Липовецька книгозбірня та її перший статут
(до 120-річчя від його видання)

Роговий Олександр Іванович,

начальник архівного відділу Липовецької райдержадміністрації,
голова міжрайонного краєзнавчого об’єднання «Соб» (м. Липовець),
почесний краєзнавець України

У статті розкрито деякі фрагменти з історії бібліотек Вінниччини, зокрема заснування Липовецької центральної районної бібліотеки та затвердження її першого статуту.

Ключові слова:Київська губернія, Липовецький повіт, Липовець, Липовецька центральна районна бібліотека, статут.

Липовецька книгозбірня та її статут – найдавніші на Вінниччині. Те, що саме у Липівці виникла найстаріша публічна книгозбірня, можна пояснити впливом «столичної» Київської губернії, до якої входив Липовецький повіт. У 1894 році було затверджено Статут бібліотеки іншого повітового міста губернії – Чигирина. А через деякий час стрепенувся і Липовець. У 1896 році в Російській імперії в центрі уваги була коронація нового царя. Саме ці урочистості використали липівчани для подання на затвердження проекту «Статуту громадської читальні в ознаменування радісної події священної коронації його Імператорської Величності Російського Імператора Миколи Олександровича, Пані Імператриці Олександри Федорівни» (так відразу записали у проекті першого параграфа Статуту) [1, арк. 1].

Ця «липовецька ініціатива» у 1897 році в губернських колах зчинила страшенний переполох, адже книги у той час пов’язували з «вільнодумством». Насамперед перевірили ініціаторів створення бібліотеки і читальні при ній. Ними виявилися тринадцять громадян, які пожертвували 400 томів книг. Серед них такі респектабельні люди, як надвірний радник Ємельянов, титулярний радник Хандриков та інші. Напевно, за їх спинами стояв благочинний по Липовецькому повіту, доглядач церковних шкіл Василь Липківський. Він цікавився станом бібліотек і писав про це у своїх шкільних звітах [16, с. 267].

Процес пішов, коли 16 лютого 1897 року київському генерал-губернатору подали на стіл позитивну інформацію від віце-губернатора: «Представляючи означений проект Статуту на благорозсуд Вашого Сіятельства, маю честь додати, що засновники бібліотеки, підписавші проект, як виявилось по зібраних даних, у моральному і політичному відношенні ні в чому незаконному помічені не були...» [1, арк. 2].

Та промайнуло кілька місяців, поки Липовецька громадська бібліотека і читальня і при ній була дозволена наприкінці 1897 року. Вона стала найдавнішим подібним закладом на теренах сучасної Вінниччини (в межах Подільської губернії найдавніша публічна бібліотека в Кам’янці відкрилася ще 1866 року) [17, с. 54].

Досвідом липівчан скористалися у сусідньому Гайсинському повіті, де бібліотеку відкрили з нагоди 100-річчя народження О. С. Пушкіна і 28 червня 1901 року міська дума затвердила її статут. Вінницька міська дума з приводу 50-річчя смерті М. Гоголя 20 лютого 1902 року постановила «закласти початок Вінницької публічної бібліотеки ім. Гоголя», яку відкрили через 5 років. У 1913 році при учительському інституті з’явилася бібліотека як структурний підрозділ. З 1900 року бере початок книгозбірня у Бару, з 1909 – у Літині і т. д. [5, с. 14, 28, 78, 98, 105, 136, 162]. Всього на початку ХХ століття в Подільській губернії вже діяли 5, а перед революцією – півтора десятка публічних бібліотек [17, с. 54]. Саме публічних, бо при різних закладах, духовних училищах, не рахуючи приватників, книгозбірні стали масово утворюватися ще з 1830-х років. Для прикладу, публічна бібліотека у такому культурному центрі, як Немирів, виникла лише у 1920 році, хоча при місцевій чоловічій гімназії діяли аж 2 гімназійні! [4, с. 44–50]. Приватна «Бібліотека Тульчинська» Потоцьких бере початок ще із зібрань першого чоловіка знаменитої Софії Яна де Вітте 1760-х років, але публічна бібліотека в цьому «заштатному» місці з’явилася лише в радянський час [16, с. 13–54].

Цікаво прослідкувати долі засновників «альма-матер» книгозбірень нашого краю.

Наприкінці 1896 року в представленні генерал-губернатору графу Ігнатьєву на відкриття у м. Липівці громадської читальні серед тринадцяти підписантів майже всі належали до так званих різночинців. Ці люди пожертвували на спільну справу «400 томів власних книг»!

Головні підписанти мешкали у Липовецькому мікрорайоні Гайсин. Там був будинок Єфросинії Іванівни Ємельянової (можливо, вдови радника Ємельянова). В будинку Постникових неподалік церковної садиби, був приписаний «титулярний радник Хандриков», підпис якого стоїть другим. Довгий час про цього головного фундатора Липовецької бібліотеки майже нічого не було відомо. Та завдяки архівним знахідкам вдалося встановити, що Дмитро Митрофанович Хандриков народився у Москві 1865 року в дворянській сім’ї. Дослужився до посади титулярного радника в одній з ключових губерній Російської імперії – Київській. Якраз на той період він тимчасово мешкав у місті над Собом як «и. д. (исполняющий должность) податного инспектора». Нині ми знаємо, яка це впливова посада!

Разом з дружиною Анелею Василівною (родом із Мстиславського повіту Могилівської губернії) мешкав він у передмісті Гайсин. В одному домі з ним на початку 1896 року значилися прийомна 3-річна дівчинка Олександра Василевська та у прислузі – Харитина Цисмунова і Прокопій Ситник [2, арк. 114].

Надалі Д. М. Хандриков переїхав у Київ, але не переривався його зв’язок з липівчанами. Зокрема, з письменником і головою Липовецького повітового земства Іллею Михайловичем Ревою. Так, у 1907 році Дмитро Митрофанович, на той час член Київської губернської управи, гаряче підтримав пропозиції земляків по вдосконаленню земського господарства [12, с. 7].

У цьому ж будинку Постникових мешкали прикажчики при вальцевому млині Шимон Бродецький та Волько Хазин. Близькими і далекими сусідами засновників Липовецької бібліотеки у передмісті Гайсин були такі досить освічені люди, як музикант Каленик Котенко, помічник повітового справника Ібрагім Солтик, помічник наглядача акцизних зборів Володимир Белецький, учитель приходської школи Павло Гребентський, дільничний фельдшер Сила Поєдинок, письмоводитель міської управи Філон Крамаренко, фотограф Лексей Столярський і чимало військових (серед них – Липовецький воїнський начальник полковник Петро Лалевич) [2, арк. 113, 117,119, 123, 139, 153 та ін.].

Напевно, за спинами засновників стояв благочинний по Липовецькому повіту, доглядач церковних шкіл Василь Липківський. Він завів у Липовецькому соборі кілька десятків книг, цікавився станом бібліотек і писав про це у своїх шкільних звітах [12, с. 2].

Канцеляристи ретельно перевірили, щоб Статут відповідав всім царським обмежуючим актам, в тому числі і відомим антиукраїнським «Височайшим велінням» від 12 липня 1867 та 17 грудня 1871 років. Але засновники знали, з ким мають справу, і в проекті часто-густо «кивали» на погодження всіх питань з поліцією. Навіть суворі чиновники змушені були забрати із другого параграфа одіозне погодження спектаклів, концертів, гулянь, лотерей з поліцією, замінивши: «з дозволу належних урядових властей», так як «дозвіл увеселінь з благочинною метою, а тим більше лотерей від поліції не залежить» [18, 19, с. 10, 14].

Жорсткішим зробили параграф 10 Статуту, запропонувавши викласти його в такій редакції:

«Порядок користування книгами і газетами бібліотеки встановлюється загальними зборами членів і затверджується губернатором, від волі якого згідно прим, 1, §1 Правил, затверджених Міністерством Внутрішних Справ 15 травня 1890 року залежить підкорити бібліотеку рівно і читальню при ній дії цих правил, коли в цьому є необхідність через постанову загальними зборами умов для користування книгами і газетами, які знаходяться в бібліотеці». [1, арк. 8]

Лише впевнившись в усуненні всякої «крамоли», Київський генерал-губернатор граф Ігнатьєв 21 травня 1897 року підписав листа самому Міністру Внутрішніх Справ «з додатком проекту Статуту Липовецької громадської бібліотеки з читальнею при ній». Лист закінчувався словами: «Маю честь подати на благорозсуд Вашого Превосходительства…» [1, арк. 9]

Розглядали аж сімнадцять місяців! Лише в листопаді наступного 1898 року затверджений проект Статуту повернувся до губернської канцелярії. [1, арк. 11]

На місці затримки не було. Перед самим Новим роком, 31 грудня, липовецький повітовий справник Лущик по вказівці зверху дозволив друк. Статут Липовецької бібліотеки надрукували в наступному 1899 році в Іллінцях, у типографії Я. Т. Ривкіса, і вже 22 березня три його екземпляри Київський губернатор надіслав генерал-губернатору [18, 19].

Завдяки цьому ця невеличкого формату книжечка дійшла до наших днів і її кожен може побачити у фондах Центрального Державного історичного архіву міста Києва. А на 100-річчя його прийняття з ініціативи автора цих рядків було здійснено велику справу – видрукувано факсимільне видання найдавнішого бібліотечного статуту області!

Статут Липовецької бібліотеки-читальні затверджувався товаришем Міністра Внутрішніх Справ сенатором бароном Ікскуль фон Гільденбандтом та тимчасово виконуючим обов’язки начальника Головного управління в справах друку М. Соловйовим. У кінці завірчий запис зробив завідуючий діловиробництвом, член Ради В. Адикаєвський [18, 19, с. 15].

25 параграфів Статуту, згрупованих у 5 «глав» (розділів), визначали основні засади діяльності книгозбірні. Її членами могли стати всі, крім неповнолітніх, студентів, солдат і засуджених. Встановлювалися звання пожиттєвого (за внесок у 100 карбованців), почесного (10 карбованців) і дійсного (4 карбованці) члена бібліотеки. Всі вони могли брати книги додому і мали право голосу на Загальних зборах – найвищому органі управління бібліотекою. Доходи поступали і від абонементної плати від не членів книгозбірні.

Щомісячно читач за право взяти додому книгу платив 25 копійок, за два місяці – 40 копійок і за три – 50 копійок. Крім того, за кожну книгу ще залишали заставу 3 карбованці або поручительство членів бібліотеки. Лише за одне відвідування не члени вносили по 5 копійок. А ось газети, як і тепер, додому не видавалися.

Виконавчим органом вважався так званий «Комітет бібліотеки», який обирався з її членів. До нього входили голова, 4 члени з 3-ма кандидатами при них для заміни тих, що вибули. Передбачалось, що головою може бути лише особа православного віросповідання, а в члени комітету повинні обов’язково входити представники від кожного відомства, місцевого духовного і громадського училищ [18, 19, с. 1, 9, 10].

Липовецька бібліотека уже фактом свого відкриття лякала владу, а тому для перестраховки в Статут ввели й інші положення. Так, голова бібліотечного комітету заступав на цю посаду лише після затвердження самим губернатором. Комітет зобов’язаний був усі свої дії погоджувати з місцевою поліцією, в тому числі час, місце і предмети розгляду Загальних зборів. Навіть порядок користування книгами і газетами, і форма діловодства, встановлені Загальними зборами, затверджувались на високому рівні губернатором. Будь-які зміни Статуту доповідались теж особисто йому.

У Статуті Липовецької бібліотеки встановлювалась чітка періодичність: Загальні збори проводились щорічно у січні за наявності не менше третини членів; бібліотечний комітет засідав щомісячно [18, 19, с. 2–11].

Останній 25-й параграф «лякав» аж Міністерством Внутрішніх Справ: «Коли незалежно від наданого губернатору (вказувався закон) права закриття Загальних зборів при виявленні в них будь чого противного, державному порядку і громадській безпеці, моралі, губернатор визнає необхідним закрити бібліотеку з інших причин, то він представляє про це Міністерство Внутрішніх Справ» [18, 19, с. 14].

Статутом передбачалось обрання ревізійної комісії лише «на випадок необхідності». Ніби дрібниця, але через 10 років безконтрольність випливла наверх [18, 19, с. 12].

У 1907 році комітет Липовецької громадської бібліотеки-читальні (так вже вона іменувалась) звернувся до повітової влади з ходатайством вдвічі збільшити кредит на утримання (до цього щорічно бібліотека одержувала 100 карбованців). Ходатайство розглядалось на засіданні повітового комітету в справах земського господарства 7 серпня 1907 року, але прохання про виділення 200 карбованців кредиту відхилили.

Повітова управа постановила: «внести у кошторис на 1908 рік виплати для бібліотеки-читальні в місті Липовець в минулорічному розмірі 100 карбованців». При цьому додавалося: «просити комітет бібліотеки-читальні представити Управі звіт про витрачання виплат за попередній час» [11, с. 6–7]. Можливо, що про це турбувався член повітового комітету, згаданий нами раніше письменник і громадський діяч Ілля Михайлович Рева.

Статус та імідж найдавнішої громадської бібліотеки області сприяв її росту як центральної районної бібліотеки в ХХ столітті. Автору цих рядків у середині 90-х років вдалося виявити унікальні документи з її історії, видати буклет і факсиміле першого бібліотечного статуту. Наприкінці століття на обласному рівні відзначили століття Липовецької книгозбірні. Її очільник Липко Варвара Станіславівна 29 вересня 1999 року отримала звання «Заслужений працівник культури України» за вагомий внесок у розвиток духовної культури та популяризацію культурно-мистецької спадщини України. В 2001 році занесена на районну Дошку Пошани Липівця.

Липовецька бібліотека у 1998 році першою з райбібліотек включена в міжнародну комп’ютерну систему «Інтернет». У вересні 2012 року Липовецька центральна районна бібліотека стає переможцем третього раунду – конкурсу «Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету» програми «Бібліоміст». Не останню роль у набутих досягненнях зіграв імідж найдавнішої громадської книгозбірні краю.

Ось так діяли Липовецька бібліотека-читальня та її статут – унікальні на теренах Вінниччини.

Джерела та література

1. Центральний Державний історичний архів, м. Київ. Ф. 442. Оп. 627. Спр. 162.

2. Державний архів Київської області. Ф. 384. Оп. 8. Спр. 1.

3. Державний архів Вінницької області. Ф.Д-262. Оп.1. Спр.13.

4. Валігура, І. М. Періодичні видання другої половини ХІХ – початку ХХ ст. з бібліотеки Немирівської чоловічої гімназії // Поділ. книжник : альманах. Вип. 4 (2011) / уклад. Т. Р. Соломонова ; ред.: М. Г. Спиця, О. Г. Поліщук ; відп. за вип. Н. І. Морозова ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2012. – С. 43–52.

5. Липовецька централізована бібліотечна система. 1. Центральна бібліотека. // Вінниччина бібліотечна : довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця. – 2003. – С. 77–84.

6. Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А.Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення : монографія / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2007. – 312 с. : фот.

7. Липовецькі Вісти. 1917. – 30 серп. – 22 груд.

8. Роговий, О. Мали честь… / Липовец. вісті. – 2012. – 28 верес.

9. Роговий, О. Найдавніша бібліотека області // Липовец. вісті. – 2007. – 27 верес.

10. Роговий, О. Скарбниця знань (Липовецькій центральній бібліотеці 100 років) : Буклет. – ВАТ «Поліграфіст», 1997.

11. Роговий, О. Скарбниця знань. Край любителів книги // Липовец. вісті. – 1997. – 10 груд.

12. Роговий О. Скарбниця знань. Бібліотеку засновують ентузіасти // Липовец. вісті. –1997. – 20 груд.

13. Роговий, О. Скарбниця знань. Національна революція // Липовец. вісті. – 1997. – 24 груд.

14. Роговий, О. Просвіта засновує бібліотеки / Липовец. вісті. – 1998. – 10 груд.

15. Соломонова, Т. Р. «Вінницька колекція» з родинної бібліотеки Потоцьких у Тульчині // Поділ. книжник : альманах. Вип. 1 (2008) / уклад. Т. Р. Соломонова ; ред. М. Г. Спиця ; відп. за вип. Н. І. Морозова ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця : ДП «Держ. картограф. ф-ка», 2009. – С. 13–54.

16. Соломонова, Т. Р. Гайсинська міська публічна російська бібліотека ім. О. С. Пушкіна (1902–1920) / Поділ. книжник : альманах. Вип. 2 (2009) / уклад. Т. Р. Соломонова ; ред.: М. Г. Спиця, О. І. Кізян ; відп. за вип. Н. І. Морозова ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вип. 2 (2009). – Вінниця, 2010. – С. 53–65.

17. Статут Липовецької громадської бібліотеки-читальні (факсиміле з видання 1899 року). – Липовець. – ВАТ «Поліграфіст», 1998.

18. Устав Липовецкой общественной библиотеки с читальней при ней. – Ильинцы : Типография Я. Рывкиса – 1899.