Пограничне положення Поділля й порівнююча легкість проникання сюди західньо-европейських впливів спричинилися до того, що метеорологічні спостереження на Поділлі почалися доволі рано. В архівах установ Кам'янця збереглися, наприклад, записи, що відносяться до 30-х та 40-х років минулого століття; збереглися також і зведення - краще-б мовити - спроби зведень, що мали метою документально освітити питання про клімат Поділля й друкувалися в ріжних періодичних та інформаційних   виданнях   офіційного   характеру.

А що Кам'янець протягом майже півстоліття був єдиним на Поділлі пунктом з приладами для метеорологічних спостережень, то говорити за клімат Поділля на підставі цих даних, напевно було б до якоїсь міри сміливо. Опріч того й самі спостереження, що не раз переривалися й були не дуже-то добре обставлені з боку технічного, не можна вважати за цілком певне джерело відомостів. До того й складалися ці зведення людьми часто випадковими. Через це весь матеріял цей тепер є цікавий переважно з боку історичного. Проте певна традиція в справі метеорологічних спостережень на Поділлі утворилася. Це виразно виявилося в 70-х роках минулого століття, коли Головна Фізична Обсерваторія заходилася вперше коло організації загальнодержавної сітки метстанцій, а також пізніше в 80-х—90-х роках, у період виникання місцевих сіток – південно-західньої О. В. Клосовського та придніпрянської Обсерваторії колишнього Університету св. Володимира.

На цей власне час і припадає відновлення праць Кам'янець-Подільської станції, що в половині минулого століття деякий час не працювала. Тоді ж виникли станції: при Немирівській Гімназії, на Деребчинському досвідному полі, у Плотянському маєтку був. кн. Трубецького, у Волковинцях (коло Деражні), в Єфимівці, у Жмеринці та в де-яких инших  пунктах.

Працюючи безустанно протягом низки років (Кам'янецька до 1921 р., Деребчинська до 1912 р., Плотянська до 1918 р.), ці станції дали надзвичайно цінний матеріял для кліматичної характеристики Поділля. Коло цього ж часу виникає досить густа сітка метстанцій при цукроварнях, яких до війни було понад 50-ть: кожна цукроварня мала тоді принаймні одну станцію. На жаль, відсутність у цій справі певної планомірности, а надто не зовсім виразно поставлена мета організації, помітно відбилися на якості здобутого від цих праць матеріялу.

Ще негативнішу ролю відограло тут те, що тільки незначна частина метстанцій при цукроварнях вважала за свій обов'язок подавати спостереження до тодішнього загальнодержавного метацентру - Головної Фізичної Обсерваторії.

Більша ж частина переправляла їх напівконспіративно до Кракова та до Варшави, іґноруючи російські метустанови й не зав'язуючи з ними жадних ділових стосунків; тому матеріял цей для сучасного кліматоґрафа Поділля є почасти втрачений. Нарешті, частина цукроварських метстанцій зовсім нікуди не відсилала копій своїх спостережень, дарма що місцями вони велися довго й з належною старанністю; під час громадянської війни вони пропали безповоротно.

Хронолоґічно останнім метеоролоґічним заходом нзк. Поділлі було утворення (1906 р.) в Н. Ольчадаєві Могилівського повіту першорядної маґнетно-метеоролоґічної обсерваторії в маєтку був. Графа Д. І. Моркова. З широкими плянами в майбутньому, з першорядними технічними засобами до аерологічних приладів включно, ця обсерваторія скоро розвинула неабияку діяльність і заняла почесне місце посеред инших старіших метеорологічних установ. Можна було сподіватися, що в майбутньому ця обсерваторія стане за керівничий центр метеорологічної сітки на Поділлі. Та сталося инакше: в 1918 р., в період розвалу фронту, Н. Ольчадаївську обсерваторію при обставинах ще нез'ясованих як слід і досі, було знищено до щенту; тоді ж разом із архівом безслідно зникло дуже цінне (навіть за тодішніх часів) технічне обладновання.

Так чи инак, а вже 20 - 25 років назад, в архівах російських метустанов був значний матеріял, що як би його розробити, можна б було і зарисувати загальні риси кліматичної структури Поділля з його макро-кліматичними взаємовідносинами, і намітити шлях дальніших кліматологічних досліджень для з'ясування властивих краєві мікрокліматичних дета-лів. На жаль, цей матеріял не був використаний зовсім. Єдину відому нам спробу більш-менш систематичного зведення кліматологічних даних (по Поділлю, як складовій частині колишнього південно-західнього краю) ми знаходимо у виданих Обсерваторією Одеського Університету в 1899 році „Материалах по климатологии юго - запада России". Сюди ввійшли дані по де-яких станціях Поділля. Тут і знайти можна величини многолітніх пересічних опадів по де-кількох пунктах Губерні. Пізніше в 1905 р. Плотянською Сільсько-Господарчою досвідною станцією опубліковано було невелике кліматографічне зведення метеорологічних даних здобутих станцією за перше 10-ліття. Це зведення можна розглядати як досвід,—що правда, мало продуктивний, бо й цю працю виконано було не фахівцем, - монографії клімату південного Поділля.

Багато пізніше, вже в часи військової розрухи (в 1916—1917 р.), всі дані Плотянської станції було мною перероблено знову, після чого вийшла досить велика праця, спеціяльно присвячена кліматографії півдня Поділля, та обставини ріжного роду затримали опублікування її й досі. Майже одночасно з цим (в 1918 - 19 р.) бюро природно - історичних досліджень Поділля, що виникло коло цього часу при агрономічному відділі колишнього Подільського Земства, заходилося коло опрацьовання кліматологічних даних по Кам'янцю, але ж довести його до кінця не встигло; здобутий при цьому багатий картографічний матеріял (здебільшого діяґрами) зостається неопублікований і навіть невпорядкований до цієї пори.

Політичні події, що вибухли під цей час, обернувши Поділля в арену безперестанних інтервенцій та громадянської війни, надовго позбавили можливости провадити хоч будь-які систематичні досліди. Цієї доби знищено було до щенту метсітку Поділля й зруйновано архіви більшости метстанцій. Усе це надзвичайно ускладнило провадження яких-будь широких кліматографічних праць.   Річ   у  тім,   що  до   1917 року  центральним метеорологічним архівом для всього обширу колишньої Російської Імперії був архів Голови Фізичної Обсерваторії, куди роками поступали дані спостережень зі всіх станцій. З часу політичного відокремлення України зв’язок останньої з колишнім загально-державним метеорологічним центром обірвався. Через це насамперед стався певний нелад у низовій організації. Опріч того, коли утворювався самостійний метцентр України (таким з 1921 року є Укрмет), то не було передбачено передачі до нього архівних матеріялів, що поступали в свій час до Голови. Фіз. Обсерваторії з території теперішньої України. Тому тепер на Вкраїні немає досить повної колекції матеріялів потрібних для кліматографічних праць.

Це робить дослідження в метеорологічній царині надзвичайно тяжким. Таке скрутне становище випало й на мою долю: не дивлячись на всі мої заходи, мені пощастило одержати в своє розпорядження лише незначну частину того матеріялу спостережень, що послало свого часу Поділля до Гол. Фіз. Обсерваторії й що можна було-б використати, як би архів Обсерваторії для потреб місцевих дослідників був приступніший. Через це мені прийшлося значно звузити намічене спочатку завдання: я обмежився нарисом схематичних контурів клімату Поділля, з'ясуванням макрокліматичних ліній; розвязання ж питання про деталі цієї структури, дуже важливі з практичного боку, я примушений був відкласти до того часу, коли користування необхідним матеріялом буде полегчено й сама праця дослідника провадитиметься в кращих умовах.

Коли не вважати на загальні Географічні взаємовідносини, кліматичні умови Поділля залежать в значній мірі від того, що лінія, яка поділяє територію губерні на дві рівні частини (вона проходить від Могилева до Жмеринки й далі на схід), сходиться приблизно з пересічним річним положенням так званої вісі позатропічного максимума - основної вітроподільної лінії всієї північної півкулі. Остання, як відомо, характеризується тим, що на північ од неї переважають західні та південні течії, а на південь - північні та східні.

Така власне зміна вітрів у межах Правобережної України й спостерегається при переході через 48 - 49 Географічний рівнолежник.

У Київі (50 ¹/2 ґрад. широти) переважним напрямком вітру W. та SW., у Житомірі (50 ¹/4 ґрад.). W. та NW., в Кам'янці (48¹/2 ґрад.) і Кишиневі (47 град.) - NW. та SO., в Умані (48 ³/4) ґрад. шир.-N. та NW. у Сороках (48 ґрад.) -W., NW. та S., у Кривому Розі (48 ґрад.) - О., N та N0., в Ананієві (47 ³/4 ґрад.) - NW. О. та SO., у Миколаєві (47 ґрад ) - NO. та N.

Що південні й західні вітри через своє океанічне походження в межах Европи є вітрами переважно теплими, а вохкими завжди, північні ж та східні, як континентальні, є завжди сухими, то присутність зазначених взаємовідносин наперед уже, незалежно від инших місцевих деталів, указує на неминучий поділ Поділля на два мікрокліматичні райони: північний - з перевагою західніх повітряних течій та південний з пануючими східніми течіями. Справді - ж ця диференціяція є трохи складніша. Положення вісі позатропічного максимума не зостається постійним: на протязі року вісь пророблює певний цікль переміщень, посуваючись восени та взімку на південь, приблизно до лінії Кишинів - Катеринослав; вліті вона відходить на північ до лінії Здолбуново - Кременчук. Через це в зімові місяці тільки крайній південь Поділля зостається в районі панування східніх вітрів. Зате літом тільки в північній частині губерні можна спостерегати перевагу південно - західньої складової рухів повітря.

Виходить, що крім крайньої північної смуги (північних частин Кам'янецької, Проскурівської та Вінницької округ), яка протягом цілого року не виходить із панування західніх повітрових течій, та крайньої південної (півд. частин Тульчинської й Гайсинської округ), що цілий рік перебуває в сфері північних та східніх вітрів, на обширі Поділля є широка промежна смуга. Ця смуга весною й літом увіходить у склад південно-кліматичного району, а восени й зімою - північного. Та це ще не все. Під впливом близькости теплих морів, маґістральна лінія основного баричного гребеня як раз у межах меридіянів губерні між Дніпром і Дністром помітно знижується, утворюючи так звану баричну сідловину. Пересічно за - рік центр її лежить коло дніпрових порогів при двох підняттях та при двох же схилах: одно підняття йде на схід - по лінії Катеринослав - Харків і далі в бік азійського максимума тиснення, друге - на захід - вздовж лінії карпатських перевалів, у бік середньо-европейського видолинку атлантичного обсягу високого тиснення; схили йдуть на південний захід у бік Балтійського моря й на південь у напрямку до Чорного. Однак окремі частини цієї баричної системи є розвинені не однаково симетрично й виявляють протягом року не зовсім згідні зміни. Це викликає цілий цікль спеціяльних клімато-синоптичних ефектів.

Найменш стійка частина сідловини це східня, що включає в себе підняття до азійського максимума та чорноморсько-азовський схил. Вона доходить найбільшого розвитку й набирає домінуючого значіння в другу половину зіми. Точка перегинання баричної сідловини відсувається в цей час на захід до верхів'їв Дністра. Усе Поділля тоді разом із місцевостями, що лежать звідси на південь і схід, опиняється в сфері впливу баричного обсягу високого тиснення з центром у позауральських степах і сухих холодних вітрів зі східньої частини обрію. Ці вітри помітно затримують тут наступлення тривкого весіннього тепла. Наразі одночасно з цим розвивається й південний баричний схил, то тиснення в східній частині Чорного моря стає помітно зниженим. Через це виникають затяжні з північно-східньої частини компасу вітри з завірюхами й снігом на обширі всього Правобережжя.

Одначе така синоптична кон'юнктура не відзначається особливою стійкістю. Формуючись зімою в період значного пониження температури на крайньому сході Европи, вона, коли настає весіннє тепло, починає потроху розсосуватися, аж поки зовсім анулюється в половині травня. У цей час разом із зазначеними взаємовідносинами помічається значне ослаблення північних обсягів низького тиснення й через це кінець-кінцем весінній перехід, а надто перша його половина, поки процес деструкції сибірського максимуму перейде певну межу, відзначається на обширі всього Поділля (як і в місцевостях на південь та схід звідси), помітним зміцненням східніх антиціклонних впливів.

Останні звичайно приносять із собою сухість повітря й більш-менш сильні східні вітри з властивими їм температурними надмірностями. Панування погоди цього типу продовжується аж поки   західній   обсяг  високого тиснення (середньо - европейський антиціклонний видолинок), який  весінній час проґресивно зміцнюється й одсувається до океану подужчає до того, що його впливи — з початком їх встановлюється режим так званих перехідних дощів - беруть гору над східніми.

Найближчий імпульс до цього становить те, що обсяг пониженого тиснення, який за зіми ще утворюється на південних морях, пізньої весни, що-більше деструктується східній максимум, та відходить до океану західній, поступово просовується до континенту. Він охоплює значну частину території південно-східньої Европи й прилучається своїми східніми секторами до західніх секторів літнього азійського мінімума. На півночі Поділля цей перелом погоди, що становить для сільського господарства найважливіший момент річного кліматичного ціклю, настає звичайно вже на початку травня; у південніших частинах губерні він опізнюється з на два тижні. Це утворює досить тяжкі умови для травневої веґетації, що терпить од ясно виявленої посухи. Охоплюючи під літо весь обшир Поділля, режим перемоги західніх течій повітря держиться протягом усього літа, аж поки через нове зміцнення азійського максимума, з початку календарної осени знову переважать впливи східньої групи. Одначе цей момент за цілою низкою причин особливо гостро не визначається. Далеко більше значіння тут має зміцнення ціклонової діяльности на північно-европейських водних розлогах, яке спостерегається цього ж часу; воно викликає пересув основної баричної вісі на південь.

Одночасно з цим повстає низка метеорологічних чинників, що викликають надзвичайну несталість погоди на протязі цілої третини року - з листопаду по лютий. Беручи на увагу чисто практичні міркування, вважаю за потрібне на розгляді цих чинників трохи докладніше зупинитись. Відомо передусім, що всякий баричний режим припускає ріжні типи сполучень синоптичних деталів. Положення це стверджується і в разі ланування т. зв. західньо-антиціклонних впливів, динамічна суть яких визначабться знаходженням основного ядра високого тиснення в межах західньої або центральної Европи. Окремі варіянти цього типу можуть бути досить відмінні.

Як у районі західніх галузів Гольфштрому температура підвищується, то східні його галузі, що в їх склад увіходить весь Ісландсько-скандинавський район та більша частина Барентсового моря, стають навпаки відносно холодні (сполучення особливо типове для першої половини осени, коли тепла вода з Мехиканської затоки не дійшла ще до берегів Европи і здебільшого для весни, коли тануть полярні льоди. Ці східні Гольфштромові галузі стають ареною розвитку місцевих антиціклонних ядрів великої удільної сили, які спускаючись до середньої Европи, скупчуються тут поздовж гребеня альпійсько - карпатського гірного масиву. Дальніший шлях розвитку цього процесу такий. Наколи одночасно з західньою відногою максимума є добре розвинена і східня, то вони злучаються в прикарпатському районі; своєю сукупністю вони утворюють суцільний бар'єр що заступає дорогу теплому океанічному повітрю до південного сходу Европи. Лінія баричної влоговини вирівнюється й через це вся південно-степова смуга України опиняється в сфері впливу північних повітряних течій, що звязані зі стійким зниженням температури. Південне Поділля входить звичайно в цей район цілком. Що до північної його частини, то вона попадає у вказані умови тільки тоді, коли основна барична вісь значно зсаджується на північ. Однак це трапляється досить   рідко. Значно частіше віднога східнього мінімума при зазначеному сполученні загальних умов буває трохи недорозвиненою як абсолютно, так і проти західньої: тоді лінія перегинання сідла відходить звичайно на схід. У цей час водні розлоги південних морів являються проти суходолу перегрітими і через це тут виникають місцеві пониження тиснення; звичайно вони набирають характеру рухливих депресій і потім втягуються поздовж меридіянового жолоба сідловини на північ - од пониззя Дністра та Дніпра до верхньої Волги й од Азовського моря до Царицину - й далі на Урал.

Пануючі в передній частині цих депресій теплі морські вітри часто йдуть у супроводі дуже різкого, хоч і надзвичайно нестійкого, підвищення температури. Иноді буває досить кількох годин, надто пізньої осени та наприкінці зіми, як теплі вітри передніх секторів депресії, що й не пройде центр останньої, змінюються на холодні тилові вітри (найчастіше північно-західнього напрямку); ці вітри різкістю не відстають од американських Northers’ib і, подібно до останнів, несуть із собою пониження три на 10 - 20 Ґрад. на добу. Північна та південна половини Поділля підпадають цим змінам мало не однаково: у південній половині - мабуть через безлісся й одкриту місцевість -температурні скакання бувають навіть гостріші, ніж у північній.

Ще більша в таких разах одмінність спостерегається між східніми - прибузькими та західніми - придністрянськими округами губерні. Це повстає з того, що одним із досить густо поширених шляхів депресій, які підіймаються з півдня й приносять із собою вищезазначені зміни температури, є шлях од гирла Дунаю на Київ.

Цим шляхом ідучи, депресії своєю передньою теплою частиною захоплюють тільки иноді східні округи Поділля, тому при переході в тилову, холодну частину, зміни температури виявляються особливо помітними. З другого боку, придністрянські округи Поділля, з заходу прикриті передгір'ям Карпат, захищаються в деякій мірі від впливу північно–західніх вітрів, і через це температурний ефект останніх тут помітно є зм'якшений. Це пом'якшення, як побачимо далі, особливо виразно помітно, коли температура понижується. Пониження ці в західніх округах Поділля бувають не такі часті й різкі, як у східніх, а підвищення три що до інтенсивности й повторносте і там і там трохи не однакові. На підставі цього треба гадати, шо захисна роля карпатського передгір'я значніша, ніж це звичайно вважають.

Цілком инші синоптичні умови утворюються в тому разі, коли являються перегрітими східні галузі Гольфштрому (тип пізньої осени й першої половини зіми). Океанічний мінімум тиснення знаходиться тоді між Ісландією та Скадинавією, а через центральну Европу, приблизно в меридіянах Італії, проходить смуга значно пониженого тиснення. Що передня її частина уявляє з себе район виключно теплих та вохких повітрових течій, то повстання подібної кон'юнктури завжди звязано з помітним пом'якшенням умов погоди на території всього Правобережжя.

Ще більше цьому сприяє те, що звичайний чинник порушення цієї м'ягкости пізньої осени — середньо-европейська віднога атлантичного обсягу високого тиснення в періоди особливо сильного розвинення зазначеного сполучення умов - цілком майже анулюється. Характерне для таких періодів довгочасне підвищення т-ри спостерегається по всьому Поділлі цілком, але в придністрянських округах воно звичайно значніше, ніж у прибузьких, очевидячки тому, що Придністряищина проти Прибужжя ближче до центру збурення. Опріч   того,  Придністряищина   в   таких   разах прикрита від проникання   холодних   струменів  східніх вітрів, що   відтікають од азійського максимума, гребенем Дністро-Бузького вододілу.

Через це тепле повітря з південних морів тече цього часу по долині Дністра, як по жолобові; схил же до Бога не має такого прикриття, а тому цей район охоплюється в таких разах лише периферичними слабішими струменями теплового повітряного потоку. Є нарешті вказівки на можливість чисто фенного впливу карпатського передгір'я.

Так чи инакше з наведеного видко, що в додаток до двох основних кліматичних районів губерні - північного та південного, походження яких звязано з загальними аеродинамічними умовами, в низці випадків явно визначається диференціяція по місцевій топографічній відзнаці: місцевості, що лежать на захід од Дністро-Бузького вододілу, виявляють риси помітно зм'якшеного клімату проти місцевостів, що на схід од цього вододілу.

Переходячи після цього до квантитативної оцінки зауважених у всіх наведених випадках баричних змін, ми повинні визнати, що режим Поділля все ж таки спокійний. Відомо, що головна маса європейських депресій і повстає, і розвивається в межах північної частини Атлантичного океану, посовуючись потім у східньому або в північно-східньому напрямку. Район вступлення їх на суходіл лежить звичайно між Німецьким морем і північним кінцем Скандинавії, а тому природньо, що території України вони майже не зачіплюють. Винятком є лише ґрупа мінімумів, що зароджуються на Німецькому морі й звідси посуваються поздовж Балтійського надбережжя до верхів'їв Дніпра. У дальшому їх шляхи розходяться: в одних випадках вони йдуть далі на північний захід; ці випадки для кліматографії України жадного інтересу не уявляють; у инших випадках мінімуми, навпаки, ухиляються на південь і доходять майже до Азовського моря, несучи з собою відповідні зміни погоди. Поділля вони зачіпляють звичайно своїми південними секторами частіш периферичними - рідше центральними, а тому проходження їх з особливо різкими хитаннями температури незв'язане.

Инша справа з опадами, що з проходженням цієї групи мінімумів бувають дуже значні во всі пори року, а надто в-осени та зімою. Друга ґрупа депресій, що їх проходження по території України звязано з неменшими змінами погоди, бере свій початок у Біскайській затоці; через Італію й Дунайську низину, а иноді й через Угорщину, вона вступає в межі України, прямуючи до верхів'їв Дніпра й далі на північний схід (здебільшого зімою) або майже по рівнобіжнику до пониззя Волги. Через Поділля депресії проходять мало не завжди центральною своєю частиною; проходження їх тому звичайно супроводиться різкими скачками барометру, відповідними цьому змінами температури, зміцненнями вітру до розміру бурі (зімою хуртовинами) і значними опадами, літом у формі зливних дощів, що иноді набирають страшенної сили.

Що до барометричних максимумів, то так звані рухливі актиціклони показуються в межах європейського континенту хоч на північнім його кінці, хоч на берегах Атлантичного океану. Максимуми першої категорії безпосередньо не впливають на характер погоди району, який ми розглядаємо. Справа в тім, що в звязку з загальними динамічними взаємовідносинами, періоди проходження цих максимумів, по крайній півночі чи північному сході Европи являються періодами довгочасного, дарма що неглибокого (особливо літнього часу), зниження тиснення в Дністро-Бузькому районі. Це викликає тут в загальному підсумку коло 20% опадів всієї кількосте за рік. Зовсім иншу ролю відограють максимуми, що надходять з Атлантичного океану й навіть з Норвезького моря. Поширюючись на схід або на південний схід, вони приносять значне й при тому помітно виявлене підвищення тиснення на всю Україну, а на Правобережжя й поготів. Звідси виникає низка важливих змін погоди, що швидко минають або й затягуються потрохи.

Ці максимуми, як і вищезгадані дві групи депресій, належать до категорії вельми активних що до динаміки, дарма що з рухом у південно-східньому напрямку вони трохи розпливаються. Через це звязані з ними баричні зміни не перевищують 15 - 20 мм. на добу, як тиснення знижується, та 20 - 25 мм. як воно підвищується. Ці величини для більшости місцевостів Поділля є рекордні - вони спостерегаються зовсім не щороку*), але значно уступають тому, що показують спостереження в північніших місцевостях, яким відомі зміни барометру за добу на 30 мм., а то й більше.

Характерно однак, що зауважене цими даними зм'якшення баричних хитань проти північніших місцевостів не супроводиться відповідним зм'якшенням сили вітру, а надто в південних напівстепових округах Поділля. Навпаки, норми швидкости вітру, певно, через відсутність будь яких значних природніх перегород, тут являються навіть збільшеними проти континентальних обширів північної та середньої Росії. Там швидкість вітру більша за 15 метр. у секунду вважається за дуже значну, а швидкість у 20 метр. - майже крайньою, а Поділля, надто південне, особливо при літніх грозових шквалах, знає й більші швидкості (до 40 - 50 метр, у сек.), Але затяжні періоди бурних вітрів тут дуже рідкі й цим Поділля різко відріжняється від чорноморської смуги, що лежить на південь од нього. Найбільшою силою, як і всюди в межах європейського континенту, відзначаються з одного боку південні та південно-східні вітри (вітри передньої частини депресії), а з другого боку північно-західні (тилові вітри мінімумів), при чому на півдні Поділля ці останні беруть рішучу перемогу над иншими бурними вітрами.

Змальована на попередніх сторінках схема річної зміни баричних умов у значній мірі наперед вказує не тільки на основні риси режиму вітрів, але й на низку инших кліматичних взаємовідносин. Що барична вісь, яко лінія найвищого тиснення, у всякий момент уявляє з себе й вісь вітроділу, то віднога азійського максимума, яка притягується зі сходу (зімою й навесні до меридіянів Дніпра, восени—трохи менше), є районом переваги в південній своїй частині східніх та північно - східніх вітрів. У той же час південний схил західнього антиціклону являється полем розвитку вітрів північних і північно - західніх румбів. Панування цих вітрів - першої групи в Прибужжі, другої в Придністрянщині - становить типову рису півдня Поділля. Ці вітри через умови свого походження є сухими вітрами і через це перевага їх безпосередньо звязана з ясно виявленою тенденцією посухи в зазначеній частині Поділля.

У цілком инших умовах знаходяться північні округи. Північний схил середньо-европейської антиціклонної відноги, що в сфері її впливу знаходиться протягом більшої частини року північне Поділля, є районом панування західніх та північно-західніх вітрів. Крайній кінець східньої баричної  відноги, яка   весінніми   місяцями  присовується  до меридіянів Дніпра - й иноді поширює свій вплив на північно-східні   краї Поділля, характеризується пануванням південних вітрів. Усі ці вітри приносять їз собою великі запаси запаси вохкости, тим то для клімату північного Поділля проти південного типовим являється не недостача, а навпаки зайвина опадів.

____________

*) За даними Лаотянської, Кам'янецької, Деребчинської, Н. Ольчадаївської та Вінницької станцій, що взагалі обіймають 34 роки спостережень, випадки зміни тиснень на 20 мм. і по-над за добу спостерегаються по 1 разу в 10 років, на 15 мм. і по-над - що-року 2 - 3 рази. Помітних відмін між північчю та півднем Поділля що до цього немає, мабудь, тому, що ці зміни тиснення бувають звязані з проходженням вищезгаданих південних депресій, які прорізують всю територію Поділля з півдня на північ.

Згідно з існуючими даними, нормальні місячні суми опадів на обширі Правобережної України хитаються літом у межах од 40 до 100 мм, зімою - від 20 до 40 мм, виносячи в пересічних річних 550 - 600 мм. на півночі (Волинська, Полісся, Київ) та 350 мм. на Чорноморському побережжі. Подробиці розподілу за найновішими даними¹) такі:

Ці норми засновано на спостереженнях 1888 - 1912 p., що не включають у собі вохких періодів пересічних 80-их років минулого століття й початку другого десятиліття теперішнього; для декотрих місцевостів Правобережжя вони повинні бути принаймні на 30 % збільшені. У такому разі найвищі нормальні величини річних сум треба визначити в 600 - 650 мм., а місячні в 100 - 20.

Що до Поділля, то на підставі його центрального - посеред инших губернів Правобережжя - Географічного положення, слід би гадати, що в забезпеченні атмосферними опадами воно в многолітніх висновках займе середнє місце.   Справді-ж це не зовсім так: посуваючись з NW кута губерні до SO ми трохи не сповна переходимо всю ґаму існуючих що до цього в межах Правобережжя взаємовідносин. Найбільшу за рік кількість опадів дістає крайній NW кут губерні: тут кількість опадів мало чим менша за те, що показують станції Волинського Полісся та півночі Київської губерні.

____________

1) С. І. Небольсин. Распределение осадков в Европейской России по данным 1888—1912 г  Геофизический сборник т. III.

2) Північна широта, східня довжина від Гринвича в повних градусах.

3) За даними з 1895—1915 р.

Що далі на SO кількість ця зменшується і поздовж лінії, яка йде приблизно від Могилева на Вінницю, річні суми опадів знижуються до 500 мм. Ще південніше, в межах S частин Гайсинщини та Тульчинської округи, ми натрапляємо на більше зниження річних сум - до 450 мм. Нарешті, крайній південь губ. за цими даними вдає лише 400 - 450 мм., тоб-то ледве - 2/3 кількости опадів північного Поділля. Певна річ, ця картина занадто схематична; та це пояснюється цілком тим, що на всьому Правобережжі виявилося тільки 19 пунктів, що задовольняють поставлену в дослідженні Небольсина вимогу (суцільна безперервна 20 - 25 літня низка спостережень та Гарантія точности річних сум до 10, а місячних до 5%). З них тільки 9, що лежать на території Поділля або не далеко від його границь, можна було використати для характеристики місцевих взаємовідносин.

Карта 1.

Детальнішу, хоч може й не таку певну картину (через малий термін спостережень по де-яких станціях, а тому й через неможливість повного порівняння даних) дають „Материалы по климатологии юго-запада России" О. В. Клосовського. Висновки їх у загальних рисах цілком стверджують вищенаведену схему положення, що максимум атмосферного зрошення припадає на крайній NW кут губерні, а мінімум на південний її кінець.

Але, крім того, тут подається одна надзвичайно характерна деталь. Виявляється, власне, що не вважаючи на загальне зменшування річних сум опадів у напрямку з NW на SO, смуга губерні, яка тягнеться поздовж лінії Дністро-Бузького вододілу та щільно примикає до Дністра в межах Могилівської округи, має за рік опадів на 100 мм. менше проти місцевостів на О та W звідси. На півночі губерні, в межах теперішніх Кам'янецької й Проскурівської округ, ця ріжниця згладжується, зате в S частині вона визначається, навпаки, дуже помітно, при чому смуга відносної посухи має тут завширшки зо 100 верстов. Характерно, що далі на 5 сліди цієї смуги знову губляться, ймовірно тому, що південніші місцевості колишніх Ананієвського та Тираспільського повітів Одеської губ. більше забезпечені атмосферною вохкістю за місцевості, які лежать поздовж гребеня Дністро-Бузького вододілу в межах Поділля. Через це ріжниця між північно-західнім кутом губерні та крайнім півднем її виявляється ще більшою, ніж я це зазначив вище за даними Небольсина. Для придністрянської півночі (Волочиськ, Кам'янець і та смуги сумежної з Волинню, дані Клосовського залишають ту саму величину 550 - 600 мм. у рік, що нами наведено вже вище; у той же час південь вододілу в межах губерні має, за даними „Материалов" усього тільки 300 - 400 мм., тоб-то ледве половину зрошення півночі.

Ріжниця між північчю та півднем губерні цим іще не вичерпується. У наведеній вище нами таблиці ми помічаємо дуже виразно виявлену відзнаку річного ходу: найбідніщими на опади являються всюди зімові місяці - з грудня по лютий, з опадами від 65 до 80 мм. у сезон, а найбагатішими літні - червень і липень, з опадами від 130 до 170 мм. у 2 місяці. Але характерно, що, коли в південніших місцевостях, а надто на південному сході (Див. дані по Умані) річний максимум опадів припадає на перший із цих місяців, і липень дає вже помітний спад кривої, 1 у північній половині губерні річний максимум опадів приходиться на липень. Для сільського господарства ця обставина має далеко серйозніше значіння, ніж звичайно вважають. Не менше її значіння й для загальної характеристики клімату. Річ у тім, що спад кривої опадів літом в умовах ґеоґрафічної широти Поділля є безперечний еквівалент приросту температури. Через це наростання суми зайвин од червня на липень є безсумнівним покажчиком повільного росту температури в ці місяці, гарантією температурної помірности літа.

Власне це й характерно для північного Поділля. Навпаки, спад кривої опадів на липень свідчить за неминучість досить гострого підняття температурної кривої цього місяця, віщує липень виразно гарячий і з можливістю довгих бездощових періодів. Для сільсько-господарчої практики це дуже важлива річ і ось чому: хоч польові роботи на крайньому півдні губерні у звязку з наступленням тут веґетаційного періоду й починаються на 2 - 3 тижні раніш проти півночі, та в липні хліба знаходяться ще як раз у такому стані (максимум молочного достигання), коли спад кривої опадів цього місяця, звязаний зі значним ростом температури, може запалити їх, а надто, як вони пізньої сівби. Це часто тут і трапляється.

На півночі губ., де наростання опадів продовжується, цієї небезпеки, власне кажучи, нема й у липні.

Друге, що впадає на око при розгляді наведених нами вище місячних сум опадів, - це дуже повільний приріст місячних сум опадів при переході від березня до квітня, а місяцями навіть тимчасове припинення приросту їх (Див. дані по Умані й Лисаветградові); звертає на себе також увагу помітне зниження кривої опадів на вересень до мінімума, яке в одних місцевостях наближається до зімового, а в инших навіть переважує його. Це свідчить за виразну посушливість клімату першої половини осени й не потребує, певно, жадних пояснень: це явище типове, як відомо, для всієї середньої й південноі Европи і не менше типовим воно є й для   України і зокрема для Поділля.

Цей факт особливих пояснень не потребує. Та й факт відсутности помітного приросту місячних сум з березня, місяця ще   напівзімового, по квітень, коли встановлюється вже цілком весіння погода, вказує не на що инше, як на певну засушливість цього періоду весни. Щоб унаочнити існуючі в цій царині звичайні взаємовідносини, я наведу тут декадні дані для декількох пунктів Поділля й сумежних з ним частин инших губерень, вираховані за спостереженнями 1896 - 1915 p.p.

 Ми бачимо, що в квітні ніде, навіть на півночі губерні, декадні суми не доходять 20 мм., знижуючись на півдні до 10 мм.; це для даної пори року треба вважати за симптом певної посухи. Цю ж картину ми спостерегаємо першої третини травня. Становище починає кращати по мітно тільки з другої третини цього місяця, але спочатку це поліпшення виявляється лише в північній смузі Поділля.

Що-ж до півдня губерні, то він починає діставати доволі за умовами вегетації опадів тільки в кінці травня. Зміни відворотного характеру спостерегаються всюди в серпні та вересні. За даними Уманя й Лисаветграду перший приступ раннє-осінньої засушливости на південному сході губерні помітко вже в першій половині серпня; до кінця цього місяця він є виразно визначений на обширі цілої губерні, доходячи найбільшого розвитку в кінці вересня.

Початок жовтня приносить із собою де-яке підняття кривої опадів, але потім під кінець цього місяця знову повсюди настає пониження не менше за вересневе. Звертає далі на себе увагу факт помітного зниження кривої опадів у середині липня. Виявлений однаково гостро на обширі всієї губерні, він у часі сходиться з моментом найвищої температури за весь рік. Це либонь показує, що даний момент теж характеризується, може бути, й недовгочасною, та досить виразно визначеною перервою дощів.

Наведені нами досі дані виключно стосуються до питання про величини опадів та їх ґеоґрафічний розподіл. Не менший інтерес для кліматографії й простої практики уявляють собою дані про повторність опадів. Найбільше число днів за рік з опадами, як і найбільшу їх кількість, ми зустрічаємо в північно-західньому куті губерні, де повторність опадів доходить 150 - 160 у рік. Звідси на південь це число порівнюючи швидко падає, так що лінія повторности опадів у 120 разах за рік проходить од Кам'янця на Київ; далі на південь зменшення повторности йде вже значно помаліше. Через це місцевості, що мають менше ста днів з опадами, попадаються тільки окремими ізольованими групами в південній частині Дністро-Бузького вододілу та в південно-східньому краю губерні. Разом із цим у північній частині Прибужжя (Вінницька округа) попадаються окремі місцевості, де повторність опадів перевищує 120 раз у рік і місцями підіймається до тої-ж величини, що й у північно-західньому куті губерні.

По окремих порах року величини повторности розподіляються досить рівномірно. Це показує, що умови, через які північ губерні дістає опадів у півтора рази більше проти півдня, особливо помітно не змінюються протягом цілого року. На півночі губерні число днів з опадами хитається в межах 35 - 40 у сезон, на півдні - в межах 25 - 30. Найменше днів з опадами в-осени й тоді, як границя обсягу, що має не більше 20 дощових днів у сезоні, майже сходиться з південною границею Поділля; найбільше опадів приходиться на зіму, коли південна границя обсягу, з понад 40 день з опадами, спускається до лінії Волочиськ - Козятин.

По окремих місцях число днів з опадами хитається в досить широких межах, доходячи максимума зімою й літом (до 14 - 15 днів на півночі та 11-12 на півдні у грудні й січні та знов у червні й липні), та спускаючись до мінімума (на півночі - 9 -10, на півдні 7 - 8 днів у місяць) першої половини осени.

При нормальній для північного Поділля величині річної суми опадів у 550 - 600 мм. та повторности їх у 150 -160 раз у рік, пересічна величина опадів в один дощовий день визначиться близько 4 мм.; майже ту саму величину ми маємо й для півдня Поділля при річній сумі в 400 - 450 мм., та числі днів у 100 -120. Величина ця в районі всього Правобережжя є досить звичайна; вона більше на 30% перевищує норму середньої смуги Росії й свідчить за помітно підвищену в нас інтенсивність опадів проти инших місцевостів східньо-европейської рівнини. Відомо також, що в дійсності кількість опадів у один дощовий день всюди хитається в дуже широких межах, при чому тільки дуже невелике число раз відповідає тим чи иншим пересічним умовам. Ту саму картину ми бачимо й на Поділлі.

За даними Плотянської досвідної станції (в Балтянському перше пов. - придністрянський південь Поділля) із загального числа 2612 днів з опадами, зареєстрованих протягом часу з 1895 по 19.15 р, 1213 днів (тоб-то коло тв загального числа) дали опадів менше за один мм., майже 400 днів (15% заг. числа) дали опадів од 1 до 2 мм., понад 500 днів (20% заг. числа) - од 2 до 5 мм.; така-ж кількість - од 5 до 20 мм. і нарешті 53 дні (2% заг. числа) - по-над 20 мм., при крайньому максимумі в 75 мм. на добу.

Таку саме картину малюють й Уманські дані за цей же час з тою тільки ріжницею, що на долю найслабших опадів в Умані приходиться тільки 39%, на долю опадів од 5 до 20 мм. - 23%, а на долю найзначніших - 9. Кам'янецькі дані протягом часу з 1896 по 1915 р. показують трохи инші взаємовідносини. Число дрібних дощів тут (відсотково) трохи що не таке, як і в Умані (40%); зате число порівнюючи великих опадів (од 5 до 10 та від 10 до 20 мм.) далеко більше проти Плотів та Уманя й становить близько 25°/о заг. числа.

Дуже подібне до цих висновків показують і Вінницькі дані за час з 1903 по 1917 р, та Деребчинські з 1891 по 1912 р. Усе це вказує, що: 1) коло ²/₅ всіх разів опадів (більшість їх приходиться на зіму) має своїм наслідком випадання незначної кількости води, що не перевищує одного мм. в добу, 2) у такому майже числі разів добова кількість опадів хитається в межах од 1 до 5 мм. (помітні, та не сильні дощі), 3) в одному разі з 5 опади перевищують 5 мм. і тільки дуже рідко (і раз на 40 - 50 разів) вони перевищують 20 мм. Особливо помітної відміни між північчю та півднем губ. невидно; однак в північно-західньому куті губ. трохи частішими являються опади помірної сили, а на крайньому південному сході - великі,  що, мабуть, показує на перевагу тут зливних дощів.

А в тім, вказівки на це є й із другого боку. При пересічній величині в 120 - 150 днів з опадами на рік, при ідеально-рівномірному розподілі їх на кожний дощовий день, теоретично повинно приходитися 1¹/₂ - 2 дні сухих; справді ж такого рівномірного розподілу ніде нема. І сухі, і дощові дні всюди розкладаються більш менш довгочасними серіями й що довшою проти теоретичної норми буває пересічна протяжність сухих періодів (при відповідному скороченні дощових), тим більше це впевняє в наявності зливної тенденції.

Для Поділля відкриваються такі взаємовідносини. За даними Лаотянської станції пересічна протяжність найдощовитішого періоду хитатається від 3 днів у липні та серпні до 5 днів - у січні: у той же час пересічна протяжність найсухішого періоду, яка спускається в червні до 6 днів, у жовтні підіймається до 12. Те ж саме ми бачимо і в Умані. У Кам'янці знов инше: там пересічна протяжність найдощовитішого періоду в першій половині осени (найсухіший сезон) не спускається нижче за 5 днів, а протяжність сухого не підіймається по-над 9. Ту ж картину спостерегаємо й у Деребчині й у Вінниці, Тут ріжниця між півднем і північчю виступає дуже виразно.

Типовим для клімату південної части губерні являються короткі приступи дощів, одділені один од одного значно довшими періодами сухої погоди. У північній частині губерні ці величини трохи що не дорівнюють одні одним. Іще цікавіше таке явище: за даними Лаотянської станції за весь 21-літній період її спостережень із загального числа зареєстрованих тут 2613 днів з опадами 2072 дні розподілилися серіями протяжністю в 1 - 2 - 3 максимум у 4 дні, і лише решта 540 днів (коло 1/5 заг. числа) розмістилися в періоди протяжністю в 5 днів і по-над. Таких періодів усього було 91 (пересічно по 8 у рік, з яких 3 припадає на зіму); тільки в 3 разах протяжність періодів доходила або перевищувала 10 днів (крайня величина - 12 днів), при чому з 540 днів, що входять у склад цих періодів, лише 452 було хмарних. Усе це ясно вказує, що на півдні Поділля навіть у періоди, коли опади бувають день у день поспіль, ми зустрічаємося не з „слотою" - за обивательською термінольогією погоди, а з порівнюючи короткими т. зв. перехідними чи смуговими дощами.

У північних округах Поділля картина инша. За Кам'янецькими даними, із загальної кількосте 2862 дощових днів 1002, тоб-то по-над 1/3 увіходить у склад 5-добових та довших періодів, при чому 1,0-ти й більше денну протяжність зареєстровано було 21 раз, а крайню протяжність вираховано в 16 днів. Приблизно такі взаємовідносини маємо й за Вінницькими даними, з тою тільки ріжницею, що тут довгочасні дощові періоди частіші, при чому що-року (в Плотах 1 раз за 7 років) спостерегається суцільний період дощової погоди протягом не менше, як 10 днів (крайній максимум,  як і в Кам'янці 16 днів).

За 50 верст на SW од Вінниці - в районі Дністро - Бузького вододілу, за даними Деребчинського досвідного поля, взаємовідносини знов міняються: тут вони підходять ближче до того, що ми бачили на півдні Поділля. За 21 рік тут зареєстровано всього 100 дощових періодів із протяжністю в 5 днів і по-над; що становить пересічно за рік неповних 5 періодів, і хоч максимальна протяжність одного такого періоду тут дорівнює 21 день (у травні 1897 р.), періодів протяжністю по-над 10 днів за всі 21 рік нараховується тільки 4.

Значність відсотку поєдинчих днів з опадами та той факт, що ці дні часто, а надто теплої пори року - не бувають навіть суспіль хмарними, доводять, що й на півночі Поділля, не зважаюючи на тяжчий плювіометричний режим, ми здебільшого зустрічаємося не зі слотою, не з затяжними дощами, а з тими-ж смуговими, з опадами зливного типу.

Останній висновок не може здаватися несподіваним. Давно ж бо відомо, що Поділля, а надто південні та східні його округи займають головну частину тої смуги, яка характеризується зміцненим розвитком грозової діяльности. Смуга ця в Басарабських підгір'ях Карпат починаючись, тягнется до Дніпра й далі через весь чорноземний обшир до Південного Уралу. Гріз у рік тут буває 20 - 25 і по над.

Опріч того, до числа-днів коли грозові явища буває видко й чутно при їх електричних розрядах, треба накинути ще в два рази більше число днів (30 - 40 на рік), коли грозова діяльність знаходиться ще в стані конструювання та явище визначається лише в формі перехідних дощів і коротких злив. Напруженність останніх иноді буває дуже велика. *) За даними „Материалов" Клосовського, можливі випадки, коли хвилинний прихід води доходить 5 - 6 мм.. тоб-то в 10 раз перевищує ту мінімальну норму, при якій допіру стає помітним явище т. зв. збігу й дощ виразно набирає характеру зливного.

Протяжність таких дощів нормально не велика й обраховується хвилинами, однак, в разі прибуття води, досить 10-15 хвилин, як загальна кількість випавшої води доходить кількох десятків міліметрів; часом вона може перевищити 100 мм. За даними кол. Південно - Західньої сітки подібний випадок був у Вороновицях, коли за добу зібралося опадів 139 мм. (10 – VI - 1897 р.) Та це, властиво, була не злива, бо дощ ішов понад 8 год. і пересічне прибуття води в одну хвилину становило тільки близько 0,25 мм; цікавіший що до цього був випадок у Камінці 4 –VII - 1890 р. коли з прибуванням води в 0,5 мм дощ ішов коло З1/2 год. та загальна кількість випавшої води становила 101 мм.

Близький до цього випадок (103 мм. в добу при 3 годинах протяжности) було зареєстровано 12-VI - 1894 р. на Деребчинському досвідному полі. Слід зауважити, що серед инших губерніє Правобережжя що до повторности подібного роду опадів Поділля займає ясно визначне місце. За даними О. В. Клосовського на кожну 1000 дощових сильних днів (із сумарною кількістю опадів не менше за 40 мм.) дощів приходиться: у Київській та Волинській губ. 4,7 - 4,8, у Басарабській - 5,3, у Херсонській - 6, 1, а в Подільській - 7.

Іще показніші дані для літнього періоду: виявляється, що тоді, як у Волинській губ. на кожну 1000 дощових днів великих злив приходиться 9, у Київській - 10, у Херсонській - 12, то у Подільській їх аж 13 Це, мабудь, свідчить, що районом переважного розвитку зливних явищ є не північ, а південь Поділля - новий доказ ріжниці кліматичних умов цих двох районів.

До цього ж висновку можна прийти й иншим шляхом. За даними спостережень у Ст. Констянтинові, тут що-року з травня по липень буває 250 мм. опадів; вони пересічно розподіляються на 44 дощових дні; це дає пересічну суцільність опадів у 5,(3 мм. У Кам'янці вона дорівнює 5,4 мм. Але у Плотах та Деребчині   при   меншому   числі   днів   (33 - 34) загальна маса води, що випадає цими місяцями не менша за Кам'янецьку. Через це пересічна сила опадів підіймається 6,8 - 7,0 мм., тоб-то майже на 30 відс.

_____________

*) Останній термін не треба розуміти в тому значінні, що надається йому в обивательській мові, яка утотожнює ливний характер опадів з їх ряснотою. Точна наукова термінологія відріжняє зливи,—короткі дощі, що характеризуються інтенсивним прибуттям води в одиницю часу (не менше за 0,5 мм. у хвилину) в супроводі виразного явища „збігу" від так званих великих дощів, що дають великі сумарні величини опадів, незалежно від їх інтенсивности, через одну вже свою протяжність.

Вищою формою опадів є град і через те Поділля, як район інтенсивного розвитку грозових явищ, є місцевість визначно небезпечна від градобою. Старі дані визначають пересічну повторність граду в ріжних місцевостях губерні в 1-2 рази на рік. За „Материялами" О. В. Клосовського намічається два центри підвищеної повторности граду - від 2 до 3 раз на рік; обидва вони лежать у південному Поділлі - один у півд. частині теперішньої Могилівської округи на під'йомі до Дністро - Бузького вододілу, другий - на Богові коло Гайсина.

Північна смуга губерні показує де-які зниження проти південної. Одначе особливо ручитися за певність цих висновків не приходиться, по-перше, через де-яку випадковість самих спостережень, а по-друге, через замалу густість сітки. Як відомо всім, град здебільшого є явище типово-місцевого характеру, а коли так, то робити висновки про губерню на підставі даних 15 - 20 станцій, як це прийшлося свого часу зробити Клосовському, значить свідомо закривати очі на неминучу схематичність і навіть помилковість висновків.

Окрім того слід додати, що для практичних цілів вказаних життям останніх років, для міркувань про ймовірність градобою, взагалі старий матеріял не годиться. Він реєстрував град, як явище фізичне, що займає належне місце в низці инших явищ природи, та дуже мало цікавився градобоєм, як актом с.-господарського життя. Отже тепер для оцінки цього боку справи треба чекати ще кілька років, поки Держстрах назбирає доволі матеріялу по відділу страхової інспекції. Без сумніву, цей матеріял буде докладніший та певніший. Ознайомлення з даними, зібраними Подгубстрахом за останній 1923 рік, дає вже де-яку певність думати, що картина нормального градобиття по окремих місцевостях Поділля буде яскравішою й не такою сприятливою, як це змальовано було старими даними. Як не як треба визнати, що Поділля разом із придніпрянською частиною Київщини належить до місцевостів, що на обширі всієї східньо-европейської рівнини є найнебезпечніші   від градобою.

Щоб закінчити картину нормального розподілу опадів на Поділлі, слід іще зупинитися на питанні про їх форму. З травня по вересень включно звичайною формою опадів є дощ. При цьому можна вважати, що на півдні Поділля ці місяці є абсолютно ґарантовані від снігу; на півночі Поділля в другій половині вересня та в періоди приступу травневих холодів є можливий, як виняток (а надто в травні), і сніг. *) Нормально у північній смузі Поділля перший сніг випадає в останніх числах жовтня, а на півдні - в перших числах листопаду, при чому на Придністрянщині перший сніг випадає на 3 - 4 дні пізніше проти прибузької частини губерні.

Відворотне взаємовідношення ми спостерегаємо на весні. На півдні губерні останній сніг буває між 5-10 числом квітня, на півночі - між 10 - 15 числ. цього місяця. Тут ріжниці і між прибузькою та придністрянською смугою майже не помітно.

Найпізніший сніг звичайно спостерєгається в північній частині Дністро-бузького вододілу. З листопаду починаючи сніг звичайне явище не тільки на півночі, але й на півдні губерні. На Придністрянщині випадків снігу за 6 місяців - листопад - квітень нараховується до 30 ти, у Прибужжі до 40 (тоб-то ледве половина загального числа днів з опадами в ці місяці), а на північному сході губєрні днів зі снігом місцями буває по-над 50-ть, що становить коло 3/5, навіть 2/3 загального числа днів з опадами за цей час.

_________________

*) Слід на увазі мати, що навіть крайній   південь Правобережжя не можна вважати за гарантований од таких спорадичних снігів. Приміром, в Одесі   найпізніший сніг (крупа) зареєстровано  16. V (1919 р.), а найраніший - 27. IX (1906 р ). 

Остання стадія зіми - утворення суцільного снігового настилу - опізнюється проти моменту першого снігу на півдні губєрні тижнів на З, на півночі трохи не на місяць; через це зімовий краєвид встановлюється на Поділлі коло 20 листопаду; на півночі й на півдні - майже рівночасно, а на Придністрянщині (особливо північній) пізніше на днів 5 -10 проти Прибужжя. На весні бачимо відворотну картину: суцільний сніговий настил зчезає на 3 - 4 тижні раніш проти моменту останнього снігу, але південь іде попереду півночі; на півдні сніг цілком сходить з полів коло 20/ІІІ, а в північних округах він держиться мало не до квітня. У наслідок цього, протяг часу між початком зіми й кінцем її на півдні Поділля та на Придністрянщині становить 110 - 120 днів, на північному сході - 130 -140 днів.

Проте подільська зіма, як побачимо далі з розгляду температурних умов країни -тьдуже змінна й нестійка: довгі періоди відлиги - явище тут звичайне навіть посеред календарної зіми; за такими умовами на протязі вказаного 110 - 140 денного періоду тільки з 50 днів на рік у південній смузі губєрні та з 60 - 70 днів у північній сніг покриває поспіль землю. Найстійкіший тут сніг у січні (коло 20 - 25 днів) та в лютому (від 15 - 20 днів) потім  на півночі в березні, а на півдні Поділля в грудні.

Що до кількости води якої набирається що-річно за зіму в формі снігу, то на півдні губєрні й у більшій частині придністрової смуги вона хитається в межах від 75 до 100 мм; у північній половині Поділля вона далеко більша, а в північній частині Проскурівської та Вінницької округ доходить 125 мм. Дарма що й там і тут у формі снігу передається з 20% річної кількости опадів, економічне значіння, цього факту на півночі й на півдні губєрні дуже відмінне. На півдні ми маємо звичайно тільки ізольовані приступи зіми одділені один од одного сильними відлигами, а тому говорити за зімову акумуляцію снігових запасів у тому значінні, як цей термін трактується звичайно в північніших місцевостях, не випадає.

Зімові запаси витрачаються в значній мірі зімою ж таки (під час одлиг) частково й порівнюючи - не продуктивно, великий бо (більший ніж це могло б бути за инших умов) відсоток талої води стікає по схилові ґрунту, не всмокчуючись у нього, почасти через швидкість топлення, почасти через непідхожий температурний стан ґрунту (неповне топлення). Инші умови в північній смузі губєрні. Там зімові відлиги є й рідші й не такі інтенсивні, тим то зчезання снігового краєвиду серед зіми трапляється тільки випадково; вода від топлення снігу під час одлиг вбірається здебільшого снігом таки. Через це значна частина снігових запасів, що випадають за зіму, зберегається в формі снігу до весни й тільки вже при весінньому, остаточному топленні йде на звохчування ґрунту; тим-то спостережені тут умови дуже близько підходять до того, що є типовим для північніших місцевостів.

Відповідно до цього й водний режим Бога в межах Поділля квалітативно є подібний до режиму більшосте річок східньо-европейської рівнини. Лід стає тут у другій половині листопаду й льодова поволока держиться коло 100 днів, - до початку березня. Перед тим як скресає річка, від топлення снігів значно прибуває   вода в  басейні   річки;  у перші дні після криги вона ще збільшується. Ця повідь через обмеженість басейну, порівнюючи невеликі запаси снігу й досить швидке підвищення температури, держиться недовго: за 10 - 15 днів після криги починається раптове зниження водного рівня. Окрім цієї головної, весінньої поводі, часом спостерегається ще літня, менша, в період наступлення річного максимума опадів - серед літа.

Режим Дністра має зовсім инший характер. Води цієї річки збираються з площі, що одною своєю частиною охоплює прикарпатський південь Галичини й Буковину (праві допливи), а другою (ліві допливи) східні округи Галичини й західні - Волині й Поділля. Верхні ліві допливи Дністра, що в своїх верхів'ях зближаються з випливами Бога, характером зміни водовмісту дуже нагадують режим останнього.

Одначе на режимі Дністра це помітно мало, бо площа басейну зазначених допливів становить лише коло 15% всього басейну Дністра. Далеко більшу ролю відограють праві прикарпатські допливи (Стрий, С'єца, Ломниця, Бистриця), що становлять коло 25% загального басейну Дністра. Стікаючи з північних схилів Карпат, ці допливи живляться тамтешніми сніговими запасами й виявляють найбільше прибування води не на весні, як бува за умов нашого клімату з річками, що течуть по рівнині, а посеред літа, в період найінтенсивнішого топлення снігів на карпатських височинах. Це прибуття води в прикарпатських допливах передається й Дністрові, де в кінці червня й з початку липня спостерегається значне підвищення рівня. Де-якими роками це підвищення набирає навіть катастрофічної форми, затоплюючи берегові заплави. У колишній Херсонській губерні, а надто в Тираспільському повіті, такі поводі Дністра систематично шкодять придністрянським садам і городам. На Поділлі поводі стають помітні тільки в районі річки нижче від Могилева, де вони часто погрожують береговим культурним участкам. Взагалі ж весіння повідь на Дністрі виявляється порівнюючи в м'яких формах і цим Дністер примітно визначається серед инших річок   української рівнини.

Отже резюмуючи все вищенаведене про нормальні умови плювіометричного режиму на Поділлі, ми повинні визнати, що цей режим є досить сприятливий, а надто для північної смуги Поділля. Річна сума опадів у 500 - 600 мм. є вищою супроти инших місцевостів східньо - европейської рівнини й задовольняє (иноді аж у зайві) потреби веґетації.

Цілком сприяючим є й розподіл опадів по місцях, з максимумом, що припадає на липень; це, як зауважено вже вище, має своїм наслідком змякшення температурних крайностів літнього часу і зниження кривої опадів весінніми й осінніми місяцями. Особливе значіння має остання обставина, завдяки чому північне Поділля, подібно до місцевостів на південь од нього, має, а надто в першій її половині, суху порівнюючи осінь. Це дуже сприяє ходові обов'язкових у цей сезон польових робіт. Весінній спад кривої опадів у північній смузі Поділля виказується не дуже різко; окрім того зміна східніх атмосферних впливів на західні з установленням режиму перехідних дощів відбувається досить рано, тим то польова рослинність, що має доволі запасів влаги від топлення снігу, переносить весіннє зниження кривої опадів майже безболісно. Цим власне пояснюється той факт, що Поділля одно зі всіх инших губернів кол. Европейської Росії ніразу за останні 100 років не зазнало поголовного неврожаю й не потребувало від держави жадної копійки на насіння чи продовольчої позики, дарма що має дефекти ґрунтів, хиби в землекористуванні й уживає ще примітивних засобів агрономічної техніки. Не зрадила Поділля доля й під час стихійного нещастя 1921 року.

Дощовий режим південного Поділля трохи не такий сприятливий. Передусім загальна річна сума опадів тут не доходить 500 мм., а місцями й 400 мм. Максимум опадів приходиться не на липень, а на червень, через що липнева спека не втрачає своєї різкости. Осіння засушливість тут гостріша, ніж на півночі й це перешкоджає осіннім посівним роботам. Іще гірше справа з весіннім спадом кривої опадів, коли режим перехідних дощів доходить повної сили лише під кінець травня. А що зімових запасів вохкости тут далеко менше проти півночі, а веґетаційний період настає раніш, то протягом травня польова рослинність навіть за нормальних умов терпить наявну недостачу вохкости.

Та не в цьому головна вада плювіометричного режиму країни, а надто напівстепової її смуги. Можна пристосуватися так чи инакше й до загальної недостачі опадів, і до небезпеки запалу хліба перед його достиганням, і до визначно посушливої тенденції пізнє-весіннього періоду. Сучасна аґрономічна наука володіє цілим арсеналом засобів, починаючи з прийомів обробки ґрунту й кінчаючи селекцією, якими вона може досить забезпечити рентабельність господарства при всякому комплексі несприяючих кліматичних чинників. Але для цього необхідна одна умова— самий комплекс повинен мати якусь певну сталість, бо на кожну варіяцію в його складі необхідно протиставити відповідну варіяцію аґротехнічних контр-заходів, а за їх орґанізаційною складністю на це потрібно й часу й засобів.

Отже цієї самої сталости в умовах нашого клімату в нас і нема. Через це найтяжчим фактом нашої сільсько - господарської дійсности є не дефекти пересічних норм клімату, а та незвичайна непостійність дощового режиму, що бувши характерною для всієї південно-степової смуги, так яскраво й одмітно визначається на Поділлі в зміні посушливих та дощових календарних сезонів і навіть цілих років.

Наведена далі таблиця III, що складена за спостереженнями з 1896 по 1915 р. включно та вміщає в собі відомости по 10 пунктах Правобережжя, досить наочно ілюструє вищезазначене. З розгляду наведених у ній даних ми передусім бачимо, що можливі випадки, коли річні суми опадів підіймаються до 700 - 800 мм у середній навіть смузі країни та до 600 - 700 у південній; літні сезони до 200 - 300, осінні - до 150 - 200 мм , весінні до 100 - 200 мм. та місячні до 150 - 200 мм. тоб-то до двійної, трійної й навіть четверної кількости проти звичайної норми.

Так властиво було в 1912 - 13 - 14 р.р. і частково в 1906 р. Однак зустрічаються роки, коли кількості опадів як річних як і сезонних, годі вже говорити за місячні, зменшуються до зовсім незначного рівня. Таким роком для більшосте місцевостів країни був 1904 рік, коли Одеса дістала тільки 228 мм. дощу (найменшу кількість за весь 50 літній період спостережень), Лисаветград та низка пунктів північної смуги губерні – 250 - 300 мм., а Херсонсько -Таврійська берегова смуга - ще менше. Сезонні суми такими роками знижуються до декількох десятків мм., а місячні, як показує наведена таблиця, нерідко доходять і зовсім нуля (0). Іще більші відступлення були в засушливий період 1920 - 21 р.р.

На жаль більша частина метсітки Правобережжя цими роками не працювала, а Поділля цього часу з метеорологічного боку уявляло собою мало не чисту пустелю, тим то й даних по Поділлі, що стосуються до цього періоду, не можна навести. Але в Умані, дані якого можна вважати за показові для південно-східнього кута губерні, за всю другу половину 1920 р. випало всього 119 мм. замісць нормальних 230 мм.

Таблиця    III.

Інтересно, що такі роки, а також і дощові, ґрупуються очевидячки цілими серіями в декілька років підряд. Остання серія дощових років у межах країни спостерегалася під час п'ятиліття 1911 - 1915. Докладно розроблені мною для цього періоду дані показують, що за цей час зайвини опадів на Україні визначилися принаймні в 100 - 50 мм. для річних сум (коло 25% норми) та в 50 - 75 для сезонних. Відворотну картину спостерегаємо в п'ятиліття 1891 - 95 рр., якого дані докладно було досліджено проф. Клосовським в його „Материалах". Дефіціт опадів визначився тоді теж у сумі близькій до 25%; він охопив усю південну смугу країни і через те район чорноморсько -азовського узбережжя дістав тоді тільки 200 - 250 мм. за рік.

Поділля за даними цієї таблиці яким будь виїмком із цього положення ані трохи не являється: навіть північно-західній його кут годен давати такі хитання в сумах опадів як 60 та 180 - у квітні-травні, 80 та 330 влітку й 20 - 230 в-осени. Ще більші ці хитання на півдні (Див. дані таблиці для Плотів та Уманю), де иноді один літній сезон дає опадів більше за річну суму де-котрих повних років, а разом із цим у засушливі роки можлива абсолютна бездощість протягом цілих місяців.

У низці чинників с.-господарчого життя опади займають цілком виключне місце, тому я наведу тут ґрупу даних (таблиця IV - VI), що представляють подробиці плювіометричного режиму Правобережжя для низки пунктів країни протягом веґетаційного періоду (квітень - жовтень); таблиця IV подає межі хитань декадних сум опадів ріжними роками 20-літнього періоду з 1896 по 1915 р.; таблиця V - повторність (число разів за 20 р.) як випадків абсолютної бездощости (цифри під рисою), як і так званої умовної посухи *) (цифри над рисою); нарешті в VI таблиці зібрано дані, що характеризують повторність умовно-посушливих періодів ріжної протяжности.

Несталість плювіометричного режиму, що його окремі риси можна помітити навіть із порівняння місячних та сезонних сум опадів ріжними роками, особливо стає наочною з ознайомлення з декадними даними. Цифровий матеріял таблиці VI-ої вказує насамперед, що крайні найвищі декадні суми опадів усюди, навіть на крайньому півдні смуги, є дуже значні (перевищуючи всюди 100 мм.) і величини їх, хоча й відстають од наведених нами раніше крайніх місячних сум, але не в тій пропорції ¹/₃, що повинна бути за рівномірного розподілу опадів протягом місяця.

Тоді-ж виявляється, що наколи виключити одну-дві декади в середині літа, протягом яких окремі райони можна вважати забезпеченими хоча б мінімальною кількістю опадів, то на протязі решти 7-місячного періоду веґетації не зостається жадної декади, що була б ґарантована від повної посухи.

___________

*) Як відомо, практика життя й науковий агрономічний досвід розріжнюе дві Градації посухи: по-перше абсолютну бездощість і, по-друге, так зв. умовну посуху, коли опади й є, але їх кількість так мала Й розділено їх такими довгими періодами сухої потоди, що практична цінність цих дощів зовсім незначна. Досліди досвідних станцій степової й напівстепової смуги дають підставу вважати, що ізольовані дощі розмірами менше за 5 мм. у ґрунт на глибину коріннів культурних рослин не доходять, а тому з практичного боку не корисні. Через це декадні періоди з опадами не більш 5 мм. вважають за   „умовно-посушливі",

Таблиця   IV.

Таблиця    V.

Найбільше, за даними V таблиці, страждають од цього місцевості країни на весні й в-осени і знову таки найбільше південна смуга країни: в Одесі під час цього 20-літнього періоду 1- ша третина травня 14 разів була умовно-посушливою та 3 рази—цілком бездощовою. Для Кишинева ці цифри: 10 та 3, Лисаветграда - 10 і 2. Кінець квітня й середина травня являються трохи щасливішими; одначе дані по Одеському, Лисаветградському та Катеринославському районах визначають і для цих періодів ймовірність умовної посухи на 50-55 % (тоб-то 1 раз у 2 роки), а абсолютної бездощости - на 15-30% (1 раз у 3-4-5 років). Іще частішими бувають осінні посухи: ймовірність умовно-посушливої погоди вже до середини серпня в багатьох місцевостях країни знову підіймається до 50-60%, а за місяць в окремих районах вона доходить аж 70%. Рівночасно з цим у південній смузі країни підіймається до 50-60% і ймовірність абсолютньої бездощости.

Що-до Поділля, то північ його, як показують дані по Кам'янцю, треба визнати явно щасливими. За всі 20 років тут видалася тільки по 1 разу абсолютно-посушлива декада в травні та червні й 21 раз (із загального числа 120) трапилися декади з опадами не більше за 5 мм. На півдні Поділля умови инші. За Плотянськими даними, абсолютно-посушливих декад немає тільки в останній третині травня, в червні та в першій третині липня; за Уманськими, їх нема з другої третини червня по першу третину липня; що-до повторносте умовно-посушливих календарних декад.то в Плотах вона визначається числами в травні - 22, в червні - 11 та в липні - 10-23-60; в Умані відповідні   числа будуть  18, 12 та 11, тоб-то від 17 до 40 % заг. числа.

Нарешті що-до протяжности посушливих періодів, то за даними таблиці VI у весінній час на обширі всього краю можливі приступи умовно-посушливої погоди протяжністю в 4, а в південній частині краю 5 - 6 декад, тоб-то двох повних місяців підряд; літніми місяцями ця величина трохи меншає, зате під осінь вона на обширі всього краю підіймається до 8 і навіть 9 декад (тоб-то трохи не до повного 3-місячного періоду). Крайня продовженість періодів абсолютної бездощости менша звичайно, але й вона на весні навіть може доходити 20 - 25 днів, а восени в північній частині – 35 - 40, у південній - 50 днів і навіть більше, захоплюючи, таким чином, трохи не повний двохмісячний протяг часу. *)

Таблиця VІ **)

_________________________

*) Така сама взагалі картина спостерегається, як відомо, у всій південній частині центрально-европейських держав; за даними румунської й угорської кліматольогії ці країни не менше за нас знайомі з 2 - 3 місячними періодами бездощости.

**) n - загальне число декад. L—крайня протяжність засушливого періоду в декадах; 2, 3... - чиcло періодів протяжністю  в 2, 3... декади.

Тут слід пояснити, що початок та кінець фактичних бездощових періодів дуже рідко сходиться з початком і кінцем календарних декад і через те, крім підрахунку, яким я спочатку мав намір обмежитися за відсутністю докладнішого матеріялу, я потім перевів підрахунок усіх реальних бездощових періодів протяжністю від 10 днів: понад для Плотів, Кам'янця, У маню й Деребчина (для перших трьох пунктів з 1896, для останнього з 1897 по 1915 р.) і прийшов до таких результатів:

_________________________

*) З 21.VII по 20.VIII.

**) За даними 1896 - 1915 p.p. В 1886 та 1920 р. зареєстровано бездощові періоди протяжністю 40 днів.

***) В   1918 р.-1.

****) В 1918 p.—10. 

Ці дані виразно підкреслюють ріжницю між північною й південною смугою губерні. Не менше виразно стверджують вони ту відміну, яку спостережено що до цього по всьому краю окремими роками, рядом із роками (1895, 1902, 1912), коли навіть у південній смузі губерні найбільша протяжність бездощових періодів не буває більша за 12 діб; нещасливими роками що до цього були роки, коли навіть у південній та середній смузі губерні крайня протяжність суцільних бездощових періодів доходила майже 30 днів, тоб-то величини безумовно катастрофічної. Це, як показують тільки що наведені дані (заг. число бездощових періодів протяжністю 20 днів і понад), буває дуже рідко; на півночі в період вегетації це спостерегається 1-2 рази за 10 років, на півдні частіше - приблизно по 1 разові кожних 2 роки.

Дальші зроблені мною рівноставлення дозволяють установити такі взаємовідносини:

1. Супроти поширеної думки, наче б при посусі в теплі сезони температура неодмінно підіймається та що терміни „засушливий" і „спека" у пристосуванні до цієї пори року є синонімічні, виходить, що в періоди „умовно посушливі" (з опадами не більше за 5 мм. у 10 днів) 3 рази з 10 в умовах Подільського клімату температура знижується. Найчастіше це буває в переходові сезони на весні й в-осени. При цьому спостерегається більш-менш згідне зниження як пересічних добових температур, як і крайніх. Усе ж таки холодні напівзасушливі періоди трапляються дуже рідко, тим часом як жаркі, а надто літньої пори, є явище майже звичайне.
2. Абсолютно сухі декадні періоди температурою є одностайніші. Випадки неґативних одхилень т-ри бувають лише в осени, тим часом як перша половина веґетаційного періоду холодних бездощових періодів, але холоднуватих, зовсім не знає. Та й в-осени в періоди посухи зниження три спостерегається не в пересічних добових та не в максимальних, а здебільшого тільки в мінімальних температурах; це значить, що при абсолютній бездощості, в умовах нашего клімату можуть траплятися сильні ночні охолодження, але денні нагрівання настільки бувають значні в такі періоди, що пересічна температура зостається все таки підвищеною проти норми. Коли посушливі періоди затягаються, то температурні умови знову втрачають свою визначеність: тоді зміни температурних одступлень хоч у той, хоч у другий бік, трапляються не рідко. Але помічається, що навіть коли температура є понижена, як починається посуха, то згодом вона підіймається до норми, ба й вище за ню.
3. Цілковита відсутність опадів є лише вища фаза недостачі в них і через те, коли в якому будь районі зовсім нема опадів протягом досить довгого часу, то разом із ним виявляється ще більший район відносної недостачі опадів - умовної посухи. Отже, коли нема опадів у південному Подільському районі, то відносна посуха в 4 разах з 5 поширюється на всю Правобережну Україну; при чому 3 рази на південній половині, а 2 рази на цілому обширі її зовсім нема опадів. Разом із цим виявляється, що місцеві посухи (і абсолютні й відносні) є явище виключне і кожна 3-тя недостача опадів у південній чи середній смузі Поділля (надто з початку веґетаційного періоду та в-осени) є звязана з повною відсутністю опадів у якій небудь частині Правобережжя (найбільше в Причорноморській смузі). Виявляється ще: а) що недостача чи відсутність опадів у південному Поділлі 9 разів з 10 є сполучена з таким самим явищем і в середній смузі губерні та б) що в північній частині губерні недостає опадів 6 раз, а нема їх тільки 4 рази на кожні 10 раз, коли нема опадів у південній чи середній частині Поділля.

Але як опадів нема в північній частині, то їх нема, або принаймні їх недостає (не більш є як 5 мм. на декаду), в середній смузі губерні та на півдні.

Усе це разом примушує нас визнати, що посуха на Поділлі ані трохи не є факт місцевого значіння та походження: зниження кривої опадів залежить од виявлення тих сил природи, що проходять на величезному просторі; нерідко на Поділлі інтенсивність остаточного ефекту цих сил навіть ослаблюється супроти инших місцевостів.

А що питання про суть цих процесів є безперечно важливе і для кліматології, і для можливости передбачати засушливі періоди на той чи инший термін, то я не обмежився вищенаведеними статистичними обчисленнями й перевів іще синоптичне оброблення того матеріялу, що в мене був.

Для цього з загальної маси даних за 20 років (1896-1915 р р.) для кожного місяця веґетаційного періоду з квітня по жовтень включно я передусім вибрав по 5 випадків найбільших на обширі середньої смуги Правобережної України відхилень опадів у неґативний бік та по 5 випадків найбільших позитивних відхилень. Потім я склав карту пересічного розподілу тиснення в східній половині Европи для кожної з таких календарних ґруп окремо (квітень - сухий та вохкий у зайві, травень - сухий та вохкий у зайві і т. и.). Загальну характеристику плювіометричних і температурних умов досліджених у такий спосіб  68 місяців тут і подано.

Квітень

1901. Температура близька до норми на W. од Дніпра, на 1-2° вища на О. од нього. Опадів од 60 до 80 мм. у N. частинах Басарабії й Поділля та в більшій частині Полтавщини 10 - 20 мм. у районі Дніпрових порогів.
1902. Температура на 1 -.3° вища за норму, надто в О. частині району. Опадів по-над 80 мм.у N. Басарабії - W. Поділля та S. Волині. По Дніпрові, особливо за Дніпром(Полтавщина,Катеринославщина ) сухо (10 - 20 мм.).
1903. Температура близька до норми, опріч Басарабії, де вона на 1° нижча. Опадів зо 100 мм. і по-над, у всій N. половині району. Відносно сухо в Зах. Басарабії та придністрових повітах Херсонщини.
1904. Температура на 1 - 2° вища за норму. Опадів зо 100 мм. на 5. Волині й W. частині Київщини. У районі Херсонського й Басарабського побережжя Чорного моря порівнюючи сухо (20 - 30 мм.).
1905. Т-ра на 2 - 3° вища за норму. Опадів менше за 20 мм. у більшій частині району.
1906. Т-ра на 1 - 3° вища за норму. Майже повна відсутність опадів по Дністрові; опадів 10 – 20 мм. у більшій частині Херсонщини й Киїзщини; 40 - 60 мм. у західній частині району.
1907. Т-ра близька до норми, опріч південної частини району, де вона на  1° нижча.

Опадів менше за 20 мм. в S. част. Київщини та О. частині Катерикославщини; менше за 30 мм. у всій О- половині району; понад 00 мм. у NW Басарабії.

1.  Т-ра на 1 - 2° вища за норму. Опадів од 10 до 20 мм. у більшій частині району, опріч півночі Басарабії, Поділля та Волині.

Травень. 

1897. Температура на 2 - 4° вища за норму. Опадів до 100 мм. у всій середній смузі краю і від 40 до 80 мм. у південних повітах Басарабії та Херсонщини й на Волині.
1898. Т-ра на 1 - 2і нижча за норму в №. частині краю; в решті обширу - близька до норми. Опадів од 60 до 100 мм. у більшій частині краю, опріч нижнього Дніпра.
1899. Т-ра на 2 - 49 вища за норму.

Опадів од 60 до 100 мм. і понад у більшій частині краю, окрім західніх    повітів   Херсонщини  та Лівобережної Задніпрянщини.

1912. Т-ра на 2 - 3° нижча за норму в більшій частині краю. Опадів до 80 -100 мм. у більшій частині місцевостів середньої смуги краю. В S. половині Херсонщини й на Волині сухіше (місцями до 20 - 30 мм.).
1913. Т-ра на 1 - 2° нижча за норму. Опадів по-над 100 мм. в N. Поділлі й на Волині; од 60 - 80 мм. - по Богові; порівнюючи сухо (20-30 мм.) в частині Катери-нославщини.
1914. Т-ра на 1° вища за норму в 5. половині краю, нормальна в решті частин.

Опадів менше за 20 мм. у більшій частині району; на півдні Херсонщини майже повна посуха.

1907. Т-ра на 3-4° вища за норму. Дуже гаряче в SW частині краю. Майже повна відсутність опадів у більшій частині Херсонщини, південних повітах Поділя та Київщини. У решті частин краю опадів од 10 до 30 мм , окрім N. Бесарабії та Поділля, де вони доходять 40 - 60 мм.
1908. Т-ра близька до норми на обширі всього краю. Опадів од 10 до 20 мм. (місцями майже повна посуха) в S. смузі краю від 20 до 30 мм. в середній і від 30 до 40 мм. у північній.
1909. Т-ра на 2° нижча за норму в N. смузі краю; нормальна на Чорному морі. Опадів од 10 до 30 мм. у більшій частині краю, крім Волині. На Дніпрі місцями повна посуха.
1910. Т-ра на 1 - 3° вища за норму, надто в N. смузі краю. Опадів од 10 до 20 мм. у значній частині Київщини, Полтавщини та N. частині Херсонщини. В N.
      Басарабії, Поділля та в районі Дніпрових порогів опадів по-над 40 мм. (місцями до 60 - 80 мм.).

Червень.  

1898. Т-ра на 1° нижча за норму в більшій частині краю. Опадів по-над 100 мм. місцями по Дніпрові; сухіше (40 - 60 мм.) в N. Поділлі   й Басарабії.
1899. Т-ра на 1—2° вища за норму.

Опадів по-над 100 мм. (місцями до 150—200 мм.) в більшій частині краю, крім S. Басарабії.

1909. Т-ра близька до норми. Опадів по-над 100 мм. у більшій частині південної смуги краю. Порівнюючи сухо (20 - 30 мм,) в N. частині Київщини.
1910. Т-ра на 2 - 3 нижча за норму.

Опадів по-над 100 мм. у середній смузі краю і сухіше (30 - 40 мм) на крайньому півдні та на Волині.

1896. Т-ра на 1 - 2° вища за норму. Опадів менш за 40 мм. у більшій частині південної половини краю. На S. Басарабії місцями повна посуха. В N. Басарабії, Поділля й на Волині опадів по-над 100 мм.
1897. Т-ра близька до норми. Сухо (опадів од 20 до 30 мм.) у Басарабії та в N. частині Херсонщини; значні опади (до 100 мм.) по нижньому Дніпрові й на півдні Київщини.
1898. Т-ра на 1 - 2° вища за норму.

Досить сухо (30 - 50 мм.) в N. смузі краю і по південному Дніпрі дуже значні опади (до 100 мм. і по-над).

1915. Т-ра близька до норми. Посушлива погода (опадів 10 - 20 мм.) в багатьох місцевостях середньої та південної смуги краю. В N. частині Басарабії й Поділля опадів більше (до 60 - 80 мм.).

Серпень 

1. Т-ра на 4 - 2° нижча за норму.

Опадів од 60 - 100 мм. у більшій    частині    місцевостів    придніпрового району; у №. частині краю—сухіше (30—60 мм.).

1911. Т-ра близька до норми. Опадів по-над 100 мм. у всій W. половині краю. Порівнюючи сухо (опадів 30 - 40 мм.) на S. Басарабіі.
1912. Т-ра 1 - 3° нижча за норму. Опадів по-над 100 мм. у смузі від Кишинева до Курська. Порівнюючи сухо (опадів од 30 - 40 мм.) по нижньому Дніпрі й місцями на
      Волині.
1913. Т-ра на 1 - 2° нижча за норму. Опадів од   80 до  100 мм. і по-над в місцевостях середньої та північної смуги краю. Сухо (опадів 10 - 30 мм.) на півдні Басарабії.
1914. Т-ра на 2 – 3 нижча за норму. Опадів по-над 100 мм. між Дністром та Богом на півдні Ба-сарабії й півночі Поділля.
1915. Т-ра вища за норму на 2 - 3° у О. частині краю, на 1 - 2° в инших  частинах.

Опадів менше за 20 мм. у місцевостях 5. половини краю. У N. смузі опади доволі значні (50 - 80 мм.).

1898. Т-ра близька до норми. Опадів менше за 20 мм. в більшій частині краю; в місцевостях південної смуги майже повна посуха.

1900.Т-ра на 2-3° вища за норму. Опадів менше за 20 мм. в більшій частині краю, крім N. Поділля. У місцевостях 3. смуги на О. від Дністра майже повна посуха

1903. Т-ра близька до норми. Майже повна відсутність опадів у більшій частині середньої та південної смуги краю. У решті краю опадів 10 - 20   мм.  окрім Волині.
1904. Т-ра близька до норми. Майже повна посуха в №. частині краю; по нижньому Дністрові й у районі Дніпрових порогів опадів 20 - 30 мм.; на Волині до 40 - 50 мм. у решті частині краю сухіше (опадів не менше за 40 мм.).

Вересень. 

1899. Т-ра на 1° вища за норму, опадів по-над 100 мм. в місцевостях середньої та північної частини краю.
1900. Т-ра на 1° нижча за норму. Опади на обширі всього краю не перевищують 40 мм ; у Херсонщині, західній частині Кате-ринославщини й місцями на Волині опади сягають 80 -100 мм.
1901. Т-ра на 1-2° нижча за норму в більшій частині краю.

Опадів по-над 30 мм. у всій південній та середній смузі краю. У Басарабії, Поділлі, місцями на Херсонщині та Катеринославщині - опадів до 60 -80 мм.

1912. Т-ра на 2 - 3° нижча за норму в W частині краю, на 1 - 2° у решті краю.

Опадів по-над 60 мм в більшій частині краю; по-над 100 мм. в більшості місцевостів північної й почасти середньої смуги.

1914. Т-ра на 2 - 3° нижча за нормальну.

Опадів по-над 100 мм. в значній частині середньої та південної смуги краю.

1897. Т-ра на 1 - 3° вища за норму. Опадів менше за 20 мм. в більшій частині краю. У Херсонщині, більшій частині Басарабії та на півдні Київщини майже повна посуха.
1898. Т-ра близька до норми. Майже повна відсутність опадів у більшій частині Херсонщини, Катенославщини та   Полтавщини.
1899. Т-ра на 1° вища за норму, крім 30 частини краю, де вона нормальна. Майже повна відсутність опадів на обширі всього краю.
1900. Т-ра близька до норми. Майже повна посуха в середній смузі краю; у південній смузі від 20 до 40 мм. в N. Басарабії - до 40 - 80 мм.
1901. Т-ра близька до норми. Майже повна посуха в середній та південній частині краю. На Волині й місцями на Поділлі   опадів до 50 мм.

Жовтень. 

1900. Т-ра на 2—3° вища за норму. Опадів од 60 до 100 мм. в більшій частині середньої смуги краю, на О. від Дністра; від 40 до 60 мм. в решті частини, крім Волині, де їх місцями менше за 40 мм.
1901. Т-ра на 1° нижча за норму в 3. смузі краю, на 2° у північній. Опадів по-над 100 мм. в більшій частині Басарабії й по середньому Дніпрові. В решті частини краю - сухіше (опадів од 60 до 80 мм.
1902. Т-ра на 2° нижча за норму в більшій частині краю.

Опадів од 40 до 60 мм. і понад в 5. смузі краю (до 80 мм. по нижньому Дніпрові), у Басарабії й на Волині; сухіше (од 20 до 40 мм.) у решті частини краю.

1896. Т-ра на 4 - 5° вища за норму в більшій частині краю. Майже повна відсутність опадів у більшій частині краю.
1897. Т-ра близька до нормальної.

Опадів менше за 20 мм. у південній та більшій частині середньої смуги краю; до 30 мм. у решті частини, крім Волині, де кількість їх місцями доходила 50 мм.

1907. Т-ра на 1 - 3° вища за норму. Майже повна відсутність опадів у всьому краї, крім Київщини.
1908. Т-ра на 1 - 2° нижча за норму в більшій частині краю. Майже повна відсутність опадів у 5. смузі; опадів 10 - 20 мм. у решті частини краю, крім N. Басарабії й Поділля.
1909. Т-ра близька до норми. Опадів менше за 10 мм. на обширі всього краю. У S. музі майже повна посуха.

Розгляд цих карт вяявляє такі  положення:

1. Усі місяці зі значною зайвиною опадів у районі Правобережної України систематично характеризуються підвищеним проти норми тисненням на півночі й північному сході Східньої Европи. При цьому на Чорному морі, а иноді й у смузі, що йде від ІММ. кута Чорного моря до 5. Скандинавії барометр помітно знижений.
2. Навпаки, кожна посуха є звязана з пониженням тиснення на сході й північному сході Східньої Европи, одночасово з цим західній барометричний максимум зміцнюється, а Карпатсько-Дніпрова барична сідловина відходить до О, у меридіяни Каспійського моря й навіть іще східніше.

Особливо є показові наведені тут (Див. карти ч. 2, 3.) карти розподілу тиснення в травні та у вересні.

Вохкий травень (пересічно за 1897, 1902, 06, 12 та 13 р. р.) характеризується положенням головного обсягу підвищеного тиснення на Ниж. Обі (ізобара 764 мм.). Тиснення тут виявляється більшим на 2 мм. і по-над за многолітнє пересічне. В О. частині Чорного моря й на Дунаї тиснення навпаки майже настільки саме нижче за норму, тому тут має місце барометричний мінімум.

У посушливі роки (1900, 07, 08, 09 та 10 р. р.) ми бачимо цілком протилежну картину. У пониззі Обі тиснення на 2 мм. знижено проти норми й тут. лежить барометричний мінімум. Максимум знаходиться в смузі, що тягнеться від 5. Скандинавії до Каспійського моря, при чому всю Польщу й басейн Дніпра охоплює обсяг тиснення більшого за норму по­над 1 мм.

Подібні взаємовідносини виявляються й у серпні. Роками з зайвиною опадів (1899, 1908, 11, 12 та 14 р. р.)    розвивається   східній   максимум,тим часом як тиснення в меридіянах Дніпра на всьому протязі від Північно-Льодового океану до Чорного моря значно знижується. Засушливими роками (1897, 1902, 1903, 1907, 1910) розростається західній максимум (аномалія по-над 2 мм. у верхів'ях Дніпра); сліди східнього видно тільки в Туркестані, а вісь пониженого тиснення відходить у меридіяни Уралу.

 Карта 2

Суцільні лінії - ізобари, крапчасті - одхилення від норми.

 Карта 3.

Одночасово з цим для докладнішого з'ясовання синоптичної обстанови засушливих періодів у середній та південній смузі Правобережжя я спеціяльно обробив дані де-котрих календарних декад, що визначилися найгострішими симптомами посухи на протязі 20-тилітнього періоду 1896 – 1915 р.р. Об'єктом досліджень були ті декади першої половини вегетаційного періоду (з квітня по липень включно), які за даними Щод. Бюлетеня Г. Ф. Обсерваторії були відзначені повною відсутністю опадів принаймні ¹/₂ станцій Правобережної України. За вказаний протяг часу таких декад було 31. Для кожної з них було вираховано 5-добові пере­січні барометричного тиснення по 70-80 пунктах Европи та Европейської Росії на перший день декади, на середній її день та на останній; на підставі цього матеріялу й зготовлено було карти пересічного розподілу тиснення для вказаних моментів.

Розгляд цих карт показує, що:

1. При недуже довгочасних посухах (протяжністю не більш, як 12 - 15 днів) приступ засушливостя буває звязаний з проходженням гре­беня баричної хвилі (барометричного максимума, що поволі посувається); гребінь цей вступає в межі карти в Ісляндсько - скандинавському районі й потім посувається протягом 10-15 днів у південно - західньому напрямку через усю центральну та південно-східню Европу до Кавказу.

На північному сході Европи тиснення протягом усього засушливого періоду залишається зниженим. Таке синоптичне положення в першій своїй стадії викликає помітне зниження три на Поділлі (переважно ночами). Коли центр баричного гребеня дійде до меридіянів Дніпра, це зниження заступається підвищенням. У чистій формі цей тип найчастіше спостерегається весною та в-осени. Улітку обсяг великого тиснення в межах карти займає південніше положення й посовується з великим ухилом на схід. Через це слабішає й тенденція до пониження три пер­шими днями процесу.

2. Як приступи посухи бувають довші, то активної ролі набирають не антиціклони, що надходять із заходу, а навпаки пониження тиснення. Це пониження виникає на сході Европи або в західньому Сибіру, розвивається тут майже стаціонарно й одтискує обсяг підвищеного тиснення, що тут досі знаходилося, у південно-західній квадрат східньо - европейської рівнини. Можливо, що ми тут просто зустрічаємо два сполучені осередки баричних збурень, які довго й у незгоді між собою пливли – один на північному сході Европи, другий на нижньому Дніпрі або в районі Чорного моря. Так чи инакше, а насування обсягу підвищеного тиснення (він же є й обсяг посухи) йде не з заходу, а зі сходу.

Температурні взаємовідносини в цьому разі виявляються не так ви­разно, як у першому, проте особливо помітних знижень температури тут звичайно не буває. Найчастіше це трапляється на  весні.

3. Найдовші посушливі періоди йдуть у супроводі суцільної смуги підвищеного тиснення від Атлантичного океану до Сибіру з виразним поширенням у Скандинавський бік. Тоді ж спостерегається два центри зниженого тиснення - один у північній частині Атлантичного океану, другий на південному сході Европи. У наслідок цього ізобари обсягу високого тиснення набувають форми криволінійного трикутника з центром на нижньому Дніпрі. Ряд баричних хвиль проходить по Европі одна по одній у східньому напрямку, крім того слабші хвилі йдуть з півночі від Скандинавії.

Це випадки посух жарких. Вони ліквідуються, коли поглиблюється обсяг зниженого тиснення на північному заході Европи, а суцільність антиціклонного поясу вздовж рівнобіжника розривається та обсяг високого тиснення відходить на схід.

Иноді буває просто розсосування поясу. Цей процес тягнеться довго й наростає поволі, і через те можна думати, що такого роду приступ є ефект щонайдовших баричних хвиль із Групи багатомісячних. Факт існування останніх є один із найновіших винаходів науки про погоду.

Явища опадів, як відомо, є остаточна стадія конденсації, поперед якої йде утворення хмар, а ще раніше - скупчення в повітрі самого матеріялу для конденсації - водяної пари. Коли подібні обставини є наявні, то, виходячи з даних, що малюють умови плювіометричного режиму, можна до якоїсь міри наперед зорієнтуватися в питаннях про властиві для даної місцевости взаємовідносини що до гідрометеорів взагалі. 

Ми вже знаємо, що північ і південь Поділля різко ріжняться між собою режимом дощів. Це дає нам право чекати значної диференціяції цих районів і що до инших гідрометеорів.

Справді ж це не зовсім так: інтенсивністю гідрометеорів найбільше ріжняться між собою не північ та південь Поділля, а схід та захід - Прибужжя й Придністрянщина. При цьому схід характеризується значно темнішими рисами клімату   ніж захід.

Характерно тут, що й найбільша хмарність і найбільша кількість хмарних днів на рік і найменше число ясних днів буває не в північно-східньому куті губерні, а в східній її периферії - в південно - східній частині Вінницької й північно-східній частині Гайсинської округ - на границі з Уманською й Липовецькою округами Київщини, де знаходиться місцевий центр підвищеної хмарности. Походження його не цілком ясне. Положення його мало що не сходиться з середнім річним положенням центру придністрової баричної сідловини; через це його треба звязувати з загальнодинамічними умовами й розглядати, як відбиток несталого атмосферного стану, що звичайно є властивий місцевим зниженням тиснення, а в районі  зустрічі   незгідних повітрових течій і поготів.

Нами вже було зауважено, що ця місцевість є районом зміцненого розвитку градо-грозових явищ та що тут знаходиться характерне вгнуття 500-міліметрової річної ізогієти на південь (од Вінниці до Уманю); усе це разом надає повної ймовірности припускати, що вказаний комплекс явищ є динамічного походження.

З другого боку, північно-західній , кут губерні, де за загально-ґеоґрафічними міркуваннями можна було б чекати найбільшої хмарности. знаходиться в сфері панування західніх та південно-західніх вітрів. Перейшовши Карпати, ці вітри часом носять тут явнофенний характер, що не може до якоїсь міри не вплинути на зниження  хмарности.

Так чи инак, максимально-пересічна річна величина хмарности (від 6-5 і по-над), максимальне число хмарних днів (по-над 140) та мінімальне число ясних (45-50) буває в східній частині середньої смуги губерні (Вінниця, Гайсин); на Придністрянщині (північній та південній) відповідні коефіцієнти будуть 5.5 - 6.0, 110 - 120 та 60 - 65.

Характерним для Поділля є надзвичайно гостро виявлений річний хід з дуже високим максимумом хмарности зімовими місяцями (до 8.0 - 9.0), коли ясних днів сливе зовсім немає, та мінімумом (од 4.0 до 5.0) наприкінці літа - й з початку  осени.

Походження такого високого зімового максимума, що надає кліматові східніх округ Поділля цієї пори року кольориту клімату виразно північних місцевостів, імовірно, теж треба звязати з зазначеними вище загальнодинамічними  причинами.

Що до того, як ці взаємовідносини відбуваються на кількості енергії світла, що постачається через сонце, то це, на жаль, питання ще майбутнього. У довійськові часи тільки дві метстанції на Поділлі - Плотянська та Нижнє-Ольчадаївська були забезпечені геліоґрафами, тим то по цих тільки районах є матеріял для порівняння. 

Виявляється, що великої ріжниці в річній протяжності сонящного сяйва для цих двох пунктів нема*).

Ось дані для періоду 1909—1914 р.р.

Та коли вважати, що протяжність числа годин соняшного сяйва є в прямому відношенні до числа ясних днів то здобутий результат не здаватиметься несподіваним, бо й річні числа ясних днів, і величини пересічної хмарности по обох цих пунктах є майже тотожні. Навпаки, в східній частині губерні, де пересічна хмарність вища й число ясних днів менше трохи не на 15% проти придністрової смуги, річна сума годин соняшного сяйва повинна бути відповідно нижча.

Дуже показовий для міркувань про умови ходу ріжних біохемічних процесів (асиміляція й т. и.) в обстанові даного клімату є коефіцієнт со-няшности, тоб-то стосунку фактичного числа годин сяйва до астрономічної протяжности дня.

Для придністрового півдня, за даними 20-літніх записів Плотянської станції, він є найбільший у липні та серпні (0,58 - 0,62), пересічно за рік становлячи коло 0,4.

У північній Придніпрянщині, за даними Н. Ольчадаївської Обсерваторії за 1905 -1915 р., цей коефіцієнт трохи менший; найбільший він у липні (0,57), а за рік становить 0,38. У Прибужжі, слід думати, він іще менший.

Коли порівняти це з південнішими місцевостями Правобережжя, то слід визнати, що Подільський клімат з цього боку далеко тьмяніший, ніж, приміром, клімат навіть північних   округ   теперішньої Одещини.

А що вже говорити за чорноморський південь, де коефіцієнт соняшности (Одеса) доходить літніми місяцями  7.0 - 80 % теоретичного!

Велика хмарність Поділля знаходиться в звязку з водяною парою, що її тут у повітрі є чимало. Надзвичайною вохкістю відзначається північна смуга губернії тут пересічна річна величина відносної вохкости доходить 80%, підганяючи з цього боку північне Поділля до Волинського й навіть Пинського Полісся та ставлячи його мало не на один рівень із такими рекордними вохкістю місцевостями Східньої Европи як горішня Придністрянщина.

Після всього, що нам відомо вже про дощовий режим північного Поділля, це анітрохи не може здаватися нам несподіваним. Де далі на південь, пересічна за рік відносна вохкість падає, а на півдні Придністрянщини спускається до 74 7 о; це є величина виразно низька й у межах Правобережжя зустрічається тільки на північному сході кол. Херсонської губерні та в задніпровій частині Катеринославщини.

_________________________

*) Як на увагу взяти, що в Н. Ольчадавві протяжність соняшного сяйва реєструвалась на геліоґрафі Кембеля, а в Плотах-Величко, то треба визнати, що клімат середа ньої Придністрянщини є соняшніший за клімат південної.

Ріжниця між літніми та зімовими місяцями всюди як на півночі, як і на півдні губерні є дуже велика. Зімою - з грудня по лютий - відсоток вохкости всюди підіймається до дуже значної височини й навіть на півдні Придністрянщини доходить 85 – 90 %. З березня починається спад і під літо вохкість знижується до 70 - 75% у північних та 60 – 65 % у південних   округах Поділля.

Характерно одначе, що середина літа (на півдні - червень, на півночі  - липень, як період річного максимума опадів) дає знову де-яке підвищення кривої вохкости.

Найбільша сухість повітря спостерегається з одного боку в травні, а з другого - у серпні. На півночі губерні, надто на північному заході, весінній приступ засушливости виявляється досить м'яко, а тому обидва мінімуми відносної вохкости - як травневої, як і серпневої - є майже рівносильні.

Иншу картину ми спостерегаємо в південній смузі губерні. Тут травневий мінімум вохкости виявляється далеко гостріше проти серпневого. За даними Лаотянської станції, пересічна величина відносної вохкости в травні становить 60 %, а в серпні - 62; за Уманськими - у травні вона - 64, а в серпні – 66 %. Таке взаємовідношення явно свідчить, що весінній приступ посухи є тут дуже різко виявленим; ознайомлення зі справжніми спостереженнями свідчить, що часом у період загострення посухи (звичайно під кінець її) тут спостерегаютьея жаркі, сухі вітри (т. зв. „суховій) - здебільшого східнього або південно-східнього напрямку. По суті це вітри південного сектору далекого ціклону  -  вони викликають зниження вохкости до 20, 15 й навіть 10 %. Такі вітри повторюються тут мало не що-року. Посушливими роками вони держаться часом по кілька день підряд, що. розуміється, не може не відбитися кінець-кінцем і на пересічних величинах вохкости за довгі періоди. Що далі на північ, вплив цих сухих вітрів слабішає, проте в середній смузі губерні він помітний ще досить виразно, а надто в Прибужжі. Приміром, у Вінниці й Немирові зниження відносної вохкости до 20 % спостерегається на весні майже що-року. Таку ж картину подають і деребчинські дані; у придністровій частині губерні, за даними Кам'янця й Н. Ольчадаєва, північна границя проникання суховою не підіймається дальше за Могилів, тому північно-західній кут губерні можна вважати за вільний од його впливу.

Що до абсолютної вохкости, то розподіл її пересічно за рік по території Поділля є досить одноманітний - хитається в межах од 6,5 до 7 мм. Інтересно однак, що найбідніша парою є смуга, яка вступає в межі губерні коло Могилева й звідти тягнеться до Гайсина, себ-то майже спадаеться з основною баричною віссю. Можливо, що зауважена тут гігрометрична депресія має своєю первопричиною ті нижні повітряні течії, присутність яких характерна для гребенів підвищеного тиснення. Збільшення абсолютної вохкости повітря в північному Поділлі можна ще до якоїсь міри виводити просто із зайвини тутешніх атмосферних опадів.

Не вдаючись у дальші подробиці розподілу цього метеорологічного елементу та його річних змін - ці питання з кліматологічного боку мало важливі - наприкінці розділу про гідрометеори згадаємо за туман   і росу. 

Тумани на Поділлі трапляються теплої пори року дуже рідко: найчастіше їх можна спостерегати тільки ночами й ранішніми годинами, та й то в місцевостях з умовами особливо сприяючими конденсації пари— балках, низинах, заливних луках, у долинах, то-що; при чому в північнім Поділлі це явище значно частіше, ніж у південному. У холодну пору року, надто в переходові сезони, в осени й на весні, коли тане сніг, або перервами між дощами, а також узімку при відлигах, навпаки, тумани бувають дуже часто й доходять такої сили, що дають иноді на добу води від 0.5 до 1.0 мм.

Роси на Поділлі, як це буває й у инших місцевостях багатих опадами, відзначаються великою силою, а надто в балках і низинах. Кількість води, яку вони постачають, часом теж обміряється кількома десятими мм. за ніч. Тим-то вони, як і тумани в періоди бездощости, можуть для рослинности в де-якій мірі замінити дощ або принаймні допомагати їй у боротьбі з посухою.

Переходячи після цього до суто температурних умов клімату Поділля, ми не можемо не визнати їх порівнюючи м'якими не то проти инших місцевостів східньо-европейської рівнини, але й проти загально-ґеоґрафічних норм. Пересічна річна температура (Див. карту ч. 1.) на Поділлі хитається від 9.0 - 9.5 по Дністрові від Кам'янця до Могилева та на крайньому півд. заході губерні; до 7.5° - на півночі й у Забужжі. Як показує карта, хід ізотерм у межах губерні є різко аномальний: найскоріше убування температури повстає не з S на N, як це звичайно взагалі та в сумежних з Поділлям районах Правобережжя (у Причорномор'ї, на Волині) з'окрема, а в середній смузі губерні навіть із  W. на O.

Найвищу температуру в пересічних річних висновках ми знаходимо в придністровій частині Кам'янецької округи, де вона сягає 9.0 - 9.5, найнижчу 7.5° - на крайньому півд. сході губерні (О. окраїна Гайсинської округи) та на крайньому північн. сході губерні; при цьому вся лінія Богу має однакову температуру (8.011). Трохи не таку саму ізотермічність (9°). спостерегаємо й по лінії Дністра. Ця аномалія в розподілі температур є наслідком комбінованої сили цілої низки чинників.

1) Наближаючись зімової пори до Дніпра, віднога азійського максимума стає районом панування східніх вітрів цього часу виразно холодних. Через це весь правий берег Дніпра від Київа по Кременчук і навіть південніше носить сліди гостро-виявленої термічної депресії. На картах ізотерм ця депресія відмічається клиноподібним угнуттям цілої низки ізоліній у межах південної частини Київщини та східнього Поділля - на південь. Депресія остільки значна, що вона не згладжується й у річних висновках.

2) Західня половина губерні знаходиться під прикриттям цілого пасма височин (Лісистих Карпат, Малопольського взгір'я, Авратинських гір); ці височини, по перше, захищають її від холодних північних та північно - західніх вітрів і у всякому разі зменшують ефект цих останніх, по друге,   вони відограють ролю де-якої півгреблі, що затримує струмінь теплих південних і південно-західніх повітрових течій у періоди пониження тиснення на півночі. Цим вони зміцнюють тепловий ефект теплих течій найзначніший в місцевості, що ближча до цієї греблі. До цих двох основних чинників загально-ґеоґрафічного характеру приєднуються инші місцеві чинники, що ще більше деталізують температурні умови, утворюючи мікрокліматичні відміни, які часом помітні аж у - річних висновках.

Старі спостереження (80-х - 90-х років минулого століття) містять у собі виразні вказівки на існування в північній частині губерні місцевого мінімума температури, який Географічно майже сходиться зі східнім схилом найвищої частини Дністро-Бузького ведоділу вздовж лінії Проскурів - Деражня (Вовковинці).

За останні 15—20 років у цьому районі досить добре обладнованих станцій не було, нема їх поки що й тепер. Тим-то ручитися за правильність зробленого висновку річ трохи непевна. Але де-яке підтвердження його (найбільша в губерні тривалість і могучість снігового настилу, раніше наступлення й пізніше скінчення зіми) ми маємо в пізніших даних.

Причиною місцевої температурної депресії є мабудь, окрім самого факта більшого проти середніх місцевостів підняття в атмосферу, й доступність району для впливу холодних східніх вітрів при одночасному прикритті його з півдня й заходу. Аналогічну ролю відограє гребінь Дністро-Бузького вододілу в инших своїх частинах; цілком встановлено-вже, що місцевості трохи на захід од гребеня, по середині його між Жмеринкою та Вапняркою мають вищу температуру Проти місцевостів на схід од нього. Далі на південь під впливом загального підвищення температури та зниження самого гребеня ця ріжниця ступнево згладжується. Однак її можна простежити до південної границі губерні включно -температурна відмінність Придністрянщини від Прибужжя є нанзначніша взімку та на провесні (коли тане  сніг).

Рельєф Поділля є дуже покраяний, тим то подібні температурні відміни, ймовірно, спостерегаються в багатьох місцевостях Найбільші вони повинні бути в придністровій береговій смузі, яка багата балками, ярами й вузькими річними долинками каньонного типу, що тягнуться в напрямку з О. на W. і стають природнім захистом як од північних, як і від південних вітрів.

З погляду температурних умов ця обставина не може бути байдужою, і справді, на цілу низку придністрових долин (переважно в межах теперішньої Могилівської округи й кол. Ямпільського повіту) є вказівки на виключну м'якість їх температурних умов зімової пори.

Через відсутність довгочасних і пляномірно орґанізованих спостережень трудно сказати, як за великі квантитативно зауважені тут температурні одступлення, але за де-якими даними (бази достигання де-яких сортів винограду й кукурудзи) можна думати, що вони значні. Докладне з'ясування цього питання є одно із завдань кліматичного дослідження губерні в майбутньому.

Найхолодніший місяць є всюди січень. Найтепліше у січні, як і пересічно за рік у Придщстрянщині, надто північній. Тут ми подибуємо температури від 3° до 4". Ізотерма - 4° йде, як річна ізотерма 9°, рівнобіжно з Дністром, по його подільському березі подовж всієї губерні. Через це крайній північний захід губерні та крайній південний захід її цього часу, як і пересічно за  рік, мають однакові  пересічні температури.

Мінімум річної температури (з пересічною добовою в 17 - 18° у західній частині губерні та - в 20 - 22° у східній) усюди настає коло середини місяця („водохресні морози").

Після цього починається її підвищення. Спочатку однак воно йде дуже поволі; опріч того, коло середини лютого всюди (мабудь під впливом максимального розвитку сибірського обсягу високого тиснення звязаного зі зміцненням холодних О. та N0. вітрів) спостерегається повернення холодів (т. звані „стрітенські" морози). Тим то середина лютого всюди є холодніша проти його початку, а пересічна лютнева температура лише на 1 - 2° вища за січневу.

З кінця лютого підвищення температури починає розвиватися жвавіше й робиться сталішим. Останніми числами цього місяця на півд. заході губерні припиняються 10 - ґрадусні морози, пересічна добова температура підіймається до 0° й починається весіння відлига. Зміцнюючись ступнево й поширюючись на NO., вона до 20 чисел березня охоплює всю губерню. Коло цього часу пересічна добова температура на Придністрянщині доходить уже 2 – 3 - 4° понад 0°, але на Богові вона держиться ще коло 0°, а з окремими   приступами морозу то й нижче.

На південному сході губерні за Уманськими даними останній 10 - ґрадусний   мороз у години спостережень буває 15.III.

На верхньому Богові розвиток весни йде ще помаліше; за Немирівськими даними 13/III спостерегається останній мороз, а 10 ґрад. можливі ще протягом тижня (до 21/III); на Дністрі цього часу починається вже справжня весна; припиняються 5° морози, температура о півдні підіймається до 10° і по-над, сягаючи 5° у пересічних добових.

Скрес річки всюди буває першої половини березня. Коло цьогож часу проходять весінні поводі, а південні округи губерні позбавляються снігового настилу. У північних округах сніг зникає коло кінця березня.

Квітень приносить із собою дальше підняття температури. Цьому дуже сприяють зчезання снігової ковдри, переважно суха погода, повсюдне панування вітрів із 50. частини обрію. В половині місяця пересічна температура підіймається до 8 - 9° у Придністрянщині та 7 - 8° в решті частин губерні. На прикінці місяця помічається повсюдне підняття температури ще на 2 - 3°; на початку травня по всій губерні встановлюється надзвичайно одноманітний розподіл температури. Тепер теплова відмінність західньої частини губерні від східньої, що так уперто держалася протягом холодної пори року, зовсім зникає.

Але наростання температури йде далеко не рівно: з кожним рухом температурної кризої до гори, звичайно спостерегається до якоїсь міри гостро виявлена реґресія. Ось чому, хоч справжні весінні дні з пересічною температурою в 10° і по-над (а значить із підвищенням температури в пообідні години. принаймні до 15°) на півдні Поділля й Придністрянщині починаються ще першої третини місяця, після 15/IV ця стадія підняття температури поширюється на північні округи губерні, а на півдні губерні цього часу починаються вже майже жаркі дні (з пересічною температурою від 15° і по-над при 20-25° в пообідні години).

Заморозки трапляються навіть на півдні губерні й на Придністрянщині аж до кінця місяця. Час між 20 - 25/IV вважається за період їхнього помітного загострення: за даними Лаотянської станції останній мороз по мінімум-термометрові (в т. зв. нормальній будці Вільда, тоб-то в напівзакритім уміщенні на висоті зо 2 метри над поверхнею землі) буває пересічно 27/ІV; за Уманськими й Кам'янецькими даними дата останього весіннього заморозку 28/ІV; за Немирівськими й Деребчин-ськими даними останній раз заморозок у повітрі був 25'IV, а на ґрунті ще  протягом 10 днів (до 4/V).

У травні темп дальшого підняття т-ри знову забарюється, при чому остання треть місяця в многолітніх пересічних як на півдні, так і на півночі однаково дає перевищення проти середини всього тільки на кілька десятих ґрадуса. Це є результат дуже поширеного по всій центральній та східній Европі явища, що реґулярно повторюється майже що-року й відоме під назвою «травневого   повороту холодів».

Механізм цього явища ще досі добре не з'ясований. Мабуть він стоїть у звязку з підвищенням тиснення у високих широтах Атлантичного океану, яке виявляється цієї пори року (надто в Ісляндсько-ґренландському районі) при одночасному зниженні його в 30. Европі та зміцненні N. складової вітрів. Певну й до того досить велику ролю в даному разі. кідограють, видко, й температурні умови верхніх шарів атмосфери, що до цього часу ще не доволі нагрілися й спричиняються до утворення теплової й механічної несталости.

У Західній Европі це явище настає звичайно з початку II. декади місяця (т. зв. „Льодові святі" - 12-13 травня). У нас воно розбивається на низку більш-менш ізольованих приступів, з-поміж яких виразно визначається два - один коло 10 - V, а другий після 20 числа. До червня температура повітря робить новий скік у-гору; у південній половині Поділля цього часу настають уже жаркі дні - з пересічною добовою температурою 20⁰ і по-над (а в пообідні часи до 25-30°), але потім серед місяця, в звязку зі збільшенням на цей час опадів, виявляється нова температурна депресія (червневий поворот холодів). Через це II. декада цього місяця проти 1-ої дає не підняття температури, а навпаки, зниження. На півдні, де цього часу спостерегається річний максимум опадів, воно виявлено найсильніше.

Не зважаючи на це на півдні, у протиставлення тому, що ми бачили зімової пори, стає на 2-3° тепліше проти півночі й ізотерми йдуть майже по колах широти. З кінця місяця підняття температури ще раз поновлюється й безумовно продовжується до кінця липня, коли настає гребінь літньої теплової хвилі («Nochsommer» німецьких кліматологів) У наслідок цього липень стає всюди найжаркішим місяцем у році. Пересічна температура його хитається в межах од 22-23° на крайньому південному сході губерні, до 18-19° - на півночі (у N. частині  Дністро-Бузького вододілу, між Деражнею й Проскуровом коли ізотерми майже широтно простягаються на обширі більшої частини губерні. Місцеві аномалії цього часу виявлено далеко слабіше проти холодної пори року.

Річний хід температури повітря по декадах

Пересічна многолітня температура та межі хитань ріжними роками

Графік 1   

Перша третина серпня не дає помітних змін температури проти кінця липня, але з середини місяця починається виразне зниження температурної    кривої,    що продовжується до  січня.   Розглянення   прикладених   ґрафік (графік 1.) доводить досить характерну особливість цієї зміни - ступенепо-дібний вигляд кривої. Це залежить од того, що декади, які дають доволі гостре (до 2° і по-над) зниження температури проти попередніх (такі - II. серпенева, І. т-а III. вересневі) досить правильно чергуються на протязі цілих 3-х місяців із декадами, що дають далеко слабіше (найбільше 1°) зниження (III. серпнева, II. вереснева, І. жовтнева). Зниження це буває до такої міри незначне, що переходить майже у реґресію,  с. т. підняття температури. Це саме й є відбитком досить звичайних осіннього часу поворотів тепла, відомих під назвою „баб'ячого літа". Самий темп пониження температури повітря на Поділлі протягом другої половини літа й осени такий.

В N. частині губерні пекучі дні (з пересічною добовою температурою від 25" і по-над) бувають не що-року. За Вінницькими даними на протязі 13 років (1908 - 1917 та 1921-1923 р.р.), їх було тільки 9, що становить коло 2 днів у 3 роки. В N. Придністрянщині (Кам’янець) поки бувають 3 рази в 10 років, на півдні їх буває пересічно 8 у рік (1-у червні, 4-у липні та 3 у серпні); останній пекучий день тут пересічно буває 17.VIII; з кінця серпня (30.VIII за Вінницькими даними) у N. Прибужжі припиняються вже й жаркі дні (з пересічною температурою від 20° і по-над); в N. Придністрянщині це буває 4.IX, на півдні Поділля -10.ІХ. Дні з пересічною температурою від 15⁰ і по-над тримаються після цього ще на протязі місяця. Останній такий день у N. Прибужжі спостерегається І.Х   в N. Придністрянщині - 4.Х, на півдні губерні  9.Х.

Ця дата (так саме як на весні дата першої І5-ти ґрадусової добової т-ри) для півдня Поділля є датою перших (на весні  - останніх) заморозків; в N. Прибужжі заморозки настають уже 28.IX; зате в N. Придністрянщині вони опізнюються мало не на 9 днів проти південної й перший заморозок тут спостерегається тільки 18.Х. Цього часу на південному сході губерні припиняються вже дні з пересічною т-рою 10 і по-над і стають можливі окремі приступи 5° морозів.

У N. Придністрянщині дні з т-рою 10° і по-над спостерегаються до 25.Х, а на півдні - до 1.ХІ. Перші 5° морози настають тут між 5 та 10.ХІ.

На південному сході губерні це відбувається на 5 день раніш (З.ХІ); ці ж самі дати є всюди датами першого снігу; що до суцільного снігового настилу, то він опізнюється всюди з на 3 тижні після першого снігу.

З кінця жовтня зниження температури йде жвавіше. В N. Прибужжі перший день з пересічною добовою температурою нижче за 0° настає вже 28.Х, у південному -31.Х. у Придністрянщині - 7.XI. За два тижні всюди спостерегається падання пересічної добової т-ри до - 5° і стають можливі окремі приступи -10⁰ морозів,  а в Прибужжі то й 15°.

Це то й є початок зіми. Цього ж часу стають річки, але потім знову припиняється дальше зниження температури, і І. груднева декада не дає майже жадного зниження температурної кривої проти листопадової („введенська" відлига народньої кліматології).

Так іде до половини грудня, коли крива температури раптом падає вниз (морози на „зимного Миколи"); однак в N. Придністрянщині 15° морози бувають і цього часу тільки раз у 2 роки, у південному-2 рази на 3 роки, і тільки в Прибужжі - вони бувають цієї пори що-року, а раз у два роки доходять і  - 20°.

Отож, у коротких рисах можна встановити таку схему річного ходу: найжаркіший місяць липень, по ньому йде серпень, потім червень. Травень у Придністрянщині майже не ріжниться температурою від вересня, у Прибужжі далеко тепліший. Жовтень всюди тепліший за квітень, листопад тепліший за березень.

Коли не вважати на взаємовідносини температур вересня й травня, температура Поділля помітно відмінного типа річного ходу проти инших районів Правобережжя не уявляє. Відомо, що перевищення вересневої температури над травневою є типове явише середньо - европейського клімату. У нас це спостерегається лишень у вузькій береговій   смузі   на Чорному морі. В подільській Придністряшцині температури обидвох цих місяців майже однакова. Це вказує на м'якість температурного режиму першої половини тутешньої осени, а значить і на сприятливі теплові умови веґетації.

Для освітлення цього ж питання про м'якість температурного режиму проти всього річного ціклю дуже характерною величиною являється т. зв. пересічна річна амплітуда температури, тоб-то ріжниця між температурами найтеплішого й найхолоднішого місяців у році. Для N. Придніпрянщини вона становить тільки 22-23°, на півдні губернії вона більша Й хитається в межах 25-26°; іще більша вона на північному сході - коло 27°.

Як порівняти це з иншими місцевостями східньо-европейської рівнини, то виходить, що такої низької величини річної температурної амплітуди, як у подільській Придніпрянщині, ніде в межах Східньої Европи немає. У Київі вона становить коло 27°, у меридіянах Харкова - коло 30°, на Волзіг - до 35°, а на Уралі - коло 40°. Амплітуди менші за 25° зустрічаються лише в Середній Европі, а в нас у Криму.

Зауважимо ще, що 25° величину амплітуди вважають у кліматології за умовну демаркаційну прикмету, що відзначає морський клімат од континентального.

На Дністрі ця величина не підіймається по-над 25° і це є характерна прикмета температурної м'якости тамтешнього клімату, його навіть у де-якій мірі екзотичносте.

Цього не можна сказати за Прибужжя, а надто північну його частину. Тутешній клімат з погляду звичайних температурних норм Східньої Европи є цілком ординарний і, власне кажучи, мало чим відріжняється літньою порою від верхнедніпрового району, зімовою - від литозсько-білоруського або навіть російського озерного краю. Певна річ, що це не Валдай і навіть не середня смуга Росії, проте риси півночі тут виявлено дуже виразно.

Опріч річної температурної амплітуди, що освітлює, так би мовити, макроструктуру теплового режиму місцевосте, для ілюстрації мікроструктури цього режиму є дуже показові дані про величину міждобової мінливосте температури.

Відомо: що в межах Европи ця величина, де далі на О, збільшується. У середній смузі Росії й на обширі всієї Лівобережної України вона становить зо 2-3°, узімку збільшуючись вдвоє проти літа.

Знаємо також, що значна частина цих змін температури реалізується в формі т. зв. хвиль тепла й холоду, неперіодових хитань температури, які дуже часто доходять 10-15° за добу, а часом - 20-25° і по-над. На Поділлі, переважно в W округах, міждобова мінливість її трохи слабіша: зімовими та переходовими місяцями вона не перевищує 2°; проте явище хвиль тепла й холоду є досить виразне.

На S. Поділля, за даними лаотянських спостережень, що-року спостерегається з 11 разів зниження температури на 10° і по-над на добу, в тому числі 2 - на 15° і по-над (крайній випадок - 13/14. IX 1902 на 23⁰,0 на добу) та 6 разів підвищення (макс. 4/5. II. 1911 на 24°, 8 на добу).

В N. Придністрянщині такі випадки бувають рідше. За 20-ліття 1896-1915 р. у Кам'янці їх зареєстровано всього 92, що дає неповних 5 разів на рік і з них 1 у 3 роки перевищує 15-й за добу (макс. 17⁰,2 - 7/8.1. 19І2 р.); різких підвищень температури тут іще менше - всього 3 на рік; з них 1 - по-над 15°; але рекордна величина (24/25.1.1903 р.-21°6) дорівнює плотянську. Що до прибузьного району, то різкі зміни т-ри тут багато, частіші проти N. Придністрянщини, але рідші ніж у південній. Це, мабуть, треба поясняти більшим підляганням південної Придністрянщини впливові холодних NW. вітрів. У Вінниці за 13 років зареєстровано тільки всього 75 знижень температури на 10° і по-над у добу (з них 15— на 15° і по-над, з максимумом 15°,6—5/6 V. 1909 р.) та 40 підвищень, тоб-то по 3 на рік (з максимумом, як і в Плотах—4-5.ІІ, І9І1 р.— на 23°,3 за добу).

Більшість цих випадків—кількістю до ²/3 —припадає на зіму. Проте не рідкі випадки зниження температури і протягом усієї весни. З практичного боку вони-то властиво й уявляють найбільший інтерес і ось чому: пзресічна температура повітря навіть у травні хитається на обширі губерні в межах 12-15°, і через це зниження її хоч би на 10° еквівалентно паданню температури до 2-5° по-над нуль 3 другого боку відо-мо, що ясними ночами й під ранок ріжниця між температурою повітр я в термометричній будці, заввишки коло 2 метрів над поверхнею землі та випромінюючих частин рослин (трави, кущів, зілля то-що) майже завжди доходить 5°.

З цього ясно, що зниження температури в будці до вказаних меж є Гарантований заморозок, як не на рівній поверхні, то в балках, лощинах то що. Не дивно тому, що приморозки на Поділлі, надто в Прибужжі, сиостерегаються в травні майже що-року, місцями то й у червні; поновлюються вони знову на початку вересня.

Усе, що досі говорилося за   температурні   взаємовідносини Поділля, стосується тільки  до середніх умов, як вони виявляються за даними мно голітніх висновків. Окремі роки, як і відносно инших кліматичних елємен представляють дуже значні відступлення   від цих   середніх   умов. Навіть така стала величина, як пересічна річна температура за даними остаї. 50 років, виявляє   на   Поділлі   окремими   роками   відступлення    в межах 1—2°; як взяти на увагу дані старіших спостережень, то рямки цих змін треба поширити вдвоє. Це, конкретно говорячи, в   умовах   ґеоґрафічного Положення краю відповідає здвигові місцевости на   200 — 300 верстов хоч на північ, хоч на південь (у крайньому  разі).

Хитання пересічних місцевих температур іще значніші. За даними О. М. Шенрока*) в зімове півріччя ці варіації можуть доходити 6—7° в позитивний бік та 7—8° у неґативний; улітку вони менші й навіть у крайніх випадках не перевищують 3—4° у той або инший бік.

А випадки можливі ріжні; наприклад: січень та лютий—найхолодніш місяці можуть мати, що правда, зокрема (бо дуже довгочасними такі напружені аномалії не бувають) пересічну температуру по-над О°. Це та температура, що її за нормальних умов мають березень та листопад. Це було на Поділлі в січні 1895 і 1899 p.p. та в лютому 1914 р. Можливі цими місяцями випадки пересічної місячної температури 12 -13° нижче за нуль, що є нормально для середньої та верхньої Волги та для шсцевостів на NO. од неї. Це було на Поділлі 1893, 1896 та 1911 р.

Тим часом температура липня то підвищується до 21—22°, відповідаючи за нормальних умов крайньому чорноморському півдневі, то знижується до 16 —17°, нагадуючи нормальну температуру Онезького озера й верхів'їв північної Двини.

____________

*) А. Шенрок. Наибольшие отклонения средних месячных температур в Европ. России от нормальных величии за период с 1870 по 1910 г. Записки Акад. Наук т. XXXII. вып. 5, СПБ 1914, Дополи. Ежедв. Бюллет. 1916 № 1. 

Наслідком цього всього иноді стає певне перекручування кривої річного ходу. Найхолоднішим місяцем иноді стає не січень, а грудень (зіми 1890—1901, 1899—1900, 1902—1903 р.) або лютий (зіми 1887--88, 1906—07, 1910—11, 1916—17, 1920 21, 1922 - 23 p.p.). Найгарячіший місяць серпень або червень иншими роками навпаки буває холоднішим за травень і навіть вересень. Квітень і жовтень одними роками температурою наближаються до травня, а иншими — навіть на півдні Поділля і в західніх округах — мають виразно напівзімовий кольорит з температурою тільки на 2—3° вище за О°.

А що иншими роками й листопад має температуру нормально властиву першій половині квітня або січневі, то через це весь веґетаційний період або збільшується до 9 —10 міс., або скорочується до 6.

Типовий приклад цього роду подають останні 2 роки-1922 р. з початком веґетаційного періоду в середині квітня та кінцем — в половині жовтня і 1923 p., коли пробудження рослинного життя на Поділлі почалося коло 20 III, а припинилося тільки після І5.ХІІ.

Останній рік на Поділлі, надто в північних його округах, що до температури дає цілу низку надзвичайних аномалій: найхолоднішим місяцем року видався лютий, травень був тепліший за червень, вересень за серпень; не то жовтень, а й листопад тепліший був за квітень.

Що протяжність температурних аномалій тієї ж самої ознаки здебільшого не перевищує 3 —4 місяців, то наслідком їх чергування стає або змякшення температурних крайностів літа й зіми, або навпаки — особливий їх розвиток. Через це річна амплітуда температури, яка нормально на Поділлі дорівнює 23 - 27°, або підіймається до 32—33° (1891, 1896, 1909, 1917 p.), що за звичайних умов буває тільки в Приазів'ї та Донецькому басейні, або падає (1916 р.) до 21—22°, тоб-то до рівня центрально-европейських країн.

Температурні аномалії коротших   періодів   іще   значніші   за місячні. Літопис останнього 30-ліття знає відхилення декадних   т-р   на Поділлі зімової пори року до 8° у позитивний   бік та до 12 — 13°   у негативний; літньої пори ці відхилення менші й не перевищують 4—5° у той   чи инший бік.

Чергування цих аномалій теж вносить низку перекручувань кривої річного ходу. Через це нормальне підняття температурної кривої від лютого до липня і спускання її від серпня до січня зовсім порушується часом значними реґресіями. Особливу увагу звертають на себе ці порушення тоді, коли неґативні відхилення т-ри набирають розвитку посеред літа, а позитивні взімку.

На разі аномалії гостро розвинені й затягуються, то фази річного ходу т-ри, максимум і мінімум її, часом порушуються на цілі місяці в той чи инший бік.

Літопис погоди Поділля за останні 30—35 років знає випадки, коли річний максимум т-ри наставав не то в червні чи серпні, ба й у травні (1907 р.) або вересні (1913 та 1923 p.), а мінімум у листопаді (зіма 1914— 15 p.), березні (зіми 1901—02, 1914—15 р.) і аж у жовтні (зіма 1920—21 р.)-

Певна річ, що найбільшими є температурні відступлення від норми окремих днів. Величини цих відступлень що-року доходять 10 — 15° у той чи инший бік майже незалежно від пори року.

Цілком зрозуміло однак, що найбільший ефект це має тоді, коли позитивна аномалія припадає на літо, а неґативна на зіму. За таким сполученням умов навіть м'якість придністровського клімату не ґарантує його від майже 30° морозів узімку та 35° спеки влітку.

Крайні випадки цього роду дають, по-перше, лютий 1911 p., коли температура повітря навіть у Придністрянщині падала до—30°, а в Прибужжі (Вінниця) до—35°, а по друге, серпень 1905 p., коли по всій західній смузі Поділля було відмічено температури, що перевищували 39°, у Прибужжі найвища т-ра (до 38°) спостерегалася за останні 25 років у серпні 1921 р.

Отже виходить, що повна ґама температурних хитань на Поділлі досягає 69° у західній смузі та 73° у східній.

Хоч і значні ці температурні хитання супроти инших місцевості« Правобережної України, проте вони не є надзвичайні. За даними «Материалов» О. В. Клосовського повна амплітуда температур у Київі становить 67°, у Лисаветраді 71°, у Катеринославі—62°. Ще більша вона в Донецькому Басейні (до 75°). Що до величини місячних і декадних температурних аномалій, то останні, де далі на схід наростають і клімат Лівобережної України стає гостріший і не такий стійкий, як у Правобережній.

По всіх усюдах і завжди рівнобіжне до змін температури повітря, йдуть зміни температури ґрунту. Пересічна річна т-ра поверхні ґрунту іі тих шарів, що з фізичного боку становлять інтерес для практики сільського господарства — майже не відріжняється від пересічної т-ри повітря. Майже однаковий у них і тип річного ходу, але квантитативні відміни досить значні.

Літньою й денною порою ґрунт нагрівається сильніше за повітря; зімовою й нічною порою він, навпаки, сильніше прохолоджується. Через це як добова, які річна амплітуда температури поверхні ґрунту завжди с вища за амплітуду т-ри повітря; розміри цього перевищення в ріжних випадках є ріжні й, опріч натужности інсоляції, тоб-то широти місця, залежать од цілої низки суто місцевих умов, як от: теплоємність ґрунту, його склад, механічна структура, ступінь затінення рослинами, експозиція то-що. У глибінь ґрунту ці поверхові охолодження й нагрівання передаються тільки через теплопроводність. Наслідком цього стає: 1) поступове зниження амплітуд де далі вглиб ґрунту, 2) таке ж поступове запізнення моментів наступления максимумів та мінімумів температури проти поверхових шарів.

Через це добовий хід температури стає звичайно непомітний уже завглибшки 1 метра, а неперіодові хитання, не зважаючи на всю їхню інтенсивність, згладжуються на глибині кількох деціметрів. Річні хитання помітні на далеко більших глибинах, проте на глибині вже 1 м. (а глибші шари з погляду с.-госп. практики не цікаві, бо скоринки культурних рослин туди не сягають) амплітуда їх є зменшена принаймні в 4—5 разів проти верхніх шарів, у наслідок чого ні літні спеки, ні зімові морози туди вже не проходять.

Опріч того й моменти наступления максимумів і мінімумів температури проти поверхні ґрунту опізнюються на місяць-два. Через це максимум тут буває в серпні або вересні, а мінімум—у лютому або березні.

На жаль, матеріялів для дослідження ґрунтово-температурних умок Поділля не що й багато. Властиво, друковані матеріяли є лише по Плотянській досвідній станції та Н.- Ольчадаївській обсерваторії; та є ще дані по Умані. У розпорядженні Подільського Відділу Укрмета є також розріжнені дані (рукописні) по двох цукроварнях (Куриловецькій та Деребчинській), та все це може служити для освітлення умов тільки південної частини придністрової смуги губерні. Умови ж північного Прибужжя та смуги пограничної з Волинню зостаються цілком не освітлені.

За даними лаотянської станції, абсолютні межі хитань температури поверхні ґрунту знаходяться в межах од 70° (липень 1901) р. до 30° (лютий 1911 p ). Отже повна амплітуда хитань складає 102°. Найвища пересічна т-ра поверхні ґрунту буває в липні (коло 27°), найнижча—в січні (до 4°), що дає річну амплітуду в 31 °. Що глибше у ґрунт, амплітуда падає. На глибині 10 сант. вона складає 24° (від 22° до 2°), на глибині 25 сант. —22° (абсод, 37°), на глибині 50 сант.—20° (абсол. 30°) та на глибині 1 метра—16° (абсол. 20°). Пересічні річні т-ри зостаються майже незмінні відпов. 13,2,10.0,9.9 та 10.0) і через те зниження амплітуди май своїм наслідком зниження ж т-ри літніми місяцями (відпов. 26.7, 22.2, 21 0, 19.7, 16.8) та підвищення її взімку (відпов. для січня-3.4,-1.5,-0.7, 0,8, 3.4).

Абсолютні максимуми й мінімуми т-ри на ріжних глибинах такі:

Ці дані показують, що, як повна ґама хитань на поверхні ґрунту обіймає собою 102°, то на глибині 10 сант. вона складає 50, на глибині 25 сант —37, а на глиб. 1 м. тільки на 20°. Виявляється також, що вже на глибині 10-25 сант. пересічні місячні максимум і мінімум температури являються пересунені проти позерхні ґрунту на цілий місяць і настає— максимум—у серпні, а мінімум—у лютому. На глибині 1 м. пересув збільшується ще на місяць. Тоді ж мінімальні температури, що далі вглиб ґрунту підвищуються' ступнево й переходять через О° уже на Глибинах коло 80—70 сант, і через це по-за ці глибини за умов клімату S W Поділля промерзання ґрунту звичайно не шириться. Глибину у 1 м., як виходити з інтенсивности морозів зіми 1910-1911 pp., можна вважати за обсолютну гарантію від падання т-ри нижче за О°.

З другого боку 25° спеки не поширюються на глибини більші за 50 сант., а 20° температури не знає глибина в 100 сант. і по-над.

Подібну картину малюють і уманські дані. На поверхні т-ра хитається від 66° до—34°; це дає повну амплітуду в 110°. Проте на глибині вже 0.2 м. вона падає до 35° (абсолюти, максимум 23°, абсолют, мінімум—12°); на глибині 0.8 вона становить усього 25°, при чому максимум припадає на серпень, мінімум—на лютий. Глибина ця, можна вважати, майже ґарантує від промерзання, бо пересічна величина лютневого мінімума становить тількино — 0°.7, на глибині 1.6 м. т-ра навіть лютою зімою 1895-96 р. (мінімум на поверхні—34°) не падала нижче за 2°.

Нижнє-Ольчадаївські спостереження подають лагіднішу картину. Абсолютна амплітуда тут дорівнює лише коло 89°.

На глибини більші на 100 сант. промерзання не поширювалось ані разу.

Таку саму картину подають куриловецькі та деребчинські метстанції На підставі цього всього ми можемо, очевидячки, припустити, що на обширі більшої частини Поділля повне хитання температури поверхні ґрунту становить зо 100°; на півдні, а надто на південному сході, воно більше і в окремих пунктах може доходити й 120°. На півночі воно далеко менше. За київськими даними (амплітуда за час 1889—-95 p.p.— 84°) можна думати, що вона не перевищує 90°. Що до глибини промерзання, то, мабудь, поглиблення на 80 сант. під поверхнею ґрунту всюди на Поділлі можна вважати за ґарантію від промерзання в разі нормальних температурних умов зіми.

Під час надзвичайно лютих та безснігових зім падання т-ри до 0° нижче можливо навіть і в глибших шарах. А в тім глибше за 1 м. воно, певно,   не   сягає   навіть   у   крайніх   разах.   На   Придністрянщині   глибина промерзання менша й навіть такими лютим зімами, як зіми 1910-11  р., не перевищувала 0.6 м.

Резюмуючи все, що говорилося на протязі цього нарису, ми маємо підставу визнати, що єдиного клімату Поділля, одностайних норм для всієї його території немає. Плювіометричним режимом губерня цілком виразно поділяється на дві частини—північну й південну. Границя між ними, пересікаючи Дністер коло Могилева, йде далі на північний схід і виходить на Бог, верстів із 50 південніше від Вінниці.

Північне Поділля уявляє собою обсяг надмірних дощів і порівнюючи рівномірного розподілу їх во всі пори року, південне—обсяг недостачі дощів, виразно визначеної посушливої тенденції, надто в переходові сезони, обсяг типово-зливних дощів з довгими перервами сухої погоди.

Температурою   окремі частини   губерні  також   досить   відмінні,   але тут ріжниця між сходом і заходом губерні, між   місцевостями, що по той і другий бік Дністро-Бузького вододілу, рішучо переважає над ріжницею між північчю та півднем Поділля.

Температурний режим Придністрянщини є режим одмітно м'якім разно середньо-европейського кольориту, що   відзначає   цю   частину Поділля з-поміж инших кліматичних районів та підрайонів кол. Европ.  Росії та й України.

Режим Прибужжя значно гостріший і мало чим, властиво, ріжниться від того, що ми подибуємо в инших місцевостях північної країни лісостепової смуги на О та NO звідси.

Синтез усіх цих взаємовідношень намічає існування на Поділлі щонайменше чотирьох кліматичних районів:

1) Північно-Придністрянський—надмірно вохкий та температурою м'який.

2) Південно-Придністрянський — з тенденцією до посухи, але  м'який температурою.

3) Північно-Бузький вохкий та порівнюючи холодний.

4)  Південно-Прибузький—найприкріший температурою  з виразно виявленою посушливою тенденцією.

За цілим рядом даних до цих 4 районів треба додати, по-перше:

Район Дністро-Бузького вододілу, що в північній свош частині уявляє найхолоднішу частину Поділля, а в південній—район найбільших температурних надмірностів; останній є найменше забезпечений опадами й через це найбільше терпить од посухи,

По-друге, сюди треба додати пограничну між північчю та півднем Поділля смугу, яка має мішаний що до плювіометричного режиму характер.

Усі ці райони є макрокліматичні з досить гостро виявленими індивідуальними відзнаками; наколи границі їх намічено лише схематично, то це тільки через те, що немає доволі вичерпуючого матеріялу

У кожному з тих районів існують нові кліматичні Градації, та це вже будуть підрозділи мікрокліматичної ґрупи. Покраяність рельєфу Поділля, ріжноманітність форми рослинного покриву, складність топоґрафії, а надто загально-ґеоґрафічні умови (положення значної його частини в районі обопільного сполучення типово-ріжнорідних атмосферних течій), що заховують у собі зародки постійної несталости та особливу сприятливість до ріжного роду впливів вузько-місцевого характеру—усе це наперед дозволяє нам припускати значний розвиток цих мікрокліматичних відзнак на території Поділля.

Ріжноманітність природніх умов є особливо велика на Придністрянщині, тим то тут і треба чекати найбільшої яскравости мікрокліматичних осібностів. Дійсність цілком це стверджує. Є низка цілком певних вказівок на те, що саме в цій смузі губерні, ймовірно, у звязку зі складністю топоґрафічної структури, відзначається надзвичайною складністю структура й кліматична.

З місцевости з типовими рисами степового взгір'я, що терпить од систематичних посух та температурних надмірностів, через яких десять верстов можна попасти в умови м'якого, майже беззімового клімату, явно курортного типу, який належним способом у нас не експльоатується, як не експльоатуються й инші природні багацтва Поділля.

На жаль, фактичного матеріялу, який би наочно ілюстрував наявність таких мікрокліматичних оазів, поки-шр навести неможливо. Яке будь точне формулювання мікрокліматичних взаємовідношень може з'явитися тільки після детальної кліматичної с'йомки країни. Для цього потрібна густа, а надто планомірно розподілена сітка пунктів для спостережень. Такої сітки на Поділлі ніколи не було. Утворена з надзвичайними зусиллями Південно-Західня сітка небіжчика О. В. Клосовського могла би згодом розростися до розмірів, що задовольнили би мінімальні вимоги мікро-кліматичних досліджень. Та вона загинула передчасно в атмосфері тої байдужости до такого роду починань, що так характеризувала стару державність.

Під час війни загинуло й те, що було утворено в епоху першого захоплення метеорологічними дослідженнями приватною ініціятивою.

Тепер на руїнах старого ми будуємо нову сітку і, хоч матеріяльні можливості далеко тяжчі тепер, ніж були тоді, як утворювалася стара Південно-Західня сітка, ми віримо в краще майбутнє. Ми віримо, що справа наших рук дасть кінець-кінцем доволі матеріялу, щоб всебічно з'ясувати кліматичні деталі того куточка нашої землі, що один лише не знав за останні 100 років поголовних неврожаїв і не потребував от держави ані копійки на насіння або продовольчої позики.

Вінниця.

Січень 1924 р.

1. "Настоящий климат Подолии". Подольские Губ. Ведомости. 1838 г. № 30.
2. Метеорологические наблюдения в Каменце. Там же 1844—1851, 1865—1869.
3. Belke A. "Quelques mots sur le climat et la faune. de Kamenetz-Podobki". Bullet d. Societe des naturalistes de m.osgou 1853.
4. В. Шевич. "О климате Каменец-Подольской губернии". Москов. Ведомости, 1855, № 49.
5. О климате Подольской губернии. Вести. Географ. О-ва, 1856, т. XV".
6. Теж саме. Под. Губ. Ведомости, 1855, №№ 29—30.
7. Поппер. Город Каменец-Подольский в топографическом и медицинском отношении „Метеорологические наблюдения в Каменце в 1866 — 1882 г.г.". Каменец-Под. 1883.
8. А. Клоссовский. Осадки Юго-Запада России; их распределение п предсказание. Одесса, 1888.
9. А. Клоссовский. Ливни на Юго-Западе России 1886 - 1892.    Одесса, 1893.
10. А. Клоссовский. Матерьялы для климатологии Юго-Западной России. Одесса, 1899.
11. А. Клоссовский. "Метеорологическое Обозрение", Труды   Метеорологической Сети Юго-Запада России. Вып. 1-Х, Одесса, 1891   
12. Гупьдман. Климат Подольской Губернии. (Подольская Губерния. Опыт   географическо-статистического описания. VIII) Каменец-Под. 1889.
13. Ежемесячный Бюллетень Николаевской  Глав. Физич. Обсерватории с 1892 г.
14. Теж саме „Летописи,, з 1870 p.
15. "О грозах в Подольской губернии" Метеоролог. Вестник, 1898,2.
16. Годичные   отчеты Плотянской С. Х. Oп. Станции кн. П. П. Трубецкого. Одесса,  1895—1913.
17. Эволинский.  Климатический   очерк   Плотянской   станции   по  данным 10-летних наблюдений (свод работ станции за  десятилетие 1895—1904 г.г.), Одесса, 1905 г.
18. Бычихин. Майский суховей и засуха 1907 г., в связи с   приемами культуры и урожаем хлебов.  Одесса,  1908 г.
19. Метеорологическая Обсерватория И.  Д. Моркова в Н. Ольчедаеве, Ежемесячные выпуски,  1906—1916 г.
20. Метеорологические  данные на Подолии   1907—15 г. Отчеты Подол о-ва с. хозяйства, Винница, 1908—16 г.г.
21. Л. Данилов. Клімат південного Поділля (гот. до друку).

Das Klima von Podolien.

Der vorliegende Abriss des Klimas Podoliens entstand durch die Bearbeitung derjenigen Klimatologischen Daten, die von der Podolischen Abteilung des land wirtschaftlich-wissenschaftlichen Komite's der Ukraina aus dem Nachlass des Givilkrieges mit grosser Mühe gesammelt werden konnten. Obgleich das zu bearbeitende klimatologische Material in verschiedener Hinsicht als ungenügend zu betrachten ist, nichts desto weniger ist die Bearbeitung desselben zwingend geworden, da Podolien zu denjenigen Gegenden Europas gehöhrt, für die keine festen klimafischen Normen bis dato ausgearbeitet worden waren.

Die Bearbeitung des klirnafologischen Materials hat zur Genüge bewiesen, dass trotz der geringen territorialen Ausdehnung Podoliens von einem einheitlichen Klima daselbst nicht die Rede sein капп. Die grosse Axe des Kontinentes in ihrer mittleren Jahreslage, als Windscheide wirKend, teilt Podolien in zwei Hälften: eine nördliche mit vorherrschenden Westwinden und einer jährlichen Niederschlagshöhc von circa 500 mm. (stellenweise bis 600 mm. ansteigeng) und eine südliche mit Vorherrschen von Ostwinden zu ollen Jahreszeiten, einer jährlichen maximalen Niderschlagshöhe von 500 mm. (stellenweise unter 400 mm. fallend), die zum (jrössten Teile in Form von Regengüssen niederfallen, und einer aiisgepregten Tendenz zu mehr oder weniger langen Dürreperioden.

Einen weiteren differenzierenden Hinfluss auf das Klima Podoliens übt die Wasserscheide zwischen den Fluss-qebieten des Dniester und Hugh aus; dieselbe durchugärt Podolien von NW nach SO das Dniestergebiet von den Kalten NO Winden schützend, das Bughgebiet aber ihnen blosstellend. Der resultierende Effekt dieser hypsometri¬schen Eigentümlichkeit Podoliens manifestiert sich in dem Verlaufe der Isotermen des Wintersiind der jahresisotermen die nicht von W nach O., sondern von NW nach SO verlaufen, stellenweise (im NO Podoliens) aber ihren Verlauf in meridionaler Richtung (N—S) nehmen.

Die höchste Jahrestemperatur (Jsoterme 9°C) treffen wir im nördlichen Teile des Dniestrrgebietes, die niedrigste (Jsoterme 7-7¹/₂°C) im nördlichen und selbst mittleren Teile des Bughgebieles an. Das letzte Gebiet wird ausserdem gekenzeichnet durh eine lokale Depression der grossen Axe des Kontinentes weshalb dasselbe zum Schauplatz versfärkter Niederschlagsphänomcne geworden ist und zugleich die höchste Nebulosität auf dem ganzen Gebiete des am rechten Ufer des Dnieper gelegenen Teils der Ukraina aufwcist

Prof. L. Danilow.

Winnitza.
Sepiember 1924

Климат Подолии.

Настоящий очерк представляет собою результат разработки того наблюдательного матеръяла, который трудами Подольской Филии Ceльсько-Хозяйственного Ученого Комитета Украины за последние годы удалось собрать на местах из того, что уцелело в годы гражданской воины. Во многих отношениях матерьял этот, кoнечно, недостаточен, но пока приходится довольствоваться и им, тем более, что Подолия принадлежит к числу немногих местностей Европы, для которых твердые климатические нормы до сих пор строго еще не установлены.

Произведенная разработка удостоверила, что не смотря на сравнительно небольшие географические размеры области, об однообразном климатическом режиме на пространстве всей Подолии говорить не приходится. Соответственно среднему годовому положению оси т. наз. затропического максимума — главной ветрораздельной линии всего полушария в пределах Подолии, последняя линией, идущей от Могилева через Винницу, а далее на восток, делится на 2 части: северную, с преобладанием западных ветров и годовым количеством осадков от 500 мм. и выше (местами более 600) и южную, с господством восточных ветров во все времена года, явно выраженной засушливой тенденцией и осадками ливневого типа, при годовом количестве их не свыше 500 мм. (местами ниже 400 мм.).

Дальнейшую дифференциацию в эту картину вносит днестровско-бугскиіі водораздел, прорезывающий всю бернию в направлении с СЗ. на ЮВ. Прикрывая Приднестровье от холодных В. и СВ. ветров, он оставляет свободным доступ им в прибужье. В результате этого зимние и годовые изотеомы в пределах Подолии идут не с 3. па В., а с СЗ. на ЮВ., а местами в  СВ. округах даже прямо по меридиану —с С. на Ю.

Всего выше температура (годовая изотерма ок, 9°) в сев. Приднестровье всего холоднее (изотермы 7-7¹/₂° )в северном и даже среднем Прибужьи. Кроме того, по следняя область, вследствие наблюдаемого здесь местного снижения основной барической оси, является районом усиленного развития гидрометеоров. Это район наиболее пасмурной погоды не только в пределах Подолии, но и в пределах всей Правобережной Украины.

Проф. Л. Данилов

Винница.

Сентябрь 1924