Боярунець Ю. Революція на носі

Рік видання: 2013

Місце зберігання: Сайт (електронне видання)

Юрій Боярунець

 

РЕВОЛЮЦІЯ  НА  НОСІ 

(НАЗАД, У МАЙБУТНЄ)  

Навіть побіжно зглянувши на цивілізацію («отакої!замашки»),відчувається: щось не так... Скільки ми ще будемо згадувати оте, про демократію, - що вона далеко не цяця, радше навпаки, але на кращу систему впорядкування людство не спромоглося? А може, справа не в демократії, як такій, а в її осучасненім потрактуванні, впровадженні праведних, у принципі, засад? Чому від часів Великої Французької революції з її Libert́e,́ Egalit́e, Fraternit́e(Свобода, Рівність, Братерство) жодного з означених, визначальних гасел так і відбулося? немає місця ані рівності (хоч би в правах...), ані свободі (краще промовчати, з огляду на нецензурність лексики), ні братерству (насравма, що побачились...  тисячу пардонів). Суціль прагматичний цинізм («політика!»), насильство над особистістю владних Систем (систем влади) й насильство осібності над собою як «образом», як вчиненням «за образом і подобою»? Жах. Жодного пророка, з часів «християнської ери». Дожилися. «Їж, пий, вправляйся у любощах, - звеселяйся!» - ось вони, нав’язувані неперебутні “цінності», «бо лічені дні твої» - додається з псевдо-інтелектуально-вправного боку («а після мене – хоч потоп»). Накопичуй (щоб досягти «великого мільйоерства»). Матеріалізуйся.

Щось подібне є в Соломона, з його «Піснею над піснями», «Екклесіястом»:

«...Блага людині нема, крім як їсти, і пити, і благо в житті чинити», «і благо бачить у праці»[1], -

щодо «благо чинити»... - та є в наявності, відкупне: подачки на храм, на  милосердя. А про «благо у праці», - тут навпаки: праця для блага, - як неспростовність, - а краще, щоб і взагалі без праці, «на халяву». Libert́e,́ Egalit́e,  Fraternit́e... Про проповідь Ісусом Назарянином «Царства Небесного», всеохопної Любові як спасіння, істинної Свободи – свободи в собі, свого внутрішнього, духовного світу - «Я», - що говорити?Але... «кесарю – кесареве» - це не втеча, випадково, від суворої дійсності? чи приреченість? Данина кесарю як Владі? - та не від Бога вона (зовсім навпаки, - згадаймо, кому світ перепору... доручено: «і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу,та й каже до Нього: «Це все Тобі дам, коли впадеш і мені Ти поклонишся!»[2] ), і не було такого, і не було її в творчому Задумі! – все ті ж набутки «цивілізації», - вправляємось, отримавши певну ступінь свободи, в упорядкуванні, так би мовити, співжиття. А ще відмовив Ісус лукавому: «Не хлібом єдиним буде жити людина...»

Все було сказано... - і все «на круги свої повертається». Хіба не було сказано, що вирішення національного питання неможливе без вирішення суспільно-соціальних проблем, неможливість революції національного відродження без революції соціальної, що вони посестри?А що маємо після Майдану («помаранчевого»)? Неправедність, ласо- і владолюбство, засилля олігархії, всепроникна корупція, про духовність шкода мови: «слова, слова, слова...» - і показуха, в стилі «мильних опер» на тлі церковних бань і личок удоволеної малечі з пакунками в руках, на Різдво. Чи Великдень.

Щось не так у данському королівстві...- і не тільки («бідний Йорику»). Зглянувши, хоч побіжно, на «цивілізацію». Глобальне потепління, - тільки не у взаємостосунках (як там білі ведмеді на Північному полюсі, ще не виловлюють рибу варену з ополонок?). Домовились про «нагальні заходи», з приводу, сукупно на останньому форумі, де були представлені чи не всі держави, і не було достойників од «супер»-провідної, як не дивно (?), «оплоту демократії»? А хороби.

Світова фінансово-промислова криза. Луснув «істеблішмент» глянцевий. Проминуще? чи закономірність? Класичне: верхи (у «верхів’ях») не можуть, а низи (підвідомчі) - не хочуть. Більше так жити, тобто животіти. Не хочуть бути бидлом. У Греції, - «батьківщині демократії», «європейської цивілізації», - бунтують, як на сьогодні (січень поточного 2009 року... - проминулого, вже серпень 2011, погромні заворушення молоді в мегаполісах Англії; та я про дещо інше)... - звісно ж, студенти, захоплюють вузи. Як найвразливіший, молодо-інтелектуальний прошарок суспільства. Може, й не вповні усвідомлено, але підіймається у спротиві Системі «детонатор», за образним визначенням «хрещеного батька» революційного руху кінця 50-х – початку 70-х промайнулого століття, тисячоліття... - Г.Маркузе. Саме час згадати «нових лівих», 1968/69 років, - сорокаріччя, як-не-як (а як на сьогодні, на серпень 2011... - та я не про те, зрештою). «Червоний травень» 1968 року в Парижі, Сорбонну... «Мир – людям, війна – інституціям!», «Ниі справа честі – руйнація, істину віднайдемо потім!»... Руйівники знайдуться, - і, здається, вже не за горами, - а от що потім... Треба думати. З революцією вас, панове. «... Тяжке завдання дав Бог розв’язувати людським синам», - з книги Екклесіястової (або Проповідника).

січень 2009 (серпень 2011)

 

ЧЕРВОНИЙ  ПОТОП   (ПШИК)[3]            

О П У С

(До дня Великого Жовтневого заколоту) 

Розказують – і в нас, на Україні, і в Литві (казка – від казання), приніс землероб заліза шмат добрий до коваля: «Викуй мені рало, ковалю, землю порати», - як робітник робітникові (про «рило» - то з іншої казки, про Змія-Антипода: приперся битим до кузні: «Давай! зуби, бо заковтну! а могорич – у сто биків», - і не рило в нього, а власна пикатість уміру, а зуби - різаки, кожен – пуд, щоб на ристалище вибутись, для поєдинку з Лицарем Несумирного Образу). На що коваль, а він був мастак, з ідейних – доктринер: «Буде тобі рало!» Кував – кував, а рало все меншає. «Викую тобі косу». – «Хай і так, коса – знадобиться, - можна і на ристалище, коли що». Давай той гатити… Захекався. «Викую тобі серпа», - вже так молотить, а шмат то на наковальні все меншає. «Викую тобі цвяха», - і заходився, аж запарився. Сунув кавалок у відро, а воно тільки – «Пшик!», паршивенький, - і шмата не стало. І робота – на вітер: ідейний пшик і затрохи смаленини.

1

Це – притча, а тепер – про відБувальщину, про запряг трудовий в ідейний повіз, про парову машину як прогрес Цивілізації, про ЧінгізХана з Ордою. В оруді проводирів виспівували неситі, упосліджені Владою, з багнетами наперевагу:

                                                                Наш паровоз, вперед лети, -

ті, кому нічого було втрачати, окрім ланцюгів капіталізованих, - доборолись: ні Батьківщини - в маси, масиву червонозоряного, світ догори дригом в ужитку, за осіддя мислиме, щоб підспуддя – зверху, і єдиний Пастир в отари, у трьох іпостасях: Маркс – Енгельс- Ленін, - в образа́х на покутті; ні ба́тьківщини – колективізація, спільний клопіт з трудами і веселощами, з Циркуляром «спущеним» Зверху згідно, а сама цидула «висхідна» - від Апарату, ідеологічно-репресивного кишла, Державного столоНачальника із печаткою, підписом верховним «Хазяйським» скріплена; що на столі громадському – за рознарядкою, по внеску в Справу «Наше дело правое, мы победим!» - тоді й добре буде; ні родини – усуспільнюватися і жінки, і діти мають; ні особистості – «гвинтики» та «охвістя» при монументі з трудівницею із серпом  і трудівника з молотом, - Система; куди подіти себе, безпритульного? «рівність, солідарність, воля!» - кривавляться лозунги, розгул

комуно-большевитської навали, нахрап, - щоб пройтися по світу чоботом, вдовбати підковою міченою профанацію, щоб Колосс вознісся в червоній заграві – «Світле Майбутнє»:

                                                                 … И на Тихом океане

                                                                 Свой окончим мы поход.

Червоний потоп… Тормосило світ розподілений: не буде ні бідних, ні багатих, а ще ані в сих, ні в тих проміжку, куди й Інтелект втиснувся, буде – «Трудівник», не спроможний хоча б наблизитися до волевиявлення впровадженого, хіба що з дулею в кишені роби (від «робота»). Силою – пробували, випробовували Систему – від заснування Цивілізації, коли про Європу – це Антика, - зась, вижмакає і всотає з тельбухами мізерію Інтелекту («О, тінь Господаря, відколи з дерев позлазили – зурочені…»). Павутиною світ обкидано – кокон, яко потріб сподіяний з непотребу, Червоний, Зміїний потоп – жахна велич Системи, Червоний Потоп – з потопельників вигулькнутих, власну Систему ізвістувавши, пре:

                                                                   Наш паровоз – вперед лети,

                                                                   В  комуне остановка.

                                                                   Иного нет у нас пути,

                                                                   В руках у нас – винтовка! –

і куди ж той путівець зі шпалами, рейками? свист і грюкіт перекатами (а на реї – «Веселий Роджер», каравели в своїй стихії – на тобі Ноїв ковчег, бідаче!)… хіба що в глухомань, а далі - Стіна, не рванеш динамітом, - впрешся у безвихідь, присусідишся до Череповища (що і є Голгофа по-нашому), в підспуддя слід поторочі «стелиться» (як у приспіві: «след кровавый по сырой земле») приозброєної: «Експропріація! Всіх і все посюди і січас! До ноги буржуїв і декласованих попів, під корінь – гнилу інтелігенцію!» - а по «злуці міста і села» (не вистояло село) пішов «куркуль» під «коня сталевого», на перегоні, де юрма товкітлива – гамузом (спаси і помилуй од нашестя такого)… - «З різдвом тебе!» - породичалися: «Впереди с кровавым флагом (…) в белом венчике из роз – Впереди Исус Христос.» - за Блоковим «Двенадцать», - під власне, так би мовити, властиву світоглядну Добру Новину… про зшестя Антипода, під ніж і храми-палаци, і хрести… - за химерним блідим співуном большевитських «вождів пролетаріяту», котрі увесь світ – під себе (як сказано у Старому Заповіті про «народ обраний» - що поробиш, співпало); о Тамерлан… Орда! спаси і помилуй (а сам що, нащо ти здався?! – внутртішній голос у безголоссі), від нашестя такого, з прицілом на голову, заради комуностадності впроваджуваної, возшестя месіанського під «серпом і молотом» багрянородного, оскаленого кривим усміхом – очиськами січе Привиддя, при маузері, Мана, єдиноутробна із темно́тою, що Європою никає («Даешь!»):

                                                     … Весь мир до основанья мы разрушим! А затем… -

а на руїні, - а була на Україні руїна вже у протистоянні багатих (глитаїв, дук-срібляників) і бідних (нетяг) по Хмельницькому і Богунові – не вистояла Козаччина, присусіджена до Московії Царської, виборсавшись із тенет Польщі Шляхетської ледь… А на руїні, вчиненій «пролетаріятом всіх країн» під проводом Партії очільників інтернаціоналізованих, - Табори, конц- (задля «очищення») і трудові (заради «прогресу», «догнати й обігнати» «загниваючий капіталізм»), партКомів концентрація як уособлення «нового ладу» («Пор-рядок!») в оруді ПолітБюро, що спрямовувало директивною «лінією» (кожен член – палець, а щоб «лінія» утверджувалась – обіруч: тиць!) процес ліквідації «старого світу» і споглядання «Світлого Майбутнього»:

                                                        … Мы наш, мы новый мир построим!.. -

згідно святочного «Маніфесту» і Заповіту Вождя, від ситуації – Вождів, вивершує піраміду (а саркофаг – усередині, з трупом, тобто ідолом) – ГенСек, задля вкорінення «принципів» приголомшуючих і непорушності Піраміди, тобто – Держави із законсервованим Ідолом (чи «-ами», за потребою); впритик – наглядові й виконроби з Органів (а ото все – «ОрганізЬм», Система) упокорення, з нівелюванням «маси» та викорінення «елементів» «іншо(по)родних», «охвістя».

Це – перша стадія (матеріалізованого ідіотизму з кретинизмом) «комунізЬму», в прийнятній інтерпретації  - соціалізм, - що спільного, питань немає – нікому питати, коли «маса» – «за», з масовим вигулюванням і тріумфом з овацією (Давній Рим) попід Трибуною (Курульним Кріслом, Троном… Возсідалищем) при Мавзолеї, на Мавзолеї з чинним квазі(?)-Керівництвом (і до чого тут Квазимода? мода, мордіє…) при Генеральному (а чим  не Генералісимус? як Йосип, -  не Прекрасний староЗаповітний Якович, тобто БоровБожевич, - Віссаріонович Сталін); «представники народу» – довхрестям маніфестують унормовано, укомплектовано, уконтентовано з демонстрацією по каналах оповіщення і пропаганди (психологічного терору). Кабализм. Кабала, що і є – «Світле Майбутнє».

2

Всі комуноСистеми – на один копил: на упослідженні Інтелекту, на оДержавленні, на рабстві, експлуатації селянської спільноти  (прохлопали «ліві есери» в жовтні 17-го року, повірили – і кому? а коли б не оте знетямлення, не розпач анархістів – «що робити?», - гаплик большевизму; «що робити?» - питання інтелігенції, і моя /ю/доля – з притичиною); а село – це мова, простота суджень повчальних, казки і приказки, а отже – нація, народ; у Біблії інтерпретованій – «ні елліна, ні юдея», одне обрізане підЗнання, в «Програмі КПСС» - ні руського, ні казбека (є така гора на Кавказі), один «совєтський чоловік». Щось подібне

в окремо взятій царській Спарті запроваджував реформаторо-одноосібний Лікург, на нещадно визискуваних поневолених іліотах – облаштування суспільства рівних консервованого, та вже за правонаступника, Лікургом вказаного, - навспак, «на круги свої» повертається олігархія.

Були фаланстери (за Фур’є) в джунглях і преріях - поселення мирян, соцТабори – на замісі селянському, - підконтрольні Пастирю (Проповіднику) чи Інквізитору; був і китайський, хунвейбіновський, і полпотівський (Кампучія) варіант, варіації на тему «любові до ближнього» (варіят-ції): їх, селяно-пролетаріат, визискують, виснажують тяжкою працею, вони – знищують інтелігенцію, а хто ж винен? в Кампучії – мотиками… - а заправляє полпотівець, партія чергова: місце роботи – партійний функціонер, з номенклатури, посада – партійний ідеолог, проводир, - і над всіма Образ і всі під ним, Вождем… в якійсь там іпостасі:

Маркс – Енгельс – Ленін – Мао, - морокобісся, упокорення іменем і «від імені»: оскарженню не підлягає, - тай нікому позиватися.

Прокрутили ось по телебаченню кіно з «брєжнєвського» застою епохального для підростаючих, «вростаючого» в «соціалізЬм» покоління: «Армія Трясогузки», - про дітлахів безпритульних, у спротиві: хворобливі, затицяні – з листівкою для «принижених і поневажених» (за Достоєвським) часів Жовтневого перевороту:

                                                             « Да здравствует большевизм и Ленин!», –

затим – війна кіно-громадянська (повчальна, сумно); по-нашому офіціоз  – «Здоровенькі були!», ні – «Добра зичимо!»… нехай, хай будуть вони, «парторги» з «вождем» (і чекістами) в доброму гуморі, у добрі та з добром, - а всім іншим? дуля з маком, від попередньої влади – просто дуля, - прогрес таки, а на ділі – який там мак, хіба що словоблуддя пересічне, каторжне – з цього приводу є «книги народу», хоча б «Майн Кампф» (Гітлера), в тому ж дусі «Краткий курс истории ВКП(б)» (Сталіна), - цікава (як на кого) белетристика, і моторошна.

Більшовики, захопивши владу, знетямились, і в тому, що втримуються, - і впроваджували терор, і тривала громадянська війна – в очікуванні виступу пролетаріяту Європи хоча б, потім і самі двинуться – і дійдуть до  Варшави, звідтіля – хто в чому і як. Допавшись, прийнялися насаджувати у свідомості «громадян» (російське прислів’я: «з нас, як з древа, - і дубина, й ікона») рясно постулати, умоглядні свідчення переваг, велич і красу «нового ладу»; такий собі балаган - безперервні наради, засідання, звернення і декрети, мітинги, демонстрації, штандарти, транспоранти, музики - підміна дійсності, блюзнірство, карикатура, тріумф потуги вчення силового і «месій» з мечем занесеним. І все плодили нові й нові установи, «народних комісарів» і просто «комісарів» з надзвичайними повноваженнями, що «несли істинне світло соціалізму» (з газети тієї пори, і дещо пізніше майже дослівно вторив Геббельс, речник нацистів, націонал-соціалістів), і пуга супровідна – «Мовчати!»,за «антипропаганду» - розстріл як «впровадження у життя червоного терору». Святкуючи, прикрили ікону на башті вже «свого» Кремля кумачем (піп - «буржуй»), в той же час об’являючи, що Христос «учив тому ж і, як Спаситель, повстав проти багатіїв», - дійде ще до руйнування храмів. Плакати, портрети проводиря Леніна, був ще Троцький вождем і трибуном, - і нема на їхніх руках крові, справа челяді масованої, одурманеної візією, - вони закликали до ліквідації класу експлуататорів купно з апологетами,

клуби і театри «імені» - і «комісар театрів» на урядовому автомобілі з червоним прапорцем, котра нічого і ніякого відношення – «Пролеткульт», і шофер її – теж начальник, утілення «природного добору», у виконанні Системи, що зводиться – і проступають роги з копитами, «виживає сильніший» - універсальний принцип

не-людяності. Інтелігенція, котра будила народ, сприймаючи його по-своєму все-таки (втім, і творячи), підіймала на боротьбу з деспотизмом, за «свободу, рівність, братерство», як і за часів Французької революції, за «соціалізм», - постала перед диктатурою, на цей раз – більшовицькою, і хто не уподібнювався, мусив зникнути – відправлятись в еміграцію, пізніше – в концтабори, туди ж і ті з письменників, хто стверджував услід Гегелю – все, що відбувається, так і має бути, підсумовував -  «чим гірше, тим краще», хто вірив, що з того «бруду і крові», «хамства і звірства» витвориться щось «божественне», як зауважував І. Бунін – письменник, академік, свідок[4]. Та при всій повазі, не можна погодитися з його твердженням – «революція є тільки кривава гра в переміну місцями», справа в непроминущій потребі Господаря – так, людності – у Владі (допоки-що). І все, що чинилося – заради самоуправства, іменем пролетаріяту - космополітизм, підпорядкування розвою і поступу, духовного світу, заперечуючи заповітне відродження людини. Неприємно, сутужно, вразливо… Образливо.

10 – 15.03.2013

НАТЮР-МОВА  З  КАРАМЕЛЬКОЮ . ПАРАД

(Памфлет)

     1

Парад, з нагоди Владних роковин – Дня Перемоги… гадаю, з прикметної причини свійської: повернення

в осіддя, де пребували Очільники Партійні, від-під-Кремлівські на теренах Краю ще до Незалежності (принаймні в Конституції – така держава є), - на Пагорб, понад Форумом – де йде насаджена, скерована і прогнозована Вистава воєнізована зі скреготом зубів і танків з муштруванням, з охоронцями заступом і назирці – правопорядку (веремія) ; із простолюду – я та, може, ще хтось з перехожих: може, щось покажуть…

«хоч дулю, хоч півдулі» - за «Сном» Шевченка, - а хороби: поперед очі - карамелька на трибуні (трибуна в Європі – з часів Римського Форуму, форум – майдан, де відбувались Народні зібрання), що її Один – Іншому, в гостях хто. Хтось би на ходулях продемонструвався чи що… у мантії, щоб волочилась, - цур і пек! чи клоун щоб, на всюдиході… Та є їх, оно – Трибуна, а ще присутність декларована високоПосадовців, заступників і переступників із посімейством, у чому сумніваюсь – не гульбище, і не успіння (допоки-що принаймні, - я про державу… - а що є «держава»? та оце воно і є), не сумніваюсь у наявності – а мо’, й пройдуться поперед трибуни ритуально-зобовязані, - я й сам студентом з лінійними на площі в Харкові у транспарантах  «Слава КПСС!» і все довкола в тому ж дусі, серпасто-молоткастому - узрів Парад  зсередини й довхрестя з Об’єктом визначальним і самодостатнім тутечки – постала Автократія у видиві розмитому, пістрявому, як сфокусована у Тиранію – й проникся животрепетно (був якось звіршував:

                                                           Я – дипломник, міняю диплома на автомат! -

не посадили, бо не було за що: йшлось - про Нікарагуа, про Фронт спротиву, про Свободу). Трибуну бачив,

покриту кумачем, і капелюшне можно-скупчення при краватках (трибунів, треба думати, площа – найбільша у Європі), піднесено-витрішкувате, оперсонене, віншувально-жестне, - ми теж пройшлися.

Столиця, осіддя Державної Адміністрації. Парад військовий, із оркестром, повоєнний - коли зіткнулись Імперії, Системи дві – в одній: Насильства, Зла, - замішаної на крові, а пролилося скільки на жертівник при Ідолі, що всі в одному, «князі світу» (Всі Царства будуть Твоїми, тільки вклонися мені, - Ісусу – сатана,  у день спиту), а скільки на ідолах Генералісимуса й Фюрера, на Дуче як призвідці фашизму (а там і нацизм)  і Троцького, апологета сталінізму (а були ще й Мао, і Пол Пот… Нерон та Іван Грозний…- кров). Люди - вистояли, і на тій війні, з того й іншого (не протилежного) боку ріки Буття, зоряної, - так сталося, з ким не буває? І чого тільки не бува, що поробиш, - поправді: Віку людина замолодого, - по суті, і за сутністю. 

      2

Прошу, питання?.. Ні-ні, до цього ще не, ще зарано – про «кадрів, що вирішують все», за тов. Сталіним, «вождем народів»… На столичній вулиці - демонстрація, а столична – що був возведений Княжий Стіл на одному з пагорбів, посеред і над поселянами, прийнятий Родом. Демонстрація перехопивших, захопивших Владу: олігархо-диктатуро-мерзопакосного, знавіснілого і заціпенілого від жаху за вчинене, скоєне, заподіяне – Клану блюзнірствуючих, драконо-гадюче-підступних «обстоювачів права» Народу, до якого він, вони не мають відношення навіть в наближенні, опосередковано: гроші (прокляте питання часу), Долар – їх повелитель, Капітал їхній – засіб антиСвободи, кредо – антиЛюдскість, супроти – людина, Людяність. Демонстрація. Брязкіт оружний (осоружний)... - Демонстрація, барабани і крок – злютований, радше – запущений (Система), скомпонований - ударний: раз - Два - раз!.. На що там дивитися: на піт заслинений і вороохобність каторжно-задерикувату, перейматися іграми в Демократію оповіщену? тільки де воно тут,

попід і над трибуною, і в довкіллі, і в довхресті – волевиявлення Народу… Тай сам він десь.

При такому напливі зусібічної інформації вже подумується про одність, неподільність земного круга, і

невід’ємність від нього власного «Я», і його – від Космосу. «Охвістя» попід трибуною, одним словом,

словом тов.Сталіна, проводиря оприлюдненого, генералісимуса. Глуха стіна, за трибуною. 

      3

На осадженій трибуні – рештки упередженої, узабезпеченої комуно-партійної номенклатури бовваніють,

попередньої верхівки верховодної  – айсберга засадничого горб, маківка; горбатимося, горизонтами – ґатунку

лизодуп…блюдного, лицедійного, Пісістрато-Брюховецького спрямування, по вертикалі – в оруді Апарату,

Зверхника –Управителя, Хазяїна, Помазаника в Законі успадкованого комуно-бандитського рейваху

впорядкованого (Сила)… Бовваніють невимушено самоДержавці, відбуваючи; один З, з державства

сусіднього одно-тип-ного , - відбувся – і зник (наче в приймах); напарники – старший (за розкладкою) і той,

що у менших ходить, - їм діватися нікуди, все і повсюдно – «їхнє», і вони – «їхні», - і той, що у менших,

скулившись (прохолодно на протязі) пропонує «панібрату» карамельку, заохочуючи – погостини, історія

все-таки, доокруж і притоптана… - втім, незугарно, ще не обвикся  (з роллю), тертий – не сприйняв: він у

самозамилуванні вилюдненому, а дресирований – обсмоктується на поворозці. Театр маріонеток.     

       4 

Театр маріонеток. Випертий кишлом, делегований із підспуддя Маріонет видерсь на Пагорб владний,

вивершився, затінений, у переступі, «Держава – це Я!» - виголосивши портретом по-роз-кабінет-ним під

«Лиса фарбованого» (паяц), куди не поткнешся (взапертя б тебе), опосів проміж «своїх», хто «в Законі»; про

«наболіле» у телевізії припасованій «власне бачення» виклада: «Вони!.. Я їх! Я ж бо нічого не знаю, моя хата -

скраю», - та не скраю, а в Конче-Заспі, з визолоченим унітазом, для ексесуару: «Славуйся!» - увесь в

Імператора Нерона, хряку вподібеного: «Який актор!» - це Нерон, з тих самих – про себе, під овацію,

забираючися з кону, підібгавши тогу: надивилися, пройнялися свинством – радуйся, Риме! А за тутешніх… -

масове гуляння, з дулею в кишені: «Ми – не раби, раби – не ми!», що гірше – приноровлені: «Хороба з ним, один чорт», - один то один, та в різних іпостасях, а втім – один чорт… у варіаціях на тему «Демократія і Тиранія». Патриції, олігархія - сталість; вони ж патрони, а ще є  клієнти, другі  - в опіці перших, у списку привнесеному напередодні виборів (сіллю б по їхнім задницям, - хай возсідають), третій - зайвий:

патронів на всіх не вистачить, всі – це ми. Зверху – Влада, знизу – статистика, - Система, під, в отінні Господаря,  князя світу нашого, рокованої присутності, за нашим уподобанням. 

      5 

Коли відверто, обридла мені політика, тутешня і поза, - скільки казав собі, зарікався, напоумлював-ся: хіба не

начитаний, не списався в причетності, не зануканий, - к бісу, до дідька осучасненість у відліку глобального

провістя: Я – Людина. Наша колиска – Земля, колискова – гармонія Всесвіту, всепроникна Любов – запорука,

- ну до чого тут «політика», «президенство», вузьколобе чиновництво?

«Мир – людям, війна - інституціям!» - виголошувало студентство, молодь, «нові ліві» у 68-му, легендарному,

виснажений – та неупокорений Рух, - постала Європа; весна ж – не за горами, та що там Карпат! - у перелазах.

           Вий, скаженій, осатанілий – не буде протиставлення, не рушиш

           невідворотність, неухильність: іде весна! Весни ти не остудиш.

(4.03.2013)

 

[1] Книга Екклесіаст ( у збірнику  «На ріках Вавілонських», «Дніпро», 1991).

[2] «Диявол спокушує Ісуса», Євангелія від св..  Матвія, 4.8-9.

[3] Твір перегукується з підрозділом «Пшик» (так, використання тієї ж казки в передмові) твору «На межі тисячоліть».

[4] Використовується щоденник І. Буніна «Окаянні дні», книжка.

Поділитися:

Боярунець Ю. Революція на носі


Юрій Боярунець

 

РЕВОЛЮЦІЯ  НА  НОСІ 

(НАЗАД, У МАЙБУТНЄ)  

Навіть побіжно зглянувши на цивілізацію («отакої!замашки»),відчувається: щось не так... Скільки ми ще будемо згадувати оте, про демократію, - що вона далеко не цяця, радше навпаки, але на кращу систему впорядкування людство не спромоглося? А може, справа не в демократії, як такій, а в її осучасненім потрактуванні, впровадженні праведних, у принципі, засад? Чому від часів Великої Французької революції з її Libert́e,́ Egalit́e, Fraternit́e(Свобода, Рівність, Братерство) жодного з означених, визначальних гасел так і відбулося? немає місця ані рівності (хоч би в правах...), ані свободі (краще промовчати, з огляду на нецензурність лексики), ні братерству (насравма, що побачились...  тисячу пардонів). Суціль прагматичний цинізм («політика!»), насильство над особистістю владних Систем (систем влади) й насильство осібності над собою як «образом», як вчиненням «за образом і подобою»? Жах. Жодного пророка, з часів «християнської ери». Дожилися. «Їж, пий, вправляйся у любощах, - звеселяйся!» - ось вони, нав’язувані неперебутні “цінності», «бо лічені дні твої» - додається з псевдо-інтелектуально-вправного боку («а після мене – хоч потоп»). Накопичуй (щоб досягти «великого мільйоерства»). Матеріалізуйся.

Щось подібне є в Соломона, з його «Піснею над піснями», «Екклесіястом»:

«...Блага людині нема, крім як їсти, і пити, і благо в житті чинити», «і благо бачить у праці»[1], -

щодо «благо чинити»... - та є в наявності, відкупне: подачки на храм, на  милосердя. А про «благо у праці», - тут навпаки: праця для блага, - як неспростовність, - а краще, щоб і взагалі без праці, «на халяву». Libert́e,́ Egalit́e,  Fraternit́e... Про проповідь Ісусом Назарянином «Царства Небесного», всеохопної Любові як спасіння, істинної Свободи – свободи в собі, свого внутрішнього, духовного світу - «Я», - що говорити?Але... «кесарю – кесареве» - це не втеча, випадково, від суворої дійсності? чи приреченість? Данина кесарю як Владі? - та не від Бога вона (зовсім навпаки, - згадаймо, кому світ перепору... доручено: «і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу,та й каже до Нього: «Це все Тобі дам, коли впадеш і мені Ти поклонишся!»[2] ), і не було такого, і не було її в творчому Задумі! – все ті ж набутки «цивілізації», - вправляємось, отримавши певну ступінь свободи, в упорядкуванні, так би мовити, співжиття. А ще відмовив Ісус лукавому: «Не хлібом єдиним буде жити людина...»

Все було сказано... - і все «на круги свої повертається». Хіба не було сказано, що вирішення національного питання неможливе без вирішення суспільно-соціальних проблем, неможливість революції національного відродження без революції соціальної, що вони посестри?А що маємо після Майдану («помаранчевого»)? Неправедність, ласо- і владолюбство, засилля олігархії, всепроникна корупція, про духовність шкода мови: «слова, слова, слова...» - і показуха, в стилі «мильних опер» на тлі церковних бань і личок удоволеної малечі з пакунками в руках, на Різдво. Чи Великдень.

Щось не так у данському королівстві...- і не тільки («бідний Йорику»). Зглянувши, хоч побіжно, на «цивілізацію». Глобальне потепління, - тільки не у взаємостосунках (як там білі ведмеді на Північному полюсі, ще не виловлюють рибу варену з ополонок?). Домовились про «нагальні заходи», з приводу, сукупно на останньому форумі, де були представлені чи не всі держави, і не було достойників од «супер»-провідної, як не дивно (?), «оплоту демократії»? А хороби.

Світова фінансово-промислова криза. Луснув «істеблішмент» глянцевий. Проминуще? чи закономірність? Класичне: верхи (у «верхів’ях») не можуть, а низи (підвідомчі) - не хочуть. Більше так жити, тобто животіти. Не хочуть бути бидлом. У Греції, - «батьківщині демократії», «європейської цивілізації», - бунтують, як на сьогодні (січень поточного 2009 року... - проминулого, вже серпень 2011, погромні заворушення молоді в мегаполісах Англії; та я про дещо інше)... - звісно ж, студенти, захоплюють вузи. Як найвразливіший, молодо-інтелектуальний прошарок суспільства. Може, й не вповні усвідомлено, але підіймається у спротиві Системі «детонатор», за образним визначенням «хрещеного батька» революційного руху кінця 50-х – початку 70-х промайнулого століття, тисячоліття... - Г.Маркузе. Саме час згадати «нових лівих», 1968/69 років, - сорокаріччя, як-не-як (а як на сьогодні, на серпень 2011... - та я не про те, зрештою). «Червоний травень» 1968 року в Парижі, Сорбонну... «Мир – людям, війна – інституціям!», «Ниі справа честі – руйнація, істину віднайдемо потім!»... Руйівники знайдуться, - і, здається, вже не за горами, - а от що потім... Треба думати. З революцією вас, панове. «... Тяжке завдання дав Бог розв’язувати людським синам», - з книги Екклесіястової (або Проповідника).

січень 2009 (серпень 2011)

 

ЧЕРВОНИЙ  ПОТОП   (ПШИК)[3]            

О П У С

(До дня Великого Жовтневого заколоту) 

Розказують – і в нас, на Україні, і в Литві (казка – від казання), приніс землероб заліза шмат добрий до коваля: «Викуй мені рало, ковалю, землю порати», - як робітник робітникові (про «рило» - то з іншої казки, про Змія-Антипода: приперся битим до кузні: «Давай! зуби, бо заковтну! а могорич – у сто биків», - і не рило в нього, а власна пикатість уміру, а зуби - різаки, кожен – пуд, щоб на ристалище вибутись, для поєдинку з Лицарем Несумирного Образу). На що коваль, а він був мастак, з ідейних – доктринер: «Буде тобі рало!» Кував – кував, а рало все меншає. «Викую тобі косу». – «Хай і так, коса – знадобиться, - можна і на ристалище, коли що». Давай той гатити… Захекався. «Викую тобі серпа», - вже так молотить, а шмат то на наковальні все меншає. «Викую тобі цвяха», - і заходився, аж запарився. Сунув кавалок у відро, а воно тільки – «Пшик!», паршивенький, - і шмата не стало. І робота – на вітер: ідейний пшик і затрохи смаленини.

1

Це – притча, а тепер – про відБувальщину, про запряг трудовий в ідейний повіз, про парову машину як прогрес Цивілізації, про ЧінгізХана з Ордою. В оруді проводирів виспівували неситі, упосліджені Владою, з багнетами наперевагу:

                                                                Наш паровоз, вперед лети, -

ті, кому нічого було втрачати, окрім ланцюгів капіталізованих, - доборолись: ні Батьківщини - в маси, масиву червонозоряного, світ догори дригом в ужитку, за осіддя мислиме, щоб підспуддя – зверху, і єдиний Пастир в отари, у трьох іпостасях: Маркс – Енгельс- Ленін, - в образа́х на покутті; ні ба́тьківщини – колективізація, спільний клопіт з трудами і веселощами, з Циркуляром «спущеним» Зверху згідно, а сама цидула «висхідна» - від Апарату, ідеологічно-репресивного кишла, Державного столоНачальника із печаткою, підписом верховним «Хазяйським» скріплена; що на столі громадському – за рознарядкою, по внеску в Справу «Наше дело правое, мы победим!» - тоді й добре буде; ні родини – усуспільнюватися і жінки, і діти мають; ні особистості – «гвинтики» та «охвістя» при монументі з трудівницею із серпом  і трудівника з молотом, - Система; куди подіти себе, безпритульного? «рівність, солідарність, воля!» - кривавляться лозунги, розгул

комуно-большевитської навали, нахрап, - щоб пройтися по світу чоботом, вдовбати підковою міченою профанацію, щоб Колосс вознісся в червоній заграві – «Світле Майбутнє»:

                                                                 … И на Тихом океане

                                                                 Свой окончим мы поход.

Червоний потоп… Тормосило світ розподілений: не буде ні бідних, ні багатих, а ще ані в сих, ні в тих проміжку, куди й Інтелект втиснувся, буде – «Трудівник», не спроможний хоча б наблизитися до волевиявлення впровадженого, хіба що з дулею в кишені роби (від «робота»). Силою – пробували, випробовували Систему – від заснування Цивілізації, коли про Європу – це Антика, - зась, вижмакає і всотає з тельбухами мізерію Інтелекту («О, тінь Господаря, відколи з дерев позлазили – зурочені…»). Павутиною світ обкидано – кокон, яко потріб сподіяний з непотребу, Червоний, Зміїний потоп – жахна велич Системи, Червоний Потоп – з потопельників вигулькнутих, власну Систему ізвістувавши, пре:

                                                                   Наш паровоз – вперед лети,

                                                                   В  комуне остановка.

                                                                   Иного нет у нас пути,

                                                                   В руках у нас – винтовка! –

і куди ж той путівець зі шпалами, рейками? свист і грюкіт перекатами (а на реї – «Веселий Роджер», каравели в своїй стихії – на тобі Ноїв ковчег, бідаче!)… хіба що в глухомань, а далі - Стіна, не рванеш динамітом, - впрешся у безвихідь, присусідишся до Череповища (що і є Голгофа по-нашому), в підспуддя слід поторочі «стелиться» (як у приспіві: «след кровавый по сырой земле») приозброєної: «Експропріація! Всіх і все посюди і січас! До ноги буржуїв і декласованих попів, під корінь – гнилу інтелігенцію!» - а по «злуці міста і села» (не вистояло село) пішов «куркуль» під «коня сталевого», на перегоні, де юрма товкітлива – гамузом (спаси і помилуй од нашестя такого)… - «З різдвом тебе!» - породичалися: «Впереди с кровавым флагом (…) в белом венчике из роз – Впереди Исус Христос.» - за Блоковим «Двенадцать», - під власне, так би мовити, властиву світоглядну Добру Новину… про зшестя Антипода, під ніж і храми-палаци, і хрести… - за химерним блідим співуном большевитських «вождів пролетаріяту», котрі увесь світ – під себе (як сказано у Старому Заповіті про «народ обраний» - що поробиш, співпало); о Тамерлан… Орда! спаси і помилуй (а сам що, нащо ти здався?! – внутртішній голос у безголоссі), від нашестя такого, з прицілом на голову, заради комуностадності впроваджуваної, возшестя месіанського під «серпом і молотом» багрянородного, оскаленого кривим усміхом – очиськами січе Привиддя, при маузері, Мана, єдиноутробна із темно́тою, що Європою никає («Даешь!»):

                                                     … Весь мир до основанья мы разрушим! А затем… -

а на руїні, - а була на Україні руїна вже у протистоянні багатих (глитаїв, дук-срібляників) і бідних (нетяг) по Хмельницькому і Богунові – не вистояла Козаччина, присусіджена до Московії Царської, виборсавшись із тенет Польщі Шляхетської ледь… А на руїні, вчиненій «пролетаріятом всіх країн» під проводом Партії очільників інтернаціоналізованих, - Табори, конц- (задля «очищення») і трудові (заради «прогресу», «догнати й обігнати» «загниваючий капіталізм»), партКомів концентрація як уособлення «нового ладу» («Пор-рядок!») в оруді ПолітБюро, що спрямовувало директивною «лінією» (кожен член – палець, а щоб «лінія» утверджувалась – обіруч: тиць!) процес ліквідації «старого світу» і споглядання «Світлого Майбутнього»:

                                                        … Мы наш, мы новый мир построим!.. -

згідно святочного «Маніфесту» і Заповіту Вождя, від ситуації – Вождів, вивершує піраміду (а саркофаг – усередині, з трупом, тобто ідолом) – ГенСек, задля вкорінення «принципів» приголомшуючих і непорушності Піраміди, тобто – Держави із законсервованим Ідолом (чи «-ами», за потребою); впритик – наглядові й виконроби з Органів (а ото все – «ОрганізЬм», Система) упокорення, з нівелюванням «маси» та викорінення «елементів» «іншо(по)родних», «охвістя».

Це – перша стадія (матеріалізованого ідіотизму з кретинизмом) «комунізЬму», в прийнятній інтерпретації  - соціалізм, - що спільного, питань немає – нікому питати, коли «маса» – «за», з масовим вигулюванням і тріумфом з овацією (Давній Рим) попід Трибуною (Курульним Кріслом, Троном… Возсідалищем) при Мавзолеї, на Мавзолеї з чинним квазі(?)-Керівництвом (і до чого тут Квазимода? мода, мордіє…) при Генеральному (а чим  не Генералісимус? як Йосип, -  не Прекрасний староЗаповітний Якович, тобто БоровБожевич, - Віссаріонович Сталін); «представники народу» – довхрестям маніфестують унормовано, укомплектовано, уконтентовано з демонстрацією по каналах оповіщення і пропаганди (психологічного терору). Кабализм. Кабала, що і є – «Світле Майбутнє».

2

Всі комуноСистеми – на один копил: на упослідженні Інтелекту, на оДержавленні, на рабстві, експлуатації селянської спільноти  (прохлопали «ліві есери» в жовтні 17-го року, повірили – і кому? а коли б не оте знетямлення, не розпач анархістів – «що робити?», - гаплик большевизму; «що робити?» - питання інтелігенції, і моя /ю/доля – з притичиною); а село – це мова, простота суджень повчальних, казки і приказки, а отже – нація, народ; у Біблії інтерпретованій – «ні елліна, ні юдея», одне обрізане підЗнання, в «Програмі КПСС» - ні руського, ні казбека (є така гора на Кавказі), один «совєтський чоловік». Щось подібне

в окремо взятій царській Спарті запроваджував реформаторо-одноосібний Лікург, на нещадно визискуваних поневолених іліотах – облаштування суспільства рівних консервованого, та вже за правонаступника, Лікургом вказаного, - навспак, «на круги свої» повертається олігархія.

Були фаланстери (за Фур’є) в джунглях і преріях - поселення мирян, соцТабори – на замісі селянському, - підконтрольні Пастирю (Проповіднику) чи Інквізитору; був і китайський, хунвейбіновський, і полпотівський (Кампучія) варіант, варіації на тему «любові до ближнього» (варіят-ції): їх, селяно-пролетаріат, визискують, виснажують тяжкою працею, вони – знищують інтелігенцію, а хто ж винен? в Кампучії – мотиками… - а заправляє полпотівець, партія чергова: місце роботи – партійний функціонер, з номенклатури, посада – партійний ідеолог, проводир, - і над всіма Образ і всі під ним, Вождем… в якійсь там іпостасі:

Маркс – Енгельс – Ленін – Мао, - морокобісся, упокорення іменем і «від імені»: оскарженню не підлягає, - тай нікому позиватися.

Прокрутили ось по телебаченню кіно з «брєжнєвського» застою епохального для підростаючих, «вростаючого» в «соціалізЬм» покоління: «Армія Трясогузки», - про дітлахів безпритульних, у спротиві: хворобливі, затицяні – з листівкою для «принижених і поневажених» (за Достоєвським) часів Жовтневого перевороту:

                                                             « Да здравствует большевизм и Ленин!», –

затим – війна кіно-громадянська (повчальна, сумно); по-нашому офіціоз  – «Здоровенькі були!», ні – «Добра зичимо!»… нехай, хай будуть вони, «парторги» з «вождем» (і чекістами) в доброму гуморі, у добрі та з добром, - а всім іншим? дуля з маком, від попередньої влади – просто дуля, - прогрес таки, а на ділі – який там мак, хіба що словоблуддя пересічне, каторжне – з цього приводу є «книги народу», хоча б «Майн Кампф» (Гітлера), в тому ж дусі «Краткий курс истории ВКП(б)» (Сталіна), - цікава (як на кого) белетристика, і моторошна.

Більшовики, захопивши владу, знетямились, і в тому, що втримуються, - і впроваджували терор, і тривала громадянська війна – в очікуванні виступу пролетаріяту Європи хоча б, потім і самі двинуться – і дійдуть до  Варшави, звідтіля – хто в чому і як. Допавшись, прийнялися насаджувати у свідомості «громадян» (російське прислів’я: «з нас, як з древа, - і дубина, й ікона») рясно постулати, умоглядні свідчення переваг, велич і красу «нового ладу»; такий собі балаган - безперервні наради, засідання, звернення і декрети, мітинги, демонстрації, штандарти, транспоранти, музики - підміна дійсності, блюзнірство, карикатура, тріумф потуги вчення силового і «месій» з мечем занесеним. І все плодили нові й нові установи, «народних комісарів» і просто «комісарів» з надзвичайними повноваженнями, що «несли істинне світло соціалізму» (з газети тієї пори, і дещо пізніше майже дослівно вторив Геббельс, речник нацистів, націонал-соціалістів), і пуга супровідна – «Мовчати!»,за «антипропаганду» - розстріл як «впровадження у життя червоного терору». Святкуючи, прикрили ікону на башті вже «свого» Кремля кумачем (піп - «буржуй»), в той же час об’являючи, що Христос «учив тому ж і, як Спаситель, повстав проти багатіїв», - дійде ще до руйнування храмів. Плакати, портрети проводиря Леніна, був ще Троцький вождем і трибуном, - і нема на їхніх руках крові, справа челяді масованої, одурманеної візією, - вони закликали до ліквідації класу експлуататорів купно з апологетами,

клуби і театри «імені» - і «комісар театрів» на урядовому автомобілі з червоним прапорцем, котра нічого і ніякого відношення – «Пролеткульт», і шофер її – теж начальник, утілення «природного добору», у виконанні Системи, що зводиться – і проступають роги з копитами, «виживає сильніший» - універсальний принцип

не-людяності. Інтелігенція, котра будила народ, сприймаючи його по-своєму все-таки (втім, і творячи), підіймала на боротьбу з деспотизмом, за «свободу, рівність, братерство», як і за часів Французької революції, за «соціалізм», - постала перед диктатурою, на цей раз – більшовицькою, і хто не уподібнювався, мусив зникнути – відправлятись в еміграцію, пізніше – в концтабори, туди ж і ті з письменників, хто стверджував услід Гегелю – все, що відбувається, так і має бути, підсумовував -  «чим гірше, тим краще», хто вірив, що з того «бруду і крові», «хамства і звірства» витвориться щось «божественне», як зауважував І. Бунін – письменник, академік, свідок[4]. Та при всій повазі, не можна погодитися з його твердженням – «революція є тільки кривава гра в переміну місцями», справа в непроминущій потребі Господаря – так, людності – у Владі (допоки-що). І все, що чинилося – заради самоуправства, іменем пролетаріяту - космополітизм, підпорядкування розвою і поступу, духовного світу, заперечуючи заповітне відродження людини. Неприємно, сутужно, вразливо… Образливо.

10 – 15.03.2013

НАТЮР-МОВА  З  КАРАМЕЛЬКОЮ . ПАРАД

(Памфлет)

     1

Парад, з нагоди Владних роковин – Дня Перемоги… гадаю, з прикметної причини свійської: повернення

в осіддя, де пребували Очільники Партійні, від-під-Кремлівські на теренах Краю ще до Незалежності (принаймні в Конституції – така держава є), - на Пагорб, понад Форумом – де йде насаджена, скерована і прогнозована Вистава воєнізована зі скреготом зубів і танків з муштруванням, з охоронцями заступом і назирці – правопорядку (веремія) ; із простолюду – я та, може, ще хтось з перехожих: може, щось покажуть…

«хоч дулю, хоч півдулі» - за «Сном» Шевченка, - а хороби: поперед очі - карамелька на трибуні (трибуна в Європі – з часів Римського Форуму, форум – майдан, де відбувались Народні зібрання), що її Один – Іншому, в гостях хто. Хтось би на ходулях продемонструвався чи що… у мантії, щоб волочилась, - цур і пек! чи клоун щоб, на всюдиході… Та є їх, оно – Трибуна, а ще присутність декларована високоПосадовців, заступників і переступників із посімейством, у чому сумніваюсь – не гульбище, і не успіння (допоки-що принаймні, - я про державу… - а що є «держава»? та оце воно і є), не сумніваюсь у наявності – а мо’, й пройдуться поперед трибуни ритуально-зобовязані, - я й сам студентом з лінійними на площі в Харкові у транспарантах  «Слава КПСС!» і все довкола в тому ж дусі, серпасто-молоткастому - узрів Парад  зсередини й довхрестя з Об’єктом визначальним і самодостатнім тутечки – постала Автократія у видиві розмитому, пістрявому, як сфокусована у Тиранію – й проникся животрепетно (був якось звіршував:

                                                           Я – дипломник, міняю диплома на автомат! -

не посадили, бо не було за що: йшлось - про Нікарагуа, про Фронт спротиву, про Свободу). Трибуну бачив,

покриту кумачем, і капелюшне можно-скупчення при краватках (трибунів, треба думати, площа – найбільша у Європі), піднесено-витрішкувате, оперсонене, віншувально-жестне, - ми теж пройшлися.

Столиця, осіддя Державної Адміністрації. Парад військовий, із оркестром, повоєнний - коли зіткнулись Імперії, Системи дві – в одній: Насильства, Зла, - замішаної на крові, а пролилося скільки на жертівник при Ідолі, що всі в одному, «князі світу» (Всі Царства будуть Твоїми, тільки вклонися мені, - Ісусу – сатана,  у день спиту), а скільки на ідолах Генералісимуса й Фюрера, на Дуче як призвідці фашизму (а там і нацизм)  і Троцького, апологета сталінізму (а були ще й Мао, і Пол Пот… Нерон та Іван Грозний…- кров). Люди - вистояли, і на тій війні, з того й іншого (не протилежного) боку ріки Буття, зоряної, - так сталося, з ким не буває? І чого тільки не бува, що поробиш, - поправді: Віку людина замолодого, - по суті, і за сутністю. 

      2

Прошу, питання?.. Ні-ні, до цього ще не, ще зарано – про «кадрів, що вирішують все», за тов. Сталіним, «вождем народів»… На столичній вулиці - демонстрація, а столична – що був возведений Княжий Стіл на одному з пагорбів, посеред і над поселянами, прийнятий Родом. Демонстрація перехопивших, захопивших Владу: олігархо-диктатуро-мерзопакосного, знавіснілого і заціпенілого від жаху за вчинене, скоєне, заподіяне – Клану блюзнірствуючих, драконо-гадюче-підступних «обстоювачів права» Народу, до якого він, вони не мають відношення навіть в наближенні, опосередковано: гроші (прокляте питання часу), Долар – їх повелитель, Капітал їхній – засіб антиСвободи, кредо – антиЛюдскість, супроти – людина, Людяність. Демонстрація. Брязкіт оружний (осоружний)... - Демонстрація, барабани і крок – злютований, радше – запущений (Система), скомпонований - ударний: раз - Два - раз!.. На що там дивитися: на піт заслинений і вороохобність каторжно-задерикувату, перейматися іграми в Демократію оповіщену? тільки де воно тут,

попід і над трибуною, і в довкіллі, і в довхресті – волевиявлення Народу… Тай сам він десь.

При такому напливі зусібічної інформації вже подумується про одність, неподільність земного круга, і

невід’ємність від нього власного «Я», і його – від Космосу. «Охвістя» попід трибуною, одним словом,

словом тов.Сталіна, проводиря оприлюдненого, генералісимуса. Глуха стіна, за трибуною. 

      3

На осадженій трибуні – рештки упередженої, узабезпеченої комуно-партійної номенклатури бовваніють,

попередньої верхівки верховодної  – айсберга засадничого горб, маківка; горбатимося, горизонтами – ґатунку

лизодуп…блюдного, лицедійного, Пісістрато-Брюховецького спрямування, по вертикалі – в оруді Апарату,

Зверхника –Управителя, Хазяїна, Помазаника в Законі успадкованого комуно-бандитського рейваху

впорядкованого (Сила)… Бовваніють невимушено самоДержавці, відбуваючи; один З, з державства

сусіднього одно-тип-ного , - відбувся – і зник (наче в приймах); напарники – старший (за розкладкою) і той,

що у менших ходить, - їм діватися нікуди, все і повсюдно – «їхнє», і вони – «їхні», - і той, що у менших,

скулившись (прохолодно на протязі) пропонує «панібрату» карамельку, заохочуючи – погостини, історія

все-таки, доокруж і притоптана… - втім, незугарно, ще не обвикся  (з роллю), тертий – не сприйняв: він у

самозамилуванні вилюдненому, а дресирований – обсмоктується на поворозці. Театр маріонеток.     

       4 

Театр маріонеток. Випертий кишлом, делегований із підспуддя Маріонет видерсь на Пагорб владний,

вивершився, затінений, у переступі, «Держава – це Я!» - виголосивши портретом по-роз-кабінет-ним під

«Лиса фарбованого» (паяц), куди не поткнешся (взапертя б тебе), опосів проміж «своїх», хто «в Законі»; про

«наболіле» у телевізії припасованій «власне бачення» виклада: «Вони!.. Я їх! Я ж бо нічого не знаю, моя хата -

скраю», - та не скраю, а в Конче-Заспі, з визолоченим унітазом, для ексесуару: «Славуйся!» - увесь в

Імператора Нерона, хряку вподібеного: «Який актор!» - це Нерон, з тих самих – про себе, під овацію,

забираючися з кону, підібгавши тогу: надивилися, пройнялися свинством – радуйся, Риме! А за тутешніх… -

масове гуляння, з дулею в кишені: «Ми – не раби, раби – не ми!», що гірше – приноровлені: «Хороба з ним, один чорт», - один то один, та в різних іпостасях, а втім – один чорт… у варіаціях на тему «Демократія і Тиранія». Патриції, олігархія - сталість; вони ж патрони, а ще є  клієнти, другі  - в опіці перших, у списку привнесеному напередодні виборів (сіллю б по їхнім задницям, - хай возсідають), третій - зайвий:

патронів на всіх не вистачить, всі – це ми. Зверху – Влада, знизу – статистика, - Система, під, в отінні Господаря,  князя світу нашого, рокованої присутності, за нашим уподобанням. 

      5 

Коли відверто, обридла мені політика, тутешня і поза, - скільки казав собі, зарікався, напоумлював-ся: хіба не

начитаний, не списався в причетності, не зануканий, - к бісу, до дідька осучасненість у відліку глобального

провістя: Я – Людина. Наша колиска – Земля, колискова – гармонія Всесвіту, всепроникна Любов – запорука,

- ну до чого тут «політика», «президенство», вузьколобе чиновництво?

«Мир – людям, війна - інституціям!» - виголошувало студентство, молодь, «нові ліві» у 68-му, легендарному,

виснажений – та неупокорений Рух, - постала Європа; весна ж – не за горами, та що там Карпат! - у перелазах.

           Вий, скаженій, осатанілий – не буде протиставлення, не рушиш

           невідворотність, неухильність: іде весна! Весни ти не остудиш.

(4.03.2013)

 

[1] Книга Екклесіаст ( у збірнику  «На ріках Вавілонських», «Дніпро», 1991).

[2] «Диявол спокушує Ісуса», Євангелія від св..  Матвія, 4.8-9.

[3] Твір перегукується з підрозділом «Пшик» (так, використання тієї ж казки в передмові) твору «На межі тисячоліть».

[4] Використовується щоденник І. Буніна «Окаянні дні», книжка.