Володимир Парацій
Будь-яка індивідуально-визначена пам’ятка архітектури як шедевр, безумовно, є одним з яскравих репрезентантів культурної специфіки краю та особливостей відображення регіональної мистецької еволюції. Адже вона всебічно і повноцінно відповідає ще античному, згідно трактувань Аристотеля, смислу прекрасного (ціннісного, мистецького): пропорційність, визначеність, вартісність, естетичність, раціональна думка. Також шедеври архітектури – це ще й показник значимості народу, якості його творчих досягнень, традицій та запозичених новацій; а також тому, про що Вадим Щербаківський писав, як про “умілість будувати в такий спосіб, щоб будова з одного боку відповідала своїй практичній меті, а з другого – задовольняла вимоги краси” [6, с. 5].
Вищеозначеним постулатам всебічно відповідають й замкові комплекси України, які є тими універсальними зразками функціонально-імплікованої архітектури XV-XVIII ст., яка здатна захоплювати навіть перебуваючи у руїнах. На цьому фоні своїм архітектурно-ціннісним позитивом виділяється Тернопілля, де локалізується майже третина подібних пам’яток. Хоча, за підрахунками О. Мацюка, в адміністративних межах сучасної області згадано 134 пізньосередньовічних замки різних форм мистецького та обороноздатного проявів [4, с. 23]. Адже історично тривалий час регіон знаходився на одному з активних відрізків сумновідомого “Чорного шляху” татарських набігів.
І один з найвеличніших об’єктів краю – це Бережанський замковий комплекс. Впродовж майже двох століть (з 1554 по 1727 рр.) він був головною резиденцією магнатського роду Сенявських, представники якого займали ключові пости в королівській адміністрації, а часто їх діяльність була визначальною для держави. Все це відбивалося на рівні як політичних, так і фінансових можливостей родини. Тому значні кошти вона вкладала у розбудову Бережанського замку, що спричинило до його перетворення протягом XVI-XVII ст. на архітектурний ансамбль, в якому органічно поєдналися визначні мотиви мистецького, фортифікаційного та комфортно-житлового.
Архітектурний (оборонно-житловий) комплекс залишається цікавим під будь-яким кутом погляду на нього: історичним (центр значної кількості вирішальних подій), естетичним, оборонним. Зокрема, ця цікавість посилюється через обґрунтоване використання тут традиційних будівельно-оздоблювальних форм при раціональному поєднанні з тогочасними планувальними новаціями. Приклади:
· Авантюристка Бона Сфорца – дружина польського короля Зигмунта І – “спровадила на двір Ягеллонів звичай італійський” [10, с. 24]; Бережанський замковий комплекс відтворює у собі яскраві риси (особливо в інтер’єрах приміщень та внутрішньому екстер’єрі) типових форм високомистецького італійського палаццо.
· Машикулі (навісні бійниці) середньовічних замків перетворюються в європейському замковому будівництві XVI ст. у глуху аркатуру – “вільні декоративні мотиви готичної архітектури” [5, с. 359]; подібні яскраво відображені елементи присутні й на верхніх ярусах Бережанського замкового комплексу.
· Через забудову палацових корпусів по внутрішньому периметру оборонної стіни та збережені до недавнього часу елементи білокам’яної різьби прослідковувався архітектонічний зв’язок з місцевими будівельними та оздоблювальними традиціями [2, с. 34-35; 3, с. 322-323].
· Стилістична еклектика замкового костелу (ренесансна основа з готичною апсидою та бароковими каплицями) своїм гармонійним поєднанням підвищувала мистецький рівень пам’ятки взагалі (як і професійна значимість митців: Генріха Горста, Германа фон Гутте, Йоганна Пфістера, можливо, й Станіслава Чешека).
· Вдало використані пропозиції староголландської (та, ймовірно, теоретичних осмислень ранньофранцузької) фортифікаційної системи при технологічному та просторовому формуванні в п.п. XVII ст. зовнішньої укріпленої лінії.
Але при всіх своїх універсальних витвореннях Бережанський замковий комплекс – це, перш за все, визначна фортифікаційна споруда. Століттями знаходячись у зоні постійних міліарних зіткнень, він завжди активно протиставляв себе нападникам.
Власне, цей обороноздатний чинник було чітко відзначено у нечисленних спеціалізованих публікаціях про пам’ятку, переважно у публікаціях польських дослідників. Так, фортифікаційно-мілітарна ефективність замку вивчалася упродовж кін. ХІХ-поч. ХХ ст., в контексті ідентичних осмислень, відомим львівським пам’яткознавцем та археологом А. Чоловським [8, с. 68-71; 9, с. 59-67]. Добре уфортифікованою оборонною спорудою представлено замковий комплекс і в дослідженні знаного польського військового історика Яна Віммера [15, с. 331]. Стратегічну значимість пам’ятки серед ідентичних комплексів (зокрема, через її вигідні обороноздатні можливості) відмічено у виданій в 1990 р. монументальній військово-історичній монографії “Połskie tradycje wojskowe” [13, с. 388-389].
Відомий картографічний матеріал з XVIII ст. дозволяє візуально підтвердити думку про професійно оформлену обороноздатну сутність Бережанського замкового комплексу, його домінуючу роль у загальноміській фортифікаційній системі. Особливо ця значимість навколозамкових фортифікацій була помітна на плані комплексу, складеному його комендантом капітаном де-Пірхом у 1755 році. Мапу цю було знайдено в архіві Бережанського магістрату та двічі опубліковано в 1908 та 1911 роках краєзнавцем М. Мацішевським [12]. У статті польського дослідника В. Каліновського вперше опубліковано план замкових і міських фортифікацій 1720 року, оригінал якого зберігається в одному з бібліотечних зібрань Берліна [11, s. 178-179]. На ньому з ефектною візуальною привабливістю представлено фортифікаційну домінантність замкового комплексу в системі оборони міста. Пізніше ці мапи почали масово тиражувати у різноманітних краєзнавчих та історико-мистецьких виданнях (Е. Русінський, В. Овсійчук, К. Куснєж та інші).
Оборонний периметр замкових стін вже у пп. XVII ст. було доповнено зовнішнім поясом бастіонових укріплень за зразками староголландської та ранніх форм французьких фортифікаційних систем (зокрема, близьких до розробок Пагана). Нині існуючі рукави р. Золотої Липи з півдня та півночі з’єднувались штучними каналами, перетворюючи територію навколо замку на своєрідний рукотворний острів. А штучне заболочення території на схід від замку (шириною до 800 м.) зробило непотрібним тут зведення зовнішніх фортифікацій. Адже гармати у XVII ст., окрім важких облогових, могли ефективно обстрілювати об’єкт на відстань 500-700 метрів [12, s. 72].
Взагалі, завдяки своїм фортифікаційним властивостям, замок відігравав значиму роль у мілітарних подіях XVII ст., зокрема у 1640-1660-х рр. Власне говорячи про події тих часів, дослідники відзначали, що цей оборонний комплекс “слушно віднесено до найкращих і найоборонніших на Русі. Охороняючи навколишню людність, мужньо витримував напади татарських чамбулів, козацькі облоги...” [7, с. 264; 8, с. 69]. Особливо зверталася увага на те, що “в 1648, 1655 і 1667 роках замок чинив опір військам козацьким” [7, с. 264]. Як один із небагатьох обороноздатних, під час козацьких облог 1648 та 1655 рр. називає Александр Чоловський цей якісний оборонно-житловий комплекс [8, с. 69; 9, с. 62]. Вищевикладені думки слугують органічним доповненням до показника рівня військової польсько-козацької напруги на локальних просторах географічного Опілля, в межах якої знаходилися й адміністративні землі сучасної Бережанщини.
Лише два випадки захоплення замку (у 1648 р. козацькими полками Максима Кривоноса та у 1655 р. шведською армією Роберта Дугласа) [12, с. 53] є чинниками переважно тогочасного загальнополітичного значення ніж рівня фортифікаційної значимості замку.
Ці обороноздатні поєднання штучного та природного, які надавали Бережанському замковому комплексу якостей майже неприступної фортеці, проявлялися і пізніше. Недаремно рішенням польського сейму в 1676 р. його власнику, великому коронному гетьману Миколі-Гієроніму Сенявському, було оголошено подяку за створення досконало обороноздатної структури [12, s. 54].
Як значиму оборонну та мистецьку споруду описує тоді замок французький мандрівник і шпигун Ульріх фон Вердум: “Замок обширний, збудований в чотирикутник з кам’яних плит на три поверхи. На кожному поверсі багато красивих покоїв, а навколо третього поверху з боку дитинця – ажурова галерея із зграбними, добре виконаними з каменю, колонами. Пан хорунжий наказував замок щоденно оздоблювати та прикрашати. В одному з кутів замкового плацу формує красивий вигляд замкова каплиця. Тут розміщено прекрасні гробівці з мармуру із скульптурними статуями в натуральну величину... Ціла та споруда, що приєднана з внутрішнього боку до мурів, є дуже міцна та товстостінна, але з великими вікнами. Замок разом з обширним передзамчем оточує широка фоса, і земляні вали за сучасною методикою створені. Над їх впорядкуванням і укріпленням щоденно проводиться робота” [14, с. 176]. Правда, окремі висловлені тут факти в подальшому потребують належної перевірки. Але, загалом, інформація (зокрема та, що базована на власному візуальному спостереженні автора) цікава й пізнавальна для уявної реконструкції Бережанського замкового комплексу 1670-х років.
Наступний етап його еволюції пов’язаний із особою останнього власника з родини Сенявських – Адамом-Миколою. Це була визначальна у тогочасних (1683-1726 рр.) обставинах особистість, визнаний політичний діяч,особливо яскравий як політичний авантюрист, на думку В. Антоновича, “честолюбива, жадібна до влади і грошей, талановита у складанні інтриг” людина [1, с. 340], при якому Бережанський замок досягнув свого апогею фортифікаційної та мистецької еволюції, а також отримував визначальну (інколи навіть політико-семіотичну) історичну значимість. Тут збиралося посполите рушення для придушення козацького повстання 1702-1704 рр. на правобережжі Дніпра, перебували польські королі Ян Собеський та Август ІІ, російський цар Петро І, український гетьман Іван Мазепа.
Але ця акматична фаза життя замку була й початком його тривалої стагнації, а потім і швидкого занепаду. Упродовж наступних століть часто змінюються власники (Чарторийські, Любомирські, Потоцькі), які мало зацікавлені у збереженні його оборонної чи мистецької сутностей. Замок руйнується людьми, руйнується і як результат подальших воєнних зіткнень. Руйнується державами і державними ідеологіями. Та все ж відроджується до життя у наші дні як архітектурно-мистецька та традиційна планувально-містобудівна домінанта Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани. Але це уже питання, які потребують окремого розгляду під іншим кутом спрямування.
Література
1. Антонович, В.Б. Моя сповідь : вибр. іст. та публіцист. тв. / В.Б. Антонович ; упоряд. О. Тодійчук, В. Ульяновський – К. : Либідь, 1995.– 816 с.
2. Лесик, О. Замки та монастирі України / О. Лесик. – Л. : Світ, 1993. – 176 с.
3. Логвин, Г. По Україні : стародав. мистець. пам’ятки / Г. Логвин. – К. : Мистецтво,1968. – 462 с.
4. Мацюк, О. Замки і фортеці Тернопільщини від найдавніших часів до XVIII ст. / О. Мацюк // Тези доп. і повідомлень І-ї Тернопіл. обл. наук. іст.-краєзн. конф. – Тернопіль, 1990. – Ч.2.
5. Шуази, О. История архитектуры : в 2 т. Т.2 / О. Шуази.– М. : Изд-во Всесоюз. акад. архитектуры, 1937. – . 694 с.
6. Щербаківський, В. Архітектура у різних народів і на Україні / В. Щербаківський. – Л. ; К, 1910. – 255 с.
7. R. Aftanazi. Dzieje rezydencji na dawnich kresach Rzeczypospolitej. – Wroclaw – Warszawa – Krakow, 1996. – T.7.
8. A. Czolowski. Dawne zamki i twierdze na Rusi galickiej//Teka konserwatorska. –Łwow,1892.
9. A. Czolowski, B. Janusz. Przeszlosć i zabytki wojewodstwa Tarnopołskiego. –Tarnopoł,1926.
10. Dzieje połskie. – Krakow,1894. – T.2.
11. W.Kalinowski. Miasta połskie w XVI i I polowie XVII wieku//Kwartałnik architektury i urbanistyki. –1963. – T.8. –С.3-4.
12. M.Maciszewski. Brzeżany w czasach Rzeczypospolitej połskiej. – Brody,1911.
13. Połskie tradycje wojskowe. – Warszawa,1990. – T.1.
14. Przewodnik naukowy i literacki. – Lwow,1876. – Rocz.4.
15. J.Wimmer. Wojsko połskie w drugiej polowie XVII wieku. – Warszawa,1965.
