Газети України початку ХХ століття у фондах Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва

Огороднік Наталія Іванівна,

бібліотекар І категорії сектору газетної періодики
Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва

У статті подано огляд українських газет початку ХХ століття, представлених у фондах Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва.

Ключові слова: газети, електронні засоби інформації, Центральна і Східна Україна, Подільська губернія, Кам’янець-Подільський, Вінниця, Могилів-Подільський, фонд Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва.

Епоха електронних засобів інформації, незважаючи на всі прогнози, не витіснила традиційні друковані періодичні видання на задвірки цивілізації. А періодика минулих років для істориків, дослідників, краєзнавців, взагалі справжній скарб, адже саме газети, навіть попри свою заангажованість, є одним із найбільш достовірних історичних джерел і свідком минувшини.

Мета цієї розвідки – дати інформацію про газети минулих років, зокрема про українські газети початку ХХ ст., що зберігаються у фондах Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва.

Газетна періодика на території сучасної України започаткувала своє існування в кінці XVIII ст. Перша газета була видана в Україні 1776 р. у Львові. Вона мала назву « Gazette de Leopol », і друкувалася французькою мовою. Аж до середини ХІХ ст. уся преса в Західній Україні, як і в інших українських землях, була чужомовною, тому що Україна не мала своєї державності. Газети тут друкувалися польською, румунською, мадярською, німецькою мовами і лише в 1848 р. у Львові побачило світ перше періодичне друковане видання українською мовою. Це була «Зоря Галицька», перший номер якої вийшов 15 травня 1848 р.

У Центральній і Східній Україні, що перебувала під російською царською короною, періодика, як така, виникла пізніше. Перші періодичні видання з’явилася у Харкові. Тут 1812 р. почала виходити газета «Харьковский еженедельник» при єдиному на той час на всю Україну Харківському університеті, який було засновано у 1805 р. На початку 20-х рр. ХІХ ст. періодичні видання з’явилися в Одесі, спочатку французькою («Messaqer de la Russie Meridional», 1820), потім російською мовою («Вестник Южной России», 1821). І лише на третьому місці в історії наддніпрянської преси стоїть Київ. Тут зародки періодики з’явилися в 30-х роках ХІХ ст. («Кіевскія объявленія», 1835 р.). Зрозуміло, що всі газети друкувалися російською мовою, адже українська в Росії була під забороною.

Уже на початок ХХ ст. кількість періодичних видань, що видавалися на території України, істотно збільшилась. Світовий газетний бум, який припав на кінець ХІХ ст., не оминув і держави, до складу яких входила територія України, зокрема Росію, але тут цей процес активізувався на початок ХХ ст. І причиною бурхливого розвитку преси (в тому числі й появі перших періодичних видань на території сучасної Вінниччини) стали не тільки економічні зрушення в країні, але й революційні події 1905–1907 рр., в результаті яких під тиском революційних мас був прийнятий Маніфест, що проголошував нові демократичні правила про пресу, в яких не було обмежень і для української мови. Тому початок ХХ ст. ознаменував появу україномовної преси на Наддніпрянщині (першим на Наддніпрянщині виданням українською мовою стала щотижнева газета –«Хлібороб», що вийшла у листопаді 1905 р. в Лубнах на Полтавщині коштом української громади міста, перша україномовна газета на території сучасної Вінниччини з’явилася в Могилеві-Подільському 1906 р. і мала назву «Світова зірниця»). Всього в 1906 р. в Росії за даними дослідника української преси Симона Наріжного українською мовою виходило 23 періодичних видання, перед Першою світовою війною їх залишилось 17, а вже з 1914 р. воєнна цензура україномовну пресу заборонила видавати.

Царський уряд дуже швидко обмежив завойовані демократичними силами послаблення щодо свободи слова та позбавив друковані періодичні видання можливості вільно розвиватись. Уже в 1907 році заборонялося публікувати будь-які матеріали, ворожі уряду. Покарання – штраф до 500 рублів, або арешт до 3 місяців. І це стосувалося не тільки україномовних видань, хоча їх в першу чергу, а й усіх часописів, які дозволяли собі критикувати владу. В результаті, як зазначали сучасники, зокрема Євген Чикаленко, великий аграрій, меценат, активіст організації української інтелігенції «Стара громада» у Києві, засновник та спонсор україномовних газет (найбільш відома з них газета «Рада» (1906–1914), періодичні видання в той час «…виникали і щезали, як бульки на воді. Багато які з видань закривалися вже після виходу у світ першого номера». Проте ці «заходи» влади і навіть воєнна цензура 1914 р. не зупинили бурхливий розвиток преси.

Усього ж в Україні до 1917 р. видавалося 1200 назв газет. На території, яка була підконтрольною Царській Росії, це були практично російськомовні видання. Не всі з них збереглися. Найповніша колекція тогочасної періодики представлена в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського (320 назв).

Деякі видання цього періоду представлені і у фондах ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. Зокрема, в секторі газетної періодики зберігаються кілька назв газет, що видавалися в Києві, в краєзнавчому відділі – газети Подільської губернії, що виходили в Кам’янець-Подільському і Вінниці.

Хоча в Києві газетна періодика з’явилася пізніше, ніж в інших регіональних центрах України (в 1870 р. виходило всього 4 газети), проте вже на початок ХХ ст. Київ став центром української преси, тут перед Першою світовою війною регулярно видавалося півтора десятка газет в т. ч. й кілька україномовних. Перша світова війна призвела до зменшення кількості періодичних видань. Напередодні лютневої революції в Києві було 9 газет, всі російською мовою: «Киевские губернские ведомости», «Киевлянин», «Киевская мысль», «Киевская копейка», «Южная копейка», «Киевский голос», «Вечерняя газета», «Киевская земская газета» и «Вестник сахарной промышленности».

У фонді сектору газетної періодики зберігаються три назви київських газет цього періоду. Усі вони є важливим джерелом історичних відомостей і подій тогочасного життя Києва. Це газети – «Киевская мысль», «Киевлянин», «Киевский вестник». Зупинимося на огляді кожної з них.

«Киевская мысль» – щоденна політична і літературна газета ліберального напряму . Під такою назвою вона почала виходити з грудня 1906 р. і друкувалася до 2018 р. Але була заснована на початку 1906 р. під назвою «Киевская заря». З серпня 1906 р. газета виходила з щонедільним ілюстрованим додатком «Киевская речь». Видавав її власник великої київської друкарні відставний полковник польського походження Рудольф Лубковський. На відміну від багатьох газет цього періоду, видавці яких потерпали від штрафів і арештів, газета не боялася штрафів, хоч і друкувала гострі матеріали, направлені проти російських шовіністів і чорносотенців, тому що підтримував її Лев Бродський – єврей за походженням, перший багатій міста, за теперішніми мірками перший медіамагнат, власник цукрових заводів та борошномельних підприємств.

Газета виходила тиражем до 70 тис. прим. Це на той час найбільший наклад з усіх провінційних газет Російської імперії. Мала поширення не тільки в Києві, а й в усьому Південно-Західному краї (Подільська, Київська, та Волинська губ.). З 1917 року виходила двічі на день – ранковим і вечірнім випусками. Перша і остання сторінка виділялася під рекламу і оголошення. Вартість реклами на першій сторінці («попереду тексту») була майже в 2 рази дорожчою (70–40 коп.), ніж на останній («позаду тексту» 40–20 коп.), ще дорожче треба було платити за рекламу, розміщену в ілюстрованому додатку. І це були найдорожчі розцінки серед усіх київських газет. Передплата часопису для студентів, учителів, земських лікарів була дешевшою, ніж для решти передплатників. За популярністю газета обійшла всі київські часописи, що видавалися до неї.

«Киевская мысль» реагувала на всі резонансні події, що відбувалися в Києві і в країні. Наприклад, подавала стенограму судових засідань і свої коментарі до них у резонансній справі Бейліса – єврея Монахема Менделя Бейліса, якого звинувачували у ритуальному вбивстві християнського хлопчика Андрія Ющинського, аби виправдати єврейські погроми і звинуватити весь юдаїзм у злочинах проти християн. Суд присяжних докази звинувачення визнав недостатніми і виправдав Бейліса. (з перевагою в один голос) Газета ж, публікуючи свої статті про процес, формувала громадську думку, яка засуджувала несправедливе звинувачення. Взагалі публікації газети були направлені проти великодержавного шовінізму Царської Росії, мали ліберальний характер, а під час виборів у міські органи влади і Державну Думу вона рішуче підтримувала кандидатів від ліберальної інтелігенції.

З нею співпрацювали відомі на той час літератори і громадські діячі: Ісаак Левинський, Володимир Короленко, Максим Горький, Костянтин Паустовський, Лев Троцький, закордонним кореспондентом був Анатолій Луначарський, який друкувався під псевдонімом «Гомо новус».

У роки Першої світової війни часопис активно висвітлював події на фронтах, відстоюючи патріотичні позиції. А Жовтневу революцію 1917 р. і владу більшовиків не підтримував.

У фонді сектору газетної періодики ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва газета зберігається за вересень–жовтень 1913 р., березень–грудень 1917 р., вечірній випуск газети за червень–грудень 1917 р., окремі випуски за січень–серпень 1918 р. та за вересень–грудень 1918 р.

«Киевлянин» – літературна і політична газета Південно-Західного краю. Приватне видання консервативно-монархічного українофобського спрямування. Започаткована в 1864 р., видавалася до 1919 р. Спочатку газета виходила три рази на тиждень, з 1879 р. – щоденно. Засновником часопису був професор історії Київського університету Шульгін Віталій Якович. Цікаво, що на заснування приватної газети заплатило Міністерство внутрішніх справ – виділило її засновнику 6 тис. рублів. Недивно, що часопис був ідеологічним рупором царського уряду. «Этот край русский, руський, русский», – маючи на увазі Південно-Західний край, заявив Шульгін у першому ж номері видання. Проте треба зазначити, що упродовж свого існування погляди керівництва газети (яке, між іншим, теж періодично змінювалося) змінювалися від консервативно-монархічного до помірно-ліберального спрямування і навіть до «прогресивного соціалізму».

Незважаючи на свою консервативність, газета була однією з найвпливовіших у Південно-Західному краї і однією з найкращих з усіх провінційних газет Російської імперії. Вона призначалась для солідних людей. Друкувалася на гарному папері, статті супроводжувалися фотографіями (наприклад, візит імператора в Київ у 1911 р., газета за 2 вересня 1911 р.). На її сторінках друкувались статті антисемітського характеру, досвідчені літератори, репортери полемізували з «українофілами», «мазепинцями» та «сіоністами». Але з іншого боку в газеті, яка пропагувала імперський шовінізм, в 1912–1913 рр. друкувалися статті, в яких розвінчувалися фальсифікації у вже згадуваній справі Бейліса і вона свідомо проводила лінію на захист єврея Монахема Менделя Бейліса під час судового процесу над ним. Публікації, знову ж таки, супроводжувалися фотографіями свідків і місць подій. За таку свою позицію номер газети за 27 жовтня 1913 р. зі статтею про справу Бейліса і передовицею тодішнього головного редактора Василя Шульгіна (сина В.Я. Шульгіна), де він звинувачував прокурора у тиску на слідство, був конфіскований, а редактор арештований (вперше за всі роки існування).

Часопис також знайомив з подіями загальнодержавними, міжнародними і місцевими, викривав факти зловживань київських чиновників, розповідав про новини в галузі економіки, культури, друкував літературні твори. Тут вперше була опублікована повість Олександра Купріна «Олеся». Перша і остання сторінки віддавалися під рекламу і оголошення. Реклама в газеті теж була не дешевою, але поступалася розцінкам «Киевской мысли».

Газета не була органом якої-небудь організації, але її керівництво входило до складу Киевского клуба русских националистов і вплив цієї організації на часопис відчувався. А після 1915 р. погляди керівництва змінилися на «прогресивний соціалізм» і в ній почали з’являтися статті навіть про відміну заборони на українську мову і можливість рівноправ’я євреїв. Часопис перестав існувати в грудні 1919 р.

У фонді сектору газетної періодики газета зберігається за жовтень–листопад 1905 р., березень 1906 р., січень 1908 р., вересень–листопад 1911р., вересень–жовтень 1912 р., липень–жовтень 1913 р., лютий–грудень 1914 р., січень–червень 1915 р., січень–грудень 1916 р., січень–грудень 1917 р. Збережені у секторі випуски газети «Киевлянин», принаймі за 1917 р., ймовірно належали княгині М. Г. Щербатовій, яку вона, очевидно, передплачувала, про що свідчить наліпка на першій сторінці газет, де вказується її прізвище, адреса. Газету, мабуть, їй надсилали в Немирів. «Киевский вестник» – одна з тих недовговічних київських газет початку ХХ ст., які дуже швидко припиняли своє існування, не витримуючи тиску влади. Газета почала виходити в кінці 1905 р. і вже на початку 1906 р. була закрита властями за «шкідливий напрям» своїх публікацій. Часопис знайомив з подіями політичного, економічного життя країни, займаючи помірковані ліберальні позиції. Ось, наприклад, в іронічній своїй рубриці «Хлопушка» автори газети, як вони самі зауважують, боячись «преждевременной своей кончины», вирішили виправитись («уклониться вправо») і надрукували таке повідомлення: «Москва. Вышло распоряжение во время маршировки прежнюю команду: «левой-правой, левой-правой!» заменить новой: «правой-правой, правой-правой!». Левая нога во время «правого порядка» упраздняется». («Киевский вестник», 22 січня 1906 р., с. 5). Чимало місця виділялось рекламі, з 8 сторінок газети, на першій і двох останніх розміщувалась реклама і оголошення. Тематику і напрям «Киевского вестника» продовжували у 1906 р., згадувані вище газети «Киевская заря», «Киевская речь» і нарешті «Киевская мысль».

У фонді сектору газетної періодики зберігаються окремі випуски газети за січень-ютий 1906 р.

Окрім київських газет, в секторі газетної періодики представлені деякі часописи за окремі роки початку ХХ ст., які видавалися в столиці Російської імперії Петербурзі і в Москві. Як от: офіційний орган Військового міністерства Росії щоденна воєнна газета «Русский инвалид», яка друкувалася в Санкт-Петербурзі в 1862–1917 рр. (у жовтні–грудні 1917 р. мала назву «Армия и флот свободной России», у нашому фонді збереглася за окремі місяці 1915–1917 рр.); орган партії конституціоналістів-демократів (кадетів) щоденна економічна, політична та літературна газета «Речь», яка видавалася в Петербурзі з лютого 1906 по липень 1917 р. (в секторі газетної періодики представлена окремими номерами за 1911 р. та 1913 р. а також за окремі місяці 1914, 1915, 1917 рр.); орган ліберальної московської професури і земських діячів суспільно-політична газета «Русские ведомости», що виходила в Москві з 1963 р. по 1918 р. (зберігається за окремі місяці 1915–1917 рр.); російська педагогічна газета ліберально-буржуазного направлення «Школа и жизнь» видавалася щонеділі в Петербурзі з 1910 по 1917 р. (зберігається за 1915–1916 рр.); російська сільськогосподарська газета «Земледельческая гезета» виходила в Петербурзі щосуботи в 1834–1905 і 1913–1917 рр. (зберігається за січень-червень 1900 р.); щотижнева суспільно-політична газета «Неделя» видавалася в Петербурзі в 1866–1903 рр. (зберігається за січень–грудень 1894 р.).

Найстарішим виданням у нашому фонді є громадсько-політична і літературна газета «Слово». Газета була органом москвофілів у Галичині, видавалася у Львові в 1861–1887 рр. (до 1872 двічі, потім тричі на тиждень) з численними додатками. Друкувалася спочатку мовою, зближеною до народної, потім російською, виявляючи щораз більші симпатії до північного сусіда. У фонді сектору газетної періодики зберігається за 1862 р.

Початок ХХ ст. ознаменував появу регулярних періодичних видань і у Вінниці. Вінницькі часописи розкривали різні сторони життя краю і події світового значення, відігравали важливу роль у діловому і культурному житті міста. Це, зокрема, такі видання:

«Юго-Западный край» (1912–1917) – культурно-політична і літературна газета видавалася Вінницькою міською думою. Редакція газети знаходилася в Єзуїтських Мурах. Редакторами були голова Вінницької Земської управи М. Стамеров та міський голова М. Оводов, той самий під час головування якого відбувся значний прогрес у розвитку Вінниці, яка з невеличкого провінціального містечка з населенням 11 тис. у 1861 р. перетворилась у губернське місто з населенням майже 50 тис. у 1910 р. Саме тоді у місті були споруджені водогін, перша електростанція, телефонна станція, трамвайне сполучення центру та Замостя і регулярно видавалася непогано редагована, ілюстрована щоденна газета. В радянський час М. Оводов працював лікарем в санчастині «Одеса-порт». Там же, в Одесі, помер у 1941 р. в 77-літньому віці.

Газета виражала погляди партії «октябристів», яка займала конституційно-монархічні позиції , орієнтувалась на матеріали з центральної Росії, знайомила з міжнародними новинами, активно висвітлювала події Першої світової війни (в номері за 21 липня 1914 р. газета закликала під час війни припинити всілякі внутрішні чвари – національні, партійні, класові – і всі народні сили спрямувати до єдиної мети – перемоги у війні. А вже у випуску за 14 січня 1917 р. повідомляла про облави на вокзалах і базарах з метою затримання дезертирів і осіб, що ухилялися від призову у військо). Проблемам місцевого життя газета приділяла менше уваги. Хоча публікації про події, що відбувалися в Подільські губернії, теж мали місце. Їх висвітлювала колонка коротких заміток, де говорилося про арешти, штрафи, знахідки, крадіжки, пограбування, пожежі й інші надзвичайні і звичайні події. А також публікації про відкриття і будівництво нових об’єктів, розпорядження губернатора і т. д.

У рубриці «Театр і музика» друкувалися критичні замітки про вистави у Вінницькому драмтеатрі під таємничим псевдонімом Маестро. Ось, наприклад, відгук на оперету «Проказы студентов»: «Полагаем, не следовало бы г-ну Варяжному, выступающему в роли студента, столь ярко драматизировать безденежное положение изголодавшегося юноши». Розміщувалися також різноманітні об’яви, оголошення про демонстрацію кінофільмів у театрі «Ілюзіон» (у Вінниці на той час функціонував стаціонарний кінотеатр), прем’єри і бенефіси у тому ж драмтеатрі, який був збудований у 1910 р., про вакансії, пропозиції місцевих виробників і підприємств. Знаходилось місце для літературних творів: оповідань, поезій.

З березня 1917 р. щоденна газета Вінницької міської думи виходила під назвою «Свободный голос», але вже розповідала в основному про Вінницю. Статті друкувалися більше політичного і соціального змісту, адже Росію лихоманило від революційних потрясінь. Газета підтримувала демократичні зміни Лютневої революції 1917 р. та Тимчасовий Уряд і навіть друкувала статті українською мовою. До прикладу, в газеті за 19 березня 1917 р. розміщена стаття українською мовою під назвою «З селянського з’їзду», в якій розповідається про організований Вінницькою повітовою земською Управою з’їзд сільських старостів Подільської губернії, де було прийнято рішення про організацію «селянського союзу», «а поки що прилучатись до Союзу Подільських Українців, як до організації, яка ставить собі завданням боронити інтереси українців». Автори часопису закликали всі політичні партії до єдності, аби реалізувати завоювання революції, також підтримували участь Росії у війні (на сторінках часопису друкувалися «Воззванія Временного Правительства» до солдат, робітників, селян, інтелігенції направити всі зусилля аби довести війну до переможного кінця.

«Винницкий голос» (1912) – почала виходити в березні 1912 р. Вона широко висвітлювала місцеве життя і негативно висловлювалась щодо реакційної політики царського уряду. Генерал-губернатор два рази штрафував газету, а потім у кінці 1912 р. закрив її.

У 1906 р. побачила світ і сьогоднішня «Вінницька газета». На той час у Вінниці вона була першою газетою в сучасному розумінні, що давала різнобічну інформацію. Видавав її музичний діяч Мазаракій А. В., одночасно виконуючи функції видавця, редактора і коректора. Проіснувала 4 місяці, відновлена у 1993 р. як часопис громади міста вже у незалежній Україні. До недавнього часу була органом міської Ради, зараз незалежне видання.

«Винницкий листок» (1907, 1914, 1916, 1917 рр.) – редактор В. Рейхер, власник місцевого книжкового магазину. Вона, як і її попередниця «Вінницька газета», намагалася всебічно інформувати вінничан про життя і проблеми міста. В 1911 р. обов’язок висвітлювати життя Вінниці взяла на себе газета «Куранти», але теж проіснувала недовго.

У цей час видавалася і перша на території сучасної Вінницької обл. україномовна газета «Світова Зірниця». Тижневик побачив світ у 1906 р. в Могилеві-Подільському, виходив до 1920 р. На території області газета видавалася до 1911 р. Потім часопис був перенесений до Києва. Видавав його відомий кооператор , українофіл, літературний редактор, діяч налагодження українсько-польських стосунків, поляк за походженням Волошиновський Йоахим Августович. У 1906–1907 роках виходив додаток до «Світової Зірниці» під назвою «Читайте, діти».

Друкувалися у Вінниці також фахові видання. Серед них особливої уваги заслуговує «Справочный Листок Подольского Общества сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности» (1899–1917, з 1915 р. видавався під назвою «Подольский хазяин»). Цей часопис був першим періодичним виданням, що з’явилося у Вінниці. Газета висвітлювала питання сільського господарства, агротехніки, описувала здобутки кращих поміщицьких маєтків. Видавалися й інші газети, що представляли різні галузі економічного життя краю. Питання кооперації, наприклад, розглядалися на сторінках «Кооперативного листка» (1909–1911), пізніше його замінила газета «Экономический листок» (1911–1913), а також у вже згадуваній першій україномовній газеті на Вінниччині «Світова зірниця». Питання охорони здоров’я піднімала «Врачебно-санитарная хроника Подольской губернии». Про події Першої світової війни, як їх трактувала офіційна російська політика, можна дізнатися з газети «Армейский вестник», що видавалася при штабі Головнокомандувача арміями Південно-Західного фронту. Газета виходила з серпня 1914 по листопад 1917 р., публікувала урядові розпорядження, огляди військових подій, висвітлювала дії союзників, давала відомості про стан ворожої армії. Після лютневої революції 1917 р. підтримувала Тимчасовий уряд.

Розповсюджувалися у Вінниці і газети, які започаткували своє існування в Кам’янець-Подільському, (Вінниця стала адміністративним центром Подільської губернії у 1914 р.) Як от:

«Подольские губернские ведомости» – перша на Поділлі газета. Цей офіційний урядовий орган почав видаватися в Кам’янець-Подільському відповідно до розпорядження російського центрального уряду згідно з «Высочайше утвержденным положением об издании Губернских Ведомостей» від 27 жовтня 1837 р. Уже 3 (15) січня 1838 р. вийшов перший номер «Подольских губернских ведомостей». Аналогічні видання цього дня було започатковано ще в 41 губернському місті Російської імперії, в т. ч. і в 9 губерніях, що розташовувалися на території сучасної України. Виходила газета щосуботи, а з 1885 року – ще й щосереди. Складалася вона, як це і передбачало положення 1837 року, з двох частин: офіційної та неофіційної. Офіційну підписували посадові особи губернії, а редактор неофіційної зазначався в кінці кожного номера . Газета виходила майже 80 років й жодного разу не змінювала назви. Останнє число побачило світ Часопис є надзвичайно важливим джерелом для вивчення історії Поділля. Офіційні повідомлення, статистичні матеріали, звіти і розпорядження властей дають уявлення про політичне і економічне життя краю, а в неофіційній частині газети друкувалося багато статей з різних аспектів історії, археології, етнографії, краєзнавства. Тут можна знайти матеріали про історію заснування населених пунктів, церков, монастирів, про звичаї, вірування та побут мешканців Поділля. Цікаво, наприклад, дізнатися про погоду в Подільській губернії, скажімо, у вересні 1897 р. із повідомлення Кам’янець-Подільської метеорологічної станції, а ще можна дізнатися про «види» на урожай трав і зерна в тому ж 1897 р. чи про зовнішню торгівлю в Подільській губернії або ціни на хліб та інші продукти. Дивно сьогодні сприймається повідомлення про зняття з посади «бабки повитухи» в Гайсині особи, яка не справлялася зі своїми обов’язками, і розпорядження призначити «бабкою повитухою» іншу особу. Прізвища вказуються. Все це жива історія краю, підтверджена фактами і статистичними даними.

«Подолянин» (1910–1917) – щоденна газета «Подольского союза русских националистов». Як додаток до газети виходив журнал «Земский вестник».

«Подольские известия» (1911–1915) – щоденна суспільно-політична, економічна і літературна газета.

«Подольский край» (1906, 1918–1920) – щоденна політично-суспільна і літературна газета. Почала виходити в 1906 р., але проіснувала недовго. Відновлена в 1918, видавалася до 1920 р.

«Подольский голос» (1906–1907). Газету вважали органом партії «октябристів». Перший номер побачив світ 7 листопада 1906 р. Проіснувала до березня 1907 р. Видання висвітлювало діяльність уряду, питання освіти, науки літератури, подавало хроніку подій Подільської губернії.

«Подолія» – політична, церковно-суспільна, літературна газета, яка почала виходити у Кам’янець-Подільському в 1905 р. внаслідок рішення, прийнятого на з’їзді подільського духівництва, замість журналу «Подольские епархиальные ведомости» – офіційного органу Подільської єпархії. Видавався і місячник «Православная Подолія». Часопис виходив три рази на тиждень. Активну участь в його виданні брав історик, археолог і культурно-громадський діяч Поділля, православний священик Юхим Сіцінський. Газета знайомила з новинами життя приходів Подільської губернії, розміщувала нариси з життя подолян, різноманітні об’яви і оголошення.

Усі ці газети, окрім «Світової Зірниці», видавалися російською мовою. У фонді краєзнавчого відділу нашої бібліотеки зберігаються окремі випуски цих видань за різні роки. Зокрема: газета «Юго-Западный край» зберігається за січень–грудень 1915 р., січень–березень та липень–грудень 1916 р., січень–березень 1917 р.; «Свободный голос» – за березень–жовтень 1917 р; газета «Подолія» – за вересень–листопад 1907, 1908 рр. а також за всі місяці 1909, 1911–1914 рр., «Подольские известия» – за травень–червень 1915 р.; «Подольский голос» – за листопад–грудень 1906 р.; «Подолянин» – за липень, жовтень–грудень 1914 р., усі місяці 1915, 1916 рр. та січень–травень 1917 р.; «Винницкий листок» – вип. № 7 за 1916 р. та вип. № 8 за 1917 р.; «Кооперативный листок» – за 1910 р.; «Экономический листок» – за 1911–1912 рр.; Врачебно-санитарная хроника Подольской губернии» – окремі випуски за 1911, 1912, 1919 рр., Армейский вестник» – кілька номерів за листопад-грудень 1914 р. та лютий–квітень, червень 1917 р. Газета «Подольские губернские ведомости» представлена у двох відділах бібліотеки: у фонді відділу цінної і рідкісної книги вона зберігається за 1842, 1845–1850,1852–1853, 1855–1856, 1858 рр., з 1983 р. по 1917 р., а саме за 1893–1894, 1897, 1905–1906, 1917–1918 рр. – у краєзнавчому відділі.

Отже, ознайомившись з газетною періодикою початку ХХ століття, що зберігається у фондах «Тімірязєвки», можна зробити висновок, що бібліотека може запропонувати своїм користувачам – науковцям, студентам і всім, хто цікавиться історією України і свого краю, чималий масив газет, які дають широкий фактографічний матеріал і заслуговують на популяризацію.

Список використаних джерел:

1. Баранник М. В., Голобуцький П. В. Історія преси в Україні. Енциклопедія Історії України . Т. 3 : Е–Й. Київ, 2005. С. 621–631.

2. Будзей О. Кам’янецькі часописи: від зародження до буму URL: https://kampod.at.ua/publ/znakhidki_vid_o_budzeja/istoria/kam_janecki_chasopisi_vid_zarodzhennja_do_bumu/34-1-0-491  (дата звернення 08.09.2019).

3. Ігнатієнко В. Українська преса (1816–1923 рр.) URL: http://litopys.org.ua/cultur/cult10.htm  (дата звернення 08.09.2019).

4. Кагальницький М. Було слово. Контракти . 2006. № 11. С. 54–58.

5. Мацюк О. Найдавніша газета в Україні. Старожитності . 1991. Число 9. С. 10–12.

6. Наріжний С. Українська преса URL: http://litopys.org.ua/cultur/cult10.htm  (дата звернення 08.09.2019).

7. Осташко Т. Буржуй або навіть феодал. День . 2018. № 22. С. 9.

8. Тищенко-Сірий Ю. Перші наддніпрянські українські масові політичні газети, 1909–1912 : мемуари. Нью-Йорк : Укр.-амер. вид. т-во, 1952. 22 с. (Серія мемуарів ; ч. 1).