Лисогор В.М.
Тема сьогоднішньої міжнародної науково-практичної конференції присвячена краєзнавчим дослідженням. Вона пробудила інтерес до пошуку інформації, що розкриває маловідомі, а то й зовсім невідомі сторінки історії нашої країни, надихнула на серйозні зустрічі з історією Батьківщини, її звитяжцями, героями й не героями – дітьми України.
У результаті цього пошуку переживалися високі моральні почуття й усвідомлення того, хто ти є, чого хочеш і до чого прагнеш. Адже добре відомо, що природним покликанням людини є не тільки боротьба за власне щастя. Повноту і гармонію життя можна відчути лише усвідомивши себе кровною частинкою свого народу, особливо у даний час, коли гостро стоїть питання відродження нашої України, плани якої у галузі культурного, соціального, економічного розвитку дуже оптимістичні. І найбільш плідно вони будуть вирішуватися у гармонійній співпраці держави і церкви, оскільки церква завжди стояла вічним вартовим на охороні та піднесенні духовності і моралі свого народу. У контексті українського державотворення церква демонструє свою здатність об'єднувати народ України навколо духовних цінностей і пріоритетів, серед яких кожна людина має почуватися вільною і сповненою національної гідності, стійкою перед труднощами і з великою вірою у майбутнє. Тільки такий шлях веде до Воскресіння народу і побудови Духовного храму [1; 2; 3; 4; 5;17].
Вирішальне значення в історичному розвитку нашої держави відіграла далекоглядна реформа князя Володимира, який у 988 році охрестив Київську Русь і запровадив християнство [6]. Він робив це не лише з дипломатичних міркувань та прагнення прилучитися до можновладства, а й з огляду на нові моральні принципи, які проголошував [7]. І ми повинні бути довічно вдячні нашому Хрестителю за здійснений доленосний вибір: за те, що мужньо і твердо спрямував увесь свій народ у русло Бога, присвятив Господу, дав йому Спасителя світу [8].
Християнство, зокрема православ'я, для українців стало не просто релігією. Православ'я – це наш характер, наша вдача, наша ментальність, особливість устрою нашого дому, наша реакція на оточуючий світ, сила нашої любові до своєї землі. Православ'я – це найкраще, що є у нас самих. Це довели тисячі в'язнів совісті, які прийняли мученицьку смерть у радянський період примусового атеїзму, одному з найтрагічніших у долі церкви й віри, але не зреклися віри батьків і фундаментальних цінностей [9].
У той час науковці були переконані, що релігійність у модерному суспільстві втрачатиме своє значення, не буде соціальною силою, здатною впливати на життя великих соціальних груп. І для цього неначе були такі підстави: секуляризація, поширення атеїстичних поглядів, зменшення релігійно-духовних чинників суспільного життя порівняно з чинниками економічними й політичними, зростання значення науки, наукового знання, що загрожувало нівелювати всі інші форми свідомості. Але сьогодні ми бачимо, що багато з цих прогнозів не справдилися, не втілилися у життя.
Підтвердженням того, що наш народ повернувся з духовної безпам'ятності обличчям до Спасителя світу, є відродження монастирів, відновлення старих та будівництво нових храмів, відкриття при них недільних шкіл та заснування бібліотек. Священики і миряни беруть активну участь у справах милосердя, просвітництва та виховання, поповнюючи духовну та культурну скарбницю нашого народу [9].
Автор даної статті ставить своїм завданням розповісти про один із променів у світлі святої православної віри, яким на даний час освітлюється перлина Поділля – наша Вінниця. Цим променем є Братство преподобного Нестора Літописця, яке було утворено по благословенню керуючого Вінницькою єпархією, нині покійного, митрополита Макарія у січні 1994 року, яке понад 15 років очолює автор цієї публікації.
Братство утворено з метою поширення православної християнської віри, духовного відродження та ствердження норм християнського життя у суспільстві. Членами цієї релігійної, добродійної та духовно-освітньої організації стали громадяни Вінниці, які сповідували норми християнської моралі та правила благочестя і свідомо бажали своєю активною діяльністю сприяти ідеї духовного об'єднання українського народу в лоні Української Православної Церкви. У їх числі доктори та кандидати наук, священики, працівники навчальних закладів. Понад двадцять відомих православних вчених нашого міста є членами Братства.
Братство визнає своїм небесним покровителем преподобного Нестора Літописця, який чорноризцем подвизався у стінах Києво-Печерського монастиря 41 рік, і закінчив своє життя в 1115 році [10]. Монастир був джерелом освіти і мудрості [10]. Тут , завдяки патріотизму, часто нам невідомих ченців писалася, переписувалася і оберігалася історія наша, надихаючи наш народ на любов до рідної землі, на глибоку подвижницьку молитву, на уміння співстраждати, на несіння тягот один одного, на добру надію, милосердну самопожертву.
Усі ці розповіді про старину Нестор Літописець передав у своєму дорогоцінному літописі «Повісті минулих літ», назва якого дає цілком виразне уявлення про її зміст: «Се повісті времянних літ, звідки пішла Земля Руська, хто в Києві почав першим княжити і звідки Земля Руська стала єсть»[6].
Наслідуючи свого небесного покровителя, автор статті бажає докладно зафіксувати на сторінках історії Брате преподобного Нестора Літописця, подію відновлення будівель храму при колишньому Вінницькому реальному училищі, у стінах якого нині знаходиться Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету. Робота Братства, з краєзнавчих досліджень, розпочалася у 2007 році з опрацювання архівних документів у Державну архіві Вінницької області та Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. З архівних документів дізнаємось про наступне. У кінці 80-х років XIX століття передова громадськість Вінниці порушує питання перед органами влади про необхідність відкриття у місті учбового закладу політехнічного типу, що давав би підготовку для вступу у вищі технічні й торговельні навчальні заклади та університети [12]. Розвиток промислів капіталізму в країні вимагав технічно грамотних кадрів. На засіданні міської думи 12 червня 1889 року обговорювалося питання про можливе переведення реального училища з міста Могилева-Подільського до Вінниці. Відповідні клопотання направляють до Міністерства народної освіти, яке дає згоду. Навчання в реальному училищі розпочалося з 1889 – 1890 навчального року. Доречно відмітити, що на час переведення реального училища до Вінниці, у місті не було середнього учбового закладу з 1847 року, коли гімназія в Мурах була переведена до Білої Церкви [13]. Викладання в училищі було поставлено таким чином, що його авторитет сягав за межі Подільського краю, бо в учбовому закладі вчили не тільки природничо-математичних предметів, а й істинам Христовим. Цьому сприяли і викладання Закону Божого, і богослужіння в училищній церкві.
Про побудову домового храму в стінах училища, його освячення, побудову іконостасу та фінансування й утримання церкви свідчать такі архівні документи [14]:
1. Господарський комітет реального училища 10 лютого 1892 року уповноважує свого директора подати на розгляд Попечителя Київського Учбового Округу три проекти побудови іконостасу для домової училищної церкви, побудова якої проектується, що і зроблено листом від 13 лютого 1892 року.
2. Листом Попечителя від 8 квітня 1892 року за №2736 не визнається вірним доручати складання проекту і побудову іконостасу особі Римсько-Католицького віросповідання, при цьому повертаються проекти до вирішення питання.
3. Попечителем Київського Учбового Округу дозволяється:
- використати із спеціальних коштів училища 335 руб. на освячення побудованої при училищі церкви (лист від 13 вересня 1893р. за №7737 та від 3 листопада 1893р. за №9643). Попечителем вказується (лист від 6 вересня 1893 р. за №7475), що оскільки освячення храму призначено на 19 вересня поточного року і про це повідомлено Преосвященного Димитрія, Єпископа Подільського і Брацлавського, підготуватися до цього належним чином;
- видати із спеціальних коштів 35 руб. Законоучителю Шиповичу 1.0. у відшкодування витрат понесених при поїздці в Кам'янець-Подільськ для одержання Антимінсу;
- включати в кошторис спеціальних видатків училища на утримання домової церкви і притчу 500 руб., а саме: священику 250руб., диякону 150 руб., на освітлення храму та інші витрати 100 руб. (лист від 16 лютого 1894р. за №1235 на прохання директора училища від 9 листопада 1893 р. за №1092);
- використати із спеціальних коштів училища до 50 руб. на проведення 11 травня (25 травня за новим стилем - примітка) храмового празнику домової училищної церкви (лист від 10 травня 1894 р. за №4025);
- використати із коштів, що надходять за право навчання в училищі до 550 руб. на придбання і встановлення нового залізного позолоченого хреста над приміщенням домової училищної церкви (лист від 11 червня 1902 р. за №7001).
Домова церква реального училища в ім’я рівноапостольних Кирила і Мефодія ріднила вінничан з Боя, наповнюючи їх серця правдою, миром і радістю, любов'ю, довготерпінням до 1918 року. А в 1920 році після остаточного встановлення на Поділлі Влади Рад було ліквідовано і реальне училище [12]. Відомо також, що священик І.О. Шипович, який викладав в училищі Закон Божий, відзначався за сумлінну працю як церковними, так і світськими нагородами, в грудні 1932 року його було засуджено за ст.54-10 – «контрреволюція пропаганда і агітація», і у віці 75 років відправлено до Сибіру [15].
Але духовні цінності нашого народу, сила його любові, віри батьків у православ'я, є вічними. На це є милість Божа. Вінницький торговельно-економічний інститут,в якому відновлено храм, є чистим і благодатним джерелом освіти для нашої молоді. Промисел Божий є і в тому, що храм при учбовому закладі у свій час найменовано в честь рівноапостольних Кирила і Мефодія, просвітителів країн слов'янських.
Відомо, що брати Кирило і Мефодій, уродженці м. Солуні в Македонії, створили слов'янську азбуку для перекладу Слова Божого. Сталося це приблизно у 865 році [16]. Отже, cаме так була створена книжна слов'янська мова, а Кирила і Мефодія названо вчителями слов'янськими.
Поширюватися слов'янська писемність на нашій землі почала після хрещення України–Руси рівноапостольним князем Володимиром. З того часу славлять слов'яни святих вчителів Кирила і Мефодія: «Нехай радіють сьогодні роди слов'янські священну пам'ять вчителів Богомудрих світло святкуючи: ними почали звершуватись на рідній нам слов'янській мові літургія Божественна і все церковне служіння. І тим нам було дано невичерпне джерело води, що тече в життя вічне. Що п'ючи цю воду, не перестанемо величати вас, Кириле і Мефодію» [17].
Активну участь у відновленні храму приймали такі члени студентського наукового товариства, як «Ватра» Вінницького торговельно-економічного інституту. Використовуючи архівні дані, зібрані Братством преподобного Нестора Літописця, товариство «Ватра» звертається з проханням до ректора Київського національного торговельно-економічного університету професора Мазаракі А.А. посприяти відродженню домового храму, на що одержує позитивну відповідь.
Богослужіння у відновленому домовому храмі інституту здійснюються з листопада 2007 року. Знову звучить молитва: «Як апостоли єдиноморальні і слов'янських країн учителі, Кириле і Мефодію Богомудрії, Владику всіх моліть, всі народи слов'янські утвердити в православії і єдиномислії, примирити світ і спасти душі наші» [17]. Спасительне слово молитви, Євангелія, священнодійство уставного, благоговійно здійснюваного богослужіння, благодать ікон храму діють на юні душі, виховуючи в них високі моральні принципи та чесноти.
Молимо Бога, щоб ще не одне покоління вінничан – священнослужителів та мирян, вписали в історію Братства преподобного Нестора Літописця свої добрі діяння во славу Божу і на благо нашої України.
Література
1. Творения преподобного Иоанна Дамаскина. Христологичекие и полемические трактаты, слова на Богородичные празники. – М.: МАРТИС, 1997. – 351с.
2. Творения преподобного Максима Исповедника. Кн.1. Богословские и аскетические тракты. – М.: МАРТИС, 1993. – 354с.
3. Творения преподобного Максима Исповедника. Кн 2.Вопросоответы к Фалассию. – М.: МАРТИС, 1994. – 347с.
4. Творение иже во святых отца нашого Василия Великого. Ч.1. – М.: Тип. Августа Семена, 1845. – 407с.
5. Творение иже во святых отца нашого святителя Григория, епископа Нисского. Об устроение человека. – СПб : АКСИОМА, 1995.– 174с.
6. Літопис руський / пер. з давньорус. Л.Є. Махновця; відп. ред. О.В. Мишанеч. – К.: Дніпро, 1989. – XVI, 591c.
7. Зінченко, Л.П. Християнство / Л.П. Зінченко. – Вінниця: ROMIK, 2006 . – 268 c.
8. Сурожский, А. (митрополит). О встрече /Антоний Сурожский. – СПб.: САТИС, 1994.– 263 с.
9. Макарій (Архієпископ Вінницький і Могилів-Подільський). Вибрані твори, послання, проповіді / Макарій. – Вінниця: «УНІВЕРСУМ-Вінниця», І998. – 164 с.: іл.
