Марущак Н.М.
Здавна обряд створення нової сім’ї, який називали весіллям, шанувався всіма поколіннями українців. Наші предки виробили особливу систему звичаїв та обрядів, які мали б допомогти молодим увійти у категорію одружених, призвичаїти їх до громади, підготувати до самостійного життя.
Українська народна педагогіка містить у собі чимало способів виховання дітей у дусі порядності та народної моралі. Так, хлопчиків навчали бути гарними господарями, ладними до всякої роботи, спокійними, витривалими. Працьовитість, ощадливість, охайність, а також вміння ткати, прясти, вишивати, прати повинна була мати дівчина – майбутня господиня. 1
Зазвичай всі ці аспекти мали загальноукраїнський характер, проте у процесі історико-культурного розвитку кожна місцевість виробила особливі, притаманні лише їй, елементи та ознаки як загально весільної так і побутової обрядовості. Так, старожили села Ободівка Тростянецького району, що на Вінниччині свідчать, що кульмінацією довесільних обрядодій був дівич-вечір, де відбувалося символічне відокремлення нареченої і нареченого від несімейної групи молоді, і починався завершальний етап обряду, що включав зближення двох родин з метою схвалення шлюбу. Молодий з боярами і світилками увечері йшов додому до нареченої. Дівчата, заходячи до хати, співали:
У саду Марійка вінки в’є.
До неї Михайло письма шле:
– Увійди, Марієчко, з саду до хати,
Час косу розплітати. 2
Господарі зустрічали гостей, саджали їх на почесне місце.
Тим часом, боярин виносив стілець, який застеляв кожухом. Потім він підходив до молодої і садив її на стілець. У цей час світилки співали:
Ой дайте нам стільця,
Дайте нам гребінця,
До гребінця – кожуха,
Нехай сяде молодуха. 3
або:
Поїдь, Михайле, в Тростянець,
Купи Марії гребінець,
Розчесати росу косу під вінець. 4
Церемонія розплетення коси, яка символізувала прощання з дівуванням, проходила у мінорному настрої. Вважалося, що молода у цей час мала плакати, інакше плакатиме у заміжжі. Дівчину розплітав старший брат, а дружки співали:
Ой дай мені, моя ненько, масла
За те, що я тобі коровицю пасла,
Дай хоч трошечки
Змастити косочки. 5
Мати виносила на тарелі олію і мед, якими змащували волосся нареченій. У цей час світилки співали:
Знати, Марійко, знати,
Що в тебе рідна мати.
Віночок накладала,
В головку цілувала. 6
Далі дружки тісним колом обступали і переодягали її у святкове вбрання. Наречена вставала зі стільця і кожну дівчину по черзі саджала на нього, аби всі швидко вийшли заміж. Боярин підводив її до молодого, їх благословляли батьки. Далі молоді сідали за столом на почесному місці, а за ними – всі присутні. Починали частуватися, а в цей час дружки співали:
Вгору голубка летіла,
З перцьом печінка кипіла.
Хоть з перцьом – не з перцьом,
Аби з щирим серцьом.
До них приєднувалися світилки:
Ми не вмієм по горі ходити,
Ми не вмієм голубці кришити.
Ми підемо по рівненькому
І візьмемо по ціленькому. 7
І всі разом співали:
Мілка капуста, мілка,
Що сікла Марія-дівка.
Сікла, насікала,
Гостей дожидала. 8
Святкування продовжувалося до півночі, а потім всі розходилися по домівках. На цьому завершувався передвесільний етап.
Таким чином, дівич-вечір у селі Ободівка супроводжувався великою кількістю пісень, деякі з яких ще зберегли архаїчні мотиви. Часто зустрічаємо порівняння людей з тваринами, рослинами, явищами природи. Найчастіше – це калина, барвінок, різні види трав; зозуля, куниця, сонце, місяць, зорі. Поширеними є звернення до вітру, води, що свідчить про елементи язичницьких вірувань у піснях, що супроводжували обряди більш пізнішого часу. Все це говорить про давні корені довесільних дійств і їх особливий характер у селі Ободівка, а також пісень, які супроводжували дані дійства.
Література
1. Перлини української народної пісні : пісенник / упоряд. М. Гордійчук. – К. : Муз. Україна, 1989. – 390 с.
2. Весільні пісні : збірник / за ред. І.П. Березовського. – К. : Дніпро, 1988. – 476 с.: іл.
3. Доленга-Ходаковський, З. Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського : (з Галичини, Поділля, Придніпрянщини і Полісся) / З. Доленга-Ходаковський. – К. : Наук. думка, 1974. – 781 с.
4. Зі спогадів Циган Г.А. // Поточний архів Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області. – Папка № 53. – Арк.10.
5. Народні перлини і пісенник / упоряд. М.Стельмах. – К. : Дніпро, 1971. – 391 с.
6. Зі спогадів Марущак К.В. // Поточний архів Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області. – Папка № 59. – Арк.14.
7. Українські народні жартівливі пісні : пісенник. – К., 1974.
8. Присяжнюк, Н.А. Пісні Поділля. Записи Насті Присяжнюк в с. Погребище (1920-1970 рр.) / Н.А. Присяжнюк ; [упоряд. С.В. Мишанич]. – К. : Наук. думка, 1976. – 523 с.
9. Зі спогадів Білаш Г.В. // Поточний архів Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області. – Папка № 70. – Арк. 29.
