Марчук Т.О.
Французький поет і мислитель П. Валері, досліджуючи життя і творчість генія універсалізму Леонардо да Вінчі, стверджував: «…усі розуми, які служили матеріалом для цілих поколінь дослідників і полемістів, чиї дітища століттями живили людську думку, були більш-менш універсальними». А Ян Парандовський – польський письменник, дослідник творчості Франческа Петрарки – «першого з великих людей, яких Ренесанс охарактеризував універсальними», – робить висновок, що універсал – це «ідеал всебічності і повноти людської особистості в її здібностях, прагненнях і звершеннях». Прикладаючи ці два вислови, а також словникові тлумачення терміну «універсальний», доходимо висновку, що універсал як культурно-історичне явище – це особистість, яка через активне всебічне засвоєння цілісної людської культури і багатогранність життєдіяльної функції досягає значних творчих результатів, що сприяють поступальному духовному розвитку народу і епохи.
До когорти «універсалів» можна віднести і Ігнація Падеревського, який поєднував у собі таланти піаніста-віртуоза, композитора, педагога, літератора, науковця, державного та громадського діяча, неперевершеного оратора, мецената. Людина-легенда, патріот, гуманіст, довге яскраве життя якого стало прикладом самовідданого служіння народу і високому мистецтву.
Спираючись на дані простого переліку тих видів діяльності, у яких Падеревський невтомно реалізовував себе протягом усього життя, постають питання, як формувалася особистість Падеревського на рухливому соціально-історичному фоні, як реалізовував він себе на ниві музичного мистецтва, як і коли бажання безкорисно служити найбільш моральній категорії людського суспільства – народові – переросло у цілеспрямовану політичну діяльність. Відповісти на ці запитання допоможуть факти з життя митця.
Народився Ігнацій Ян Падеревський 6(18) листопада 1860 р. у Курилівці, Подільському маєтку багатих польських поміщиків Івановських, керуючим у яких служив його батько – Ян Падеревський.
Ігнацій Падеревський як представник глибоко патріотичної родини, визріванню ранніх демократичних нахилів зобов’язаний своїм предкам. Його дід, свого часу, за вільнодумство був засланий царським урядом до Сибіру, де і народилася мати Ігнація – Поліксена, з роду Новіцьких. Батько приймав дієву участь у визвольній боротьбі і саме за переховування зброї для польських повстанців у 1863 р. його було заарештовано, і малолітній Ігнацій разом із сестрою протягом року виховувалися у тітки (адже мати майбутнього композитора і піаніста померла невдовзі після його народження, похована на куриливецькому цвинтарі).
Музичні здібності Ігнація проявились досить рано. У три роки він підбирав по слуху знайомі мелодії на фортепіано, в чотири – навчався у приватних учителів, а в 12 років виступав з концертами у Хмільнику, Вінниці, демонструючи блискучу техніку і музичність. Повторюючи моцартовські прийоми, юний музикант грав на фортепіано при закритій рушником клавіатурі.
У 1872 році Падеревський побував у Києві. Відвідав там кілька оперних вистав, познайомився з відомим композитором В. Зарембою. Вражений грою юного піаніста, В. Заремба присвятив йому збірник фортепіанних творів, назвавши його «Малий Падеревський».
Талант і працездатність юного музиканта допомогли йому у 1872-1878 рр. навчатися на фортепіанному відділі Варшавського музичного інституту. Саме у ці роки стався конфлікт студента Ігнація Падеревського з директором учбового закладу, який примушував студентів грати в інститутському оркестрі і вважав, що, крім головного інструмента, кожен учень повинен володіти навиками гри на інших. Такі вимоги викликали супротив молодого шляхтича, який навідсіч відмовився грати в оркестрі. Побачивши у такій відмові прояв бунту, директор відрахував Падеревського з учбового закладу. Лише заступництво викладачів за свого улюбленого учня повернуло Ігнація у ряди студентів.
Після отримання музичної освіти у 1878 р. здібного юнака залишили в інституті викладачем по класу фортепіано. З 1880 р. І. Падеревський вивчав інструментовку і композицію у Берліні (там йому пощастило познайомитися з Р. Штраусом, А. Рубін- штейном, П. Сарасате), з1884 р. – продовжував навчання у Відні, у 25 років отримав посаду професора-викладача фортепіано у Страсбурзі.
Музична кар'єра І. Падеревського розпочалася у 1885 р. й відразу ж захопила шанувальників фортепіанного мистецтва. Після артистичних дебютів у Відні (1887), Парижі (1889), Лондоні (1890) і Нью-Йорку (1891) ім’я Падеревського ставилося нарівні з ім’ям Ф. Ліста – обох називали найбільшими піаністами світу. Творчий облік його як виконавця характеризувався блискучою майстерністю, яка проявлялася в усіх видах піаністичної техніки, величезним емоційним діапазоном і тією глибиною співучості звуку, яка дозволила критику і есеїсту Л.Ратинсбонну назвати його “воскреслим Шопеном”.
Яскравий, зовнішньо-гіпнотичний облік маестро, його поведінка викликали захоплення і любов у публіки. Довге руде волосся, аристократичність, невимушеність, елегантність, витонченість манер, чарівна посмішка та особлива привабливість справляли на сучасників враження «надзвичайної сонячності». За усієї серйозності мистецької праці, відзначався він і надзвичайною життєрадісністю, був наділений тонким почуттям гумору, на виступах міг залюбки пожартувати.
Але дуже не легко далося Падеревському всесвітнє визнання “найпрекраснішого піаніста з часів Ліста”. Скільки наклепницьких випадів заздрісників, брутальностей музичних критиків, які не хотіли миритися з раптовим визнанням Падеревського, довелося йому пережити! Музична критика Європи закидала йому надмірність емоційних спалахів у виконанні творів, а лондонські музикознавці охрестили “ковалем фортеп'яно”...Та й приватне життя музиканта склалося не так, як хотілося. Рання смерть дружини, що померла двадцятирічною, невиліковна хвороба сина, зрештою нерозділена любов до княгині Бранкован боляче позначилися не тільки на його творчості... Але маестро витримав усі удари долі…
Окрім активної концертної діяльності, суттєвим внеском у скарбницю світового музичного мистецтва є його композиторська діяльність. У музичній спадщині Падеревського - композитора – опера „Манру”, написана за мотивами повісті видатного польського письменника Ю. Крашевського "Хата за селом", який гостро засудив кріпацтво, утверджував гуманістичні ідеї; симфонія сі мінор “Полонія», сонати для скрипки з фортепіано, концерт для фортепіано з оркестром, пісні на слова А Міцкевича, К. Мендеса та А. Асника.
Однак основу творчості І. Падеревського як композитора складають твори для фортепіано. Кращі з них – "Польські танці", "Гуморески", Менует соль мажор, Польська фантазія для фортепіано з оркестром. Більшість фортепіанних п'єс – яскраві зразки його "співучої" виконавської манери, тканина яких рясно інкрустована інтонаціями, ритмами Польщі, в них ясно відчувається національний дух країни.
Як кожен свідомий поляк Падеревський мріяв бачити свою Батьківщину вільною і незалежною.Дружні стосунки з провідними державними діячами Європи і Америки зумовили його шлях до більш, ніж 50-річної діяльності на політичній арені. Міжнародна слава Падеревського-піаніста заставила широку громадськість прислухатися до промов Падеревського - політика.
На початковому етапі І світової війни, у березні 1915 р., разом з Г. Сенкевичем, І.Я. Падеревський очолив Генеральний комітет допомоги жертвам війни в Польщі і особисто лобіював створення аналогічних комітетів у Франції та Англії.
Слід віддати належне енергії, разом з тим, політичній інтуїції невтомного І.Я. Падеревського: у травні 1915 року, перебуваючи у США, він налагоджує тісні стосунки-контакти з колом впливових американських губернаторів, веде інтенсивне листування з відомими європейськими політиками країн, що входили до блоку Антанти, знаходить прихильність і підтримку у тодішнього президента США В. Вільсона. Проблема, якою опікується відомий політик-митець, все та ж – державна незалежність Польщі .
Ораторські здібності та яскрава харизма дозволили Падеревському переконати президента В. Вільсона оголосити однією з умов Версальського миру відновлення Польщі. 11 листопада 1918 року у Договорі про завершення першої світової війни пунктом №13 став пункт, яким затверджено незалежну і цілісну Польщу.
У грудні 1918 р. І. Падеревський із тріумфом повертається на Батьківщину. З січня 1919 року він стає першим прем’єр-міністром і одночасно міністром закордонних справ Польської держави. Пробувши рік у владі, Падеревський на деякий час відходить від політики, і врешті приймає рішення до концертної діяльності.
Від 1921 р. музикант знову чарує своїм мистецтвом слухачів Європи, США, Канади. Широке коло шанувальників здобув і в екзотичних віддалених куточках світу: Південній Африці, Австралії та Новій Зеландії, на Кубі і в Південній Америці.
Тріумфальним успіхом та широким розголосом у пресі, яка називала його «сучасним королем піанізму», супроводжувалися концерти польського музиканта у Києві, Львові. Але, незважаючи на широку географію гастрольних подорожей, перебуваючи у різних країнах, найкращим місцем на землі , зі слів нащадка роду Падеревських Евеліни Боровецької, Ігнацій Ян Падеревський вважав Поділля.
Падеревський, один з найбагатших і найбільш високооплачуваних музикантів світу, був відомим меценатом. Із надзвичайною щедрістю він підтримував усі громадські організації польських патріотів, заснував фонд його імені для підтримки молодих польських композиторів у Америці. На кошти митця було споруджено чимало пам'ятників видатним діячам світової культури; І. Падеревський був одним із фундаторів пам'ятника-меморіалу Грюнвальдській битві у Кракові , фінансував видавничу справу, а також будівництво санаторіїв, концертних залів тощо.
Митець написав і цілий ряд музикознавчих праць, крім того його перу належать передмови до книг Ч. Келлога «Jadwiga Polands Great Queen» (Нью-Йорк, 1931) і до французького видання листів Шопена в опрацюванні Г. Опєнського «Lettres de Chopin» (Париж, 1933). У ті ж роки диктував свої спогади, які охоплювали період до Першої світової війни і вийшли під назвою «Мемуари Падеревського» (Лондон, 1939).
Безпрецедентним для того часу було упорядкування і видання у 27-и томах творів польського класика Ф. Шопена, фанатичне захоплення яким проявлялося у Ігнація Падеревського, насамперед, у неповторному виконанні його музики.
З великою приємністю хочу додати, що фонди «Тімірязєвки» мають це унікальне, цінне видання. Є в її фондах і ряд звукозаписів, які донесли до нас найкращі зразки унікального мистецтва І. Падеревського: музичні твори Ф. Шопена у виконанні талановитого співвітчизника і творів І. Падеревського у виконанні С. Рахманінова.
Бурхлива творча енергія не покидала митця і в останні роки його життя. У 1936 р. маестро Падеревський зіграв роль самого себе у кінострічці угорського кінорежисера Л. Мендеса «Місячна соната», яка увіковічила для нащадків постать та майстерність великого музиканта.
З вибухом Другої світової війни Падеревський очолив Національну раду Польської Республіки, а його швейцарська садиба стала важливим центром діяльності польської політичної еміграції.
У 1940 р., попри проблеми зі здоров'ям і похилий вік, відданий патріот Падеревський виїхав до США, де його діяльність була спрямована на боротьбу за незалежність своєї країни. Але стан здоров'я митця-політика різко погіршився і у червні 1941 р. у Нью-Йорку, І. Падеревський помер.
Ігнацій Ян Падеревський – постать цікава і багатогранна. Її подальше вивчення вимагає глибокого аналізу польських, українських, російських, англійських, американських, німецьких, французьких джерел. Це дало б можливість у більшій мірі збагнути велич і значимість цієї непересічної людини, яка розпочала своє життя на українському Поділлі. Таке унікальне поєднання в одній шляхетній душі рис політика, патріота, митця могла виплекати саме ця земля.
Література
1. Бортняк, А. Славетний земляк із Поділля / А.Бортняк // Вінниччина. – 2000. – 17 листоп.
2. Верещагіна, О.Є. Подолянин І.Я. Падеревський / О.Є. Верещагіна // Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського. – Вінниця, 2004. – Вип. 7. – С. 99–104.
3. Грабовський, В. А світ цей музикою зветься / В. Грабовський // Уряд. кур’єр. – 2002. – 15 черв.
4. Гребельський, С. Курилівка – колиска знаменитого піаніста / С. Гребельський // Вінниччина. – 1996. – 12 груд.
5. Зубачевский, В.А. Геополитические планы Германии, Польши…/ В.А. Зубачевский // Славяноведение. – 1999. – № 4. – С. 41–49.
6. Історичні постатті Хмільника. Падеревський // Життєві обрії. – 2002. – 3 серп.
7. Краткая история Польши. – М.: Политиздат, 1983. – 446 с. – Із змісту: [Про Падеревського]. – С. 232, 246, 252, 289, 310, 323.
8. Сітенко, Т. Польські піаністи в концертному житті Києва / Т. Сітенко // Сучасність. – 2006. – № 4. – С. 145–153.
