Ірина Скакальська
У наш час значно посилюється роль історичної науки в осмисленні багатовікової минувшини та історичного краєзнавства у відновленні джерел національної пам’яті, зміцненні та активізації національної свідомості на локально-регіональному рівні. Сьогодні тенденції свідчать, що краєзнавство впливає на державотворчі процеси, на формування нового національно-свідомого покоління. До сьогодні чи не найбільш актуальним і складним питанням залишається проблема національного відродження. Не останню роль у цих процесах повинна відігравати національна еліта.
У Західній Україні у міжвоєнний період ХХ ст. особлива роль відводилась „Просвіті”; без діяльності її активних діячів був би неможливим національний та культурний поступ українців, які виступали рушійною силою у боротьбі вітчизняної інтелігенції за українську мову, освіту, а згодом – і державу.
Волинські землі першої третини ХХ ст. виплекали чимало видатних українських громадських, політичних, просвітянських діячів, відданих українській ідеї, справжніх патріотів. Серед відомих українських культурно-освітніх діячів початку ХХ століття почесне місце займає ім’я знаного фахівця у галузі дошкільної та позашкільної освіти Аркадія Животка. Прибувши на Волинь, він завжди знаходився в епіцентрі громадського життя краю. Своєю інтелігентністю та освіченістю він завоював авторитет і повагу серед кременчан. Поміж його друзів було багато відомих постатей − У. Самчук, В.Біднов, С. Жук та ін.
Для більшості українців, за винятком хіба що вузького кола науковців, ім'я Аркадія Животка залишається невідомим. Мало що про нього відомо волинянам, хоча деякий період свого життя він провів на Кременеччині. В українській історичній науці відсутні наукові дослідження, присвячені діяльності А. Животка, особливо його волинського періоду життя. Перші спроби дослідити науково-педагогічну та громадсько-просвітницьку діяльність А.Животка належать В.Дорошенку та М.Остаповичу. Значний інтерес для вивчення педагогічної спадщини вченого становить історико-бібліографічний нарис М.Тимошика “Аркадій Животко як громадський діяч, журналіст й учений”. Широтою теоретичного аналізу про творчий доробок А.Животка постає наукова праця Ю. Калічака, де автор розкриває донині невідомі широкому загалу грані таланту А.Животка, підкреслює його риси характеру, ілюструє його життя та його непохитну віру у кращу долю Української держави.
Метою дослідження є вивчення історії краю крізь призму діяльності А. Животка під час його перебування на Волині у 20-ті роки ХХ ст.
А. Животко народився в слободі Пухове Острогозького повіту Воронезької губернії (нині Лискинський район Воронезької області), на Подонні. За студентських часів – активний член УПСР у Петербурзі. Політичні події 1917 року застали 27-річного Аркадія Животка в Петербурзі. В 1917—1918 рр. – член Української Центральної Ради від Воронежчини; після українсько-більшовицької війни спочатку жив на Волині, з 1923р. – в Чехословаччині, де викладав у Педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі; з 1945 р. – у Німеччині. У 1948 р. А. Животко помирає.
Захопившись ідеєю утвердження Української суверенної держави, А. Животко свято вірив у можливість реалізації цих ідей уже найближчим часом і, не шкодуючи сил, працював заради цього. Найперше, на тій ділянці, де найбільше міг проявити свої здібності, — в освіті, культурі, журналістиці.
А. Животко приїжджає на Волинь у травні 1921 року та зупиняється у повітовому місті Кременець. Він звернувся до «Просвіти» з проханням знайти йому педагогічну роботу. В біографічних даних вказує, що за спеціальністю він педагог у галузі дошкільної освіти. Крім того, ще цікаві факти: у 1918 р. у Харкові він організував педагогічне товариство, яке створило дитячий заклад під назвою «Хата дитини». На Поділлі ним було створено педагогічне товариство ім. Песталлоці, відкрито п’ять дитячих закладів.
Згодом А. Животко влаштовується учителем дитячого притулку м. Кременець, потім — співробітником губернського земства. Там же знайомиться з Олександрою Черновою (активною просвітянкою, секретарем жіночої секції «Просвіти»), з якою незабаром одружився. На той період припадає його активна співпраця з кременецькою „Просвітою". Зокрема, він отримав посвідчення члена Товариства у травні 1921 р. Аркадій Животко стає головою секції дошкільного й позашкільного виховання дітей при «Просвіті». Він брав участь в урочистих заходах Товариства, різних святкуваннях, днях пам’яті відомих українців тощо. У 1922 р. під час засідання товариства «Просвіта» йому була висловлена особиста подяка за проведену плідну роботу по дошкільному вихованню дітей. А. Животко займався створенням дитячих клубів на території Кременецького повіту, адже у цій справі мав значний досвід.
Важливою гранню діяльності Аркадія Животка є видавнича справа. У кременецький період він видає ряд книжок для дітей, зокрема, «Одної ночі», «Снігова баба», «Весняночка», «Сонечко», з’являється чимало його публікацій на тему виховання дітей у періодиці того часу. Його система дошкільного виховання потребує ще детального вивчення. Адже початкові спроби осягнення витоків суспільного дошкільного виховання на українських землях припадають на перші десятиріччя ХХ ст. Вони представлені у науковому доробку Аркадія Животка, Софії Русової, Степана Сірополка тощо.
У Кременці відбулася хвилююча зустріч А. Животка з колишнім професором Кам'янець-Подільського державного українського університету В. Бідновим, з котрим він приятелював. Разом з групою емігрантів-однодумців вони прагнуть започаткувати видання періодичного друкованого органу „Волинський вісник". Однак спроба ця не вдалася, бо незабаром В. Біднова разом з М. Тремтом та Я. Грабівим польська влада депортує за межі своєї держави. За якийсь час Кременець змушений був залишити й Аркадій Животко. У 1923 році він опиняється у Чехії. Зокрема, 21.10.1923 р. на адресу кременецької «Просвіти» приходить лист від Аркадія Животка з Праги. Від початку 20-х років ХХст. саме до цієї країни почався великий наплив української еміграції. Практично між двома світовими війнами Прага стає найбільшим осередком українського культурного, наукового і політичного життя на еміграції. Цьому сприяла, зокрема, протекціоністська політика тогочасного чеського уряду щодо українських навчальних та наукових інституцій, що перебиралися в результаті поразки Української революції в західні держави.
Чеський уряд прихильно ставився до наукової роботи українських політичних емігрантів. Для збереження українського історичного архіву було відведено два великі й одне мале приміщення величного Тосканського палацу. Аркадій Животко був серед тих творців і оберегів цього архіву, хто глибоко вірив, що все це безцінне духовне багатство колись повернеться на Батьківщину і слугуватиме благородній справі розбудови власної незалежної держави.
Опрацьовані й "перепущені" через вразливе серце маловідомі факти з трагічної і водночас величної, повчальної української історії А. Животко прагнув осмислити у своїх публікаціях, нарисах до книг, численних виступах у різних аудиторіях. Найперше, він стає одним з активних організаторів Товариства українських письменників і журналістів у Празі, кістяк якого складали Л. Білецький, Н. Григоріїв, С. Черкасенко, С. Шелухін. За його безпосередньої участі в Празі урочисто відзначалися шевченківські дні, свято 22 січня, жалобна академія пам'яті Михайла Грушевського, відкриття товариства "Просвіта". Він підготував і виголосив на засіданнях товариства цілий ряд цінних з наукової точки зору доповідей.
Сьогодні, коли читаєш твори, статті, репортажі, рецензії А. Животка, то не перестаєш дивуватися оптимізму та працездатності цього безумовно талановитого журналіста й публіциста, його вмінню переконувати читача, захоплювати його тим, про що писав. У важливість і потрібність того, у що вірив сам і спонукав вірити в це інших. А ще — любов до дитини, переживання за те, в якому суспільстві та якою вона виросте. Не маючи власних дітей ні тоді, ні пізніше, автор ніби передавав свою нерозтрачену батьківську любов тим, хто читатиме його твори.
Найголовнішою з-поміж різноманітного за тематичним спектром творчого й наукового доробку Аркадія Животка є, безумовно, його "Історія української преси". У передмові до її мюнхенського видання, здійсненого в 1989— 1990 роках заходами Українського технічно-господарського інституту за фінансової підтримки німецького уряду, український учений з Канади доктор К. Костів зазначав: "Праця Аркадія Животка являє собою цінну цеглину, положену в будові історичної правди про постання, розвиток і завдання української преси".
На початку ХХІ ст., у період становлення нашої держави, ми шукаємо приклади для національної самоповаги. Саме у матеріалах краєзнавства, у діяльності знакових постатей української еліти, слід шукати ці властивості. На нашу думку, в діяльності української інтелігенції першої третини ХХ ст. на західноукраїнських землях втілені ті риси українського народу, які могли б єднати націю сьогодні. Як приклад, є знакова діяльність А. Животка в ім’я майбутньої вільної України та ін.
Література
1. Державний архів Тернопільської області. − Ф. 348. − Оп.1. − Спр.25; 349; 353.
2. Животко // Енциклопедія українознавства. − Л, 1993. − Т. 2. – С.669.
3.Животко, А. Фактори дошкільного виховання / А. Животко // Освіта. − 1918. − № 1.
4. Животко, А.П. Історія української преси / А.П. Животко ; упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик. − К.: Наша культура і наука, 1999. − 368 с.
5. Наріжний, Є. Українська еміграція: культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч.1. / Є. Наріжний. – Прага, 1942. − 372 с. : іл.
6. Чернихівський, Г.І. Крем'янеччина : іст. та літ. краєзнавство / Г.І. Чернихівський. – Кременець, 1992. – 104 с. : фото.
