Боярунець Ю. Вишкіл. Взаперті

Рік видання: 2012

Місце зберігання: Сайт (електронне видання)

Краще журавель у небі, ніж синиця в руці.

Юрій Боярунець

 

ВИШКІЛ . ВЗАПЕРТІ   (З НОТАТОК ДО РОЗДУМІВ)

 

(Трилогія; вимушено -  тетралогія) 

«Взаперті» - відповідь на питання: чому і де, що не показуюся (як на нині,- слава тобі, Творче, – здається,

повертаюсь)  ні в Києві, ні навіть у Вінниці з передНоворіччя 2011 року, до весни 2013 - у Вінниці

«оприлюднився», у Києві – в середині вересня, нинішнього. Щоденник «з приводу» є в «Книзі прози.

Свідчення присутності»,- колись та вийде, можливо таки просуну його в  «Інтернет» - файл «Взаперті

(Трилогія; вимушено – тетралогія)». 

 

Від посадовця (за начальника): Як же так?! Голова, перед яким завжди запо-під- бігало село, і – «Шануйся!» (За що боролись?!)----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Холод  людський – навантаження на серце, необорне,- вичерпано ліміт, не лімітанти – мутанти роду людського; прощення? сатрапи сатани – яке прощення?!---------------------------------------------------------------------

Зброєю Системи - Системи не звалиш, вкоріненої у свідомість Системи; вона вкорінена у свідомість…- проВладною «більшістю», з дня становлення  «цивілізації»: Все є Влада,- «кесарю – кесареве» - підсумовує, опираючись на  власне потрактування Біблії.-------------------------------------------------------------------------------------

Революція – непогамовна, революція свідомості; революційність –прагнення докорінних перемін, звершень, – невідємність, складова руху до Істини.---------------------------------------------------------------------------------------------

Ця Влада ще повернеться, напоказ? – зі скотомогильника не повертаються.---------------------------------------------

Партія як взірець політичної реальності – зібрання інтелектуалів за ідеологічним уподобанням…  Партія

як політична реальність – сукупність прагнучих Влади, підпорядкування Системи під себе (виражена антилюдяність); взагалі-то, ще з Античного світу – сукупний персоніфікований психологічний чинник, конгломерат рокованих пристрастей (що партія багатих, олігархів – що бідних, упосліджених).--------------------Президент – «Ціни такі… Жнива… Ми повинні працювати…», - я вимкнув радіо; нічого з самоаналізу, добір слів пустопорожніх під-упорядкованих, доступних, - продекларованих зі «шпори»,тобто шпаргалки,- для упокоєння в Державстві під проводом, в оруді Президента і оточення, чи навпаки, коли про Оточення і оруду (вся «політика» – дурня, та все ж парламентська Республіка - най не вихід, але можна і поборотись, всеж).-----

Памя’тник – джерело інформації, абож дез-. ---------------------------------------------------------------------------------- 

«Я» - згусток інформатики, сотворення інформативного образу.------------------------------------------------------------

Творчість – духовне спричинення; я живу – в творчості, у матеріа(я)лізмі – співісную.-------------------------------                                                           

грудень 2012 (30.10.2013)  

Я і «Кінець Світу» . Рай, Єресь і Революція

(Анти-теза; триптих)

***

Сьогодні мав бути кінець світу, - і я, обеззброєний,

вивернувшись з-підНебіння в обводах,

збирався й собі, закусивши вудила (за Росинанта, себто Перешкапу),

до погре(і)ба(у) з недогарком свічки в зубах, натомість цигарки роз-, при-дутої,

стишений;

обійшлось на цей раз, не розпаскудився доконечно (світ, я у світі), - та чи надовго.

***

Ні, анархізм не без-, а відповідальність, не бунт

заради руйнації, руїна – не вихід:

цій молоді – не обіч, поруч, - що дорослішає, постає,

підводить голову – роззирається, розворушується, -

їй – бути: до, в ній і після Революції. 

***

Кінець світу – він при мені, в мені, бо я - людина;

я тільки себе (а я – у слові) боюся, -

гіркі, такі помисли – при мені й у головах (приліг) – в’ються

(наче змій збитошний обліг довкруг

- все повертається на круги свої – Дерева Життя):

Революція – єресь – контрреволюція…-

а ви мені – про конкуренцію, про – з ширпотребу

Режимного в супровід – індульгенцію: «Вірний»

(за яку Папа Римський, в сьогоднішньому, вибачився).

21.12.2012 (30.10.2013)

З ЖИТТЯ У ВІРТУАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ , ПАРАДОКСАЛЬНОМУ, СПРИЧИНЕНОМУ НЕНАРОКОМ

 

**(Феєрія) ************************************************************************************

***

Весь світ – театр. Нехай і так, проте

у розмаїтті втілень – людини у театр, театру – в ту ж людину, -

не все так просто:

з одного боку маємо театр класичний, як вертеп от,

скажімо, де небо і піспуддя, і земля – на місці, й по дню

- хоч круть, хоч верть; а з іншого - суціль театр абсурду, -

і поночі… де все догори дригом, шкереберть! – і вже немає злості

на авансцені, щоб правити, хоч щось, ні праведного гніву, щоб спопелити…

А є театр одного, в одному, коли один як перст - супроти

в одноакторських… своєрідних шатах (чи там дранті), під рампою проявлений

постав - і сміх,

і свист притих, зіщулились принишклі,- або ж нема,

як не було - і хто осудить чи добром пом’яне? ні́кому, і я – не буду,

бо всі такі, задіяні – у швидкоплинній, неповторній виправі одноактовій. 

Навіщо так про себе, зло? Але це – правда,

а хто є ким, для чого, і кому без вороття

до втраченого раю – ще буде хрещення вогнем, - ну і куди там я.

***

Які добрі усмішки назустріч плинуть!

Так і притягували, так і прилинув би,

розчулений, просто – до йоркширських,

запросто, що переймають, обсаджують,

- просто в полоні доброму, до незручності,

запросто, просто так: Ре-во-лю-ція. 

***

Я – мислю, з тих, що замислюються, до… ось він - я,

і яке ж там замилування? творчість – духовне спричинення,

поза диктатом і благоволінням, - живий заради і в ній - живу.

в оточенні матеріальному – співісную.

Слово – провісник Справи; проспав Царство Боже,

зосередившись на собі, як поет?

та ні, прокинувсь у світі оновленому, ненароком.

 Ісус Назарянин творив Новий Світ,- проповідуючи

Слово, Одкровення, - і назвав

Царством Божим – що ж, нехай буде Царство.

***

Звичайно, я був – з ким не буває? схильний до зла, - наразі

спогад мене пройняв, напівсонного, здогад про очевидне:

два Царства зосередились в мені – чи я в двох Царствах,

роззосереджений:

Царство Правди, в митарстві виболене, - й зловіри вичерпної

розпліднику, в Царстві? Царство Темно́ти – вторинне, 

а ще є, впритул – Покуття, покути осідок вибагливий,

профілакторій, для інтернованих, де трибуналом – совість.

***

Я (я – є) як людина – згусток інформативний, закодований,

інформатики джерело, сотворення інформативного образу,

вибачайте на слові упередженому:

все в – і з джерела, початок і кінець.

Я потрудився на пам’ятник  – як там, у Горація, -

що нерукотворний?

Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді,

Піднісся він чолом над царські піраміди.

Памятник – джерело інформації, передзвін,

життєрадісний і життєствердний, життє-писний, живописний,

- чи є протилежністю безсилою, замогильною.

***

Незрячий мовив – почуємось, глухий відказав – побачимо;

поживемо – почухаємось, прочухаємося. Запалили свічку.

Глухий при днищі – «Зосередимося на своєму серці», втупився

в одкинену покришку незрячий, -

обоє в діжі Діогеновій скулилися, шукали людину, запаморочені.

***

Не відкладай відробіток на позавтра, що на післявчора був,

було визначено, було б милосердям – в Лету кануло;

лицезрієш образ - до-, незавершений, – замахав руками, само-скид,

стелом (від Маяковського), само-пер… - руїна проявлена, в одсвіті нездійсненого, -

не відкладав би, що збутися мало; 

а вчора-звечо́ра гуляли-впивалися («очей замилування»), день-переддень збували,

покуту-Великодні, душу в охресті патрали, гарячкували…-

аж ось і здубли в не-рушності: непроглядь,

вкрився памороззю виднокіл, зацокотіло позуб’я

пенькове: лихий попутав, - плутався образ

у коловерті, у стоках життя, неомитий, не-притульний; була Гордань.

***

Згинь, скусителю, заразом зі своїм розплідником,

лихо-леліятинятами про-підвладними,

що обклали, запроторивши – куди з дому свого? - на переробку,

на обробку мікрохвилями, мікро-частотами

з доробку суперРежимного, планетарних (Я – вісь земна)

маніяків-диктатороманів, радіохвилями

з диверсійно-психологічного блоку гітлерів-страхопудів

(«І-ванцю, вертай, нащо тобі та зброя, до ме-не, Іване-е!..»),

закидали сміттям

інформативно-дез-провокативним, гицелі, ли́зоблюди і лизоДупи,

чоло-від-тяпи, інтернет-продукованої машинерії супутники,

перепрограмовані на знищення, на руїну,-

буде і на нашій вулиці свято, як годиться – бо ж розгодиниться,

бо ж наша вулиця - «Весела», а була, сільська – «Леніна».

***

Ганок. Веранда. Пантограма (крейдою): відьмам, чортам – зась.

Чортівні, нехрещеній. Зношений холодильник. Віт виноградних плетиво,

- а була весна, як рясніли! Снігом припорошений слід. Вмерзла сльоза.

Піддашшя,

нижче - прицвяшена підкова… Росинанта-Перешкапи, приголублена.

Девятий  вал  (Сюрреалізм)

За картиною Айвазовського

 На приступці я ганку а там, у прихистку веранди

пообіч Георгія Побідоносця вишиваного

громадиться море буремне, виписане фарбою: Крик.

 

На якому ж я колі – на прив’язі, на припоні?

Відкрите море. Відкриті гавані серця.

Біліє парус одиноко.рвРвій

Рвійно «Веселий Роджер» костричиться, порипує

Ноїв ковчег на рейді. Аж ось і «дев’ятий вал»,

трясця. Дошки, крокви і мокрі голови, немов пуп’янки

у водохрещі. Пломінь надії. – Аж ось і Райдуга.

 

На приступці я церкви, де хрещений – купіль,

і вростаючий, вже пойменованим,

з першим словом – у світ, людиною, на планеті людей.

 

ПОЄДИНОК  (З РОБІТНІ) 

**(Фреска)**********************************************************************************

*       *      *

зірка з означенням «Революційний урРух», причетності ухрух

 

подібність людини: розпростерті, припідняті руки, опертя ніг

упертість, піднесеність, спрямовано і рішуче водночас

і Віфліємівська зірка, що зійшла

щит і хрест – кому і що по-роз'яснювати? на «земному крузі»

хрест - не тільки страждання, це і Любов

RR – Революційний Рух: Рух – Життя, Революція – Про-, По-рив

*

А хто в цій хатинці домує, осаджений?!

Виходь на зазілізний тік!

 *     *      *

Вийду-но і всіх обійму… Сяду я на призьбі, подумаю.

Не увесь же час дулю в кишені тримати, не завадило б

і висловитись, - а може, і мені перепаде… облизень.

ЖИВОТІЄМО-НИДІЄМО   (Я  І  РЕВОЛЮЦІЯ) 

**(Сув’язь, сюжет-панно) **

*** 

Весь як є – в Революції (нікудишній, нікудишня? поживемо – побачимо),

зосередився при хліві, де зі скотини – дві курки й півень на сідалі,

не сказав би, що конюшні Авгієві; цигарка в руках провисла

(дим – коромислом, попід і до неба усталеного – що з люльки Мамаєвої);

 і десь поруч, аби попідруч – невже? а таки! – чужа молодиця никає, мельпомениться;

хай собі никає, косою тріпає, тішиться – замашною, щербатою

(не все так просто у «Книзі: Життя», щоб – запросто), чужа молодиця, чужаниця-підбіга

доскоцького образу, не галантного, -

а я ближче до пупа собі, перекурив - хтозна, якось воно тай буде; і куди ж я? в робітню,

без мене – не обійдеться: нащось, на щось я здавсь, придався… не здамся,

що задаватися, голову д’гори – «І руки вгору!»… - робітня.

Спарка[1] 

- Знаєш, нещодавно прочитала  «Ідіот» Достоєвського, -

вразило.

                                                                           (З розмови)

«1»   ПРО  КРАСУ     

як завжди, постаєш перед вибором,

що робити?

у творчості – на студентство зорієнтований передусім,

загалом – на слово, що і є життя:

                           напочатку було слово

а ще на аспірантку, ледь не:

тут в риму «Ку-ку?..», -

підходить і «Кукуріку!..» - з купи гною,

за «Снігами Кіліманджаро» Гемінгуея.

(- Ось такий ти…)

 

«2»   ПРО  ІДІОТИЗМ

 

У суспільстві, де вартість життя – в грошах:

                                             на і заткнись, -

людина, як вона має бути, завжди – ідіот,

з тих, хто не є відображенням кривого дзеркала

«князя світу», омислине Достоєвським;

давно колись Фемістокл багатію підніс гарбуза –

кинув оком на дочку його, глитай, - відмовив:

«Дочці не потрібно грошей, що шукають людину», -

приходьки, тіні матеріалізовані, поріддя темряви,

антиподи Світла, слова;

в такому суспільстві людина – завжди недоречність.

І все-таки правда за твердженням, сердечна:

                        Краса спасе світ.

 

(1)         *      *      *

заголовок з фізією: «Поет у суголоссі зі світом», -

моє, врозтіч по шпальті; розквітнеш – у заволоці,

світом, коли  суне паморозь, а вже - квітень

                                                                                                                          

(2)         *      *      *

Теленовини – у всеозброєнні. Сумирність викапана,

що не блок Державний: он з обігу вилучена

міна геть – та, що рвануло – й без ніг ти.

Зброя – і та «гуманна», які потрібні ще аргументи?

Про парування    

 

«П»                                                   ***

            

                                                   Вже двадцять перше століття,

                                                   а ми все ще животіємо-нидіємо

                                                   при сяких Владах перетаких.

                                                   А надворі – Весна.      

                               

                                      *      *       *

Що поєднує, ріднить революціонерів? В очах у них

– рішуча відреченість: Не для себе людина

 народжується; Не бути переможеним, Честь і Свобода.

Так, вони схожі на зірку, - і немало їх небосхилом

(прихилося небо), і осявають його у своєму леті, й до них

простерті долоні світу: Краса і Любов,

у їхній значимості, - і повниться світ Красою,

і повниться світ Любов’ю – і в цьому спасення його.

 

                                      *      *       *

Тарабаниш відрами. Клопіт; не видно, хто б допоміг.

Клекоче вариво Буття в єдиній гармонії Всесвіту,

«хто має вуха, почує»: Музика Сфер. (Спазми.)

Списуються перегрішення: віку людина замолодого[2].

Ніяк не виборсаємо-борсаємось, -ся з купілі

життя земноводного, не виб’ємося – та й чи коли? – в люди.

Не видно веселки, не виграє барвами понад плесом любо,

не вбирає очі переливами чин, знак Заповіту.

                          Піду до криниці.

                                                                                                   

 

«К»                    ***

            

             Животіємо-нидіємо, творця передражнюють нечестиві, носяться з кривим дзеркалом

             (як у, за Андерсеном): «Ач, який?! чим ми  непотрібніші, що аж так уподобаний

             обзаведено  – славутиться! а що з його віршиків? Тьху!» -

не відкриваючи Заповіту за потребою, лиш про око людське

і що понад, - що знають вони про талант, у землю заритий, яка то відповідальність

і хресна мука… що воно за «весільні гості» , за Притчею:

багато кликаних, вибраних мало; та власне,  до чого тут я

 у спожитку їхньому, людців? – так, придаток, засіб для удоволення. 

                                                                                                                                                     

                                                                           *      *      *

 

                           Вже двадцять перше століття, а ми животіємо-нидіємо все ще (всуще),

                           при сякій Владі перетакій,

                           Владах – і лається просторіка на всі заставки, тишком-нишком,

                           і хоч би з людей хто вступився, - вже таке воно, «кесарю – кесареве» перемелене.

 

                                                                    «Z»

 

 

 

        Революціонер  і  Принрцеса-на-горошині[3]

                                                         (Балада)

 

Кіоск, автостанція. Кава. Очі, личко… Очікувано.

- Каву.(Сукенця в горошок…) – Як завжди?

Кава. В пакеті – букетик:

ромашки, чорнобривці, чиїсь там «оченята»[4], стебельця…

Покупець, -ця - «вона». Недоречно… Букетик.

 

Революція. Протистояння. Нелюди… Вірші. Ксерокопії, -

з минулого. «Подобається?» - «Тільки не про війну!»

Що за? – «Ненаситець», поріг: виправа Сірка,

доправлення полону – повернення окримчанених, зрада

- розвернення осаджених, гвардія Султана – яничари.

«О рідна земле!..» Різанина. Полин-трава, євшан-зілля…[5]

 

Букетик. Революція. Один-на-один з Системою, - роги

з копитами, - машинерія: «Демократія і прогрес!», -

спокуса зла – проти Любові, початок тисячоліття

третього від Різдва Христового… Букетик:

 

«Так склалося… Просто так.» - «Як це так?!»,

«Як приємно!», «Яка краса!..» Букетик.

Букетик… Чиїсь там очі. Цілунок. – Це ж треба!

……………………………… Спасибі, що ти є.

 

думав, метелик за вікном, прибився до автобуса

 а то – сонячний зайчик висвітлився         

[1] Спарка – з військово-повітряної тактики: два літаки, винищувачі, у парі, з ведучим і веденим.

[2] Книга: Буття.

[3] За казкою Г.Х.Андерсена, радше – притчею, - тендітна душею дівчина, чуттєва і вразлива.

[4] Квітка – «Анютины глазки».

[5] В легенді «Євшан-зілля» йдеться про половецького князя Отрока, котрий повернувся тільки понюхавши  євшан-зілля:

«Краще ж на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужій землі славному бути.» («Лицарі волі», «Український

мовно-інформаційний фонд», 1992).

Поділитися:

Боярунець Ю. Вишкіл. Взаперті


Краще журавель у небі, ніж синиця в руці.

Юрій Боярунець

 

ВИШКІЛ . ВЗАПЕРТІ   (З НОТАТОК ДО РОЗДУМІВ)

 

(Трилогія; вимушено -  тетралогія) 

«Взаперті» - відповідь на питання: чому і де, що не показуюся (як на нині,- слава тобі, Творче, – здається,

повертаюсь)  ні в Києві, ні навіть у Вінниці з передНоворіччя 2011 року, до весни 2013 - у Вінниці

«оприлюднився», у Києві – в середині вересня, нинішнього. Щоденник «з приводу» є в «Книзі прози.

Свідчення присутності»,- колись та вийде, можливо таки просуну його в  «Інтернет» - файл «Взаперті

(Трилогія; вимушено – тетралогія)». 

 

Від посадовця (за начальника): Як же так?! Голова, перед яким завжди запо-під- бігало село, і – «Шануйся!» (За що боролись?!)----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Холод  людський – навантаження на серце, необорне,- вичерпано ліміт, не лімітанти – мутанти роду людського; прощення? сатрапи сатани – яке прощення?!---------------------------------------------------------------------

Зброєю Системи - Системи не звалиш, вкоріненої у свідомість Системи; вона вкорінена у свідомість…- проВладною «більшістю», з дня становлення  «цивілізації»: Все є Влада,- «кесарю – кесареве» - підсумовує, опираючись на  власне потрактування Біблії.-------------------------------------------------------------------------------------

Революція – непогамовна, революція свідомості; революційність –прагнення докорінних перемін, звершень, – невідємність, складова руху до Істини.---------------------------------------------------------------------------------------------

Ця Влада ще повернеться, напоказ? – зі скотомогильника не повертаються.---------------------------------------------

Партія як взірець політичної реальності – зібрання інтелектуалів за ідеологічним уподобанням…  Партія

як політична реальність – сукупність прагнучих Влади, підпорядкування Системи під себе (виражена антилюдяність); взагалі-то, ще з Античного світу – сукупний персоніфікований психологічний чинник, конгломерат рокованих пристрастей (що партія багатих, олігархів – що бідних, упосліджених).--------------------Президент – «Ціни такі… Жнива… Ми повинні працювати…», - я вимкнув радіо; нічого з самоаналізу, добір слів пустопорожніх під-упорядкованих, доступних, - продекларованих зі «шпори»,тобто шпаргалки,- для упокоєння в Державстві під проводом, в оруді Президента і оточення, чи навпаки, коли про Оточення і оруду (вся «політика» – дурня, та все ж парламентська Республіка - най не вихід, але можна і поборотись, всеж).-----

Памя’тник – джерело інформації, абож дез-. ---------------------------------------------------------------------------------- 

«Я» - згусток інформатики, сотворення інформативного образу.------------------------------------------------------------

Творчість – духовне спричинення; я живу – в творчості, у матеріа(я)лізмі – співісную.-------------------------------                                                           

грудень 2012 (30.10.2013)  

Я і «Кінець Світу» . Рай, Єресь і Революція

(Анти-теза; триптих)

***

Сьогодні мав бути кінець світу, - і я, обеззброєний,

вивернувшись з-підНебіння в обводах,

збирався й собі, закусивши вудила (за Росинанта, себто Перешкапу),

до погре(і)ба(у) з недогарком свічки в зубах, натомість цигарки роз-, при-дутої,

стишений;

обійшлось на цей раз, не розпаскудився доконечно (світ, я у світі), - та чи надовго.

***

Ні, анархізм не без-, а відповідальність, не бунт

заради руйнації, руїна – не вихід:

цій молоді – не обіч, поруч, - що дорослішає, постає,

підводить голову – роззирається, розворушується, -

їй – бути: до, в ній і після Революції. 

***

Кінець світу – він при мені, в мені, бо я - людина;

я тільки себе (а я – у слові) боюся, -

гіркі, такі помисли – при мені й у головах (приліг) – в’ються

(наче змій збитошний обліг довкруг

- все повертається на круги свої – Дерева Життя):

Революція – єресь – контрреволюція…-

а ви мені – про конкуренцію, про – з ширпотребу

Режимного в супровід – індульгенцію: «Вірний»

(за яку Папа Римський, в сьогоднішньому, вибачився).

21.12.2012 (30.10.2013)

З ЖИТТЯ У ВІРТУАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ , ПАРАДОКСАЛЬНОМУ, СПРИЧИНЕНОМУ НЕНАРОКОМ

 

**(Феєрія) ************************************************************************************

***

Весь світ – театр. Нехай і так, проте

у розмаїтті втілень – людини у театр, театру – в ту ж людину, -

не все так просто:

з одного боку маємо театр класичний, як вертеп от,

скажімо, де небо і піспуддя, і земля – на місці, й по дню

- хоч круть, хоч верть; а з іншого - суціль театр абсурду, -

і поночі… де все догори дригом, шкереберть! – і вже немає злості

на авансцені, щоб правити, хоч щось, ні праведного гніву, щоб спопелити…

А є театр одного, в одному, коли один як перст - супроти

в одноакторських… своєрідних шатах (чи там дранті), під рампою проявлений

постав - і сміх,

і свист притих, зіщулились принишклі,- або ж нема,

як не було - і хто осудить чи добром пом’яне? ні́кому, і я – не буду,

бо всі такі, задіяні – у швидкоплинній, неповторній виправі одноактовій. 

Навіщо так про себе, зло? Але це – правда,

а хто є ким, для чого, і кому без вороття

до втраченого раю – ще буде хрещення вогнем, - ну і куди там я.

***

Які добрі усмішки назустріч плинуть!

Так і притягували, так і прилинув би,

розчулений, просто – до йоркширських,

запросто, що переймають, обсаджують,

- просто в полоні доброму, до незручності,

запросто, просто так: Ре-во-лю-ція. 

***

Я – мислю, з тих, що замислюються, до… ось він - я,

і яке ж там замилування? творчість – духовне спричинення,

поза диктатом і благоволінням, - живий заради і в ній - живу.

в оточенні матеріальному – співісную.

Слово – провісник Справи; проспав Царство Боже,

зосередившись на собі, як поет?

та ні, прокинувсь у світі оновленому, ненароком.

 Ісус Назарянин творив Новий Світ,- проповідуючи

Слово, Одкровення, - і назвав

Царством Божим – що ж, нехай буде Царство.

***

Звичайно, я був – з ким не буває? схильний до зла, - наразі

спогад мене пройняв, напівсонного, здогад про очевидне:

два Царства зосередились в мені – чи я в двох Царствах,

роззосереджений:

Царство Правди, в митарстві виболене, - й зловіри вичерпної

розпліднику, в Царстві? Царство Темно́ти – вторинне, 

а ще є, впритул – Покуття, покути осідок вибагливий,

профілакторій, для інтернованих, де трибуналом – совість.

***

Я (я – є) як людина – згусток інформативний, закодований,

інформатики джерело, сотворення інформативного образу,

вибачайте на слові упередженому:

все в – і з джерела, початок і кінець.

Я потрудився на пам’ятник  – як там, у Горація, -

що нерукотворний?

Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді,

Піднісся він чолом над царські піраміди.

Памятник – джерело інформації, передзвін,

життєрадісний і життєствердний, життє-писний, живописний,

- чи є протилежністю безсилою, замогильною.

***

Незрячий мовив – почуємось, глухий відказав – побачимо;

поживемо – почухаємось, прочухаємося. Запалили свічку.

Глухий при днищі – «Зосередимося на своєму серці», втупився

в одкинену покришку незрячий, -

обоє в діжі Діогеновій скулилися, шукали людину, запаморочені.

***

Не відкладай відробіток на позавтра, що на післявчора був,

було визначено, було б милосердям – в Лету кануло;

лицезрієш образ - до-, незавершений, – замахав руками, само-скид,

стелом (від Маяковського), само-пер… - руїна проявлена, в одсвіті нездійсненого, -

не відкладав би, що збутися мало; 

а вчора-звечо́ра гуляли-впивалися («очей замилування»), день-переддень збували,

покуту-Великодні, душу в охресті патрали, гарячкували…-

аж ось і здубли в не-рушності: непроглядь,

вкрився памороззю виднокіл, зацокотіло позуб’я

пенькове: лихий попутав, - плутався образ

у коловерті, у стоках життя, неомитий, не-притульний; була Гордань.

***

Згинь, скусителю, заразом зі своїм розплідником,

лихо-леліятинятами про-підвладними,

що обклали, запроторивши – куди з дому свого? - на переробку,

на обробку мікрохвилями, мікро-частотами

з доробку суперРежимного, планетарних (Я – вісь земна)

маніяків-диктатороманів, радіохвилями

з диверсійно-психологічного блоку гітлерів-страхопудів

(«І-ванцю, вертай, нащо тобі та зброя, до ме-не, Іване-е!..»),

закидали сміттям

інформативно-дез-провокативним, гицелі, ли́зоблюди і лизоДупи,

чоло-від-тяпи, інтернет-продукованої машинерії супутники,

перепрограмовані на знищення, на руїну,-

буде і на нашій вулиці свято, як годиться – бо ж розгодиниться,

бо ж наша вулиця - «Весела», а була, сільська – «Леніна».

***

Ганок. Веранда. Пантограма (крейдою): відьмам, чортам – зась.

Чортівні, нехрещеній. Зношений холодильник. Віт виноградних плетиво,

- а була весна, як рясніли! Снігом припорошений слід. Вмерзла сльоза.

Піддашшя,

нижче - прицвяшена підкова… Росинанта-Перешкапи, приголублена.

Девятий  вал  (Сюрреалізм)

За картиною Айвазовського

 На приступці я ганку а там, у прихистку веранди

пообіч Георгія Побідоносця вишиваного

громадиться море буремне, виписане фарбою: Крик.

 

На якому ж я колі – на прив’язі, на припоні?

Відкрите море. Відкриті гавані серця.

Біліє парус одиноко.рвРвій

Рвійно «Веселий Роджер» костричиться, порипує

Ноїв ковчег на рейді. Аж ось і «дев’ятий вал»,

трясця. Дошки, крокви і мокрі голови, немов пуп’янки

у водохрещі. Пломінь надії. – Аж ось і Райдуга.

 

На приступці я церкви, де хрещений – купіль,

і вростаючий, вже пойменованим,

з першим словом – у світ, людиною, на планеті людей.

 

ПОЄДИНОК  (З РОБІТНІ) 

**(Фреска)**********************************************************************************

*       *      *

зірка з означенням «Революційний урРух», причетності ухрух

 

подібність людини: розпростерті, припідняті руки, опертя ніг

упертість, піднесеність, спрямовано і рішуче водночас

і Віфліємівська зірка, що зійшла

щит і хрест – кому і що по-роз'яснювати? на «земному крузі»

хрест - не тільки страждання, це і Любов

RR – Революційний Рух: Рух – Життя, Революція – Про-, По-рив

*

А хто в цій хатинці домує, осаджений?!

Виходь на зазілізний тік!

 *     *      *

Вийду-но і всіх обійму… Сяду я на призьбі, подумаю.

Не увесь же час дулю в кишені тримати, не завадило б

і висловитись, - а може, і мені перепаде… облизень.

ЖИВОТІЄМО-НИДІЄМО   (Я  І  РЕВОЛЮЦІЯ) 

**(Сув’язь, сюжет-панно) **

*** 

Весь як є – в Революції (нікудишній, нікудишня? поживемо – побачимо),

зосередився при хліві, де зі скотини – дві курки й півень на сідалі,

не сказав би, що конюшні Авгієві; цигарка в руках провисла

(дим – коромислом, попід і до неба усталеного – що з люльки Мамаєвої);

 і десь поруч, аби попідруч – невже? а таки! – чужа молодиця никає, мельпомениться;

хай собі никає, косою тріпає, тішиться – замашною, щербатою

(не все так просто у «Книзі: Життя», щоб – запросто), чужа молодиця, чужаниця-підбіга

доскоцького образу, не галантного, -

а я ближче до пупа собі, перекурив - хтозна, якось воно тай буде; і куди ж я? в робітню,

без мене – не обійдеться: нащось, на щось я здавсь, придався… не здамся,

що задаватися, голову д’гори – «І руки вгору!»… - робітня.

Спарка[1] 

- Знаєш, нещодавно прочитала  «Ідіот» Достоєвського, -

вразило.

                                                                           (З розмови)

«1»   ПРО  КРАСУ     

як завжди, постаєш перед вибором,

що робити?

у творчості – на студентство зорієнтований передусім,

загалом – на слово, що і є життя:

                           напочатку було слово

а ще на аспірантку, ледь не:

тут в риму «Ку-ку?..», -

підходить і «Кукуріку!..» - з купи гною,

за «Снігами Кіліманджаро» Гемінгуея.

(- Ось такий ти…)

 

«2»   ПРО  ІДІОТИЗМ

 

У суспільстві, де вартість життя – в грошах:

                                             на і заткнись, -

людина, як вона має бути, завжди – ідіот,

з тих, хто не є відображенням кривого дзеркала

«князя світу», омислине Достоєвським;

давно колись Фемістокл багатію підніс гарбуза –

кинув оком на дочку його, глитай, - відмовив:

«Дочці не потрібно грошей, що шукають людину», -

приходьки, тіні матеріалізовані, поріддя темряви,

антиподи Світла, слова;

в такому суспільстві людина – завжди недоречність.

І все-таки правда за твердженням, сердечна:

                        Краса спасе світ.

 

(1)         *      *      *

заголовок з фізією: «Поет у суголоссі зі світом», -

моє, врозтіч по шпальті; розквітнеш – у заволоці,

світом, коли  суне паморозь, а вже - квітень

                                                                                                                          

(2)         *      *      *

Теленовини – у всеозброєнні. Сумирність викапана,

що не блок Державний: он з обігу вилучена

міна геть – та, що рвануло – й без ніг ти.

Зброя – і та «гуманна», які потрібні ще аргументи?

Про парування    

 

«П»                                                   ***

            

                                                   Вже двадцять перше століття,

                                                   а ми все ще животіємо-нидіємо

                                                   при сяких Владах перетаких.

                                                   А надворі – Весна.      

                               

                                      *      *       *

Що поєднує, ріднить революціонерів? В очах у них

– рішуча відреченість: Не для себе людина

 народжується; Не бути переможеним, Честь і Свобода.

Так, вони схожі на зірку, - і немало їх небосхилом

(прихилося небо), і осявають його у своєму леті, й до них

простерті долоні світу: Краса і Любов,

у їхній значимості, - і повниться світ Красою,

і повниться світ Любов’ю – і в цьому спасення його.

 

                                      *      *       *

Тарабаниш відрами. Клопіт; не видно, хто б допоміг.

Клекоче вариво Буття в єдиній гармонії Всесвіту,

«хто має вуха, почує»: Музика Сфер. (Спазми.)

Списуються перегрішення: віку людина замолодого[2].

Ніяк не виборсаємо-борсаємось, -ся з купілі

життя земноводного, не виб’ємося – та й чи коли? – в люди.

Не видно веселки, не виграє барвами понад плесом любо,

не вбирає очі переливами чин, знак Заповіту.

                          Піду до криниці.

                                                                                                   

 

«К»                    ***

            

             Животіємо-нидіємо, творця передражнюють нечестиві, носяться з кривим дзеркалом

             (як у, за Андерсеном): «Ач, який?! чим ми  непотрібніші, що аж так уподобаний

             обзаведено  – славутиться! а що з його віршиків? Тьху!» -

не відкриваючи Заповіту за потребою, лиш про око людське

і що понад, - що знають вони про талант, у землю заритий, яка то відповідальність

і хресна мука… що воно за «весільні гості» , за Притчею:

багато кликаних, вибраних мало; та власне,  до чого тут я

 у спожитку їхньому, людців? – так, придаток, засіб для удоволення. 

                                                                                                                                                     

                                                                           *      *      *

 

                           Вже двадцять перше століття, а ми животіємо-нидіємо все ще (всуще),

                           при сякій Владі перетакій,

                           Владах – і лається просторіка на всі заставки, тишком-нишком,

                           і хоч би з людей хто вступився, - вже таке воно, «кесарю – кесареве» перемелене.

 

                                                                    «Z»

 

 

 

        Революціонер  і  Принрцеса-на-горошині[3]

                                                         (Балада)

 

Кіоск, автостанція. Кава. Очі, личко… Очікувано.

- Каву.(Сукенця в горошок…) – Як завжди?

Кава. В пакеті – букетик:

ромашки, чорнобривці, чиїсь там «оченята»[4], стебельця…

Покупець, -ця - «вона». Недоречно… Букетик.

 

Революція. Протистояння. Нелюди… Вірші. Ксерокопії, -

з минулого. «Подобається?» - «Тільки не про війну!»

Що за? – «Ненаситець», поріг: виправа Сірка,

доправлення полону – повернення окримчанених, зрада

- розвернення осаджених, гвардія Султана – яничари.

«О рідна земле!..» Різанина. Полин-трава, євшан-зілля…[5]

 

Букетик. Революція. Один-на-один з Системою, - роги

з копитами, - машинерія: «Демократія і прогрес!», -

спокуса зла – проти Любові, початок тисячоліття

третього від Різдва Христового… Букетик:

 

«Так склалося… Просто так.» - «Як це так?!»,

«Як приємно!», «Яка краса!..» Букетик.

Букетик… Чиїсь там очі. Цілунок. – Це ж треба!

……………………………… Спасибі, що ти є.

 

думав, метелик за вікном, прибився до автобуса

 а то – сонячний зайчик висвітлився         

[1] Спарка – з військово-повітряної тактики: два літаки, винищувачі, у парі, з ведучим і веденим.

[2] Книга: Буття.

[3] За казкою Г.Х.Андерсена, радше – притчею, - тендітна душею дівчина, чуттєва і вразлива.

[4] Квітка – «Анютины глазки».

[5] В легенді «Євшан-зілля» йдеться про половецького князя Отрока, котрий повернувся тільки понюхавши  євшан-зілля:

«Краще ж на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужій землі славному бути.» («Лицарі волі», «Український

мовно-інформаційний фонд», 1992).