Використання досвіду бібліотечної діяльності Бориса та Марії Грінченків у сучасній бібліотеці

Яковлева Ірина Вадимівна,

молодший науковий співробітник НДЛ грінченкознавства Інституту
філології Київського університету імені Бориса Грінченка

У статті розкривається важливість використання досвіду маловідомої широкому загалу бібліотечної, музейної та книговидавничої діяльності Бориса та Марії Грінченків у контексті розв’язання проблем і подолання викликів сучасного світу. Здійснено спробу обґрунтувати суголосність прогресивних ідей Грінченків того часу та сьогодення.

Ключові слова: Б. Грінченко, М. Грінченко, бібліотечна діяльність, бібліотека, архів, бібліографія, видавнича справа, вивчення попиту, кінець ХІХ ст., початок ХХ ст., книги.

Дослідження історії бібліотечної справи – важлива складова боротьби за збереження та розвиток національної культури та формування іміджу сучасної бібліотеки як однієї з основ духовного розвитку суспільства. Звертаючись до історії становлення та розвитку бібліотечної справи в Україні, не можна оминути період кінця ХІХ – початку ХХ ст. та роль подружжя Бориса та Марії Грінченків у суспільному житті того часу. Цей час в українській історії позначений боротьбою за повернення української мови в навчальний процес і відновлення книгодрукування – і Грінченки були в цій боротьбі чи не найпершими.

Сьогодні більшість освічених українців знає Бориса Грінченка переважно як письменника та автора словника, постать його дружини та вірної товаришки в усіх справах Марії Грінченко й зараз залишається маловідомою.

Потреби тогочасного періоду розвитку українського суспільства вимагали від свідомих представників інтелігенції якомога ширшої участі в усіх сферах наукового, культурного, політичного й освітнього життя. Тому Грінченки, присвятивши своє життя титанічній праці в ім’я відродження національної свідомості, займалися також різноманітними аспектами книжкової справи, зокрема видавничим, бібліотечним, бібліографічним і навіть книготорговельним. У кожній із означених галузей культурного життя є їхній гідний окремого дослідження внесок як на практичному, так і на теоретичному рівні.

Метою статті є визначення ролі бібліотечної та книговидавничої діяльності подружжя Бориса та Марії Грінченків в історії українського Просвітництва та формуванні основ українського суспільства. Крім пізнавального інтересу, дослідження суспільного життя зазначеного історичного періоду через діяльність видатного громадського та культурного діяча становить і практичний, адже історичний досвід вирішення проблем функціонування громадських бібліотек може бути використаним для розв’язання актуальних завдань сьогодення та визначення перспективних шляхів розвитку сучасних публічних бібліотек у майбутньому.

Різні аспекти багатопрофільної діяльності Б. Грінченка були об’єктом висвітлення у працях сучасників І. Франка, П. Грабовського, В. Гнатюка, В. Дурдуківського, А. Кримського, М. Плевака, а згодом також пізніших дослідників – М. Рильського, О. Білецького, І. Пільгука, В. Яременка, А. Погребного, С. Кіраля та ін. Серед досліджень бібліотечної діяльності варто назвати монографії Н. Зубкової, Н. Кобижчі, статті О. Матвійчук, О. Дудар, С. Євтушенко та ін.

Порівняно менше досліджені біографія та творчість М. Грінченко. Так, просвітницьку та літературну діяльність М. Грінченко досліджували сучасники Д. Дорошенко, В. Дурдуківський, С. Єфремов, С. Русова; на сьогодні наявні дві монографії Л. Неживої та М. Лашка, присвячені її літературній і педагогічній діяльності.

Борис і Марія Грінченки працювали разом в усіх сферах просвітницької діяльності, надто ж тісною була їхня співпраця у педагогічній, музейній, архівній і бібліотечній справах, тому тут їхній вклад не розмежовуватимемо.

Бібліотечна справа була важливою складовою ідейних переконань і практичної діяльності Грінченків ще з періоду їхнього вчителювання. Адже одною з суттєвих освітніх проблем була зокрема й відсутність відповідної літератури. Книжок українською мовою в сільських бібліотеках просто не було через жорстку цензуру та брак коштів на закупівлю.

У 1890 р. влада створила на шляху української книги до читача ще одну перепону, ввівши спеціальні каталоги для народних бібліотек. Відтепер закуповувати книжки можна було лише за ними, отже українська книга просто не могла потрапити до бібліотеки [1, с. 93].

Діяли й особливі державні розпорядження, що фактично ставили книжки «на малороссийском наречии» поза законом. Архіви зберігають рукописні збірки творів українських письменників, які Грінченки створювали для шкільної бібліотеки, аби хоч «тільки таким чином побільшувати» її [цит. за 2]. Крім того, вони розробили цілу систему заходів, спрямованих на видання книжок в обхід цензурних заборон [3].

Грінченки наполегливо працювали, вивчаючи потреби читачів, зарубіжну й історичну вітчизняну практику (про що свідчать опублікований у 1891 р. в журналі «Правда» нарис «Жан Масе», присвячений створенню мережі народних читалень у Франції та відповідний розділ у брошурі Товариства «Просвіта» «Братства і просвітна справа на Вкраїні за польського панування до Б. Хмельницького» 1907 р.). Статті з результатами вивчення читацького попиту та сприйняття читачами з народу класичних творів художньої літератури публікувалися в галицькій («Зоря» з 1892 р.) та після скасування цензурної заборони наддніпрянській («Нова Громада», 1906 р.) українській пресі. 1907 р. Б. Грінченко систематизував і об’єднав зібраний матеріал в одне монографічне видання «Перед широким світом», яке вчені вітали низкою схвальних рецензій у пресі на кшталт: «Тепер, коли українська книжка іде вільніше на село, у народні бібліотеки <…> досліди читання книжок народові, різним слухачам, повинні буть цікаві й корисні для наших учителів і других діячів народньої освіти…» («Рідний Край», 1907).

Набувши відповідного досвіду за час організації підпільної шкільної бібліотеки та невдалих спроб співпраці з тогочасними видавцями-лубочниками, Грінченки підійшли до вирішення проблеми глобально.

Говорячи у своїх статтях про проблеми народної школи, Б. Грінченко звертає увагу й на тематичне наповнення народних бібліотек. Так, у статті «Популярні книжки» («Зоря», 1891 р.) піддано гострій критиці народопросвітні книжки, наявні на той час у Російській Імперії.

Автограф статті зберігається в Інституті рукопису НБУВ та містить важливий додаток – складену Б. Грінченком програму видання популярних книжок для народу. Цей тематичний план, актуальний і в наші дні, Грінченки послідовно втілювали протягом усього життя – від написання текстів до видання книг і впорядкування бібліотек. Цю ж програму було використано для укладання планів видавничої комісії Товариства «Просвіта» та пізніше – зокрема у брошурі «Поміч учителю в справі національного виховання учнів» (Київ, 1918), виданій Генеральним секретарством справ освітніх Центральної Ради.

Якості наповнення бібліотек торкаються присвячені освітній і книговидавничій справі статті «Хто ж винен?», «Де ж наша робота?» (обидві «Зоря», 1888 р.), «Наша байдужість» («Зоря», 1892 р.), «Дещо про вкраїнські видання» («Буковина», 1892 р.), «Народня школа на Україні», «Періодичне видання для дітей» (обидві «Учитель», 1892 р.), «Вопросы народного образования в некоторых губернских земствах», «Земские книжные склады» (обидві «Земский Сборник Черниговской губернии», 1895 р.), «Зачем?» («Русский начальный учитель», 1898 р.), бібліографічний огляд «Народопросвітні книжки. За роки 1899-1901» («Літературно-науковий вісник», 1901 р.), «До земства і учителів (З приводу з’їзду учителів Гадяцького повіту)» («Громадська думка», 1906 р.) та ін. Ґрунтовний підхід до питання засвідчує також рукописний каталог «Сільська бібліотека [Репертуар книжок]» із 200 назв [4, 5, 6].

Теоретично обґрунтовуючи основні шляхи подолання тогочасних проблем, Грінченки займаються також їх практичним вирішенням. Зокрема у Чернігові вони заснували видавництво дешевих народопросвітніх книжок-«метеликів», виконуючи заповіт рано померлого товариша, письменника Івана Череватенка. Отримавши за його заповітом тисячу рублів на українське книговидання, за 1894–1900 рр. Борис і Марія Грінченки видали 48 книг накладом майже 200 тис. прим., зробивши Чернігів мало не центром книжкового видавництва тогочасної України.

У Чернігові ж був виданий перший український фольклористичний покажчик «Литература украинского фольклора 1777–1900. Опыт библиографического указателя».

Крім згаданої вище монографії-огляду земських книжкових складів, Б. Грінченко, обіймаючи посаду завідувача відділу народної освіти Чернігівського губернського земства, піднімає питання якісного наповнення книжкових складів і бібліотек також із позиції державного службовця. Звіти Чернігівської земської управи фіксують його ініціативи з виділення субсидій на організацію та поповнення фондів учнівських і вчительських шкільних бібліотек, створення мережі безкоштовних сільських бібліотек і розробку порядку наповнення їх фондів. Займався Б. Грінченко й організацією діяльності земського книжкового складу та мережі його повітових відділень, про що (а також і про свою участь) згадує М. Грінченко у праці «Чернігівська українська громада» [7].

У 1896–1897 рр. силами подружжя Грінченків безкоштовно впорядковано зібрання колекції старожитностей В. В. Тарновського, значну частину якої становили стародруки й рукописи. Саме Грінченки добилися передачі колекції земству, описали зібрання та створили його каталог, який побачив світ 1900 р. у земському видавництві.

Належним чином оцінити титанічну боротьбу подружжя за збереження музею допомагають стаття Б. Грінченка «Музей Василя Тарновського» («Літературно-науковий вісник», 1900 р.), його присвячені перебігові роботи критичні публікації «Земского Сборника Черниговской губернии» за 1899 р. та своєрідний звіт про виконану роботу «Злоключения одного музея» в газеті «Киевские отклики» (1904 р.).

Грінченки впорядкували й каталог бібліотеки друкованих видань колекції (усього більше 5 тис. одиниць), який планували видати окремим томом. «Каталог Музея украинских древностей В. В. Тарновского» був високо поцінований сучасниками і майже зразу став бібліографічною рідкістю. У згаданій праці «Чернігівська українська громада» М. Грінченко вказує, що саме вона мала стати завідувачкою новоствореного музею – проте через численні перешкоди та шалений спротив з боку губернських чиновників цього не трапилося, а Грінченки змушені були переїхати до Києва. Переїзд призупинив і видавничу діяльність.

1901 р. у «Літературно-науковому віснику» Б. Грінченко подає повний звіт видавництва під назвою «Видання коштом І. Череватенка і премії його імені». Там же зазначено, що задля продовження виконання заповіту покійного тисячу рублів передано «Благотворительному обществу издания общеполезных и дешевых книг» у Санкт-Петербурзі. Отриманий за час роботи видавництва прибуток у 400 руб. був надісланий львівській «Просвіті» для заснування премії І. Череватенка за кращі українські науково-популярні книги. Звертаємо увагу на те, що в рекламних оголошеннях чернігівських видань Б. Грінченко повідомляв, що з 48 назв виданих книжок коштом І. Череватенка друковано тільки 34, бо власні твори Б. Грінченко та М. Загірня (псевдонім М. Грінченко) намагалися видавати власним коштом.

У Києві, завершивши роботу над «Словарем української мови», подружжя Грінченків продовжило займатися просвітницькою діяльністю. 1906 р. разом із іншими видатними громадськими діячами вони заснували Київське товариство «Просвіта», члени якого на перших же зборах обрали Б. Грінченка головою Ради товариства та головою видавничої комісії, створеної для видання дешевих книг для народу. У «Просвіті» Б. Грінченко, як найдосвідченіший знавець бібліотечної та книговидавничої справи, розробляє тематичний план видання українських книг, опублікований у жовтневому номері газети «Рада».

Публікація у 2013 р. у двохтомнику «Педагогічна спадщина» багатотомного зібрання творів Б. Грінченка цієї програми поруч із згаданою вище програмою 1890 р. дозволяє порівняти їх між собою та переконатися в послідовному дотриманні Грінченками запланованих напрямків роботи. Документи засвідчують і величезний обсяг виконаної роботи, адже до плану 1906 р. Б. Грінченко не вносить, окрім релігійної літератури (такої як переклад Біблії), уже написаних та опублікованих у Чернігові видань, а також «Словаря українського», запланованого в першій програмі. Коментар у «Раді» застерігає, що програма «…не заняла одділів прикладних знаннів (медицина, ветеринарія, техніка, ремества, хліборобство). Це зовсім не значить, що Товариство не хоче видавати таких книжок, <але…> добрий реєстр на ці відділи є вже у петербурзького «Благотворительного Общества для изданія общеполезныхъ и дешевыхъ книг» (з яким Грінченки також тісно співпрацювали).

У «Раді» зазначено й мету створення програми – вирішення актуальних суспільних проблем: «…коли б на усі ці теми видано було книжки <…> ми мали б тоді таку бібліотечку, яка могла б задовольнити перші найпекучіші потреби в просвіті нашого народу…» [цит. за 4, 5].

З тією ж метою «Просвіта» видала 1908 р. й 2000 прим. складеного Грінченком «Каталогу книжок для народнього читання».

1907 року для потреб видавничої комісії було засновано чотири спеціальні фонди, серед яких був і фонд ім. Б. Грінченка. Завдячуючи зусиллям дев’яти членів комісії (для порівняння – артистична складалася з 22 осіб, бібліотечна – з 20), до 1910 р. організація випустила 36 видань у 173760 примірниках. Грінченки долучилися також і до роботи бібліотечної комісії, працюючи над упорядкуванням бібліотеки, що вже на кінець року налічувала понад 2700 книг.

Не залишило подружжя поза увагою книговидавничої та бібліотечної сфер, активно відгукуючись на актуальні події у газеті «Громадська Думка» (передові статті [«Після скасування «Стеснений малоруського печатного слова»], [«До праці!»] та ін.), журналі «Нова Громада» (рубрика «З українського життя») та ін. Зокрема в останній висвітлюється діяльність «Просвіт» із видання книжок для народу, створення мережі книгарень і сільських бібліотек.

Зі сторінок часописів дізнаємося про численні перешкоди й заборони з боку царських чиновників. Наприклад, у № 12 Б. Грінченко повідомляє: «Київській «Просвіті» не дозволено завести публічної бібліотеки й книгарні, хоч тут уже й невідомо через що. Зате Подільській «Просвіті» дозволено три бібліотеки» [цит. за 4, 5].

Грінченки вболівають не лише за бібліотеки «Просвіт», а й за українську бібліотечну справу загалом. Архів Інституту рукопису НБУВ зберігає рукопис листа-протесту до «Кіевскаго Общества Грамотности» з поміткою «Редакційний комітет «Гр. Думки» не згодився цього надрукувати». У зверненні Б. Грінченко протестує проти наповнення російською пресою фондів бібліотеки ім. Шевченка в с. Кирилівка: «…краще бібліотеку скасувати, ніж під іменем Шевченка пускати в народ гидку проповідь темряви, неправди і рабства <…> Покажіть нам каталог цієї бібліотеки! Ми хочемо самі знати, що ви даєте читати землякам Шевченка» [4, 5].

Варто згадати й досягнення Грінченка-бібліографа. Зусиллями М. Грінченко збереглися архіви діяча, де знаходимо спроби бібліографувати власні твори, опис особистої бібліотеки з великою кількістю бібліографічних посібників, рукописні бібліографічні покажчики тощо.

…Залишившись одна після смерті Б. Грінченка у 1910 р., М. Грінченко присвячує себе збереженню пам’яті чоловіка і доньки Насті, передчасно згаслої в 1908 р. Діячка організовує дедалі масштабніше видання їхніх творів, яке не припинялося навіть у важкі революційні часи, що завдяки розробленій ще в 1890 р. дозволяло молодій українській (а потім радянській українській) державі певною мірою задовольняти потреби дедалі ширшої аудиторії.

Отже, у період кінця ХІХ – поч. ХХ ст. напівлегальна книговидавнича та бібліотечна діяльність була важливою складовою просвітницького руху, спрямованого на відродження української нації. Борис і Марія Грінченки, усвідомлюючи, що фактична відсутність україномовної літератури є одною з причин низького рівня життя населення, присвятили свої життя титанічній боротьбі з цією проблемою. Завдяки невтомній праці вони суттєво вплинули на суспільно-культурне життя народу, підвищуючи його освітній рівень.

Окрім інших досягнень, Б. Грінченка варто згадувати в історії української бібліотечної справи, як одного з перших бібліографів, який почав ґрунтовно вивчати читацькі потреби та запити. І, що важливіше, ефективно користуватися отриманими результатами у практиці.

Досвід подружжя Грінченків із розробки та практичного впровадження наповнення фондів бібліотеки за результатами попередньо проведених досліджень споживацького попиту актуальний і зараз. Використання теоретичних напрацювань дозволяє досягти високого рівня ефективності діяльності бібліотеки, а запропоновані прийоми вивчення споживацького відгуку з метою визначення актуальних напрямків подальшого розвитку зараз наявні в арсеналі кожного фахівця бібліотечної справи.

Список використаних джерел

1. Лашко М. В. Педагогічна і просвітницька діяльність Марії Грінченко (1863–1928) : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / М. В. Лашко. – К. : [Київ. ун-т ім. Б. Грінченка], 2015. – 307 с.

2. Матвійчук О. Є. Невідомий Борис Грінченко : бібліотекознавець, бібліограф, редактор, видавець / О. Є. Матвійчук // "Мрії, вистраждані життям..." : до 145-ї річниці з дня народження Б. Д. Грінченка : кол. моногр. (удвох част.). – Ч. 1 / В. О. Огнев"юк, Н. М. Гупан, Н. П. Дічек [та ін. ]. – К. : КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, 2009. – С. 93-105.

3. Пісочинець Д. Просвітно-видавнича діяльність Бориса Грінченка / Д. Пісочинець // Над могилою Бориса Грінченка. Автобіографія, похорон, спомини, статті / упоряд. С. Єфремов – К.: Вік, 1910. – С. 53-64.

4. Грінченко Б. Зібрання творів. Педагогічна спадщина. Кн. 1 / Київ. ун-т ім. Б. Грінченка ; упоряд. О. М. Мислива, А. І. Мовчун, В. В. Яременко; вступ. слово В. О. Огнев’юка; передм., комент., прим. В. В. Яременка. – К. : [Київ. ун-т ім. Б. Грінченка], 2013. – 544 с.

5. Грінченко Б. Зібрання творів. Педагогічна спадщина. Кн. 2 / Київ. ун-т ім. Б. Грінченка ; упоряд. О. М. Мислива, А. І. Мовчун, В. В. Яременко; вступ. слово В. О. Огнев’юка; передм., комент., прим. В. В. Яременка. – К. : [Київ. ун-т ім. Б. Грінченка], 2013. – 424 с.

6. Грінченко Б. Зібрання творів. Народопросвітня спадщина. Кн. 1 / Б. Грінченко ; Київ. ун-т ім. Б. Грінченка ; упоряд. О. В. Бурко, А. І. Мовчун, В. В. Яременко ; голов. ред. ради, кер. проекту В. О. Огнев"юк ; передм., комент., прим. А. І. Мовчун. - К. : [Київ. ун-т ім. Б. Грінченка], 2014. - С. 359-424.

7. Верзилів А. З життя чернигівської Громади 1880-90 рр. / А. Верзилів, М. Грінченкова // Чернигів і північне Лівобережжя: огляди, розвідки, матеріали / Записки Українського наукового товариства в Київі (тепер іст. секції при укр. академії наук) / під ред. голови секції акад. М. Грушевського. – К. : Держ. вид-во України, 1928. – Т. ХХІІІ. – С. 463-488.