Привітання

 Домбровський О.Г.,

голова Вінницької обласної державної адміністрації

Шановні ювіляри, учасники Всеукраїнської науково-практичної конференції, всі присутні!

100 років тому за ініціативи розумних і передбачливих вінничан було засновано міську публічну бібліотеку імені Миколи Васильовича Гоголя, яку сьогодні ми знаємо як Вінницьку обласну універсальну наукову бібліотеку ім.К.А.Тімірязєва. Всі роки існування бібліотека гідно виконувала своє призначення на просвітницькій та культурній ниві, і зерна, посіяні 1907 року, проросли в долях, інтелектуальному і творчому злеті багатьох поколінь наших земляків.

Багаторічний шлях вашої чудової бібліотеки – яскрава сторінка в історії бібліотечного будівництва області. Складний і тернистий шлях пройшла «Тімірязєвка» за ці роки. ЇЇ історія тісно пов’язана з історією Вінниччини, Вінниці. Разом з вінничанами вона пережила буремні роки революції і громадянської війни, роки репресій, коли репресовували не лише людей, а й книги, воєнне лихоліття та післявоєнну розруху.

Але вона вистояла, вижила і сьогодні обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва – один з потужних інформаційних центрів України з майже мільйонним фондом, головна джерельна база науки, освіти і культури Вінниччини, візитівка обласного центру.  сьогодні “Тімірязєвка” живе в постійному розвитку, відкриваються нові структурні підрозділи, удосконалюються інші. Я безмежно вдячний бібліотеці за те, що надаючи обладнання новоствореному відділу рідкісної і цінної книги, я мав змогу вшанувати пам’ять моєї матері Тамари Іванівни Домбровської, все життя якої було пов’язано з бібліотекою. Тому з роботою бібліотекаря я знайомий з дитинства і добре знаю, що бібліотечна професія – це поклик душі.

За плином років, зміною суспільно-політичних формацій, ідеалів ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва незмінно виконує свою головну функцію – забезпечення кожному члену суспільства вільного доступу до інформації, до набутків інтелектуальної і творчої діяльності людей. Як багатолітній обласний методичний центр сьогодні вона служить не лише вінничанам і гостям нашого міста, а й має безперечний вплив на всю бібліотечну галузь області.

В тиші бібліотеки народжуються нові відкриття, ведеться постійний науковий пошук, розвиваються ідеї й задуми, які втілюються в реальні форми. Вона як храм духовності відкриває себе тисячам душ. Завдяки її багатому фонду, захищено сотні кандидатських дисертацій, здійснено сотні винаходів. За всім цим стоїть повсякденна, копітка робота бібліотекаря.

Історію та розвиток кожної установи, організації варто розглядати крізь призму людського фактора, адже саме люди докладають свої вміння, інтелект, творчі здібності у справу, яка дозволяє їм реалізувати себе як особистість. Для Вашого колективу однодумців, висококваліфікованих  фахівців, завжди був характерним творчий підхід до справи. Сьогодні, спираючись на традиції та надбання своїх попередників, збагачуючись світовим досвідом, Ви продовжуєте працювати в інтересах науки й культури, високопрофесійно і доброзичливо виконуючи свою одвічну місію просвітників та вихователів.

Особливим багатством бібліотеки, надійним гарантом її досягнень завжди були і будуть кадри – талановиті, відповідальні, безмежно віддані своїй справі люди. Ваша висока кваліфікація, компетентність високо цінуються у місті, не випадково частина колишніх працівників бібліотеки, успішно очолюють інші бібліотечні заклади міста, працюють викладачами у вузах після захисту дисертацій.

З вдячністю в ці дні згадуємо ми тих, хто багато зробив для бібліотеки і кого немає вже серед нас, зокрема колишнього директора, Героя Радянського Союзу Івана Митрофановича Філіповського, його заступника, кавалера 2-х орденів Слави Григорія Кириловича Смагла, Олени Іллівни Лозінської, Ірини Іванівни Костюкової, директора бібліотеки періоду 1999-2006 рр., заслуженого працівника культури України Василя Федоровича Циганюка та багатьох інших.

Сьогоднішнє свято – це свято кожного вінничанина, свідоме життя якого починалося з книги, з бібліотеки. Наскільки важливою є роль книги в житті людини, кожен із нас переконався на власному досвіді. Живучи в епоху технологічності, ми, як і раніше, шануємо Книгу. Завдяки книзі ми отримуємо доступ до знань, ідей, духовних і моральних цінностей, творчих досягнень людства.

Відзначення 100-річчя – це привід ще раз проаналізувати те, чого досяг колектив, і водночас зосередити увагу на творчих задумах і планах.

Сьогодні обласна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва – це сучасний бібліотечний заклад, що рівняється на кращі бібліотеки України та світу.

Багато зроблено і в галузі впровадження сучасних інформаційних  тех­нологій для вдосконалення бібліо­течно-бібліографічного обслуговування, налагодження між­бібліо­теч­них професійних контактів, зміцнення міжнародних книгообмінних зв’язків. Ми розуміємо, що підвищення престижу бібліотеки залежить від багатьох чинників, зокрема від усвідомлення владними структурами значення бібліотечної сфери і вміння самих бібліотечних працівників консолідувати зусилля для вирішення проблемних питань. Знайти своє місце в розгорнутій структурі інформаційного суспільства – це основне завдання для бібліотеки на перспективу. А обласна держадміністрація завжди буде підтримувати добрі починання бібліотеки.

Хай ваші досягнення і успіхи будуть провідною зіркою для всіх, хто присвятив себе благородній справі – роботі з книгою, читачами.

Я щиро бажаю сьогоднішньому поколінню бібліотечних працівників “Тімірязєвки” гідно продовжувати справу своїх попередників, активно впливати на сучасний бібліотечний процес поширення знань і духовності. Впевнений, що бібліотечна нива області і надалі колоситиметься добірним зерном, а людські серця, зігріті добром, що його несе книга, повік не охолонуть.

Дорогі ювіляри! Складаю глибоку шану за вашу вірність справі, якій ви служите самовіддано і безкорисно, викликаючи загальну повагу вінничан. Ваша подвижницька праця втілюється у людських долях земляків, у загальному інтелекті нації, в омріяному майбутньому наших дітей. Прийміть сердечні вітання і щиру вдячність за Вашу невтомну працю.

У цей урочистий день зичимо всьому  колективу доброго здоров’я, успіхів у Вашій благородній справі, творчої наснаги, витримки, конче необхідної в наш складний час, постійної підтримки з боку органів державної влади. Бажаю вам нових досягнень в ім’я збагачення й розвитку нашої національної культури, пропаганди й примноження скарбів духовності, невід’ємною частиною якої є книга, особистого щастя, а головне – твердої віри у власні можливості, у добре майбутнє, нових творчих успіхів у благородній справі поширення знаннь на благо України. Добра і миру Вам і Вашим родинам.

Заболотний Г.М.,

голова Вінницької обласної ради

Шановні працівники Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва, гості, всі присутні!

Сьогодні ми вшановуємо знаменну для культурного життя Вінниччини дату – 100-літній ювілей духовної скарбниці краю – Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва.

Історія створення обласної бібліотеки є не лише яскравою сторінкою національного та культурного розвитку Поділля, а й переконливо свідчить, що бібліотека – здавна шановане людством поняття, без якого не може існувати жодна культурна цивілізація. Невипадково великі мислителі порівнюють бібліотеку з храмом духовності, називаючи її сховищем безцінних пам’яток історії і культури, пам’яттю людства. Там, де процвітають бібліотеки, панує мир, добро, повага до людини, успішно вирішуються найважливіші соціальні проблеми.

Згідно з документальними джерелами, книгозбірня відкрилася з ініціативи та за підтримки громадських діячів, членів товариств та органів місцевого самоврядування. До складу розпорядчого комітету входили в різні часи гласні Думи М.Некрасов і В.Тушин, місцеві діячі А.Благовещенський і С.Ройзман. Незмінним і дійсним членом довгий час залишався відомий краєзнавець протоієрей Іван Омелянович Шипович. Очолював комітет міський голова Микола Васильович Оводов.

Урочисте відкриття Вінницької міської бібліотеки відбулося у лютому далекого 1907 року під іменем М.В.Гоголя. За столітній період вона пройшла складні віхи свого становлення і розвитку. Не оминуло її воєнне лихоліття: окупація, пограбування, спалення. Та попри всі історичні, політичні, економічні обставини не змінюється сутність її діяльності: збереження та збагачення інтелектуальної спадщини, донесення книги, інформації до кожного читача, залучення громадян до цінностей національної і світової культури. Обласна бібліотека сьогодні – це ключ до знань, створених упродовж багатьох віків нашими попередниками, провідний просвітницький, культурний, інформаційний, науково-дослідний центр, потужне книгосховище краєзнавчої літератури Вінниччини.

Своєю соціально зорієнтованою інформаційною діяльністю на громаду та продуктивною співпрацею з органами місцевого самоврядування бібліотека завоювала до себе їхню довіру, повагу і шану, що дало їй можливість зайняти належне місце у сучасній соціально-культурній інфраструктурі регіону. Бібліотека плідно взаємодіє з органами місцевого самоврядування. Ця співпраця стала природною і необхідною для обох сторін. Адже освічений місцевий керівник і службовець – гарантія успіху і життєздатності території. Як заклад, працюючий і на територіальну громаду області, саме бібліотека є найбільш зручним каналом в інформуванні мешканців щодо політики і розбудови Української демократичної держави, відродження і розвитку національної мови, її історії і культури, подальшому розвитку гуманізації та інтелектуалізації нашого суспільства.

В успіхах, досягненнях бібліотеки сконцентровано працю багатьох поколінь відданих своїй справі працівників, найдопитливіших представників людського суспільства. І це можна пояснити: навколо них стільки інформації, стільки знань, зібраних у книгах, газетах, журналах, альбомах. Різними шляхами вони приходять у цю професію, але залишаються тільки ті, хто зумів побачити в ній сенс свого життя, своє покликання. Сьогодні в наш нелегкий час бібліотека тримається на ентузіастах, людях безкорисливих, творчих і безмежно відданих інтересам читачів.

Хочу привітати Вас зі святом духовності, мудрості і знань, подякувати за високий професіоналізм, подвижницьку відданість своїй справі, побажати міцного здоров’я, натхнення, невичерпного оптимізму і нових творчих злетів у Вашій благородній справі.

 Левицький А.І.,

начальник управління культури і туризму

Вінницької облдержадміністрації

Шановні гості, бібліотечні професіонали України і Вінниччини, поважне товариство!        

У ХХІ столітті Вінниця вже втретє стає «Бібліотечною столицею» України. Дві попередні Всеукраїнські науково-практичні конференції 2000 та 2004 років стали вже сторінками історії як ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, всієї культури Віннич-чини, так і української бібліотечної галузі.

Нинішня конференція особлива, вона проходить в рік відзначення 75-річчя створення Вінницької області і 100-літнього ювілею нашої «Тімірязєвки» і всі її програмні заходи теж залишаться на сторінках історії територіальної громади.

Програма нашого форуму проходитиме під тематичним девізом «Бібліотека в контексті світової культури ,науки, інформації».

Говорячи про тему сьогоднішньої конференції, я хочу підкреслити, що бібліотеки за своєю суттю є інтегруючими закладами. Вони працюють в самих різних сферах людської діяльності. Це і культура, і освіта, і наука, і туризм, і сільське господарство, і виховання громадянина, і розбудова громадянського суспільства в цілому. в будь-яких справах, бібліотеки завжди, не змінюючи характерних своїх функцій, залишаються провідниками тих знань та інформації, що накопичило людство за часи свого існування.

Всеукраїнська науково-практична конференція «Бібліотека в контексті світової культури, науки та інформації» – це, перш за все, прагнення бібліотечних фахівців нашої області представити широкому колу бібліотечної спільноти України свої досягнення, надати можливість для обміну досвідом з колегами інших регіонів, обговорити з ними актуальні проблеми бібліотечної справи, а учасникам і гостям конференції – ознайомитися з різноманітною палітрою діяльності бібліотек.

В програмі заходів нинішнього форуму, сформованого на основі заявок учасників конференції, пленарні, секційні заняття, виїзди до бібліотек області, пізнавальні екскурсії.

Під час виїзних занять ви ознайомитеся з роботою Барської районної бібліотеки, яка за останні два роки, дякуючи активній професійній позиції колективу, директора бібліотеки, підтримки влади і жителів територіальної громади, обласного управління культури і туризму, ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва розвила і реалізувала декілька проектів, в тому числі три грантових.

Виїзне заняття до Тульчинської центральної районної бібліотеки покаже новий виток розвитку даної бібліотеки і територіальної громади. Саме там обговорюватимуться важливі питання змін професійної бібліотечної освіти і бібліотечної професії. В даному обговоренні візьмуть участь викладачі та студенти бібліотечного відділення Тульчинського училища культури.

«Сільські арабески» нададуть вам змогу ознайомитися з роботою Іванівської сільської бібліотеки-філіалу Калинівської централізованої бібліотечної системи. Не презентувати сільську бібліотеку на даному форумі ми не можемо, поскільки мережа сільських книгозбірень Вінниччини нараховує 893 заклади.

24 травня о 18.00 у приміщенні Вінницького обласного академічного муздрамтеатру ім.М.Садовського ми всі будемо учасниками урочистостей з нагоди 100-річчя з дня заснування ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, а колектив прийматиме наші вітання.

25 травня, з 8.00 по 9.00 учасники форуму на честь 100-річчя бібліотеки здійснять висадку дерев на острові «Кемпа» і тим самим залишать незабутній матеріальний спомин мешканцям нашого чудового міста.

І в цей же день, в рамках Всеукраїнської конференції, відкриються Треті науково-освітні Подільські Кирило-Мефодіївські Читання, присвячені Дням слов’янської писемності і культури.

Тож, як бачимо, заходи Конференції цікаві, пізнавальні, різноманітні і творчі. мені хочеться побажати всім її учасникам успіхів, натхнення, активної співпраці, задоволення від заходів конференції, від перебування на щедрій і гостинній Вінниччині!

І ще пам’ятайте слова Святого Письма: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла” (Євангеліє від Матвія, 5,6).

 Моделі бібліотечного обслуговування

Вилегжаніна Т. І.,

генеральний директор НПБУ

За статистичними даними (НПБУ з 1998 року складає зведені показники діяльності бібліотек України) бібліотечна мережа нараховує майже 40 тисяч бібліотек різних типів і форм власності: навчальних закладів різних рівнів акредитації, бібліотек системи АН України, медичних, шкільних, публічних. Саме публічні бібліотеки є предметом нашої розмови.

В Україні діюча система бібліотечного обслуговування публічними бібліотеками побудована відповідно до адміністративно-територіального устрою країни.

Кількість публічних бібліотек сягає 18 600 одиниць, 6 з них належать до державної форми власності, інші – до комунальної. Більшість книжкових фондів (понад 300 млн. примірників) перебуває саме в публічних бібліотеках. Кожний третій громадянин України є читачем публічної бібліотеки (17 млн. читачів). 82% від загальної мережі публічних бібліотек – це сільські філії ЦБС (їхня кількість нараховує 14 906 одиниць). Саме сільські бібліотеки-філії, за час свого існування, стали найважливішим елементом соціокультурної сфери села. Але в окремих областях України останнім часом спостерігається активізація процесів, спрямованих на ліквідацію ЦБС зі зміною адміністративного підпорядкування бібліотек-філій і переведення їх у сферу управління сільських рад. У цьому випадку вже самостійні сільські бібліотеки, повністю залежать від сільського бюджету, розуміння місцевою владою місця і ролі книги та інформації у житті громади. Переважна більшість бібліотечних фахівців розцінюють децентралізацію як руйнацію бібліотечної системи України. Свідченням цього є щорічне зменшення кількості сільських бібліотек-філій: з 1999 року офіційно їхня кількість зменшилася на 806 одиниць.

Проблема удосконалення мережі бібліотек – найактуальніша в бібліотечній справі країни. У листопаді минулого року Колегія Міністерства культури і туризму України розглядала питання „Про моделі бібліотечного обслуговування населення у сільській місцевості з урахуванням сучасної економічної та соціокультурної ситуації”, що було висвітлено на сторінках журналу „Бібліотечна планета” (№ 1(35), 2007 рік).

У Постанові Колегії прописано:

3. Рекомендувати Міністерству культури і мистецтв Автономної Республіки Крим, управлінням культури і туризму обласних державних організацій:

3.1. Вжити заходів щодо збереження діючої мережі централізованих бібліотечних систем та їхніх сільських бібліотек-філій; не допускати процесів децентралізації, закриття та ліквідації сільських бібліотек-філій, їх переведення до сфери управління сільських рад;

3.2. Передбачити у місцевих бюджетах видатки для поповнення фондів сільських бібліотек книгами та періодичними виданнями, утримання приміщень, ремонту та технічного оснащення, оплати пільг працівникам сільських бібліотек відповідно до чинного законодавства;

3.3. Передбачити створення регіональних програм „Сільська бібліотека”, спрямованих на збереження бібліотечного обслуговування сільського населення стаціонарними або мобільними бібліотеками з урахуванням регіональної специфіки;

3.4. У районах, де відбулася децентралізація бібліотечної системи, забезпечити збереження самостійних сільських бібліотек, зобов’язавши органи місцевої влади створити умови для їх повноцінного функціонування;

4. Експеримент з реорганізації системи бібліотечного обслуговування сільського населення шляхом об’єднання сільських і шкільних бібліотек та створення єдиної системи публічно-шкільних бібліотек, проведений впродовж 2002-2006 років відповідно до розпорядження голови Рівненської облдержадміністрації № 431 від 22 липня 2002 р. за розпорядженням Міністерства культури і мистецтв України (лист від 5 липня 2002 р. № 12-3330/17) вважати таким, що відбувся в умовах Рівненської області; визнати його завершеним і рекомендувати продовження роботи об’єднання публічно-шкільних бібліотек області у централізованих системах з підпорядкуванням відділам культури райдержадміністрацій.

НПБУ доручено здійснити системне наукове дослідження „Сільська бібліотека на мапі України” з метою вивчення можливості створення у 2008 році Державної програми „Сільська бібліотека”. Розроблені соціокультурна карта району, характеристика публічних бібліотек району, окремого села. За цими анкетами було проведено збір інформації у бібліотеках Київської, Полтавської, Черкаської, Житомирської областей. Саме у цих областях апробована методика дослідження, яка буде направлена у всі регіони країни.

У 2005 році гостро стояло питання адміністративно-територіальної реформи в Україні. Поки що ця реформа не відбулась, але проблема залишилась.

Сьогодні кількість населення у сільському районі (а переважна кількість районів – це сільські) нараховує 20-30 тисяч. На території району функціонує декілька сільських рад, у кожній з яких є сільська бібліотека чи філія ЦБС.

Під час адміністративно-територіальної реформи райони будуть збільшуватись – до 60 тис. населення, що призведе до реорганізації, зменшення кількості існуючих районів, сільських рад і, відповідно, – сільських бібліотек-філій.

Тому нам не треба чекати, коли все це відбудеться, а готуватися до оптимізації бібліотечної мережі заздалегідь. Програма „Сільська бібліотека” і потрібна для того, щоб не скоротилися обсяги бібліотечного обслуговування населення і була можливість оптимізувати існуючу мережу публічних бібліотек. У даній ситуації актуальним стає розвиток нестаціонарних форм обслуговування (і не тільки в бібліотечній справі).

Але треба вивчити досвід інших країн, у яких вже відбулися перетворення бібліотечної мережі, які пов’язані з економічним і демографічним факторами.

Через ці фактори скорочується кількість бібліотек у всьому світі. Наприклад, у багатьох населених пунктах Швеції зменшується кількість населення і відповідно зменшуються податкові надходження, що призвело до закриття багатьох бібліотечних філій.

Загальна кількість публічних бібліотек в Швеції на початок 21 сторіччя складала 1472 одиниці, тобто на 267 бібліотек менше, ніж у 1990 році (це становить 15%). Зменшення фінансування спонукало публічні бібліотеки переосмислити пріоритети діяльності. Державні ініціативи, які направлені на розвиток публічних бібліотек, мають форму грантів, які визначає Національна рада у справах культури. Мета цих грантів полягає у наступному:

·  Поширення можливості публічної бібліотеки у встановленні контактів з новими партнерами;

·  Розроблення нових методів і форм діяльності;

·  Підтримка уніфікованих стандартів.

Муніципальні бібліотеки звертаються до Національної ради за отриманням субсидій на розвиток бібліотек.

Пріоритетом є наступні області:

·  Нові інформаційні технології;

·  Сприяння читанню і діяльності з залученням користувачів;

·  Створення робочих місць для бібліотекарів.

Цікавий досвід бібліотечного обслуговування у Великій Британії.

За 2000-2001роки в публічних бібліотеках Англії і Уельса зареєстровано 290 млн. відвідувань і 400 млн. книговидач, 30% населення є активними абонентами бібліотек, причому три чверті дорослих відвідують публічну бібліотеку не менш, ніж один раз на рік.

Ці досить високі показники – результат раціонально побудованої мережі публічних бібліотек:

·  1800 публічних бібліотек працюють у режимі повного робочого часу (30 і більше годин на тиждень);

·  1600 тимчасових і 530 пересувних бібліотек;

·  1700 бібліотечних відділень у таких установах, як тюрми, лікарні, школи.

Але за 10 попередніх років рівень обслуговування також знизився: 30 і більше годин на тиждень працюють на 10% менше бібліотек, ніж на початку 90-х років минулого сторіччя; кількість пересувних бібліотек скоротилась на 8%, а загальна кількість бібліотек – на 7%.

Це пояснюється, перш за все, активним впровадженням у життя вагомого проекту „Народна мережа”. Процес впровадження цієї інфраструктури охоплює всі бібліотечні системи Сполученого Королівства, які отримують кошти від „Фонду нових можливостей” за програмою „Відкритий доступ до безперервного навчання”. У невеликих бібліотеках (філіях або бібліотечних пунктах) працює від 2-х до 6-ти загальнодоступних терміналів Інтернет, у більш крупних бібліотеках – малих і великих міст – від 10 до 50 і більше таких терміналів.

Ці приклади свідчать про те, що фінансування спрямовано не на підтримку і утримування неперспективних бібліотечних закладів, а на трансформацію діяльності бібліотек, а саме впровадження нових інформаційних технологій.

У контексті адміністративних реформ відбулися зміни у бібліотечному обслуговуванні Російської Федерації. У 2005 році був прийнятий Федеральний Закон №131 „Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации”.

Бібліотечна громада Росії констатує його негативний вплив, оскільки у багатьох суб’єктах Російської Федерації почалася „оптимізація” мережі бібліотек. Оптимізація є наступним ланцюгом між адміністративною і бюджетною реформами, в рамках яких передбачається перехід від фінансування закладів до фінансування послуг культури. Подібний перехід базується на уявленні, що закладів культури, у тому числі бібліотек, забагато, а їхня діяльність недоречно дублюється.

Бажання зберігати мережу бібліотек у російських регіонах базується на розумінні того, що в сучасних умовах бібліотека є основним „постачальником” відповідних послуг. Розглянемо існуючі моделі бібліотечних формувань:

І варіант: Перетворення ЦБС у Об’єднання муніципальних бібліотек (Пермська область). Очолює таке Об’єднання центральна районна бібліотека, а у склад входять сільські, селищні, міські, у тому числі дитячі бібліотеки. ОБМ має статус юридичної особи як муніципальний заклад культури. У складі ОБМ функціонує і Центральна дитяча бібліотека, яка організує для всього Об’єднання обслуговування дітей і методичну роботу.

ІІ варіант: Міжсільська бібліотека (Ставропольський край), що є правонаступницею ЦБС. Реорганізований муніципальний заклад культури має статус юридичної особи, включає Центральну бібліотеку і структурні підрозділи, у тому числі сільські філії. Фінансується з консолідованого бюджету району.

ІІІ варіант: Ще одна модель запропонована у Новгородській області: міжсільська районна бібліотека стає просто фондосховищем, яке обслуговує сільські бібліотеки. У цьому випадку обслуговування мешканців райцентру забезпечує міська бібліотека або об’єднання міських бібліотек.

Подібна організація існує у США, де районна бібліотека не має своїх читачів, а виконує функції агентства для бібліотек регіону: забезпечує комплектування їхніх фондів, депозитарне збереження, МБА і ЕДД, підтримку локальної мережі, доступ до Інтернет тощо.

ІV варіант: Як можливий варіант оптимізації мережі – об’єднання сільської муніципальної бібліотеки з шкільною, за умови:

· наявності у школі достатньо великого приміщення;

·  окремого входу для читачів і кооперації фінансових, матеріальних та інших ресурсів;

Порушення цих вимог і формальне розміщення публічної бібліотеки в школі може дати деяку економію коштів, але в цілому призведе до негативних наслідків, а саме: позбавить місцеву громаду, крім школярів, доступу до інформації і книг.

V варіант: В Російській Федерації є ще приклади об’єднання організацій соціокультурної сфери у Соціокультурні комплекси. При цьому поряд з бібліотеками перераховуються практично всі структури соціокультурної сфери, навіть теплиці і хлібопекарні.

Але насправді ніякого об’єднання немає, крім, в одних випадках – координації планів роботи, а в інших – розміщення в одному приміщенні.

VI варіант: Є ще варіант самостійних бібліотек населених пунктів. Він може бути успішним тільки у великих муніципальних утвореннях, які мають великі прибутки.

VІI варіант: Один з варіантів оптимізації є перепрофілювання деяких установ, що дозволяє усунути дублювання і паралелізм в роботі бібліотек. Це створення інтелект-центрів.

Росіяни побоюються, що надмірно захоплені „оптимізатори” почнуть механічне скорочення мережі бібліотек. Тому працюють над розробкою нормативів забезпечення населення послугами бібліотек. Це передбачає прийняття державного стандарту бібліотечного обслуговування, тобто вимог до діяльності бібліотек.

У цьому наші колеги дійшли до висновку, що процес скорочення невеликих, з малою потужністю бібліотек у російських регіонах, об’єктивно обумовлений. Багато сільських бібліотек не відповідають сучасним вимогам. Головне, щоб функції цих бібліотек були передані більш потужним бібліотечним закладам, які спроможні якісно обслужити значно більшу територію і більшу кількість населення.

Ви можете задати питання: а як бути з конституційним правом на отримання інформації мешканцям сіл, де буде скорочена стаціонарна бібліотека. До речі, сьогодні в Україні є понад 28 тисяч сіл і вдвічі менше сільських бібліотек. Так що проблема вже існує, і давно.

Треба розвивати форми нестаціонарного обслуговування, до яких належать:

·  бібліотечні пункти;

·  бібліобуси;

·  колективний (бригадний) абонемент;

·  книгоношення;

·  виїзний читальний зал, роботу якого організують, відповідно до договору, в організаціях, навчальних закладах у визначений час.

Як бачите, перераховуючи форми нестаціонарного обслуговування, нічого нового я не сказала. Але саме такі форми існують майже у всіх країнах світу, особливо у тих, де навчилися рахувати гроші.

Оптимізація мережі бібліотек, поряд з нормативно-правовим забезпеченням та соціальними стандартами бібліотечного обслуговування, – це найважливіші проблеми у бібліотечній справі сьогодення. Але, починаючи оптимітизацію, не треба забувати, що цей термін у перекладі з латинської мови (лат. Optimus – найкращий) означає:

1)  процес вибору найкращого варіанту з можливих;

2)  приведення системи в найкращий (оптимальний) стан.

Регіональна бібліотечна політика і роль ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва у її формуванні та реалізації

Куделя Г.Д.,

заступник начальника управління культури і туризму

Вінницької облдержадміністрації

Шановні колеги, вельмишановні гості і запрошені!

Насамперед дозвольте сердечно привітати всю бібліотечну громадськість області та України, а особливо колектив Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки з ювілеєм. Це свято не тільки колективу, до нього мають відношення численні читачі бібліотеки, всі шанувальники книги.

У нашій державі відбуваються значні зміни щодо зростання поінформованості населення, де провідна роль належить бібліотекам. Сьогодні бібліотеки удосконалюють свої послуги, опановують нові технології, дають можливість користувачам не тільки ознайомитись з духовною спадщиною нашої країни, але й одержати найповнішу інформацію з світового простору.

З урахуванням цих факторів визначаються пріоритетні завдання бібліотечної галузі нашого регіону. Всього в області працює 1010 бібліотек системи Міністерства культури і туризму України, з них 893 – на селі. Бібліотечний фонд налічує біля 18 млн. прим., ним обслуговується 718 тис. користувачів, книговидача складає майже 14 млн. прим. документів. Мережа бібліотек області відповідає соціальним нормативам і є однією з найбільших в Україні (за кількістю публічних бібліотек Вінницька область в Україні займає 2-ге місце після Львівської).

Надання інформаційних послуг здійснює 1607 бібліотечних працівників, 68,7 відсотків яких – це фахівці бібліотечної справи.

На рівні держави розроблена Концепція розвитку культури на 2005-2007 роки, положення якої, зокрема стосовно бібліотечної сфери, лягли в основу обласної програми розвитку культури і духовності на період до 2007 року.

У забезпеченні роботи бібліотечної галузі, вирішенні соціальних питань ми постійно відчуваємо підтримку обласної державної адміністрації та обласної Ради. З розумінням до потреб бібліотек ставляться голови райдержадміністрацій, керівники більшості сільських рад, промислових та сільськогосподарських підприємств.

Основні напрямки, за якими розвивається бібліотечна справа Вінниччини, в цілому відповідають загальноукраїнським тенденціям. Серед пріоритетів бібліотечної політики регіону сьогодні на першому місці – розвиток інформаційного ресурсу.

Важливим сегментом у цьому напрямку протягом звітного періоду залишалась реалізація проекту „Бібліотека і влада”. Поряд із центрами регіональної інформації, які ефективно працюють на базі 185 установ, з ініціативи Барської районної бібліотеки створюються центри правової освіти для мешканців територіальних громад. Аналогічні центри вже діють у Бершадській, Немирівській, Теплицькій центральних районних бібліотеках.

В останні роки досить чітко вживається словосполучення „модернізація бібліотек”, що пов’язано з використанням телекомунікаційних можливостей глобальної мережі Інтернет. В минулому році 16 центральних районних бібліотек, проти 10 у 2005 році, розпочали використовувати у своїй роботі можливості ІНТЕРНЕТ. Приємно відзначити, що комп’ютерна техніка і програмне забезпечення поступово надходить і до сільських бібліотек. Маємо перші приклади: смт Браїлів Жмеринського та сіл Баланівка і Маньківка Бершадського районів.

Новим етапом у розвитку бібліотек є обслуговування віртуальних користувачів, які можуть отримати інформацію не відвідуючи бібліотеку, у майбутньому впровадження Вап-технологій (вихід з мобільного телефону на інформацію бібліотеки) тощо. Однак, спираючись лише на власні ресурси, бібліотеки не зможуть задовольнити зростаючі потреби користувачів, на часі об’єднання зусиль бібліотек і створення корпоративних інформаційних баз.

Новий імпульс отримало бібліотечне краєзнавство. Бібліотеки Вінниччини збирають неопубліковані матеріали свідків історичних подій, займають активну позицію в описі та збереженні матеріальних пам’яток історії, записують і відтворюють обряди і традиції краю, а головне активно працюють у написанні історії своїх населених пунктів. Унікальні краєзнавчі матеріали, що зібрали бібліотеки регіону мають велику наукову цінність і є пам’ятником культури Вінницького краю. Саме цим всім бібліотеки особливо цікаві міжнародній спільноті.

Маємо позитивний досвід з організації соціокультурної діяльності. У практику роботи бібліотекарів увійшли презентації книг сучасних місцевих авторів, Стусівські читання, суботи Михайла Коцюбинського. Великою популярністю користуються клуби і об’єднання за інтересами, літературно-мистецькі вітальні, недільні школи, інформаційно-консультаційні центри, проводяться творчі лабораторії тощо. Активно працюють книгозбірні у Мурованих Курилівцях, Хмільнику як аналітично-консультаційні пункти для освітян. Це постійна співпраця в організації днів фахівців, роботі методичних об’єднань учителів історії та літератури, в проведенні педагогічних рад та науково-практичних конференцій.

Пошук інноваційних форм роботи та новий підхід бібліотечних працівників до своєї творчості веде до зміцнення позитивного іміджу бібліотек у суспільстві.

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва є однією з провідних бібліотек України щодо впровадження інноваційних форм роботи та сучасних інформаційних
технологій. У мільйонному фонді бібліотеки зібраний значний науковий ресурс документів на різних носіях інформації. Серед унікальних пам’яток друку – інкунабула, палеотипи, стародруки, книги кирилівського і латинського шрифтів XVI-XVIII ст. відомих європейських друкарень та видавців.

Бібліотека підтримує тісні міжнародні зв’язки з Російською Федерацією, Республікою Польща, США та іншими країнами щодо формування інформаційних ресурсів, проведення наукових досліджень, навчання фахівців.

На базі бібліотеки проводяться міжнародні та всеукраїнські науково-практичні конференції, круглі столи з актуальних проблем організації діяльності бібліотек у сучасних умовах.

Проводиться значна пошукова робота, результатом якої є хромовані розширені електронні бази даних, здійснюється видавнича діяльність.

Щорічно бібліотека обслуговує 38 тисяч користувачів, до послуг яких центр регіональної інформації, Інтернет-зали, електронні каталоги тощо.

Інформаційний потенціал бібліотеки сприяє підготовці фахівців різних галузей народного господарства, освіти, культури, науковців, державних і політичних діячів.

Тут продовжується формування порталу „Культура Вінниччини”, здійснюється робота над формуванням регіонально-корпоративного каталогу, що розширює інформаційні можливості бібліотеки з обслуговування користувачів.

Вперше за останні роки розпочали співпрацю з інвестиційними фондами районні бібліотеки (Бар, Тульчин), клуб-бібліотека станції Погребище Погребищенського району. Зауважу, що грантова перемога до головної книгозбірні Барського району у минулому році приходила двічі від Посольства США та Світового банку реконструкції і розвитку.

Цілком зрозуміло, що кардинальне покращання бібліотечного сервісу значною мірою залежить від запровадження нових комп’ютерних технологій, електронних форм розповсюдження інформації. Але практика свідчить, що традиційні друковані носії не втрачають своєї актуальності.

Протягом останніх двох років спостерігається позитивна динаміка щодо забезпечення бібліотек книжковою продукцією та періодичними виданнями.

Приведу лише декілька яскравих прикладів, що засвідчують динамічне зростання показників. Без сумніву, найрезультативніше у І півріччі 2007 року спрацювали у Гайсинському районні, де на передплату періодичних видань із місцевих бюджетів виділено майже 40 тис. грн. Середній показник надходження на одну сільську бібліотеку у Бершадському, Вінницькому, Калинівському, Хмільницькому районах вдвічі перевищує середньообласний ( 6-7 назв газет та журналів). Помітні зрушення у вирішені цих питань спостерігаються у бібліотеках Крижопільського, Ямпільського районів, де додатково на передплату від територіальних громад, сільськогосподарських підприємств надійшло по 3-5 тис. грн.

В рамках реалізації заходів Державної програми забезпечення розвитку і функціонування української мови, Міністерством культури і туризму України передано бібліотекам Вінниччини понад 100 тис. книг, в тому числі 32 тис. книг для дітей. За підтримки керівництва області на Вінниччині реалізовуються спільні проекти управління культури і туризму та місцевої організації Національної спілки письменників України щодо поповнення книжкових фондів літературою краєзнавчого характеру. В цілому до бібліотек області у минулому році надійшло майже 247 тис. книг. Відбулися зміни щодо оновлення бібліотечного ядра у Томашпільському та Тростянецькому районах. Тут кожна сільська книгозбірня отримала майже по 150- 160 примірників нових видань. 148 сільських територіальних громад області взяли активну участь у придбанні для бібліотек нової літератури. За 4 місяці поточного року придбано понад 12 тис. книг.

Суттєвим чинником формування позитивного іміджу публічних бібліотек є збереження бібліотечних фондів.

Торкаючись цих питань маємо ще раз можливість подякувати голові обласної державної адміністрації О.Г.Домбровському та його родині за сучасне облаштування відділу рідкісних і цінних книг обласної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва, яка цими днями відзначає свій віковий ювілей.

Оглянувши стратегічні аспекти діяльності бібліотек, хочу зупинитись на окремих питаннях, що стосуються оплати праці бібліотечних працівників.

В області ліквідовано практику роботи сільських бібліотекарів на умовах неповного робочого дня (з 984 сільських бібліотечних працівників 173 працює на ставку, 282 на 0,75 ставки, 71 відповідно до навантаження). Працівники обласних та районних бібліотек отримують доплату у розмірі 20-40% посадового окладу за складність і напруженість в роботі та щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення.

Статус бібліотек як культурних та інформаційних центрів багато в чому залежить від стану матеріально-технічної бази.

На сьогоднішній день це питання залишається проблемним.

Хоча маємо яскраві позитивні приклади. Перш за все: завершено капітальний ремонт ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва (вартість якого складає майже 4 млн. грн.). За чотири місяці 2007 року газифіковано дві бібліотеки у Ямполі (центральну районну та бібліотеку для дітей), Тульчинську бібліотеку для дорослих та дітей. Здійснено капітальний ремонт та придбано нові меблі для бібліотек-філіалів сіл Гуменне, Стрижавка, Вінницькі Хутори, Бохоники, Лука-Мелешківська централізованої бібліотечної системи Вінницького району. Проведено капітальний ремонт Іванівської сільської бібліотеки Калинівського району (вартість якого складає понад 60 тис. грн.). За рахунок місцевих бюджетів розпочато ремонтні роботи майже у 250 сільських бібліотеках області.

Отже, як бачимо, є здобутки і є над чим працювати.

Одним із проблемних питань бібліотечної галузі області залишається придбання бібліотечної та офісної техніки, зміцнення матеріально-технічної бази (майже 40 % сільських бібліотек потребують капітальних та поточних ремонтів).

Читачам нового покоління мало отримати книгу, вони хочуть  бачити у бібліотеці комп’ютери з новими ігровими інтелектуальними програмами та програмами на допомогу навчанню. Та й за змістом книжкові фонди, особливо сільських бібліотек, не актуальні.

На превеликий жаль, не враховано особливості бібліотечної сфери у Бюджетному Кодексі України. Так, стаття 85 забороняє здійснювати видатки на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів. Окрім цього виникла низка проблем з комплектуванням бібліотек за рахунок коштів місцевих бюджетів, з прийняттям Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг”. Адже цілком зрозуміло, що книги треба визначати, як специфічний товар.

Перелік законодавчо не врегульованих проблем можна продовжити. Це свідчить про те, що прийнятий десть років тому Закон України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”, навіть із наступними змінами і доповненнями потребує доопрацювання, оскільки зовсім не узгоджений або входить у суперечність і з рядом законів, що опосередковано впливають на діяльність бібліотек.

Ні для кого не секрет, що існує дискримінація щодо інформаційного обслуговування у населених пунктах різної чисельності населення та віддаленості. Особливо потерпає від нестачі сучасної інформації сільське населення:

• Барський район 92 населених пунктів – 55 бібліотек (-37);
• Хмільницький район 80 населених пунктів – 48 бібліотек (-32);
• Жмеринський район 71 населений пункт – 42 бібліотеки (-29);
• Гайсинський район 62 населених пунктів – 33 бібліотеки (-29).

З метою привернення уваги органів місцевого самоврядування, мешканців сільських територіальних громад до проблем сільських книгозбірень обласне управління культури і туризму
облдержадміністрації, обласні бібліотечні методичні центри зініціювали проведення у 2007 році огляду-конкурсу серед сільських бібліотек, присвяченого 75-річчю утворення Вінницької області.

Важливим питанням щодо реалізації бібліотечної політики у області є забезпечення бібліотек кадрами. Для нас це питання ще не стоїть так гостро, однак ми стурбовані тим, що у бібліотеках області працює лише 165 фахівців віком до 28 років, а сучасна молодь не виявляє особливого бажання здобувати професію бібліотекаря.

На часі створення нової моделі інформаційних культурно-освітніх центрів на селі із залученням усієї громади, а не лише працівників культури. Тільки спільними зусиллями ми зможемо
передати духовну спадщину молоді, відволікти її від малоінтелектуальних заходів, підняти рівень поінформованості сільського населення.

Провідна роль у цьому процесі належить бібліотекарям. Дозвольте ще раз привітати вас зі святом і запросити до розмови про шляхи удосконалення роботи регіональних бібліотек та підвищення їх ролі в інформаційному просторі і сучасному житті держави.

Нехай Ваші зусилля допомагають Україні відновити давню славу країни, де найбільше люблять і шанують книгу!

Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва у дзеркалі історії та інноваційному поступі сьогодення

Морозова Н.І.,

директор Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Здавна наші предки шанували книжку як велику мудрість. Ще з прадавньої Софії Київської на наших землях почалося літописання і відкрилася перша збірня безцінних рукописів.

Нині бібліотека – храм знань, де зберігаються нетлінні духовні скарби. Вони живлять могутнє коріння народу вічними інтелектуальними та культурними цінностями. Історія суспільного розвитку людства супроводжу-валася декількома інформацій-ними революціями, кожна з яких впливала на способи обробки і використання інформації та сприяла кардинальній зміні суспільних відносин. Це винахід писемності, друкарства, радіо та телебачення, ЕОМ. Сьогодні людство переживає п’яту інформаційну революцію, пов’язану з формуванням і розвитком транскордонних глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж, що охоплюють всі континенти й одночасно впливають як на кожну людину, так і на суспільство в цілому.

Історична доля міської Гоголівської, а пізніше “Тімірязєвки”, – однієї з найбільших книгозбірень Вінницької області – протягом столітнього її існування складалася дуже непросто. За цей час змінювалися її назва, статус, функції, структура, штати. Але завжди, за всіх політичних режимів, керівництва міста, губернії, області, книгозбірня зберігала свої найкращі риси і традиції – донесення до найширших верств населення здобутків вітчизняної і світової культури, втілених у друкованому слові, демократичність і загальнодоступність, націленість на невпинний поступальний розвиток і утвердження своєї суспільної значимості як храму знань, накопичених людством.

У 1880-90-і роки Вінниця була переважно містом міщан, купців, ремісників, хоча поступово тут зростав прошарок наукової, творчої інтелігенції. 1910 року в місті проживало 80 тис. чоловік. Дедалі збільшувався потяг населення до знань, читання, культурного дозвілля.

На території Вінницької області було всього 5 бібліотек, фонд яких складав лише 15 тис. примірників.

Велику роль в створенні бібліотеки у Вінниці, відіграла численна прогресивно налаштована інтелігенція міста та представники інших верств населення, які безкорисливо допомагали їй, дарували свої домашні книжкові зібрання.

Різноманітні документи свідчать про труднощі, які довелося долати, щоб відкрити у місті публічну бібліотеку. А почалося все з того, що 7 лютого 1889 року 23 гласних Вінницької міської Думи на ім’я її Голови звертаються із заявою такого змісту: “Беручи до уваги, що м.Вінниця має потребу в упорядкованій бібліотеці і визначаючи доцільним запропонований проект учителя міського казенного двокласного єврейського училища М.Рубінштейна, маємо честь просити, Ваша високість, піддати згаданий проект обговоренню в найближчому засіданні Думи”.

Лише через 13 років на засіданні міської Думи, що відбулося 20 лютого 1902 року зазначалося: “Наближається день пам’яті великого письменника М.В.Гоголя… Відношення міського управління до пам’яті такого письменника повинно бути незвичним і йти далі влаштування урочистостей і веселощів, воно повинно намагатися увіковічнити духовну постать геніальної людини і сприяти тому, щоб залишалася в пам’яті його епоха… раціональніше всього і доцільніше покласти заснування Вінницької міської публічної бібліотеки імені Гоголя…, яка буде пам’ятником безсмертному творцеві “Мертвих душ”.

Погоджуючись з думкою міського Голови М.В.Оводова, Дума вирішила:

1. Заснувати міську публічну бібліотеку, яку назвати іменем М.В.Гоголя;

2. Облаштування бібліотеки доручити міській управі за участю гласних священика І.О.Шиповича, В.Ф.Сніжинського з запрошенням обізнаних людей…;

3. На першочергове облаштування бібліотеки асигнувати 1000 рублів;

4. На подальший розвиток бібліотеки щорічно вносити в кошторис видатків міста суму, розмір якої оприділяти при розгляді кошторису.

Рішення міської Думи (№ 466 від 9 березня 1902 року) затвердив Подільський Губернатор, надіславши своє прохання про підтримку клопотання щодо відкриття бібліотеки до Міністерства внутрішніх справ, а у Вінницю ним був посланий щойно затверджений Статут Проскурівської міської бібліотеки ім.О.С.Пушкіна, що слугував гласним І.О.Шиповичу, Є.К.Молдавському та В.А.Гаврилову основою для розробки Статуту Вінницької міської бібліотеки. За дорученням Думи 24 квітня 1902 року її члени ухвалюють прохання на ім’я міського Голови щодо надсилки губернатору тексту “Статуту міської публічної бібліотеки” для його затвердження.

31 березня 1903 року Губернатор повідомив міського голову, що схвалений Думою проект Статуту було розглянуто Департаментом загальних справ, який, внісши деякі зміни, просить членів Думи схвалити їх з тим, щоб Статут затвердити в цілому. Протоколом № 44 засідання міської Думи Статут повністю затверджено.

У вересні цього ж року Дума розглянула пропозицію комітету бібліотеки щодо виділення місця під її забудову, проект якої виготовив міський архітектор Г.Г.Артинов.

7 лютого 1906 року Розпорядчий комітет в присутності архітектора Г.Г.Артинова приймає новозбудоване приміщення міської публічної бібліотеки.

Наприкінці 1906 року Подільський Губернатор затвердив «Правила користування книгами та періодичними виданнями з Вінницької міської публічної бібліотеки імені Гоголя».

18 років минуло з часу висловленої ідеї – до втілення її в життя. 2 лютого 1907 року о 13 годині нова книгозбірня відкрила двері для почесних гостей. Зберігся текст запрошення, який наводимо з оригіналу: “Винницкий Городской Голова, свидетельствуя свое почтение г.г. членам Распорядительнаго Комитета Винницкой городской Гоголевской библиотеки о.И.О.Шиповичу, графу Д.Ф.Гейдену, А.В.Благовещенскому, С.Г.Ройзману, В.Н.Тушину и И.А.Савину покорнейше просит их пожаловать 2-го сего Февраля в 1 час дня в помещение библиотеки по поводу открытия библиотеки” (ВОДА, ф.Д-230, оп.1, од.зб.873, а.432).

Згідно з § 4 Статуту Вінницької міської Гоголівської бібліотеки завідування нею належало Розпорядчому комітету, який здійснював керівництво усіма її справами, розпоряджався майном і коштами, опікувався її комплектуванням, створенням необхідних умов для читачів. Очолив Комітет Голова міської Думи М.В.Оводов.

За три роки діяльності Гоголівської бібліотеки (1910 р.), завідувачкою якої була К.С.Вознесенська, її фонди зросли до 8,4 тис. прим. книг та 45 назв періодичних видань. Бібліотеку відвідувало понад 1,8 тис. читачів.

У 1917 році фонд бібліотеки досяг 14,6 тис. примірників, зросла і кількість читачів, а особливо відвідувань, для яких в бібліотеці влаштовувались різноманітні заходи.

Бібліотека продовжує поступово розбудовуватися. В структурі її фонду були виділені такі підрозділи: “оригінальний, перекладний, дитячий, богословський, філософський і громадський”.

Важливою подією цього періоду стала підготовча робота по створенню у Вінниці філії Всенародної бібліотеки Української Академії Наук (ВУАН), початок якій поклав наказ Подільського Губернського ревкому від 23 вересня 1920 р., в якому в пункті 2 йдеться: “…Згідно з побажанням Тимчасового Комітету для заснування Всенародньої бібліотеки при Українській Академії Наук у Києві, утворюється у м.Вінниці філія цієї бібліотеки”; пункт 3 викладено в такій редакції: “У склад цієї Всенародньої бібліотеки входить все майно, яке досі належало до Подільського Обласного Архіву у Вінниці, а саме: книжки, газети, відозви, оголошення та інші друки; крім того, рукописи, справи, різні документи, портрети, малюнки і взагалі всі старовинні речі…”, а в пункті 5 наказу читаємо: “Вінницькій філії відчинити публічну бібліотеку до читання та наукової праці згідно з інструкцією…” (ВОДА, ф. № Р-650, оп.1, од.зб.24, арк.2-2 зв.). В подальшому доля цієї бібліотеки тісно переплелася з Гоголівською і суттєво вплинула на якісний та кількісний склад фонду майбутньої головної книгозбірні області, утворивши її золотий фонд рідкісних і цінних видань. Ряд відомих українських вчених у своїх дослідженнях обґрунтовували необхідність відкриття філії саме у Вінниці. Серед них: В.А.Камінський, В.Д.Отамановський, І.О.Шипович та ін. Для вирішення організаційних питань щодо відкриття Вінницької філії ВБУ до Вінниці приїжджав Ю.О.Меженко, відомий український бібліотекознавець-бібліограф.

Створена бібліотека в м.Вінниці набула статусу філії Всенародної Бібліотеки ВУАН і працювала під її науково-адміністративним керуванням. Директором Вінницької філії у 1923 р. було обрано та затверджено Валентина Дмитровича Отамановського.

Вінницька філія ВБУ мала статус наукової бібліотеки, її фонд налічував біля 110 тис. прим., переважно наукового змісту. Вона отримувала обов’язковий примірник всіх видань України. Філія проводила наукову роботу з питань бібліотекознавства, книгознавства, бібліографії та народногосподарського профілю. Створений при ній Кабінет виучування Поділля, що об’єднував близько 30 дослідників краю з різних міст країни, швидко став науково-методичним центром краєзнавства. Він підготував і видав 26 наукових праць, в яких досліджувалися природа, економіка, історія та культура Поділля.

Цим Кабінетом була створена коротка «Енциклопедія Поділлєзнавства» в 12 випусках для вивчення продуктивних сил Поділля, а також для поглибленої українізації місцевого радянського партійного апарату. Матеріали, підготовлені науковцями, і сьогодні не втратили свого наукового потенціалу. Вони є вагомим джерелом поділлєзнавства для сучасних дослідників. Це книги про клімат, рослинність, фауну, землі та ґрунти краю, його історію, економіку, геологію та мінеральні багатства, етнографію, краєзнавство та ін.

Масштабність досліджень, їх комплексний характер, глибока науковість, значна джерельна база – характерні риси наукової і бібліографічної роботи Кабінету виучування Поділля. Саме тому Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва керувалася і керується сьогодні набутками і творчою спадщиною своїх попередників, які створили міцну базу для головних напрямків її наукової діяльності – краєзнавчої і бібліографічної роботи.

Розуміючи важливість досвіду Вінницької філії, Президія ВУАН в липні 1929 р. доручила В.Д.Отамановському розробити програму утворення подібних Кабінетів в інших регіонах України. Але 24 серпня його було заарештовано і притягнуто до кримінальної відповідальності в справі Спілки Визволення України (СВУ).

Влітку 1930 року філію було об’єднано з округовою бібліотекою, про що свідчить лист до Наркомосвіти від 1 квітня 1930 року № 801/152: “Вінницький Окрвиконком погоджується об’єднати Вінницьку Філію Всенародньої бібліотеки України з Округовою бібліотекою на таких умовах:

1/ Дві зазначені бібліотеки об’єднуються в одну округову бібліотеку ім.К.А.Тімірязєва.

2/ Термін об’єднання бібліотек 4 квартал (з 1 липня по 30 вересня ц.р.).

3/ Утримання об’єднаної округової бібліотеки в 4-ому кварталі ц.р., як і в 1930/31 р., провадиться за рахунок місцевого бюджету з дотацією Наркомосвіти в розмірі: 2966 карб. на 4-й квартал та 11865 карб. на 30/31 рік.

4/ Об’єднану бібліотеку передати в розпорядження та на бюджет Вінницької Міської Ради (як в досвідно-показовій окрузі)” (ВОДА, ф. Р-256, оп.3, од.зб.44, арк.101).

В результаті цього значно збільшується книжковий фонд Центральної округової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва. Відчутно збагатилася бібліотека рідкісними виданнями з україніки та краєзнавства, зібраними В.Д.Отамановським та його помічниками.

29 червня 1922 р. Президією Подільського Губернського виконавчого комітету було прийняте рішення “Про видання обов’язкової постанови по доставці в Центральну бібліотеку зразка видання” (ВОДА, ф. Р-925, оп.5, од.зб. 1; протокол № 22, арк.40) та “Про доставку в Центральну бібліотеку всіх друкованих видань, що вийшли на території Поділля” (там же, арк.134). Обов’язковий примірник місцевого друку набув пріоритетного значення у системі формування краєзнавчого фонду Гоголівської бібліотеки та став основою ядра фонду краєзнавчої літератури.

У 1923 році бібліотеку названо іменем К.А.Тімірязєва.

У 1925 році бібліотека ім.К.А.Тімірязєва уже офіційно визнається Центральною. У цей період була зроблена спроба перевести бібліотеку на державне утримання, але марно. Вона залишається на утриманні місцевого бюджету, що значно обмежувало її фінансові можливості.

Кошти на утримання бібліотеки поступово збільшувалися, і все ж на придбання літератури їх не вистачало. Тому директор бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва Б.С.Фарбер піднімає клопотання перед відповідними органами щодо включення бібліотеки в перелік установ для постачання обов’язкового примірника видань УСРР.

В бібліотеці влаштовувалися вечори-розповіді, літературні вечори. Через Всеукраїнську асоціацію пролетарських письменників до участі в заходах були запрошені В.Сосюра, І.Микитенко, Л.Первомайський.

Усі краєзнавчі надбання бібліотека популяризує серед трудящих мас через видання збірників, брошур, монографій, яких випущено 38 назв. Цікава ланка роботи бібліотеки є Музей друку, що його засновано 1929 року. Музей має велику кількість найцінніших експонатів-раритетів та інкунабул і проводить широку масову науково-популяризаційну роботу з історії розвитку друку. Щороку музей відвідують численні маси екскурсантів. 1932 року музей відвідало 2700 організованих екскурсантів та 1400 осіб індивідуальним порядком.

У 1932 році громадськість Вінниччини та України широко відзначила 25-річний ювілей Центральної округової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва. Крім численних нагород, їй було надано можливість щороку отримувати з державного бюджету по 25 тис. крб. для поповнення бібліотечних фондів. Президія міської ради асигнувала з місцевого бюджету на наступний 1933 рік 30 тис. крб. на поповнення фонду і 1000 крб. на науково-дослідницьку роботу бібліотеки. Обласний відділ Наросвіти у зв’язку з ювілеєм ухвалив рішення асигнувати на збільшення фондів бібліотеки 15 тис. крб. та клопотати перед Урядом про надання бібліотеці права безкоштовного отримання всесоюзного обов’язкового примірника.

Бібліотека одержала до ювілею численні привітання від президента Академії наук УРСР, видатного українського вченого О.Богомольця.

Вітали бібліотеку також інші наукові заклади та бібліотечні установи України, органи місцевої влади, окремі наукові діячі, письменники, читачі. Враховуючи плідну роботу бібліотеки, як її оцінила Академія наук УРСР, Наркомат освіти своєю постановою визнав бібліотеку ім.К.А.Тімірязєва опорно-показовою.

На вшанування цієї значної події в культурному житті України, колектив Харківського тракторного заводу, який був шефом бібліотеки, випустив трактор з написом “25 лет Винницкой библиотеке им.К.А.Тимирязева”. (“Більшов. правда”, 1932, 12 листоп.) Варто відзначити, що ділові стосунки бібліотеки надовго закріпилися і з Вінницьким заводом тракторних агрегатів, колективу якого бібліотека надавала інформаційні послуги, організовувала масові заходи, наближаючи книгу до виробництва.

На жаль, в цей період в радянському суспільстві, а відповідно і в заходах бібліотеки, і словом не згадувалося, як про голодомор в Україні 1921-1923 рр., так і про ще більш жахливий 1932-1933 рр., які знищили мільйони українців і вразили весь світ своєю жорстокістю та безпрецедентними масштабами.

У 1934 р. Вінницькій центральній бібліотеці надано статус обласної, що покладало на неї великі завдання по керівництву діяльністю бібліотек області і вимагало відповідної матеріально-технічної бази.

 Питання щодо реконструкції бібліотеки почало вирішуватися ще в 1933 році. Зважаючи на заслуги бібліотеки, розширення масштабів її роботи, ріст книжкового фонду, Уряд УРСР виділяє кошти на добудову існуючого приміщення.

З набуттям статусу “обласної”, бібліотека ім.К.А.Тімірязєва удосконалює методичне керівництво бібліотеками області. Для надання методичної допомоги бібліотечній мережі, яка на той час розміщувалась у 80 адміністративних центрах Вінницької області, при бібліотеці було створено методичний сектор, який працював в координації з бібліотечним сектором облвно.

1936 рік можна вважати своєрідним тріумфом бібліотеки, тому що вона одержала просторий триповерховий будинок у центрі міста. Втілилась в життя заповітна мрія не одного покоління бібліотекарів. Докорінно перебудоване старе і добудоване нове приміщення було визнано пам’яткою архітектури місцевого значення.

З архівних даних стало відомо, що в 1936 році робота Вінницької обласної бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва була оцінена досить високо Бібліотечним управлінням НКП УРСР, особливо з масової роботи. А вже в наступному році вона, як одна з кращих бібліотек України, брала участь у Міжнародній виставці, що проводилася в Парижі.

З перших днів Великої Вітчизняної війни працівники Вінницької обласної бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва бібліотечними засобами широко інформували громадськість міста про події на фронтах. 20 липня 1941 року Вінниця була окупована німецько-фашистськими загарбниками. Бібліотека ім.К.А.Тімірязєва займала підвальне приміщення того будинку, що був побудований спеціально під бібліотеку, її перший поверх займала фельдкомендатура. Книгосховище знаходилося на другому поверсі (ВОДА, ф. Р-1311с, оп.2с, од.зб.20, арк.6). Книжковий фонд, який розміщувався на першому поверсі було перенесено в підвал, частину книг за вказівкою окупаційних властей радянські військовополонені вивезли до інших бібліотек. Але багато бібліотечних книг фашисти вивозили на берег Бугу і спалювали. Два дні курсували автомашини з таким вантажем! Настали дуже важкі, трагічні дні в історії нашого міста і, безперечно, Вінницької обласної бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва.

За два дні до визволення м. Вінниці фашисти 18 березня 1944 р. спалили основне приміщення бібліотеки по вул. Леніна, 73 з усіма книгами, майном, каталогами та іншою документацією. Навіть капітальні стіни, перекриття і фундаменти були зруйновані на 50-65 відсотків. З прекрасної бібліотеки залишився чорний скелет.

В повоєнні роки бібліотека поступово починає відбудовуватися. Треба з вдячністю згадати тодішню міську владу і облвиконком за те, що бібліотека не лише була відбудована, але й значно розширена порівняно з тією, якою вона була до війни. До старого відродженого приміщення надбудовано 4-й поверх і поруч з головним приміщенням збудовано книгосховище приблизно на 600 тис. томів. Таким чином, відроджена бібліотека стала значно більшою і зручнішою від попередньої. ЇЇ було відкрито у 1955році. Великої поваги і шани за відродження бібліотеки заслуговує її колишній директор Герой Радянського Союзу Іван Митрофанович Філіповський.

Авторитет обласної бібліотеки серед мешканців міста стрімко зростає, що підтверджується кількісними показниками її читачів, число яких в цей період досягло 14,7 тис.

Подих ідеологічної відлиги 60-х років відчувався повсюдно. В бібліотеці організовуються цікаві зустрічі з письменниками: Ю.Збанацьким, А.Хорунжим, О.Ковінькою, Д.Білоусом, М.Зарудним, Л.Пастушенком, Г.Усачем, В.Юхимовичем. Проводилися читацькі конференції за творами А.Головка, В.Сосюри, М.Бажана. Особливо цікавою була конференція за новим романом О.Гончара “Перекоп”, який друкувався в 1957 р. в журналі “Вітчизна”. Різноманітність заходів, залучення до них місцевих і столичних письменників заохочувало до дискусій інтелігенцію, студентів, учнів. Тому конференції і літературні вечори були досить багатолюдні, активні і цікаві.

1959 р. умовно можна назвати роком впровадження на Вінниччині відкритого доступу до книжкових фондів.

В цьому ж році в читальному залі розпочато обслуговування читачів за замовленнями, які складалися на основі даних про книги, взятих читачами з каталогів. Цей процес значно поліпшував і прискорював знаходження книг, привчав читачів до самостійного пошуку необхідної інформації за допомогою каталогів.

26 січня 1966 р. видається наказ Міністра культури УРСР № 5н “Про заходи поліпшення діяльності обласних бібліотек Української РСР”. В ньому позитивно оцінено роботу Вінницької обласної бібліотеки, яка на той час обслуговувала понад 10 тис. спеціалістів народного господарства і наукових працівників. Це був найвищий показник з усіх обласних бібліотек України, а всього бібліотека тоді обслуговувала 20,0 тис. читачів, яким видавала щорічно 417,1 тис. книг.

Статут Вінницької обласної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва був затверджений обласним управлінням культури 12 липня 1966 року.

Наказом Міністра культури УРСР затверджено примірну структуру обласної бібліотеки.

29 листопада 1966 р. наказом директора бібліотеки № 91 була введена в дію нова структура з існуючим на той час штатом.

В цьому ж документі І.М.Філіповський звернувся до управління культури з проханням виділити на 1967 рік асигнування на введення додатково 12 посад бібліотекарів для відкриття відділів технічної і сільськогосподарської літератури, сектору статистичного обліку читачів та додаткових посад у діючих відділах, передбачених штатним розписом на 1967 рік.

Можна вважати, що з 1966 р. бібліотека повністю утвердилася як науково-методичний і бібліографічний центр для бібліотек всіх відомств Вінниччини.

1966 р. – Вінницьку обласну наукову бібліотеку було визначено експериментальною базою по впровадженню ББК у всіх бібліотеках колишнього Союзу.

З 1966 року і в подальші роки у ВОУНБ відкриваються відділи:

·  обробки літератури та організації каталогів;

·  технічної літератури;

·  патентної літератури;

·  обслуговування працівників сільського господарства;

·  МБА і ЗА;

·  сектори іноземної та краєзнавчої літератури з питань культури та мистецтва, НОП.

Таким чином, із завершенням структурної перебудови у 1972 р. в бібліотеці функціонували відділи: комплектування з сектором книгообміну, обробки літератури і організації каталогів, книгозберігання, міський абонемент, читальних залів та періодики, патентно-технічної літератури, обслуговування працівників сільського господарства, нотно-музичної літератури, МБА, бібліографічний, науково-методичний та сектор іноземної літератури.

При бібліотеці ім.К.А.Тімірязєва в цей час функціонувало бібліографічне об’єднання фахівців відомчих бібліотек м. Вінниці, яке опікувалося координацією цього напрямку роботи.

З 1989 р. бібліотека почала отримувати Всесоюзний обов’язковий платний примірник документів (понад 6 тис. одиниць щорічно).

У 1989 р. розпочався перехід бібліотеки на нові умови господарювання, впровадження додаткових платних послуг.

У 1987 р. перейшли до систематизації нових надходжень за цифровим варіантом таблиць ББК, а 1990 р. завершили переведення каталогів бібліотеки на таблиці ББК для обласних бібліотек. Вінницька книгозбірня була першою обласною бібліотекою в СРСР, яка здійснила таку складну роботу.

В 1986 р. бібліотекою було обслужено 30335 читачів та 1177 абонентів МБА, що на 855 читачів більше плану. 61,6 відсотків читачів становили спеціалісти народного господарства. Книговидача складала майже 573 тис. прим., відвідування – близько 157 тис.

Протягом 2006-2007 рр. удосконалюється система замовлення документів через різні джерела комплектування. Вперше придбання книжкової продукції здійснювалося у відповідності до Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”.

Впроваджуються новітні технології для оперативної обробки документів, передачі видань до відповідних структурних підрозділів, розкриття їх для користувачів через систему каталогів, картотек у тому числі електронних.

До бібліотеки в цей період надійшло 19937 примірників видань на різних носіях інформації, з них:

· 9872 прим. книжкової продукції;

· 6739 прим. журналів;

· 2953 підшивок газет;

· 373 прим. інших видів (нот, кінофотофонодокументів, CD, DVD).

Придбання нових документів здійснювалось, в основному, за рахунок бюджетних коштів:

· 311,8 тис. грн. витрачено на закупівлю 7186 прим. книг;

· 330,0 тис. грн. – на передплату періодичних видань.

Крім того, до бібліотеки надійшло 1203 прим. за рахунок доброчинних коштів в сумі 21,5 тис.грн.

Продовжувалася робота по удосконаленню системи забезпечення бібліотеки місцевим обов’язковим примірником, в результаті якої вона отримала 550 прим. книг краєзнавчого характеру на суму 8,7 тис.грн.

В порівнянні з попередніми роками дещо збільшився основний показник поповнення фондів. Кількість нових надходжень за 2006 рік складала 9872 прим., в той час, коли в попередні роки надходило 6-8 тис. нових видань.

 Вперше в практичній діяльності був запроваджений новий економічний механізм – придбання документів через тендерні торги.

Право на комплектування нашої бібліотеки на тендерних торгах виборола фірма “Альфа – Прес”, яка стала основним джерелом постачання нових видань до бібліотеки протягом 2006 року.

Проте, така система придбання документів поки що не забезпечує якості та оперативності формування фонду.

Тому використовувалися інші механізми та джерела комплектування фонду. Працівники бібліотеки брали участь в очному комплектуванні через систему книгарень, видавництв, книжкових ярмарків. Це дало можливість придбати актуальну літературу поточного року, яка відповідає запитам користувачів.

Продовжувалася робота по залученню благодійних фондів для забезпечення документами інформаційного центру “Вікно в Америку” при відділі літератури іноземними мовами. Впродовж року через гуманітарні джерела надійшли 320 прим. книжкової продукції та 50 аудіовізуальних видань. Серед цих надходжень заслуговують на увагу такі книги: “Електронний бізнес і путівник початківця”, “Етнічні видання в сучасній медицині”, “Мікробіологія”.

Активізувалася діяльність працівників відділу рідкісних та цінних видань, які не лише продовжували упорядковувати наявні фонди колекцій, рукописів та стародруків, але й комплектували фонди новими цінними документами. Серед них, слід назвати унікальне видання “Україна – козацька держава”, яке бібліотека придбала через Київське видавництво “Емма” за 1800 грн. Не менш цінними є придбанні такі видання, як : “Грошові знаки та монети України”, а також книга авторів Родичкін І. і Родичкіна О. “Старовинні монети України”.

На якість комплектування та розподіл документів між структурними підрозділами впливала робота групи комплектування фондів, яка аналізувала замовлення і виносила різні пропозиції на розгляд ради по комплектуванню, враховувалися і пропозиції бібліотек різних систем та відомств.

Протягом 2006 року бібліотекою обслужено 38 558 читачів, видано 784 086 документів різних типів і видів на різних носіях інформації, записалось 17 305 читачів.

Поповнення бібліотечних фондів по області:

· надійшло 19 900 документів загальною вартістю 630 000 грн.;

· передплачено 1000 назв періодичних видань на суму 553 328 грн.

Вінницька ОУНБ зробила передплату на 960 назв на загальну суму 230 000 грн.

Важливим і пріоритетним завданням сьогоднішньої бібліотечної справи є впровадження комп’ютерних технологій, створення електронних ресурсів та організація доступу користувачів бібліотек до світової інформаційної мережі Інтернет. В області комп’ютеризовано всі обласні, центральні районні, 3 сільські бібліотеки, придбано 30 ксероксів, а 15 бібліотек підключено до мережі Інтернет. Загальна кількість комп’ютерів становить 119 ПК.

Таким чином, на початку ХХІ ст. у бібліотечно-інформаційній сфері особливої актуальності набула проблема визначення її ролі та місця в суспільстві, що стрімко змінюється. Така ситуація обумовлена двома чинниками. Один з них – необхідність переходу від “епохи Гутенберга”, коли основний обсяг знань людства зберігався в документах та паперових носіях, до ери електронних інформаційних комунікацій. Однак, більш важливим є другий чинник: зростаючі вимоги суспільства до науково-інформаційного забезпечення, його сталого розвитку. Саме ця обставина потребує кардинального переосмислення основ бібліотечної справи та створення нової парадигми діяльності бібліотечно-інформаційних інституцій з урахуванням реалій сьогодення.

У нинішніх умовах не потрібні докази, що парадигма інформаційного обслуговування, яка базується тільки на основі паперових носіїв, уже застаріла, і їй на зміну приходить інша, – яка заснована на електронному представленні найрізноманітнішої інформації, що тиражується у необмеженій кількості і є миттєво доступною через Internet незалежно від часу і місцезнаходження користувача.

Мусимо констатувати, що поряд з тим позитивним, що напрацьовано в цій царині, є ще ряд невирішених проблем:

· інформаційні та телекомунікаційні технології ще недостатньо впроваджуються у діяльність бібліотек, особливо сільських;

· залишається проблемним придбання єдиного програмного забезпечення по створенню електронних баз даних для районних бібліотек, а також їх підключення до швидкісного каналу мережі Інтернет;

· проблема підготовки кадрів. За останні 15 років до бібліотек області не прийшли на роботу спеціалісти зі стаціонарною вищою бібліотечною освітою. Це є ще одним підтвердженням того, що професія бібліотечного працівника залишається недостатньо престижною і з низьким рівнем заробітної плати.

В президії конференції:

зліва направо: А.І.Левицький, начальник управління культури та туризму Вінницької облдержадміністрації, Н.І.Морозова, директор ВОУНБ ім.Тімірязєва, О.Г.Домбровський, голова Вінницької облдержадміністрації, Т.І.Вилегжаніна, генеральний директор Національної парламентської бібліотеки України

Учасники Всеукраїнської науково-практичної конференції, м.Вінниця, 2007 р.

 Виїзне засідання, м.Бар, 2007 р.

Зліва направо: І.О.Шевченко, нач. відділу заступник директора Департаменту мистецтва  і регіональної політики, Г.Д.Куделя, заст. начальника управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації, О.І.Помилуйко, заст. голови Барської районної ради, Н.І.Морозова, директор ВОУНБ ім.Тімірязєва, Л.О.Кирилюк, директор комунального закладу Барська районна бібліотека, м.Бар, 2007 р.

Виїзне засідання м.Тульчин, 2007 р.

Виїзне засідання с.Іванів Калинівського р-ну, 2007 р.

Посадка дерев на острові "Кемпа", м.Вінниця, 2007 р.

Скарбниця духовності

(До 100-річчя з дня заснування ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва)

Завальнюк К.В.,

кандидат історичних наук, провідний спеціаліст

Державного архіву Вінницької області,

Стецюк Т.В.,

провідний спеціаліст відділу

у справах релігій Вінницької облдержадміністрації

 “Книги – морська глибина:

 Хто в них пірне аж до дна,

 Той, хоч і труду мав досить,

 Дивнії перли виносить.”

                                   І.Я.Франко

У відомого російського поета, лауреата Нобелівської премії 1933 р. Івана Буніна (1870-1953) є чудові рядки, які яскраво підкреслюють значення друкованого слова для земної цивілізації:

 «Молчат гробницы, мумии и кости, –

 Лишь слову жизнь дана:

 Из древней тьмы, на мировом погосте,

 Звучат лишь Письмена».

У цьому зв’язку, напевне, зайве нагадувати, що споконвіків хранителями “письмен” були бібліотеки, – особливі заклади, які уособлювали живий, нерозривний зв’язок поколінь у часі та просторі, їх нестримний поступ до вершин досконалості людського духу. “Бібліотеки – не просто хранилища земної мудрості, це своєрідні рятівні острови, де кожен, відштовхнувши дешеві заманки буднів і свят, пов’яже свою долю зі світом гострого розуму, радості відкриття, сили взаємозбагачення – світом цивілізованої культури” [1]. Ці слова належать колишньому директору Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, заслуженому працівнику культури України В.Ф.Циганюку, який багато зробив для вивчення історії краю та розвитку його культури.

На жаль, у бурхливому потоці часу загубилися свідчення існування цих своєрідних храмів знання і духовності на території нашого краю у найдавніші епохи, хоча апріорі ми й можемо допускати наявність таких центрів ще у мешканців стародавньої Оріяни, волхвів славних у віках уличів і тиверців, книжників княжої доби, козаків – характерників та просвітителів ХУІІІ ст. Окремої розмови заслуговують і приватні книгозбірні польської шляхти, які досліджувала музеєзнавець та краєзнавець Т.Р.Соломонова. Особливо славились своїми фондами бібліотеки Холоневських у Яневі (до 10 тис. томів), Якубовських у Люлинцях (до 30 тис. прим.), Твардовських у Махнівці (38 тис.), Станіслава Щенсного Потоцького у Тульчині та ін. [2, с. 67-70]. Чимало безцінних книг із цих колекцій безслідно згинуло після драматичних подій громадянської війни та іноземної інтервенції, а також було вивезено за кордон. Лише завдяки зусиллям таких ентузіастів та подвижників, як Ю.С.Александрович, В.А.Камінський, В.Д.Отамановський та ін. частину із цих багатств вдалося врятувати для нащадків, і нині вона складає суттєву частину книжкового багатства сучасної Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.Тімірязєва.

Свій офіційний “родовід” ця справжня перлина знань та духовності на території нашого краю виводить із 2 (15) лютого 1907 р. Саме того дня у приміщенні новозбудованої бібліотеки, яка отримала ім’я творця безсмертних “Вечорів на хуторі біля Диканьки”, “Ревізора” та “Мертвих душ”, о 13-й годині відбулося її урочисте відкриття. На цьому заході, як свідчить архівний документ, був присутній увесь тогочасний бомонд, зокрема члени розпорядчого комітету Вінницької міської Гоголівської бібліотеки: протоієрей І.О.Шипович, граф Д.Ф.Гейден, О.В.Благовіщенський, С.Г.Ройзман, В.М.Тушин, І.О.Савін [3, арк.432].

Окрасою нової бібліотеки, збудованої за проектом архітектора Г.Г.Артинова, були ікони просвітителів Кирила й Мефодія та Нестора-літописця, а також гіпсовий бюст М.В.Гоголя. Нараховувала бібліотека на цей час 6423 книги, для яких місцевий палітурник П.Завельбанд зробив на корінцях спеціальне тиснення.

Душею книгозбірні, її невтомним упорядником та дбайливим доглядачем була перша бібліотекарка К.С.Вознесенська, яка працювала на своїй посаді аж до 1919 року [4, с.78].

Після утвердження більшовицького режиму на Вінниччині Гоголівська бібліотека наказом Подільського губревкому по відділу народної освіти від 28 серпня 1920 р. була націоналізована. Разом з цим держава брала на облік усі приватні бібліотеки, а також книги, що були власністю окремих осіб [5]. Відповідно до нових віянь змінювалась і назва бібліотеки, яка отримала статус міської центральної бібліотеки, а з утворенням округів – центральної округової. Крім цього, бібліотеці було присвоєно ім’я визначного російського вченого К.А.Тімірязєва (1843-1920). Ще донедавна вважалося, що це перейменування відбулося у 1925 р., однак, дослідження краєзнавця І.М.Журавлівського дозволяють перенести дату такого перейменування на два роки назад. Зокрема, у невеликій замітці в “Рабоче-крестьянской газете” за 20 листопада 1923 р. йшлося про масові заходи у Вінниці по вшануванню пам’яті К.А.Тімірязєва, серед яких і був вечір пам’яті вченого, проведений Губсоцвихом. Закінчувалась замітка таким повідомленням: “Городская центральная библиотека, ул. Ленина, № 69 (быв. Н.В.Гоголя) переименована им.К.А.Тимирязева” [6]. На жаль, поки що не вдалося віднайти точну дату цього перейменування, а також назву владного органу, чиїм рішенням воно було здійснене. І все ж, віриться, що і ця “біла пляма” зникне з часом у багатій біографії провідної бібліотечної установи області. Запорука цього – у діяльності людей, які творять її історію.

До слова, бібліотеці пощастило на працівників, які, незважаючи на матеріальні та побутові труднощі, низьку зарплату, одвічний “залишковий” принцип фінансування, особисті негаразди, творили чудеса непомітного на перший погляд героїзму, оберігаючи та примножуючи скарби духовності для прийдешніх поколінь. Варто відзначити, що “Тімірязєвці” завжди щастило і на керівників: впродовж багатьох років її очолювали талановиті, різнобічно обдаровані люди, які залишили яскравий духовний слід не лише в анналах бібліотеки. Зокрема, у пам’яті нащадків назавжди залишаться добрі справи, плоди небайдужого серця та допитливого розуму В.Д.Отамановського, Б.С.Фарбера, І.М.Філіповського, А.Й.Лучка, В.Ф.Циганюка та інших служителів високої духовності. Це ж саме потрібно сказати і про їхніх колег по роботі, які своєю невтомною, жертовною працею щодня дарують сотням, тисячам відвідувачів наснагу пошуків та радість відкриттів, будучи співпричетними до такого прекрасного явища, як Творчість. Свою частку душевного тепла, уміння, професійних знань, такту, і, водночас, рідкісної у наш час доброзичливості та щирості з дня у день віддають читачам майстри своєї справи П.І.Цимбалюк, М.Ю. Карягіна, О.Г.Ніколаєць, А.С.Якущенко, Л.Г.Кравцова, Т.І.Лятавська, Л.І.Зоря, І.М.Журавлівський, Г.М.Авраменко, М.Г.Спиця, Л.Д.Чернецька, О.Б.Когут, Т.В.Герасимова, О.І.Кізян, Л.В.Зубалій, Т.В.Кузьмик, Л.А.Бойко та багато інших ентузіастів бібліотечної справи. До речі, навіть і ті висококласні фахівці, котрі в силу особистих причин були змушені полишити “Тімірязєвку” (Л.М.Шпильова, М.С.Шлеймович та ін.), все одно не припиняють творчих зв’язків із своєю колишньою Alma mater. Звідси – і та висока духовна аура, котра огортає відвідувачів одразу ж після того, як вони переступають поріг цього поважного закладу культури. Навіть важко уявити, керуючись платонівськими уявленями про “ідеї”, скільки високих, просвітлених думок з’явилося від спілкування у стінах “Тімірязєвки” із світом вічних, невмирущих як життя, істин.

Пригадаймо, що саме тут було започатковано вшанування світлої пам’яті вогняного пророка української нації, духовного спадкоємця великого Кобзаря поета-борця Василя Стуса. Тут же вінничани дістали нагоду дізнатися про життєвий подвиг в ім’я України борців за волю 20-х років ХХ ст., – славнозвісних селянсько-козацьких отаманів А.Волинця, Я.Гальчевського, В.Мачушенка, Ю.Тютюнника, Я.Шепеля та багатьох інших повстанців. Також у приміщенні “Тімірязєвки” високе, натхненне слово доносили до слухачів люди, які за родом своєї діяльності відносяться до совісті нації, – поети, письменники, науковці, служителі мистецтва тощо, один лише перелік яких займе не одну сторінку тексту. До того ж, після урочистих заходів у стінах “Тімірязєвки” отримували друге життя подаровані цими людьми книги. А що вже говорити про справжні, а не примарні багатства у вигляді манускриптів минулих віків, дбайливо збережених для нащадків співробітниками бібліотеки. Чимало із них походять ще з приватних книгозбірень польського та російського дворянства, а також із фондів знаменитої Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН. Нині все це – гордість відділу рідкісної і цінної книги “Тімірязєвки” [7].

На думку авторів, подвижницька діяльність багатьох діячів бібліотечної справи на Поділлі ще чекає свого подальшого дослідження та гідного пошанування з боку влади та нащадків. Чого варте лише найменування бібліотеки на честь російського вченого К.А.Тімірязєва, людини, безумовно, талановитої та прогресивної, але занадто далекої від вінницьких реалій. Чи не краще було б, віддавши данину історичній справедливості, надати обласній бібліотеці ім’я визначного краєзнавця та бібліотекознавця 20-х років В.Д.Отамановського або хоча б першої бібліотекарки К.С.Вознесенської ? Гадаємо, що дане питання є далеко не риторичним, а таким, що спонукає до належного пошанування пам’яті наших попередників.

 І на завершення цієї невеличкої розповіді хотілося б навести слова визначного філософа планетарного масштабу М.К.Реріха: “Якщо вас запитають, в якій країні ви хотіли б жити і про який майбутній державний устрій ви мрієте, із гідністю ви можете відповідати: “Ми хотіли б жити в країні високої культури”. Нам же, у свою чергу, після таких натхнених та оптимістичних слів лише залишається додати, що значним сегментом цієї омріяної країни і є Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.Тімірязєва.

Джерела та література

1. Волошенюк І. Директор “Тімірязєвки” // Вінниччина. – 2005. – 8 листоп.

2. Соломонова Т.Р. Родові бібліотеки польської шляхти ХVІІІ – початку ХХ ст.: вінницька сторінка // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзн. дослідж. – Вінниця, 2005. – С.67-73.

3. Державний архів Вінницької області (далі – ДАВО). – Ф.Д-230.– [Про урочисте відкр. Вінниц. міськ. Гоголів. б-ки]. – Оп. 1. – Спр. 873.

4. Цимбалюк П.І. Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А.Тімірязєва // Земле моя, запашна, барвінкова...: Календар знаменних і пам’ятних дат Вінниччини 2007 року. – Вінниця, 2006. – С. 77-88.

5. [Наказ по відділу Наросвіти Поділля від 28 серп. 1920 р. про націоналізацію Гоголівської б-ки] // Вісти. – 1920. – 4 верес.

6. Хроника: [Про перейменування б-ки ім.М.В.Гоголя в б-ку ім.К.А.Тімірязєва] // Рабоче-крестьян. газ. – 1923. – 20 нояб.

7. Завальнюк К. Скарбниця духовності // Поділ. зоря. – 2005. – 8 груд.

Вінницька ОУНБ ім. К. А.Тімірязєва: проблеми дослідження столітньої історії

Цимбалюк П.І., заступник директора

Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Одним із досягнень незалежності України є посилення інтересу до історичних витоків свого народу, держави, її науки, культури, традицій, звичаїв, обрядів, інших сфер діяльності, у тому числі бібліотечної справи.

Як відомо, історія бібліотек невіддільна від історії суспільства, адже бібліотеки миттєво реагують на всі політичні, економічні, суспільні зміни, перш за все тим, що відображають через свої інформаційні ресурси всю різноманітність життя.

На протязі багатьох десятиліть ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва разом із своїм народом переживала періоди підйому і розвитку, нерозуміння, несприйняття, а відтак і занепаду. Торкнулися бібліотеки і трагічні події, які відбувалися в країні – війна, голод, розруха, економічні кризи, які призвели до втрати матеріальних цінностей, у тому числі бібліотечних приміщень, обладнання, книг, каталогів, картотек, облікових та архівних документів. І, незважаючи на це, бібліотека не лише вижила, а й продовжує свій впевнений, незворотній поступ, сприяючи гуманізації, просвітництву, розвитку культури і духовності, розповсюдженню знань, вихованню патріотизму.

У повоєнний період були неодноразові спроби дослідити і узагальнити історію бібліотечної справи краю та обласної наукової бібліотеки зокрема. Такі зусилля дали певні результати і, як наслідок, до 50-річчя з дня утворення бібліотеки заступником директора з наукової роботи Г.К. Смаглом була підготовлена доповідь, з якою він виступив на обласній науково-практичній конференції. Досить фундаментальне дослідження історії бібліотечної справи на Вінниччині, у тому числі обласної наукової бібліотеки, було здійснено знову ж таки Г.К.Смаглом у 1967 р. “Бібліотечна справа на Вінниччині за роки Радянської влади”. До 75-річчя утворення установи у 1982 році видано буклет, присвячений ювілею бібліотеки (підготовлений О.І.Лозінською) та бібліографічний покажчик (підготовлений Г.М.Авраменко). До 90-річчя відкриття бібліотеки у календарі “Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1997 року” вміщено історичну розвідку М.С.Шлеймович – головного бібліографа відділу літератури та інформації з питань краєзнавства.

У 2000 році В.Ф.Циганюк та І.М.Журавлівський підготували збірник “Бібліотека: минуле, сучасне, майбутнє”, де також представлена стаття з історії бібліотеки.

Одними з перших в Україні фахівці бібліотеки підготували довідник з історії і сьогодення провідних бібліотек краю «Вінниччина бібліотечна», де вагоме місце відводилося головній бібліотеці області. Видання вийшло тиражем 1200 примірників, було презентовано на прийомі в облдержадміністрації, приуроченому Всеукраїнському дню бібліотек та посіло перше місце у конкурсі, що проводила ДІБ України у номінації «Кращий посібник з дослідження історії бібліотек». У 2004 р. видано буклет «Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва».

Довідка про бібліотеку вміщена на її WEB-сайті.

Національна Парламентська бібліотека України опублікувала статтю у “Календарі знаменних дат”, присвячену 100-річчю від дня заснування бібліотеки (2007, № 1, І кв.).

Напередодні столітнього ювілею було прийнято рішення про більш поглиблене дослідження і відтворення повної історії бібліотеки та видання наукового збірника, що мав кілька робочих назв і остаточна, під якою книганезабаромпобачитьсвіт«Вінницькаобласнауніверсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва – духовна скарбниця краю».

Була створена редакційна колегія, яку очолив тодішній директор, заслужений працівник культури – В.Ф.Циганюк. Розроблено план-проспект видання та план підготовки. Спроби залучити істориків- науковців до написання історії бібліотеки виявилися невдалими через відсутність у області фахівців, які б розумілися на основних принципах і тенденціях розвитку бібліотечної справи. Тому роботу над виданням почали самотужки і зіткнулися з цілим рядом труднощів. Насамперед, члени редколегії ознайомилися з методичними рекомендаціями НПБ України «Вивчення історії обласної бібліотеки» (1993, уклад. З.І.Савіна, С.І.Зворський). Після тривалих дискусій, у який спосіб досліджувати та подавати матеріали, перевага була надана хронологічному принципу викладу історії. Першочергова увага була приділена виявленню та вивченню джерелознавчої бази – це збірники наукових праць “Історія бібліотечної справи України”, що готує НПБ України, збірник з історії НБУ ім.В.Вернадського, а також матеріали державних архівів Вінницької і Хмельницької областей, регламентуючу документацію бібліотеки, її плани, звіти, накази тощо. Крім того, використано періодичні видання, професійні збірники, особливо перших десятиліть діяльності бібліотеки. Між членами редакційної колегії було розподілено періоди для написання  історії. Найскладніший з них дістався І.М.Журавлівському, який досліджував історію від заснування бібліотеки і до 1944 року. З-під його пера вийшли розділи “Так починалось...”, “Не хлібом єдиним...”, “Бібліотека в перші роки радянської влади”, “За здобуття звання зразкової”, “Тріумф і трагедія”; А.Й.Лучко – колишній директор бібліотеки, готував розділи “Відродження і становлення” (1944-1956), “До статусу наукової” (1956-1966); Г.М.Авраменко та М.Г.Спиця розкрили в 2-х розділах період активної структурної розбудови бібліотеки – “Реорганізація” (1966-1970 рр.), “Завершення структурної перебудови” (1971-1980 рр.); Т.В.Герасимова висвітлювала діяльність бібліотеки за 1981-1990 рр.; О.І.Кізян, В.Я.Середюк підготували історичну довідку перебудови бібліотеки в період 1985-1990 рр.; П.І.Цимбалюк – розділи “В умовах незалежності”, “ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва – обласний науково-методичний центр”, “На порозі ХХІ століття”. Значну допомогу у написанні останніх розділів надали Т.В.Кузьмик, Т.І.Лятавська, Л.Г.Олексієнко, М.Ю.Карягіна. Матеріали для висвітлення роботи бібліотеки з впровадження інформаційних технологій, проектної діяльності, створення електронних баз даних представила Н.І.Морозова, нинішній директор бібліотеки.

Окрім дослідження джерелознавчої бази, члени редколегії використовували спогади ветеранів бібліотеки – Н.В.Мельник, Г.Г.Подруцької, М.М.Слюсарчук, С.Г.Івахової та багатьох інших.

Паралельно здійснювалася робота з підготовки бібліографічних покажчиків“Столітнійшлях бібліотекиу їївиданнях”(уклад. Г.М.Авраменко) та публікацій про неї “Світло землі Подільської” (уклад. О.С.Михайлюк).

Така пошукова робота дала потужний фактографічний матеріал для написання історії установи, увінчалася цікавими, досі невідомими знахідками.

Передусім, донедавна вважалося, що Вінницькій центральній бібліотеці ім.М.В.Гоголя було присвоєно ім’я К.А.Тімірязєва у 1925 році. Але, гортаючи сторінки хроніки «Рабоче-крестьянской газеты», органу Подільського Губкому КП(б)У, Губвиконкому та Губпрофради № 181(915) від 20 листопада 1923 року, знаходимо повідомлення, що «Городская центральная библиотека, улица Ленина, 69, бывшая Н.В.Гоголя» перейменована в ім.К.А.Тімірязєва. Можна зробити припущення, що пов’язано це з 80-річним ювілеєм вченого (1843-1920 рр.). 15 грудня 1923 року в газеті «Червоний край» вміщена стаття про діяльність бібліотеки, де її називають ім.К.А.Тімірязєва.

Вдалося відслідкувати раніше невідомі імена працівників бібліотеки і, зокрема, Бориса Дементійовича Веремковича, який працював директором на початку 20-х років. Інформацію про наявність літератури у фондах бібліотеки за 1907-1909 рр. нам подає друкований

«Каталогъ книгъ Винницкой Городской Библіотеки въ память Н.В.Гоголя». На щастя, чимало з них є й досі у фондах бібліотеки. Працівники відділу РіЦ влаштували спеціальну виставку «Книги – ровесниці Гоголівської бібліотеки». У той же час, не вдалось поки- що розшифрувати зміст печатки та ім’я власника, якому належав даний примірник каталогу, доля інших – невідома.

Потребує більш глибокого дослідження діяльність бібліотеки довоєнного періоду та років воєнного лихоліття, особливо періоду окупації, де чимало білих плям, суперечливих архівних документів. Не визначено чітко, як розвивалася структура бібліотеки, довідково- бібліографічний апарат, система комплектування бібліотечного фонду. Не встановлено мережу бібліотек міста Вінниці на початку

20-х років та місце в ній «Гоголівки» у цей період. Залишаються невідомими і причини частих змін керівників установи.

Відомо, що в сьогоднішньому приміщенні бібліотеки під час фашистської окупації була розташована німецька фельдкомендатура, лише в невеликій частині працювало два бібліотекарі, які обслуговували, за однією з версій, німеців. Сама ж бібліотека розміщувалася в історичній частині міста – «Мурах». На жаль, залишається невідомим той факт, чому ця частина бібліотеки називалася ім’ям М. Коцюбинського. Є припущення, що там діяла паралельно інша бібліотека за такою назвою. Доля та походження останньої потребує окремого дослідження. Відомо також, що знищено понад 300 тис. книг, чимало цінних видань вивезено за кордон, але відновити їх репертуар важко через відсутність облікових документів (інвентарних книг, каталогів), які були спалені разом з книгами та приміщенням, архівом книгозбірні. Крім уже згаданих, члени редколегії зіткнулися з цілим рядом інших труднощів, зокрема, недосконалістю систематизації архівних документів, більшість з яких не підкріплено історіографічно. Розрізнені матеріали про діяльність бібліотеки розпорошені по різних архівних справах. Основними причинами можна назвати, перш за все, те, що бібліотека у різні роки міняла своє підпорядкування. Нею опікувалися і міські органи влади, і губернські, відповідно, вона і звітувала про свою роботу різним відомствам. Безсистемність брошурування в архівній справі документів спричинено відсутністю в довоєнний період кваліфікованих архівних працівників та істориків, які б подавали історію губернії та бібліотечної справи зокрема.

Післявоєнний період історії досить важко описувати, особливо 70-ті, початок 80-х років, тому що, як відомо, бібліотека була під впливом комуністичної ідеології і змушена пропагувати політику партії. Тому автори ставили перед собою завдання представити історично достовірну інформацію у висвітленні роботи бібліотеки, враховуючи оцінку цього періоду в новій історичній думці, з точки зору сьогодення. Роки горбачовської перебудови також вплинули на діяльність бібліотеки, адже на зміну тоталітарному режиму, з’являлися паростки демократизації, росту самосвідомості та самоповаги населення.

Безперечно, це найбільше вплинуло на формування фондів та форми і тематику соціокультурної діяльності.

Труднощі у написанні новітньої історії бібліотеки, пов’язаної з періодом незалежності України, полягали у величезному масиві інформації, яку треба було вивчити, вибрати найголовнішу і найцікавішу. Важко також оцінювати вклад колег, своїх сучасників у розбудову бібліотеки.

Звичайно, авторам не вдалося уникнути певного суб’єктивізму в написанні періодів історії бібліотеки, але, незважаючи на це, вона зроблена з великою любов’ю та відповідальністю і, сподіваємося, буде цікавою як сучасникам, так і нашим нащадкам.

Історія ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва цікава і багатогранна, тому її дослідження, виявлення нових фактів, подій, цікавих людей, які зробили вагомий внесок у розбудову бібліотеки, триватиме і далі.

Література

1. Вивчення історії обласної бібліотеки: Метод. рек. / Скл.: З.І.Савіна, С.П.Зворський; Держ. б-ка України. – К., – 18 с.
2. Літопис НПБ України. Ч. 1: 1866 – лют. 1917 р. / НПБ України. – К., – 18 с.: іл.
3. Бібліотека і час: Ювіл. зб. до 130-річчя Нац. парламент. б-ки України. – К., – 122 с.
4. Літопис НПБ України. Ч 2: берез. 1917-1943 р. / НПБ України. – К., – 183 с.
5. Історія бібліотечної справи в Україні. Зб. наук. праць. Вип. 3 / НПБ України. – К., 1999. – 135 с.

Імідж бібліотек області з точки зору соціуму

(за  результатами дослідження  “Публічні  бібліотеки в  контексті  соціокультурного  простору  регіону”)

Марченко Т. М.,

завідувачка відділу науково-методичної роботи та

інновацій у бібліотечній справі Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

«Куди б ми не йшли, репутація наша – неважливо, хороша чи погана – обов’язково нас переганяє».

Честерфілд Філіп Дормез Стенхоп (1694-1773),англійський письменник, державний діяч.

Загалом проблемипідвищенняіміджу бібліотексеред громадськості регіону були актуальними для бібліотечних працівників області завжди. Протягом всіх років бібліотеки були і залишаються активними (професійно і соціально) та відкритими. Багато з них добилися визнання у владних структур і про це говорить збільшення видатків на забезпечення життєдіяльності бібліотечних установ. Яскравими прикладами наявності позитивного іміджу бібліотек є облаштування відділу РіЦ “Тімірязєвки” за рахунок коштів родини Домбровських та надходження до бібліотечних фондів області у 2006 році 4,5 тис. примірників книжкових видань, які були придбані за спонсорські кошти. Варто відзначити партнерські стосунки бібліотечного персоналу області з засобами масової інформації. Як результат, на сторінках місцевої преси тільки у 2006 році було надруковано 860 інформацій і статей про діяльність бібліотек області та їх працівників.

Розширюючи форми та тематику соціокультурної роботи, що визначається політичними, культурними подіями в житті України, бібліотеки області здійснюють якісний перехід своєї рекламно- іміджевої діяльності. Прикладом може слугувати той факт, що в оформленні огляду районних світлиць, який проходить щорічно 23 серпня в парку культури і відпочинку ім. Горького, активну участь беруть бібліотечні працівники як центральних районних, так і сільських бібліотек.

На сьогодні не існує однозначної дефініції поняття «імідж бібліотеки», що обумовлено складністю багатофункціональності бібліотеки як системи. Частіше всього розглядається і досліджується імідж бібліотеки як прояв її сутності, а також місії – «ідеальної моделі», що є нібито еталоном, на який потрібно орієнтуватися. Нерідко, забуваючипроте, щопідвпливомлюдинизмінюється світ, світзмінений– змінює людину, тим самим у світі сьогодні вже створилася система, яка стабільно, постійно змінюється. Тому в сучасному бібліотекознавстві формуєтьсяновийаспект–бібліотечна іміджелогія, –якийрозглядає імідж (образ) бібліотеки в якості соціально-комунікативної категорії, що виступає з’єднуючою ланкою між соціумом і бібліотекою як культурно- інформаційним інститутом. Для того, щоб бібліотеки якнайповніше відповідали даній інституції вочах соціуму, фахівцям бібліотечної галузі потрібно якомога глибше і частіше проводити соціологічні опитування. Використовуючи результати дослідження «Публічні бібліотеки України в контексті соціокультурного простору регіону», який ми провели в області в січні – квітні 2007 року, можна побачити, як жителі окремих територіальних громад Вінниччини бачать свою бібліотеку та визначити загальні тенденції іміджу бібліотеки в очах соціуму регіону. В даній статті імідж бібліотек регіону розглядається за результатами соціологічного анкетування користувачів бібліотек і жителів: міст Вінниці (населення – 256, 7 тис. осіб) та Козятина(27,6 тис. осіб), смт. Муровані Курилівці (6,2 тис. осіб), сіл Серебрія (3 тис.осіб) Могилів-Подільського та Северинівка (770 осіб) Ямпільського районів.

Звичайно, соціокультурне середовище цих населених пунктів різне, але на запитання: “Де можна провести дозвілля у вашому населеному пункті?” – анкетовані, які не є користувачами бібліотек, відповіли, що у ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва м. Вінниці – 40%, центральній районній м.Козятина – 60% та смт.Муровані Курилівці – 78%, сільських бібліотеках с.Серебрія – 82 %, с.Северинівка – 85%. Як бачимо, чим менший населений пункт, тим більш видима жителями бібліотека.

Підтвердженням цього висновку є відповідь учасників опитування «так» на питання: «Як ви вважаєте, бібліотека користується авторитетом у населення вашого міста?»

Аналіз відповідей на запитання щодо шляхів підвищення авторитету бібліотек серед населення, дає такі результати:

• підвищити комфортність умов;
• покращити технічне оснащення;
• стати місцем, де можна знайти потрібну інформацію як ізрізних галузей знань, так і з особистих проблем;
• більше популяризувати себе у ЗМІ ( бути організатором,співучасником важливих заходів);
• активізувати участь у житті місцевої громади (створити в бібліотеці можливості для спілкування: організувати клуби за інтересами, різні гуртки, тощо).

Як бачимо, населення ставить на перше місце комфортність умов та інформативність внутрібібліотечного середовища.

Для користувачів ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва дана бібліотека, в першу чергу, місце отримання книг, інформаційний центр займає другу позицію, освітній центр – отримує третій рейтинг, краєзнавчий та культурно-дозвіллєвий центри набрали майже однакову суму балів і займають четверту позицію, остання позиція – місце спілкування. Жителі м. Вінниці бачать головну книгозбірню області, перш за все як місце отримання книг, освітній центр – на другому місці, культурно- дозвіллєвий центр – третя позиція, інформаційний центр – четверта позиція рейтингу, на п’ятому місці – краєзнавчий центр і тільки 2% опитаних відзначили її як центр спілкування.

Користувачі Козятинської та Мурованокуриловецької центральних районних бібліотек більшістю відповідей визначили, що для них книгозбірні, насамперед, місце отримання книг, друга позиція – інформаційний центр, третя номінація – це культурно-дозвіллєвий центр, далі освітній і краєзнавчий центри, а останнє місце – спілкування.

Для сільського користувача їх бібліотеки – це теж, головним чином, місце отримання книг, а ось для жителя на першу позицію виходить функція бібліотеки як інформаційного центру. Очевидно це пов’язано з тим, що сільський житель ставить бібліотеку як центр спілкування на третє місце, а на четверте – краєзнавчий та культурно- дозвіллєвий центр і на останок називає книгозбірню освітнім центром.

На думку анкетованих жителів регіону перспективи розвитку бібліотек пов’язані:

Як бачимо, розвиток бібліотеки сільський житель бачить у якісному формуванні традиційного універсального фонду, а до створення повнотекстових електронних бібліотек тяжіє більше міський житель. Окрім того, сільський житель бачить розвиток бібліотеки як центру спілкування територіальної громади більше, ніж міський.

Загалом, дане дослідження підкреслює доцільність проведення локальних досліджень в кожній бібліотеці, вивчення місця і ролі книгозбірні в кожній територіальній громаді.

Висновки:

• дослідження ще раз підтверджує те, що кожна територіальна громада ставить перед своєю бібліотекою свої завдання і тим самим формує свій образ своєї бібліотеки у відповідності до своїх потреб і запитів;

• для більшості представників Вінницького соціуму бібліотеки, перш за все, мають сталий образ місця отримання книг, тож бібліотечній спільноті області нагально потрібно формувати імідж бібліотеки як інформаційного центру, центру сталих знань;

• збільшити кількість публікацій та інформацій в ЗМІ про можливості бібліотек, про інформаційні послуги та краєзнавчу роль книгозбірень;

• відрадно, що більшість респондентів відповіли позитивно щодо авторитету бібліотеки в їхньому населеному пункті, окрім того, від 67 до 93% анкетованих готові захищати бібліотеку у випадку її закриття.

Дане дослідження показало, що відповідно до потреб користувачів і очікувань жителів територіальних громад, бібліотеки повинні розвивати як традиційні форми обслуговування, так і створювати принципово нове інформаційне середовище у бібліотеці на основі сучасних технологій: web-сайту з on-line доступом до її власних електроних ресурсів, Інтернет-обслуговування, електронну доставку документів, віртуальну довідкову службу та ін.

Еволюція бібліотек: нові умови – нові можливості

Синиця Н.М.,

директор Хмельницької ОУНБ

ім.М.О.Островського

Важливу роль у забезпеченні прав громадян на вільний доступ до інформації, знань, долучення до пластів культури, науки та освіти відіграють бібліотеки. Вони працюють над збереженням і актуалізацією культурно-історичної спадщини, забезпечують доступ до всього культурного надбання людства засобами друкованого слова, власних електронних баз даних, Інтернет-ресурсів.

Розвиток суспільства змінює і образ бібліотеки. Вона проходить свій шлях еволюції. Великий тлумачний словник сучасної української мови так трактує поняття еволюція: “Це форма розвитку, що полягає в безперервній, поступовій кількісній зміні, яка підготовляє якісну зміну”, тобто, еволюція бібліотеки – це її постійний розвиток, задля виконання тих завдань, які стоять перед нею на певному етапі. Сьогоднішнє завдання бібліотек – участь у побудові нового інформаційного суспільства, заснованого на спільному використанні знань.

Корінні зміни у суспільстві привели в бібліотеку нового читача з великими інформаційними потребами. Тому орієнтація на його інтереси, забезпечення повноти інформації, комфортності, професіоналізму стали визначальними чинниками розвитку бібліотеки, тобто усвідомленої зміни бібліотечної діяльності. І бібліотечна професія трансформується в якісно новий вид діяльності – інформаційного працівника, аналітика, менеджера, а бібліотека стає не тільки посередником, а й репрезентантом регіональних ресурсів у світовий інформаційний простір.

Сучасною бібліотека може бути тільки тоді, коли вона буде постійно змінюватись, розвиватись, цілеспрямовано працювати над поліпшенням якості бібліотечних послуг, забезпечувати потреби користувачів, що і визначає її майбутні можливості та перспективи розвитку.

Бібліотечна Хмельниччина – одна з найбільших в Україні. В області діє 896 публічних бібліотек з фондом 12,5 млн. примірників видань. При середній забезпеченості по Україні 42 бібліотеки на 100 тис. жителів, в області на таку кількість населення припадає 70 бібліотек. Бібліотечно-інформаційне обслуговування здійснює майже 1,5 тис. відданих своїй справі працівників.

Бібліотеки є складовою культурної політики в регіоні і кожна з них займає власне місце в сучасному інформаційному просторі. Це підтвердив Перший форум бібліотек Хмельниччини, в якому взяли участь фахівці бібліотек різних систем і відомств, викладачі Кам’янець-Подільського училища культури, представники владних структур області. Форум засвідчив, що хоча у бібліотечній справі області є багато проблем, але є і бачення їх вирішення, є цікаві ідеї, нові здобутки. Про це говорилося на конференції “Бібліотеки регіону у формуванні інтелектуального та інформаційного простору”, яка пройшла в рамках форуму. Тут були розглянуті актуальні для бібліотечної спільноти питання: комп’ютеризації бібліотек, інформатизації та модернізації бібліотечних технологій, фахової підготовки бібліотечних спеціалістів, координації роботи та корпоративної діяльності бібліотек різних рівнів на основі єдності технологічних рішень, співпраці бібліотеки і влади як соціальних партнерів.

Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.Островського вже 105 років відкриває своїм користувачам дорогу у світ знань, і за пройдений час стала справжньою скарбницею інтелектуальної мудрості, зайняла свою нішу в соціально-культурному та інформаційному просторі Поділля. Бібліотека постійно в пошуку шляхів свого оновлення. Розроблено програму розвитку наукової роботи, визначено тематику проблемних досліджень на 2007-2011 роки. Серед них – вивчення бібліотечної ситуації в області, маркетингові дослідження, питання розвитку комп’ютеризації, вивчення історії культури та бібліотечної справи. Особлива увага приділяється науково-методичній діяльності. Це забезпечення безперервного підвищення професійного рівня бібліотечних працівників різних категорій – обласні семінари, школи передового досвіду, проблемно-творчі лабораторії, майстер-класи, зональні круглі столи, підготовка і видання методичних матеріалів, здійснення методичного моніторингу, аналітичної та статистичної діяльності, проведення соціологічних досліджень тощо. Щорічно бібліотека спільно із зацікавленими установами проводить науково-практичні конференції з проблемних питань бібліотечної діяльності. Працює бібліотека і над створенням повнотекстової інформації про культурні, історичні традиції краю, про видатних діячів, громадські недержавні організації.

Бібліотека виходить на новий рівень свого розвитку, підтверджує свою головну роль в інформаційній структурі регіону, є потужною інформаційною базою інтелектуального розвитку краю.

Cтратегічним завданням сьогодення є збереження сільських бібліотек, які подекуди є єдиними загальнодоступними закладами для сільського населення.

Питання «Про стан та пріоритети розвитку публічних бібліотек на селі» в січні ц.р. розглядалося на колегії обласної державної адміністрації, рішення якої направлені на якісне поліпшення організації діяльності сільських бібліотек.

Третій рік наша бібліотека працює над реалізацією комплексу заходів “Обласні бібліотеки – бібліотекам села”, основним завданням якої є відновлення повноцінної роботи сільських бібліотек, вироблення стратегії їх розвитку, вивчення впливу різноманітних факторів на їх діяльність в сучасних умовах, створення факторів заохочення бібліотечних працівників для покращання їх діяльності, пошуку мотивацій для вирішення конкретних задач. В рамках програми проведено обласні огляди-конкурси на кращу централізовану бібліотечну систему, кращу сільську бібліотеку, кращого сільського бібліотекаря, на кращий методичний посібник для сільського бібліотекаря.

Переважна більшість сільських бібліотек через повну відсутність, або недостатність сучасних технічних засобів, не адаптовані до забезпечення вимог сучасного суспільства, тому посилення позиції бібліотеки, зміцнення її авторитету серед жителів необхідно добиватись через нові пріоритетні напрямки діяльності, створення своєї неповторності та індивідуальності, впровадження спеціалізації та моделей нового типу.

Важливим напрямком є історико-краєзнавча робота бібліотек, яка допомагає збереженню історико-культурного надбання і формує повагу до свого краю, села, людей, які там проживали колись і живуть сьогодні. Цікавим є досвід створення бібліотек-музеїв, яких в області вже діє 15. Це, по суті, поліфункціональні установи. У Деражнянському районі таких бібліотек вже 9. Десять років діє бібліотека-музей у селі Божиківцях, яка носить ім’я Д.М.Прилюка, відомого письменника, журналіста, вченого. Тут чимало документів та фотодокументів, особистих речей Прилюка. Щорічно тут проходять Прилюківські читання, які стають справжнім святом для жителів села. У селі Мазники у такий спосіб увічнено земляка, видатного археолога, історика, етнографа Ю.Сіцінського, у селі Волоське – народного месника Устима Кармелюка, у Радівцях – М.Коцюбинського. Починання деражнянців підтримують бібліотечні працівники інших районів. Бібліотеки – музеї стали справжніми осередками краєзнавчої та культурно-освітньої роботи на селі. Музей при бібліотеці не тільки не заважає її основній діяльності, а й придає їй неповторність, бібліотека стає ближчою до своїх жителів.

Відповідальність за стан бібліотек і бібліотечного обслуговування несе не лише влада, але і місцева громада. Висока повага громади до бібліотеки, розуміння її ролі як у розвитку окремої особистості, так і регіону – запорука успішного розвитку бібліотек.

Використання в роботі бібліотек нових інформаційних технологій забезпечує новий рівень отримання, узагальнення знань та їх розповсюдження.

У період глобальної інформатизації значно змінюється роль та розширюються функції бібліотеки, тому вміння застосовувати сучасні інформаційно-комунікативні технології є важливим завданням бібліотекаря.

Бібліотечні працівники активно включаються у практику суспільних перетворень, забезпечують її інформаційний супровід.

В контексті дії Закону про місцеве самоврядування важливим є своєчасний інформаційний аналіз регіонального розвитку.

Бібліотеки України для юнацтва –культурно-освітньому процесу

Сопова Т.П.,

завідувачка науково-методичного

відділу ДБУ для юнацтва

Сьогодні в Україні здійснюється складний етап суспільно-економічних трансформацій. Створені і розширюються передумови політичної демократії, формуються нові інститути ринкової економіки, продовжується будівництво громадянського суспільства і його комплексна інтеграція в глобальні системи міжнародних взаємовідносин в сфері інформації, пізнання, спілкування, дозвілля.

Зараз не можна говорити про культурно-освітню діяльність бібліотек України для юнацтва без розуміння молодіжної політики в цілому. Саме вона є складовою частиною державного і національного розвитку і являє собою цілісну систему заходів правового, організаційно-управлінського, наукового, інформаційного, кадрового характеру, спрямованих на створення необхідних умов для вибору молодими громадянами свого шляху, своєї участі в модернізації української держави.

Нині на молодому поколінні лежить відповідальність за стабільний розвиток нашого суспільства. Особливої актуальності набуває не тільки пошук нових форм участі молоді в соціально-політичному житті країни, але й забезпечення можливостей для вирішення молоддю її власних проблем і проблем всієї України.

Те, що бібліотека – інформаційний центр, загальновизнано. Але бібліотека є ще й носієм ідей культурної інтеграції як передумови духовного, морального відродження нашого суспільства. Це дуже важливо сьогодні, коли йде переоцінка людських цінностей.

Саме ця переоцінка в суспільній свідомості заставила нас відмовитися від наївної впевненості, що наші бібліотечні, професіональні позиції поділяються всіма. Необхідно по-новому усвідомити природу відношень бібліотек з споживачами і тими соціальними структурами, від яких, по суті, залежить їх благополуччя.

Як це не парадоксально, але бібліотеки для юнацтва сьогодні ввійшли в число тих небагатьох соціальних інститутів, які можуть взяти і беруть на себе значну долю відповідальності за забезпечення цілісності інформаційного і культурного простору міста, області.

Мережа спеціалізованих бібліотек України для юнацтва, яка створена три десятиліття назад, складається з 21 обласної бібліотеки для юнацтва, Кримської республіканської юнацької бібліотеки, Закарпатської бібліотеки для дітей та юнацтва, біля 16 тисяч юнацьких філій, відділів, абонементів, кафедр, груп.

Методичним та інформаційним центром з проблем бібліотечного обслуговування юнацтва та молоді є Державна бібліотека України для юнацтва.

Послугами бібліотек для юнацтва в середньому щорічно користуються 366, 4 тис. молодих людей. Щорічна видача документів складає біля 7 млн. видів різноманітних носіїв інформації. Відвідування – близько 2 млн.

Діяльність бібліотек для юнацтва виходить сьогодні за загальновідомі традиційні функції (формування і зберігання фондів, забезпечення доступу до них, обслуговування користувачів, масова робота та ін.). Сучасні бібліотеки прагнуть внести якнайбільший вклад в життя суспільства, бути максимально корисними в усіх сферах його діяльності. Перш за все, бібліотеки для юнацтва усіма доступними їм засобами, допомагають молодим людям реалізовувати свої можливості у навчанні, набутті професії, самоосвіті і просто у вирішенні різноманітних проблем, які виникають у повсякденному житті.

Таким чином, завдання бібліотек для юнацтва полягає у тому, щоб систематично працювати з молоддю на основі вивчення, обліку і задоволення її різнобічних потреб; піклуватися про збільшення читацької аудиторії та її інформаційних запитів; розвивати роботу з популяризації своїх фондів і реклами послуг; вести активний діалог з громадськістю. Все це сприяє створенню позитивного іміджу юнацької бібліотеки в суспільстві як необхідного, дуже вагомого соціального інституту.

Важливе місце в цій роботі відводиться спеціалістам бібліотек для юнацтва (768 ). Сьогодні вони перебудовують своє професійне мислення, починають дивитися на бібліотеку не з точки зору користувача, а з точки зору жителя. Крім того, вони прагнуть знати і розуміти всі молодіжні проблеми і проблеми, які хвилюють суспільство. Діяти активно, оперативно і адекватно реагувати на всі події молодіжної спільноти – ось основний девіз роботи!

З цією метою фахівці бібліотек, що обслуговують юнацтво, щорічно підвищують свою кваліфікацію на проблемних навчаннях, які організовує ДБУ для юнацтва спільно з ДАКККіМ. (http://4uth.gov.ua/library_science/index.htm). За останні 5 років було організовано 12 таких навчань. Свою фахову кваліфікацію підвищили близько 250 спеціалістів відділів обслуговування, комплектування та обробки фондів, мистецтва, соціологів, бібліотечних маркетологів, методистів, бібліографів, заступників директорів бібліотек.

Директори ОБЮ уже 4 роки поспіль навчаються в Школі керівника. Тематика Школи є актуальною на даному етапі: „Впровадження інформаційних технологій в бібліотеках України для юнацтва” (2003 р.), “Шляхи реалізації творчого потенціалу бібліотечного колективу” (2004 р.), “Професіоналізм керівника – запорука успішної діяльності колективу” (2005 р.), „Бібліотеки для юнацтва на шляху до суспільства знань” (2006 р.).

2003 та 2006 роки були знаковими для мережі ОБЮ, оскільки ДБУ для юнацтва організувала і провела всеукраїнські науково-практичні конференції “Нові інформаційні технології у бібліотеках України для юнацтва” (м.Київ) і „Стратегія розвитку та пріоритети діяльності бібліотек України для юнацтва” (м.Луганськ).

Науково-методичну функцію реалізують усі без виключення обласні бібліотеки для юнацтва. Вони вивчають і впроваджують у практику роботи передовий бібліотечний досвід; здійснюють аналітичну, організаційну, консультаційну роботу; забезпечують підвищення кваліфікації співробітники бібліотеки, їх загальноосвітнього та професійного рівня; організовують навчання спеціалістів бібліотеки навиків роботи з комп’ютером та іншою технікою в автоматизованій системі; займаються видавничою діяльністю, соціологічними та іншими дослідженнями. Все це робиться задля допомоги колективу бібліотеки бібліотекам міста, країни в удосконаленні процесів роботи і підвищенні якості обслуговування молодих користувачів на основі новітніх досягнень бібліотечно-бібліографічної науки і практики.

Свою роботу бібліотеки для юнацтва будують за декількома стратегічними напрямами, а саме:

• формування довіри громадськості до бібліотеки;
• налагодження та підтримка процесу взаєморозуміння між бібліотекою і молоддю;
• вплив на створення сприятливої суспільної думки про бібліотеку і прихильного ставлення до неї з боку влади;
• інформування молоді про послуги, що надає бібліотека;
• досягнення гармонії між зовнішньою привабливістю та внутрішнім змістом образу бібліотеки;
• надання молоді якнайбільшої кількості українських та світових інформаційних ресурсів і створення умов, що сприяють її соціалізації, здоровому і повноцінному розвитку.

Професійна культура в сфері бібліотечної діяльності полягає у вмінні бачити ціле, прогнозувати розвиток, використовувати потенціал творчо працюючих людей. Цьому сприяє програмно-проектна діяльність. Її мета – забезпечення оптимальних умов для самореалізації молоді та інтеграції зусиль бібліотеки у здійсненні соціально- культурних завдань регіону.

Наведу декілька прикладів. Луганська ОБЮ розробила проект „Міжвідомчий регіональний центр безперервної бібліотечної освіти”, в рамках якого виступила освітньою базою для фахівців бібліотек навчальних закладів області. Розроблена програма курсів підвищення кваліфікації отримала ліцензію Міністерства освіти і науки України.

Всі бібліотеки для юнацтва працюють в рамках комплексних програм. Наприклад: „Обдаровані діти і молодь Кіровоградщини”, „Програма розвитку краєзнавства” (Кіровоградська ОБЮ), „Програма правової освіти” (Дніпропетровська ОБМ), Обласна бібліотека для юнацтва – регіональний мультимедійний центр з підтримки творчої молоді (Хмельницька ОБЮ), „Творча та обдарована молодь – майбутнє нації” (Херсонська ОБЮ), „Моя мала Батьківщина», „Жива планета”, „Бібліотека – школа. Інформаційна культура молодого читача” (Тернопільська ОБМ).

Цікаво, ціленаправлено і системно працює Луганська ОБЮ. Свою діяльність вона будує за більш ніж десятьма комплексними програмами. Сприяння вирішенню проблем соціальної реабілітації та психологічної допомоги підліткам-сиротам, вихованцям обласних притулків для неповнолітніх здійснюється відповідно до програм „До душі знайди свій шлях” та „Співучасть у долі”; інформаційна підтримка та забезпечення навчального процесу – через програму „Обласна бібліотека для юнацтва на допомогу освіті”; підтримка дітей і підлітків з обмеженими можливостями – на основі програми „Ти у світі не один”.

Вивчення інтересів і проблем молодіжних громадських організацій, спільне планування роботи з членами Молодіжної колегії сприяло розробці Миколаївською ОБЮ програми „Розвиток соціальної взаємодії бібліотеки і молодіжних громадських організацій”. У рамках її реалізації створено Центр підтримки молодіжних ініціатив. У його структуру входять: інформаційно-консультативний центр, школа молодіжних лідерів, дискусійний клуб молодих політиків, клуб молодих правознавців, молодіжний прес-клуб. Така структура і відповідні форми роботи допомагають підвищувати рівень професіоналізму лідерів і просто знаходити нових партнерів, помічників, друзів бібліотеки.

При реалізації програм фахівці бібліотек розширяють свою сферу впливу не тільки на бібліотечну аудиторію, але використовують можливості проведення заходів на класних годинах, батьківських зборах, конференціях вчителів і т.д.

Не зменшується зацікавленість до проведення різних конкурсів як у фахівців бібліотек, ініціаторів і організаторів, так і у користувачів – учасників.

Важливою подією для бібліотек, що обслуговують юнацтво, стала їх участь у Всеукраїнському огляді-конкурсі діяльності бібліотек з екологічної просвіти, що проводила ДБУ для юнацтва спільно з громадською організацією „Всеукраїнська екологічна Ліга” (ВЕЛ).

Розуміючи важливість екологічної культури як невід’ємної частини духовного, морального виховання молодої особистості, бібліотеками здійснена значна робота. Досвід, накопичений у ході огляду, аналізується, узагальнюється і популяризується.

Бібліотеки, що взяли участь в огляді, разом з обласними організаціями ВЕЛ, створили екологічні портрети своїх регіонів, районів, міст, сіл, власні інформаційні продукти, провели численні заходи з популяризації екологічних знань, формування екологічної культури і свідомості. Переможців огляду нагороджено путівками до Кримського навчально-тренінгового центру ВЕЛ, комплектами тритомної Екологічної енциклопедії України, бібліотечками літератури з екології, цінними подарунками.

Луганська ОБЮ зініціювала конкурс „Бібліотека і молодь”, що проводився у два етапи: перший – „Бібліотека моєї мрії”, другий – „Бібліотека для юнацтва – мій улюблений інформаційний центр дозвілля і творчості”. Підсумки показали, що молоді луганчани дуже цінують і люблять юнацьку бібліотеку, її творчий колектив і що, хоч вона досить молода, однак не відстає від старих бібліотек ані за рівнем обслуговування, ані за різноманітністю і кількістю книг, а що стосується комп’ютеризації і модернізації – перевершує більшість бібліотек міста” (із твору читачки). Приємним є те, що схожі слова можна почути про 90 % бібліотек України для юнацтва.

Бібліотеки для юнацтва перетворилися на культурні, інформаційні просвітницькі і наукові інституції, що сприяють розвитку держави на основі інформаційного забезпечення молоді.

Крім того, тепер вони стали центрами вирішення тих соціальних проблем, які суспільство не може вирішити в інших сферах життєдіяльності (наркоманія, алкоголізм, злочинність тощо). Тому значне місце в їх діяльності займають заходи, спрямовані на виховання у підростаючого покоління глибокої переконаності у престижності здорового способу життя. З цією метою бібліотеки проводять акції: „Я – за здоровий спосіб життя” (Харківська ОБЮ), „Стиль життя – здоров’я” (Херсонська ОБЮ), „Здоров’я – енергія життя” (Вінницька ОБЮ), „Здоров’я – це модно” (Кримська РБЮ), „Здоров’я – мудрих гонорар” (Полтавська ОБЮ).

При Івано-Франківській бібліотеці працює молодіжне об’єднання „Творимо милосердя разом” (спільно з Товариством Червоного Хреста), у рамках якого проходять багато цікавих і, головне, корисних заходів: дискусія „Життя – це ми, зумій його прожити”, акція „Кидаємо курити, якщо хочемо жити”, бесіда „Наркоманія – результат завжди драматичний”. Полтавська ОБЮ у цій роботі вибрала собі надійних партнерів – благодійну асоціацію „Світло надії” та інтерактивний театр „Рубікон”, спільно з якими підготувала і провела театралізовану акцію „СНІД – хвороба душі”.

При Хмельницькій ОБЮ діє профорієнтаційний інформаційно-консультаційний центр „Вибираємо професію разом”, Харківська ОБЮ співпрацює з Центром зайнятості. Результатом цього став їх спільний захід – круглий стіл „Ми шукаємо роботу”.

Регулярний характер носить робота з соціально незахищеними верствами молоді. Цю категорію в усіх бібліотеках обслуговують на пільгових умовах. За програмою „Обласна бібліотека для молоді – читачам з обмеженими фізичними можливостями” вже багато років працює Тернопільська бібліотека для молоді. При Черкаській ОБЮ діє клуб молодих інвалідів „Друг”, який дійсно став другом у сенсі спілкування та інформування. Не один рік працює за програмою „Милосердя” Миколаївська бібліотека для юнацтва. Згідно з програмою бібліотека співпрацює з навчально-реабілітаційним центром і школою-інтернатом для дітей з проблемами слуху. Проявом цього співробітництва є спільні заходи за участі бібліотечного психолога.

Сьогодні важко обійтися без партнерства. Партнерство – це не тільки спільна творча діяльність, але й обмін інформацією, досвідом, своєчасна допомога. Робота з молодіжною громадськістю – це вдало продумана, систематична діяльність, здійснена планово, поетапно та орієнтована на конкретний якісний результат (наприклад, на отримання фінансування, позиціювання бібліотеки тощо).

Користуючись системою договорів і спільних проектів, різноманітними засобами спілкування, ми долучаємо свої партнерів до вирішення гострих бібліотечних проблем, створення в суспільстві позитивного іміджу бібліотек, розповсюдження інформації про роль, функції і діяльність бібліотеки.

Вдалим виявився проект Херсонської бібліотеки, міських управлінь юстиції та освіти, а також Юридичного інституту зі створення Центру соціально-психологічної та правової підтримки молоді, у межах якого було проведено багато яскравих і резонансних заходів на допомогу правовій освіті молоді. Серед них Школа рівних можливостей, клуб „Дай руку, підлітку” тощо.

Миколаївська юнацька бібліотека активно працює з Молодіжною колегією (об’єднанням молодіжних громадських організацій). Спільно вони здійснюють проекти „Школа дипломатичної освіти”, „Школа розвитку лідерських якостей” і програму „Розвиток соціальної взаємодії бібліотеки і молодіжних громадських організацій”. Проводяться заняття, тренінги за модулями: „Ключові принципи курсу впевненості у собі”, „Закони лідерства за Джоном Максвелом” тощо.

Львівська ОБЮ співпрацює з посольством Сполучених Штатів Америки, агенцією США з міжнародних зв’язків (USAID), волонтерами Корпусу Миру США, представниками програми ім.Фулбрайта в Україні. Результатом цієї роботи стало відкриття у бібліотеці інформаційно-ресурсного центру „Вікно в Америку”, діють „English Club” і клуб „Гармонія”, реалізується програма „Громадські зв’язки” тощо.

Спільна робота з консульством Республіки Польща здійснюється у Волинській ОБЮ, а саме: було підготовлено і проведено конференцію „Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво”.

Спільно з громадською організацією „Юні учасники Другої світової війни”, міською секцією партизанів і підпільників, молодіжними організаціями Донецька ОБЮ розробила програму „Надії майбутнього”. Мета програми – збереження історичної пам’яті народу, спадкоємність поколінь, підвищення зацікавлення історією України й рідного краю. Серед численних форм роботи за програмою найцікавішою є проведення літературно-краєзнавчих екскурсій місцями бойової слави. Маршрути складаються на основі творів місцевих письменників і проходять у формі уроків пам’яті, мужності, презентацій книжок, зустрічей з ветеранами, їхніх спогадів. Крім того, використовуються такі форми, як конференції, конкурси, бесіди, лекції та багато іншого. Результатом роботи став вихід бібліографічних покажчиків „Відкриваю місто знов...” і „Живе Велика Перемога в усі віки, в усі часи”.

Варто додати, що саме патріотичне виховання молоді, пропаганда історико-краєзнавчої інформації стала невід’ємною частиною роботи юнацьких бібліотек. Ряд бібліотек реалізує програми військово-патріотичного виховання, організовує клуби, конкурси. Наприклад, уже багато років працюють клуб „Звитяга” у Кіровоградській ОБЮ, національно-патріотичний клуб „Молода Січ” у Дніпропетровській ОБЮ, програма патріотичного виховання „Служити Вітчизні” (Луганська ОБЮ). Засідання проходять за участі представників військкоматів, військових частин, ветеранів ВВВ; Дніпропетровська ОБМ провела обласний заочний літературний конкурс творчої молоді „Війна без права забуття”.

Не декларованим, а пріоритетним напрямком є краєзнавча робота. Бібліотечне краєзнавство має свою специфіку, йому притаманні комплексні форми: дні (декади, тижні) краєзнавства, краєзнавчі читання, години, зустрічі з цікавими, знаменитими людьми краю, клуби за інтересами. Усі, без винятку, бібліотеки ведуть краєзнавчу базу даних, що являють собою достатньо стійку традиційну систему, спроможну багатоаспектно ілюструвати масив і розмаїття краєзнавчої інформації: краєзнавчі документи, довідково-пошуковий апарат.

Для прикладу: день інформації до 750-річчя Львова „Таємниці міста Лева” (Львівська ОБЮ), день краєзнавства „Запорізького краю легенди” (Запорізька ОБЮ), цикли заходів про поета-земляка В.Симоненка: „Я воскрес, щоб з вами жити”, тиждень краєзнавства „Черкащина – душа України” (Черкаська ОБЮ), краєзнавча подорож „Вулиці міста розповідають” (Житомирська ОБЮ), „круглий стіл”, присвячений 60-річчю виселення з Польщі національних меншин „Безпрецедентний акт етноциду” (Львівська ОБЮ).

Бібліотеки відчули силу реклами – яскравої, виразної, змістовної. Вони навчилися гідно заявляти про себе на регіональних ярмарках, брати участь у масштабних міських заходах, видавати привабливі барвисті буклети і листівки про можливості бібліотеки. Стало вже традицією, що анонси запланованих заходів бібліотеки подають до ЗМІ: на обласне радіо, телебачення, до місцевих газет, що позитивно впливає на рекламу, збільшує коло поціновувачів бібліотеки.

Найкращі приклади рекламної продукції можна побачити у Вінницькій, Житомирській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській ОБЮ, Дніпропетровській ОБМ. Полтавська ОБЮ позиціонує себе шляхом оформлення стінної газети „Бібліотечний калейдоскоп” та інформаційних стендів „Поспішайте – новинка” й „Інформація”. Миколаївською ОБЮ було проведено майстер-клас „Методика формування позитивного іміджу сучасної бібліотеки”.

Одним із результатів розвитку інформаційного середовища є можливість реалізації багатьох видів професійної діяльності в Інтернеті. Бібліотеки вже протягом тривалого часу використовують мережеве середовище як основу для розподіленої каталогізації, спільного доступу до он-лайнових ресурсів, формування корпоративних електронних інформаційних масивів.

Однією з найперспективніших форм розвитку довідково-бібліографічної діяльності бібліотек у сучасних умовах, коли реальний користувач поступається позицією користувачеві віртуальному, вважається віртуальна служба. В Україні діє корпоративна служба „Віртуальна бібліографічна довідка: об’єднана довідкова служба бібліотек України”. Наша бібліотека, на жаль, ще не входить до цієї корпорації. Довідки ми виконуємо самостійно, і, як правило, складні.

http://4uth.gov.ua/resursy/index.htm

http://4uth.gov.ua/library_science/8virt_proekt.htm

95 % обласних бібліотек для юнацтва сьогодні мають доступ до Всесвітньої мережі. Спираючись на досвід кращих бібліотек України й іноземних держав, юнацькі бібліотеки намагаються знайти і свою нішу в інформаційному просторі, адаптуватися до умов комунікативного середовища, що швидко змінюється. Важливим у цій справі стає питання про професійно грамотне подання електронних продуктів та послуг бібліотеки у глобальній мережі. Сьогодні власні сайти мають 14 обласних юнацьких бібліотек (http://4uth.gov.ua/libraries_for_youth/addresses.htm). Компоненти сайтів характеризуються великою різноманітністю: інформація про бібліотеку, новини, краєзнавча інформація, он-лайнові електронні каталоги, бібліотечно-довідкові сервіси (віртуальна довідка, електронна доставка документів), інтерактивні форми спілкування (форуми, гостьові книги, опитування) тощо. ДБУ для юнацтва на своєму сайті (www.4uth.gov.ua) веде базу даних „Якщо Ви потребуєте допомоги”, надає багато іншої корисної інформації.

Рівненська ОБЮ за фінансової підтримки Міжнародного фонду „Відродження” створили інформаційний портал „Молодь Рівненщини” (http://www.molody.ukrwest.net/). Ресурс цікавий тим, що надає постійно оновлюючу інформацію про молодіжний рух, діяльність молоді у різних сферах, програми, базу даних „Навчальні заклади”.

Проте, хочу повернутися до діяльності ДБУ для юнацтва.

Щороку ми проводимо конкурс „Квітни, мово, зірнице слова”. Успіх його в тому, що він прививає любов і повагу до державної мови, сприяє патріотичному і толерантному вихованню молоді, культурному і духовному досягненню українського народу, всіх націй і народностей, які проживають на території України, пошуку і розкриттю талантів.

Положение о 8-м конкурсе (укр):

http://www.4uth.gov.ua/contests/language_position2006.htm

Результаты: http://www.4uth.gov.ua/contests/language2006.htm

Міжнародний конкурс-вікторина „Що я знаю про Грузію”. Партнером у проведенні стала Академія духовного єднання народів світу за участі Міжнародного дитячого фонду „Вундеркінд” (Грузія, де відбувся конкурс „Що я знаю про Україну”).

Шість переможців конкурсу відвідали Грузію, де відбулася церемонія нагородження цінними подарунками від фонду „Вундеркінд”.

Підтримку конкурсу здійснили Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, МОіН України, МКіТ України, Держкомтелерадіо України, Посольства Грузії і України, Асоціація міст України.

Конкурс: http://www.4uth.gov.ua/contests/ukraine-georgia_position2006.htm

Результати: http://www.4uth.gov.ua/contests/ukraine-georgia_winners2006g.htm

           http://www.4uth.gov.ua/contests/ukraine-georgia_winners2006u.htm  

„Європейський тиждень проти насильства” – виставка, презентація і відеоперегляди. Спільно з організацією „Міжнародна амністія в Україні”.

http://www.4uth.gov.ua/news/no_racism.htm

„Про Литву з любов’ю” – виставка фото і художніх робіт литовської общини в Україні.

„Столиці Європейських країн” – книжкова виставка.

http://4uth.gov.ua/events/lithuania_exhibition.htm

http://www.4uth.gov.ua/exhibitions_books/inostr_capital.htm

Діалог культур в електронних ресурсах бібліотеки. Віртуальні подорожі Францією, Польщею.

http://www.4uth.gov.ua/proects/france/france_rus.htm

http://4uth.gov.ua/proects/poland/index.htm

Толерантність. Цей проект ДБУ для юнацтва реалізується за кількома напрямками: розповсюдження інформації, що сприяє пізнанню власної культурної спадщини, глибокому дослідженню своїх коренів, щоб знати і розуміти свій народ і вміти згідно представити його перед іншими націями; інформування молоді про культуру інших народів, інші світи, інший світогляд; організація міжнаціонального спілкування молоді; розповсюдження інформації, яка сприяє врегулюванню конфліктів між представниками різних національностей, соціальних груп.

http://4uth.gov.ua/tolerance/index.htm

http://4uth.gov.ua/tolerance/what_is.htm

У 2007 році ми плануємо провести відео-Інтернет-конференцію Модель майбутнього очима покоління next” спільно з Обласною юнацькою бібліотекою ім.Ж.Бектурова з Республіки Казахстан у рамках казахської програми „Юнацька бібліотека – центр виховання толерантного світогляду молоді”. Спільну роботу будемо проводити також із Російською державною бібліотекою для юнацтва, а саме: міжнародну Інтернет-конференцію „Читання у новому форматі. Проблеми толерантності в електронному середовищі”.

Сучасні умови діяльності бібліотек ставлять перед ними актуальні завдання – вивчити нові соціальні орієнтири, місце бібліотеки для юнацтва в системі забезпечення і максимального задоволення інформаційних, навчальних, культурних запитів користувачів, зміни характеру взаємовідносин з ними, закріплення зв’язків з молоддю, підвищення якості своєї діяльності. Здійснити це бібліотеки можуть за допомогою соціологічних досліджень.

ДБУ для юнацтва, щорічно проводить одне-два дослідження. Серед останніх – „Бібліотеки для юнацтва як методичні центри”, „Книга та Інтернет: спільники чи суперники”, „Система підвищення кваліфікації працівників бібліотек України для юнацтва”.

Крім того, за допомогою досліджень ми вивчали діагностику фонду української художньої літератури, рівень інформаційної культури користувачів, їх потреби і можливості задоволення бібліотеками для юнацтва.

Зараз соціолог підводить підсумки всеукраїнського комплексного обстеження “Структурно-кількісні аспекти бібліотечно-інформаційного обслуговування юнацтва в Україні”, яке, сподіваємося, дасть нам вичерпну інформацію про поняття „Бібліотечне обслуговування, юнацтво, молодь”, а також визначиться теоретично-практичне і правове підґрунтя для створення сучасної нормативної бази і моделі бібліотечно-інформаційного обслуговування користувачів юнацького віку та молоді в Україні. Результатом роботи стане розробка „Програми розвитку бібліотечного обслуговування юнацтва до 2012 року”.

Інноваційний розвиток бібліотек сьогодні неможливий без системи додаткового позабюджетного фінансування. Технологія фандрейзингу дозволила бібліотекам для юнацтва у 2006 році заробити додатково біля 550 тис. грн. Сума, звичайно, не така вже й значна, проте саме вона дала змогу багатьом бібліотекам поповнити свої документні фонди, поліпшити матеріально-технічну базу, придбати програмне забезпечення та заохочувати до творчості своїх працівників.

Сьогодні з упевненістю можна сказати, що тільки публічно відомі, високо іміджеві, авторитетні бібліотеки мають шанс на фінансову підтримку структур влади. Представники органів влади, депутати часті гості в юнацьких бібліотеках. Причин декілька: у бібліотеках знаходяться громадські приймальні, приймальні міськрад, депутатів. Бібліотеки проводять VIP-зустрічі „Особливо важлива персона”, які дають можливість поспілкуватися з відомими людьми міста, „керівною ланкою”.

На закінчення хочу відмітити, що різноманітність функцій українських бібліотек для юнацтва, дозволяє віднести їх до закладів сфери інформаційно-культурного, просвітницького обслуговування, яке сьогодні є цілеспрямованим, продуманим, системним в постановці завдань і досягненні мети. А мета бібліотек, що обслуговують юнацтво – бути сьогодні і залишатися завтра бібліотеками затребуваними, необхідними і завжди привабливими.

http://www.flickr.com/photos/e-t-a-i-n/?saved=1-фото

Архівна справа в Державній науковій сільськогосподарській бібліотеці та у науково-дослідних установах мережі УААН

Забудська Л.Ф.,

завідувачка відділу науково-методичної роботи та архіву ДНСГБ УААН,

Бачкала О.В.,

старший науковий співробітник відділу науково-методичної роботи та архіву ДНСГБ УААН

Науково-технічна революція, соціально-політичні процеси об’єктивно зумовили небачене досі зростання ролі науки в забезпеченні функціонування всіх суспільних інститутів та галузей. Не є винятком із них – архівна, яка дбайливо зберігає джерела  різних історичних епох. Кожен архівний документ – це свідок минулого, світло істини, жива пам’ять, без якого історик приречений на суб’єктивізм та фальсифікацію.

Визнанням високого державного значення архівів став факт прийняття Верховною Радою України 24 грудня 1993 р. Закону “Про Національний архівний фонд і архівні установи”, а 13 грудня 2001 р. були внесені зміни до цього Закону в новій редакції, який регулює суспільні відносини, пов’язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням документальної частини культурної спадщини та інформаційних ресурсів України.

Усвідомлення необхідності створення архівного підрозділу ДНСГБ УААН, сприяло утворенню відділу науково-методичної роботи та архіву. Ідея створення в системі науково-дослідних установ мережі УААН цього відділу належали академіку, Президенту УААН М.В.Зубцю та професору, директору ДНСГБ УААН В.А.Вергунову. Саме завдяки їхнім зусиллям були прийняті відповідні постанови, затверджені установчі документи, виділені необхідні кошти. Головною метою діяльності відділу визначено збереження для прийдешніх поколінь епістолярного надбання видатних вчених – аграріїв України та збереження їх особистих книг, газет та журналів. Серед його завдань є: розроблення  теоретичних і методичних основ архівознавства, в тому числі: нормативних і методичних документів із основних напрямів діяльності відділу; надання науково-методичної і практичної допомоги з питань архівної справи, організація та проведення робіт з питань НТІ в галузі та пропаганда досягнень науки в сфері архівної справи, випуск наукових статей.

Визначення завдань відділу ґрунтувалося передусім на аналізі окремих кризових моментів, притаманних вітчизняному архівознавству, вкрай незадовільному технологічному стану архівних підрозділів науково-дослідних установ мережі УААН, відсутністю досвіду проведення архівознавчих досліджень.  На шляху становлення, увагу буде зосереджено насамперед на основних наукових дослідженнях та їх результатах. Основними напрямами сучасних архівознавчих досліджень є: “Історія архівної справи”, “Видатні архівісти України”, “Проблеми використання архівних фондів”, “Проблеми консервації і реставрації документів”. Сутність проблеми архівознавства – це формування розуміння архівної справи як посередника між минулим, сучасним і майбутнім, архівний документ розглядається не лише як база для видобування фактів, а як самостійне унікальне соціальне явище [2].

Наступна проблема – це практична діяльність, тобто – архівна справа, формування архівного фонду, проведення експертизи цінності документів. І якщо за такою ознакою, як вид документа (накази, протоколи акти тощо), визначення термінів зберігання не зазнало змін, то за їхнім змістом має революційний характер. Сьогодні значні комплекси архівних документів все менше знаходять свого дослідника. Крім відбору документів на зберігання, визначається час, коли архівний документ стає історичним джерелом, з його доступністю, тобто часом, коли він стає публічним. Це положення виводить на технологічний процес “комплектування – зберігання – доступ – використання”, що має практичне значення [3]. Йдеться про проблему, пов’язану з архівними документами обмеженого користування, а саме про архівні фонди особового походження видатних вчених, їх творчі матеріали (рукописи, конспекти лекцій, щоденники тощо). Тому так необхідно налагодити відносини між вченими-аграріями та відділом про складання угоди з ДНСГБ УААН щодо прижиттєвої передачі своїх рукописних та архівних документів на постійне зберігання у фонд відділу.

Ще одна проблема технологічного характеру є організація науково-довідкового апарату архівних підрозділів мережі УААН. 

Виступає потреба наукового обґрунтування складу, функцій та завдань різних інформаційно-пошукових засобів (каталогів, путівників, оглядів, описів) науково-дослідного апарату, у тому числі автоматизованих, що орієнтують істориків-архівістів та інших користувачів інформації у змісті архівних фондів. Документальне середовище як інформаційне джерело відбиває всі аспекти розвитку суспільства в кожний історичний період його існування, включаючи сьогодення. Треба створити умови, які б запобігали фізичної втрати та пошкодженню архівних документів, вилученню і приховуванню з метою фальсифікації. Сутність полягає у прогнозуванні, виявленні й аналізуванні наявної загрози збереженості архівних документів, створення правової бази, розроблення комплексу заходів по запобіганню будь-якої загрози [1].

Гарантами ефективного функціонування архівної галузі виступає держава, архівна система України, юрисдикція кожної сторони вирішує проблеми захисту національних інтересів в архівній справі. “Архівна та рукописна Україніка” Державна програма “Книжкова спадщина України: створення бібліографічного реєстру та системи збереження й загальнодоступності” – включає аналіз передумов інформатизації, визначення основних етапів реалізації, використання програмного технічного забезпечення, системного комп’ютерного комплексу архівної справи та її структури [1]. Сутність проблеми полягає: по-перше, в загальнодержавному рівні і виконує роль міжархівного довідника, по-друге – це рівень міжархівних баз даних, по-третє – база даних кожного архівного підрозділу науково- дослідної установи мережі УААН. Треба розробити моделі даних архівної системи як цілісної системи описування та обліку різного рівня інформації (рівня архіву, фонду, справи, документа, групи документів, адміністративної інформації тощо). Це має стати головним завданням науково-методичної роботи архівознавчого напрямку. Серед завдань у цьому напрямку – формування масивів архівної інформації, фондової систематизації та класифікації документів і документної інформації. Основним об’єктом автоматизації має стати облікова інформація на рівні фонду, що зумовлює необхідність прийняття рішення про стандартизовану структуру даних та її зміст, розроблення формату електронного описування [1].

Організація функціонування системи архівних підрозділів науково-дослідних установ мережі УААН неможлива без вирішення кадрової проблеми. Зокрема, архівним фондам потрібні фахівці- джерелознавці, спеціалісти з архівної справи, що спеціалізуються на певному блоці, зокрема комплексах робіт із комплектування, формування, описування або організації збереженості документальних фондів. Треба організовувати на базі досвіду роботи провідних працівників ЦДАВО України, УДНДІАСД та Інституту архівознавства Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського курсів по підвищенню кваліфікації архівних працівників нашої мережі, тобто створити навчально-методичну базу, що передбачить розроблення освітніх планів і програм, ознайомить слухачів з національними підручниками з архівознавства, консервації та реставрації документів, стандартизації у галузі архівної справи, термінологічних словників з архівознавства, енциклопедій, бібліографічних та біографічних довідників українських архівістів. Для забезпечення нормального функціонування архівних підрозділів науково-дослідних установ мережі УААН, треба спрямувати роботу на забезпечення архівів нормативно-методичною документацією, що регламентує їх діяльність. Йдеться, зокрема, про “Основні правила роботи державних архівів України”, “Основні правила роботи архівів (архівних підрозділів) державних органів підприємств, установ і організацій”, “Уніфіковану систему організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів”, “Документознавство і теоретичні основи”. Науково-методичні розробки у межах документознавства, спрямовані на забезпечення організації діловодства в установах, організаціях і на підприємствах, видані “Перелік типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів”, який є основним нормативно-методичним посібником при проведенні експертизи цінності документів та їхнього відбору на зберігання і знищення, використовується при формуванні справ, розробленні схем класифікації документів із зазначенням термінів їхнього зберігання [2].

Найперспективнішим напрямом у сучасному діловодстві є застосування засобів автоматизації. Була видана методична рекомендація “Організація комп’ютерного діловодства в установах. Програмно-апаратне забезпечення”. Вона містить основні характеристики програм, що пропонуються для вирішення різних завдань електронного документного обігу. Українським державним науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства видано “Примірну інструкцію з діловодства в центральних державних архівних установах України”, “Основні правила роботи з науково- технічною документацією в державних архівах”. В цих документах подаються основні напрями діяльності державних архівів з архівними документами, процеси комплектування, експертизи цінності, приймання на державне зберігання, організація зберігання та ін.

Сьогодні в творчому доробку відділу ДНСГБ УААН є тема: “Архівні документи особового походження українських учених-аграріїв в структурі архівних фондів науково-дослідних установ мережі УААН”, чимало зроблено в інших напрямах, однак найважливішим є, мабуть, інше – склався колектив однодумців, об’єднаних спільною метою – своєю творчою працею сприяти відновленню архівної справи в науково-дослідних установах мережі УААН.

Джерела та література

1. Дубровіна Любов Андріївна. Основні положення концепції комп’ютеризації архівної справи в Україні / Студії з архівної справи та документознавства. – К., – Т. 3. – С. 14-15.
2. Ляховицький Володимир Павлович. УДНДІАСД: п’ять років наукових досліджень в галузі архіво- та документознавства / Студії з архівної справи та документознавства. – К., – Т. 4. – С. 18.
3. Сендик Захарій Олександрович. Розробка архівістами України наукових основ комплектування державних архівів документами особового походження / Студії з архівної справи та документознавства. – К., 1997. – Т. 2. – С. 6.

Суспільно-політичні процеси в УРСР у роки хрущовської «відлиги» за матеріалами Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва

Ніколаєць Ю.О.,

кандидат історичних наук,

доцент, докторант КНУ імені Т.Шевченка

Матеріали наукових бібліотек дають можливість отримати достатньо повну інформацію, яка характеризує суспільно-політичні процеси в УРСР різних періодів існування СРСР. У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім.К.А.Тімірязєва представлені монографії, брошури, журнальні та газетні публікації, автори яких висвітлювали різні аспекти вказаної проблеми.

Значний за обсягом матеріал, пов’язаний із висвітленням участі членів партії у суспільно-політичних процесах республіки, представлено у нарисах історії обласних партійних організацій.¹

Серед авторів, які створювали свої дослідження в період існування СРСР, досить повно представлено наукову спадщину Л.Ю.Беренштейна, який свого часу зосередив увагу на аналізі місця і ролі партії у суспільстві після проведення ХХ з’їзду, прагнучи довести історичну обумовленість зростання керівної ролі партії.²

Участь представників робітничого класу у суспільно-політичних рухах висвітлювали у своїх дослідженнях В.Ф.Гайдуков та Л.Ф.Гайдуков, роботи яких містяться у фондах бібліотеки.³ А дослідження В.В.Горака дають уявлення про погляди радянських вчених на особливості участі у них представників селянства із ілюстрацією численних передових починань у середовищі колгоспників.⁴ Життєвий та творчий шлях передовиків виробництва представлено також у серії брошур, де проаналізовано їхні трудові подвиги.⁵

Участь трудящих західноукраїнських областей представлено у роботах М.К.Івасюти, в яких автор прагнув довести вирішальну роль партії у залученні громадськості до суспільно-політичного життя, а також те, що трудящі отримали можливість вільно брати в ньому участь тільки в умовах радянської влади.⁶ Поруч із ним у цій сфері у радянський період плідно працював В.О.Кравченко.⁷

Історичні та історіографічні дослідження Я.С.Калакури містили узагальнення щодо впливу ідеологічної роботи партії на суспільно-політичне життя, а також аналіз історичних досліджень різних його аспектів радянськими вченими.⁸

Серед матеріалів сучасних вітчизняних вчених, які висвітлювали суспільно-політичні процеси в роки «відлиги» найбільш повно представлено праці В.К.Барана, частина з яких була написана у співавторстві із В.М.Даниленком.⁹

Становище українського селянства у період хрущовських реформ ґрунтовно вивчав І.М.Романюк, який довів, що радянська система планування негативно вплинула на розвиток сільськогосподарського виробництва, а відносно низький рівень оплати праці був причиною незадоволення населення діями влади.¹⁰

Матеріали наукової бібліотеки м.Вінниця дають можливість отримати певне уявлення про дисидентський рух у роки «відлиги». Серед них можна виділити роботу Ю.Д.Зайцева, в якій подано періодизацію вищеназваного руху та його основну характеристику.¹¹ Більш детально цю проблему вивчав В.Ю.Курносов.¹²

Загалом матеріали Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва дають можливість зорієнтуватися у проблемах часів «відлиги», які найбільше зацікавили вітчизняних вчених, але для ґрунтовного історіографічного аналізу таких досліджень необхідно розширити коло проаналізованих матеріалів за рахунок столичних бібліотек.

Література та джерела

1 Нариси історії Житомирської обласної партійної організації. – К.: Політвидав України, 1980. – 316 с.; Нариси історії Київської обласної партійної організації. – К.: Політвидав України, 1967. – 651 с.; Нариси історії Львівської обласної партійної організації. – Вид.2-е, випр. і доп. – Л.: Каменяр, 1969. – 443 с.; Нариси історії Волинської обласної партійної організації. – К.: Політвидав України, 1968. – 254 с.; Нариси історії Запорізької обласної партійної організації. – К.: Політвидав України, 1968. – 356 с.; Нариси історії Миколаївської партійної організації (1897-1968 рр.). – О.: Маяк, 1969. – 419 с.; Нариси історії Полтавської обласної партійної організації. – Х: Прапор, 1970. – 452 с.; Нариси історії Ровенської обласної партійної організації. – Л.: Каменяр, 1981. – 264 с.; Нариси історії Тернопільської обласної партійної організації. – Л.: Каменяр, 1980. – 288 с.; Нариси історії Чернівецької обласної партійної організації. – Ужгород: Карпати, 1980. – 296 с.; Нариси історії Вінницької обласної партійної організації. – О.: Маяк, 1980. – 343 с.; Нариси історії Сумської обласної партійної організації. – Х.: Прапор, 1981. – 55 с.; Нариси історії Харківської обласної партійної організації. – Х.: Прапор, 1970. – 803 с.; Нариси історії Хмельницької обласної партійної організації. – Л.: Каменяр, 1972. – 372 с.; Нариси історії Черкаської обласної партійної організації. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 254с.; Нариси історії Чернігівської обласної партійної організації. – К.: Політвидав України, 1980. – 318 с.; Нариси Комуністичної партії України. – К.: Держполітвидав України, 1961. – 626 с.

2 Беренштейн Л.Ю. Авангард радянського народу. – К.: Знання, 1966. – 41 с.; Беренштейн Л.Ю. В авангарді трудівників села (Колгосп. і радгосп. парт. організації України між ХХ і ХХІІІ з’їздами КПРС). – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1968. – 210 с.; Беренштейн Л.Ю. КПРС – партія усього радянського народу. – К: Знання, 1964. – 41 с.; Беренштейн Л.Ю. КПРС – ядро політичної системи радянського суспільства. – К.: Знання, 1979. – 49 с.; Беренштейн Л.Е. В.И.Ленин – организатор и вождь Коммунистической партии. – К: Знание, 1965. – 21 с.; Беренштейн Л.Ю., Горак В.В. Україна – цілинним землям. – К.: Держполітвидав УРСР, 1962. – 83 с.; Беренштейн Л., Мольченко В. Поліпшення умов життя трудящих Київщини за роки Радянської влади. – К.: Тов-во поширення політ. і наук. знань УРСР, 1957. – 23 с.; Беренштейн Л., Корольов Б. Славні традиції. – К.: Знання, 1966. – 40 с.; Беренштейн Л.Ю. Керівництво Комуністичної партії – вирішальна умова успішного розвитку соціалістичного сільського господарства // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 81. – К., 1976. – С. 3-14; Беренштейн Л.Ю., Юрчук В.І. Історіографія діяльності Комуністичної партії України по відбудові і дальшому розвитку соціалістичного сільського господарства республіки (1943-1958 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 6. – К., 1966; Беренштейн Л.Ю. Обґрунтування В.І.Леніним необхідності здійснення Комуністичною партією керівної ролі в соціалістичному суспільстві // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 49. – К., 1971. – С. 3-16; Беренштейн Л.Ю. Партійне керівництво впровадженням прогресивних форм організації та оплати праці в колгоспах України (1959-1965 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 26. – К., 1968. – С. 81-89; Беренштейн Л.Ю., Юрчук В.І. Керівництво Комуністичної партії – вирішальна умова успішного розвитку колгоспно-радгоспного виробництва // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 50. – К., 1972. – С. 3-12.

3 Гайдуков В.Ф. Партійні організації Донбасу в боротьбі за технічний прогрес у вугільній промисловості (1959-1965 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 16. – К., 1967. – С. 133-144; Гайдуков Л.Ф. Діяльність парторганізацій України по зміцненню творчої співдружності працівників науки та виробництва в роки семирічки (1959-1965 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 20. – К., 1968. – С. 135-142; Гайдуков Л.Ф. Піклування партійних організацій України про розвиток трудової активності робітничого класу в роки семирічки (1959-1965 рр.) (На матеріалах партійних організацій хімічної промисловості УРСР) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 16. – К., 1967. – С. 82-94; Гайдуков Л.Ф., Гайдуков В.Ф. Діяльність Комуністичної партії України по здійсненню ленінських принципів добору, розстановки та виховання кадрів // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 54. – К., 1972. – С. 101-109.

4 Горак Г.І. Авторитет праці в соціалістичному суспільстві. – К.: Знання УРСР, 1987. – 48 с.; Горак В.В. ХХІ з’їзд КПРС про великі перемоги радянського народу і головні завдання семирічного плану розвитку народного господарства СРСР (Матеріали до лекції з курсу «Історія КПРС». – К.: Укр. акад. с-г. наук. Учбова частина. Кафедра історії КПРС, 1959. – 26 с.; Горак В.В. Ближче до практики, до життя. Про діяльність парторганізацій по впровадженню передового досвіду в колгоспах і радгоспах Київської, Житомирської, Чернігівської областей – К.: Обл. кн.-газ. вид., 1963. – 110 с.; Горак В.В. Діяльність партійних організацій Київської області по поширенню передового досвіду в сільськогосподарському виробництві // На новому етапі. – К., 1960; Горак В.В. До історіографії організаторської роботи партії в галузі пропаганди і впровадження передового досвіду в сільськогосподарському виробництві України // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 26. – К., 1968. – С. 105-113; Горак В.В. Дорогою перших. – К., 1965; Горак В.В. Досвід мас на службу комунізму. Організаторська робота партії в галузі пропаганди і впровадження передового досвіду в сільськогосподарському виробництві України між ХХ і ХХІІІ з’їздами КПРС. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1966. – 239 с.; Горак В.В. Мар’янські комуністи в авангарді трудівників села. – К.: Друкарня вид-ва УАСГН, 1961. – 60 с.; Горак В.В. Університети сільськогосподарської науки і передового досвіду. – К., 1964. – 32 с.; Горак В.В. Школи в полі і на фермі (Нові форми поширення передового досвіду в колгоспах і радгоспах Київщини). – К.: Обл. кн.-газ. вид., 1961. – 26 с.; Горак В.В. Університети сільськогосподарської науки і передового досвіду. – К.: Знання, 1964. – 32 с.

5 Див.: Антоша В.С. Давид Бойко. – К., 1959; Гершанік Л. Григорій Могильченко. – К., 1959; Максименко П. Григорій Байда. – К., 1959; Якименко Є. Паша Ангеліна. – К., 1959; Пробийголова М. Марко Брага. – К., 1959; Бобошко К.К. Марія Князева. – К., 1959; Прах’є Б.С. Макар Посмітний. – К., 1960; Негода М.Ф. Галина Буркацька. – К., 1960; Сєріков М.А. Свирид Бешуля. – К., 1960; Ружинський Т. Прокіп Романенко. – К., 1960; Небилиця В.П. Павло Ведута. – К., 1960; Корицький В. Петро Вдовенко. – К., 1960; Адамовський Й.Г. Євген Блажевський. – К., 1960; Евсюкова В.В. Евгения Долинюк. – К., 1960; Хоружевський М.Д. Степанида Виштак. – К., 1960; Ярославцев Б., Рыбченко В. Анна Ладани. – К., 1960; Ружинский Т. Олександр Гіталов. – К., 1959; Нечай П.Є. Ольга Диптан. – К., 1960; Полинський П.О. Тетяна Марцин. – К., 1960; Палажченко О.О. Марія Савченко. – К., 1960; Костенко М. Королева праці. – Львів, 1961.

6 Івасюта М.К. Нариси історії колгоспного будівництва в західних областях УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – 316 с.; Івасюта М.К. В сім’ї вольній, новій. – К.: Знання, 1979. – 48 с.; Івасюта М.К. Нарис історії колективізації на Тернопільщині (1939-1950 рр.). – К.: АН УРСР, 1958. – 116 с.; Івасюта М.К. Розвиток колгоспного ладу в західних областях Української РСР. – К.: Тов-во для поширення політ. і наук. знань Укр. РСР, 1960. – 39 с.; Івасюта М.К. Розвиток народного господарства і розквіт культури західних областей України. – К.: Знання, 1969. – 31 с.; Івасюта М.К., Ковальчук Г.І., Кошарний І.Я. Історіографія соціалістичного будівництва в західних областях України // У боротьбі за світлі ідеали комунізму. – Львів, 1970. – С. 228-241.

7 Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ століття. – К.: Основи, 1997. – 423 с.; Кравченко В.Н. Діяльність партійних організацій по збільшенню виробництва товарів народного споживання в роки семирічки // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 43. – К., 1971. – С. 124-132; Кравченко В.Н. Діяльність партійних організацій західних областей України по поліпшенню житлових умов трудящих (1959-1965 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 80. – К., 1976. – С. 87-93; Кравченко В.О. Діяльність Комуністичної партії по викриттю антинародної суті українського буржуазного націоналізму у західних областях України (1944-1950 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 48. – К., 1971. – С. 84-90; Кравченко В.О. Комсомольці західних областей УРСР у боротьбі з українським буржуазним націоналізмом (1944-1950 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 57. – К., 1972. – С. 96-101; Кравченко Г.М., Герасименко В.І. Робота Комуністичної партії по відбудові і дальшому розвитку технічних навчальних закладів республіки в роки четвертої п’ятирічки // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 79. – К., 1975. – С. 49-56; Кравченко Г.М., Черниш М.А. Боротьба Комуністичної партії України за відбудову і дальший розвиток промисловості західних областей УРСР (1944-1958 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 43. – К., 1971. – С. 3-14.

8 Калакура Я.С. Боротьба партійних організацій за дієвість масово-політичної роботи в період будівництва комунізму (1956-1968 рр.) (На матеріалах партійних організацій промисловості західних областей України) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 38. – К., 1970. – С. 3-11; Калакура Я.С. Радянська історіографія боротьби Компартії України за інтенсифікацію сільського господарства (1959-1975 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 81. – К., 1976. – С. 14-26; Калакура Я.С. Висвітлення радянською історіографією діяльності Комуністичної партії в галузі культурного будівництва в післявоєнний період // Історіографічні дослідження в Українській РСР. – К., 1972. – Вип. 5; Калакура Я.С. Українська історіографія. Курс лекцій. – К.: Генеза, 2004. – 496 с.; Калакура Я.С. Партійні організації в боротьбі за підвищення продуктивності праці в 1959-1965 рр. (На матеріалах промислових підприємств західних областей УРСР) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип.25. – К., 1968. – С. 159-166; Калакура Я.С., Матвійчук М.М. Діяльність Комуністичної партії по відбудові народного господарства і дальшому розвитку соціалістичного суспільства. Утворення і зміцнення світової системи соціалізму (1945-1961 рр.) // Укр. іст. журн. – 1989. – № 1. – С. 85-96; Калакура Я.С., Терес Н.В. Партійне керівництво підготовкою кадрів робітничого класу України (60–80-ті рр.) // Укр. іст. журн. – 1987. – № 10. – С. 27-37.

9 Баран В.К. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953-1985 рр. – Львів: МП “Свобода”, 1992. – 123 с.; Баран В.К. Україна: новітня історія: 1945-1991 рр. – Львів: Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича, НАН України, 2003. – 667 с.; Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-і рр.). – К.: Альтернативи, 1999. – 304 с.

10 Романюк І.М. М.С.Хрущов і система планування сільського господарства України на початку 1950-х рр. // Наук. записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. – Вип. 1. Серія: Історія. – Вінниця, 2000. – С. 182-186; Романюк І.М. Законодавчі документи щодо політики перспективних і неперспективних сіл у 1950-90-ті роки // Матеріали наук. конф. викладачів іст. ф-ту. – Вінниця, 2002. – С. 36-38; Романюк І.М. Проблеми реалізації аграрної політики радянської держави в 1950-ті – першій половині 60-х рр. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. – Вип. 3. – Вінниця, 2005. – С. 32-34; Романюк І.М. Українське село в лещатах паспортної системи // Історія в школі. – 2001. – № 7. – С. 10-17; Романюк І.М. Українське село в 50-ті – першій половині 60-х рр. ХХ століття. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 256 с.

11 Зайцев Ю.Д. Дисиденти: опозиційний рух 60–80-х рр. // Сторінки історії України ХХ століття. – К.: Освіта, 1992. – С. 195-235.

12 Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х рр. ХХ ст. – К.: НАН України, Ін-т історії України, 1994. – 222 с.; Курносов Ю.О. Інтелігенція Української РСР і науково-технічний прогрес (1959-1970 рр.). – К.: Наук. думка, 1975. – 208 с.

Сторінки історії писемних джерел української літератури – невід’ємна складова загальноєвропейської культури

(з фонду рідкісних і цінних видань Житомирської ОУНБ)

Пивоваров В.А.,

заступник директора

з наукової роботи Житомирської ОУНБ

У сучасних умовах незалежності української держави і пов’язаних з цим процесів пробудження самосвідомості та духовного відродження народу особливого значення набуває історико-культурна спадщина нації, зокрема, писемні джерела – рукописи і друковані видання.

Покоління людей, навіть цілі народи і держави вмирали і навічно зникали з лиця землі, але їх діяння, думки, мрії і прагнення послідовно відбивались у писемних джерелах, які і є основною скарбницею людського досвіду і знань, важливим засобом передачі цих знань із покоління в покоління, духовного взаємозбагачення людей і народів.

Людство багато втратило від того, що внаслідок війн, пожеж, стихійних лих безслідно зникли унікальні зібрання давніх рукописних джерел знаменитих тогочасних бібліотек Олександрії Єгипетської, Вавілону, Риму, Афін та інших античних і пізніших середньовічних центрів цивілізації.

Така ж доля спіткала і славнозвісну київську бібліотеку Ярослава Мудрого, що була одним з найдавніших у слов’янському світі зібранням численних рукописних книг. Нелегкою була доля писемних джерел нашого народу.

Ще до розвитку зв’язків з Візантією у слов’ян уже існували певні різновиди самобутнього знакового та лічбового, так званого, черторізного письма. Після 988 р. в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній грецькими ченцями Кирилом і Мефодієм, назване кирилицею, яка, витримавши впродовж століть чимало модифікацій, і досі залишається традиційним українським письмом.

Саме на землі нинішньої Української держави формувалася мова та складалося східнослов’янське письменство.

Серед духовних цінностей, які український народ приніс до скарбниці світової культури, важливе місце належить книзі, зокрема художній літературі, що має тисячолітню історію. Давня українська література створювалась впродовж тривалого часу у взаємодії двох книжкових мов і, як наслідок, двох літературних стилів. Введення християнства розширило використання церковно-слов’янської мови, яка майже вісім століть була засобом міжслов’янського спілкування. Давньоруська мова, на засадах якої формувалися українська, російська та білоруська літературні мови, була мовою побутового спілкування, життєписів, повчань та мемуарів. Високого рівня за часів Київської Русі досягає перекладна література, насамперед богословська. Але вже в XI ст. з’являється і набуває поширення та відповідного впливу оригінальна література.

Найстарішою книгою, писаною тим алфавітом, що збереглася до нашого часу, є „Остромирове Євангеліє” (1506-1507). Закономірно, що більшість зразків цієї писемної літератури мала релігійний характер. Це – проповіді, гімни, життєписи святих, найвизначнішим з яких є „Патерик”, тобто оповідь про життя святих, описана ченцями Києво-Печерської лаври. Збереглися „Ізборники Святослава” (1073, 1076) та „Псалтир” Єгеберта Трирського (1076). Далі з’являються й книги для читання та своєрідні коментарі до Святого Письма, згодом книги про святих – повчальні, як приклад для наслідування.

З часом книг ставало дедалі більше, вони вимагали відповідного зберігання, а тому 1037 року Ярослав Мудрий засновує бібліотеку Софіївського собору. Єдиною книгою, що збереглася від давніх часів є так зване Реймське Євангеліє, на якому впродовж століть присягали французькі королі. Цю рідкісну книгу в середині XI ст. привезла до Франції українська князівна Анна Ярославна. А чи багатьом із нас відомо, що внучка Володимира Мономаха – Євпраксія (Зоя Мстиславна, прозвана Добродією), дружина візантійського імператора написала грецькою мовою Трактат „Мазі”, який нині зберігається в бібліотеці Медичі у Флоренції і є досить цікавим і повчальним для сучасного читача. А всього пам’яток оригінального давньоукраїнського письменства XI-XII ст. збереглося близько ста, хоча за підрахунками істориків до XII ст. у церковних бібліотеках Київської Русі нараховувалося близько 200 тисяч рукописних книг, серед яких було чимало творів високої мистецької вартості.

Визначною подією XII ст. стала поява „Повісті временних літ” – найповнішого давньоруського літописного зведення, що є водночас історією Київської Русі і збіркою різних за жанрами творів давньоруського письменства. Серед літописної спадщини заслуговують на увагу Київський та Галицько-Волинський літописи. Визначною пам’яткою світової літератури цього періоду є „Повчання Володимира Мономаха”, зі сторінок якого через товщу віків до нас дійшов образ добродійного християнина, мудрого політика, люблячого батька та суворого вчителя.

Усталення християнства, канонізація святих сприяли розвитку агіографії – церковно-історичної літератури, що містить опис життя святих. Збереглися агіографічні повісті про перших хрестителів Ольгу та Володимира, мучеників Бориса і Гліба. „Києво-Печерський патерик” – історія життя печерських отців від заснування монастиря до XIII ст. Справжньою перлиною давньої літератури є „Слово о полку Ігоревім” – поетичний шедевр, невідомий автор якого поєднував рідкісне літературне обдарування, політичну мудрість, досконале знання історії. „Слово” увібрало в себе й увічнило найкращі зразки тогочасної народної творчості й стало надбанням та гордістю всього слов’янського світу.

У XIV-XV ст. розквітає творчість представників новолатинської літератури – Юрія Дрогобича, Павла Русина, Станіслава Оріховського та інших. Спочатку книги писалися на спеціально виготовлених шкірах, що називалися пергаментом. Проте він був дуже дорогий, і в XIV ст. найбільш уживаним став папір. Так, славнозвісне „Пересопницьке Євангеліє”, виготовлене на замовлення княгині Насті Гольшанської-Заславської у 1556-1561 роках, все писане на пергаменті, хоча його вживання для цієї книги вже тоді було винятком. Це Євангеліє зберігається нині у Центральній науковій бібліотеці ім.В.І.Вернадського НАН України. На ньому присягали президенти України.

У добу національно-культурного відродження (XIV- XVII ст.) книг виготовляється вже стільки, що починають з’являтися бібліотеки в Острозі, при Львівському Ставропігійському братстві, в Києво-Печерській лаврі, Києво-Могилянсьгій академії, в колегіях. За підрахунками істориків кінця XIX ст. збережених рукописних книг від XI до XIV ст. було близько 700, а від XV до XVII ст. – понад 25 тисяч. Скільки з-поміж них українських, сказати важко, але оскільки збережені книги є лише незначною часткою тих книг, які виготовлялися, то з упевненістю можна сказати, що видання рукописних книг було досить розвиненим.

Європейська середньовічна література багата на полемічні твори теологічного змісту. Особливого розвитку в Україні ця література набуває в XVI ст. з появою на її терені Герасима Смотрицького, братів Стефана та Лаврентія Зизаніїв, Івана Вишенського, Костянтина Острозького. Створюються величезні зразки риторичної, повчальної прози, паломницькі історіографічні твори, „Лексикон славеноросский” Памви Беринди. Бурхливо розвивається поезія, утверджується драматургія, започатковується белетристика або, так звані, духовні повісті. Досить назвати такі імена, як Мелетій Смотрицький, Феофан Прокопович, Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Дмитрій Туптало.

За часів українського бароко (кінець XVII- XVIII ст.) поширюються як духовна та релігійно-філософська, так і панегірична література, публіцистика, поезія, драматургія. Найвидатнішим та найвідомішим українським філософом, письменником, просвітителем цього періоду був Григорій Сковорода.

Першим твором нової української літератури стала бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського „Енеїда”, рясно уквітчана соковитим народним гумором, високохудожніми зразками образного втілення, афористичністю та глибиною правди життя.

XIX ст. – золотий вік української літератури, яка розвивалася, щоправда, за складних умов національного та культурного пригноблення. Спочатку створюється професійний український театр, на сцені ставляться п’єси Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Кирила Тополі, Миколи Костомарова.

Нова епоха розвитку не тільки української літератури, мови, але й усієї культури, національної самосвідомості розпочалася з творчості Тараса Шевченка. Вихід у 1840 році в світ „Кобзаря” став найвизначнішою подією культурного життя України XIX ст. У творчості Тараса Шевченка знайшли відображення найкращі народні поетичні традиції, набули загальнолюдського гуманістичного звучання прагнення і надії поневоленого народу. Вперше українська мова з шекспірівською силою та філософською глибиною пролунала на весь світ. Фундатором нової української літератури вважають Івана Котляревського, проте засадова роль у формуванні та нормуванні належить Т.Шевченку.

На 40-60-ті рр. XIX ст. припадають поетична та редакторська діяльність Пантелеймона Куліша, літературна творчість Леоніда Глібова, Степана Руданського, Марко Вовчок, Миколи Костомарова, Олекси Стороженка, Юрія Федьковича.

Друга половина століття – період розквіту реалізму. Це час таких славетних митців, як Іван Франко (його багатюща спадщина видана в наші дні в 50-ти томах), Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Павло Грабовський. Пошуки нових засобів відтворення дійсності, нового бачення світу поглибили психологізм та ліризм у літературі. Поезія Лесі Українки, психологічно – філософська проза Михайла Коцюбинського, твори Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Леся Мартовича та інших стали помітними віхами у розвитку української літератури. Утверджується український театр, насамперед зусиллями плеяди талановитих драматургів Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького, Марка Кропивницького.

Справжнім подвигом на ниві культури, освіти можна вважати працю Бориса Грінченка над чотирьохтомним „Словарем української мови”, що вийшов друком на початку ХХ ст., і яким досі користуються. І все це, – незважаючи на трагічну історію України, коли не лише культура – сама жива мова великого народу впродовж століть систематично заборонялася й переслідувалась спеціальними вердиктами й актами царської Росії.

Вже у першій половині ХІХ ст. починаються цензурні обмеження щодо української книги. А тому в 1814 році в Україні видруковано лише одну книжку, з 1848 по 1856 роки – десь по одній, щонайбільше по п’ять книжок на рік, тобто набагато менше, ніж 300 років тому. З початку 60-х років ХІХ ст. цензурні вимоги слабшають, тому кількість українських книжок стрімко зростає аж до 41 у 1862 році. Проте, у 1876 році законодавчо було фактично заборонено видання книг українською мовою.

У ХІХ ст. у багатьох містах України починають діяти публічні бібліотеки, а дещо пізніше з’являються й народні, розраховані на широкий загал. Одеська (з 1829), Київська міська публічна бібліотека та Житомирська (з 1866), Львівська (1868), Харківська (1886) та інші.

Розвиток української літератури у ХХ ст. був досить складним, не однозначним. Не встигли розквітнути таланти Василя Чумака (поезія), Гната Михайличенка (проза) та інших їхніх ровесників, як вони були поглинуті виром громадянської війни після Жовтневої революції (1917). Змушений був залишити Україну (1920) і творити в еміграції популярний письменник і політичний діяч Володимир Винниченко. Значний вплив на літературний процес 20-х років справляв майстер малої прозової форми Микола Хвильовий. Його самогубство у 1933 році, у розпал зорганізованого більшовицьким режимом в Україні голодомору, стало початком хвилі тотальних репресій. Були розстріляні без суду і слідства або закатовані в сталінських концтаборах відомі літератори Григорій Косинка, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Євген Плужник, Мирослав Ірчан, Михайло Яловий, Валеріан Підмогильний, Михайло Семенко, Іван Микитенко, Павло Филипович, Дмитро Загул, Олекса Слісаренко, Михайло Драй-Хмара, Василь Вражливий та багато інших. Тільки в 30-ті роки було репресовано понад 500 письменників. Пізніше ця плеяда талановитих митців була названа „Розстріляним Відродженням”. Та все ж на масове винищення діячів культури українська література на повний голос заявила про себе поезіями Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Миколи Бажана, Андрія Малишка, прозою Юрія Яновського, Петра Панча, Андрія Головка, Івана Сенчинка, гумором і сатирою Остапа Вишні. Світових висот сягнула творчість прозаїка, кінодраматурга та кінорежисера Олександра Довженка.

Близько сотні українських письменників загинули на кривавих дорогах другої світової війни, та все ж і по тій страхітливій війні не збідніла на таланти українська земля. Літературна скарбниця збагатилася глибокими, масштабними творами Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Василя Земляка (проза), Леоніда Первомайського, Платона Воронька, Василя Мисика, Ігоря Муратова (поезія), Василя Минка, Олеся Коломийця, Миколи Зарудного (драматургія).

Кращі традиції попередників втілили у своїй творчості молоді літератори, так звані „шестидесятники” – Ліна Костенко, Василь Симоненко, Григорій Тютюнник, Дмитро Павличко, Іван Драч, Борис Олійник, Микола Вінграновський, Валерій Шевчук, Іван Дзюба та інші.

На початку 90-х рр. минулого століття в Україні діяло 25292 масових та універсальних наукових бібліотек з фондом понад 400,9 млн. одиниць зберігання, з яких 36 відсотків складали книжки і журнали українською мовою. Найбільшими бібліотеками є Центральна наукова НАН України ім.В.Вернадського (близько 13 млн. одиниць зберігання), Національна парламентська бібліотека у Києві, Харківська наукова бібліотека ім.В.Короленка, Одеська наукова бібліотека ім.М.Горького, Львівська наукова бібліотека ім.В.Стефаника та ін.

Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека є однією з найстаріших публічних бібліотек України і найбільшою в Житомирській області. У своїх фондах вона налічує більше 780 тис. примірників друкованої літератури і преси, якими щорічно користується понад 30 тис. читачів, і видається їм біля 750 тис. примірників друкованої продукції. Фонд рідкісних та цінних видань нараховує 11263 примірника різнобічної тематики – філософії, психології, військової справи, правознавства, природознавства, математики, педагогіки, художньої літератури. Хронологічні рамки його починаються з XVIII ст. (1760 р.) до сьогоднішнього дня. Видання, зібрані у фонді, представлені багатьма мовами: російською, українською, англійською, німецькою, французькою, польською.

Рукописів, інкунабул та стародруків, видрукованих кирилицею того часу, немає. Є тільки одна стародрукована книга 1785 року під назвою „Маргариты”. Видання XVIII ст. – першої половини XIX ст. в основному складаються з художньої літератури цього періоду, історії Росії та інших зарубіжних країн, опису подорожей. Це близько 170 примірників видань (українських немає): Ломоносов М. „Краткий Российский летописец с родословием” (1760); „Русская летопись по Никонову списку” (1767); „Древняя Российская история от начала российского народа до кончины великого князя Ярослава Первого или до 1054 года” (1766); Крашенников С. „Описание земли Камчатки” (1786); Сумароков А.П. „Полное собрание сочинений в списках и прозе” (1787) та ряд ін.

Найбільш повно представлені перші та прижиттєві видання вчених, письменників. Усього таких видань 322 примірники (18 з них – українські). Зокрема, Шевченко Т.Г. „Кобзар” (1860), Пушкін О.С. „Стихотворения” (1829), „Борис Годунов” (1831), „Цыганы” (1827); Ейнштейн А. „Основы теории относительности” (1923), Циолковський К.Е. „Тяжесть исчезла”... Фантастический очерк (1934).

У фонд рідкісних і цінних книг увійшло багато видань, що є чудовими зразками поліграфічного виконання та ілюстровані і художньо оформлені знаменитими художниками. Таких видань більше 300 примірників (більше 100 з них – українські): Котляревський І.П. „Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник” (1950); Шевченко Т.Г. „Кобзар” (1964); „Слово о полку Игореве, Игоря сына Святослава внука Олегова” (1934), Гете І.Ф. „Фауст. Трагедия” (1899), „Менестрель” – Париж (1929).

У фонд рідкісних і цінних видань ввійшли також видання з автографами видатних письменників, поетів, вчених; мініатюрні видання (до 10 см); періодичні видання, в основному журнали XIX – початку XX ст.

Найбільші бібліотеки світу, в першу чергу, національні бібліотеки країн Америки, Європи, Азії та Австралії створюють електронні каталоги і за допомогою комп’ютерів об’єднуються в єдину систему. Ми також здійснюємо перші кроки до комп’ютеризації бібліотечних процесів і кінцевою метою ставимо створення електронного каталогу, підключеного до спільної інформаційної бази бібліотек нашої держави. А згодом і світу, що дасть нам змогу отримати будь-яку потрібну інформацію з будь-якої країни.

Проте, це – все ж таки перспектива майбутнього, книга залишиться ще на довгі десятиліття, а можливо і століття, основним носієм інформації і джерелом знань, набутих поколіннями людей.

Джерела та література

1. Рукописна та книжкова спадщина України: Археогр. дослідж. унік. архів. та бібл. фондів / Підгот. С.Г. Скирта. – К., 1994. – Вип. 2. – 262 с.
2. Запаско П. Пам’ятники книжкового мистецтва: Укр. рукопис. книга. – Л., – 478 с.
3. Белочко Ю. Повернення скарбів: Укр. рукопис. книга // Укр. сл. – – 6 черв.
4. Бахтиаров А. История первой печатной книги: (В связи с началом книгопечатания на Руси). – 2-е изд. – СПб., – 58 с.: ил.
5. Толочко П.П. Літописи Київської Русі. – К., – 86 с.: іл.: табл.
6. Ковба М. Шляхи розвитку книжкової справи України // Друкарство. – 1995. – Трав.-Серп.
7. Запаско Я.П., Ісаєвич Я.Д. Пам’ятки книжного мистецтва: Кат. стародруків, виданих на Україні. Кн. Ч. 2. – Л., 1984. – 125 с.: іл.
8. Українське слово: Хрестоматія укр. л-ри та літ. критики XXст. В 4 кн. – К., 1994-1995.
9. З порога смерті: Письм. України – жертви сталін. репресій / Авт. кол.: Бойко Л.С. та ін. – К., 1991.
10. Це – Україна. – К., – 352 с.: іл. укр., англ.
11. Все про Україну. У 2-х т. Т.2. – К.,
12. Рудченко И.Я. Десять лет Житомирской русской публичной библиотеке. – Житомир,
13. Боцяновський В.Т. Публичная библиотека в Житомире // Киев. старина. – 1891. – № 8.

Науковий опис книжкової колекції: завдання та перспективи

Іваннікова М.К., кандидат історичних наук,

завідувачка відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУ ім.В.І.Вернадського

В українських книгозбірнях зберігаються значні бібліотечні історико-культурні фонди, що віддзеркалюють як національний історичний розвиток України, так і розвиток різних країн та світової культури в цілому. Відділ бібліотечних зібрань та історичних колекцій (далі – ВІК) Інституту української книги Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі – НБУВ) – спеціалізований фонд постійного збереження бібліотеки, де зберігаються рідкісні та стародавні іноземні та вітчизняні видання XVI – першої чверті XX ст. регіонального, загальнонаціонального та світового значення. Книжковий фонд відділу є складовою частиною книжкового фонду НБУВ, який на сьогоднішній день налічує понад 890.000 одиниць зберігання, що складає понад 70 колекцій та зібрань. У фондах ВІК зосереджено книжкові зібрання, які були як історично сформовані протягом XVIII-ХХ ст., так і штучно створені за певною колекційною ознакою в той самий хронологічний період. Усі ці фонди лише нещодавно стали об’єктом книгознавчого дослідження, коли в українському суспільстві проявився значний інтерес до книжкової спадщини минулого.

Науковий опис значних за обсягом і тематикою книжкових колекцій та зібрань з погляду історико-книгознавчого та джерелознавчого дослідження є важливою, цікавою та такою проблемою, яку необхідно вирішити вже сьогодні. Беручи до уваги той факт, що активно розвиваються науки книгознавчого циклу, то проблема дослідження колекції як одиниці виміру, тим більше наукового опису колекції, стає вкрай актуальною.

Порушуючи комплекс питань, які постають при роботі з історико- культурним фондом, перш за все хотілося б нагадати, що окремі аспекти, які пов’язані з реконструкцією та подальшим дослідженням книжкових колекцій, вже були досліджені.

У статтях та монографіях, присвячених історично сформованим чи штучно утвореним колекційним зібранням, було поставлено низку питань щодо основних напрямів та конкретних форм дослідження історико-культурних фондів. Разом з тим, предметна галузь історико- книгознавчих досліджень лише починає розвиватися. На часі опрацювання як теоретичних, так і науково-практичних питань з історії книги, бібліотек, зібрань, зокрема питань бібліотечно-книгознавчої класифікації історико-культурних фондів, які увібрали у себе весь спектр соціального розмаїття як за складом і змістом, так і за походженням.

Такий підхід допоможе розширенню вже існуючих та формуванню нових науково-інформаційних ресурсів на основі книжкових колекцій, що, у свою чергу, буде сприяти залученню до наукового обігу нової інформації.

Серед основних дослідників книжкових колекцій можна виділити істориків, культурологів, філологів, мистецтвознавців, музейних та архівних працівників, краєзнавців, книгознавців, бібліотекознавців, педагогів, діячів мистецтв. Книжкові колекції є джерельною базою для користувачів бібліотеки, які проводять наукові дослідження з книгознавства, бібліотекознавства, мовознавства, історії, літературознавства, релігієзнавства та інших галузях науки. Оскільки будь-яка книжкова колекція є, перш за все, історичним джерелом, а, як відомо, долю джерела вирішує дослідник, то наше завдання – ввести до наукового обігу матеріал, який досліджений всебічно та об’єктивно. Таке завдання можливо виконати за умови застосування методів спеціальних історичних дисциплін.

Методика такого дослідження має базуватися звичайно на основоположних принципах історичної науки (історизмі, об’єктивності), загальнонаукових методах аналізу і синтезу, класифікації, але основні результати наукової роботи можуть бути досягнені за умови використання основних методів таких дисціплин, які застовуються при дослідженні книжкової колекції: антропоніміка, емблематика, етнографія, історична бібліографія, бібліотекознавство, генеалогія, історична географія, геральдика, герменевтика, гомілетика, джерелознавство, картографія, кінознавство, маргінолістика, мемуаристика, просопографія, сфрагістика, філігранознавство. Використовуючи методи вищезгаданних дисциплін, планується розробити методику наукового опису книжкової колекції та досліджувати книжкові пам’ятки як об’єкти матеріальної культури.

Виконуючи поставлене завдання на початку роботи, можна виділити такі основні етапи: проведення історико-книгознавчого аналізу видань; вивчення історії книжкової колекції; архівний та бібліотечний розшук; визначення періодів існування колекції; встановлення наукових та культурних зв’язків між власниками; визначення репертуару книгозбірні; типологізація складу зібрання на період володіння різними особами (або установами); аналіз бібліофільських традицій власників; встановлення шляхів формування бібліотеки через дослідження книжкових знаків та екслібрисів; вивчення статистики друку; науково-бібліографічний та книгознавчий опис колекції; бібліографічна реконструкція колекції; виділення окремих складових частин колекції. В результаті проведення дослідницької роботи, як наслідок, повинні бути створені покажчики на фонд, бази даних, каталоги, довідники.

Водночас, створені методичні засади наукового опису унікальних фондів різного типу дадуть можливість для формування науково-інформаційних ресурсів книжкової спадщини, що раніше не були залучені до наукового обігу, у тому числі електронних.

Сьогодні наукові дослідження фондів ведуться у двох напрямках. Перший та найбільш розвинений – розкриття фонду через реконструкцію (репертуар, тематична та мовна характеристики; книгознавчий аналіз складу бібліотечних рукописних каталогів та інвентарів; визначення ступеня розпорошеності книжкової колекції). Другий – дослідження окремих складових книжкової пам’ятки поза рамками конкретної колекції. Тобто, виявлення та створення спеціальних картотек екслібрісів та суперекслібрісів, видавничих марок, записів, провінієнцій, проведення грунтовного дослідження та аналіз таких складових друкованого видання, як оправа, папір, організація структури книги, титульні сторінки, архітектоніка книги тощо. Усе це є суто книгознавчими об’єктами ретроспективного аналізу історії книги. Необхідно дати уточнення, що на початковому етапі пропонується класифікувати історико-культурні фонди на внутрішньобібліотечному рівні, насамперед, для виявлення та організації історично сформованих та штучно утворених зібрань у межах НБУВ. Виокремлення незалежних комплексів та встановлення споріднених документальних масивів дасть змогу вивчити їх з максимальною повнотою в комплексі як цінне історичне джерело, а також включити до наукового обігу реконструйовані зібрання та колекції.

Згруповані у бібліотечні колекції та зібрання, ретроспективні фонди та історичні бібліотеки вимагають виділення методів і принципів щодо їх вивчення та аналізу як самостійного історично утвореного об’єкта дослідження різних історико-книгознавчих дисциплін. Мова йде про системний підхід до вивчення спеціалізованих фондів, що зосереджені у наших книгосховищах.

При складанні наукового опису в першу чергу досліджується історико-книгознавчий та джерелознавчий аспекти бібліотечної колекції.

Головною метою при складанні наукового опису колекцій та зібрань є висококваліфіковане дослідження та вивчення спеціалізованих фондів при участі у роботі великої кількості науковців. Високі вимоги до наукового опису викликані тим, що проведення цієї роботи дасть можливість на цих дослідженнях розвити нові, а тому питання надійності та комплексності досліджень стають тим більш актуальними. Справа ускладнюється не тільки браком часу, але, головне, – недостатньою кількістю кваліфікованих кадрів, порівняно з обсягом матеріалу. Вихід із такого становища співробітники, які працюють із спеціалізованими фондами, бачать у створенні паспортної системи на книжкові колекції та укладанні наукових каталогів на окремі історико-культурні фонди з метою надання користувачу якомога детальнішої книгознавчої інформації про колекції НБУВ.

Результатом проведення грунтовного книгознавчого дослідження ми бачимо визначення основних методичних принципів та специфічних особливостей наукового опису книжкового зібрання в Україні та інших напрямів дослідження історико-культурних фондів, створення методичного апарату взаємопов’язаної системи наукового дослідження та залучення до наукового обігу унікальних колекційних книжкових фондів різного походження, часу створення та змісту. Наслідком такого дослідження є також формування документальних науково-інфромаційних ресурсів, що включає: науковий опис, створення каталогів, довідників, баз даних, з метою включення цих ресурсів у науковий і культурний обіг із застосуванням методів спеціальних історичних дисциплін, а також – реєстрації книжкових колекцій у Державному реєстрі національного культурного надбання України.

Основна мета, яку ми ставимо перед собою, плануючи ці дослідження, – розкрити та репрезентувати науковцям фонди НБУВ. Недослідженість та недовивченність фондів призвела до того, що сьогодні дослідники вивчають лише 10-12% наших фондів. Створення ефективних методик вивчення та репрезентації книжкових пам’яток, насамперед проведення наукового опису колекцій, підтримає існуючий сьогодні на Україні активний розвиток наук книгознавчого циклу та дозволить розширити коло дослідників та користувачів бібліотек.

Оскільки книжкові колекції відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ, на базі фондів якого проводиться ця робота, є дуже різноманітними за походженням та видами, то наукове дослідження книжкових колекцій дасть поштовх для подальших ґрунтовних книгознавчих досліджень.

Книжкове зібрання родової бібліотеки баронів Шодуарів середини XVIII – початку ХХ ст. зі скарбниці історико-культурних фондів держави

(до питання реконструкції зібрання)

Лисенко Л. В.,

кандидат історичних наук,

науковий співробітник НБУ ім.В.І.Вернадського

Рід баронів Шодуарів… Ми знову повертаємось до цього історичного роду, незважаючи на той факт, що за останнє десятиліття значна кількість науковців досліджувала походження роду баронів Шодуарів, долю родової книгозбірні та їх значення і роль в історії держави. Одним з найбільш детальних досліджень по вивченню історії роду та книгозбірні є дисертаційна робота Біленького Є.А. “Архів і бібліотека Шодуарів як джерело з історії колекціонування і бібліографії в Україні ХІХ-ХХ століття” [1]. В ній широко представлені питання з історіографії, досліджені біографії всіх п’ятьох представників роду: Яна Йозефа (середина XVIII-20-ті ХІХ ст.), Антуана (1749-1824), Станіслава (1790-1858), Максиміліана (1816-1881), Івана (1858-1919) Шодуарів, оцінено їх вклад у формуванні бібліотеки, встановлено долю книгозбірні після смерті останнього власника.

Поставлені автором дисертації акценти, передусім, на рукописно-архівну частину родової бібліотеки, залишили поза увагою зібрання книг, яке є невід’ємною частиною родової бібліотеки. Дослідником зазначено про книжкову частину родової книгозбірні лише, те, що “передані до ВБУ книжки зберігаються у роззосередженому вигляді в основних фондах”[2]. Отже, дослідження цієї частини книгозбірні залишене Біленьким Є.А. для подальшого її вивчення та максимально повної реконструкції бібліотеки.

Період реконструкції забутих і маловідомих, але цінних за змістом історико-культурних фондів настав. Його початком можна вважати 90-ті рр. ХХ – початок ХХІ ст. З цього періоду в НБУВ проводиться активна робота по дослідженню та реконструкції повністю або частково розпорошених протягом ХХ ст. за принципом пертиненції ретроспективних бібліотечних зібрань та колекцій. Згадуючи історію формування ВБУ, маємо зазначити, що деякі цілісні бібліотеки та зібрання були подрібнені частинами, які виокремлювалися за певною ознакою видань і передавалися до спеціалізованих підрозділів ВБУ.

Ця доля не обминула і бібліотеку баронів Шодуарів. Але, перш ніж характеризувати частково реконструйовані книги з родинного зібрання Шодуарів та історію їх надходження до єдиної родової книгозбірні, слід виділити основні “переломні” моменти її утворення.

“Зародження” родової бібліотеки Шодуарів відноситься до початку ХІХ ст., в час, коли покладено початок її формування Антуаном Шодуаром, який збирав цікаві видання під час своїх численних подорожей країнами Західної Європи. При купівлі книг перевага віддавалася, передовсім, виданням з філософії, історії, географії. Після смерті Антуана частина його приватної книгозбірні була куплена лейденським професором Корнелієм Екамом, а інша – стала основою родової бібліотеки Шодуарів у Івниці. До середини ХІХ ст. збиранням родової книгозбірні в Івниці займався Станіслав Янович Шодуар. Його збирацька діяльність зосереджувалась, головним чином, на матеріалах з історії (переважали церковно-археографічні та історико-культурні пам’ятки Правобережної України) та спеціальних історичних дисциплін. До другої половини ХІХ ст. родова книгозбірня залишалась без суттєвих змін. Значні зміни тематичного складу бібліотеки спостерігаються при збирацькій діяльності наступного фондовласника – Максиміліана Станіславовича Шодуара, котрий поповнював книгозбірню родини, переважно літературою природничого характеру. З кінця ХІХ – початку ХХ ст., коли фондовласником родової бібліотеки був Іван Максиміліанович Шодуар (останній власник), книгозбірня комплектувалася, передусім, енциклопедичними та бібліографічними виданнями. В перше десятиліття ХХ ст. бібліотека Шодуарів була перевезена її останнім власником з Івницького маєтку до Житомира. В 1908 р. частина цінних і рідкісних кириличних стародруків була передана Історичному державному музею в Москві. Решта книг родової книгозбірні Шодуарів в результаті націоналізації у 1919 р. надійшла до міського музею у Житомирі. У 20-х рр. ХХ ст. – частина цінних книжок родової бібліотеки Шодуарів була зареєстрована у Волинському губернському комітеті охорони пам’яток старовини і мистецтва. Передача шодуарівської книгозбірні до ВБУ здійснювалася протягом 1931-1932 рр. з фондів Волинського Державного науково-дослідного музею. Надійшла лише частина родової книгозбірні, кількістю близько 10 000 одиниць зберігання.

Значна частина книжкового фонду була передана до основного фонду ВБУ, що формувався, як правило, на базі колекційних зібрань за пертиненцпринципом. Окрема частина книг роззосереджена по спеціалізованих відділах та інститутах НБУВ. Так, наприклад, протягом ХХ ст. колекції інкунабул, палеотипів, зібрань кириличних друків і “гражданки” Національної бібліотеки були поповнені рідкісними виданнями з родової книгозбірні Шодуарів і знаходяться нині у відділі стародруків та рідкісних видань.

Зусиллями співробітників відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ з масиву книг виділялися книжкові зібрання за провенієнцпринципом. Таким чином, завдяки екслібрисам та рукописним записам власників почала виокремлюватися частина книгозбірні Шодуарів. Виокремлені книги поряд з провенієнціями родової книгозбірні Шодуарів мають печатки та порядкові номери бібліотеки Волинського губернського комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва. Важливо також зауважити, що реконструюється цінна частина родової бібліотеки, адже лише раритетні видання відбиралися до книгосховища Волинського губернського комітету. Станом на 2000-2005 рр. у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій виділено близько 1300 одиниць зберігання бібліотеки Шодуарів з подвійними*  провенієнціями та близько 200 книг, що мають лише екслібриси чи автографи власників родової книгозбірні.

Характеризуючи книги бібліотеки Шодуарів, перш за все, слід звернути увагу на їх тематичний склад, хронологічні рамки та мовну ознаку. Характерною особливістю тематичного наповнення реконструйованої книгозбірні є те, що вона в цілому відображає інтереси і уподобання всіх фондоутворювачів родової книгозбірні, починаючи від Ануана до Івана Шодуарів.

Так, засновник домашньої бібліотеки Антуан збирав книги з філософії, наприклад: “Dasier M. Bibliotheque des anciens philosophes (Paris, 1771)”. Численні його подорожі відобразилися на змісті приватної книгозбірні. В той період фондоутворення з’являються видання, присвячені географії та історії розвитку європейських країн, а саме: “Nouvelle gиographie universelle descriptive, historique, indastrielle et commerciale des quatre parties du monde (Paris, 1802)”, “Histoire gиnиrale de Pologne (Paris, 1750)” та багато інших видань, що представляють безпосередньо бібліофільські уподобання Антуана.

Завдяки сфері професійної діяльності Станіслава Шодуара, що була пов’язана з історичними дисциплінами, родова бібліотека збагатилась виданнями з нумізматики. Саме ці книги викликають неабиякий інтерес сьогодні у істориків, книгознавців, як цінні джерела з історичної науки, наприклад, “Ewalucya monet w Polszce (Warszawa, 1766)”, “Historia numizmatum novorum (Hamburg, 1715)”, “Harduini J. Antirrheticus de nummis antiquis (Paris, 1689)” та ін.

Велика роль у формуванні родової книгозбірні належить Максиміліану Шодуару, який поповнив домашню бібліотеку виданнями з ентомології, ботаніки, медицини, і, таким чином, у значній мірі розшириив її тематичний склад. Серед реконструйованих видань можна виділити такі: “Abrиgи de l’histoire des insectes (Paris, 1764)”, “Opisanie roslin w prowincyi W.X.L. (Wilno, 1791)” та багато інших книг, що характеризують рід діяльності третього фондовласника родової бібліотеки – Максиміліана.

Останній власник Іван Шодуар додав власного штриху при формуванні родової книгозбірні. Протягом ХІХ – на початку ХХ ст. бібліотека Шодуарів поповнюється виданнями хімічного спрямування, зокрема: “Krumlowskij J. Nauka chimicyna slawnego Iakoba Spielmanna (Krakow, 1791)”, “Mineralogical nimenclature alphabetically arranged with synoptic table of the chemical analyses of minerals (Edinburg, 1814)” та рядом довідкових видань.

Принципово важливою та характерною ознакою для всіх фондовласників родової книгозбірні є те, що протягом життя вони любили книгу і були істинними бібліофілами. Поряд з власними науковими захопленнями та бібліофільськими уподобаннями у збирацькій діяльності кожного з власників бібліотеки роду Шодуарів значне місце відводилося пошуку творів художньої літератури. Серед реконструйованої книгозбірні виділяється частина видань довідкового характеру. Передусім, значне місце належить словникам з різних галузей знань (фізики, мистецтва, літератури тощо), що свідчить про різносторонність інтересів та широку обізнаність всіх фондоутворювачів родової книгозбірні.

Загалом хронологічні межі розпорошеної книгозбірні роду баронів Шодуарів охоплюють ХVI – початок ХХ ст. Хронологія реконструйованих та виділених окремим комплексом книг у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій торкається періоду кінця ХVIІ-ХІХ ст.

Досліджуючи книжкову частину родової книгозбірні Шодуарів, слід відмітити, що книги опубліковані переважно французькою, німецькою та польською мовами. Деякі примірники надруковані італійською та латинською мовами.

Отже, процес реконструкції книжкової частини родової книгозбірні баронів Шодуарів лише почався. Розпочаті археографічні, джерелознавчі, книгознавчі дослідження потребують часу і високої кваліфікації наукових співробітників відділу. Першочерговим завданням на сьогоднішній день є реконструкція книжкової частини бібліотеки Шодуарів з максимальною повнотою у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій. По-друге, – віртуальна реконструкція історико-культурного фонду баронів Шодуарів вцілому в НБУВ, враховуючи реально розподілені, але історично зв’язані між собою окремі його частини, що знаходяться у спеціалізованих підрозділах, відділах та інститутах.

Джерела та література

1. Біленький Є.А. Архів і бібліотека Шодуарів як джерело з історії колекційонування і біобібліографії в Україні ХІХ-ХХ ст.: Дис. канд. іст. наук: 07.00.08 /НАН України; Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського. – К., 2001. – 174 с.

2. Там само. – С. 49. 

 * Під словосполученням “подвійні” провенієнції мається на увазі наявність в одній книзі екслібрису (чи автографу) родини Шодуарів та печатки Волинського губернського комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва.

Місце приватних книжкових зібрань ХІХ ст. у культурному спадку держави

(на прикладі родової книгозбірні Урбановських-Стажинських із фондів НБУВ)

Рабчун О.С.,

молодший науковий співробітник

НБУ ім.В.І.Вернадського

Широкий інтерес до минулого, що особливо гостро відчувається протягом останніх десятиліть, проявляється у всіх сферах суспільства. Глибокі та всебічні знання допомагають не лише відтворювати канву історичного розвитку, але й доповнюють сьогодення цінними, значимими та важливими фактами. Не останню роль відіграють у цьому книжкові пам’ятки, що зберігаються в бібліотеках, музеях та архівах [4,68].

У Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського зберігається книжкова колекція, відома як „BIBLIOTEKA ZAHINIECKA”. Назва походить від с.Загінці (тепер Деражнянського району Хмельницької області).

Родова книгозбірня Урбановських-Стажинських [8,331] сама по собі змушує науковців сприймати її як історичну пам’ятку, що цікавить дослідників не лише матеріалізованою в книгах історичною, науковою чи культурною спадщиною минулого, а й своїм походженням, тими, іноді ледь помітними, невловимими, а при наявності ексклібрису, власницьких записів, дарчих автографів, різного роду печаток та відбитків, досить конкретними рисами, які пов’язують нас з минулими господарями, з епохою, в якій вони жили, з тими обставинами, що змусили їх збирати книги.

Книгозбірня, організатором і першим власником якої був Антон Урбановський, була типовою для приватних бібліотек початку ХІХ ст. Магнати часто були власниками архівів, бібліотек, музеїв [3]. У бібліотеці власник зібрав чималу кількість рукописних матеріалів, стародруків, книг з історії Польщі (переважно) та світу, художньої польської та світової літератури. Варто зазначити, що, організовуючи бібліотеку, Антон Урбановський переслідував, перш за все, бібліографічну мету. Він був закоханий у книгу, особливо стару [8,335].

Особова бібліотека має бути організована, на думку Поля Отле [7,57], згідно з раціональними принципами, що включають у себе окреме приміщення для зберігання книг, кошти на поповнення книгозбірні, а також час для обробки нових книг, утримання на належному рівні всієї бібліотеки. Можемо з упевненістю сказати, що усі ці принципи першим (Антоном Урбановським) та останнім (Болеславом Стажинським) власниками книгозбірні були дотримані.

Вивчення історії бібліотечних колекцій та зібрань через розробку проблем походження, шляхів комплектування, культурологічного аналізу складу є відносно новим напрямом книгознавства в Україні. Але варто відмітити, що за останнє десятиліття цей напрям набув досить широкого розповсюдження. З середини 90-х рр. минулого століття родовими, родинними та особовими книжковими зібраннями зацікавилась значна частина науковців. Так, наприклад, досліджувалися книгозбірні Станіслава Понятовського, Яблоновських, Мошинських, Мікошевського, Мнішків, Шодуарів, Хрептовичів. Дослідження історичних книжкових колекцій – важливий напрямок у книгознавчих і бібліотекознавчих студіях, у рамках яких реконструкція історії та фондів бібліотек ХІХ ст. займає чільне місце. Історична доля і діяльність людей розпорошили фонди багатьох книгозбірень, і їхні книжки опинилися сьогодні в різних відділах великих бібліотек, у різних бібліотеках, а то й у бібліотеках різних держав. Реконструкція історії та реконструкція фондів історичних бібліотек неможливі одна без одної. Вони складають дві частини єдиної мети, від повноти розкриття якої залежить повнота і доступність висвітлення нашої історії [9,165].

У реконструкції родових бібліотек можна виокремити три складові, які органічно пов’язані між собою. Їх паралельне опрацювання дає максимально повне розкриття книгозбірні. Це – біографічний, історичний та книгознавчий аспекти [9,168].

Дослідження таких книжкових зібрань, як родова книгозбірня Урбановських-Стажинських, дозволить книгознавцям та бібліотеказнавцям зменшити перелік нез’ясованих питань щодо історії регіональної бібліотечної справи, зокрема Волині та Поділля у ХІХ – на початку ХХ ст., а також допоможе введенню до наукового обігу старої книжкової культури: колекцій, котрі належали польським поміщикам і магнатам.

Біографічний аспект дає змогу прослідкувати взаємозв’язки та вплив особистості на формування бібліотеки та склад фонду. Історичний аспект висвітлює власне історію книгозбірні: умови функціонування, зміну власників, долю книжок, сучасне їх місцезнаходження та ступінь опрацювання. Книгознавчий аспект на основі книгознавчого та джерелознавчого аналізу книг висвітлює зміст бібліотечного фонду, подає його хронологічну, географічну, мовну характеристику, тематичний та видовий склад, фіксує раритетність видань.

Не можна не погодитися з В.П.Голобуцьким [1,59] у тому, що книжкова колекція сприймається як єдиний організм, неподільна сукупність, де кожна окрема книга є невід’ємною частиною того, що має назву приватна бібліотека, і будь-яке розділення, вичленення окремих частин схоже на відрубування від організму його життєвих органів. А Г.І.Ковальчук  наголошує на бібліопсихологічному моменті книжкових зібрань, кожне з яких має своєрідну ауру, котру не можна не враховувати [6,220]. Таку неповторність допомагають створити самі книги з їх змістом, оправами, порядком розташування, навіть запахом.

У книгозбірні нараховується 7 інкунабул [2], 38 палеотипів [5] та кілька альдин. Це надзвичайно цінні видання вже тільки тим, що вони збереглися до наших днів. Звичайно, деякі з цих книг зберігаються у НБУВ у кількох примірниках, але цей факт ніяк не зменшує цінності видань.

Дослідження родових бібліотек дозволяє прослідкувати вподовж значного хронологічного періоду соціокультурну роль книжки в певному суспільному стані, роль і розвиток колекціонування та бібліофільства. Родові книгозбірні промовисто говорять про коло особистих і фахових зацікавлень власників. Ці книгозбірні у певному сенсі були їхньою творчою лабораторією і тому є для дослідників джерелом до вивчення історії родів.

Вважаємо, що родова книгозбірня Урбановських-Стажинських – цінне історико-культурне надбання. Тому вона, безперечно, має бути частиною Програми збереження бібліотечних та архівних фондів. А звідси, створення електронного опису, включення до путівників по фондах, створення бібліографічного та наукового каталогів, перевидання найбільш цінних та рідкісних книг, до яких матимуть доступ читачі.

Джерела та література

1. Голобуцький В.П. Бібліотека Хрептовичів: люди, події, книги // Рукописна та книжкова спадщина України. – К., 2000. – Вип. 5. – С. 58-71.

2. Зданевич Б.І. Каталог інкунабул. – К., 1974. – 251с.

3. Иконников В.С. Опыт русской историографии. – К., 1892. – Т. 1. Кн. 2. – С.1509.

4. Илларионова Л.И. Учёт книжных памятников-коллекций: проблемы и перспективы развития // Матеріали міжнародної наукової конференції “Історичні колекції у книгозбірнях: проблеми збереження, вивчення, реконструкції”. – О.: “Астропринт”, 2004. – С. 68-76.

5. Каталог палеотипів з фондів НБУВ НАНУ / Укл. М.А.Шамрай за уч. Б.В.Грановського та І.Б.Торбакова. – К., 1995. – 550 с.

6. Ковальчук Г.І. Книжкові пам’ятки (рідкісні та цінні книжки) в бібліотечних фондах. – К., 2004. – 644 c.

7. Отле Поль. Труды по библиотековедению. – М., 2002. – 226 с.

8. Рабчун О. Загінецька бібліотека Урбановських та Стажинських: до проблем реконструкції // Наукові праці НБУВ. – К., 2004. – Вип. 13. – С. 330-340.

9. Ціборовська-Римарович І.О. Реконструкція історії та фондів родових бібліотек: теоретичні та практичні аспекти проблеми // Матеріали міжнародної наукової конференції “Історичні колекції у книгозбірнях: проблеми збереження, вивчення, реконструкції”. – О.: “Астропринт” , 2004. – С. 165-174.

Електронний каталог «Рідкісна книга»: досвід та проблеми створення

Сеник Л.Б.,

завідувачка відділу рідкісних і цінних видань

Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва – найбільша книгозбірня області з єдиним інформаційним ресурсом.

На сьогоднішній день фонд рідкісних і цінних видань – це унікальне зібрання книг та періодичних видань.

У фонд влились документи найбільш значущих бібліотек Подільської губернії дореволюційного періоду, фрагменти власних зібрань видатних особистостей нашого краю.

Збереглися надзвичайно цінні книжкові фонди, які під час німецько-фашистської окупації були перенесені в „Мури” (нині приміщення обласного архіву).

1958 року у книгосховищі відбудованої бібліотеки було виділено рідкісні та особливо цінні видання, розпочато створення довідково-бібліографічного апарату на ці книги.

Довгий час фонди рідкісних і цінних книг були недоступними для читачів, та й для самих працівників.

У 2000 р. було прийнято рішення про створення відділу рідкісних і цінних видань як самостійного структурного підрозділу бібліотеки, визначені основні завдання і напрями його діяльності.

Організація відділу відкрила нові перспективи для вивчення та дослідження фонду стародруків, рідкісних і цінних видань, надання доступу до його документних ресурсів.

Постало питання про створення довідково-бібліографічного апарату відділу, одним з варіантів вирішення якого було створення електронного каталогу рідкісних і цінних видань на основі інтегрованої бібліотечно-інформаційної системи „Ірбіс”.

Робота з фондом рідкісних і цінних видань, зокрема бібліографічний опис, класифікація та предметизація потребує спеціальної підготовки фахівців.

Опис рідкісної книги суттєво відрізняється від опису звичайної сучасної книги.

Робота над створенням електронного каталогу тісно пов’язана з каталогізацією видань.

Перелік полів БД „Рідкісна книга” дещо обмежений та не передбачає введення всіх особливостей і параметрів кожного примірника, як, наприклад, вимагається при описі видань до „Державного реєстру національного культурного надбання”, але тут достатньо відомостей для ідентифікації того чи іншого видання з тими, що ввійдуть в даний реєстр.

В електронну базу даних „Рідкісна книга” введені найцінніші російсько- та україномовні видання, основний фонд вводиться за окремими розділами знань.

Виходячи з призначення електронного каталогу, опис видань в ньому, скоріш за все, носить розпізнавальний характер.

Інформаційно-пошукова система „Ірбіс” дає змогу поліпшити якість обслуговування користувача навіть досить специфічною інформацією.

За відсутності ДБА у відділі рідкісних і цінних видань, електронний каталог виконує роль як алфавітного та систематичного каталогів, так і окремих картотек.

Формування електронного каталогу у відділі рідкісних і цінних видань не обмежується лише ідентифікацією і описом видання, тут подаються дані, які характеризують кожен конкретний примірник.

Паралельно зі створенням електронної бази даних „Рідкісна книга” проводиться робота з організації карткового систематичного каталогу.

Основне завдання відділу в плані бібліографічно-інформаційної діяльності – укладання повних наукових описів усіх наявних примірників стародруків та рідкісних і цінних видань, вирішення якої можливе за умов використання новітніх електронних технологій.

У перспективі – детальний, попримірниковий опис усіх книжкових пам’яток.

Про науковий опис видань в умовах теперішнього функціонування відділу може йти мова, наприклад, при укладанні бібліографічних покажчиків.

Створення разом з іншими бібліотеками України зведеного каталогу рідкісних і цінних видань дало б можливість, по-перше, ідентифікувати ті видання, які викликають у нас певні труднощі; по-друге, така співпраця дасть нам широкі можливості розкриття своїх власних фондів і організації доступу до них як для вітчизняних, так і для зарубіжних користувачів, зокрема через Інтернет.

Проблема розкриття і дослідження фондів рідкісних і цінних видань регіону не замикається виключно на нашій бібліотеці.

У Вінниці існує ряд закладів, які володіють досить багатими фондами рідкісних книг та книжкових пам’яток.

Тут теж потрібна корпоративна співпраця та допомога і саме програма „ІРБІС” може забезпечити продуктивну діяльність в цьому напрямку.

Коло користувачів стародруків, рідкісних і цінних книг досить обмежене, проте і у Вінниці є читачі, вчені, бібліофіли, які цікавляться фондами відділу.

Створюючи ЕК, ми хочемо розширити коло цих людей, хочемо вийти за рамки свого регіону.

Інформаційні технології в формуванні естетичної культури особистості в умовах бібліотеки

Сенкевич А.В.,

завідувачка відділу

літератури та інформації з питань мистецтва

Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Сьогодні світ стрімко змінюється. Найрадикальніші зміни відбуваються в інформаційній сфері суспільства і вона починає займати все більш важливе місце у житті та професійній діяльності людей.

Підключення України в глобальні процеси створення інформаційного суспільства, яке базується на активному використанні знань, поставило бібліотеки до лав володарів основних інформаційних ресурсів. Бібліотеки сьогодні стають важливими інформаційними центрами суспільства, які акумулюють і розповсюджують нові знання, відкриття і технологічні досягнення, активно сприяють формуванню в суспільстві нової інформаційної культури.

В цих умовах кожна людина повинна дбати про свій інтелектуальний розвиток. Це її обов’язок перед суспільством, в якому вона живе, і перед самим собою. Але не може бути інтелектуального розвитку без розвитку естетичного, без пізнання прекрасного, без спілкування з мистецтвом. Формування естетичної культури особистості як частини загальної духовної культури покладено в бібліотеці на відділ мистецтв.

В результаті технічної революції відбулися кардинальні зміни в художній сфері – виникло поняття «цифрові мистецтва», причому нові засоби народжують художні жанри і форми, які раніше не існували. Такі галузі, як, наприклад, тривимірна анімація, інтерактивні системи, імітація традиційних зображувальних технік, Інтернет виявили надзвичайно широкі творчі можливості. На вже традиційні художні форми – кіно, двовимірну анімацію, відеомистецтво, музику – цифрові технології сильно вплинули, сприяючи створенню нових жанрових підвидів.

Інформаційні технології містять величезний потенціал можливостей для розвитку та реалізації особистості. Наприклад, об’єднання в одному електронному продукті (web-сайт, CD та ін.) яскравих зображень витворів архітектури, скульптури і живопису та супровід цих зображень багатоаспектною текстовою інформацією, музичними творами чинять сильний емоційний вплив на користувача, розвивають його художній смак та одночасно дають можливість одержати знання в галузі культури, мистецтва, історії розвитку людства.

Бібліотекарям відділу мистецтв треба виявити ці можливості та навчитися використовувати їх у своїй роботі.

В першу чергу, – це забезпечення для наших користувачів доступу до сітьових ресурсів як локальних, так і інтернетівських. Для цього існує система електронних каталогів, баз даних і порталів. Бібліотечний ресурс – електронна картотека статей з мистецтва, ЕБД «Аудіокасети», «Відеокасети», «Компакт-диски». В перспективі у нашого відділу велика робота по переведенню (вибірково) в електронний вигляд каталогу нотних видань, а також унікальної картотеки вокальних творів, яка ведеться з 1964 року і включає біля 30 тис. назв пісень.

Дуже важливе завдання на сьогоднішній день (якщо це ще не зроблено) проаналізувати можливості Інтернету і провести змістовний відбір електронних ресурсів з питань мистецтва.

Інтернет-ресурси з питань культури і мистецтва можна умовно розділити на чотири основні групи:

1. Наукові: сайти музеїв, освітніх закладів, наукових товариств. Наприклад, дуже цікавий за змістом та за принципом представлення матеріалу сайт Державного Ермітажу (Санкт-Петербург) (http://www.hermitage.ru) . Для користувача сайт Ермітажу може служити багатющим джерелом ідей, тем, візуального та інформаційного матеріалу. На сайті розміщено розділ, що дозволяє за допомогою сучасних технологій побувати на віртуальній екскурсії, відвідати галерею тривимірних зображень, подивитись віртуальну виставку, прослухати курс лекцій у віртуальній академії.

2. Сайти журналів з мистецтва (Кіно-коло, Декоративное искусство, Мир музея, Люди и песни та багато інших). Наприклад, український журнал Кіно-коло (http://www.kinokolo.ua ) підтримує цілий національний портал про кіно, на якому можна знайти новини кіно, банк фотографій, повнотекстову електронну версію журналу, форум, де можна обговорити будь-які події з світу кіно. Заслуговує на увагу сайт українського журналу культурного опору Шо, присвячений сучасному альтернативному мистецтву (http://www.sho.kiev.ua). Сюди також можна віднести журнали і видання, які існують тільки в електронному вигляді. Таким є, наприклад, вітчизняний культурологічний проект Давление света (http://www.tisk.in.ua).

3. Авторські сайти, що висловлюють суб’єктивні теорії та демонструють особисту практику творця ресурсу. Такі сайти спрямовані на пошук однодумців, неформальну співпрацю, професійне спілкування. Прикладом цього є сайт, розташований на сервері сітьового об’єднання методистів «СОМ» (http://som.fio.ru/Resources/Moreva/st/ ). Автор сайту пропонує зібрати колекцію навчальних програм і розробки окремих уроків з образотворчого мистецтва, а також проведення семінарів і консультацій за своїми педагогічними методиками. Один з розділів сайту – огляд інтернет-ресурсів для вчителів образотворчого мистецтва, що включає в себе сайти офіційних закладів освіти, наукових інститутів, методичних об’єднань, музеїв та персональні сайти з питань мистецтва. Сюди також можна віднести сайти окремих акторів, режисерів, художників, музикантів. Наприклад, досить привабливий сайт, який носить характер самопрезентації, має улюбленець публіки російський актор С.Безруков (http://www.sergeybezrukov.ru/ ).

4. Спеціалізовані інформаційні бази для сфери естетичної освіти (словники термінів образотворчого мистецтва та колекції зображень за епохами та стилями, енциклопедичні ресурси, глосарії, сайти течій і напрямів мистецтва, сайти класичної і популярної музики, кіномистецтва). Наприклад, дуже корисний для нашої роботи сайт Нотная библиотека (http://www.nlib.org.ua ), метою якого є вільне надання користувачам Інтернету нотної літератури академічного напряму.Сайт Класична музика: mp3-архів(http://classic.chubrik.ru/ ) дає можливість прослуховувати в режимі on-line, а також скачувати різноманітну класичну музику. Є безліч аналогічних сайтів сучасної музики. Також чудовий сайт з кіномистецтва Кинопоиск (http://www.kinopoisk.ru ) – величезна база даних, де можна знайти інформацію про будь-який фільм, будь-якого актора, рецензії кінокритиків, відгуки глядачів, кіноновини, фотографії та багато іншої інформації.

В кожному відділі мистецтв повинна бути створена повноцінна сучасна медіатека. В нашому відділі назріла велика проблема стосовно фонду грамплатівок. Виникло питання: що робити з 6000 вінілових носіїв, які безповоротно застаріли в технічному відношенні, але багато з них – унікальні. Рішенням тут може бути конверсійний проект по переводу найбільш цінних грамплатівок у сучасний формат: на диски або мінідиски.

Сучасна медіатека включає в себе записи на аудіокасетах, компакт-дисках. (Бажано мати також популярні пісні в форматі «Караоке», так звані «мінусовки»). Це, також, – звукові електронні книги, такі, як, наприклад, Мудрые мысли и изречения. Це – фільми з мистецтва, а також художні фільми на відеокасетах та DVD. Причому при комплектуванні перевагу слід віддавати фільмам на DVD, вони більш якісні, крім того, диски мають різноманітні бонуси і додатки. В меню іноді входять фільм про фільм, інтерв’ю з акторами, режисером, окремі епізоди, що дуже зручно використовувати як ілюстрацію під час кінолекції або творчого вечора.

Нове покоління електронних ресурсів з мистецтва – мультимедійні CD творів образотворчого мистецтва, енциклопедії, путівники, каталоги з історії мистецтва та світової культури. Нещодавно наш відділ отримав чудову колекцію таких дисків, виданих мультимедійним видавництвом Direct MEDIA. Наприклад, диски 5000 шедевров рисунка, 5555 шедевров мировой живописи по праву можна назвати електронною базою даних – величезним зібранням західноєвропейського живопису і малюнку від Середньовіччя до початку ХХ століття. У цій же серії вийшли Искусство Японии, Искусство Древнего Египта, Искусство Китая, Барокко, Модерн, Возрождение, Орнамент та ін. Кожний з дисків містить біля 1500 тис. кольорових зображень. При максимальній насиченості інформацією користувач забезпечений варіантним та швидким пошуком. Диски наділені повноцінними мистецтвознавчими статтями з усіх розділів. Пошукова система організована за біографічними даними автора, назви твору, ключовими словами і цитатами. Якість репродукцій і функції, закладені на диску, дозволяють збільшувати твори мистецтва в будь-якому масштабі, вирізати потрібні фрагменти, використовувати різноманітні фільтри (змінювати контрастність, гаму, контур, переводити у чорно-білий варіант).

Дуже цікаві також диски, видані музеями. Новітні технології дозволили зробити інтерактивні віртуальні об’ємні екскурсії з абсолютним ефектом присутності. Таким є, наприклад, диск Прогулки по Петергофу.

В медіатеку повинні увійти CD, створені педагогами-практиками для освітньої діяльності. Найбільш яскравим і вдалим прикладом навчального електронного продукту є диск Уроки искусства, створений у Шкільному центрі Державного Ермітажу. Це 16 уроків, які знайомлять з основними художніми засобами і жанрами образотворчого мистецтва.

Сьогодні існує багато спеціалізованих комп’ютерних програм, які знайшли своє застосування у сфері музичної культури і музичного мистецтва. Тут можна виділити дві самостійні, але пов’язані між собою лінії: «Комп’ютерні технології у викладанні музичного мистецтва» та «Комп’ютерні технології в музичній творчості».

Відтворення музики з готових аудіоносіїв (касети, CD) дозволяє прослуховувати музичні твори тільки в цілому, від початку до кінця. Це не завжди зручно у вирішенні навчальних завдань. Використовуючи звукові редактори, вчитель може створювати звукові файли з фрагментів музичного твору і компонувати їх в логіці рішення проблеми, що вивчається. Таке використовування музичного матеріалу дозволить викладачеві бути більш мобільним в організації навчального процесу і зробить урок більш продуктивним і корисним для учнів. Є цікаві програми навчання гри на музичних інструментах, синтезаторі.

Вважаю, що найближчим часом бібліотекарі повинні бути готові надати таку допомогу викладачам музики, тим більше що музиканти-педагоги – одна з основних категорій наших користувачів. Тому в репертуарі програмних продуктів відділу мистецтв треба мати основні музичні редактори: програми запису та обробки звуку Adobe Audition, Sound Forge, програми нотного набору та верстання музичного тексту Finale 2003, а також, так звані, музичні конструктори E JAY, Acid, Fruity loops, які дозволять всім бажаючим складати комп’ютерну музику.

Цікавий і перспективний напрям, пов’язаний з художньою творчістю – комп’ютерна графіка. Сьогодні існує великий спектр програм – художніх редакторів, таких як Photoshop, який служить для роботи з растровими графічними файлами і дозволяє сканувати та обробляти репродукції, фотографії. Програми Illustrator та Corel Drow (малювання у векторній графіці), Painter (імітація різноманітних художніх технік). Також на допомогу комп’ютерним художникам непогано було б мати колекцію кліпартів (візуальних зображень різноманітної тематики) на дисках. Маючи в своєму активі такі програмні продукти, ми б змогли залучити до бібліотеки зовсім нову категорію користувачів-дизайнерів, а також тих, хто бажає цьому навчитися.

Декілька слів про мультимедійну програму Power Point, яка дозволяє самостійно створювати мультимедійні продукти, які називаються «Презентаціями». Ця програма дозволяє зробити доповідь чи лекцію більш наочною і цікавою. У візуальний ряд можуть включатись фрагменти тексту, репродукції, музичне оформлення, анімація, фрагменти відеофільмів. Освоєння цієї програми при наявності медіапроектора відкриває перед бібліотекарями надзвичайні перспективи і виводить на якісно новий ступінь тематичні виступи, огляди документів, презентації виставок, дні спеціаліста, дні інформації, тобто всю ту рутинну роботу, якою ми займаємось з року в рік

Тут постає питання про підвищення комп’ютерної грамотності бібліотечних працівників. Бібліотекар повинен вміти працювати не тільки з документами, але й з інформацією, яку вони містять. В ідеалі він повинен володіти технологією і методикою згортання і переробки інформації, оперувати інформаційними масивами, створювати бази даних різноманітних інформаційних ресурсів; знати типологію, ринок і рекламу інформаційних продуктів і послуг, вміти створювати і використовувати основні види баз даних та сітьових ресурсів, моделювати зміст сайту і здійснювати його просування в мережі.

Крім того, бібліотекарі як визнані експерти в галузі культури, повинні пом’якшувати ступінь негативного впливу Інтернету. Тому, виходячи з інтересів читачів, поважаючи їх право на інформацію, ми повинні підвищувати свою компетентність не тільки стосовно переваг тієї чи іншої книги, фільму, але стосовно переваг і недоліків Інтернету. Тобто, окрім культури читання, бібліотечний працівник повинен виховувати у користувача культуру споживання інформації.

На завершення хочу сказати, що якщо декілька років тому ми сприймали комп’ютер як допоміжний інструмент до традиційної бібліотечної роботи, то сьогодні новітні технології змінюють все: навколишній світ, зміст і форми нашої роботи, склад читачів, нас самих. Щоб не залишитись маргіналами, не втратити перспективу розвитку назавжди, бібліотеки повинні відповідати прогресу електронних технологій. Зрозуміло, що це не дешеве задоволення. Наприклад, наш відділ потребує технічного переоснащення, розширення комп’ютерного парку, придбання DVD-програвача, медіапроектора, ліцензійних програмних продуктів, про які я розповідала. Це потребує гідного фінансування і розуміння того, що назад дороги немає.

Література

1. Алешин Л. Классификация информационных ресурсов электронных библиотек: По результатам поиска в Интернете // Библиогр. – 2003. – № 4. – С. 3-7.
2. Затямина Т. Компьютерные технологии на уроке музыки // Искусство в шк. – 2006. – № 5. – С. 41-43.
3. Зауторова Э. Информационныетехнологиивхудожественном образовании // Искусство и образование. – 2006. – № 4. – С. 101-105.
4. Лепская Н. Компьютерный дизайн // Искусство в шк. – 2006. –№ 3. – С. 43-47.
5. Лепская Н. Мультимедиа и Интернет // Искусство в шк. – 2006. – № 3. – С. 38-41.
6. Майстрович Т. Электронная библиотека: новые грани нашей профессии // Мир библиогр. – 2000. – № 4. – С. 7-10.
7. Орлова Е. Музыкальное образование в контексте цифровых искусств // Музыка в шк. – 2005. – № 1. – С. 10-13.
8. Селиванова Т. Информационные и компьютерные технологии (ИКТ) в художественном образовании // Искусство в шк. – 2005. – № 2. – С. 27-32.

Креатив – найпривабливіше у бібліотечній професії

Якущенко А.С.,

завідувачка відділу літератури та інформації з гуманітарних питань Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Уява важливіша за знання, оскільки знання обмежені. Уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції.

А.Ейнштейн

Бібліотека. Світ знань, творчості і натхнення. З її діяльністю невід’ємно пов’язаний сучасний розвиток освіти та науки. Вона є інформаційною основою науково-освітнього процесу, тією творчою лабораторією, від ресурсів та послуг якої багато в чому залежить якість та зміст навчання, наукових досліджень, підготовка висококваліфікованих фахівців.

Але бібліотека – це лише установа, дихання їй надають люди – бібліотечні працівники. Вони не тільки організовують бібліотечний процес, в якому задіяна книга (інформація) – бібліотекар (інформаційний працівник) – читач (споживач інформації), але й роблять цей діалог насиченим, цікавим і захоплюючим, дякуючи своїй ініціативі, креативному мисленню.

Із задоволенням можна відмітити, що особливо за останні десятиліття ми поступово звільнились від одіозних підходів до вирішення багатьох питань. Просвітницька та культурно-дозвіллєва діяльність наповнилась новим змістом. Зняті шаблони в організації виставкової роботи.

Всі бібліотечні процеси потребують сьогодні нового наповнення. Це і творчий підхід в реалізації бібліотечного обслуговування читачів, пошук нетрадиційних рішень в соціокультурному контексті, активне використання в практичній роботі інформаційних технологій, елементів маркетингу.

Але не варто забувати, що технічне переоснащення бібліотеки – тільки засіб для удосконалення її діяльності, поглиблення функцій. Гуманітарні задачі ні в якому разі не мають бути відсунутими на задній план. Без них бібліотека неспроможна виконати своє соціальне призначення, тому на першому місці завжди були і будуть стояти унікальні якості творчо працюючої людини – професіонала своєї справи.

Зазначимо, що всі змістовні новації, винайдені талановитими бібліотекарями, базуються на твердому фундаменті традицій. Новації не можуть бути випадковими, відірваними від логіки розвитку бібліотеки, від потреб читачів.

Одному користувачу потрібно отримати знання з максимальним використанням сучасних інформаційних носіїв, а хтось, як у минулі часи, хоче просто посидіти у читальній залі і послухати розповідь бібліотекаря по темі, що цікавить.

Тому бібліотека має бути спроможною задовольнити потреби будь-якого користувача.

Як наслідок, інтеграція понять „традиції-новації” в наш час найбільш точно відзначає змістовні основи бібліотечної діяльності. У зв’язку з цим рівень кваліфікації, професіоналізму спеціалістів бібліотек набуває особливого значення. На допомогу приходять нові інтерактивні форми професійного вдосконалення (майстер-класи, творчі лабораторії, тренінги та ін.). Такі заняття і служать згодом імпульсом до творчості, цікавим і нестандартним знахідкам бібліотекарів.

Палітра життя моєї рідної бібліотеки багата і різноманітна. Використовуючи всі наявні інформаційні можливості, намагаємося створити ту неповторну бібліотечну ауру, кольорову гамму якої складають і нова книга, і привітна посмішка бібліотекаря, і комфортне приміщення й інші важливі митті, пов’язані із спілкуванням.

Успішному втіленню творчих ідей сприяють і творчі партнери. Наша установа є місцем діалогу різних культур. Серед партнерів бібліотеки – Британська Рада в Україні, Посольство США в Україні, міжнародні фонди. Спільні зустрічі, програми, проекти – все це грані культурного діалогу, який відбувається у бібліотеці. Творчі починання завжди підтримуються читачами, серед яких є науковці, викладачі, художники, артисти, письменники.

Емоційно насичено, яскраво проходять творчі зустрічі.

Давно вже набули щорічного характеру «Стусівські читання», на яких збирається письменницька еліта України.

Вже кілька років поспіль діє започаткований в союзі з обласним центром народної творчості спільний проект «Мови різні – душа одна», який об’єднує на Міжнародний день рідної мови в стінах бібліотеки представників національно-культурних товариств.

Нещодавно наша бібліотека стала базою для проведення Подільських Кирило-Мефодіївських читань, які в 2007 році організовуються вже втретє.

Як коштовне оздоблення прикрашають ці заходи оригінальні книжково-ілюстративні виставки. Із таких вечорів присутні йдуть додому з сяючими очима і словами подяки. Тоді починаєш розуміти, що шляхетна місія Бібліотеки – наповнення серця та душі світлом і добром – виконана.

Не відмовляючись від традиційних, академічних форм популяризації книги (семінари, конференції, круглі столи та ін.), намагаємось використовувати нові інтерактивні форми спілкування з читачами, долучати їх до участі у проведенні літературних вечорів, культурно-мистецьких свят, презентацій і т.д., на яких бібліотекарю доводиться бути і актором, і режисером, і істориком, і журналістом, і психологом.

Ідеальним є той співробітник, який поєднує в собі всі ці якості.

„Успішна бібліотечна кар’єра залежить від трьох речей – характеру, спеціальних знань і досвіду”. Ці слова належать видатному американському бібліотекарю Мелвіллу Д’юі. Віддаючи перше місце характеру, Д’юі підкреслює, що найцінніше в нашій професії те, чому не можна навчитись.

Конкретніше, це і є той креатив, неординарне творче мислення, яке робить неповторними бібліотечні заходи, яке перетворює, здавалось би, рядову книжкову виставку у витвір мистецтва.

Авторська виставка – це завжди натхненна творчість, культурна подія, яка одночасно доставляє людям радість пізнання і естетичну насолоду.

Саме виставкова робота надає широкі можливості для творчої самореалізації бібліотекаря, спонукає до самовираження, народжує елемент змагальності.

Погодьтесь, виставка має бути такою, щоб читачу захотілося зупинитися біля неї, замислитися… чи просто відпочити.

І тут вже фантазії бібліотекаря не має меж. Глибоке, всеосяжне розкриття теми з використанням аксесуарів, і як результат – виставка- панорама («Слухайте, слов’яни, слухай народ слов’янський, слухайте Слово!»), виставка-натюрморт («Здоров’я від Авіценни») і т.д.

Практикуємо також інтерактивні елементи при функціонуванні експозиції, щоб читач міг висловити свої думки, переживання, побажання. Використовуємо зібрання приватних бібліотек, архівні та музейні матеріали.

І звісно, мірилом творчої роботи бібліотекаря є відповідна реакція читачів. Книга відгуків містить вдячні слова на адресу бібліотеки, серед яких, наприклад, такі: «Спасибі за свято Душі і Серця, за цілюще джерело Доброти, Любові, Мудрості, яке з роками не міліє, а наснажується новими проектами, звершеннями».

Як бачимо, живуть культурні традиції, бібліотека продовжує залишатись джерелом знань і духовності. А інноваційні досягнення наповнюють його новим змістом, працюють на створення позитивного іміджу бібліотеки.

Бібліотека ВНТУ як осередок духовного і культурного розвитку особистості

Савчук Т.С.,

директор науково-технічної бібліотеки ВНТУ

«Люди перестають мислити, коли перестають читати», – так сказав великий Д. Дідро. Соціологи та психологи всього світу давно дійшли тієї думки, що читання розвиває інтелект, формує духовно зрілу, освічену, гармонійну особистість. Не можна недооцінювати роль бібліотеки у забезпеченні молоді необхідною інформацією.

Науково-технічна бібілотека Вінницького національного технічного університету, будучи одним із головних його підрозділів, може не лише допомагати у вирішенні найскладніших проблем навчання і розвитку, але й сприяти виробленню ціннісних орієнтацій, впливати на формування в стінах закладу інтелектуального та культурного середовища – того особливого грунту, на якому зусилля викладачів і вчених принесуть добрі плоди. Бібліотека здатна створювати атмосферу творчої зацікавленності у навчанні, науці, мистецтві, впливати на стан духу, який не піддається жодним вимірам та оцінкам, проте лежить в основі моралі, сприяти вихованню української душі. Саме на досягнення цього спрямовані зусилля колективу бібліотеки.

Необхідність виховання та розвитку особистості в кожному представникові молодого покоління накладає на бібліотеку додаткову відповідальність за формування навиків інтелектуальної праці, творчого розвитку внутрішнього світу студента, виховання почуття гордості за навчальний заклад, де він здобуває вищу освіту.

Гуманізації сприяє виховна та просвітницька діяльність бібліотеки, яку проводить відділ суспільних та гуманітарних знань у тісному контакті з інститутами, кафедрами та кураторами студентських груп. Усі форми роботи спрямовані на підвищення духовного і культурного рівня студентської молоді, на збереження національних традицій, виховання гідного громадянина України.

За традицією, бібліотека завжди відзначає Шевченківські дні. Вони супроводжуються циклами заходів: книжковими виставками, літературно-музичними композиціями, оглядами літератури, вечорами поезії («Шевченко в моєму житті», «Великий Кобзар і Поділля» та ін.).

Викликають захоплення у студентів різноманітні години: літературні, мистецькі, цікавих повідомлень, поезії, філософських роздумів тощо.

Серед різних форм пропаганди провідне місце належить книжковим виставкам. Вони привертають увагу змістом та оформленням, різноманітністю тематики. Це виставки-дискусії, виставки одного видання, виставки-презентації.

З ініціативи проректора з наукової та навчально-методичної роботи по забезпеченню виховного процесу, завідувачки кафедри культурології, заслуженого працівника народної освіти України Тамари Болеславівни Буяльської і підтримки ректора Бориса Івановича Мокіна у вузі організували Центр культурології та виховання студентів – справжнє духовне вогнище, аналогів якому в державі мені, принаймі, бачити не доводилося. Були вперше введені в навчальний процес заняття «Практична культурологія», на яких у форматі кіноконцертної зали студенти 1-4 курсів пізнають класичне мистецтво (музика, театр, кіно, поезія, хореографія).

В університеті функціонують зали унікальної галереї, де демонструються полотна видатних, талановитих майстрів пензля. Милують око роботи подільських митців, насичені неймовірною енергетикою світла, щирих почуттів. А яку гаму кольорів випромінюють полотна геніального пейзажного лірика, українського Левітана – Федора Коновалюка! Це людина – легенда, непересічна постать в українській культурі, чия творчість є неосяжним і багатогранним Всесвітом. А хіба може залишитись байдужим відвідувач зали народної ікони? Там емоції ллються з душі, мов рясний дощ на спраглу землю. На мою думку, унікальність подільського іконопису полягає в тому, що зображені на них святі всміхаються.

В університетському музеї сучасного подільського мистецтва представлено цілий пласт декоративно-ужиткового надбання різноманітними авторськими стилями: батік, різьблення по дереву, кераміка, художнє скло, гобелен, вишивка, витинанки, шкіра, каміння, тополиний пух, флористика. А ще є зал фантастичного авангарду й вишуканого графічного шарму.

Суть нової технології гуманізації технічної освіти у ВНТУ полягає у тому, що вся виховна робота та гуманітарна політика в університеті зорієнтована на створення умов для всебічного розвитку й збагачення духовних потреб студентської молоді, підтримку її творчої активності й прагнення до самовдосконалення, залучення молоді до багатств національної й світової культури. Тому, логічно можна зробити висновок, що колектив бібліотеки не стоїть осторонь такої політики.

«На світі можна жить без еталонів.

По-різному дивитися на світ:

– широкими очима, – з-під долоні,

– крізь пальці, – у кватирку, – з-за воріт.

Від того світ не зміниться нітрохи.

А все залежить від людських зіниць.

В широких – відіб’ється вся епоха.

У звужених – збіговисько дрібниць».

Краще, мабуть, як Ліна Костенко і не скажеш...

Виховний потенціал бібліотеки у формуванні цілісної особистості студента

Лосовська В.П.,

викладач-методист

Вінницького політехнічного технікуму

Не розум від книг,

А книги від розуму створилися.

Г.Сковорода

Чарівне, зеленобуйне місто над Бугом – Вінниця, відоме своїм героїчним минулим, прекрасним сьогоденням, пам’ятками історії та культури, визначними місцями.

Центром духовності, просвітництва, культури, історичного життєпису українського народу в нашому місті є обласна універсальна наукова бібліотека імені К.А.Тімірязєва, яка вже прийшла до свого 100-річного ювілею.

Століття… Це вже історія, традиції, інноваційні науково-методичні набутки, знахідки, науково-практичні конференції усіх рівнів, видавнича діяльність.

Бібліотека – це не тільки книги. Це, перш за все, поєднання тисячоліть людської думки, перенесеної на пергамент, папірус, папір, а сьогодні – на електронні носії.

Зізнаюсь, завжди з трепетом переступаю поріг бібліотеки, бо для мене – це книжковий храм, джерело ідей і скарбниця думок.

Адже, як сказав мандрівний філософ Г. Сковорода: «Серце тоді насичується, коли освічується».

Світло наповнює усе єство, коли доторкаєшся до мудрості вікової історії, глибини сутності людського існування, закарбованої у фоліантах, опусах, книжках, і проймаєшся почуттям причетності до істинних цінностей української та світової культури.

Перефразувавши Антуана де Сент-Екзюпері, як викладач, усвідомлюю, що відповідаю за тих, кого навчаю і виховую.

При цьому керуюсь тим, що цей двоєдиний процес має бути ефективним, сприяти формуванню гармонійної особистості, яка визначатиме моральне обличчя нового, третього тисячоліття.

Лише особистість виховує особистість. Тому і прагну прищепити студентам бажання до пізнання, незгасиме прагнення проникнути у царство духовності, книжного королівства, скарбів нетлінних, бо усе це – джерело, яке живить розум і збагачує думку.

Великим відкриттям, потрясінням для студентів була екскурсія в обласну бібліотеку, куди нас люб‘язно запросила завідувач краєзнавчим відділом Ніколаєць О.Г.

Перше, що викликало бурю емоцій у студентів, це те, що нашій бібліотеці – 100!

А потім – велика кількість відділів, секторів, широка видавнича діяльність, інновації у бібліотечній справі; рідкісні, цінні видання, та ще до цього Інтернет-центр, комп’ютерна довідкова система, «Бізнес-провідник Вінницької області».

Ось свідчення самих студентів:

«Щодня їздила повз бібліотеку і навіть не підозрювала, що там так багато цінного, потрібного, цікавого» (Юлія С.).

«Навіть не думав, що звичайна екскурсія в бібліотеку відкриє мені вікно в Америку і Європу» (Віталій К.).

«Для мене це відкриття неосяжного океану книг. Стану активним послуговувачем бібліотеки» (Микола Г.).

Ця екскурсія поклала початок творчого, наукового співробітництва студентів нашого технікуму і працівників бібліотеки.

Кожне відвідання бібліотеки – це відкриття нової сторінки її зародження, становлення та розвитку.

Дізналися, що історія храму духовності сягає у позаминуле століття: починалася із Гоголівської бібліотеки – це був проект учителя міського казенного двокласного єврейського училища М.Рубінштейна, поданий на ім’я Голови Вінницької міської Думи.

Пізнавальними для студентів стали такі факти:

·  проект бібліотеки підготував вінницький архітектор Григорій Григорович Артинов;

·  міську публічну бібліотеку імені М.В.Гоголя було відкрито 15 лютого 1907 року.

Захоплюючою, інформаційно багатою,  науково-пізнавальною була зустріч з майстром бібліотечної справи, ерудитом, завідувачкою читальною залою Аллою Сергіївною Якущенко, яка ознайомила і продемонструвала книги серії «Український бестселер», що сприяло розширенню літературних обріїв студентів, утвердило переконання, що і в нашій землі є пророки, тобто українське письменство утверджується, розквітає, заявляє про себе у європейському просторі.

Нові імена майстрів пера (Ірен Роздобудько, Оксана Забужко, Юрко Покальчук, Олесь Бузина і т.д.), досі майже невідомі, стали для студентів близькими і зрозумілими.

Послуговуючись фондами бібліотеки, студенти розширюють свої світоглядні обрії, усвідомлюють суть розвитку українського літературного процесу, збагачуються духовно, що сприяє формуванню сучасної, мобільної, цілісної особистості.

Уже традиційною стала участь студентів у Стусівських читаннях, де вони проймаються духом поетичної наснаги нашого земляка, співпереживанням усіх його життєвих колізій, а усе це, у кінцевому результаті, викликає прагнення долучитися до духовного збагачення нашого сьогодення, примноження слави землі Подільської.

Увібравши в себе атмосферу вечора, пропустивши події через душу і серце, студентки Васюта Анастасія та Журавльова Вікторія написали власні вірші, лейтмотивом яких є рядки «…коли є книга - значить, є народ».

Кожен захід, який проводиться у храмі книг: «Мови різні – душа одна», «Слухайте, слов’яни, слухай, народ слов’янський, слухайте Слово!», «Нам кожна братня мова дорога», приурочені міжнародному Дню рідної мови та Дню слов’янської писемності і культури, для студентів – це нове відкриття, зустріч, знайомство з майстрами культури, сцени, театру, художнього слова.

Свідченням цього є несподівано емоційна реакція однієї з учасниць:

«Після таких проектів я відчула ніби доторк Музи і спалах душі, що возвеличило мене у власних очах».

Подільські Кирило-Мефодіївські читання – високодуховні, наукові, це той найвищий регістр літературно-мистецьких надбань, який відкриває незвідані шляхи розвитку писемності, просвітництва, змушує задуматись над сенсом свого життя, спонукає до удосконалення своїх нахилів, уподобань, талантів.

Ось як говорить про це студент Сергій Р., який брав участь у цих читаннях:

«Я подивився на себе ніби збоку і зрозумів: треба працювати більше, наполегливіше, бо лише добрі справи залишають слід на землі і в людській пам’яті».

І ще один важливий штрих. Разом із студентами проводжу науково-дослідницьку роботу з проблем духовності та культури нашого народу. Як вінець – творчо-пізнавальні роботи студентів: «Культура Ямпільщини: вчора, сьогодні, завжди»; «Вінницька Мельпомена (Історія зародження, становлення та розвитку Вінницького обласного українського академічного музично-драматичного театру імені М.Садовського)»; відкриті заняття: «Культура Поділля», «Літопис українського одягу».

У всьому цьому – постійна, творча співпраця з відділами літератури та інформації з гуманітарних наук, краєзнавчої літератури. Саме там ми взяли унікальні матеріали про Оноре де Бальзака, Евеліну Ганську, Ференца Ліста, Фредеріка Шопена, музей П.І.Чайковського у Браїлові, невідомі сторінки історії та культури м.Вінниці та Поділля.

Додам, що темою останнього відкритого заняття, стала раритетна книга – альбом Зінаїди Васіної «Український літопис вбрання».

Студенти мали змогу опрацювати безцінні матеріали, зануритися в культурно-мистецькі надбання подолян, відкрити минуле, побачити сучасне, задуматися над майбутнім.

Вважаю за честь для себе можливість участі у Всеукраїнській науково-практичній конференції «Історичні витоки козацького роду в Україні», присвяченій 350-річчю оборони Буші.

Про усе, що відбувалося на конференції розповіла студентам, донесла до їхньої свідомості значущість тих історичних подій.

І коли у рамках Центру духовно-національного відродження «Червона калина» був проведений проект «Предвічна і завжди молода її величність – Жінка», через історичні реконструкції «ожили» непересічні жіночі образи, серед яких була і Мар’яна Зависна.

Попереду – нові проекти, інноваційні заходи на базі бібліотеки, наукові пошуки з проблем культури, духовності українського народу, подолян.

І в цій співдружності вбачаю мудре спрямування керівництва бібліотеки, у тому числі заступника директора, заслуженого працівника культури України Цимбалюк П.І., які уміло керують своїм колективом, тримаючи руку на пульсі життя, бачать перспективу і шляхи її реалізації.

Отож, загалом робимо благородну справу, щоб студенти, за висловом Ліни Костенко, «дивилися на світ широкими очима», уміли дати оцінку подіям, орієнтуватися в інформаційному просторі, розвивати свої смаки і таланти, долучалися до надбань української та світової культури.

Бібліотекознавча діяльність родини Сіцінських-Січинських

Трембіцький А.М.,

кандидат історичних наук,

завідувач Хмельницьким міським відділом

 Центру дослідження історії Поділля

та Південно-Східної Волині

Інституту історії України НАН України

Розглядаючи історію українського народу, варто відзначити, що Церква у всі часи несла людям світло Віри, зберігала в собі багатовікову пам’ять і мудрість, духовні і моральні цінності, створюючи тисячі храмів, монастирів і навчальних установ, бібліотек та архівів. Не стало винятком і Поділля, де з давніх часів духівництво збирало книги і майже кожна церква мала свою бібліотеку, яка розміщувалася зліва від вівтаря. Священнослужителі завжди гаряче приймали до серця Божественні слова пророка: «Бо уста священиків мають перестерігати знання і з його уст ждуть люди закону» [1, с. 719]. Можливо саме тому, члени знаної української родини Сіцінських-Січинських, вкоріненої в етносоціокультурне середовище подільського краю, до якої входило багато таких знаних особистостей, як історик, краєзнавець, археолог, етнограф, бібліограф, музеє- та мистецтвознавець, громадсько-просвітницький і церковний діяч, протоієрей Євфимій Сіцінський (1859-1937); дослідник і творець української архітектури, українського сакрального та ужиткового мистецтва, храмової архітектури і графіки, педагог, краєзнавець, етнограф Володимир Січинський (1894-1962), син Є.Сіцінського; архітектор і дослідник української сакральної архітектури Ярослав Січинський (1920 р.н.), син В.Січинського; Оксана Шандор (Січинська) (1924-2006), донька В.Січинського; український вчений, громадсько-політичний і культурний діяч Закарпаття ХХ ст. Вікентій Шандор (1907-2002), чоловік О.Шандор; Олена Чехівська (Сіцінська) (1882-1960), племінниця Є.Сіцінського; голова уряду Директорії доби Української Народної Республіки, провідник та ідеолог українського церковно-національного відродження, митрополит Української Автокефальної Православної Церкви Володимир Чехівський (1876-1937), чоловік О.Чехівської, завжди піклувалися про множення джерел наукового творення для себе і народу. Огляд наукової діяльності членів цієї родини дає нам підставу, зарахувати їх до визначних українських дослідників, які незважаючи на несприятливі для наукової роботи обставини, віддавали свій час та сили дослідженням історії і культури українського народу, будили національну свідомість [2, с.71].

Деякі аспекти бібліотекознавчої діяльності окремих членів родини частково висвітлили у своїх працях В.Біднов [2], І.Крип’якевич [3], О.Завальнюк, Н.Синиця, Т.Бульба та інші [4]. Проте діяльність більшості членів родини, щодо творення бібліотек, ще й досі залишається малознаною.

Досить значний внесок зробив Є.Сіцінський у становлення єпархіальної бібліотеки, яка складалася з книг та періодичних видань переважно богословського і духовно-релігійного змісту, які Подільський єпархіальний історико-статистичний Комітет передавав бібліотеці. Всі члени Комітету, церковного причту, службовці навчальних закладів та інших установ духовного відомства єпархії читали книги і періодичні видання в читальні та отримували їх додому безкоштовно, а інші особи платили 3 руб. за рік і 2 коп. за день [5, арк. 529 зв.]. Будучи редактором «Православной Подолии», в одній з редакційних статей він закликав розширити і поліпшити роботу церковнопарафіяльних бібліотек, зробити їх більш масовими і доступними для духовенства і парафіян [6, с. 13].

Саме під головуванням Є.Сіцінського Подільське церковне історико-археологічне товариство перетворилося у науковий заклад зі своїм архівом, бібліотекою, друкованими органами. Товариство обмінювалося літературою з археологічними та архівними комісіями, музеями і публічними бібліотеками України і Росії [7, с. 206-207]. Єпархіальне Давньосховище, створене зусиллями Є.Сіцінського у 1890 р. при Товаристві, складалося з бібліотеки, де були книги з історії Поділля, твори російських, польських та інших авторів, архіву з документами минулого і візитів церков, пам’яток мови і письма, стародруків ХVІ-ХVІІІ ст. тощо. Вже на початок 1896 р. музей мав 862 книги, 69 рукописів, а в 1909 р. налічувалося 7684 писемних і речових пам’яток історії та культури краю, понад дві тисячі оригінальних документів, візитів церков, рукописів і стародруків. Зусиллями Є.Сіцінського, Давньосховище стало великим музейним, науковим і культурно-освітнім закладом, з унікальними і цінними збірками рукописів та стародруків. З ним співпрацювали М.Петров, В.Антонович, М.Грушевський, які для поповнення його бібліотеки передали чимало власних праць. За закликом Є.Сіцінського священики дарували книги, передавали до архіву документи. Вже у 1912 р. музей мав наукову та єпархіальну бібліотеки, до яких надходило 102 періодичних видання. Стараннями вченого бібліотека історичного музею стала однією із найбільших історичних бібліотек України. У 1925-1929 рр. при музеї працювало наукове товариство при ВУАН на чолі з Д.Богацьким та Є.Сіцінським, яке також мало невелику бібліотеку, що зростала за рахунок наукових видань УАН, наукових записок місцевих вузів та подарованих книг [8, с. 248-252]. Водночас дослідник передав у підвідділ «Подоліка» новоствореної Вінницької філії ВНБ ВУАН 200 книг і журналів, особисті праці. Перебуваючи у Кам’янці, І.Огієнко став почесним членом Подільського церковного історико-археологічного товариства [9, с. 142] і в січні 1919 р. звернувся до Уряду з проханням фінансової підтримки товариства, яке упорядкувало музей і створило бібліотеку надзвичайно рідкісних книжок [10, с. 102]. Історико-філософічна Секція НТШ на своєму засіданні 19 вересня 1931 р. відзначила, що великі збірки рукописів і стародруків музею та бібліотека, були створені саме завдяки енергії Є.Сіцінського [3, с. 220].

Революційні події 1905-1907 рр. прискорили створення Є.Сіцінським разом з іншими ентузіастами української справи Подільського українського товариства «Просвіта», яке організовувало в селах невеликі бібліотеки і читальні, відкрило книжковий кіоск і пересувний пункт для торгівлі літературою [11, с. 377]. Вже в 1911 р. просвітянська бібліотека нараховувала 1460 найменувань книг, виписувала 18 українських та 11 російських газет і журналів, які постійно розповсюджувалися серед учнів, а деякі українські видання роздавались безкоштовно селянам. Саме за культурно-освітню працю та експозицію українських книжок, газет і журналів, на Хотинській сільськогосподарській виставці (1911) «Просвіті» було присуджено бронзову медаль [12, с. 261-265]. Просвітяни надсилали вчителям початкових, народних та церковнопарафіяльних шкіл і училищ краю «легальну українську літературу», запрошували «молодих вчителів на свої вечірні збори», надавали їм можливість користуватись просвітянською бібліотекою [13, с. 18]. «Просвіта» в період українських визвольних змагань відіграла значну роль у створенні українських бібліотек в інститутах, семінаріях, середніх школах, видавала наукові праці, книжки і навчальні посібники, підтримувала українські видавництва. Губернські управи безкоштовно передплачували для осередків «Просвіт» та бібліотек різні періодичні видання [14, с. 137].

1 лютого 1921 р. було організовано Кам’янець-Подільський Комітет охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи. Співробітники його бібліографічно-бібліотечної секції при підтримці Є.Сіцінського влаштували при історико-археологічному музеї «Книжкову палату», упорядкували бібліотеку-читальню, обстежили церкви, костьоли і синагоги Кам’янеччини й передали в Інститут народної освіти 450 коштовних букіністичних видань [15, с. 229].

Значний внесок зробив Є.Сіцінський і становлення бібліотеки Кам’янець-Подільського державного українського університету. Вже у серпні-жовтні 1918 р. він взяв активну участь в університетській комісії, яка провела велику роботу з формування бібліотечного фонду і вже 5 вересня книгозбірня прийняла відвідувачів. Найпершим і найголовнішим напрямом роботи комісії було комплектування фондів, тому Є.Сіцінський від імені Подільського церковного історико-археологічного товариства подарував бібліотеці КПДУУ – 59 стародруків, 30 томів Актів Віленської Архівної Комісії і 30 книг різного змісту [16, с. 6], а також безкоштовно передав 23 книги із своєї приватної книгозбірні [17, с. 343]. 24 жовтня 1918 р. було створено бібліотечну комісію університету, яку згодом очолив Є.Сіцінський. На її засіданнях розглядалися питання каталогізації і оправлення книжок, бібліотечні правила, шляхи поповнення книгозбірні [17, с. 348-350]. Розвитку своєї бібліотеки університет значною мірою завдячує Є.Сіцінському, демократичним засадам організації роботи бібліотеки та колегіальній діяльності, очолюваної ним бібліотечної комісії [17, с. 364].

Протоієрей Є.Сіцінський відіграв значну роль в українській історії та залишив слід практично в усіх сферах науково-просвітницького і культурного життя краю. Велику увагу він приділяв поповненню книгами та науковими виданнями власної, однієї з найбільших приватних бібліотек Кам’янця-Подільського, про що свідчить його листування з відомими українськими дослідниками М.Петровим, В.Антоновичем, М.Грушевським, М.Левченком і багатьма іншими [7, с. 293-294; 18; 19]. В 30-х р. ХХ ст. вченого постійно переслідували, не визнавали і не друкували його праць. Через нестатки, значну частину свого наукового архіву, рукописи, опубліковані праці й багато книг з особистої бібліотеки, на багатьох з яких збереглись його автографи та екслібрис-печатка «Евфимій Іосифович Съцинскій», він був змушений незадовго до своєї передчасної смерті продати в Проскурівський (тепер Хмельницький обласний краєзнавчий) музей, «з великим жалем і болем він віддавав те, що було для нього всім змістом його шляхетного життя» [20].

Справу свого батька продовжив його син, визначний історик мистецтва, мистецтвознавець і архітектор Володимир Січинський, який більшість свого життя прожив за межами України. Будучи одним з найактивніших членів празької української громади, однієї з найбільшої української діаспори в Європі, митець разом з колишніми українськими військовими, науковцями та професорами Українського вільного університету з метою збереження пам’яток українських визвольних змагань і надбань української еміграції, утворили в 1925 р. у Празі Музей визвольної боротьби України [13, с. 128]. Вчений, що входив до «української наукової еліти» [21, с. 144], подарував музею цілий ряд цінних документів особового походження та багато своїх праць [22, с. 223]. У квітні 1945 р. він, рятуючись від більшовиків, передав частину свого архіву та бібліотеки в Музей визвольної боротьби України і разом із сім’єю емігрував в американську зону Німеччини, а в 1947 – виїхав до США. Сьогодні одна частина архіву В.Січинського знаходиться у Центральному архіві вищих органів влади України, інша – в Національному архіві Чеської Республіки [23, с. 51]. Частина його бібліотеки зберігається у фондах Слов’янської бібліотеки в Празі, а 15 мистецтвознавчих праць – у бібліотеці музею українсько-руської культури в Свиднику (Словаччина) [24]. Директор цього музею М.Сополига, до 110-ї річниці від дня народження вченого, навіть підготував доповідь «Володимир Січинський в контексті діяльності українського музею в Свиднику», але вона, на жаль, так і залишилась в рукописі [25].

Проживаючи в США, В.Січинський у травні 1952 р., разом з іншими українськими митцями, які після Другої світової війни емігрували до Нью-Йорку і Філадельфії, став організатором і засновником «Об’єднання Митців Українців в Америці» (ОМУА), важливого осередку українського мистецького життя в еміграції, до «якого тяжіли українські митці усього світу» [26, с. 16]. Вчений, співпрацюючи з українськими митцями, значну увагу приділяв поповненню книгами та науковими виданнями власної приватної бібліотеки та архіву. Вже після його смерті, Ярослав Січинський в липні 1980 р. подарував бібліотеці Гарвардського університету 300 монографій і серійних публікацій, каталогів, ефемерних публікацій з книгозбірні та рукописи, бібліографії, статті на українські теми, мистецькі сюжети, чорнові замітки і машинописи книг, багато матеріалів, низку світлин портретів гетьмана Івана Мазепи з архіву свого батька Володимира Січинського [27].

Ярослава Січинського у цьому питанні підтримали інші члени родини Сіцінських-Січинських. Так, чоловік його сестри Оксани, визнаний український вчений і публіцист, громадсько-політичний і культурний діяч, почесний доктор Ужгородського національного університету, колишній працівник секретаріату ООН з питань слов’янських країн, у т. ч. СРСР, заступник голови уряду Української Народної Республіки в екзині Вікентій Шандор [28, с. 228] і його син Іван Шандор, передали в бібліотеку Гарвардського університету 51 книгу і 478 серійних емігрантських періодичних та поодиноких (пряшівських і братиславських) українських видань зі своєї книгозбірні [27]. Водночас більшу частину свого поважного творчого доробку, а це численні праці українською, англійською і німецькою мовами, серед яких 4 монографії з історії Закарпаття [28, с. 229], В.Шандор передав, як почесний член Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта», у бібліотеку товариства в Ужгороді.

Сьогодні частина книгозбірні В.Січинського зберігається в бібліотеці University of Toronto Library (Торонто, Канада), серед них, на думку спеціального референта університету Василя Сидоренка, значну цінність складають 14 праць і 1 графічна робота В.Січинського, 1 рецензія на його праці, 8 видрукуваних статей про нього в українських часописах США і 2 статті з українських часописів Буенос-Айреса і Лондона [29].

Значна частина цінної бібліотеки та архіву Олени і Володимира Чехівських, за даними Ф.Бульбенка і протопресвітера УАПЦ Д.Бурка, до 1960 р. зберігались у м.Бавнд-Брук (США), однак подальша їх доля нам не відома, хоча пошуки продовжуються [30].

Таким чином, повернення Україні імен членів родини Сіцінських-Січинських неможливо без вивчення й аналізу всієї їхньої багатогранної спадщини, виявлення й ґрунтовного опрацювання чималого масиву бібліографічних та архівних документів, осмислення їх науково-богословської, педагогічної, культурно-освітньої, державотворчої, проповідницько-місійної та іншої діяльності. Незалежна Україна, про яку мріяли всі члени родини, ще не повною мірою увічнила їх пам’ять. Життєві шляхи, суспільно-державницька і культурно-просвітницька діяльність, наукова та богословська спадщина членів знаної української родини, ще чекає своїх сучасних українських дослідників.

Джерела та література

1. «М.Б.». О древних христианских библиотеках // Подольские епархиальные ведомости. – № 21. – 1867. – С. 719-722.

2. Біднов В. Бібліографічна діяльність о. Євфімія Сіцінського // Книголюб. – Кн. ІІ. – 1931. – С. 53-77.

3. «К-ч.». (Крип’якевич). П’ятдесятиліття наукової праці Евфима Сіцінського // Записки НТШ. – Л., 1931. – Т. 151. –С. 217-223.

4. Завальнюк О.М. Ю.Й.Сіцінський і Кам’янець-Подільський Державний Український Університет // Духовні витоки Поділля: творці історії краю. Мат. міжн. наук.-практ. конф. – Кам’янець-Подільський, Хмельниц., 1994. – С. 62-64; Синиця Н.М. Визначні бібліографи-краєзнавці Хмельниччини ХХ ст. // Там само. – С. 30-33; Бульба Т.С. Бібліографічна діяльність Ю.Й.Сіцінського // Там само. – С. 72-74; Трембіцький А. Євфимій Сіцінський – книгознавець, бібліотекар, бібліограф // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 6. Серія: Історія: Зб. наук. пр. / За заг. ред. проф. П.С.Григорчука. – Вінниця, 2003. – С. 26-35; Його ж. Бібліотекознавча діяльність Євфимія Сіцінського // Бібліотека як міжнаціональний центр духовного надбання: Мат. обл. міжвід. нук.-практ. конф. / Упр. культури Хмельниц. облдержадмін.; Хмельниц. обл. універс. наук. б-ка ім. М.Островського. – Хмельниц., 2005. – С. 38-48.

5. Біографічні та бібліографічні карточки. Авторські чорнові записки. 1888-1928 рр. // Державний архів Хмельницької області. – Ф. Р.-3333. – Оп. 1. – Спр. 7. – 870 арк.

6. Опря А.В. Боротьба православної церкви з атеїзмом на Поділлі в період імперіалізму // VІІІ Поділ. іст.-краєзн. конф. (секція історії дожовтневого періоду). Тези доп. – Кам’янець-Подільський, 1990. – С. 12-13.

7. Земський Ю.С. Матеріали інституту рукопису ЦНБ НАН України ім. Вернадського про діяльність Ю.Й. Січинського // Поділля і Волинь у контексті історії укр. нац. відродження. Наук. зб. – Хмельниц.: Доля, 1995. – С. 292-294; Проблеми краєзнавства в діяльності Комітету історико-статистичного опису Подільської єпархії // Мат. ІХ Поділ. іст.-краєзн. конф. – Кам’янець-Подільський, 1995. – С. 204-207.

8. Нестеренко В.А. Бібліотечна справа на Кам’янеччині в 1920-1930-ті роки // Бібліотеки в інформаційному суспільстві: Мат. наук.-прак. конф., присв. 100-річчю Хмельниц. ОУНБ ім.М.Островського. – Хмельниц., 2001. – С. 248-254.

9. Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ – на початку ХХ ст.: Становлення. Історіографія. Біобібліографія. – Хмельниц: Доля, 1995. – 256 с.

10. Андрусишин Б.І. Церква в Українській Державі 1917-1920 рр. (Доба директорії УНР): Навч. посіб. – К., 1997. – 176 с.

11. Третяк Л.В. Українське село у міжріччі революції 1917 року // Духовні витоки Поділля: творці історії краю. Матеріали між нар. наук.-практ. конф. – Кам’янець-Подільський, Хмельниц., 1994. – С. 375-377.

12. Лозовий В.С. Діяльність бібліотек Подільської «Просвіти» // Бібліотеки в інформаційному суспільстві: Мат. наук.-прак. конф., присв. 100-річчю Хмельниц. ОУНБ ім.М.Островського. – Хмельницький, 2001. – С. 261-266.

13. Лозовий В. Діяльність Подільської «Просвіти» в 1906-1914 рр. // Просвітницький рух на Поділлі (1906-1923 рр.) До 90-річчя Подільської «Просвіти». – Кам’янець-Подільський, 1996. – С. 6-27.

14. Слободянюк П. Українська церква: історія руїни і відродження. Наук. вид. присв. 2000-річчю Різдва Христового. – Хмельницький, 2000. – 266 с.

15. Нестеренко В.А. Кам’янець-Подільський комітет охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи // Поділля і Південно-Східна Волинь в роки Визвольної війни середини ХVІІ ст.: Матеріали Всеукр. іст.-краєзн. конф. – Ст. Синява: Поділля, 1998. – С. 228-231.

16. Геринович В. До історії Кам’янець-Подільського Інституту Народної Освіти // Записки Кам’янець-Подільського Інституту Народної Освіти. – Кам’янець на Поділлі, 1927. – Т. 2. – С. 1-27.

17. Ляхоцький В.П. Тільки книжка принесе волю українському народові...: Книга, бібліотека, архів у житті та діяльності Івана Огієнка (митрополита Іларіона). – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2000. – 664 с.: іл.

18. Лист М.Левченко до Є.Сіцінського від 10 листопада 1928 р. Оригінал. – 1 арк. – Родинний архів А.Трембіцького.

19. Баженов Л.В. М.С.Грушевський і Поділля // Матеріали ІХ Поділ. іст.-краєзн. конф., присв. 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. – Кам’янець-Подільський, 1995. – С. 219-221.

20. Романів Ю. Тернистий шлях вченого за совєтів // Укр. голос. – 1942. – № 90. – 8 листоп.

21. Парандюк Є. Спомин крізь призму років // Календар «Просвіти» на 2004 рік. Іст.-краєзн. видання / Уклад. П.Федака. – Ужгород, 2003. – С. 143-145.

22. Трембіцький А. Празький період діяльності Володимира Січинського – засновника та активного діяча Музею Визвольної Боротьби України (1925-1943) // Muzeum osvobozeneckйho boje Ukrajiny: k 80. vэroин zaloћenн : sbornнk pшнspмvkщ z konference : (Praha, 12.14. шijna 2005) / sestavila Dagmar Petiљkova. – 1. vyd. – Praha: Narodni knihovna ИR - Slovanskб knihovna, 2006. – С. 221-236.

23. Мушинка М. Володимир Січинський і русини-українці Східної Словаччини. – Пряшів: Союз русинів-українців Словацької Республіки, 1995. – 122 с.

24. Лист директора музею українсько-руської культури в Свиднику (Словаччина) Мирослава Сополиги до Анатолія Трембіцького від 28 липня 2003 р. – Оригінал. – 1 арк. Родинний архів А.Трембіцького.

25. Лист директора музею українсько-руської культури в Свиднику (Словаччина) Мирослава Сополиги до Анатолія Трембіцького від 11 лютого 2004 р. – Оригінал. – 1 арк. Родинний архів А.Трембіцького.

26. Андрусів П. Огляд українського мистецького життя в ЗСА // Нотатки з мистецтва (Філадельфія). – 1984. – № 24 (жовт.). – С. 15-21.

27. Книгозбірня й архів В.Січинського в Гарварді // Америка. – Філадельфія. ПА. – 1980. – 26 серп. – вівторок.

28. Пам’яті Вікентія Шандора // Календар «Просвіти» на 2004 рік. Іст.-краєзн. видання. Укладач П.Федака. – Ужгород, 2004. – С. 228-229.

29. Лист спеціального референта University of Toronto Library Василя Сидоренко до Анатолія Трембіцького від 15 січня 2007 року. – Оригінал. – 1 арк. +  5 арк. додатків. – Родинний архів А.Трембіцького.

30. Бульбенко Ф. Володимир Чехівський. // Нові дні (США). – 1971. – Ч. 254. – Березень; Його ж. Олена Володимирівна Чехівська // Свобода. – 1970. – 6-9 травня; Бурко Д. Професор Володимир Чехівський // Українська Автокефальна Православна Церква – вічне джерело життя. – Саут-Бавнд-Брук, Н. Дж. (США), 1988. – С. 333-344.  

Сільська бібліотечна мережа республіки в 50-ті – першій половині 60-х рр. ХХ століття

Романюк І.М.,

кандидат історичних наук,

завідувач кафедри історії України

ВДПУ ім.М.М.Коцюбинського

Важливу роль у задоволенні культурних запитів населення могли і повинні були відігравати бібліотеки. У повоєнні роки з важкими труднощами було відновлено бібліотечну мережу республіки. На початку 1950-х рр. мережа масових бібліотек, в тому числі й сільських, кількісно перевищувала довоєнний рівень. Якщо в 1940 р. в сільській місцевості було 17327 бібліотек, то в 1950 р. їх кількість зросла до 29426¹ . Проте книжковий фонд сільських бібліотек залишався обмеженим і нараховував лише 18982 тис. прим.² .

Бібліотечне будівництво, яке здійснювалося в 50-ті рр. потребувало не лише кількісного збільшення мережі сільських бібліотек. Існувала нагальна потреба в удосконаленні організаційної структури, її раціональному розміщенні. У досліджуваний період остаточно склалася система бібліотек, найважливіше місце в якій посідали державні масові книгозбірні, що надавали послуги широкому колу населення й перебували у підпорядкуванні Міністерства культури. Поряд із обласними і районними бібліотеками в містах відкривалися міські книгозбірні, на селі були організовані самостійні сільські бібліотеки та бібліотеки при сільських клубах, так звані клубні³ . Сільське населення також обслуговували бібліотеки колгоспів, промислових артілей, профспілок. Трудівники села користувалися послугами районних, шкільних бібліотек. Крім стаціонарних, на селі функціонували численні пересувні бібліотеки, пункти видачі, практикувалось книгоношення тощо⁴ .

50-ті роки відзначені також подальшим удосконаленням сільської бібліотечної мережі. На початку 50-х рр. в УРСР діяли спеціальні Комітети в справах культурно-освітніх установ при Раді Міністрів УРСПР. Вони були створені для керівництва культурно- освітньою сферою республіки. Їх органами на місцях були обласні управління в справах культосвітніх установ і районні відділи культосвітньої роботи. Комітети провели значну роботу по відбудові мережі державних бібліотек, зміцненню їх кваліфікованими кадрами. Проте потрібен був орган, який би координував культосвітню роботу на території всієї республіки. Тому, в 1953 р. були створені союзні, республіканські Міністерства культури. В областях було організовано обласні управління культури, а в районах – районні відділи культури⁵ .

У досліджуваний період усі бібліотеки в Україні ділилися на три сітки: державні, відомчі та бібліотеки колгоспно-кооперативних і громадських організацій.

Поєднання цих трьох названих мереж створювало бібліотечну систему, яка діяла в українському селі в 1950-ті – першій половині 60-х рр.

Поряд з колгоспними, державними та бібліотеками інших установ і організацій, в українському селі на початку 60-х років діяло ще близько 6 тис. приклубних бібліотек. І це не дивлячись на те, що лише 3,8 тис. бібліотечних працівників у них були платними, решта ж працювала на громадських засадах.

Значна кількість бібліотек, яка повинна була обслуговувати працівників села, розміщувалась в аварійних і непридатних для роботи приміщеннях. Так, Тростянецький райвиконком Вінницької області переселив районну дитячу бібліотеку в підвал будинку культури. Клуб селища Ладижин того ж району розміщувався в орендованому бараці, який не опалювався, і до того ж перебував в аварійному стані. Половина бібліотеки цього села навіть не мала даху і від дощів почала руйнуватися. Керівники Миронівської сільської Ради по два-три рази на рік перевозили бібліотеку з одного в інше приміщення, але умови роботи її від таких частих перевезень тільки погіршувалися⁶ .

З кращих у гірші приміщення були переселені бібліотеки в селах Михайлин Козятинського, Калініно Тульчинського районів, в Тростянці та інших⁷ .

Нерідко бібліотеки розміщувались у приміщеннях, пристосованих із колишніх церков, приватних будинків, кутків колгоспних контор, сільських Рад. У с.Махаринці Козятинського району Вінницької області бібліотека знаходилась в залізничному вагоні⁸ . У селах Слободище, Леухи, Яструбинці, Кришталівка, Кальник, Копіївка і Рахни Дашівського району Вінницької області бібліотеки розміщувались у кімнатах до 12 м² , а в селі Рахни бібліотечна кімната була настільки малою, що видача книг здійснювалась через вікно. У селах Бондурівка і Стратіївка Ободівського району Вінницької області книги в масових бібліотеках лежали на підлозі через відсутність стелажів та шаф. У жодній масовій бібліотеці Ободівського району не було читального залу⁹ .

Немало й інших бібліотек Вінниччини перебували в жахливому становищі. На 1 тис. населення області припадало близько 3,5 тис. книг, у той час, як по республіці – 4,6 тис. Вінниччина займала 22 місце серед областей республіки по насиченості книгами. Бібліотеки області одержували книг значно менше інших областей¹⁰ . Нерідко були випадки, коли культосвітніх працівників примушували виконувати зовсім іншу роботу. Так, голова Жахнівської сільської Ради Тиврівського району Вінницької області О.Майкоса попередив бібліотекаря села Іванівки П.Василик, що коли вона не буде обробляти 80 сотих цукрових буряків, то буде звільнена зі своєї посади. В с. Вила-Ярузькі Могилів-Подільського району Вінниччини культосвітніх працівників примушували навіть паспортизувати собак¹¹ . Не можна сказати, що сільські бібліотеки в інших областях республіки перебували в кращому становищі. Наприклад, бібліотека с.Тарасівка Нижньодуванського району Луганської області працювала в двох просторих приміщеннях, але пізніше ці приміщення були віддані під квартиру, а бібліотеку перенесли в аварійну, подібну до сараю кімнату. У Полтавській області Решетилівського району Шкурупіївська сільська бібліотека була також переведена у непридатне приміщення, а на її місці колгосп розмістив цех для вирощування шовкопрядів. Такі випадки мали місце у Дніпропетровській, Вінницькій, Івано-Франківській, Тернопільській та інших областях¹² . Не дивлячись ні на що, селяни цікавились книгою, бібліотекою.

Цей інтерес закладався на селі ще під час навчання в загальноосвітній школі, а також закріплювався у період навчання у всіх ланках професійної освіти. Значною мірою така зацікавленість підтримувалась завдяки роботі сільських культосвітніх установ. Сприяла цьому також постійно зростаюча у післявоєнні роки кількість виданих книг, журналів, газет. У досліджуваний період для сільського жителя бібліотека була єдиним закладом, де йому могли надати художню або спеціальну літературу. Правда, міська бібліотека швидше і в більшій кількості отримувала літературу, що користувалась підвищеним попитом. Загалом же потяг населення до книг був великим як у місті, так і на селі. Хоча попит на літературу різних галузей був, природно, не однаковим: найбільшою популярністю користувалась на селі дитяча література й художні твори. Сільські жителі брали й суспільно-політичну літературу, але попит на неї був незначним.

Велике значення мала загальна доступність книг, однакові умови користування бібліотеками, створені для представників всіх вікових категорій, незалежно від рівня освіти. Якщо в клуб на лекції і в кіно, тим більше, на танці і на заняття в гуртках в основному ходила молодь, то книги були доступними всім бажаючим, у тому числі і людям старшого покоління.

Джерела та література

1 Народне господарство УРСР в 1963 році…С. 576; Див. також Народне господарство УРСР в 1959 році…С. 658, Колгоспи Української РСР в цифрах. – К., 1959. – С. 172, Сільське господарство УРСР. Стат. зб. – К., 1970. – С. 65.

2 Народне господарство УРСР в 1963 році… С. 576.

3 Терещенко Т.В. Розвиток бібліотечної мережі в українському селі в період відбудови народного господарства (1943-1950 рр.)

//Український селянин: Зб. наук. праць / За ред. С.В.Кульчицького, А.Г.Морозова. – Черкаси: РВВ УДУ. – Вип. 6. – С. 48.

4 Сокальський О.С. Організація бібліотечної справи. – Х.: Ред.- видав. від. Книжкової палати УРСР, 1970. – С.107.

5 Там само. – С.82.

6 ДАВО – Ф. 4971. – Оп. 8. – Спр. 21. – Арк. 16.

7 Там само. – Спр. 20. – Арк. 16.

8 Там само. – Арк. 13.

9 ЦДАВО України. – Ф. 5116. – Оп. 8. – Спр. 123. – Арк. 18.

10 ЦДАВО України. – Ф.5116. – Оп. 9. – Спр.465. – Арк. 149.

11 ДАВО. – Ф. 4971. – Оп. 8. – Спр. 21. – Арк. 15.

12 ДАВО. – Ф. 4971. – Оп. 8. – Спр. 20. – Арк. 15.

 Бібліотечне обслуговування в Тульчинській ЦБ: нова реальність

Вігуржинська В.С.,

директор Тульчинської ЦБС

Бібліотека, книги були завжди в пошані на теренах нашої держави. Вони були і залишаються дзеркалом і пам’яттю народу, духовними скарбницями людства. В сучасній бібліотеці, як у краплині води, відображається весь навколишній світ. Це місце, куди сходяться інформаційні потоки. Сховище людської мудрості і знань, яке чутливо реагує на найменші зміни в суспільстві.

Враховуючи роль публічної бібліотеки у формуванні інформа-ційного суспільства, Тульчинська ЦБ працює як центр інформаційного забезпечення потреб користувачів. Розширюється тематика інформації відповідно до потреб сьогодення. Працівники бібліотеки намагаються задовольнити запити користувачів за допомогою довідково-бібліогра-фічного апарату та використання можливостей системи Інтернет.

Ми будуємо свою роботу з використання нових інформаційних технологій, щоб забезпечити рівноправний доступ всіх верств населення до інформації.

Створено комфортні умови для читачів. Передбачено зони відкритого доступу до фонду.

З січня 2007 року в бібліотеці працює Інтернет-центр, який було відкрито завдяки отриманому гранту від Відділу преси, освіти та культури Посольства США (LEAP-V). Користувачі бібліотеки одержують тут безкоштовний вільний доступ до всесвітньої інформаційної мережі.

Діяльність Інтернет-центру значно вплинула на професійний рівень бібліотекарів Тульчинської ЦБ, які нині майже всі мають навички роботи в Інтернеті та вміло використовують їх у повсякденній роботі при виконанні тематичних і фактографічних довідок. У бібліотеці з’явився новий вид бібліографічних посібників – бібліографічні списки, які значно полегшують пошук у мережі Інтернет та доповнюють масив отриманої в бібліотеці інформації з певної теми.

На базі відділу обслуговування діє публічний центр регіональної інформації. Його основним завданням є надання доступу до інформаційних ресурсів всім верствам населення, забезпечення користувачів бібліотеки відомостями щодо діяльності місцевих владних структур, а також законодавчо-нормативними, соціально-культурними, економічними та іншими інформаціями.

Працівники центру щомісячно надсилають необхідну інформацію для управлінського апарату райдержадміністрації, районної ради, міської ради, районного відділу освіти, шкіл міста.

Копії розпоряджень, постанов, рішень місцевих органів самоврядування, статистична інформація про стан економіки, освіти збираються в папках-досьє, а найновіші розміщуються на інформаційному стенді: “Бібліотека. Влада. Інформація”.

Бібліотечні працівники постійно аналізують роботу центру, проводять соціологічні дослідження. Нині публічний центр регіональної інформації працює у напрямку зміцнення і подальшого розвитку співробітництва, а саме:

• між бібліотекою і всіма структурами державної влади та органами самоврядування;
• з місцевими депутатами всіх рівнів;
• вивчення регіональних програм та забезпечення їх виконання;
• інформаційної підтримки некомерційних та громадських організацій;
•  залучення до інформаційної взаємодії сучасних засобів – Інтернет, електронної пошти.

Велика увага в діяльності нашої бібліотеки приділяється вихованню у населення правової культури. Між центральною бібліотекою та районним управлінням юстиції заключено договір про співпрацю. Діє консультативний центр “Право”, в якому жителям надаються безкоштовні консультації юристами району. Цікаво проходять зустрічі за круглим столом: “Правові гарантії щодо працевлаштування молоді”, “Правопорушення і злочинність серед неповнолітніх”.

Здавна славиться тульчинська земля своїми традиціями, звичаями, талановитими людьми. Вивчення історії, популяризація традицій, культурних цінностей, надбаних народом протягом століть, у наш час є одним із найголовніших завдань, що стоять перед бібліотекарями району.

При Тульчинській центральній бібліотеці діє сектор краєзнавства, в якому збираються матеріали, пов’язані з історією Тульчинщини, чи опубліковані на території нашого краю. Поповненню фонду сприяють тісні контакти з краєзнавцями району, які допомагають у пошуковій роботі. Видано короткий путівник “Тульчинський край – красо поміж сторіч”. Традиційною є книжкова виставка “Тульчин, ти весь в історії іскристий”, біля якої проводяться бесіди та екскурсії. А предмети декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва представлені на виставці “Традиційні ремесла Поділля”.

У бібліотечній роботі багато що визначається особистістю бібліотекаря – який він, такий і престиж бібліотеки. Відомо, що не кожен з тих, хто пише вірші, поет. Так само не кожний, хто вміє видавати книгу й заповнити формуляр, є справжнім бібліотекарем. Від творчого підходу до своєї праці, вміння спілкуватися з людьми, бажання допомогти кожному, хто прийшов до бібліотеки, залежить і кінцевий результат.

Тому працівники центральної бібліотеки тісно співпрацюють з Тульчинським училищем культури, де готують кадри для бібліотек нашої області.

Бібліотекарі району мають змогу отримати консультації досвідчених викладачів циклової комісії бібліотечних дисциплін, які беруть участь в семінарах, практикумах, що проводяться в ЦБ.

Майбутні фахівці проходять навчальну та виробничу практику в відділах центральної бібліотеки, де отримують професійні консультації бібліотекарів-практиків. Центральна бібліотека протягом багатьох років є базою практики для майбутніх фахівців.

В читальному залі відділу обслуговування створено куточок “На допомогу майбутнім бібліотечним працівникам”. Тут у папках збираються всі необхідні матеріали, які допомагають їм ознайомитись з професією бібліотекаря. Саме в стінах бібліотеки студенти знайомляться з своїми першими читачами, організовують книжкові виставки та беруть участь в масових заходах. Адже вміло підібрана книга, вчасно надана порада спонукає людей на гарні справи, вчинки, пробуджує любов до прекрасного, а дитині дає можливість повірити в свої сили і визначитись у подальшому житті.

Велика увага приділяється випуску друкованої інформації та рекламної продукції, яка відіграє важливу роль в рекламно – іміджевій діяльності бібліотеки.

А оцінюють нашу діяльність наші користувачі. Місцевий поет Станіслав Сауляк пише:

“Бібліотека – досягнень скарбниця,

Арсенал мудрих знань віковічних,

На духовних ланах трудівниця,

Що несе всім розумне і вічне.”

Інформаційна діяльність бібліотеки Вінницького національного медичного університету ім.М.І.Пирогова для забезпечення потреб медичної науки і освіти

Кравчук Н.М.,

заступник директора

бібліотеки ВНМУ ім.М.М.Пирогова

Система інформаційного забезпечення питань освіти і науки повинна враховувати досягнення світового рівня і високі темпи розвитку медичної науки і практики. Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації на 2002-2011 роки», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України 10.01.2001 р. № 14, передбачає у розділі І, п.11 створення єдиної системи інформаційного забезпечення охорони здоров’я з широким використанням комп’ютерної техніки, засобів інформування, розвитком інформаційних мереж, використаням системи наукової інформації.

Більшість стратегічних завдань сучасного університету тісно пов’язані з діяльністю бібліотеки як важливої ланки академічного та наукового процесів. Саме від ресурсів бібліотеки багато в чому залежить якість, зміст та забезпечення навчального процесу та НДР.

Тому, основними напрямками роботи бібліотеки ВНМУ є:

• забезпечення систематичного та оперативного інформаційного обслуговування;
• вивчення інформаційних потреб;
•  розвиток інформаційної культури.

Бібліотека забезпечує вирішення проблеми акумуляції, обробки, постійного поширення наукових інформаційних ресурсів, виконує функції збору загальнодоступної електронної інформації, її впорядкування, формування колекцій електронних документів, їх запису на комп’ютерні носії постійного зберігання.

На даний момент бібліотека медуніверситету знаходиться в ситуації, коли співіснують традиційна і автоматизована технології.

Є два напрями в роботі з електронними ресурсами:

• створення власних ресурсів;
• використання придбаних.

Бібліотека придбала інтегровану бібліотечно-інформаційну систему «ІРБІС», яка підтримує всі міжнародні формати обміну бібліографічних записів. Це докорінно змінює усталені форми бібліотечно-інформаційного обслуговування, надає нові можливості якісного та швидкого пошуку необхідної інформації.

До власних електронних ресурсів належить електронний каталог (ЕК). В інформаційному просторі ЕК – це єдиний засіб доступу до фондів, пошуку необхідних даних та формування додаткової тематичної інформації.

Він складається з наступних БД бібліотеки:

• вітчизняних та російськомовних книг – включає відомості про книги (монографії, щорічники, збірники статей, тези та матеріали конференцій, підручники з медицини, охорони здоров’я, суміжних галузей, історії, суспільних наук, культури та ін.) – дані про видання з 1990 р. по сьогоднішній день;
• періодики – реєстраційно-аналітична – вітчизняних та російськомовних періодичних видань, відображає надходження з 2001 року по теперішній час та містить аналітичний розпис всіх статей з медичних журналів, які отримує бібліотека;
• іноземних видань – містить дані про книги (підручники, посібники, монографії, керівництва), які є в бібліотеці англійською мовою;
• авторефератів дисертацій, що надходять з академічних організацій України;
• «Вища освіта в Україні»;
• авторефератів та дисертацій, захищених у ВНМУ.

Інформація про поточні надходження оперативно відобража-ється у періодичному інформаційному бюлетні “Бібліокур’єр”. На допомогу засвоєнню знань виставляються тематичні списки літератури.

Виставлення ЕК в мережу Інтернет дозволить не лише працівникам кафедр знайомитися з новими надходженнями, а й кожному бажаючому мати таку інформацію. Для кожної кафедри підготовлено диск з ЕК.

Для успішної наукової праці необхідними є дві умови:

• отримання інформації з метою обізнаності з сучасним станом науки конкретної галузі та напрямків її розвитку;
• передача інформації з метою введення отриманих результатів у загальносвітовий науковий обіг і для практичного застосування.

Зараз не можна орієнтуватися на обслуговування виключно власними фондами, тому що це обмежує доступ до інформації. Лише за умов постійного аналізу зарубіжних публікацій з тих проблем медицини, що відповідають фаху і зацікавленості вітчизняних учених-медиків, можливе створення реального інноваційного продукту.

Сьогодні найефективніше використання світового інформаційного простору може здійснюватись за рахунок використання мережі Інтернет, де достатньо широко представлені саме медичні ресурси: БД, мультимедійні навчальні сервери, демонстрації клінічних випадків, каталоги медичних бібліотек, електронні версії журналів, описи науково-дослідних проектів і т.д.

Грамотне інформаційне забезпечення науково-дослідницьких робіт традиційно вважається надійним фактором, який обумовлює їх результативність.

Наступне завдання бібліотеки – інформаційно-бібліографічне забезпечення навчальних програм, залучення студентів до використання електронних інформаційних продуктів як форма поліпшення якості їх навчання та дослідницької роботи.

Завдання бібліотеки – показати де, як цю інформацію можна знайти і яким чином найбільш ефективно її використати. Ми здійснюємо сканування найбільш важливих статей, розділів книг з метою переносу їх змісту на дискети та паперові носії.

Продовжується подальше комплектування на СD електронних версій навчальних програм, словників, що сприяє формуванню середовища ЕБ.

В наших умовах важливим є оцифровування ряду видань, які є в одиничних примірниках для забезпечення навчального процесу. При трудозатратах – це самий найдешевший варіант – є електронна копія і при наявності достатньої кількості ПК всі бажаючі можуть працювати з текстом.

Існує потреба в оцифровуванні в першу чергу літератури для заочного факультету, що дасть змогу забезпечити дистанційний доступ до фонду бібліотеки заочникам, які проживають за межами міста, з іншого боку – забезпечити збереження бібліотечних фондів.

В першу чергу для заочників розробляється і розділ «Дистанційна освіта», де буде розміщена різна інформація: предмети, які включені в сесію; питання до заліків, списки літератури, повнотекстові матеріали методичних рекомендацій, розділи навчальних посібників, особливо на ті предмети, які мало забезпечені літературою.

В той же час бібліотека має цінні видання, які є національним багатством і які необхідно зберігати як для сьогоднішніх користувачів, так і для нащадків.

Тому для університетської бібліотеки одним із найважливіших завдань є підвищення інформаційної культури студента, що сприяє кваліфікованому доступу до знань, відкриття перед ним нових можливостей освоєння професії, прилучення до цінностей світової культури.

Перераховані напрямки інформаційної діяльності бібліотеки сприяють задоволенню потреб користувачів, забезпеченню навчального та наукового процесів університету, удосконаленню пошуку та оперативному доступу до інформаційних ресурсів.

Діяльність бібліотеки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: традиції, інновації, стратегія розвитку

Білоус В.С.,

директор бібліотеки

ВДПУ ім.М.М.Коцюбинського

Понад п’ять років європейське освітнє співтовариство живе під знаком так званого Болонського процесу, суть якого полягає в формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, яка грунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування, а саме: введення двоциклового навчання, запровадження кредитної системи і контролю за якістю освіти, розширення мобільності і забезпечення працевлаштування випускників та запозичення досвіду європейської системи освіти.

Модернізація вищої освіти на шляху до європейської світової інтеграції, відкритого інформаційного суспільства зумовлює необхідність інтенсивних змін у роботі бібліотеки вищого навчального закладу, пошуку нових форм та методів роботи забезпечення навчально-виховної та науково-дослідної роботи університету.

Серед першочергових завдань сучасної бібліотеки вищого навчального закладу:

· створення електронної бібліотеки (ЕБ), заснованої на власних ресурсах і на доступі до якісної світової наукової інформації (ресурсів віддалених);

· трансформація книгозбірні з пасивних автономних сховищ документованих знань на паперових носіях в активних їх розповсюджувачів засобами електронних комунікацій та навігаторів у безмежному світі інформації;

· створення власних електронних ресурсів (ЕР) – електронних каталогів, електронних фондів, повнотекстових ресурсів власної генерації, а також БД.

В рамках цієї стратегії університетська бібліотека, зберігаючи традиції, прагне трансформуватися в інтегрований університетський інформаційний науково-освітній, дослідницький, культурологічний, видавничий центр із завданням широкого спектру інформаційних послуг та функціями досвідченого навігатора з інформаційних потоків. Зусилля бібліотеки педуніверситету спрямовані на забезпечення таких важливих напрямів роботи з інформаційного забезпечення навчального процесу, наукової та виховної роботи університету, як:

• комплектування фондів;
• обслуговування користувачів;
• збереження документів;
• запровадження інформаційних технологій;
• обмін досвідом;
•  науково-дослідницька і науково-методична робота.

Якісний рівень діяльності оцінюється наступними критеріями:

• відповідність тематики комплектування бібліотечних фондів [БФ] профілю університету (що досягається зв’язками з викладачами кафедр, деканами факультетів, директорами інститутів);
• всестороннє розкриття змісту документів шляхом каталогізації;
• простота доступу до інформації про БФ.

Бібліотека ВДПУ імені Михайла Коцюбинського заснована у 1913 р. як структурний підрозділ учительського інституту. У 1914 р. її книжковий фонд складав 2032 прим. У зв“язку з реорганізацією навчального закладу назва бібліотеки змінювалася: 1920 р. – бібліотека інституту народної освіти, 1930 р. – бібліотека інституту соціального виховання, 1933 р. – бібліотека педагогічного інституту. Сучасна назва – з 1998 р. Пройшовши славний історичний шлях, зберігаючи традиції, бібліотека університету виконує свою основну місію – сприяння ВНЗ у виконанні навчально-виховного процесу та науково-дослідницької роботи, у підготовці висококваліфікованих спеціалістів та гуманізації освіти, забезпечення доступності документів, інформації на основі якісного і оперативного бібліотечно-бібліографічного та інформаційного обслуговування користувачів бібліотеки педуніверситету відповідно до їх інформаційних запитів, впроваджуючи сучасні інформаційні технології в роботу бібліотеки.

Нині у структурі бібліотеки шість відділів. До послуг користувачів два абонементи та п’ять читальних залів (на 500 посадочних місць).

Надбанням бібліотеки є фонд, який становить понад 500 тис. облікових одиниць, зокрема 217 тис. наукових видань, 230 тис. підручників, понад 19 тис. довідкових видань тощо. Бібліотека найкраще в регіоні комплектується літературою з педагогіки, психології. У фондах книгозбірні 1300 прим. рідкісних видань. Всього за рік передплачується близько 300 періодичних видань.

Упродовж року бібліотека обслуговує близько 40 тис. користувачів (13061 за єдиною реєстраційною картотекою), загальна кількість відвідувань за рік – 611 тис., книговидача сягає за 1 млн. прим.

Окрім основних джерел комплектування фонду (закупівля книг і передплата періодичних видань), бібліотека поповнює свій інформаційний ресурс за рахунок подарунків приватних осіб, видавництв, міжнародних фондів, благодійних організацій, політичних партій, обмінних фондів бібліотек. Серед наших благодійників – громадська організація законодавчих ініціатив, Фундація ім. Олега Ольжича, ТОВ “Просвіта”, Інститут енциклопедичних досліджень, видавництва (“Книга-Вега”, “Юрінком-Інтер”, “Основні цінності”, “Смолоскип”, “Знання”), Секретаріат Верховної Ради України, Міжнародний благодійний фонд “Україна – 3000”.

В бібліотеці проводиться велика бібліографічно-інформаційна робота на допомогу навчально-виховній та науково-дослідній роботі. Пріоритетними напрямками є:

• організація довідково-бібліографічного аппарату;
• поновлення електронної бази даних аналітичних описів статей;
• довідково-бібліографічне обслуговування;
•  пропаганда бібліотечно-бібліографічних знань;
• видавнича робота.

За останні роки бібліотекою підготовлено та видано бібліографічні покажчики: „Праці викладачів ВДПУ”, “Теорія і практика громадянського виховання майбутніх вчителів”, “Болонський процес”, складено 4 рекомендаційних списки літератури на теми: “Вплив комп’ютерних ігор на психофункціональний стан дітей та підлітків”, “Виразне читання”, “Розширення прав місцевого самоврядування”, “Інформаційні технології в освіті” та ін.

Бібліотека проводить бібліотечно-бібліографічні заняття для студентів І-х курсів, які спрямовані на формування бібліотечно-інформаційної грамотності користувачів, бере на себе місію формування інформаційної культури майбутнього вчителя. Заняття складаються з 2-х лекційних та 3-х практичних навчань.

Працівники бібліотеки беруть участь в науково-практичних конференціях, семінарах.

Використовуючи традиційні і прогресивні бібліотечні форми роботи, бібліотека педуніверситету проводить культурно-просвітницькі заходи. Виховна робота організовується згідно з “Концепцією виховання дітей та молоді в національній системі освіти”, планом виховної роботи університету. Серед масових заходів – бібліографічні огляди (тематичні, інформаційні), бесіди, літературні вечори, конференції, презентації книг; тематичні та інформаційні виставки і перегляди літератури.

Зберігаючи традиції, бібліотека впроваджує нові бібліотечно-інформаційні технології. З 2004 р. в бібліотеці впроваджується автоматизована бібліотечно-інформаційна система ІРБІС, яка створена на базі сучасних технологій і стандартів обробки інформації. Програма забезпечує автоматизацію всіх процесів роботи університетської бібліотеки. Головну організаційну функцію автоматизації бібліотечних процесів виконує створений у 2005 р. відділ комп’ютеризації та експлуатаційного обслуговування бібліотечних процесів. Перший крок на шляху автоматизації – створення ЕК. Створено БД “Книга”, “Аналітичні описи”, “Праці викладачів ВДПУ”, “Цитат” та ін. Бібліотека приймає участь в корпоративному об’єднанні бібліотек (ЦУКК та РКК). Не стільки з метою економії фінансових та технічних засобів, скільки через необхідність обміну інформацією та створення єдиного інформаційного простору, бібліотека координує та кооперує свою діяльність з науковими бібліотеками України, є партнером кооперативної бібліотечної системи по здійсненню кооперативної обробки інформації.

На сьогоднішній день створено локальну комп’ютерну бібліотечну мережу, засвоєно автоматизовані робочі місця (АРМ) для працівників бібліотеки.

Наразі доступ до електронного каталогу здійснюється через web-сайти бібліотеки, які виставлено в науково-інформаційному центрі університету. На сьогодні електронний каталог містить понад 5 тис. бібліографічних записів документів друку, статей із періодичних видань. В електронному вигляді представлена база даних “Наукові праці викладачів”. Працюємо над створенням електронної бібліотеки, що надасть доступ до повнотекстових баз даних навчально-методичних матеріалів, створених викладачами педуніверситету.

Нові сервісні можливості оперативного доступу до наукових та освітніх інформаційних ресурсів нададуть змогу бібліотеці піднятися на якісно новий рівень обслуговування. На жаль, через відсутність достатньої техніки, створена система бібліотечно-інформаційного сервісу не може належно використовуватися.

Значне покращання виконання бібліотекою завдання модернізації роботи бібліотеки можливе при наявності таких умов:

• своєчасне фінансування;
•  технічне оснащення: комп’ютери, сканери, принтери, ксерокси та ін.;
•  сучасні інформаційні технології, вдосконалення програмного забезпечення;
• професіоналізм працівників бібліотеки;
• підготовленість користувачів до роботи з пошуковим апаратом бібліотеки;
• комфортність умов роботи як для працівників бібліотеки, так і для користувачів;
• сучасні меблі, вентиляція, освітлення.

Бібліотекарі виявилися здатними до професійного росту,  опанували процеси, пов’язані з організацією і пошуком інформації засобами сучасної технології, оперативним наданням її користувачам. Вони самі навчають користувачів інформаційної культури та комп’ютерної грамотності.

Я впевнена, якщо умовно поділити бібліотечних працівників на дві групи – консерваторів і новаторів, то переважна більшість буде належати до останньої. І, незважаючи на всім відоме японське прислів’я “Не дай Бог жити в епоху змін!”, саме змін чекають усі.

Джерела та література

1. Ванеев А.Н. О консерватизме и традициях в библиотечном деле // Библиотековедение. – 1997. – № 5-6. – С. 28-34.

2. Горовий В. Бібліотеки: погляд у завтра // Бібл. вісн. – 2006. – № 5. – С.3-7.

3. Петрова Л.Г. Бібліотека в умовах суспільно-економічних змін: Моногр. – К., 2003. – 302 с.

4. Сатановська Л. Формування творчої особистості педагога у процесі професійної підготовки у вищому навчальному закладі // Вісн. Книжкової палати. – 2006. – № 1. – С. 23-25.

Бібліотека вищого навчального закладу: роль та значення в суспільстві

(з досвіду роботи бібліотеки ВДАУ)

Н.С.Головко,

директор бібліотеки Вінницького

державного аграрного університету

На сучасному етапі розвиток науки і освіти пов’язаний, передусім,  із діяльністю вищих навчальних закладів. Незаперечним є і те, що вирішення більшості стратегічних завдань сучасного університету тісно пов’язане з його бібліотекою. Адже університетська бібліотека є інформаційною основою науково-освітнього процесу, творчою лабораторією, від ресурсів та можливостей якої залежить якість знань та ефективність навчання і наукових досліджень.

 “Бібліотека – серце університету”, тому що вона знаходиться в центрі навчального процесу, адже студенти щоденно потребують інформацію для постійного підвищення свого фахового рівня. Бібліотека – це не лише місце книгопостачання і книговикористання, але й мозковий центр університету, пов’язаний з усіма світовими інформаційними ресурсами, забезпечує швидкий та зручний доступ до всіх сховищ інформації, знаходиться в центрі дослідницького процесу.

Без потужної бібліотеки неможливий ні якісний навчальний процес, ні успішна наукова діяльність.

Бібліотека ВДАУ – одна з молодих бібліотек аграрного напрямку, яка орієнтується у своїй діяльності на обслуговування широкого кола студентів та викладачів. Реформування вищої освіти, впровадження нових освітніх технологій посилює роль університетських бібліотек в інформаційному забезпеченні навчально-виховного процесу, що, у свою чергу, сприяє розвитку, самореалізації особистості студента – майбутнього фахівця.

Постійне розширення та зміна інформаційних запитів користувачів вимагають удосконалення структури бібліотеки. Вона оновлюється. Створено нові відділи: служба інформатизації, читальний зал періодичних видань, абонемент художньої літератури, читальний зал гуманітарних дисциплін, що дозволило забезпечити комфортні умови для користувачів і співробітників.

Для надання будь-якої інформації необхідно мати добре укомплектовані фонди, кількість примірників документів у нашій бібліотеці становить 182 564, з них 6 652 – наукової літератури, 135 637 – навчальної, а також 130 найменувань періодичних видань. Щорічне поповнення фонду складає близько 10 тис. примірників.

Проте деякі навчальні дисципліни практично не забезпечені підручниками, причиною чого є недостатнє фінансування, а також відсутність книг на ринку.

Над якими ж завданнями працюємо, щоб такі цінні надбання, як бібліотечні фонди, виправдали свою роль – одного з провідних інформаційних ресурсів у забезпеченні наукового та навчально-виховного процесів університету?

У першу чергу, – це багатопрофільне комплектування бібліотечних фондів, адаптоване до навчальних програм і тематики наукових досліджень в університеті.

Слід зазначити, що книжковий ринок сьогодні має досить широкий асортимент наукових та навчальних видань. Наше завдання – вибрати найкращу і разом з тим недорогу літературу, яка відповідає нашим навчальним програмам. З цією метою ми залучаємо фахівців університету.

Наступне завдання – автоматизація бібліотечних процесів, яка передбачає створення для користувачів ефективного і комфортного сервісу з пошуку інформації.

Для вирішення цього завдання з 2001 р. в бібліотеці формується електронний каталог, який нараховує 37 620 записів і містить, окрім книг, журнальних статей, також окремі бази даних авторефератів, дисертацій та наукових праць викладачів ВДАУ. ЕК є основою електронної бібліотеки. Створення ЕК дозволило бібліотеці перейти на якісно новий рівень обслуговування, який дає можливість задовольнити найрізноманітніші запити користувачів, полегшити пошук інформації.

Сьогодні перед бібліотекою стоїть завдання забезпечити самостійну роботу студентів та перспективну дистанційну форму навчання через Інтернет. Ми працюємо над тим, щоб електронний каталог мав таку структуру, за допомогою якої його можна було надати в користування широкому загалу споживачів, працюємо над поповненням веб-сторінки. Є також плани створення повнотекстової бази даних електронної бібліотеки.

Для успішного виконання завдань ефективного обслуговування користувачів необхідні такі складові: наявність єдиної локальної мережі, бібліотечне програмне забезпечення, достатня кількість комп’ютерів для користувачів і фахівців бібліотеки.

Бібліотека розпочала видавничу діяльність. У серії “Вчені нашого вузу” вийшли друком персональні бібліографічні покажчики: “Василь Климович Юрченко”, “Іван Федорович Підпалий”, “Володимир Васильович Власенко”. Робота над виданням персональних бібліографічних покажчиків наукового доробку вчених університету триває. Випущено низку рекомендаційних списків літератури з актуальних проблем сьогодення: “Розвиток соціальної сфери села”, “Екологічні проблеми АПК”, “Україна: шлях до Європи” та ін.

Щорічно випускається “Зведений каталог періодичних видань бібліотек сільськогосподарського напрямку Вінницької області”, випущено “Пам’ятку першокурснику”.

Всі ці видання допомагають користувачам орієнтуватися в потоці інформації та сприяють науковому, навчальному і виховному процесу вузу.

З метою удосконалення науково-бібліотечного обслуговування сфери аграрної науки, освіти та виробництва головна бібліотека ВДАУ визначена у 2004 році методичним центром, якому підпорядковані бібліотеки 9 технікумів, коледжів, 4 науково-дослідних станцій та інституту кормів.

Метою діяльності методичного центру бібліотеки ВДАУ було підвищення рівня професійної майстерності, формування та реалізації їхнього творчого потенціалу. Підтвердженням професіоналізму наших співробітників є участь у щорічних семінарських заняттях, де відбувається обмін досвідом, надаються консультації фахівців, розглядаються проблемні ситуації.

Девіз методичного об’єднання – “Якість бібліотечного обслуговування користувачів”, а вона залежить від професіоналізму співробітників.

Не є секретом, що сьогодні існує проблема підготовки бібліотечних кадрів вищої кваліфікації, а бібліотечна освіта потребує трансформації з урахуванням вимог суспільства.

Бібліотека на 28% забезпечена спеціалістами в галузі бібліотечної справи. Інші працівники мають вищу педагогічну, аграрну освіту, що, однак, не применшує їхніх знань та умінь якісного обслуговування користувачів та надання їм потрібної інформації. Основою цього є прагнення до самовдосконалення, постійна робота над собою, взаємодопомога колег, щоденна професійна практика, бажання іти в ногу з часом.

Праця бібліотекаря потребує постійного вдосконалення, нових розробок, раціоналізаторських пропозицій, інформаційних технологій, інновацій.

На сучасному етапі бібліотека розкриває себе, мобілізує існуючі ресурси, модернізує звичні і викликає до життя нові підходи з організації свого функціонування, формує сучасний демократичний стиль діяльності.

Бібліотека – справжній інформаційний та просвітницький центр навчального закладу, і для реалізації задуманих планів необхідно:

• вдосконалення законодавчо-нормативної бази, відміна тендерів, адже така система порушує принципи формування фондів бібліотек;
• система підготовки кадрів та підвищення кваліфікації;
• збільшення асигнувань на поповнення фонду бібліотеки та поліпшення матеріально-технічної бази;
• забезпечення отримання обов’язкового примірника видань галузевої літератури, що випускаються у видавництвах області;
• забезпечення необхідних умов для автоматизації бібліотечних процесів;
• сприяння з боку громадськості і держави підвищенню соціального статусу бібліотечних працівників.

“Мудрість розумного – то розуміння дороги своєї”, – стверджує Книга Проповідей Соломонових Старого Заповіту. Від усвідомлення нашого спільного шляху, розвитку наших університетів і бібліотек у творенні інформаційного науково-освітнього простору залежить шлях освіти та науки, а отже – їхнє майбутнє.

Еволюція технології підготовки краєзнавчої бібліографії другого ступеня

Михайлова О.В.,

завідувачка відділу

історичного краєзнавства ДІБ України

Кисельова В.П.,

завідувачка сектору науково-дослідної

і організаційно-методичної роботи ДІБ України

Основними інструментами при розшуку краєзнавчої інформації з певної теми або про окрему персону є регіональні пошукові системи, тематичні покажчики ресурсів та інформаційні портали. Інформація про краєзнавчі бібліографічні ресурси присутня на сайтах більшості ОУНБ України, тож результати будь-якого краєзнавчого пошуку висвітлюють значні масиви вторинної інформації, структурованої за різними ознаками. Необхідним кроком на шляху оптимізації роботи по підготовці нових і використанню існуючих бібліографічних джерел краєзнавчого спрямування є створення бібліографії другого ступеня. За результатами методичного моніторингу, проведеного ДІБУ у 2006 році серед ОУНБ України, одним із аспектів необхідної методичної допомоги в краєзнавчій роботі практики назвали аналіз і поширення існуючого досвіду саме в даному напрямку, розкриття напрацьованої технології створення і використання електронних краєзнавчих ресурсів.

З 2005 року в ДІБУ впроваджена автоматизована система ІРБІС, яка являє собою типове інтегроване рішення щодо автоматизації бібліотечних процесів і призначена для поширення та використання в бібліотеках будь-якого типу і профілю. У середовищі ІРБІС працює переважна більшість ОУНБ України, що дуже важливо для координації і кооперування роботи регіональних книгозбірень, адже знімаються проблеми сумісності, конвертування баз даних.

В електронну еру національна бібліографія має сприяти вирішенню проблеми відображення електронних носіїв інформації (мережевих і на CD-ROM). У 2003 р. на 69-ій Генеральній конференції ІФЛА Секція бібліографії провела семінар, присвячений електронним національнимбібліографіям, депіднімалисяпитання розробкистандартів, без яких неможливо створити цей вид бібліографії в електронному вигляді. Залишається також невирішеною проблема повного обліку видавництв у покажчиках поточної національної бібліографії, який повинен здійснюватися згідно з Законом про обов’язковий примірник усіх видів видань. Існує потреба в кумулятивних покажчиках: щорічних, за п’ять, десять, п’ятнадцять і більше років, які могли б стати підґрунтям для створення ретроспективної національної бібліографії України.*  Розглядаючи краєзнавчу бібліографію як невід’ємну частину національної, варто згадати і про інші спільні проблеми у її розвитку – відомча роз’єднаність, слабка координація дійусіх установ, залучених доцієї справи, недостатнєфінансування і т. ін.

Дійсно, питання координації бібліографічної діяльності сьогодні є надзвичайно актуальним – в країні справді не завжди узгоджується планування випуску бібліографічної продукції бібліотеками різних систем і відомств. Це призводить до дублювання тематики, паралелізму в роботі багатьох авторських колективів, невиправданих втрат часу. Подоланню такої ситуації в історико-краєзнавчій сфері певною мірою сприятиме систематичний випуск краєзнавчої бібліографії другого ступеня, над складанням якої мають працювати регіональні бібліотеки. Свій внесок у вирішення згаданої проблеми ДІБУ вбачає у послідовній роботі над п’ятирічними зводами „Краєзнавчі бібліографічні посібники бібліотек України”. Наданому етапі Державна історична бібліотека України вперше пропонує два варіанти такого покажчика – електронного в системі ІРБІС та сформованого на його основі традиційного друкованого покажчика другого ступеня, причому в друкованій версії збережене звичне компонування записів. Зауважимо, що до бази даних „Краєзнавчі бібліографічні посібники бібліотек України. 2001-2005” поряд з друкованими виданнями укладачі включили відомості про краєзнавчу бібліографію, що представлена на CD та в он-лайновому режимі.

При укладанні покажчика в електронному варіанті неминуче виникає проблема пристосування каталогізаційної програми для підготовки бібліографії. Йдеться не про короткі алфавітні списки, а про структуроване видання, матеріал в якому розміщується не тільки за формальними ознаками, перш за все, алфавітом, а збирається всередині рубрик в логічні комплекси, що стосуються конкретного населеного пункту, установи, особи. Введення записів в такому технологічному режимі, і, більш за все, редагування, вимагають значних трудовитрат, і прицьомунезавждивдаєтьсядосягтибажаного результату. 

Чи не найголовніша складність полягає у тому, що підготовка бібліографічного покажчика в електронному режимі порушує тради- ційнийпорядок– спочаткунабір, потімвідбір, систематизація, групування записів всередині рубрик і підрубрик. При роботі в електронному середовищі всі процеси фактично виконуються одночасно, що вимагає від бібліографа надзвичайно високої фахової кваліфікації. Тому створення бібліографічного покажчика в електронному режимі потребує ретельного підготовчого періоду. До Проспекту покажчика окрім традиційних відомостей про джерела виявлення матеріалу, характер відбору, групування тощо, бажано включити чіткий перелік „полів”, які є обов’язковими для заповнення при введенні записів до системи. Необхідно перед початком роботи прийняти низку методичних рішень про порядок кодування інформації, необхідність відсилок і посилань, необхідність і способи розмітки „заглавій”. Додаткового доопрацювання вимагає схема покажчика (бази даних), її необхідно пристосувати до можливостей програмного забезпечення, тобто, кожна, навіть найменша підрубрика, повинна отримати цифровий індекс. Бажано, при можливості, щоб систематизацію і одночасно редакцію вже введеного масиву виконував один і той же спеціаліст, який має досвід в цьому напрямку. Враховуючи, що набір може здійснюватися кількома працівниками, необхідно акцентувати увагу на розкритті змісту записів шляхом анотування джерел, що відображуються в покажчику (електронній базі). Це дозволить уникнути помилок при групуванні бібліографічного масиву. Ці та інші моменти підготовки бібліографічних покажчиків в програмному забезпеченні ІРБІСдетальноплануємовикластивспеціальномупосібнику. Досить гостро постає питання про доцільність існування паперової версії видання, і, пропонуючи два варіанти покажчика

„Краєзнавчі бібліографічні посібники бібліотек України. 2001-2005”, автори також мають на меті з’ясувати у фахового загалу думку про перевагитанедолікикожної зверсій, зручності користування, доцільність подальшої підготовки двох версій або відмови на користь однієї з них. Сподіваємося, що стане у нагоді фахівцям і предметно- орієнтована електронна бібліографічна база даних „Теорія, методика і практика бібліотечного краєзнавства: 1997-2006”, сформована у відділі історичного краєзнавства Бібліотеки з метою оперативного пошуку інформації з будь-якого питання краєзнавчої бібліотечної діяльності. Нинімайжевсірегіональнібібліотекиволодіють можливостями використати цей електронний ресурс та максимально оптимізувати свою роботу у напрямку інформаційного забезпечення краєзнавства.

Етапи розвитку та організація краєзнавчої діяльності Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва в сучасних умовах

Ніколаєць О.Г., завідувачка відділу

літератури та інформації з питань краєзнавства

Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Краєзнавча робота була, є і буде однією з головних ланок роботи бібліотек. Корені краєзнавчої роботи в них сягають, мабуть, початку розвитку самих бібліотек, бо в тій чи іншій мірі ця робота велась кожною.

20-ті роки ХХ століття стали визначальними для розвитку краєзнавства на Вінниччині і це пов’язано з приїздом до Вінниці В.Д.Отамановського, який з 1923 року очолив Вінницьку філію Всенародної бібліотеки ВУАН. Завдяки його ініціативі, енергії та ентузіазму Вінницька філія швидко визначилася як активний осередок наукової та просвітницької діяльності переважно краєзнавчого характеру. У бібліотеці було створено відділ україніки з підвідділом подоліки, встановлено зв’язки з ученими-поділлєзнавцями, а в квітні 1924 року відкрито Кабінет виучування Поділля – науково-методичний центр систематичних досліджень історії, природи, культури, побуту і господарства краю, налагоджено видавничу роботу. Отамановський з 1925 року очолював і координував заходи Кабінету, сприяв виникненню численних краєзнавчих товариств на місцях.

Наприкінці 20-х років філія зазнала труднощів. Директор філії В.Д.Отамановський був заарештований, а вже у 1930 році Вінницьку філію ліквідовують і перетворюють у науковий відділ центральної округової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва.

Як і у всій країні, в ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва були підйоми і спади у краєзнавчій роботі, час, коли краєзнавством було займатися не престижно. За справу бралися, як правило, люди-одинаки, одержимі ідеєю утвердження істини в народі.

Вагомим роком в організації краєзнавчої роботи бібліотеки можна вважати 1955, коли відділ довідково-бібліографічного обслуговування розпочав важливу роботу по збиранню матеріалів до краєзнавчої бібліографії. Тоді ж було складено схему окремих розділів картотеки “Вінниччина” і за цими розділами створено картотеку журнальних і газетних статей.

В 1956 році у відділі основного книгозберігання розмістили краєзнавчу літературу по Поділлю (Вінниччині), на всі виявлені книги склали картотеку, упорядкували газетний фонд.

Починаючи з 1957 року, бібліотека одержує обласний обов’язковий примірник документів, це сприяє кращому збиранню матеріалів краєзнавчого характеру. З метою широкої пропаганди краєзнавчої літератури серед населення бібліографічний відділ з того ж року розпочинає випуск бібліографічного покажчика “Література про Вінницьку область”, з 1962 року починається видання “Календаря пам’ятних дат по Вінницькій області” (в різний період він змінював свою назву і зміст). Засновником цих видань була зав. бібліографічним відділом М.М.Бех. Вагомим є її вклад в розвиток краєзнавчої бібліографії.

Проведена робота допомагала в поліпшенні обслуговування читачів, що цікавилися матеріалами краєзнавчого характеру, а ними були в основному науковці, які працювали над підготовкою тому “Вінницька область” з 26-томної праці “Історія міст і сіл Української РСР”. У зв’язку з підготовчими роботами по написанню історії населених пунктів області активізувалась краєзнавча робота у всіх районних бібліотеках. Тут створюються краєзнавчі кутки, ведуться картотеки “Вивчай свій край”, розписуються місцеві газети і картки надсилаються в обласну книгозбірню, копії залишаються в районах і становлять основу місцевих краєзнавчих картотек.

На допомогу редколегії у написанні історії про область було складено і видано покажчик “Матеріали до написання історії міст і сіл Вінницької області”, сформовано картотеку, яка побудована за алфавітом населених пунктів, організовано педагогів для аналітичного розпису краєзнавчих матеріалів в книгах польською мовою.

Наказом № 91 від 29 листопада 1966 року “Про переведення Вінницької обласної бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва на роботу за новою структурою” в бібліографічному відділі створили: сектор довідково- бібліографічного обслуговування читачів та сектор краєзнавчої літератури. Сектором за 1967 рік обслужено 54 читачі, яким видано 558 книг (без періодики).

Але робота в галузі краєзнавства велась недостатньо, про що свідчить наказ № 59 від 8.07.1967 року, де вказано на виявлені недоліки і відмічено, що відділ бібліографії фактично самоусунувся від подальшої роботи по удосконаленню довідково-бібліографічного апарату і розширенню допомоги авторам нарисів історії міст і сіл області. Тому 1968 року було розроблено спеціальне Положення про краєзнавчий каталог та визначено його структуру. Відповідно до нового Положення він називався “Зведений краєзнавчий каталог”. Як складову частину довідково-допоміжного апарату для каталогу краєзнавчої літератури, в 1972 році створили “Алфавітну картотеку назв існуючих, перейменованих та об’єднаних населених пунктів області”.

З 1 січня 1981 року ввели посаду завідуючого відділом краєзнавчої літератури, який очолила Г.М. Авраменко. З організацією відділу значно активізувалася пропаганда книг цієї тематики серед різних груп читачів бібліотеки, яка проводилася шляхом організації книжкових виставок, оглядів, переглядів літератури і т. п.

Бібліотечне краєзнавство розвивалось в складних умовах, не були чітко розроблені теоретичні його основи, відсутні загальнодержавні підходи і методичні рекомендації. Але в умовах національно-культурного відродження українського народу, піднесення історичної і національної самосвідомості воно набуває особливого значення, бо спрямоване з’єднати штучно перерваний зв’язок епох, стати дійовим засобом оздоровлення соціальної пам’яті, вивчення культурної спадщини, кращих традицій. Саме життя вимагало пріоритетного розвитку краєзнавчої діяльності бібліотек. На республіканській конференції з бібліотечного краєзнавства (1989 рік) підкреслювалась необхідність введення штатної одиниці бібліографа- краєзнавця в кожній ЦБС. І така посада була введена у Вінницькій області в 1993 році. Головне завдання, яке ставилось перед бібліографом-краєзнавцем, – об’єднати зусилля усіх тих, хто займається краєзнавством, згуртувати їх, налагодити взаємообмін інформацією, координацію та кооперування усіх дій. Коло обов’язків бібліографа-краєзнавця виходило за рамки традиційно бібліотечні і вимагало від працівника не лише фахового рівня, а й відповідних знань історії, етнографії, природних і народногосподарських особливостей краю, його культурних надбань – усього того, що складає предмет краєзнавства.

Працівники краєзнавчого відділу тісно співпрацюють з науковцями, краєзнавцями. Масові краєзнавчі заходи проводяться спільно з товариством “Просвіта”, обласною організацією Спілки письменників України, обласним краєзнавчим музеєм, обласним архівом, облмуздрамтеатром. Започатковані 1988 року Стусівські читання стали традиційними. Хороші відгуки мали презентації книг наших письменників, науковців, що проходили в стінах бібліотеки. У 1996 році розпочалася робота над довідником “Письменники Вінниччини” і краєзнавчий відділ вів бібліографічне забезпечення авторської групи видання.

Кінець двадцятого, початок двадцять першого століття загострив проблему комплектування бібліотеки місцевими виданнями. У зв’язку з відсутністю тематичних планів видавництв, невиконанням видавництвами Закону України “Про обов’язковий примірник документів” працівники відділу налагоджували прямі зв’язки з авторами та видавцями книг, але це не вирішило проблему повністю і лакуни у комплектуванні залишились.

У квітні 2000 року затвердили нову структуру бібліотеки. Відділ краєзнавчої літератури перейменували на відділ літератури та інформації з питань краєзнавства.

Розвиток і широке впровадження інформаційних технологій поступово впливають і на бібліотечну галузь, зокрема, роботу бібліотеки і відділу. Змінюються вимоги до збереження, розвитку і раціонального використання інформаційного ресурсу. До традиційних носіїв інформації (друкованих) долучаються аудіовізуальні документи та електронні носії інформації.

2000 року бібліотекою було підтримано проект “Інформаційний портрет регіону” (ІПР). Далі був створений регіональний сайт “Вінниччина: інформаційний портрет регіону. ВІННІПР – 2000” (за підтримки МФВ).

1998 рік – створюється веб-сайт бібліотеки, на якому виставляються в електронному вигляді її видання. Подаючи свою інформацію до ІНТЕРНЕТ, бібліотека забезпечує такі послуги, як доступ до своїх ресурсів користувачу за її межами. Вирішується важлива проблема – не тільки формувати і зберігати краєзнавчий фонд, але і надавати його у користування найбільш широкому колу дослідників, всіх тих, хто цікавиться історією краю.

У 2002 році сесія обласної ради затвердила обласну Програму розвитку краєзнавства на період до 2010 року. Відповідні програми приймалися і в районах області. Було видано розпорядження обласної державної адміністрації “Простворення центріврегіональної інформації на базі публічних бібліотек”, що стало поштовхом до розвитку бібліотечного краєзнавства в районах, ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва бере в цьому активну участь.

Відділом постійно ведеться пошукова та наукова робота. Протягом 2003 року, зокрема, вивчалось питання голодомору на Вінниччині, у вивченні якого взяли участь бібліографи-краєзнавці районів, надіслано в ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва багато спогадів очевидців, була плідною співпраця з обласним архівом. Ця робота вилилась у видання “Трагедія голодомору на Вінниччині. 1932-1933 рр.” 2004 року значні зусилля бібліотеки і відділу в тому числі були спрямовані на проведення Всеукраїнської науково-практичної конференції “Історичні витоки козацького роду в Україні”. Матеріали конференції видали у дев’яти частинах по тематиці виступів, створена БД “Козацтво”.

Комп’ютеризація змінює форми і методи роботи з документами. З 2003 року видання покажчика “Література про Вінницьку область” в паперовому вигляді припиняється, розроблена база даних “Література про Вінницьку область” і матеріали подаються в електронному варіанті у ПЗ “ІРБІС”. Припинено ведення систематичної частини зведеного краєзнавчого каталогу у традиційному вигляді, ведення топографічної частини цього каталогу буде припинено після завершення комп’ютеризації всіх центральних районних бібліотек. Незважаючи на децентралізацію бібліотек області, Вінницькій ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва вдалося зберегти корпоративність у формуванні зведеного краєзнавчого каталогу та БД “Література про Вінницьку область”. Бібліотеки області, які мають комп’ютери, розписують районні періодичні видання та надсилають в ОУНБ матеріали у електронному вигляді, а решта бібліотек – в паперовому.

Вироблена система науково-методичної допомоги бібліотекам області, яка включає методичний моніторинг та аналітичну діяльність, консультативно-методичну допомогу та систему підвищення кваліфікації в краєзнавчому напрямку.

У зв’язку зі створенням відділу рідкісної і цінної книги та рішенням методичної ради в 2005-2006 роках було передано до нього частину старих видань з підсобного фонду відділу літератури та інформації з питань краєзнавства, але це не зменшило кількість його користувачів, яких налічується близько 1,5 тис.

Нові інформаційні технології, зміна носіїв інформації вносять зміниутрадиційнийрежимобслуговування, матеріалироздруковуються на принтері, інформація записується на дискеті, виконуються віртуальні довідки і т. п. Тісною є співпраця з науковцями, до краєзнавчої роботи залучається молодь. Виступають працівники відділу на конференціях, семінарах, методичних об’єднаннях. Продовжується робота над створенням фактографічної інформації з питань освіти, охорони здоров’я, правопорядку, соціального захисту, комунального обслуговування і т. п. Створено банк найбільш актуальних і часто запитуваних виконаних бібліографічних та фактографічних довідок. На окремому сайті “Вінниччина: інформаційний портрет регіону”, який зараз є інтегрованою частиною “Вінницького регіонального порталу”, зосереджена загальна інформація про регіон та по кожному з 27 районів зокрема, яка постійно поповнюється і удосконалюється. 

Джерела та література

 1. Кароєва Л.Р. Краєзнавча діяльність Кабінету виучування Поділля в 1920-і роки // ІV республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доп. і повідомл. – К., 1989. – С. 42-43.

2. Ніколаєць О.Г. Відділ літератури та інформації з питань краєзнавства // Інформаційний ресурс Бібліотеки. Інновації. Суспільство: Довід.-інформ. вид. / Упоряд.: М.Спиця, Г.Авраменко,
О.Кізян; Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2004. – С. 59-69.

3. Отамановський В. Праця та стан Вінницької філії Всенародної бібліотеки України та Кабінету виучування Поділля на 1 трав. 1929 р. // Вісті ВУАН. – 1929. – № 5-6. – С. 126-130.

4. Шпильова Л. Ми із роду подолян: [Включ. оцінку краєзн.роботи Кабінету виучування Поділля] // Вінниц. правда. – 1988. – 23 верес.

5. Філонов Л. Краєзнавець Отамановський // Вітчизна. – 1990. – № 11. – С. 191-192.

6. Державний архів Вінницької області: Ф.Р-254. – Оп.1. – Спр.236. – Арк.30; Ф.Р-256. – Оп.1. – Спр.350. – Арк.2, 9; Ф.Р-522. – Оп.1. – Спр.38. – Арк. 19, 22, 31, 61, 65-67, 79; Ф.Р-595. – Оп.2. – Спр.126. – Арк.15-16; Ф.Р-650. – Оп.1. – Спр.24. – Арк.2; Ф.Р-925. – Оп.1. – Спр.239. – Арк.182-183; Спр.243. – Арк.150-151; Спр.318. – Арк.114, 133-134.

Вінницька філія Всенародної бібліотеки при УАН (ВУАН) як науковий центр (1920-1930)

Соломонова Т.Р.,

кандидат історичних наук, старший викладач

ВДПУ ім.М.М.Коцюбинського

За доби Української революції загинула або виявилася безгосподарною велика кількість пам’яток історії та культури. Влітку 1920 року активну участь у вивченні книжкових багатств Поділля брав представник Всенародної бібліотеки при Українській Академії наук (далі – ВБ при УАН) В.А. Камінський, який за пропозицією керівника музейно-архівного відділу Подільської губернської народної управи Ю.С. Александровича, у своєму звіті виказав думку про необхідність створення у Вінниці філії ВБ при УАН, в основу якої покласти бібліотечний та бібліографічний відділи місцевого архіва, в якому після націоналізації приватних бібліотек зібралося понад 60 тис. книжок1. Додаткове ознайомлення з цим фондом підтвердило його наукове та історико-культурне значення.

Тимчасовий комітет для створення ВБ при УАН визнав організацію філії у Вінниці доречною і 26 серпня 1920 р. звернувся до Вінницької губнаросвіти з проханням дати на це згоду2. Передбачалося створити наукову фундаментальну бібліотеку губернського масштабу, де було б “згуртовано із всього Поділля усі книжкові багатства” та закладено у відділі україніки окремий підвідділ подоліки3. Нова установа мала підпорядковуватись керівництву ВБ і стати осередком наукової роботи академічного рівня в краї.

Де-юре Вінницька філія Всенародної бібліотеки при УАН (ВУАН) (далі – ВФ) постала 23 вересня 1920 року. За наказом №806 Подільського губернського військово-революційного комітету Вінницький архів передавав бібліотеці книжки, газети, відозви, оголошення та іншу друковану продукцію, рукописи, справи, документи, портрети, малюнки, старожитності, а також весь другий поверх помешкання “Мури” (12 кімнат) з меблями4. В основу діяльності ВФ було покладено інструкцію Тимчасового комітету для заснування Національної бібліотеки Української держави в м.Києві та статут цієї бібліотеки5.

Попри катастрофічну нестачу коштів, палива, освітлення, меблів, брак досвіду працівників бібліотеки, безладдя з бібліотечним фондом вже через декілька місяців – 7 березня 1921 року – вдалося відкрити читальню, де для користування стали доступними книги з україніки, російської історії, медицини, а згодом історії революції та мистецтва. Серед першочергових завдань бібліотеки були систематизація і каталогізація фонду та обслуговування читачів.

6 вересня 1921 року було затверджено перший статут ВФ6, згідно з яким передбачалося створити в її складі сім основних відділів: загальний, україніка з підрозділом подоліки, газетно-журнальний, рукописи і стародруки, сходознавство з підрозділом юдаїки, читальня та “каталоги”7. Книгозбірня адміністративно і науково підпорядковувалася ВБУ при ВУАН (з червня 1921 р. ВБ при УАН перейменовано у ВБУ при ВУАН).

24 червня 1924 року Рада ВБУ при ВУАН визнала, що етап становлення бібліотеки завершено. Було затверджено новий статут ВФ, яким передбачалося “зібрати якнайповнішу літературу по всіх науках і галузях знання всіх народів і всіх віків, всіма мовами друковану і писану; літературу українською мовою та з галузі українознавства; всю літературу, видану на території Подільського регіону, а також літературу, присвячену вивченню Поділля, де б і якою мовою не було її видано; б) утворити найзручніші для населення форми користування книжковими багатствами філії; в) збирати, реєструвати і опрацьовувати весь бібліографічний матеріал свого району”8. Нарешті було призначено постійного директора, яким став В.Д.Отамановський9, який працював у бібліотеці з грудня 1920 року.

ВФ розгорнула активну наукову діяльність. Так, 15 березня 1924 року при ній було утворено громадський Кабінет виучування Поділля, що мав співпрацювати з комісією краєзнавства ВУАН. Його завданням передбачалося гуртування місцевих дослідників-краєзнавців, збирання подоліки, популяризація краєзнавчих знань, тобто основними напрямками діяльності були бібліотечно-бібліографічний, пам’яткоохоронний, видавничий та політосвітний10. До його складу входило близько 30 фахівців з різних галузей знань.

Кабінет здійснював широкомасштабне наукове вивчення регіону, наслідком якого стали 26 окремих випусків праць (ще 8 були готові до друку у 1930 році11), понад 10 поштових листівок з місцевими краєвидами, цикли публічних краєзнавчих лекцій, доповідей його наукових консультантів, зокрема В.Д.Отамановського “Вінницька філія Всенародної бібліотеки України та її науково-краєзнавча праця”. Наукові видання, оприлюднені протягом 1924-1929 років, у комплексі мали становити своєрідну енциклопедію поділлєзнавства за розділами: природа, економіка, історія регіону; місто Вінниця та його околиці; бібліографія Поділля та його видатні уродженці. Серед авторів були кліматолог Л.Данилов, ботанік О.Савостіянов, фармаколог Л.Морейніс, інженер О.Бируля, А.Мерков, співробітники бібліотеки М.Білінський, Л.Тимошенко, М.Хращевський, Н.Співачевська, В.Рот (Вінниця), зоолог В.Храневич, історик і археолог Ю.Сіцінський (Кам’янець-Подільський), літературознавець академік С.Єфремов, економіст С.Городецький (Київ), директор бібліотеки Наукового товариства ім. Т.Шевченка історик І.Кревецький (Львів).

Бібліотекарі ВФ стали кістяком для створення бібліографічної секції Кабінету виучування Поділля, що прагнула скласти “Bibliographia Podolica”, яка мала містити: а) усю літературу про Поділля незалежно від місця її видання; б) часописи, що виходили на території краю; в) твори авторів-подолян та праці про них. Редактором кожного тематичного напрямку був певний науковий консультант Кабінету. Планувалося друкувати серію “Матеріали до історії друку та до бібліографії Поділля”. Першим її томом став історико-бібліографічний збірник “Часописи Поділля”. Другий том, присвячений продуктивним силам краю, мав виходити у трьох випусках: “Бібліографія економіки Поділля” (редактор – проф. А.Ярошевич), “Бібліографія флори Поділля” (проф. О.Савостіянов), “Бібліографія сільського господарства” (проф. С.Городецький). Третій том складався з двох випусків: історія та етнографія краю. На жаль, оприлюднено було тільки покажчик, присвячений пресі регіону, хоча є відомості, що були майже готові випуски з економіки та фольклору Поділля12.

Серед видань Кабінету виділимо працю В.Отамановського “Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання та потреби й роля в краєзнавчій праці Кабінету виучування Поділля”13. У цьому своєрідному програмному документі розкрито значення краєзнавства в соціально-економічному розвитку суспільства, історію краєзнавчих досліджень на Поділлі, завдання краєзнавчого руху, шляхи їх реалізації на прикладі Кабінету виучування Поділля. Використовуючи власний досвід, автор розробив план краєзнавчих досліджень, примірний статут і орієнтовний план роботи краєзнавчого товариства, програму накопичення та систематизації відомостей про край. Книга була цінним методичним й інструктивним посібником для краєзнавчих організацій усієї України.

Шість видань ВФ відзначені преміями Всеукраїнської комісії з преміювання наукових праць при Укрнауці Наркомату освіти, одне з них Управління соцвиху НКО УСРР визнало зразковим і запропонувало іншим округам республіки видавати подібні праці14.

Видавнича діяльність здійснювалася за рахунок бібліотеки та була неприбутковою. Збитки відшкодовувалися фінансовою допомогою окрвиконкому. Окремі праці виходили коштом зацікавлених місцевих організацій, зокрема Вінокросвіти, секції наукових робітників та окрспілки Робосу, Тульчинської, Проскурівської, Миколаївської, Першотравенської округ, за підтримкою Укрдержплану тощо.

Успіхи Кабінету виучування Поділля підкреслила ухвала ВУАН про утворення подібних закладів в Полтаві, Житомирі й Донбасі15.

Серед інших напрямків наукової діяльності ВФ слід відзначити історико-книгознавчі дослідження (спроба створення відділу стародруків і рукописів), відкриття обсерваторії, створення Кабінету виучування Європи та Америки16. Філія дбала про вивчення й охорону пам’яток, пов’язаних з видатними подолянами С.Руданським, М.Коцюбинським, П.Ніщинським, М.Пироговим, Д.Марковичем, дослідження єврейських пам’яток культури, фотографування пам’яток архітектури регіону. Вперше на Вінниччині було звернуто увагу на пам’ятки природи, наприклад, охорону вимираючого дерева береки17. Співробітники ВФ стали авторами проекту постанови про охорону пам’яток природи й старовини18. Завдяки їх зусиллям було створено фототеку з понад 200 фотографіями подільських краєвидів, пам’яток природи й старовини, які згодом передбачалося поширити у вигляді поштових листівок19.

ВФ взяла активну участь у підготовці наради наукових бібліотек України (28-31 грудня 1925 року), де йшлося про створення українського бібліографічного репертуару, топобібліографії й краєзнавчої бібліографії. В.Д.Отамановський виступив з доповіддю „Бібліографія краю (топобібліографія) як одне з основних завдань наукової книгозбірні та організація топобібліографічної праці на Україні”, в якій, зокрема, висвітлював бібліографічну діяльність філії. Крім джерелознавчої функції, складання краєзнавчої бібліографії, на його думку, мало і всеукраїнське значення, оскільки “уможливить здійснення одного з грандіозних завдань – складання української національної бібліографії”20.

Працівників книгозбірні було запрошено на Міжнародний конгрес бібліотекарів та друзів книги у Прагу21. В.Д.Отамановський побував на Всеукраїнському з’їзді краєзнавців у Харкові, для якого готував доповідь “Краєзнавство та методологія бібліотечної роботи”22.

Крім книг, бібліотека намагалася збирати інші види письмових джерел. Зокрема, у цей період у Замотина-Ширяя було придбано 17 грамот XVII-XVIII ст. за підписами І.Мазепи, Д.Апостола, І.Скоропадського, Міклашевського, Петра І23, придбано і передано до Києва архів українського громадського і державного діяча, письменника Д.Марковича24.

Особливою подією 1928 року стала організація Музею друку на основі ювілейної виставки, присвяченої 350-річчю українського друку, “Пам’яті Гутенберга” (1924)25.

Але загальнодержавні тенденції початку 30-х років до розгортання політичних репресій, припинення активності громадських товариств, посилення централізації бібліотечної справи зумовили закриття філії шляхом злиття з округовою бібліотекою ім. К.Тімірязева. Директора філії В.Д.Отамановського і вченого секретаря Л.О.Тимошенка було репресовано за справою СВУ.

В цілому, слід зазначити, що створення ВФ мало неабияке значення для подальшого розвитку культури і науки Поділля. Її організація допомогла врятувати книжкові багатства краю, створити умови для їх використання. Її діяльність сприяла розвитку краєзнавчого руху в регіоні та дослідженню краю. На початку 20-х років в Україні було декілька спроб утворити бібліотеки академічного типу у провінції (Полтаві, Черкасах), де не було навіть вищих навчальних закладів. Це розглядалося як шлях до влаштування майбутніх наукових центрів у регіонах. А ВФ стала першим вдалим свідомо реалізованим проектом створення наукової крайової бібліотеки Поділля.

ВФ не тільки була бібліотекою академічного типу з відповідними функціями, а й виконувала численні позапрофільні наукові та культурно-освітні завдання. Можна відзначити, що основний науковий напрямок діяльності філії був пов’язаний з краєзнавством, зокрема краєзнавчою бібліографією. ВФ стала центром краєзнавства на теренах Східного Поділля завдяки чималим зусиллям її провідних працівників. Керівництву філії вдалося згуртувати багатьох відомих вчених України, зацікавлених у подальшому дослідженні Поділля, створити дієздатний потужний колектив бібліотечних працівників, які зуміли впродовж короткого відрізку часу налагодити повноцінне життя установи.

Сучасна Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва, її наступниця, вдало продовжує традиції бібліогра-фування літератури з краєзнавства, разом з тим має відродити традиції філії і стати координатором краєзнавчої роботи в краї.

Джерела та література

 1. Державний архів Вінницької області (далі – ДАВО). – Ф. Р-254. – Оп. 1. – Спр. 15. – Арк. 278-279.

2. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського (далі – ІР НБУВ). Архів НБУВ. – Спр. 23. – Арк. 23.

3. Там само. – Арк. 33-35.

4. Там само. – Арк. 1.

5. Там само. – Арк. 3-4.

6. Там само. – Спр. 58. – Арк. 2.

7. Там само. – Спр. 23. – Арк. 14.

8. Там само. – Спр. 339. – Арк. 1.

9. Там само.

10. ДАВО. – Ф.Р-522. – Оп.1. – Спр. 38. – Арк. 32-32 (зв.).

11. Там само. – Ф.Р-256. – Оп.3. – Спр. 44. – Арк. 56.

12. Звідомлення Бібліографічної секції Кабінету виучування Поділля з 1 квітня 1926 р. до 1 квітня 1928 р. / Вінниц. філ. Всенар. б-ки України; Каб. виучування Поділля. – Вінниця, 1928. – С. ІV. – (Вип. 21).

13. Там само.

14. Отамановський В. Краєзнавство на Поділлю, найближчі його завдання та потреби й роля в краєзнавчій праці Кабінету виучування Поділля / Вінниц. філія Всеукр. б-ки України; Каб. виучування Поділля. – Вінниця, 1926. – 13, XV с. – (Вип. 8).

15. [Отамановський В.Д.] Автобіографія ув’язненого Валентина Отамановського // Поділ. старовина: Наук. зб. – Вінниця, 1993. – [Вип.1]. – С.16-17.

16. ІР НБУВ. Архів НБУВ. – Спр. 170. – Арк.1.

17. Там само. – Спр. 129. – Арк. 26.

18. Там само. – Спр. 169. – Арк. 10.

19. Там само. – Арк. 12.

20. Отамановський В.Д. Бібліографія краю (топобібліографія) як одно з основних завдань наукової книгозбірні та організація топобібліографічної праці на Україні // Бібл. зб. – 1926. – Ч.1. – С.78-81.

21. ІР НБУВ. Архів НБУВ. – Спр. 130. – Арк. 29-30.

22. ДАВО. – Ф.Р-552. – Оп. 1. – Спр. 38. – Арк. 66.

23. ІР НБУВ. Архів НБУВ. – Спр. 58. – Арк. 3.

24. Там само. – Спр. 40. – Арк. 32.

25. Борщевська Н. Музей друку: Путівник / Вінниц. вечір. робітн. ун-т. – Вінниця, 1930. – С. 8. – (Вінниччина в екскурсіях. Вип. ІІІ). 

Регіональний інформаційний центр: нові можливості бібліотечного краєзнавства

(з досвіду ХДНБ ім.В.Г.Короленка)

Дмитрієва О.М.,

головний бібліотекар відділу

україніки ХДНБ ім.В.Г.Короленка

Політичний, економічний і соціокультурний розвиток України за останні кілька років обумовив науковий і пізнавальний інтерес її громадян до розвитку як свого, так і інших регіонів України, внаслідок чого в бібліотеках стрімко зросла кількість запитів регіонального змісту. Значно полегшити вирішення цієї задачі стало можливим завдяки реалізації Проекту МФ „Відродження” «Створення регіональних інформаційних порталів та інформаційних центрів на базі публічних бібліотек України», метою якого було інформування мешканців регіонів щодо діяльності урядових, громадських, бізнесових та інших організацій і взагалі надання актуальної інформації з питань місцевого життя. ХДНБ ім.В.Г.Короленка підключилася до участі в Проекті влітку 2004 р., в лютому 2005 р. в бібліотеці було відкрито передбачений Програмою Регіональний інформаційний центр (РІЦ).

Бібліотеки-учасниці проекту різними шляхами підійшли до створення регіональних інформаційних центрів. У ХДНБ РІЦ було створено на базі відділу україніки, оскільки одним із напрямків його роботи є бібліотечне краєзнавство. У вересні того ж року РІЦ було виділено в окремий структурний підрозділ відділу на правах сектору, його штат складає нині 3 одиниці (один головний бібліотекар, два бібліотекарі 1 категорії), розроблено організаційно-управлінську документацію (Положення про Регіональний інформаційний центр, Правила кристування РІЦ, посадові інструкції). На часі – розробка технологічної інструкції щодо створення контенту Регіонального інформаційного порталу (РІП) «Харківщина». Розташувався Центр в окремому, проте, на жаль, віддаленому від читального залу відділу приміщенні; відкритий для користувачів шість днів на тиждень (вихідний день – неділя) з 10 до 18 години, в суботу – з 10 до 17.

Вирішуючи організаційні питання, ми ретельно вивчили досвід створення подібних центрів, переважно в Росії, де приблизно з кінця 1990-х рр. при бібліотеках діють муніципальні інформаційні центри (або центри муніципальної інформації). Важливо було визначити місце Центру в обслуговуванні користувачів відділу і бібліотеки. На першому етапі було зроблено спробу виділити з підсобного фонду відділу україніки, так би мовити, «оперативну» частину, яку склали краєзнавчі довідкові видання останніх років (бізнес-каталоги, путівники, ювілейні проспекти і буклети тощо), періодичні видання, що містили місцеві офіційні документи або фактографічну інформацію (наприклад, журнал «Харьков – что, где, когда»), інформаційно-аналітичні видання Харківської ОУНБ тощо. Таким чином було зроблено спробу розмежувати обслуговування читачів: в підсобному фонді відділу мала зосередитися інформація історичного характеру, а Центр надавав би користувачам оперативну, актуальну інформацію про сучасне життя регіону. Проте особливості обліку фонду відділу, дещо різний режим роботи Центру і читального залу відділу, їх віддаленість одне від одного швидко виявили недоліки цього варіанту організації, основними з яких стали незручності в обслуговуванні користувачів та необхідність їх перенаправлення з читального залу відділу до РІЦ і навпаки, неможливість одразу задовольнити комплексний запит читача, штучний розподіл підсобного фонду. Таким чином, шляхом спроб і прорахунків ми дійшли до оптимальної моделі: обслуговування у читальному залі відділу здійснюється за допомогою традиційних друкованих документів, а в РІЦ – за допомогою електронних ресурсів (перш за все, це он-лайнові документи з мережі Інтернет і компакт-диски).

З часом, крім інформації про Харківщину, користувачам стали надавати інформацію про інші регіони України, в першу чергу, завдяки можливостям РІП «Харківщина», який створюється фахівцями Центру і є складовою частиною мережі регіональних інформаційних порталів ОУНБ. Взагалі, це була надзвичайно цікава і цінна ідея – в усіх областях України створити регіональні портали, об’єднавши їх у мережу, де передбачена можливість швидкого переходу з одного порталу на інший, наявні єдиний рубрикатор і схожий інтерфейс для полегшення пошуку необхідної інформації. Завдяки реалізації цього завдання бібліотеки спільними зусиллями змогли б репрезентувати в мережі Інтернет багатоаспектну, комплексну інформацію про свої регіони і таким чином наблизити її до віддаленого користувача, зробити більш доступною, зацікавити краєзнавчою інформацією потенційного споживача.

Поступово у Центрі запровадили також надання за допомогою мережі Інтернет правової інформації державного рівня (адже її зв’язок з такою ж інформацією регіонального рівня не потребує коментарів), потім взагалі доступ до українознавчих ресурсів. Запроваджений моніторинг обслуговування свідчить, що з точки зору тематики запитів найбільшим попитом у відвідувачів (переважно студентів) користується інформація про регіони України (загальна характеристика областей, аналіз регіональної економіки, туристичні ресурси та екологічний стан кожної області). Другим рядком у рейтингу запитів користувачів стоїть інформація про підприємства, заклади, організації – від адресної до характеристики їх діяльності. Значний інтерес викликають питання благодійності й соціального захисту, працевлаштування (пошук спонсорів, грантів на освіту і наукову роботу, додаткових джерел фінансування тощо). Великим попитом користуються також офіційні документи, доступ до яких маємо на сайтах органів влади і місцевого самоврядування.

Отже, сьогодні в Регіональному інформаційному центрі користувачам надаються електронні інформаційні послуги за профілем відділу україніки. Це, перш за все, доступ до мережевих ресурсів україно- та краєзнавчого змісту, користування фондом компакт-дисків за профілем комплектування відділу, а також надання у користування матеріалів електронних розсилок і електронних бюлетенів за вищевказаною тематикою. У приміщенні Центру користувачі також можуть одержати доступ з сайту ХДНБ до власних електронних ресурсів нашої бібліотеки – електронного каталогу (з 1996 р.), зведеного каталогу періодичних видань бібліотек Харкова (з 2000 р.), віртуальних виставок, електроних версій деяких видань ХДНБ.

До сервісних послуг РІЦ належать видрук з баз даних, копіювання на електронні носії інформації, консультації і допомога у пошуку необхідної інформації. До речі, надавати допомогу користувачам РІЦ доводиться доволі часто, і це не дивно. Якщо Інтернет-центр ХДНБ відвідують тільки ті користувачі, які мають навички роботи в Мережі, то до РІЦ часто приходять відвідувачі, перенаправлені з інших відділів бібліотеки (в першу чергу, з відділу україніки), і не всі з них взагалі вміють працювати на комп’ютері. В такому разі допомога консультантів РІЦ супроводжується рекомендацією пройти навчання в Інтернет-центрі ХДНБ.

Таким чином, основними функціональними обов’язками співробітників РІЦ є створення і підтримка в актуальному стані РІП «Харківщина» та інформаційне обслуговування відвідувачів Центру. Крім того, на них покладено виконання віртуальних довідок за спеціалізацією відділу, які перенаправляються з інформаційно-бібліографічного відділу – куратора цього напрямку роботи.

Можливості Центру органічно задіяні в проведенні масових і науково-методичних заходів відділу україніки. Вже традиційним стало проведення в РІЦ Дня фахівця для студентів історичних спеціальностей, в рамках якого їх знайомлять з можливостями і шляхами пошуку в Інтернеті фахової інформації про Харківщину, проводять огляди інтернет-ресурсів і компакт-дисків з історії України і суміжних дисциплін. День бібліотекаря-краєзнавця, який проводиться у відділі україніки, обов’язово включає відвідування Центру і знайомство з його можливостями. Для членів клубу «Краєзнавець» час від часу проводяться огляди або перегляд нових компакт-дисків, присвячених Харківщині. На базі Центру стали проходити практику студенти ХДАК за фахом «Документознавство та інформаційна діяльність», що можна розглядати як засіб залучення нового покоління до роботи в бібліотеці.

Далі хотілося б детальніше зупинитися на характеристиці того віртуального продукту, над створенням якого ми працюємо, тобто РІП «Харківщина». Як і будь який портал, РІП «Харківщина» – це перш за все каталог веб-ресурсів Харківського регіону: від персональних інтернет-сторінок місцевих діячів до тематичних сайтів і порталів, як, наприклад, «Соціальний Харків», «Харків транспортний», «Туристський Харків», «Новини харківської психіатрії». На відміну від багатьох інших порталів, РІП, що створюються в рамках проекту МФ «Відродження», дають не просто перелік регіональних сайтів за рубриками, але й передбачають їх опис для зручності користувачів. Крім переліку розділів сайту, в полі «Опис» фіксується профіль діяльності підприємства, якщо це не ясно з його назви, інколи – відомості про авторство або якісь «родзинки» сайту (так, наприклад, сайт Харківського пивзаводу «Рогань», крім інформації про підприємство, містить матеріали з історії та технології пивоваріння, культури споживання цього напою і відповідний гумор; сайт харчової торгової марки «Мівіна» наводить рецепти приготування страв тощо). Крім відображення у каталозі регіональних сайтів, корисним і цікавим, на наш погляд, є розміщення на порталі посилань на веб-ресурси, які не є власне харківськими, але присвячені Харківщині. Наприклад, посилання на віртуальну виставку на сайті Державного комітету архівів України, яка містить документи, присвячені переносу столиці України з Харкова до Києва, або розділ «Регіональні Червоні книги: Харківська область» електронної версії Червоної книги України. На початок 2007 р. каталог веб-ресурсів налічує понад 1900 посилань, і дедалі більше потребує часу і зусиль підтримка його в актуальному стані: відстеження і видалення сайтів, що припинили існування, відображення змін в URL тощо.

Другий за значенням розділ порталу – це розділ повнотекстових документів. Хоча зазвичай портали не надають повнотекстових матеріалів, знайомство з ресурсами Мережі часто свідчить про протилежне. Той же досвід вивчення веб-ресурсів говорить про те, що в мережі Інтернет важко відшукати матеріали про природні ресурси і екологічний стан регіонів, їх економічний і культурний розвиток, про підприємства, що не мають власних сайтів. Таким чином, текстовий ресурс порталу значно підвищує його інформативність і, як наслідок, корисність і популярність. На початок 2007 р. кількість повнотекстових документів порталу складає понад 700. Це інформаційні довідки про підприємства і заклади регіону, біографічні довідки почесних громадян, матеріали про природні ресурси, розташування, склад населення Харківщини, історичні довідки про населені пункти. Джерелами для поповнення цього розділу слугують офіційні сайти центральних і місцевих органів влади, друковані документи з фонду ХДНБ (часто дореволюційні), накопичений фонд виконаних письмових довідок, дослідження краєзнавців. Досить складною, але перспективною справою здається досягнення домовленостей з науковцями міста щодо розміщення на порталі їх праць, що значно підвищило б статус ресурсу. Пошук інформаційних матеріалів, набір або сканування, редагування або переклад, збереження відомостей про авторство – всі ці чинники уповільнюють створення розділу повнотекстових документів у порівнянні з каталогом веб-ресурсів.

Інші сервіси нашого ресурсу, як і ресурсів колег, є традиційними для порталів – це новини і календар подій, фотогалерея, комунікативні засоби, on-line перекладач, прогноз погоди. Загальна кількість інформаційних об’єктів (ресурсів, повнотекстових документів, новин, подій, фотографій) порталу на січень 2007 р. складає майже 3,5 тисячі.

На початку 2006 р. посилання на РІП «Харківщина» було розташовано на головній сторінці сайту ХДНБ (http://korolenko.kharkov.com), портал зареєстровано в пошукових системах. Встановлений лічильник відвідувань дає можливість вести моніторинг звернень до порталу, кількість яких весь час зростає. Аналіз цієї статистики дає цікавий результат: переважна більшість звернень до Харківського порталу надходить з інших областей України (77%), з великим відривом іде Харків (20%), далі – країни світу (3%). Наведені цифри ще раз свідчать про актуальність інформації регіонального змісту саме для мешканців інших регіонів. Робота по створенню мережі регіональних інформаційних порталів повинна продовжуватися, а її ефективність значно підвищили б методичне керівництво і ліквідація недоліків програмного забезпечення. Ця діяльність є перспективною для бібліотечного краєзнавства, майбутнє якого – у створенні корпоративних систем і формуванні єдиного інформаційного простору. В даній доповіді окреслено лише перші підсумки роботи Регіонального інформаційного центру ХДНБ ім.В.Г.Короленка, подальша діяльність в цьому напрямку обіцяє ще багато нового і цікавого. 

Краєзнавча робота Миколаївської ОУНБ ім. О. М. Гмирьова  як елемент формування позитивного іміджу бібліотеки серед місцевої громади та користувачів

Жевнер В.М.,

завідувачка відділу краєзнавчої літератури

і бібліографії Миколаївської ОУНБ ім.О.М.Гмирьова

Краєзнавство – це безцінна скарбниця історичного досвіду багатьох поколінь, всього, що у сфері матеріальної і духовної культури витримало випробування часом. Мета бібліотечного краєзнавства – зібрати, зберегти і надати користувачам документальні джерела та інформацію з історії, культури й сучасного життя краю.

Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека (далі ОУНБ) ім. О.М.Гмирьова, яка є універсальним науковим закладом, має великий досвід краєзнавчої роботи. Краєзнавство завжди було одним із провідних напрямків діяльності бібліотеки, його реалізує відділ краєзнавчої літератури і бібліографії, створений у 1995 році як окрема одиниця.

Пріоритетами краєзнавчої діяльності ОУНБ ім.О.Гмирьова є:

• систематичне формування ядра краєзнавчих документів із різних джерел, розширення співпраці з видавництвами та видавничими центрами області;
• удосконалення довідково-бібліографічного апарату, ведення електронного систематичного краєзнавчого каталогу, видання краєзнавчих бібліографічних посібників, створення краєзнавчих матеріалів і краєзнавчої бібліографії, зокрема в електронному вигляді;
• розширення кола науково-дослідних розвідок;
• популяризація краєзнавчих інформаційних ресурсів, надання різноманітної краєзнавчої інформації в системі Інтернет.

Основною вимогою бібліотеки як центру регіональної інформації є повнота та якість краєзнавчих фондів. Фонд ОУНБ формується за допомогою надходження обов’язкового безоплатного примірника від видавництв області згідно з розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 31 серпня 2005 року № 243-р „Про доставку обов’язкового безоплатного примірника документів Миколаївській обласній універсальній науковій бібліотеці ім.О.Гмирьова”. До цього часу надходження були епізодичними, бібліотека була змушена заповнювати прогалини, купуючи місцеві видання за власні кошти та за рахунок дарунків від авторів, місцевих краєзнавців, користувачів.

Сьогодні ОУНБ ім.О.Гмирьова, яка має найбільш повну інформаційну сукупність документів, що включає як традиційні джерела первинної та вторинної інформації про Миколаївський регіон, так і новітні електронні джерела, задовольняє запити у сфері краєзнавства всіх категорій користувачів краю.

В останні роки з’явилася нова категорія користувачів: дослідники краєзнавчих джерел. Серед них – науковці, викладачі шкіл і ліцеїв, учні Малої Академії наук, студенти, які захищають курсові, дипломні, наукові роботи з історії Миколаївського регіону.

Найбільш раціональним посередником між краєзнавчими масивами інформації та користувачами є краєзнавча бібліографія, яка виконує важливу роль у забезпеченні інформаційних потреб користувачів різних груп. ОУНБ ім.О.Гмирьова видає краєзнавчі посібники різних типів і видів, зокрема методико-бібліографічні матеріали, довідники, інформаційні та інші видання. З 1964 р. видаються поточні науково-допоміжні універсальні бібліографічні покажчики «Література про Миколаївську область за ... рік», які є свого роду місцевими «літописами», тому що відображають усю друковану продукцію про край. Ось уже понад 30 років (з 1972 р.) видаються методико-бібліографічні покажчики „Рідне Прибужжя” (пам’ятні дати Миколаївщини), які висвітлюють події історії, суспільно-політичного та громадського життя області, ювілеї уродженців краю та видатних діячів, чиє життя та діяльність пов’язані з Миколаївщиною. Окрім хронологічного переліку подій, у посібнику містяться текстові довідки про найвизначніші події краю та біографічні – про видатних діячів. При підготовці цього видання бібліотека запрошує до співробітництва вчених, працівників обласного краєзнавчого музею та Державного архіву Миколаївської області. З 2006 р. „Рідне Прибужжя” видається в традиційному друкованому та електронному виглядах (із системою розділів та посилань). Для координації роботи бібліотек міста щорічно видається довідник періодичних видань, передплачених бібліотеками міста.

Чільне місце в системі краєзнавчих бібліографічних видань займають також тематичні, галузеві та персональні посібники, видання бібліографії другого ступеня тощо. Треба відмітити, що краєзнавчі бібліографічні матеріали користуються великим попитом у бібліотеках, вищих навчальних закладах та розповсюджуються серед абонентів області, через електронну пошту оприлюднюються в мережі Інтернет.

Практика показує, що сьогоднішній читач прагне отримувати оперативну інформацію. Тому з 1996 року у відділі краєзнавчої літератури і бібліографії створені та постійно поповнюються електронні фактографічні бази даних: „Знаменні і пам’ятні дати Миколаївщини”, „Миколаївщина в книгах та періодичних виданнях”, „Заклади культури на сторінках періодичних видань”, а також електронний краєзнавчий каталог, що суттєво розширило можливості відділу в інформаційному обслуговуванні користувачів, дозволило збільшити об’єм інформації. Для виконання краєзнавчих запитів користувачів відділ краєзнавчої літератури і бібліографії широко використовує інформаційні ресурси Інтернет.

У краї діє обласна програма розвитку краєзнавства на 2002-2010 роки. Керуючись цією програмою, ОУНБ ім.О.Гмирьова поставила перед собою завдання якнайповнішої акумуляції інформаційних ресурсів, створення банку даних щодо історії та сучасного стану регіону. Для забезпечення виконання цієї програми бібліотека тісно співпрацює з видавництвами, навчальними закладами, музеями, архівами, творчими та краєзнавчими осередками, громадськими організаціями, обласним навчально-методичним центром, обласним інститутом післядипломної освіти, ліцеями, гімназіями. Разом з цими установами в бібліотеці проводяться науково-практична конференція „Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження”, Аркасівські читання, Дні краєзнавчої книги, презентації та прем’єри книг, творчі та ювілейні вечори краєзнавців, письменників, інших відомих особистостей краю. Так, з 2005 року започатковано серію зустрічей з цікавими людьми різних професій „Люди твої, Миколаївщино”, засідання творчого осередку „Інтелектуальний потенціал краю” та ін. Активну участь у проведенні цих заходів беруть студенти, творча молодь, користувачі бібліотеки. За допомогою різних форм і методів бібліотекарі прагнуть донести до користувачів культурне надбання Миколаївського регіону, підтверджуючи статус обласної універсальної наукової бібліотеки як центру духовного життя, використовуючи її як місце зустрічі з краєзнавцями, вченими, письменниками, художниками.

Краєзнавча сфера – це багатоаспектна діяльність і бібліотекарям доводиться виходити за межі суто бібліотечної роботи, вивчаючи та акумулюючи нові знання, які добуваються за допомогою вивчення, виявлення та систематизації нових тем в історії краю. Великою популярністю користуються теми, пов’язані з історією монастирів і храмів області, окремих сіл, місць, вулиць та будинків, історією родоводу сімей, а також тема Великої Вітчизняної війни та екологічна.

Немає сумніву, що саме у бібліотеках необхідно акумулювати і зберігати у фондах джерела краєзнавчої інформації різних типів і видів, активно популяризувати їх серед користувачів.

Своєю стратегічною місією ОУНБ ім.О.Гмирьова вважає створення наукового підґрунтя для подальшого розвитку бібліотечного краєзнавства. Працівники відділу краєзнавчої літератури і бібліографії мають на меті й надалі вести постійний пошук нових ефективних форм роботи. Для цього передбачається систематичне вивчення та поповнення краєзнавчого фонду, ведення довідково-бібліографічного апарату, удосконалення форм і методів популяризації літератури про Миколаївщину, постійне надання практичної допомоги бібліотекам області з питань краєзнавчої діяльності. 

Бібліотека і висвітлення краєзнавчої інформації у ЗМІ

Довгань М.М.,

заступник директора з наукової роботи

Чернівецької ОУНБ ім.М.Івасюка

Чернівецька ОУНБ ім.М.Івасюка є фундатором і депозитарієм бібліотечного краєзнавства в регіоні. Робота з розповсюдження краєзнавчих знань, стимуляція інтересу читачів до краєзнавчої інформації, популяризація краєзнавчих документів у бібліотеці відбувається за допомогою різних засобів бібліотечної роботи. Щоб відповідати сучасним реаліям, бібліотека використовує як традиційні, так і нові форми і методи популяризації видань краєзнавчої тематики.

Робота бібліотеки розпочинається з формування краєзнавчого фонду, тобто збору літератури про свій край та місцевих видань.

Популяризації краєзнавчої літератури сприяють масові заходи, проведені бібліотекою спільно з обласним об’єднанням Всеукраїнського товариства ім.Т.Шевченка “Просвіта”, культорологічними товариствами, організаціями, установами області, а також за участю науковців, письменників, митців краю.

Часто у бібліотеці організовуються науково-практичні конференції, “круглі столи”, Дні краєзнавства, вечори-портрети та інші заходи, які постійно висвітлюються на каналах місцевого телебачення, радіостанції “Буковина” та регіональній пресі.

До 55-річчя від дня народження українського композитора Володимира Івасюка спільно з Рівненською, Тернопільською, Львівською  ОУНБ  було проведено Інтернет-конференцію “Володимир Івасюк і сучасне музичне життя України”, де було презентовано біобібліографічний покажчик “Пісня буде поміж нас”, підготовлений спільно з меморіальним музеєм Володимира Івасюка. Проведення заходу висвітлено по радіо, телебаченню, у чернівецькій місцевій пресі та у тих областях, з якими проводилася конференція. У 2006 році до 385-річчя Хотинської війни обласна книгозбірня спільно з Хотинською ЦРБ провели Інтернет-конференцію “Козацької слави пам’ять невмируща”, яка також анонсувалася по радіо,

телебаченню та газетах “Буковина”, “Доба”.

До ювілейних дат письменників, митців буковинського краю Ю.Федьковича, О.Кобилянської, В.Івасюка, С.Воробкевича, І.Миколайчука в театрі, філармонії на обласному рівні проводяться презентації книжкових виставок, підготовлених обласною науковою бібліотекою.

Бібліотека тісно співпрацює з Генеральним Консульством Румунії в Чернівцях. Так, до чергової річниці з дня народження Т.Шевченка було проведено літературне свято “Світло зірок злилося: Т.Шевченко та М.Емінеску”.

В обласній науковій бібліотеці працює салон румунської літератури, в якому проводяться зустрічі за круглим столом, презентації нових книг румунських авторів.

Тісно співпрацює книгозбірня з буковинською діаспорою. Нею бібліотеці було подаровано книгу авторки Д.Заїчковської “Маморниця”, яка проживає в Канаді. Про презентацію книги була передача по радіо “Свобода”.

Окремим напрямком роботи бібліотеки є створення нового бібліотечного продукту – вебліографії. Традиційним стало доповнення книжкових виставок відсилками на веб-сайти за тематикою виставок, створення віртуальних виставок.

Щоразу про проведення у бібліотеці масових заходів для ЗМІ готуються анонси, а після їх проведення – прес-релізи.

Прикмета сьогоднішнього краєзнавства – активізація пошукової, архівної, по суті, дослідницької роботи, в якій беруть участь майже всі бібліотеки області. Спільними зусиллями підготовлено інформаційний довідник “Бібліотечна Буковина”, ведеться робота над підготовкою бібліографічних покажчиків “Історія церков на Буковині”, “Чернівцям – 600 років”, “Туризм на Буковині”, “Земельна реформа на Буковині”.

Важливу роль у забезпеченні інформаційних потреб різних груп користувачів виконує краєзнавча бібліографія. Щорічно готуються та видаються краєзнавчий бібліографічний покажчик літератури “Буковина”, календар знаменних і пам’ятних дат Буковини “Пам’ятаймо!”, анотований каталог видань “Книга Буковини”, який презентується на зустрічах з видавництвами краю.

Знаменні та пам’ятні дати Буковини постійно висвітлюються у “Буковинському журналі”, місцевих газетах “Чернівці”, “Правдивий поступ” та ін., а також систематично надається інформація по радіостанції “Буковина”.

Створення копоративних ресурсів бібліотек сприяє розвитку бібліотечної справи, зростає їх дієвість і соціальна значимість.

З 2004 року спільно з науковою бібліотекою Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича формується краєзнавчий корпоративний каталог “Буковина”.

Щорічно з бібліотеками інших систем і відомств проводяться конференції, семінари, які також висвітлюються у ЗМІ. Зокрема, були проведені міжвідомчі науково-практичні конференції: “Інтернет як складова частина потенціалу публічних бібліотек”, “Концепція розвитку краєзнавчих інформаційних ресурсів: надбання, інтеграція, потенціал”.

З 2002 року вся краєзнавча робота представлена і на власній веб-сторінці (httpp://hosted.sacura.net/library). Створено віртуальну довідку, яка висвітлює питання краєзнавства.

Обласна бібліотека постійно надає методичну та консультаційну допомогу бібліотекам області з питань краєзнавства шляхом виїздів на місця, сприяє впровадженню інновацій в їхню практику.

З метою професійного, творчого та інтелектуального розвитку бібліотечних працівників організовує конференції, наради, семінари, про проведення яких систематично інформують регіональні ЗМІ.

«Бібліотека – збирач народних перлин»

(започаткування фольклорного літопису «Кожне сільце має своє слівце» у Могилів-Подільській районній бібліотеці як один з заходів реалізації Концепції державної мовної політики в Україні)

Вартанович Н.М.,

методист, бібліограф-краєзнавець Могилів-Подільської районноїбібліотеки

«Новішого за своєю суттю мистецтва від фольклору не було, нема і не може бути. Народ творить безперервно»…

(О.Потебня)

Один з основних напрямків діяльності бібліотеки – краєзнавчий рух: дослідження історії краю, етнографії, фольклору, що є складовою Програми розвитку краєзнавства. Отже, в рамках цієї програми у Могилів-Подільській районній бібліотеці розпочато роботу з пошуку та дослідження місцевих прислів’їв, приказок, примовок, анекдотів, притч, бувальщинта інших жанрівкрилатої мудрості народу. Ми переслідували багато завдань: це і допомога нашим науковцям у збиранні та дослідженні матеріалу, і збереження фольклорної спадщини та її популяризація в контексті вивчення історичного минулого, всіх сфер життєдіяльності людини – уявлення про світобудову, час, про рослини, господарську працю, взаємини між людьми. Але найголовніша наша мета– зібратитазосередитиматеріал у фондах центральної бібліотеки, а саме – у краєзнавчому фонді в будь-якому вигляді: нотаток, копій з особистих архівів, дорожних записок, сімейних архівів, переказів та інших неопублікованих матеріалів. Адже, як свідчить досвід, багато хто з етнографів-дослідників та збирачів народної творчості починали цей шлях саме з бібліотеки. Журналісти, краєзнавці, етнографи Микола Опанасович Горобець, Марія Василівна Гоцуляк, Мефодій Васильович Рябий та інші, які, працюючи бібліотекарями, за покликом серця збирали й записували народну мудрість.

Розпочинали ми збиратиматеріал зпочатку 90-х років, анайкращі його зразки, характерні саме для нашої місцевості, почали заносити до літописуу 2004 році. Складається літопис з двох частин: стародавній фольклор та сучасний. Обов’язково заносяться вже відсліджені матеріали, що були зібрані у свій час видатними етнографами та дослідниками, які працювали у нашому районі – Андрієм Димінським (с.Борщівці), Климентом Квіткою (в с.Озаринці разом з О.Кривицьким; в с. Кукавка разом з філософом О.В.Курилом та вчителем О.М.Рогозинським, а такожз Мефодієм Рябим, якийзалишив 300 записів фольклору, зокрема «Кукавські прислів’я Могилівської округи» від 30 квітня 1927 року). Також – Марією Руденко (с.Сл.-Яришівська) та сучасними збирачами– Ольгою Бурик(с.Борщівці), Миколою Горобцем (м.Могилів-Подільський) та ін. Якщо книги з їх надбанням втрачені, то в літопис вноситься бібліографія з розширеною анотацією. Якщо матеріалиготувались до друкутаз якихось причин не видані – відомості про ці неопубліковані матеріали.

Ведення літопису спрямоване не на тотальний збір вже розповсюджених та вживаних всюди приказок, прислів’їв, а тільки тих, зміст яких пов’язаний з топонімікою даної місцевості, іменами, історичними місцевими фактами та подіями. І ось що ми отримали: оскількитематика зібраного матеріалурізноманітна, азміст невичерпно багатий – вийшла своєрідна маленька крилата енциклопедія життя мешканців Могилів-Подільщини – регіону, різнобарвного за своїм національним складом населення і культурою, який за свою історію накопив цілу скарбницю усної народної творчості. Так, у другій частині літописучитаємо нове прислів’я, породженесучасним нелегкимжиттям: «Могилів : що заробив – те й проїв».

Воно настільки вживано, що першоджерело його встановити навіть не вдалося. А свідчить воно про високі ціни, які панують у місті і які можна порівняти лише з Одесою та Києвом. Наступна відома приказка, яка вживається ось вже протягом 50 років і може свідчити або про твою невдалу справу, або про твоє єврейське походження :

«Ех ти, Льова – з Могильова», або просто: «…Льова – з Могильова»… Є й такі, авторство яких встановлено. Так, в селі Озаринці проживає, так звана, бабка Сташка (офіційно – Анастасія Степанівна), яка складає прислів’я та приказки за ходом певних дій та ситуацій, або, як-то кажуть, «на льоту»: «Від Сугак до Слідів – аби дома не сидів», або: «Є у кварті молоко – та й не лізе голова», – вигукнула вона, коли збирала цвіт бузини та й не змогла дотягнутись до високої гілки… Цікавий матеріал отримали із сіл Борщівці (батьківщина Андрія Димінського), Мервинці: «Втріскався, як чорт в суху гілляку», «Раз – два й з маком борщ», «Крутий, як шлях – з Мервенець до Івонівки». Особливо цікаві лічилки. Ось одна з них :

«Дінчик – дзвінчик, тринчик – штирінчик,

П’ятом – ладом,

Сук – мак, стук – мак,

На древіні – закус».

Це приклад старовинної лічилки, тому одразу й не все в ній зрозуміло.

Ось вам і робота для фахівців, яким, можливо, івдасться її розшифрувати. Цікавими, на наш погляд, є приказки-антоніми (так ми їх вирішили назвати ). Ось одна з них, яка була почута від жителів с.Озаринці та міста Могилева-Подільського. А антонімом вона є до всім відомої старовинної приказки «Не біда, як є хліб і вода». І звучить вона так : «Зад голий – зате каша з молоком». Цинічна за своїм змістом, яка свідчить про те, що людина, на жаль, не цінує те, що має, а з кожним разом благає все більшого та більшого. З’ясовується, що на сьогодні мало мати їжу на столі, треба ще мати буса, доларів, «іномарку» і т.д. До цієї категорії приказок належить й наступна. Сьогодні на запитання: «Чи їдете ви відпочивати кудись під час відпустки?» часто можна почути відповідь: «На сонячині кругом хати». На жаль, наше життя народжує і таку «народну мудрість»…

На особливу увагу заслуговують матеріали, породжені спільним етносом, об’єднаним однією місцевістю, економікою, історією. Це ті народи, які жили та ще й сьогодні проживають на території нашого регіону: українці, росіяни, поляки, вірмени, євреї, греки, а також сусіди – молдавани та цигани: «Хто дєтска не сєка – того пекло чека», – так звучить прислів’я польського походження, яке широко вживалось українцями нашого міста. Перекладу не підлягає, тому що трансформовано з польської в українську і означає

«Хто дитину не виховує – того чекає пекло». Або: «Брат – братом, а сир – платний», – прислів’я молдавського походження, яке свідчить про те , що робітнику-молдаванину дуже важко доводиться добувати свій шматок хліба і тому він вимушений рахуватись навіть з рідним братом. А всіма чуване єврейське «олтим писки» наче і означає

«закрий рота», а фактично – це всім відома приказка: «Мовчання – золото», або «Язик мій – ворог мій». І безліч подібних приказок:

«Крутить, як циган сонцем», «Заробився, як Мошко на крупах» та ін. Унікальною також у цьому плані є інформація, яку несуть пам’ятки старовини – мацейви – єврейські надгробки 300-400-річної давнини на кладовищах сіл Яруга, Яришів, Озаринці та міста Могилева-Подільського. Роботазперекладутекстівнанадгробках триває.

Унікальними є недосліджені архіви Мефодія Рябого, які зберігає його сестра (с.Кукавка ), Миколи Горобця, які зберігає його дружина (м.Могилів-Подільський ), Івана Глинського, які знаходяться на збереженні сина та дочки, архів Марії Гоцуляк. Запис про існування таких матеріалів також заноситься до літопису.

Під час збирання матеріалів на нашому шляху зустрічаються дуже цікаві люди. Серед нас є колеги, котрі, інколи здається, розмовляють приказками та прислів’ями, що викликає купу емоцій. 

Це – Надія Рябова, Павло Кучер. Нарідкість цікаві матеріали знаходимо в Борщівцях, Мервинцях, Озаринцях. Але найбільше враження справила на нас бувальщина, яку записала Тетяна Василівна Сокровищук (завідуюча бібліотекою села Мервинці) зі слів Онисії Мойсеївни Коцюби про те, як жителькасела бабуся Текля стала свідком нерозділеного лелечиного кохання. Не дочекавшись свого милого, лелека спалила себе живцем, кинувшись на розжеврілі від вогню полінця. Цю трагедію пережила разом з птахою і бабуся Текля, тому що жила у неї лелека всю зиму. Бабуся звикла до неї, розмовляючи з нею і розуміючи її. Не змогла лелека простити зради. Сумно стало старенькій. Недаремно кажуть, що птахи летять парами. Повний текст бувальщини записано до літопису.

І на завершення хочеться ще раз зупинитися на значенні того матеріалу, який ми збираємо. Якось зовсім випадково ми натрапили на вислів одного маловідомого у нас німецького богослова і психолога Ансельма Грюна, який про прислів’я сказав: «…ми маємо вчитись не в них, а з ними.Повторюючи їх, ми вчимося керувати власним життям. Разом з ними ми прикликаємо той досвід, який дозволяє нам продертися крізь життєву плутанину і хаос. Точні і влучні словаприслів’я вносять лад у сумбур нашого життя…»

Сьогодні ми вже використовуємо матеріали літопису в роботі. Так, до Міжнародного Дня рідної мови наші читачі вже змогли ознайомитисьзцікавимиматеріаламивиставки«Ріднамова– неполова: за вітром нерозвієш» (за фольклорним літописом Могилів-Подільщини

«Кожне сільце має своє слівце»). І, можливо, колись ми зможемо видати його окремою збіркою, тим самим зробимо ще один внесок у справу видання регіональної книги.

Джерела та література

1. Горобець М. Їх пам’ятає Придністров’я. Історико-публіцистичні розповіді. – Вінниця, 1993.

2. Гоцуляк М. Вінниччина фольклорна: (Про новий довідн.) // Сл. Придністров’я. – 2004. – 1 трав. – С. 8.

3. Єгурнова Л. Подільське містечко як явище культури // Народна культура Поділля в контексті національного виховання: Зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф. – Вінниця, 2006. – С. 346.

4. Запис автора у липні 2006 р. від Онисії Мойсеївни Коцюби, жительки с.Мервинці.

5. Матеріали до етнології Поділля. – Вінниця, 2005. – 147 с.

6. Фольклорні записи з 1990 по 2006 рр. села Могилів-Поділ. р-ну (Неопубліковане).

Бібліотека в контексті життя громади

Кирилюк Л.О.,

директор Барської районної бібліотеки

Барськарайоннабібліотекасьогодні – цесправжнійінформаційний, освітній та соціокультурний центр свого регіону. Це образ оновленої бібліотеки з точки зору як змісту, так і форми. Приємно, що її називають успішною. А сприяє цьому висока активність, насамперед, бібліотечних працівників закладу і, що дуже важливо, її користувачів. Багато з них стали тут справжніми волонтерами з неабияким досвідом.

Протягом кількох десятків років бібліотека постійно вдосконалює різні сторони своєї діяльності: надання нових послуг, оновлення методів управління діяльністю і персоналом, використання нових технологій. Колектив розуміє, що сьогодні досить вагомим важелем є інновації. Саме це є найнеобхіднішим елементом розвитку, без якого бібліотекам неможливо бути соціально значимими, пропонувати конкурентоспроможні послуги, закріплюватисвої позиції вумовах ринку.

Починаючи з 90-х років, від часу народження незалежності нашої держави, ми зрозуміли, що потрібно виробити стратегію, так би мовити, генеральний план, розрахований на теперішній час і майбутнє. Стабільність програм розвитку помножена на творчість колективу – ось що було стрижневою формулою поступального руху закладу.

Ми розуміли, що золотою серединою тут має бути запит користувача бібліотеки. І особливо важливо, що не тільки користувача, а й жителя територіальної громади.

Саме з початку 90-х років ми визначили напрямки діяльності, які б задовольняли громаду. Соціальна незахищеність, особливо людей похилого віку, інвалідів, нестача духовності у світоглядному відчутті молодіжного середовища змусила нас задуматись над тим, як згладити гострі кути проявів цих небажаних суспільних явищ. І, як наслідок, – ми створили клуб «Подільські оденьки». У шитті, вишиванні, в’язанні знайшли прихисток жінки, чоловіки, дівчатка. Тут виросли діти, котрі вже самі стали батьками. Згодом заснувалися клуб «Ваше здоров’я», об’єднання «Літературні п’ятниці», мистецьке об’єднання. Регулярно проводиться цілий ряд заходів для людей похилого віку та людей з обмеженими можливостями.

У 1995 році в Укрінформі було видано наш досвід з цього приводу за назвою «Зігріває серце доброта». Цей досвід впроваджено більшістю бібліотек району. До речі, цього року ми розробили проект за такою ж назвою, в якому представлено ряд напрямків продовження роботи з маломобільним населенням.

На противагу бездуховності й наркоманії 12 років тому було організовано недільну школу з вивчення курсу християнства, яка сьогодні працює щотижня у трьох вікових категоріях: для дітей, юнацтва та старшого покоління. При школі працює хор духовного дитячого співу, ряд дитячих клубів, функціонує народний колектив української пісні «Оберіг», фінансований з районного бюджету.

Враховуючи дефіцит правничої інформації і підвищені запити користувача з цієї галузі знань, у 1998 році створено інформаційно- консультаційний клуб «Право», який згодом переріс у Центр правової та регіональної інформації, де інформаційні послуги надають бібліотекарі, а консультації – провідні юристи району. Його незмінним керівником була завідуюча районною юридичною консультацією Надія Шевчук. На даний час на базі Центру створено інформаційно- консультаційний офіс, робота якого обумовлена реалізацією проекту

«Покращання доступу сільського населення до правосуддя» на території Барського району, про що будемо вести мову нижче.

Саме суцільно спрямованим вектором рухаємось вперед по відрізку, роблячи щоразу ставку на щонайважливіші запити як користувачів, так і громади в цілому. В цьому плані нам сьогодні надзвичайно імпонує, слугує керівництвом до дії стратегія діяльності Української бібліотечної асоціації, проект якої розроблено професіоналом бібліотечної галузі Валентиною Пашковою – «Зробимо бібліотеку символом демократії». Названий документ утверджує той шлях, який ми обрали. Всією своєю діяльністю формуємо усвідомлення громадою ролі бібліотеки як невід’ємного чинника демократії й громадянського суспільства.

Саме орієнтація на «читачецентризм» та на жителя громади дала свій результат.

Коли в районі у 2002 році почав працювати Український фонд соціальних інвестицій, користувачі та жителі міста підтримали ідею участі бібліотеки у конкурсі проектів, що фінансувались Світовим банком. За їх підтримки і 12 відсотків внеску коштів у співфінансування бібліотека виграла грант на суму 100 тис. грн. за проектом «Створення якісних послуг у сфері культури м. Бар (бібліотека: ремонт, придбання обладнання)». Успішне впровадження цього проекту започаткувало новий етап роботи – втілення фандрейзингового напряму.

Особлива підтримка йшла від влади. Згаданий вище проект у розмірі 10 відсотків його вартості спонсорувала міська влада, 20 відсотків – районна рада.

Наступний виграний проект мав назву «Інтернет для публічних бібліотек (LEAP-V)». Він особливою мірою підвищив роль нашої бібліотеки як важливого чинника створення єдиного інформаційного, освітнього та культурного простору та центру доступу до світових інформаційних ресурсів.

За рік роботи Інтернет-центру електронною інформаційною мережею для задоволення своїх потреб скористалось понад 600 користувачів.

І ось, завдячуючи реалізації двох попередніх проектів та великій зацікавленості користувачів, жителів громади, районної влади, ми стали переможцями у новому проекті «Покращання доступу сільського населення до правосуддя» від Творчого центру Каунтерпарт та Інституту громадянського суспільства за фінансової підтримки Євросоюзу. Реалізація останнього проекту дає бібліотеці можливість бути запитуваною, реально необхідною суспільству. Тут проводяться тренінги, семінари, консультативні навчання для представників місцевих громадських організацій, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо застосування правових механізмів при вирішенні публічно-правових та цивільно-правових спорів. В межах зазначеного проекту вже створено на базі Центру правової та регіональної інформації регіональний інформаційно-консультативний офіс для надання юридичної допомоги представникам влади, керівникам та членам громад району, неурядових організацій.

В контексті викладеного формується громадська думка про авангардизм районної бібліотеки в плані творення громадянського суспільства на місцевому рівні, кристалізації правової свідомості громадян і, як наслідок цього, втілення у життя ідеї солідаризації у своїй діяльності з боку соціальних, громадських, державних інституцій по відношенню до мешканців територіальних громад району.

Сьогодні бібліотека в подальшому пошуку нових форм і методів роботи, нових партнерських стосунків.

Шляхи взаємодії бібліотеки з громадським сектором

(на прикладі діяльності Обласного гендерного центру)

Саричева М.В.,

завідувачка відділу документів з гуманітарних наук

Миколаївської ОУНБ ім.О.Гмирьова

Зміни соціально-культурної ситуації змушують сьогодні бібліотеки переглянути традиційні підходи до своєї діяльності й виробити нову модель сучасної бібліотеки, такий механізм, в якому було б зацікавлене суспільство. Тому вони стали часто виконувати функції центрів суспільних зв’язків.

Форми співробітництва бібліотеки із громадськими організаціями різноманітні: спільне проведення заходів, надання приміщень і аудиторії, інформаційне забезпечення керівників організацій та їхнього активу. При цьому бібліотека не втрачає можливості налагодити багатобічне співробітництво з різними громадськими організаціями, представниками ділового світу, міської влади, не забуваючи й про потреби своїх читачів.

У цьому плані великий інтерес становить досвід тісного співробітництва Миколаївської обласної універсальної наукової бібліотеки (далі – ОУНБ) ім.О.Гмирьова, управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації й Обласного центру соціальних служб для молоді, спільними зусиллями яких у 2001 р. був створений обласний гендерний центр. Гендерний центр являє собою об’єднання, що сприяє суспільному усвідомленню ролі й місця чоловіків і жінок у суспільстві та надає інформаційно-консультативну допомогу населенню, громадським організаціям з питань гендерної політики.

На базі відділу документів з гуманітарних наук бібліотеки функціонує інформаційний центр з гендерних питань, що взяв на себе функції координації роботи громадських організацій, які займаються гендерними проблемами в Миколаївській області, забезпечення їх інформаційною підтримкою, залучення уваги суспільних структур до проблем жінок. Діяльність центру спрямована також на:

· розвиток співпраці, обмін досвідом та інформацією між обласними жіночими організаціями;

· постійне інформування їх про міжнародні заходи щодо гендерних питань, міжнародні та державні законодавчі акти по захисту жіночих прав;

· організацію семінарів, тренінгів, конференцій і т. ін.;

· створення електронної бази даних.

На сьогоднішній день співробітниками бібліотеки створена електронна база даних (БД) “Гендерна політика в Україні та за кордоном”, що є складовою частиною інформаційних ресурсів гендерного центру. За 5 років діяльності ця електронна БД поповнилася значною частиною інформаційного матеріалу за наступними напрямками:

· гендерні дослідження в політології, соціології та історії жіночого руху;

· положення жінок у сучасному суспільстві;

· законодавство по захисту жіночих прав;

· жінка й чоловік як проблема соціальної рівноправності;

· гендер у політиці, історії, освіті, літературі, медицині;

· торгівля жінками як актуальна проблема сучасного суспільства;

· жінка й материнство та ін.

Таким чином, на основі використання бібліографічної інформації здійснюється допомога організаціям і приватним особам у підборі літератури за окремими гендерними питаннями.

Досвід показує, що для розвитку недержавних організацій та ефективної роботи громадськості необхідні інформаційна та освітня підтримка, накопичення, збереження і поширення відповідної інформації у всіх її видах. Тому робота з відкриття гендерного центру була розпочата зі створення електронного довідника “Громадські жіночі організації м.Миколаєва”, що передбачав:

·  проведення соціологічних досліджень, міні-опитувань, анкетувань для виявлення потреб на інформацію з відповідної тематики;

· створення фактографічно-інформаційного банку даних з актуальних питань жіноцтва;

· надання оперативної інформації громадським організаціям, жіночим клубам про надходження нової літератури щодо проблем жіноцтва;

· організацію зустрічей, семінарів, “круглих столів” з проблем гендерної політики;

·видання на основі електронного довідника рекомендаційних покажчиків.

Зі створенням нових організацій і жіночих клубів довідник доповнюється та редагується.

Гендерне питання назване основним у розвинених суспільствах. До них належить і Україна, де за останні роки досягнутий помітний прогрес у ствердженні гендерної рівності. Виходячи з цього, на заходах ми намагалися піднімати найактуальніші та найболючіші проблеми гендерної політики: соціальне положення жінки в сучасному суспільстві, пріоритетні напрямки гендерної освіти й виховання в Україні, стратегія утвердження рівності між жінками й чоловіками, права дитини, жінка та лідерство, запобігання розповсюдження ВІЛ/СНіДу тощо.

Таким чином, за 5 років роботи інформаційного центру з гендерних питань було проведено чимало цікавих зустрічей, семінарів, конференцій, у засіданнях яких неодноразово брали участь представники таких організацій, як “Жіноча перспектива”, “Ліга ділових жінок”, “Спілка жінок України”, “Жіночий бізнес-центр” та ін.

Намітилися цікаві контакти бібліотеки із благодійними фондами, які також не раз ставали учасниками спільних заходів, серед них – організації “Юнітус”, “Любисток”, “Місцевий регіон”, консультаційний центр “Мама и малыш”, недавно відкритий Центр денного перебування для родин з дітьми, яких торкнулася проблема ВІЛ/ СНІДу та ін. У семінарах беруть участь психологи, соціологи, юристи, медичні працівники, співробітники правоохоронних органів і ЗАГСу тощо.

Тісне багаторічне співробітництво зв’язує бібліотеку з обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти, обласним Центром здоров’я, обласним управлінням юстиції, обласним відділенням Дитячого фонду, обласним військовим комісаріатом, Пушкінським клубом, вузами та музеями нашого міста.

Результати такого співробітництва очевидні. Це:

· надходження від різних організацій у дарунок книг, брошур за різними напрямками гендерної політики, матеріалів міжнародних конференцій, документів із захисту прав жінок, різних довідкових видань, літератури про створення жіночих організацій і т.д.;

· поповнення інформаційних ресурсів центру роздавальними матеріалами різної тематики для проведення заходів.

У справі співробітництва із загальними організаціями не останню роль грає видавнича діяльність. Співробітниками бібліотеки видаються списки літератури, бібліографічні покажчики за різними темами, що поширюються серед жіночих організацій, районних бібліотек, де тільки відкриваються гендерні центри. Так, великою популярністю користувалися бібліографічні покажчики: “Гендерна політика в Україні та за кордоном”, “Законодавство України про охорону здоров”я”, “Жінки в сучасному світі”, “Гендерні особливості сучасної сім”ї”.

До основи діяльності гендерного центру покладено також нові комп’ютерні технології. На заходах представники громадських організацій мають можливість знайомитися з Інтернет-ресурсами, електронними презентаціями, регулярно використовувати БД на компакт-дисках за певними темами, брати участь у перегляді кінофільмів, а також одержувати тематичні покажчики ресурсів Інтернет, які готує бібліотека. Серед останніх – “Жінка й суспільство: соціальне положення жінки”, “Здоров”я нації в руках жінки”, “Захоплення сучасної жінки”, якими користуються не тільки представники громадських організацій, а й читачі нашої бібліотеки. Показником ефективності співробітництва бібліотеки та громадських організацій є:

· накопичення та збереження інформаційних ресурсів, забезпечення відкритого доступу до них;

· налагодження процесу обміну інформацією, зокрема в електронному режимі;

· постійний аналіз звернень і характеру запитів громадських організацій, здійснення анкетування представників громадських організацій з метою оцінки діяльності гендерного центру;

· розвиток жіночих та інших громадських організацій у регіоні.

Багато в чому позиції бібліотеки й громадських організацій збігаються. Бібліотека також є некомерційною організацією й завжди відкрита для співробітництва. Створення гендерного центру є для неї стимулом у роботі. Відкриваються нові канали одержання інформації, з’являються можливості для залучення нової категорії – фахівців суспільних структур для рішення існуючих проблем, а також умови для включення бібліотеки до сфери інтересів громадськості. Така діяльна, активна позиція бібліотеки сприяє розширенню її можливостей, робить її відкритою, створює її позитивний імідж.

Разом з цим, ОУНБ ім.О.Гмирьова виступає ініціатором встановлення контактів з державними й громадськими організаціями, соціальними службами та благодійними фондами. Майбутнє у цьому напрямку бачиться в реалізації нових завдань, невикористаних резервів. Сподіваємося розширити свої партнерські контакти, охоплюючи сфери охорони здоров’я, соціальні служби, правоохоронні органи тощо. Бібліотека й далі буде широко і привітно відчинена для тих, хто бажає співпрацювати, хто завжди готовий до діалогу й партнерства. 

Роль бібліотек у інтеграції в суспільство людей з особливими потребами

Введенська О.Ю.,

працівник служби інформаційно-бібліотечного

сервісу Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Люди з особливими потребами є невід’ємною частиною сучасного суспільства. І хоч їх шлях до гармонійної взаємодії з іншими верствами громадян нашої країни є нелегким, багато державних і недержавних установ наполегливо шукають нові моделі цього процесу.

Сьогодні велику роль у становленні і розвитку людей з особливими потребами можуть і повинні здійснювати бібліотеки, які за всіх часів були основою для освіти і самореалізації користувачів даної категорії.

Соціальна реабілітація інвалідів – засіб повернення хворого до нормального життя і праці в межах його можливостей. Основна мета соціальної реабілітації – інтеграція людини в суспільство.

Кожна загальнодоступна бібліотека повинна гарантувати вільний доступ до своїх фондів всім громадянам, що проживають в зоні її обслуговування. Інформація допомагає пройти той складний шлях перетворень від ізольованої, розгубленої людини, до цікавої особистості, ерудованого співрозмовника, досвідченого фахівця.

Діяльність бібліотек у допомозі в соціальній інтеграції інвалідів полягає, перш за все, в оперативному наданні інвалідам суспільно-значущої інформації, в підборі, рекомендації і доставці джерел, що мають підвищений попит.

Необхідно взяти до уваги той факт, що сьогодні бібліотеки є одними із небагатьох державних установ, що обслуговують інвалідів безкоштовно.

Великого значення набуває соціальне партнерство з організаціями різних галузей і напрямків діяльності. В ході інформаційної роботи з людьми цієї категорії необхідні знання з різних галузей.

Сьогодні, завдяки плідній співпраці із центрами реабілітації людей з особливими потребами та громадськими організаціями, бібліотека стає місцем відпочинку, спілкування та освіти інвалідів.

Координація діяльності з міськими службами соціальної допомоги населенню, об’єднаннями інвалідів виявляє осіб, що потребують підтримки. Фахівцями бібліотеки проводиться телефонне опитування, яке виявляє ступінь потреби бібліотеки і її послуг серед цієї категорії населення. Таке соціальне партнерство допомагає: визначити коло потенційних користувачів бібліотеки, підтвердити факт необхідності організації бібліотечного обслуговування інвалідів, встановити тісний зв’язок з іншими організаціями, що практикують роботу соціальної реабілітації й інтеграції інвалідів.

Співпраця із зацікавленими організаціями допомагає визначити інформаційні потреби людей даної категорії. Проводиться анкетування, яке стосується інтересів користувачів, їх способу життя, ступеня захворювання, можливостей і прагнень. Аналізуючи відповіді, можна отримати реальне уявлення про читацьку аудиторію, визначити основні напрями роботи, пріоритетні теми, а також, з метою підвищення якості роботи, розділити користувачів на окремі тематичні групи.

Досвід роботи бібліотек з інвалідами показує, що сам факт залучення до світу книг набуває для них виняткового значення. Вдало підібрана книга і розмова про неї з бібліотекарем – це подія для самотньої людини. Обслуговування інвалідів вимагає від бібліотекаря особливого індивідуального підходу, пройнятого співчуттям і терпінням.

Для обслуговування даної категорії читачів відповідної підготовки потребують і бібліотечні працівники. До занять з підвищення їх кваліфікації доречно залучати психологів, дефектологів, соціальних працівників. Робота бібліотек також передбачає обслуговування вчителів, вихователів, батьків, що займаються з дітьми-інвалідами.

Враховуючи, що інваліди більш за інші категорії користувачів потребують фактографічної інформації, в бібліотеках створюється банк даних, що включає відомості про медичні і реабілітаційні центри, установи системи соціального захисту населення, утворення спеціалізованих шкіл, підприємств для інвалідів, служб побуту з вказівкою адрес, телефонів, годин роботи. Тут же зібрані необхідні офіційні документи: закони, Укази Президента України, ухвали і рішення місцевих органів влади, що мають життєво важливе значення для інвалідів.

У роботі інтеграційних бібліотек особлива увага приділяється висвітленню кращих досягнень самих інвалідів. Працівники бібліотек, розуміючи всю важливість таких відомостей, намагаються повніше розкрити цю тему, підбираючи спеціальні матеріали, організовуючи тематичні вечори і лекційні зустрічі. На подібні заходи запрошують небайдужу до чужого лиха молодь. В результаті між інвалідами і людьми без функціональних обмежень можуть скластися дружні стосунки.

Велику роль відіграють бібліотеки в організації творчих здібностей людей з особливими потребами. Подібна робота сприяє пошуку і розкриттю талантів, які можливо були нереалізовані. Співпраця з Центрами реабілітації інвалідів дозволяє організувати дозвілля читачів. Для них влаштовують знайомство з бібліотекою, проводять дні знань, святкові вечори та ін. Практикується відкриття прокату відеокасет та компакт-дисків. Організовуються конкурси на кращі вірші, прозаїчні твори. Працюють клуби, гуртки, об’єднання за інтересами.

Для студентів і спеціалістів з особливими потребами послуги бібліотек стають незамінними у підвищенні їх професійної підготовки. Цій категорії читачів повинна бути приділена особлива увага. Такі фахівці часто знаходять себе у науковій діяльності, яка сприяє їх самореалізації, зміцненню їх активної життєвої позиції. Бібліотека є науковою базою для проведення подібних робіт. Бібліотечні працівники завжди намагаються підібрати всі необхідні матеріали, які б допомогли користувачеві у досягненні своєї мети.

Бібліотеки проводять науково-практичні конференції, семінари, круглі столи, присвячені проблемам інвалідів та інвалідності.

Задоволення інформаційних прагнень людей з особливими потребами набуло нових форм і можливостей завдяки застосуванню нових інформаційних технологій. Основна мета впровадження засобів автоматизації в бібліотеці – оперативність і висока якість обслуговування користувачів. Реалізується це за допомогою зручного пошуку необхідної інформації, яка зосереджена в електронних каталогах і базах даних бібліотеки. Нові інформаційні технології пропонують оптимальний для кожного користувача вибір засобів, призначених для знаходження необхідних документів. Сучасні бібліотеки надають вільний і безкоштовний доступ до інформаційних ресурсів як традиційних, так і електронних, у тому числі краєзнавчих.

У працівників бібліотек, що підключилися до обслуговування інвалідів, виникнуть певні проблеми. Це, перш за все, труднощі матеріального характеру. Адже, в першу чергу, потрібно підготувати саму будівлю для інвалідів, що користуються кріслами-візками, милицями: прибрати пороги, що заважають, побудувати пандуси, зробити зручними сходи, поручні, обладнати будівлю і прилеглу територію засобами орієнтування, тобто необхідно забезпечити інвалідам фізичний доступ до бібліотеки. Вхідні двері і простір біля стола мають бути таких розмірів, які б дозволяли в’їхати і розвернутися візку.

Сучасні бібліотеки намагаються брати активну участь у розвитку і становленні людей з особливими потребами. Саме тому ними ведеться детальне вивчення досвіду вітчизняних і закордонних бібліотек. Це є свідченням того, що групи читачів, які потребують відмінної від основного контингенту доступу до інформації, повинні стати об’єктом окремого ґрунтовного наукового дослідження, предметом особливої уваги в стратегії соціального розвитку нашої країни. 

 Американський досвід в галузі культури очима українського бібліотекаря

Подзолкіна О.О.,

завідувачка відділу літератури іноземними мовами

Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Загальновизнано – Сполучені Штати Америки мають такий могутній вплив на довколишній світ, що його не можна порівняти з впливом жодної іншої країни світу. Розмірковуючи над цим та опрацьовуючи величезний масив інформації, можна зазначити, що США задали темп руху всьому сучасному світові своєю етикою, політичним мисленням, технологічними проривами, а головне – гласною публічною та ґрунтовною розробкою власних досягнень і провалів, на чому вже вчаться інші країни.

Доцент Московського державного університету В.А.Кременюк підсумовує значення США в сучасному світі: «Країна досягла такого ж рівня, який колись мали метрополії колоніального світу для своїх імперій» [2; С. 3].

Одним із проявів культури, що підкреслює унікальність, своєрідність та неповторність розвитку американського етносу, є концепція “американського способу життя”. Адже вона містить у собі найрізноманітніші уявлення про культуру, цінності, традиції, соціальні норми, психологічні особливості американців, які проявляються на рівні буденної свідомості та психології, що торкаються національних історичних особливостей.

В умовах, коли від вправності, практичного знання та навичок залежали успіх і добробут на новому континенті, потрібні були, передусім, технології та вміння, – все, що підтверджувалося значенням американізму “know-how“.

Оцінюють вплив американської культури неоднозначно. Одні вважають, що масова культура поширюється у світі і є привабливою для молоді. Інші звертають увагу на негативні наслідки впливу не кращих зразків цієї культури на ту ж молодь. Але, ми вважаємо, що країна, яка є лідером світового науково-технічного прогресу, має достатньо аргументів для демонстрування своїх переваг. США зосереджують понад третину наукового потенціалу світу, є лідером у видавничій діяльності, кінобізнесі, рекламі. На радіо і телебаченні світу панують американська музика і шоу-програми. Фірми США мають незаперечні досягнення в галузі промислового дизайну, архітектури і будівництва. Мова “Інтернет” – англійська. До того ж, американські університети захопили незаперечне лідерство в глобальній системі вищої освіти – щороку до півмільйона студентів з усіх кінців світу прибувають на навчання до США.

На нашу думку, першооснови культури сучасних США формувались і розвивались на ґрунті культурних традицій народів усієї Європи, адже вони формували північноамериканську націю. Культура США трохи більше як за дві сотні років стала врівень з культурами інших країн, повторивши їх кращі риси. Але водночас у цій культурі виникли і такі явища, які можна вважати суто американськими.

Історія американської культури йшла під знаком формування стереотипів: вони стимулювали зростання виробництва і розширення попиту на ринку. Наприклад, коли на екранах транслювали дитячий серіал “Зоряні війни”, магазини майже наполовину були заповнені іграшками за мотивами цього ж серіалу, космічні кораблі, комп’ютерні відеоігри, реклама і шоу-програма подавались на телебаченні на ті ж сюжети. Все разом стимулювало зростання попиту на ринку.

Як відомо, національна кухня і система харчування є важливою складовою національної культури. Попкорн, чіпси, гамбургери чи чізбургери, стейки з різноманітного м’яса, курчата “кентаккі вікінг”, з напоїв – кока-кола, пепсі-кола. Втім, ще різдв’яна індичка та яблучний пиріг, але вони прийшли з доброї старої Європи. При цьому система масового харчування побудована так, щоб можна було поїсти швидко і майже на ходу. Фаст фуд – масова культура в швидкому харчуванні.

Насильство – одна з самих злободенних проблем сучасної Америки. На думку аспіранта Московського державного університету Халилова В.М., події 11 вересня 2001 року тимчасово відсунули тему екранного насилля на другий план, і, справді, сьогодні більше американських фільмів розважального характеру. Але автор вважає, що рано чи пізно до теми насилля мають повернутися, – у нього немає сумнівів на цей рахунок. Випускаючи фільми військової тематики, Голівуд вміло використовує ситуацію, що склалася. Війна – ідеальний фон для демонстрації жорстокості і останні голівудські творіння в повній мірі використовують можливість показати насилля без побоювання бути обвинуваченими в його пропаганді [3; С. 103] .

Загальновідомим є й той факт, що американські бібліотеки сильні своєю матеріально-технічною базою, інформаційними технологіями, а американські бібліотекарі – професіоналізмом.

Головними завданнями, якими керуються американські бібліотеки, є: зробити доступними знання й надбання людства для всіх, скомплектувати і зберегти універсальні видання, історичні й унікальні колекції для теперішнього і майбутнього поколінь, забезпечити доступ до інформації, використовувати інформаційні ресурси за допомогою виставок рідкісних і найважливіших колекцій з метою підвищення національного добробуту й майбутнього прогресу. Такими ж завданнями керуються і українські бібліотеки.

Уважно і турботливо ставляться в США до людей з особливими потребами. Обслуговують їх всі бібліотеки без обмеження – і вдома, і в режимі on-line. Цей досвід заслуговує уваги і наслідування, адже проекти і програми допоможуть соціальній адаптації цієї частини населення в суспільстві. Секрет успіху бібліотек в Америці – увага до користувача, висока якість бібліотечного обслуговування.

Кандидат педагогічних наук, доцент Національного університету «Києво-Могилянської академії» Римма Бєланова зауважує, що американці щиро вірять у те, ніби їх ідеали і спосіб життя варті наслідування, і коли б людина з будь-якої країни світу мала таку змогу, то, безперечно, хотіла б жити у США. Для досягнення цієї мети використовуються всі засоби: телебачення і радіо, комп’ютерна мережа Інтернет, послуги місіонерів і волонтерів, наполеглива реклама всього, що пов’язано із США. На думку Р.Бєланової, вивчення іноземної мови в дошкільному віці може нашкодити дитині. В цей період життя іноземне слово, стаючи поряд з вітчизняним, не додає нічого до знання, але, як інородне тіло в організмі, сповільнює та викривляє дійсність цього організму [1; С. 54].

Маючи майже чотирьохрічний досвід роботи в інформаційному центрі “Вікно в Америку”, певний досвід співпраці з волонтерами Корпусу Миру США, спостерігаючи за аудиторією гуртків, у яких є і діти, що в 2003 році були шестирічними, а на сьогодні вже підросли і здобули знання англійської, з думкою авторки не можу погодитись.

Завдячуючи Посольству США, яке сприяло відкриттю центру “Вікно в Америку”, ми отримали прекрасну комп’ютерну і копіювальну техніку, літературу останніх років видання з різних галузей знань, яка свідчить про стан книгодрукування в Америці і розвиток науки в цій країні, і яка в подальшому, на нашу думку, приверне увагу українського науковця і тим самим буде стимулювати розвиток вітчизняної науки.

Діяльність волонтерів Корпусу Миру США дуже помітна в роботі нашого центру. Вони беруть участь як в проведенні занять англомовного клубу, бізнес-гуртка, обговоренні переглянутих відеофільмів, презентаціях, проведенні фотовиставок та ін. Користувачі нашого відділу вдячні волонтерам за плідну роботу, яка принесла відчутні результати. Їм вдалося допомогти в підвищенні професійного іміджу слухачів і розширити їх світогляд.

Люблю співпрацювати з цікавими людьми. Є в мене мрія: щоб люди незалежно від того, де вони живуть, були завжди вільними як у своєму виборі інформації, так і у виборі форми її отримання. На нашу думку, запозичивши досвід американців, українське суспільство зможе зорієнтуватися у сьогоднішньому світі, зберегти і примножити свої культурні цінності. Саме в такий спосіб ми зміцнимо велич держави та патріотизм і духовність українського народу.

Література

 1. Бєланова Р. Українська культура й американізм // Початк. шк. – 2002. – № 1. – С. 54-56.

2. Кременюк В.А. Внешняя политика США на рубеже веков // США – Канада: экономика, политика и культура. – 2000. – № 5. – С. 1-15.

3. Халилов В.М. Голливуд и проблема насилия // США – Канада: экономика, политика и культура. – 2001. – № 4. – С. 109-110. 

Міжнародна співпраця: шляхи взаємодії

(досвід роботи відділу документів іноземними мовами Миколаївської ОУНБ ім.О.Гмирьова)

Ковтун В.Я.,

завідувачка відділу документів іноземними мовами

Миколаївської ОУНБ ім.О.Гмирьова

Бібліотека – найважливіша частина соціальної інфраструктури держави, і закономірно, що відповідно до суспільних змін відбувається і її реформування, змінюються функції, вона розвивається разом із суспільством.

Новим ступенем розвитку бібліотек є міжнародне співробітництво, що дозволяє вирішувати багато проблем з реалізації спільних бібліотечно-інформаційних проектів і програм, які спрямовані на формування єдиного інформаційного простору, доступ користувачів до світових інформаційних ресурсів, підвищення рівня кваліфікації бібліотечних фахівців.

На нинішньому етапі міжнародне співробітництво є одним із пріоритетних напрямків роботи відділу документів іноземними мовами Миколаївської обласної універсальної наукової бібліотеки ім.О.Гмирьова.

З 2001 року Посольство США започаткувало відкриття інформаційних центрів “Вікно в Америку” в публічних бібліотеках України.

З метою надання мешканцям регіону актуальної інформації про Сполучені Штати Америки та поповнення бібліотечного фонду англомовними виданнями за сприяння Посольства США та обласної держадміністрації 18 лютого 2005 року в Миколаївській обласній науковій бібліотеці відбулося відкриття такого центру.

Інформаційно-ресурсний центр “Вікно в Америку” – це дійсно центр: центр спілкування, центр накопичення і розповсюдження інформації про Сполучені Штати Америки.

Сьогодні – це:

· перш за все, – нові джерела інформації;

· Інтернет-місця безпосередньо у відділі документів іноземними мовами;

· кількість нових користувачів і відвідувань;

· можливість надавати більш оперативно і ефективно інформацію користувачам;

· надання необхідної інформації у комплексі (друковані видання плюс аудіо- та відеоматеріали);

· можливість більш відкрито і впевнено спілкуватися англійською мовою;

· можливість удосконалення мовної практики безпосередньо у контакті з носіями мови;

· обмін досвідом між колегами з інших бібліотек;

· і, що не менш важливо, – це підвищення професійного рівня бібліотечних працівників, а також рівня самоосвіти.

При центрі працює кіноклуб, що надає можливість безкоштовно ознайомитись із кращими зразками американського мистецтва мовою оригіналу.

Такою ж плідною є співпраця і з Британською Радою, що сприяє розвитку тривалих та взаємовигідних культурних стосунків між Великою Британією та Україною. У листопаді 2001 року у Миколаївській обласній науковій бібліотеці на базі відділу документів іноземними мовами відбувся інформаційний ярмарок “Сучасна Британія” – спільна ініціатива Посольства Великої Британії в Україні та Британської Ради. На ярмарку, який відвідали близько 1300 жителів міста, було продемонстровано найновіші досягнення Сполученого Королівства у різноманітних сферах життя, показана його відданість партнерським стосункам з Україною.

З нагоди завершення чотирирічного проекту “Бібліотека Тисячоліття”, завдяки Британській Раді в Україні, Миколаївська обласна наукова бібліотека отримала серію книг “Бібліотека Тисячоліття”. Це всесвітньо відома унікальна серія, до якої входять найвизначніші твори світової літератури. Безперечно, що таке зібрання книг є неоціненним багатством для бібліотеки.

Гідним уваги є приклад співпраці з благодійним фондом “Сейбр-Світло”. За роки плідного співробітництва бібліотекою було отримано значну кількість видань з питань економіки, маркетингу, менеджменту, електроніки, політології, соціології, психології, екології, біології, культури, освіти. Тобто, майже з усіх галузей знань. І не буде перебільшенням сказати, що ці видання належать до найбільш цінних надходжень до бібліотеки за останні роки. Багата колекція англомовних книжок, DVD-дисків, довідкових видань є неоціненим ресурсом в організації бібліотечних заходів.

З 1998 року відділ документів іноземними мовами підтримує партнерські стосунки з Гете-Інститутом. У рамках цього співробітництва відділ неодноразово отримував партії оригінальної німецької літератури з різних галузей знань. Співробітники відділу беруть участь у загальноукраїнських інформаційно-бібліотечних програмах і заходах Гете-Інституту.

Дружніми стосунками можна назвати співпрацю із волонтерами Корпусу Миру США в Україні. Щотижневі засідання дискусійного англомовного клубу “Діалог” вже стали доброю традицією для наших користувачів, в рамках засідань якого вони в дружній атмосфері спілкуються англійською мовою, обговорюючи найрізноманітніші теми, з носіями мови – американцями. Щомісяця проводяться покази художніх або документальних фільмів мовою оригіналу з подальшим обговоренням фільму. Безперечно, все це сприяє поглибленому вивченню мови та удосконаленню мовної практики.

Протягом багатьох років при відділі документів іноземними мовами працює клуб перекладачів “Поліглот”. Він об’єднав перекладачів, викладачів іноземних мов навчальних закладів міста та їхніх закордонних колег. Головною метою клубу є узагальнення та розповсюдження досвіду діяльності найкращих перекладачів міста, а також популяризація зарубіжної літератури, культури і мистецтва. З початку заснування клубу було проведено багато цікавих масових заходів: літературно-музичних вечорів, вечорів-зустрічей з цікавими людьми, дискусій, семінарів-практикумів з обміну досвідом перекладацької діяльності. В різні роки у відділі працювали курси іноземних мов: англійської, німецької, французької, польської, італійської та есперанто. І сьогодні члени “Поліглота” продовжують із задоволенням зустрічатися і з не меншим ентузіазмом беруть участь у роботі свого улюбленого клубу.

Завдяки міжнародному партнерству, у бібліотеці стало більш доступним використання електронних інформаційних ресурсів. Протягом останніх років користувачі бібліотеки мають вільний доступ до унікального електронного зібрання зарубіжної повнотекстової інформації: електронних журналів, брошур, газет, бюлетенів і довідників. Читачі відділу, які постійно користуються електронними ресурсами EBSCO Publishing, Springer, ProQuest, відзначають їх значні переваги, що виявляються у можливості задовольнити найрізноманітніші інформаційні запити, які охоплюють усі галузі знань, використання як бібліографічної, так і повнотекстової електронної інформації, у можливості доступу до інформації наукового характеру, у зручному використанні ресурсів через он-лайновий режим доступу (за допомогою Інтернет) та компакт-диски (CD/DVD-ROM). Підвищений інтерес жителів Миколаївського регіону до інформаційних ресурсів іноземними мовами обумовлений розвитком міжнародних промислових зв’язків у регіоні, розширенням сфер виробництва, що базуються на науковій основі, збільшенням кількості навчальних закладів вищого і середнього рівня, зростанням кількості фахівців різних галузей, які вільно володіють іноземними мовами та комп’ютерними технологіями.

Досвід роботи відділу документів іноземними мовами неодноразово висвітлювався на сторінках друкованих засобів інформації міста та області. В той же час співробітники відділу представляють свою бібліотеку на професійних заходах різних рівнів, серед яких: семінар-тренінг з організації роботи Центрів за темою “Інформаційні центри “Вікно в Америку”: розвиваємо мережу” (м.Харків), семінар “Міжнародна освіта: самостійний вступ до американських вузів – Крок за Кроком” (м.Київ), ІІІ Міжнародна науково-практична конференція “Інформаційні ресурси: створення, використання, доступ” (м.Алушта). Участь у міжнародних конференціях, семінарах, міжбібліотечних заходах, налагодження безпосередніх контактів і партнерських зв’язків – це значний крок уперед. Та ми не збираємося зупинятися на досягнутому.

Міжнародне партнерство сьогодні відкриває нові перспективи подальшого розвитку бібліотечної галузі в цілому, розвитку обласної бібліотеки і, безпосередньо, відділу документів іноземними мовами, що, в свою чергу, позитивно впливатиме на покращання іміджу Миколаївської ОУНБ ім.О.Гмирьова як сучасного інформаційного та культурно-просвітницького центру. 

Рекомендації

Всеукраїнської науково-практичної конференції “Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації”

23-25 травня 2007 року у Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім.К.А.Тімірязєва відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації», присвячена 100-річчю заснування бібліотеки.

Організатори заходу – Міністерство культури і туризму України, Управління культури і туризму Вінницької ОДА, Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. В конференції взяли участь керівники і провідні фахівці Національної парламентської бібліотеки України, Національної наукової бібліотеки України ім.В.І.Вернадського, Державної історичної бібліотеки України, Державної бібліотеки України для юнацтва, Харківської державної наукової бібліотеки ім.В.Г.Короленка, директори ОУНБ України, директори ЦБС та районних бібліотек Вінниччини, директори бібліотек вищих навчальних закладів, науковці ВНЗ та Державного архіву Вінницької області.

Під час роботи конференції розглядалися та обговорювалися актуальні питання розвитку бібліотечної справи, державної та регіональної бібліотечної політики України, питання подальшого розвитку бібліотечних фондів та електронних ресурсів в глобальному інформаційному просторі, тенденції розвитку бібліотекознавства в Україні.

Висвітлювалися сучасні тенденції розвитку бібліотечного краєзнавства. Особливу увагу було приділено змінам реалій інформаційного та бібліотечно-бібліографічного обслуговування в інформаційному суспільстві, подальших міжнародних зв’язків наукових бібліотек.

Обговоривши ці проблеми, учасники науково-практичної конференції учасники ухвалили проект рекомендацій стосовно:

• приведення нині діючих законодавчих актів у відповідність до потреб бібліотек, суспільства і кожного читача, зокрема прийняття в новій редакції Закону України “Про бібліотеки і бібліотечну справу”;
• розробки регламентуючої документації щодо роботи з фондами: “Положення про бібліотечний фонд України”, “Регламент використання документів постійного зберігання у бібліотеках України”, “Положення про страховий бібліотечний фонд України”, “Інструкція про облік та збереження документів у бібліотеках”, “Положення про копіювання документів з фондів бібліотек України” тощо;
• розробки та затвердження нової техніки роботи бібліотек та типових штатів бібліотек різного рівня;
• внесення змін до нормативних актів, що регулюють державні закупівлі в Україні, перегляду процедури закупівлі бібліотеками книг, періодичних видань;
• визначення місця бібліотек (на національному і регіональному рівнях) в реалізації Національної програми інформатизації;
• розробки на державному рівні Концепції розвитку технологій інформаційного обслуговування в бібліотеках України;
• використання потенційних можливостей для створення корпоративної комп’ютерної мережі бібліотек України з інтеграцією її в перспективі як повноцінного сегмента Інтернету в міжнародну бібліотечну комп’ютерну мережу;
• створення національних інформаційних ресурсів та їх інтеграції у європейський і світовий інформаційний простір;
• посилення в бібліотеках процесу ефективного використання інформації в електронному вигляді, електронних версій книг і періодичних видань, електронних Інтернет-ресурсів;
• формування і розвитку інформаційного забезпечення різних сфер суспільної діяльності і якісного наповнення аналітико- інформаційного ресурсу;
• створення загальнодержавної системи наукових електронних періодичних видань як провідного компонента сучасної системи наукової комунікації;
• посилення ролі бібліотек різних рівнів в активізації трансформації бібліотечних сайтів та формуванні на цій основі єдиного бібліотечно-інформаційного простору України;
• участі бібліотек України у європейських проектах, активної і ефективної інтеграції в єдиний європейський культурний простір;
• активізації співпраці та кооперації бібліотечних, архівних установ та музеїв для впровадження технологій збереження бібліотечно-інформаційних ресурсів;
• розробки в умовах інформатизації національної програми ретроспективної національної бібліографії з метою представлення в електронній формі комплексу бібліографічних даних про вітчизняні і закордонні документи, пов’язані з Україною, а також регіональної ретроспективної бібліографії;
• забезпечення на державному рівні відродження і розвитку меценатства на всіх рівнях з метою підтримки бібліотек, їх наповнення та трансформації у світовий інформаційний простір;
• розробки та законодавчого закріплення нової моделі організації бібліотечної справи на рівні району (міста), яка б мала право на існування поряд із ЦБС;
• формування державного замовлення на підготовку фахівціву сфері бібліотечно-інформаційних технологій;
• вирішення питання про вироблення й прийняття державної програми технічного і кадрового забезпечення, створення електронних каталогів на різні види друкованих документів та ін.;
• створення належних умов для організації обслуговування користувачів з особливими потребами;
• розробки Концепції розвитку бібліотечного обслуговування дітей і юнацтва;
• впровадження на базі кожної обласної бібліотеки для юнацтва локальних комп’ютерних мереж, засобів автоматизації основних бібліотечних процесів.

Учасники конференції відзначили, що оскільки бібліотеки є невід’ємною складовою національного культурного надбання, то саме вони повинні стати одними з головних учасників процесу формування в Україні суспільства, побудованого на знаннях.

25.05.2007

З М І С Т

ПРИВІТАННЯ УЧАСНИКІВ КОНФЕРЕНЦІЇ

Домбровський О.Г., голова Вінницької обласної державної адміністрації................ 3

Заболотний Г.М., голова Вінницької обласної Ради............................................ 7

Левицький А.І., начальник управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації............................................ 9

ОСНОВНІ ДОПОВІДІ

Вилегжаніна Т.І. Моделі бібліотечного обслуговування.............. 11

Куделя Г.Д. Регіональна бібліотечна політика і роль ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва у її формуванні та реалізації  18

Морозова Н.І. Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва у дзеркалі історії та інноваційному поступі сьогодення.......... 25

ВИСТУПИ УЧАСНИКІВ КОНФЕРЕНЦІЇ

Бібліотеки та бібліотечна справа у часі і просторі (історія, сьогодення, перспективи розвитку)

Завальнюк К.В., Стецюк Т.В. Скарбниця духовності (До 100-річчя з дня заснування ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва)...... 38

Цимбалюк П.І. Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва: проблеми дослідження столітньої історії.............................. 42

Марченко Т.М. Імідж бібліотек області з точки зору соціуму (за результатами дослідження “Публічні бібліотеки в контексті соціокультурного простору регіону”)................... 48

Синиця Н.М. Еволюція бібліотек: нові умови – нові можливості................................................................... 52

Сопова Т. П. Бібліотеки України для юнацтва – культурно-освітньому процесу............................................. 56

Забудська Л.Ф., Бачкала О.В. Архівна справа в Державній науковій сільськогосподарській бібліотеці та у науково-дослідних установах мережі УААН.................... 68

Бібліотечні фонди як культурна спадщина держави

Ніколаєць Ю.О. Суспільно-політичні процеси в УРСР у роки хрущовської “відлиги” за матеріалами Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва.................................................. 73

Пивоваров В.А. Сторінки історії писемних джерел української літератури – невід’ємна складова загальноєвропейської культури (з фонду рідкісних і цінних видань Житомирської ОУНБ)..................................... 80

Іваннікова М.К. Науковий опис книжкової колекції: завдання та перспективи....................................................... 88

Лисенко Л.В. Книжкове зібрання родової бібліотеки баронів Шодуарів середини XVIII – початку ХХ ст. зі скарбниці історико-культурних фондів держави (до питання реконструкції зібрання)....................................... 93

Рабчун О.С. Місце приватних книжкових зібрань ХІХ ст. у культурному спадку держави (на прикладі родової книгозбірні Урбановських-Стажинських із фондів НБУВ)........ 98

Бібліотеки та електронні ресурси в глобальному інформаційному просторі

Сеник Л.Б. Електронний каталог „Рідкісна книга”: досвід та проблеми створення............................................ 102

Сенкевич А.В. Інформаційні технології в формуванні естетичної культури особистості в умовах бібліотеки......... 105

Культура, інформація, знання – пріоритети нового століття

Якущенко А.С. Креатив – найпривабливіше у бібліотечній професії........................................................ 112

Савчук Т.С. Бібліотека ВНТУ як осередок духовного і культурного розвитку особистості..................................... 116

Лосовська В.П. Виховний потенціал бібліотеки у формуванні цілісної особистості студента........................ 119

Тенденції розвитку бібліотекознавчої науки і бібліографознавства в Україні

Трембіцький А.М. Бібліотекознавча діяльність родини Сіцінських-Січинських.............................................. 123

Романюк І.М. Сільська бібліотечна мережа республіки в 50-ті – першій половині 60-х рр. ХХ століття...................... 132

Бібліотечно-бібліографічне обслуговування: зміни реалій і філософії

Вігуржинська В.С. Бібліотечне обслуговування в Тульчинській ЦБ: нова реальність..................................... 136

Кравчук Н.М. Інформаційна діяльність бібліотеки Вінницького національного медичного університету ім.М.І.Пирогова для забезпечення потреб медичної науки і освіти........................................................ 139

Білоус В.С. Діяльність бібліотеки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: традиції, інновації, стратегія розвитку................................................ 142

Головко Н.С. Бібліотека вищого навчального закладу: роль та значення в суспільстві (з досвіду роботи бібліотеки ВДАУ)..................................... 147

Бібліотечне краєзнавство: збереження традицій та тенденції розвитку

Михайлова О.В., Кисельова В.П. Еволюція технології підготовки краєзнавчої бібліографії другого ступеня........... 151

Ніколаєць О.Г. Етапи розвитку та організація краєзнавчої діяльності Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва в сучасних умовах.............................................................. 154

Соломонова Т.Р. Вінницька філія Всенародної бібліотеки при УАН (ВУАН) як науковий центр (1920-1930)..................... 160

Дмитрієва О.М. Регіональний інформаційний центр: нові можливості бібліотечного краєзнавства (з досвіду ХДНБ ім.В.Г.Короленка)...................................... 166

Жевнер В.М. Краєзнавча робота Миколаївської ОУНБ ім.О.М.Гмирьова як елемент формування позитивного іміджу бібліотеки серед місцевої громади та користувачів..................................................... 171

Довгань М.М. Бібліотека і висвітлення краєзнавчої інформації у ЗМІ............................................... 175

Вартанович Н.М. «Бібліотека – збирач народних перлин» (започаткування фольклорного літопису«Кожне сільце має своє слівце» у Могилів-Подільській районній бібліотеці як один з заходів реалізації Концепції державної мовної політики в Україні)................................... 178

Бібліотеки і соціальне партнерство

Кирилюк Л.О. Бібліотека в контексті життя громади.................. 182

Саричева М.В. Шляхи взаємодії бібліотеки з громадським сектором (на прикладі діяльності Обласного гендерного центру)............................................ 185

Введенська О.Ю. Роль бібліотек у інтеграції в суспільство людей з особливими потребами.............................................. 189

Міжнародні зв’язки наукових бібліотек

Подзолкіна О.О. Американський досвід в галузі культури очима українського бібліотекаря............................................. 193

Ковтун В.Я. Міжнародна співпраця: шляхи взаємодії (досвід роботи відділу документів іноземними мовами Миколаївської ОУНБ ім.О.Гмирьова)........................................ 197

Рекомендації Всеукраїнської науково-практичної конференції “Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації”............................................... 201

Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації

Матеріали

Всеукраїнської науково-практичної конференції
(23-25 травня 2007 р., м.Вінниця)

Редакційна колегія: М.Г.Спиця,
Г.М.Авраменко,
Л.Б.Борисенко,
О.Г.Ніколаєць,
Н.В.Спиця
П.І.Цимбалюк

Комп’ютерна верстка, оригінал-макет, дизайн Н.В.Спиця

Відповідальна за випуск Н.І.Морозова