Чорноморські острови Миколаївської області

Коваль Г.П., Коваль Р.Г.

У незалежній Україні великий інтерес викликає географія рідного краю. Територія Миколаївської області надзвичайно різноманітна – від відрогів Придніпровської височини на півночі до берегів Чорного моря на півдні. Дуже цікавою є географія чорноморських островів Миколаївської області. Вони надзвичайно різноманітні за розташуванням, походженням, розмірами, історією їх заселення, дослідження. Автори вважають доречним розкрити матеріал про чорноморські острови Миколаївської області, які здавна притягували людей різних історичних періодів, народів, держав.

Чорне море (площа 413 тис. км²) займає глибоку тектонічну западину з пануючими глибинами близько 2000 м і максимальною глибиною 2245 м [1, с. 41]. Найбільша протяжність по паралелі – 1167, а по меридіану від Очакова до Ереглі – 624 кілометри. Берегова лінія тягнеться на 4090 км. Чорне море вміщає 547 015 кубічних кілометрів [2, с. 124].

У Чорному морі островів мало, вони невеликі за розмірами, більшість з них лежить поблизу берегів. Найбільші острови: Джарилгач, Довгий, Березань, Зміїний [3, с. 35].

Південна частина Миколаївщини омивається водами Чорного моря. До території області належать чотири невеликі острови: Березань, Довгий, Круглий, Майський, а також частина Кінбурнського півострова [4, с. 7].

Березань – острів на півночі Чорного моря, проти Дніпровського лиману, на захід від Очакова (5, с. 157).

Відомості про цей острів було представлено у дореволюційній енциклопедичній літературі Російської імперії. Острів Березань – кам’янистий і ненаселений [6, с. 510]. Його координати під 46 35 пн.ш. і 31 9 сх. д; має 400 сажнів довжини при 200-х сажнях ширини. Скелястий і незаселений острів складений із понтичного вапняку і більш нових піщаноглинистих відкладень [7, с. 87]. Березань – безлюдний острів, що знаходиться при з’єднанні Дніпровського лиману з Чорним морем, напроти гирла річки Березані, в 7-ми верстах від Кінбурна і в 9-ти від Очакова. Острів має в окружності більше 2-х верст, високий і такий неприступний, що тільки у двох місцях можна причалити до нього. Ле – Шевалье писав, що його можна назвати природною фортецею. У давні часи цей острів було присвячено Ахіллу, в честь якого жителі сусіднього міста Ольвії побудували розкішний храм. При відвідуванні Ольвії Діоном Хрізостомом, в кінці першого століття по Різдву Христовому, храм існував у всій його красі: тому що тільки у минулому ХІХ столітті турки використали на побудову своїх казарм і батарей, всі залишки давніх споруд, що існували декілька тисячоліть, як говорить Келер [8, с.267].

Більшість джерел надають однакові відомості про розміри Березані: найбільша довжина з півночі на південь близько 850 м, ширина на півночі 850 м, на півдні 200 м [9, с. 220] [4, с. 103] [10, с. 86] [11, с. 509] [12 , с. 409] [13, с. 355] [14, с. 518].

Найновіша українська енциклопедія подає інші розміри острова Березань – довжина 890 метрів, ширина до 485 метрів, площа близько 30 га [15, с. 497].

У радянський час уточнено координати та подано їх в енциклопедії: Березань – острів у північно – західній частині Чорного моря, під 46 35 пн.ш і 31 25 сх. д., при вході в Дніпровсько – Бузький лиман [11, с. 509]. Березань знаходиться в 12,8 км на захід від Очакова. (9, с. 220). Також місцеположення пов’язують з гирлом Дніпровсько – Бузьким та Березансько – Сасикським лиманом. [4, с. 103].

Березань лежить на прибережній обмілині, що відходить з мису Аджіяськ і західного берегу Березанського лиману, в 4,1 км на схід від мису і в 12,8 км на захід від Очакова. Північна і східна частини острова омиваються водами Бугу і Дніпра, західна і південна – Чорним морем. Площа острова 10 га. (14, с. 518). Березань є залишком суходолу, зруйнованого абразією. Берегова лінія вирівняна. Висота до 20 м. Поверхня переважно столоподібна; безводний. Сухостепові ландшафти [10, с. 86]. Висота острова від 4 – 6 м у північній до 20 м у південній частині. [15, с. 497].

Має материкове походження, в античний час (друга половина І ст. до н.е.) і в ХІІІ – ХІV ст. з’єднувався перешийком, тобто був півостровом. Урвища вапнякових берегів активно руйнуються зі швидкістю 0,23 м/рік. На південь від острова в межах мілини (глибина до 5 м) знаходяться надводні та підводні камені. Рослинні угрупування сухостепових та кам’янистих відслонень. Ще в ХІХ ст. на острові селились великі зграї пеліканів. Зустрічаються різні плазуни (вуж тощо)[4, с. 103].

Острів Березань за свою історію носив багато назв: Борисфен, Борисфеніда, Білобережжя, Барберезе, Борю – узень Озим, Аас, Озюбек, Святого Єлевферія, Дольний, Буян, Шмідта, Адо. [15, с. 497].

На Березані проводилися археологічні дослідження з початку ХІХ ст. Розкопки 1884 (Р.А. Прендель), 1900 – 01 (Г.Л. Скадовський), 1904 – 09, 1913 (Є. Р. Штерн), 1927 – 31, 1946 – 47 (М.Ф. Болтенко), з 1960 (В.В. Лапин та інші) (13, с.355).

Наведемо дані про інші острови нашої Миколаївської області – Довгий, Круглий, Первомайський (Майський).

Довгий – найбільший за площею острів області на заході Ягорлицької затоки Чорного моря. В кінці 1950-х – на початку 1960-х років входив до складу Херсонської області УРСР. Витягнутий з північного заходу на південний схід. Довжина понад 6 км, найбільша ширина близько 1 км. Площа 470 га. Підводними валами острів зв’язаний із південним краєм Кінбурнського півострова. Складений піщаними відкладами [16, с.266]. Розвинуті дернові піщані ґрунти та солончаки. Поверхня заболочена. Східне узбережжя порізане вузькими затоками, які є місцями гніздування водо плаваючих птахів (гага звичайна, лебеді, мартини, крячки, кулики тощо). [4, с. 117]. Взимку зустрічаються хижаки – лисиця звичайна та єнотовидний собака. Серед видів, занесених до Червоної книги України: зуйок морський, ходулинчик, кулик – сорока та степова гадюка східна. Нині острів Довгий відноситься до Очаківського району та входить до складу Миколаївської області України. Довгий є частиною Чорноморського заповідника [17, с. 418].

Круглий – острів між Кінбурнською косою і островом Довгим, відокремлює Ягорлицьку затоку від відкритої частини Чорного моря і Тендрівської затоки. Довжина 600 м, ширина 200 м. Походження – морська акумуляція піску та черепашок молюсків.[4, с. 129]. Площа 478 га. Форма і розміри Круглого змінюються під дією вітрів та морських хвиль. Місце відпочинку перелітних птахів (гусей, журавлів, куликів) і гніздування чорноголової чайки, качки. Входить до складу Чономорського біосферного заповідника [10, с. 247].

У Миколаївській області є і рукотворний острів Первомайський (Майський) – штучний острів у гирлі Дніпровсько-Бузького лиману, розташований між Очаківським мисом та Кінбурнською косою (4 км на південь від Очакова). У ХІХ ст. тут була побудована Приморська Миколаївська батарея. У перший рік Великої Вітчизняної війни форт на о. Майському ще 15 діб після падіння Очакова чинив опір німецьким загарбникам [4, с. 145].

Таким чином, ми бачимо, якими цікавими та різноманітними є острови нашої Миколаївської області, різні за походженням, розмірами, розташуванням. Чорноморські острови Миколаївської області потрібно ретельно охороняти та досліджувати.

ІСТОРІЯ

Археологічними розкопками у північній частині острова встановлено існування найдавнішої грецької колонії на території сучасної України – Борисфена, Борисфениди (друга половина VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е). Поселення засновано вихідцями з Мілету (Іонійське узбережжя Малої Азії), які в період розцвіту забудували третину сучасної площі острова житловими і суспільними спорудами з міським плануванням [4, с. 103].

Наприкінці VII ст. до н.е. на Березані існувала найдавніша на території сучасної України грецька колонія (Березанське поселення), яка стала центром поліса (держави), що в 1-й половині VI ст. до н.е. формувався в Нижньому Побужжі. З часом ця територія перейшла до Ольвії, а Березань продовжувала існувати як один із зовнішніх портів – містечкових центрів поліса. У X – XII ст. на території Березані існували слов’янські поселення. У XIII ст. Березань захопили монголо-татари, XIV ст. – литовський князь Вітовт, XV ст. – кримські татари, пізніше – турки. 1788 року козаки Чорноморського козацького війська захопили турецьку фортецю на острові [15, с. 497].

6(19).ІІІ.1906 на Березані було розстріляно учасників Севастопольського збройного повстання 1905 року лейтенанта П.П.Шмідта та матросів С.П Частника, О.І Гладкова і М.Г Антоненка [12 , с. 409].

На честь повстання 1917 р. було збудовано склеп, а згодом встановлено пам’ятник у вигляді бунтівного вітрильника. 1995 року Березань увійшов до складу державного історико-археологічного заповідника “Ольвія” [15, с. 497].

В Х – ХІ ст. греки називали острів Святим Ефорієм. Під такою назвою острів згадується у договорах князя Ігоря з Візантією в 944 і 911 роках до н. е. У цих договорах Ігор обіцяє не причиняти зла рибалкам, що ловлять рибу у Святого Ефорія. Руські князі називали острів Дольським (від слів “дол.”, “низ” – низовий). Відомий він і під назвою “Буян” (річна пристань). Після навали Золотої Орди, з 1223 р., на протязі кількох століть життя на острові не було. З XII ст. острів став використовуватися як стратегічний пункт при вході в лиман. В 1872 році островом оволоділи запорізькі козаки. Звідси вони могли попереджувати напади турецьких яничарів. Згодом островом знову оволоділи турки. У 1774 році вони побудували тут фортецю, закривши таким чином вихід із Дніпровсько-Бузького лиману в Чорне море. Фортеця проіснувала всього 14 років. Під час російсько-турецької війни 11.10.1788р. загін запорізьких козаків із гребної флотилії Дерибаса під командуванням Антона Головатого штурмом оволодів островом. У зв’язку з тим, що острів фактично не перегороджував вихід із Дніпровсько-Бузького лиману, не мав пристані і зручної бухти для стоянки кораблів, було вирішено зруйнувати фортецю і покинути острів, і він став незаселеним. У 1907 році посередині острова було споруджено “фортецю-мішень” із лабіринтом бліндажів. Острів в цей час використовувався як артилерійський полігон для випробування далекобійної морської артилерії. На початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. на острові знаходилася 85-та зенітна батарея Очаківського укріпленого сектору берегової оборони Одеської воєнно-морської бази (командир батареї лейтенант А.Овсянников). Батарея прикривала підступи до міста Очакова зі сторони моря, здійснювала протиповітряну оборону суден та кораблів, що входили (виходили ) в Дніпровсько-Бузький лиман. І підтримувала своїм вогнем льотчиків 9-го авіавинищувального полку, який обороняв Очаків із повітря [14, с. 518].

Література

1. Природа Херсонської області: фізико-географ. нарис / відп. ред. М.Ф. Бойко. – К.: Фітосоціоцентр, 1998. – 120 с.

2. Карпенко, В.О. Подорож на острови: путівник / В.О. Карпенко. – О. : Маяк, 1979. – 127 с., іл., 16 арк. іл.

3. Українська Радянська Енциклопедія : [в 12 т., 13 кн.]. Т.11, кн.2 Українська Радянська Соціалістична Республіка. – К. : Голов.ред. УРЕ, 1984. – 495 с.

4. Миколаївська область: географ.слов.-довід. / В.З. Заболотний, Ф.М. Лісецький, А.Є. Молодецький. – Миколаїв, 1997. – 160 с.

5. Український Радянський Енциклопедичний Словник: в 3 т. / редкол.: А.В.Кудрицький (відп. ред.) та ін. – 2-ге вид. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1986. – 752 с., іл.

6. Энциклопедический словарь : в 41 т. Т. 3 / под ред. проф. И.Е.Андреевского. – СПб : Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон, 1891. – 2, 480 с., 10 л. ил., карт.

7. Большая Энциклопедия. Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания. Т. 3 – СПб., 1902. – С. 87.

8. Справочный Энциклопедический Словарь. – СПб., 1847. – Т. 2. – С. 267.

9. Большая Советская Энциклопедия. : в 30 т. Т. 3 : Бари – Браслет / гл. ред. А.М. Прохоров. – 3-е изд. – М.: Сов. Энцикл., 1970. –  640 с. : ил., 26 л. илл., 7 л. карт, 1 карта.

10. Географічна енциклопедія України: в 3 т. Т. 1: А–Ж. / редкол.: О.М. Маринич (відповід. ред.) та ін. – К.: УРЕ ім. М.П. Бажана, 1989. – 416 с. : іл.

11. Українська Радянська Енциклопедія : [в 12 т., 13 кн.]. Т.1. – Вид. 2-е. –К. : Голов. ред. УРЕ, 1977. – С. 509.

12. Українська Радянська Енциклопедія : [в 12 т., 13 кн.]. Т.1. – Вид. 2-е. –К. : Голов. ред. УРЕ, 1977. – С. 409.

13. Большая Российская Энциклопедия : в 30 т. Т.3 / председатель науч.-ред. совета Ю.С. Осипов; отв. ред. С.Л. Кравец. – М. : Большая Рос. энцикл., 2005. – 767 с.: ил.: карт.

14. Большая енциклопедия : в 62 т. Т. 5. – М.: ТЕРРА, 2006. – 592 с.

15. Енциклопедія сучасної України. Т. 2. – К., 2003. – 871 с.

16. Українська Радянська Енциклопедія : [в 12 т., 13 кн.]. Т. 4. – Вид. 2-е. –К. : Голов. ред. УРЕ, 1977. – С. 266.

17. Українська Радянська Енциклопедія : [в 12 т., 13 кн.]. Т.3. – Вид. 2-е. –К. : Голов. ред. УРЕ, 1977– С. 418.

18. Енциклопедія сучасної України. Т. 8. – К.,. 2008. – 715 с.