Ліна Костенко)

1-й ведучий

Мудро про слово сказано і в усній народній творчості. Скільки чудових влучних прислів’їв складено народом! Ось послухайте:

        Красне слово – золотий ключ.

        Слово – не стріла, а ранить глибше.

        Коня кують уздами, а чоловіка – словами.

Друзі, які ще прислів’я і приказки про мову ви знаєте?

(Відповіді учасників заходу)

        Слово – не горобець, вилетить не впіймаєш.

        Держи хліб на обід, а слово – на отвіт.

        Гостре словечко коле сердечко.

        Удар забувається, а слово пам’ятається.

        Шабля ранить тіло, а слово – душу.

        Від теплого слова і лід розмерзає.

 Хвилинка-цікавинка.

2-й ведучий

Як повідомляє статистика, 4-річна дитина щодоби вимовляє близько 12 тисяч слів, задаючи в середньому 920 запитань.

Відомий український поет Дмитро Білоус відшукав в українській мові слово, в якому апостроф уживається двічі: між’яр’я – місцевість, розташована між ярами.

Каменем спотикання для перекладачів великого польського поета Адама Міцкевича був його рядок «nie pie; nie bie». Українські слова «пес» і «біс» не римувалися. Суперечку перекладачів випадково по­чув В. Сосюра і тут же видав геніальний експромт: «ні хорт, ні чорт». Українською мовою звучать і Шекспір, і Гете, і Пушкін – треба лише уміло кори­стуватися мовним скарбом нашого народу. 

 Звучить пісня Т.Кукурудзи на сл. В.Баранова “До українців”.

1-й ведучий

        Скажу я вкотре, хоч уже й обридло:

        На мову не бува престижних мод.

        Допоки є в нас мова, ми – не бидло,

        Не покручі й безбатченки – Народ!

                                                  (В.Сторожук)

 2-й ведучий

      Бережімо і плекаймо мову

      Так, як мати береже дитя.

      Не цураймось батьківського слова,

      Відречемось – втратимо життя.

 УКРАЇНО МОЯ, ТИ ОДНА, ЯК ЖИТТЯ

(Виховна година для старшокласників )

Мета: розвивати в учнів любов до Батьківщини, до державної мови, її джерел засобами мистецтва, ху­дожнього слова та народної пісні.

Завдання:

1. Виховувати почуття націо­нальної гідності.

2. Показати красу й місце ук­раїнської мови серед інших свя­тинь, показати її влучність, ми­лозвучність.

3. Довести нероздільність по­нять родина, Україна, українська мова.

4. Розвивати естетичний і куль­турний рівень учнів.

Оформлення: плакати з вірша­ми й висловлюваннями про ук­раїнську мову; ікони, свічки; на­ціональні символи; вишиті руш­ники.

 Лунає в запису пісня “Козацькому роду нема переводу”. 

Учитель

Ви добре знаєте слова рід, рідня, родовід, родинне дерево. Ви вже склали з батьками й дідусями своє родинне дерево, знаєте історію своєї родини, родоводу. На уроках історії, географії ви дізнаєтеся про українську націю та її великий рід.

Рід... Яке гіллясте, квітчасте це слово! У спеку чи серед зими, його не можна уявити безлистим, безплідним. Воно – саме життя. Життя поколінь і життя однієї людини, яка ростить, плекає, доглядає омріяне дерево, аби передати його нащадкам. Адже цвіт прийдешньої весни брунькується на гіллі вже сьогодні.

Дерево з материнського та батьківського кореня, що міцно тримається на землі, відчуває її глибини, а кроною тягнеться до сонця.

Часто, коли ми говоримо про родовід, звертаємося до історії, вона переповідає минуле роду в народних думах, піснях, у казках і легендах. Народ, Батьківщина і національна мова – речі нероздільні. Де б ми не були – скрізь відчуваємо поклик рідної землі. Розчулюємося аж до сліз, зачувши на чужині рідне слово...  

На тлі української ліричної народної пісні

або сучасної естрадної.

Учень 1.

 

Учень 2.

 

Учень 3.

 

Учень 4.

 

Учень 5.

 

Учень 6.

 

Учень 7.

 

Учень 1.

 

Учитель.

Як співці українсь­кого слова говорили про нашу рідну мову?

 

Учень 2.

                                С.Воробкевич.

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має.

 

Учень 3.

                            М.Рильський.

Як гул століть, як шум віків,

як бурі подих, – рідна мова...

...Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

 

Учень 4. 

                                  В.Сосюра.

 Вивчайте, любіть свою мову,

 Як світлу вітчизну любіть.

 

Учень 5.

                          В.Сосюра.

Ми з нею відомі усюди,

Усе в ній, що треба нам, є.

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

 

Учень 6.

                              М.Рильський.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову, пильно й не­настанно

Політь бур’ян,

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

 

Учень 7.

                              Л.Забашта.

О Україно, жить тобі, як і твоїй співучій мові,

Аж доки сяють голубі, небесні шати,

І шовкові шумують трави,

І горить у небі чиста дощовиця.

 

Учень 1.

                           І.Качуровський.

...Ступаю твердо по своїй землі

І слухаю священну рідну мову.

 

Учень 2.

                       Л.Костенко.

Квітуча мова, поривання духа!  

Звучить пісня “Мамина вишня”.

Учитель.

А яку пісню ми звик­ли називати маминою? Так, ко­лискові пісні зачаровують усіх, хто їх чує, надзвичайною ніжністю і простотою. з ними передається дитині материнська ласка, любов, світ добра, краси і справедливості. Магічна енергія у силі слова. 

Лунає в запису колискова пісня.

Учитель.

Любов до України починається з любові до рідної батьківської домівки, до пам’яті про стежки дитинства, до народ­ної мудрості.

А яку силу мають молитви! Адже це духовне багатство нашо­го народу. Послухайте молитву Катерини Мотрич «До мови».  

Читає під звуки органної музики.

 

Мово! Пресвята Богородице мого народу!

З чорнозему, рясту, любистку, м’яти,

З роси, з Дніпровської води,

Від зорі і місяця небесного.

Мово, мудра Берегине,

Що не давала погаснути роду людському,

І тримала народ у небесному Олімпі,

Нам давала сили гордого на­роду –

Я молюсь за тебе, Пречиста Богородице – Мово!

 Лунає пісня “Рідна мова”, муз. П.Дворського, сл. Г.Вієру.

Учитель.

Я, родина, українсь­ка мова, народна пісня, мудрість народна – усе це Батьківщина. Ці поняття нероздільні, це те, що викарбовується в наших серцях ще при народженні.

 

Учень 3.

Синє небо очей, вуст огненна калина,

І святий ореол чистоти, як вінець —

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Богородице роду козацьких сердець.

 

Учень 4.

Гомонить давнина у піснях журавлиних,

Десь копито ступа вороного коня —

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

В балакучім цім світі ти для мене одна.

 

Учень 5.

Свіжість юних лісів і гаїв солов’їних,

Мальовнича краса, вітру лагід­ний вальс —

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Божа мати землі, де родився Тарас.

 

Учень 6.

Ти, мов сонце з не­бес, неповторна, єдина

І незламна, як воля, ти – неско­рений птах –

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Вся в любистку та м’яті, чеб­реці, рушниках.

 

Учень 7.

Пролітають роки, роз­летілись хвилини,

Тільки ж небо очей все таке ж голубе –

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Я тобою живу і кохаю тебе. 

Лунає запис пісні про Україну.  

 

Учитель.

Наш земляк Петро Перебийніс говорить:

Можна втратити все, але мати Вітчизну,

 Полечу я у сни, у родинне тепло...

 Можна мати усе, а Вітчизни не мати,

 Україно моя, ти одна, як життя!

Запам’ятайте це, діти! Адже Україна – славна і чудова земля з могутнім Дніпром, мережаними нивами, милозвуч-ною мовою.

Немає другої такої Вкраїни у світі, немає другого такого широкого і могутнього Дніпра. 

 

Учень 1.

Розтанула зоря до­світня,

Росою вкрилися поля,

Ласкава, щедра і привітна

Лежить навкіл моя земля.

 

Учень 2.

Вона тобі не пошкодує

Свого добра, свого тепла

І щедро хлібом нагодує,

Води хлюпне із джерела.

 

Учень 3.

Для тебе цвітом за­рясніє,

Птахами виповнить ліси,

Вбере долини й полонини

І квіти дивної краси.

 

Учень 4.

Твоя це мати – Бать­ківщина,

Твій дім з малих дитячих літ,

Звідсіль дороги і стежини

Тобі лежать в широкий світ.

 

Учень 5.

Моя ти земле колис­кова,

Моя пісенна сторона,

Моя ти доле калинова,

Ти мати, в кожного одна.

 

Учень 6.

Краю мій лелечий, щире моє слово,

Небо твоє ніжно-голубе,

Рідна Україно, земле колискова,

Обіймаю піснею тебе. 

Лунає пісня «Моя Україна – червона калина» у виконанні дітей.

Учитель (під спів солов’я).

Ук­раїна... Рідний край. Золота чарі­вна сторона. Земля, барвінком уквітчана, калиною закосичена, устелена рушниками. Скільки ла­гідних, ніжних і теплих слів при­думали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

Я ще здалеку бачу рідний шма­точок землі,

Де в верхівках клекочуть лелеки,

Сіють тишу в ранковій імлі,

А під грушею – біла хатина –

Колискова дитинства мого.

Україно, з-під серця краплина,

Моя доля, життя і снага.

Може слова промовляє звично,

Та почує Дніпра течія,

Та святиться ім’я твоє вічне,

Україно – колиско моя!

Як важливо для людини мати батьківщину, землю, де солодко дихається, де тебе люблять і чека­ють. Скільки поколінь боролося за незалежність України. Яким же довгим і тернистим був цей шлях. Були такі часи, коли залишалася лише одна надія – на Бога... Люди просили в Бога щастя та долі, волі та багатства землі, на якій наро­дилося не одне покоління ук­раїнців. Вірш С.Руданського є своєрідною молитвою за Україну.

Молюсь за тебе, Україно,

І, як до матері, молюсь.

За тебе, рідна і єдина,

Щодня я Богові молюсь.

О чисті, о усі джерела,

Дніпро-Славута, оживи!

І заспіваєм: «Ще не вмерла...»

Вкраїна рідна і не вмре!  

Лунає «Гімн України». 

Учитель.

Мамина пісня, бать­ківська хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, щире українсь­ке слово, традиції, звичаї, давній пам’ятник на околиці рідного села чи міста – усе це родовідна пам’ять, наші символи, наша історія. Усе це наша ненька-Україна, частинкою якої є і ми. Тож потрібно любити і плекати той корінь, із якого ти пішов, і який, як цілюще джерело, живить тебе. 

Лунає пісня «Про калину пісня лине» у виконанні дітей. 

Передрук з газ. “Шкільний світ”.

2004. Листоп. (№ 43).

СЛОВО НАШЕ РІДНЕ!..

(Сценарій до Дня української писемності та мови)

Ведучий.

Дорогі гості та ша­нувальники рідного слова!

Для щирої бесіди, гарної пісні, а ще поетичного слова  зібра­ла сюди нас рідна мова!

1-й учень.

2-й учень.

Ведучий.

Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти жи­веш, – ознака культурної люди­ни. Тож пам’ятаймо заповіт Тара­са: «Возвеличимо на диво і розум наш, і наш язик».

Звучить пісня «Є, є в нас мова».

Ведучий.

В історії української мови було чимало драматичних моментів: вона не раз офіційно заборонялася, ставилася під сумнів, лукаво витискувалася з різних сфер ужитку царською або ж радянською владою заради «об­щедоступного языка».

Від часів Російської імперії і до визнання незалежності Украї­ни наша мова витримала 48 забо­рон. 

3-й учень.

1863 р. – таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва про заборону наукових, релігійних і особливо педагогіч­них публікацій українською мо­вою. Витяг із циркуляру: «В Ма­лороссии увеличиваются сепара­тистские настроения, представители тамошней интелли-генции придумали несеществующий язык... Никакого особого малороссийского языка не было, нет и быть не может. Есть лишь южнорусское наречие великорусского языка». 

4-й учень.

Ведучий.

Свою лиху місію секретний циркуляр устиг вико­нати: 1866 року українською мо­вою не було видано жодної кни­ги. Але українська душа – не­зборима. Тому історія українсь­кого народу – це історія бо­ротьби, боротьби за неза­лежність, за свободу національ­ного духу, рідного слова! По всій Україні почали створюватися громадські об’єднання, які відстоювали право на розпо­всюдження рідної мови. Так, у Львові групою народовольців засновано українське культур­но-освітнє товариство «Про­світа». Завдячуючи цьому това­риству, уже в 1869 р. видано кни­ги українською мовою. Члени товариства сприяли відкриттю бібліотек, книгарень, музеїв, проводили літературно-музичні вечори, вели видавничу діяльність.

У вересні 1990 року товариство відновило свою роботу під назвою Товариство української мови імені Тараса Шевченка «Про­світа».

 

Безмежно з дитинства кохаю

Красу свого рідного краю.

І мову його солов’їну

Несу я у кожну родину. 

 

5-й учень.

В землі віків лежа­ла мова

І врешті вибилась у світ.

О мово, ночі колискова!

Навік пройшла пора без­славна...

Цвіти і сяй, моя державна!

                                            (О.Олесь.)

Ведучий.

Українська мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського. Мова ге­ніального Тараса Шевченка, до пророчих передбачень поезії яко­го досі ніхто у світі не піднявся. Це лірична мова кращої з кра­щих поетес світу Лесі Українки. Мова нашого мислителя, філосо­фа Івана Франка, який вільно володів 14-ма мовами. Це мова прозаїка, публіциста, критика, вченого-філолога, державного діяча Олеся Гончара. Це мова служителя слова Павла Загребельного. Це мова Ліни Костен­ко, феномен якої в українській літературі залишиться неперевершеним і вічним...

Напрочуд розмаїтою є наша українська література, а тому важ­ко охопити все багатство творчо­го доробку письменників за кілька століть.

Тож долучаймося до цих дже­рел, пиймо їх цілющу воду, вби­раймо разом із красою художньо­го слова красу людських почувань і вчинків.

Ми живемо на українській землі. Над нами майорить жовто-блакитний державний прапор незалежної України. Українська мова визна­на державною. Рідна мова – це голос нашої землі. Ви можете зна­ти кілька мов, але рідну мусите знати найкраще.

Якщо ви хочете, щоб вас по­важали інші народи і нащадки вважали вас освіченою культур­ною особистістю, - дбайте про культуру мови! Бережіть чистоту української мови від словесного сміття, не перетворюйте її на су­цільний суржик.

Микола Вересень висловив думку, що, «припинивши вживан­ня суржику, більшість населення України стане просто німим». Суржик не є мішанкою двох мов, це соціальний феномен – уні­кальна мовна форма, що не має аналогів у всьому світі. Вживан­ня суржику – це найболючіша і найактуальніша проблема сього­дення.

Це питання не раз висвітлю­вали письменники Олесь Доній, Юрко Покальчук, Богдан Жолдак, відомі мовознавці Анатолій Погрібний, Олександр Пономарів та інші.

Дмитро Павличко присвятив цій темі вірш.

 

1-й учень.

 

Ведучий.

Ми запрошуємо вас, шановні гості, висловити свою думку стосов­но цієї проблеми, адже мова зникає не тому, що її не вивча­ють, а тому, що нею не розмов­ляють.

Для початку, гадаємо, дореч­но звернутися до наших учителів, бо саме вони навчають дітей ук­раїнської мови.

 Виступ учителя української мови.

2-й учень.

 

Ведучий.

Хочемо звернутися до вчителя історії. На Вашу думку, суржик в українській мові – це результат певних історичних подій, факторів чи ні?

Виступ учителя історії.

3-й учень.

 

Ведучий.

Серед нас присутні люди, для яких ці слова стали життєвим кредом, – це журналі­сти. У своїй роботі вони постійно спілкуються з різними людьми. Скажіть, будь ласка, чи не заважає вам суржик під час спілкування?

Виступ журналіста.

Ведучий.

А тепер запрошуємо до слова вас, шановні учні! Ще з дитячої колиски ви чуєте рідну мову, а з 1-го класу вивчаєте її у школі.

– У своєму щоденному спіл­куванні чи слідкуєте ви за чисто­тою української мови?

– Ви переважно говорите ук­раїнською чи вона потерпає від суржику?

– Ви любите читати книжки?

– Книжкам яких письмен­ників ви надаєте перевагу? Чому?

– Які періодичні видання вам більше до вподоби?

– Чи хвилює вас, що назва журналу звучить англійською мовою або взагалі видання ви­ходить російською? Чи не зачі­пає це вашу національну гідність?

Учні відповідають на запитан­ня. Дискусія.

Ведучий.

Отже, проблема част­кового зникнення української мови зі сфери вжитку залишаєть­ся актуальною проблемою сього­дення. На нашій зустрічі ми змогли поспілкуватися з вами, висловити власне ставлення до цієї проблеми, почути різні точ­ки зору.

Ми дякуємо всім, хто відгук­нувся на наше запрошення і взяв участь в обговоренні. Від щирого серця вітаємо вас зі свя­том української писемності та мови і бажаємо бути гордими з того, що ми є громадянами своєї країни, належимо до такого пре­красного, такого дотепного на­роду, маємо таку мальовничу Батьківщину, таку співучу, ба­гату мову.

Шануймося, станьмо в обороні української мови – першооснови державної незалежності, джерела єдності народу, його сили.

 Учні дарують гостям квіти, вітальні листівки під звуки пісні «Це моя земля».

С.Линник

Передрук з газ. ”Шкільний світ”. 2005. Липень (№25-28)

А Він знав думки їхні, і промовив до них: “Кожне царство, поділене супротив себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділене супроти себе, не втримаються ...”

 Євангеліє від Матвія, 12:25.

Мова українська – мова єднання нації

 Бібліографічний список літератури

 

Конституційно-правовий статус української мови в Україні

Конституція України: Прийнята на п’ятій сес. Верхов. Ради України 28 черв.1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 64 с.

Закон УРСР про мови в Українській РСР: Прийнятий на десятій сес. Верхов. Ради УРСР одинадцятого скликання 29 жовт.1989 р.– К.: Україна,1991. – 14 с.

Про загальну середню освіту: Закон України ... 13 трав. 1999 р. // Офіц. вісн. України.– 1999. – № 23.– С. 4-23; Голос України. – 1999. – 23 черв.– С. 4-7.

Про день української писемності та мови: Указ Президента України ... 6 листоп.1997 р. // Уряд. кур’єр. – 1997. – 11 листоп. – С. 4.

Про затвердження Державної програми розвитку і фун-кціонування української мови на 2004-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. № 1546; Державна програма... // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 40. – С. 37-46.

Про затвердження Порядку розгляду пропозицій від видавництв щодо відбору видань для поповнення фондів публічних бібліотек у межах реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 р. № 1546 “Про затверд-ження Державної програми розвитку і функціонування україн-ської мови на 2004-2010 роки”: Наказ Міністерства культури і туризму // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 44. – С. 226-228.

Заходи Міністерства освіти і науки України щодо реалізації положень і завдань Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах.–2003. – № 6. – C. 4-6.

Коли у Верховній Раді обговорюється питання державної мови – її слухає вся Україна // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – № 2. – C. 6-10.

Мовне питання: консолідація, а не розкол: Готується законопроект про мови в Україні // Голос України. – 2005. – 9 січ. – C. 2.

Черненко Г. Мовне меню: Огляд законопроектів про мови в Україні // Дзеркало тижня. – 2005. – 18-24 черв. (№ 23). – С. 17.

Фікс Ю . Плутанина: Про законопроект Олександра Мороза про мови // Голос України. – 2005. – 22 лют. – C. 11.

Левицька Г. Виграли вибори і «зайнялися» мовою : Готується новий «Валуєвський циркуляр»?: [Щодо проекту майбутнього указу Президента «Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національ-ностей України»] // Літ. Україна. – 2004. – 7 квіт. – C. 3.

Погрібний А. Доки?: [З приводу проекту указу Президента “Про захист прав громадян на використання рос. мови та мов інших національностей” ] // Літ. Україна. – 2005. – 31 берез. – С. 1, 4.

Хто відповість?: [Протест проти проекту указу про мови] / Ю.І.Ковалів, А.К.Мойсієнко, А.Б.Гуляк // Літ. Україна. – 2005. – 7 квіт. – C. 3.

Потьомкін А. Українська мова: юридичний статус, проблеми застосування // Персонал. – 2006. – № 1. – C. 38-43. – Бібліогр.: 16 назв.

Данилевська О. Державний статус української мови в законодавчих актах уряду Павла Скоропадського // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – № 4. – C. 28-36. – Бібліогр.: 26 назв.

Прадід Ю. Мовне питання в українських Конституціях ХХ ст. // Мовознав. – 2002. – № 1. – С.17-22.

Симоненко Л. Проблема мовної норми в Криміналь-ному кодексі України // Наук. зап. НаУКМА. Сер.: Суспільні науки. – 2003. – Т. 22, ч. 2. – C. 259-261.

Масенко Л. Старі джерела нових проектів мовно-культурного розвитку України // Дивослово. – 2001. – № 11. – C. 9-12.

Гринів О. Державна мова в конституційному полі // Березіль. – 2001. – № 11/12. – C. 161-168.

Забужко О. Мова і влада // Урок української. – 2002. – № 9. – C. 11-16.

Забужко О. Мова і право // Там же. – 2003. – № 2. – C. 11-13. 

 

Мова як фактор національного відродження 

Аркуша О.Г. Мова як фактор національного відрод-ження // Право України. – 2000. – № 5. – C. 97-100.

Баранник Д. Українська мова на межі століть // Мовознав. – 2001. – № 3. – С.40-47.

Вівчарик М. Бути українській мові – бути, отже, українській державі // Віче. – 2002. – № 6. – C. 67-70.

Гончар О. Саморозквіт нації // Культура і життя. – 2004. – 4 серп. – C. 1.

Губерначук С. Як гул століть, як шум віків – рідна мова. – К.: БЛІЦ-ІНФОРМ, 2002. – 234 с.

Дзюба І. Без національної солідарності матимем Україну без українців // Урок української. – 2004. – № 2. – C. 2-4.

Дзюба І. Вимирання слова // Вища освіта України. – 2004. –  № 4. – C. 13-18; Вісн. НАН України. – 2004. – № 12. – C. 34-40; Дзеркало тижня. – 2004. – 24 лип. (№ 29). – C. 20.

Кононенко П. Мова – це талісман людини і нації // Дивосвіт. – 2003. – № 1. – C. 3-5.

Красуцький М. Маємо, що маємо, або Слово про рідну мову // Літ Україна. – 2002.– 7 лют. – С. 3.

Масенко Л.Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – К.: КМ Академія: Всеукр. т-во «Просвіта» ім. Т.Шевченка, 2004. – 163 с.        

Мацько Л. “Мова – інтелектуальний портет народу” / Розмову вела Т.Мостова // Голос України.– 2004.– 2 лип. – С.17.

Ніколаєнко С. Слово про мову: [Про значення рідної мови як безцін. скарбу нашого народу] // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 9/10. – C. 4-6.

Овсюк О. Поле битви – мова: [Про функціонування укр. мови в Україні, мовне питання в різних країнах світу] // Всесвіт. – 2005. – № 9/10. – C. 187-197.

Палійчук О. Мова і нація // Літ. Україна. – 2005. – 10 листоп. – C. 1, 3.

Погрібний А. Світовий мовний досвід та українські реалії // Урок української. – 2003. – № 3. – C. 57-61; № 5/6. – C. 63-67; № 8/9. – C. 65-67; № 11/12. – 60-63.  

Про мову і не тільки. Але з фактами // Віче. – 2002. – № 7. – C. 59-65.

Радчук В. Українська мова на зорі третього тисячоліття // Дивослово. – 2003. – № 9. – C. 2-6.

Скільський Д. Українська мова – духовна основа української нації // Визвол. шлях. – 2001. – № 9. – C. 38-43.

Стрєлков-Серга Ю. Чиста мова, мов роса // Він-ниччина. – 2006. – 6 січ.

Тищенко К. Нове тисячоліття української мови // Урок української. – 2002. – № 3. – C. 7-9.

Ткаченко О. Б. Українська мова і мовне життя світу. – К.: Спалах, 2004. – 272 с.

Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Док. і матеріали / Ред. Л.Масенко. – К.: Просвіта; К.: КМ Академія, 2005. – 400 с.

Фаріон І. Мова як духовно-національний феномен // Урок української. – 2003. – № 5/6.– C. 51-53.

Шевченко А. Без української мови немає держави // Урок української. – 2004. – № 2. – C. 5-9.

 

Мовна політика в Україні

Мовна ситуація в Україні

Гуманітарна сфера в небезпеці: [Матеріали круглого столу]// Літ. Україна.– 2006. – 30 берез. – С.1, 4.

Галенко В. Одноосібність державності – абсолютне право української мови // Віче. – 2006. – № 3/4. – C. 58-59.

Говгаленко В. ”Язик” у поствиборному соусі. Які перспективи розв’язання однієї з найважливіших пробл. //Дзеркало тижня. – 2006.– 3 черв. (№ 21). – С. 21.

Дзюба І. Мовна ситуація в Україні // Україна. Наука і культура: Щорічник. – 2002. – Вип. 31. – C. 125-129.

Козієвська О. Мовна політика в Україні: аспекти взаємодії і перспективи розвитку української та російської мов // Зб. наук. пр. УАДУ при Президентові України. – 2000. – Вип. 1. – С. 320-328.

Лопушинський І. Державна мовна політика України та право національних меншин на освіту // Вісн. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2005.– № 4. – C. 401-407.

Маєм право мати право: [Із засідання політико-консультатив. ради при облдержадм. про мовну політику у Вінниці та обл.] // Подолія (Спец. вип. газ. «П’ятниця»). – 2003. – 21 лют. – C. 13.

Мазур В.М. Національно-мовне питання в Україні (1991-2001). – Вінниця, 2003. – 204 с.

Масенко Л. Річ не просто в мовній проблемі. Річ у тенденції до розпаду єдиної держави за мовною ознакою // Віче.– 2003. – № 4. – C. 54-57.

Матвієнко А. Українська мова й українська політика // Дніпро. – 2000. – № 9/10.– С. 77-87.

Мовній політиці – комлексність і послідовність // Культура і життя. – 2004. – 4 серп. – C. 1.

Міщенко Д. Турки зовнішні і турки внутрішні // Літ. Україна. – 2006.– 22 черв. – С. 3. – (Наша мова завжди зрозуміла).

Никула Т. Мовна ситуація: погляд крізь призму сімдесятиліття // Дзеркало тижня. – 2006. – 1 квіт. (№ 12). – С. 20.

Петров Д. Скільки разів ти людина?: [Мовна пробл.] // Дзеркало тижня. – 2006. – 3 черв. (№ 21). – С. 21.

Пироженко В. Мовної проблеми як такої в Україні немає // Віче. – 2003. – № 4. – C. 50-53.

Погрібний А. Щоб не шукати Україну в Україні // Літ. Україна. – 2005. – 27 січ. – C. 1, 3.

Пономарів О. Мова передусім: (Позамовні чинники протидії утвердженню укр. мови як держ.) // Дніпро. – 2002. – № 5/6 . – C. 82-83.

Рябчук М. Третьорядна проблема першорядної ваги: українська мова як політичний чинник // Сучасність. – 2002. – № 6 . – C. 50-70.

Сліденко В. Як у нашому домі нас зневажають: [Пробл. мовн. ситуації в Україні, в т. ч. обл.] // Подолія. – 2004. – 13 лип.

Татаренко О. Мовна ситуація та мовна політика в сучасній Україні (на загальнослов’ян. тлі ) // Мовознав. – 2003. – № 2/3. – С. 30-55.

Татусяк С.П. Мово рідна, слово рідне... : [Заст. голови обл. держ. адм. щодо мовної політики в обл.] // Подолія. – 2004. – 13 січ.

Ткаченко О. Проблема мовної стійкості та її джерела // Людина і політика. – 2000. – № 2. – С. 13-23.      

Ткаченко О. Шлях мовного самоствердження: (До політ. передумов подальшого розв. укр.мови) // Дніпро. – 2002. – № 9/10. – C. 91-95.

Толочко П. Яку українську мову маємо плекати? // Віче. – 2000. – № 11.– C. 142-151.

Удовенко Г. Мовна політика України на сучасному етапі // Голос України. – 2005. – 1 листоп. – C. 8-9.

Українська мова – мова державна

Богуславська А. Мова наша – державна // Літ. Україна. – 2005. – 10 берез. – C. 3.

Кияк Т. Як позбутися “паперового” статусу мови // Дзеркало тижня. – 2004.– 7 серп. (№31). – С.13.

Крисанова О. Проблема державної мови в сучасному суспільстві // Персонал. – 2005. – № 8. – C. 40-44. – Бібліогр.: 5 назв.

Корж А.В. Державна мова та її правові проблеми // Трибуна. – 2004. – № 9/10. – C. 32-33.

Леськів Б. Державній мові – державні умови // Літ. Україна.– 2005. – 7 квіт. – C. 1.

Лопушинський І. Мова державна – мова офіційна: суть проблеми та шляхи її подолання: [Конституційно-правов. статус укр. мови] // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2005. – № 1. – C. 459-467. – Бібліогр.: С. 467.

Леліков Г. Держслужбовці зобов’язані // Урок української. – 2003. – № 11/12. – C. 13-14.

Масенко Л. Умови для мови / Зап. В.Жежера // Голос України. – 2006.– 21 черв.– С.13.

Огульчанський Ю. Хто на сторожі слова? // Київ. – 2000. – № 11/12. – С. 96-100.

Оніщук М. Мовне питання і судочинство // Голос України. – 2005. – 13 трав. – C. 6.

Пасько В. Мова і нація: [До пробл. держ. статусу укр. мови] // Літ. Україна. – 2004. – 21 жовт. – С. 4; Дзеркало тижня. – 2004. –  6-2 листоп. (№ 45). – С. 18.

Соколовська Ж.П. У ділове спілкування – державну мову / Ж.П.Соколовська, В.В.Власенко, Л.Ф.Щербачук. – К.: Грамота, 2004. – 296 с.

Танюк Л. Ми коней розпрягали не завжди!: [Укр. мова – держ. мова] // Урок української. – 2003. – № 5/6. – C. 2-5.

Щербань П. Про статус державної мови // Рідна шк. – 2001. – № 9. – C. 11-12.

 Проблема двомовності в Україні

Василенко В. Які мови в Україні потребують особливого захисту: Колізія між нац. законом і міжнар. зобов’язанням держави // Дзеркало тижня. – 2006. – 18 берез. (№ 10). – C. 5.

Гей В. Антиконституційна двомовність в Україні: постколоніальний чи малоросійський синдром // Вітчизна. – 2002. – № 7/8. – С. 117-120.

Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? – К.: КМ Академія, 2005. – 330 с. – (До 40-річчя оприлюднення).

Железный А.И. Происхождение русско-украинского двуязычия в Украине. – К., 1998. – 105 с.

Захарченко В. Це – вирок Україні: Чого прагне О.Мороз, пропонуючи надати російській мові в Україні статус офіційної? // Літ. Україна. – 2005. – 27 січ. – C. 3.

Клочек Г. Віктор Ющенко. Українська політична нація // Літ. Україна. – 2006. – 16 берез., 23 берез. – Із змісту: Лозунг “російській мові – статус державної” як гальмо у формуванні громадянської нації.

Козієвська О. Проблеми регіональної мовної політики в умовах поліетнічної держави // Зб. наук. пр. УАДУ при Президентові України. – 2000. – Вип. 2, ч. 4. – С. 363-368.

Кужель О. Про роздвоєння мови // Дзеркало тижня. – 2004. – 27 листоп. – 3 груд. (№ 48). – С. 17.

Лизанчук В. Чи можна об’єднати націоналізм і глобалізм? // Дзеркало тижня. –2004. – 7-13 серп. (№ 31). – С. 18.  

Лосів І. Русифікація в незалежній Україні: сучасний стан і перспективи // Визвол. шлях. – 2003. – № 5. – С.3-8.

Манко І. «Непросвічена» двомовність // Дзеркало тижня. – 2005. – 20 серп. (№32). – C. 17.

Масенко Л. Троянський кінь державної двомовності // Дзеркало тижня.– 2005. – 8 жовт. (№ 39). – C. 22.      

Медвідь Л., Возницький Б. Камо грядеши... українська мово на українському овиді? // Дзеркало тижня.– 2004. – 14-20 лют. (№ 6). – С. 21.

Нагорна Л. Проблема двомовності в Україні: чи є вихід із глухого кута? // Людина і політика. – 2003. – № 6. – С. 3-14. – Бібліогр.:23 назви.

Олійник Б. Мова має об’єднувати: [Пробл. двомовності] // Дніпро. – 2003. – № 7/8. – C. 91-92.

Очкур В.А. Мороз ударив? або Знову про статус російської мови // Літ. Україна. – 2005. – 10 лют. – C. 1.

Парахонський Б. Роздвоєна мова: [Пробл. двомовності в державі] // Дзеркало тижня. –2006.– 20 трав. (№ 19). – С.16.

Радчук В. Про ціну буквалізму й домислу: [Пробл. мовн. законодавства в світлі Європ. хартії регіон. мов] // Дзеркало тижня. –2006. – 29 квіт. (№ 16/17). – C. 22.

Ставицька Л. Українсько-російська двомовність: соціопсихологічні та лексикографічні аспекти // Дивослово. – 2001. – № 11. – C. 13-16.

Степаненко М. «...Потіснися, українська мово...»: [Щодо мовн. обіцянок напередодні і після президент. перегонів 2004-2005 рр.] // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 4. – C. 82-96.

Франко І. Двоязичність і дволичність: [За кн. І.Франко. Мозаїка. Із творів, що не ввійшли до зібр. тв. у 50 т.] // Урок української. – 2003. – № 3. – C. 12-15; Культура і життя. – 2006. – 24 трав. – C. 2.

Хоруженко О. Значення ратифікації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин для розвитку місцевого самоврядування в Україні // Визвол. шлях. – 2005. – № 5. – C. 16-21.

Чорногуз О.Окупація і зрада почалися!...// Літ. Україна. – 2006. – 30 берез.– С. 1, 7.  

Шульман Л. Чи заслуговує російська мова в Україні на статус другої державної? // Рідна шк. – 2001. – № 9. – C. 7-10; № 10. – C. 3-7. 

Мова має об’єднувати

Державна – українська!: Заява / Міжнар. конгрес захисту укр. мови, Респ. Християн. партія // Літ. Україна. – 2005. – 3 лют. – C. 2.

Заява секретаріату Ради НСП України // Літ. Україна. – 2005. – 5 трав. – C. 3.

Заява Президії Академії наук вищої школи України щодо “мовного сепаратизму в Україні” // Літ. Україна. – 2006. – 22 черв. – С. 2.

Заява Конгресу української інтелігенції Вінниччини / В.Кобець // 33-й канал. – 2006. – 21 черв.

Відозва Ради Національної спілки письменників України [щодо мовн. політики в України, пробл. двомовності] // Літ. Україна.– 2006. – 1 черв. – С. 1.

Маніфест Міжнародної громадської організації «Конгрес захисту української мови» // Літ. Україна. – 2005. – 17 лют. – C. 2.

Максимчук C. Пробуджуймо в людях гідність!: Відкритий лист Президентові України Вікторові Ющенку // Літ. Україна. – 2005. – 10 лют. – C. 1,3.

Україна в небезпеці!: [Відкритий лист укр. жінок щодо мовн. пробл.] / А.Пашко, М.Коцюбинська, В.Чорновіл та ін. // Літ. Україна. – 2006. – 18 трав. – С.3.

“Ні!” – мовному сепаратизму!: Ухвала / А.Бутейко, Б.Олійник, І.Драч та ін. // Літ. Україна. – 2006. – 15 черв. – С. 1.

Загроза духовної резервації:[Відкритий лист-звернення до Президента, владних структур громад. орг. Львівщини] // Літ. Україна. – 2006. – 15 черв. – С. 1.

Завтра буде пізно: Президентові України п. В.Ющенку / Б.Горинь, Н.Світлична, В.Овсієнко та ін. // Літ. Україна. – 2006. – 22 черв. – С. 1.

Балаян В. Бережімо душу: Письменниц. роздум [з приводу мовн. пробл. в Україні] // Літ. Україна. – 2006. – 18 трав. – С.3.

 Дзюба І. Починати з поваги до самих себе // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – № 2. – C. 4.

Захарченко В. Не віддам свого!: Болючі монологи про мову // Літ. Україна. – 2004. – 16 груд. – C. 4.

З виступів на святі рідної мови: [Про завершення VІ міжнар. конкурсу з укр. мови ім. П.Яцика] //Літ. Україна.– 2006. – 25 трав. – С. 4.

Загорій В. Це виховання патріотів: [Президент Ліги укр. меценатів про виховну роль щоріч. конкурсів з укр. мови ім. П.Яцика]// Літ. Україна.– 2006.– 11 трав. – С.1.

Коновалов Д. І мова, і слово молодих: [Укр. письм. на мовн. рубежі] // Літ. Україна. – 2006. – 8 черв. – С. 1, 2.

Короненко С. В Україні пануватиме мова титульної нації // Сучасність. – 2003. – № 5. – C. 159-160.

Короненко С. «Такі динамічні ідеї неодмінно привер-нуть увагу всього суспільства до мовної ситуації в державі...»: Міжнар. конкурс з укр. мови ім. П.Яцика // Київ. – 2004. – № 10. – C. 162-164.

Лопушинський І. Міжнародні та загальнонаціональні конкурси з української мови як чинник утвердження держав-ності рідної мови [Міжнар. конкурс ім. П.Яцика] // Зб. наук. пр. УАДУ при Президентові України. – 2005. – № 1. – C. 451-458.

Мацько Л. Утверджуймо рідну мову: [Конкурс ім. П.Яцика (5-й)] // Дивослово. – 2004. – № 10. – C. 29-31.

Один з найбільших національних проектів в Україні: [Думки відом. людей України щодо VІ міжнар. конкурсу з укр. мови ім. П.Яцика] // Літ. Україна. – 2006. – 11 трав. – С. 1, 4.

Радчук В. Свята мови зі сльозами на очах // Урок української. – 2003. – № 1. – C. 6-8.

Павличко Д. До української мови: Вірш // Літ. Україна. – 2006. – 23 лют. – С. 1.

Салига Т. Нам треба бути українцями // Літ. Україна. – 2006 .– 30 берез.– С.1,8.

Ткаченко О. Шлях мовного самоствердження: (До політ. передумов подальшого розв. укр. мови) // Дніпро. – 2002. – № 9/10. – C. 91-95.

Яворівський В. На майдані: [Публ. роздуми з приводу мовн. пробл. в Україні] // Літ. Україна. – 2006. – 22 черв. – С. 3.

Я й українська мова: [Про те, якою мовою молодь хоче спілкуватися у повсякден. житті] // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 5. – C. 4-8.

Василенко В. Двовладдя мов...: [Вірш] // Літ. Україна. – 2006. – 23 берез.– С. 2.

Мова – невмирущий скарб народу: Бібліогр. покажч. / Уклад. Г.Авраменко, О.Кізян; Вінниц. ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, Вінниц. ДПУ ім. М.М.Коцюбинського. – Вінниця, 2000. – 57 с.

 

Сценарії

Бузулан Г. О слово рідне, хто без тебе я? // Все для вчителя. – 2003. – № 6. – C. 4-7. – (Газ.).

Герасименко Л. Мова наша солов’їна: Свято рідної мови // Розкажіть онуку. – 2002. – № 15/16. – C. 20-23. – (Газ.).

Голянська А.М. Рідну мову буду знати, берегти і поважати // Розкажіть онуку. – 2005. – Лип. (№ 13/14). – C. 17-19.

Грицик М. Божий дар // Укр. культура. – 2003. – № 3/4. – C. 36-37.

Досяк І.М. Мова – правдивий свідок історії: Виховна година // Розкажіть онуку. – 2004. – Груд. (№ 34/35). – C. 5-9.

Кібальчич Н. Мова наша солов’їна // Початк. освіта. – 2005. – Лют. (№ 5).– C. 30-32.

Ковтун В. У тобі – великого народу, ніжна і замріяна душа...: Мовне свято для учнів 5-х класів // Шкіл. світ. – 2005. – Лип. (№ 25/28). – C. 29-31.

 Красоткіна Н. Свято рідної мови // Початк. освіта. – 2005. – Лют. (№ 5). – C. 24-27.

Линник С. Слово наше рідне!..: До Дня укр. писемності та мови // Шкіл. світ. – 2005. – Лип. (№ 25/28).– C. 27-28.

Мужай, прекрасна наша мово // Розкажіть онуку. – 2004. – Груд. (№ 34/35). – C. 16.

Новікова Л.Ф. Ой, яка чудова українська мова! // Розкажіть онуку. – 2004. – Січ. (№ 1/2). – C. 4-7.

Павлова Н. Цвіти й сяй, моя державна!: [Сцен. свята рідної мови] // Все для вчителя. – 2005. – Січ. (№ 1/2). – C. 76-77.

Панщанна В.О. Розвиток української мови // Все для вчителя. – 2004. – Серп. (№ 22/23). – C. 15-17.

Подранецька Н. Як парость виноградної лози, плекайте мову… // Все для вчителя. – 2005. – Січ. (№ 1/2). – C. 71-73.

Роянова А.М. О мово! Хто без тебе я? // Позаклас. час. – 2006.– № 1/2. – C. 35-37.

Рубальська Н. Мово рідна, слово рідне: [Свято для дітей 6-7 років] // Дошк. виховання. – 2001. – № 10. – C. 28-31.

Сміщенко В.О. Солов’їну, барвінкову, колосисту – на віки – українську рідну мову в дар мені дали батьки: Свято рідної мови // Розкажіть онуку. – 2004. – Груд. (№ 34/35). – C. 2-4.

Сокур С.І. Мова наша солов’їна // Розкажіть онуку. – 2004. – Груд. (№ 34/35). – C. 12-15.

Щерба Т. Передаймо нащадкам наш скарб – рідну мову: До Міжнар. дня рідної мови // Шкіл. світ. – 2004. – Серп. (№ 29/32). – C. 54-55.

Ярченко А. Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас: [укр. мову] // Розкажіть онуку. – 2002. – № 11/12. – C. 36-40. – (Газ.).  

 Підготувала Г.Авраменко

---

 

 

 Двомовнiсть чи дволичнiсть?

(Мовне питання в Україні: консолідація, а не розкол)

 

Методично-бібліографічні матеріали

 

Укладач, автор вступної статті     В.Циганюк

 Укладач бібліографії     Г.Авраменко

Обробка сценаріїв     О.Кізян

 

Редагування:     М.Спиця, Г.Авраменко, О.Кізян

Графіка     Ю.Дончак

 

Комп’ютерна верстка, оригінал-макет, дизайн     Н.Спиця

 Тиражування     Г.Стратієнко

 

Відповідальний за випуск     В.Циганюк

 

Підписано до друку 26.06.2006. Формат 60х84/16. Папір офсетний.

Умовн. друк. арк. 2.75. Тираж 50 прим.

 

Виготовлено на поліграфічній базі ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

тел. 32-20-34.