Шпукал Л.І., Маєвська Л.В.
Краєзнавство зараз перебуває в авангарді національно-культурного відродження в суверенній Україні, є опорою її державності. Про це свідчать офіційні документи і матеріали, зокрема Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року" від 10 червня 2002 року, в якій зазначається, що «на сучасному етапі духовного відродження незалежної України невід'ємною складовою громадського руху та наукових досліджень є історичне краєзнавство, спрямоване на відродження духовності, історичної пам'яті, формування у громадян і, передусім, у молоді любові до рідного краю, національного патріотизму, поваги до людини, відповідальності за збереження історико-культурного надбання».
Авангардну роль у перебудовчому процесі вітчизняного краєзнавства відіграють бібліотеки. Основними їх завданнями стали наукові регіональні дослідження, просвітницька діяльність, популяризація краєзнавчих матеріалів, доведення їх до широкого загалу, участь у громадському житті.
Бібліотечне краєзнавство є сферою професійної бібліотечної діяльності, це – наукова бібліотекознавча дисципліна, що розглядає краєзнавчі засади бібліотечної діяльності; система наукових знань про бібліотеку як суб’єкт та об’єкт краєзнавчої діяльності.
Тому метою бібліотечного краєзнавства є: вивчення діяльності бібліотеки як установи; вивчення історії її колективу; професійне налаштування на специфіку діяльності даного бібліотечного закладу; прослідковування зв’язків та місця бібліотеки в історії розвитку самого навчального закладу.
Одним із напрямків бібліотечного краєзнавства є здійснення пошуково-практичної та науково-дослідної діяльності, що передбачає системне відтворення історії бібліотеки; аналіз внеску окремих співробітників у розвиток бібліотечної справи.
«Головний суб’єкт і об’єкт бібліотечного краєзнавства – бібліотечні кадри…», підкреслює відомий фахівець із бібліотечного краєзнавства Н.М. Кушнаренко, адже однією з функцій бібліотечного краєзнавства є його навчально-виховна: виховання свідомої особистості на основі історичних здобутків того колективу, в якому ця особистість працює.
Особливо це актуально для адаптації новопризначених працівників та молодих спеціалістів, адже ситуація з фахівцями в сучасних бібліотеках надзвичайно складна.
Саме з цією метою науковою бібліотекою Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова в рамках науково-дослідної роботи був підготовлений нарис «Історія наукової бібліотеки Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова», який охоплює період із післявоєнних років і до цього часу.
Окремий розділ нарису присвячений кадровому складу, адже багатогранна діяльність бібліотеки, ефективність її роботи в усі часи залежала від злагоджених дій колективу, розуміння і підтримки кожним її працівником прогресивних ідей, нелегких завдань, нових програм.
Саме самовіддана праця багатьох поколінь фахівців стала запорукою визнання та авторитету бібліотеки у колективі університету, серед бібліотечної спільноти, колег з інших вузівських бібліотек. На жаль, ми рідко згадуємо тих людей, котрі працювали в бібліотеці в роки її створення та відродження у повоєнні роки.
Долі окремих наших працівників тісно пов’язані з етапами історії країни, проте багато чого з їх життя навіює певні думки про рівень освіти бібліотекарів, їх самовіддану працю та вклад у розвиток бібліотеки.
Людиною з нелегкою долею була старший бібліотекар Самоненко Ніна Іванівна (народилася 1895 р. в м. Київ). Ніна Іванівна в 1903-1911 рр. закінчила Київську Міністерську гімназію, яка була першою жіночою гімназією у Києві. 1 У 1913-1914 рр. навчалася в Парижі. Після повернення з Парижу з 1914 р. навчалася в Києві у Вищих жіночих курсах (що прирівнювалися до ВНЗ), 2 однак закінчила навчання у 1918 в зв’язку з революційними подіями в Україні.
Ніна Іванівна була освіченою людиною – володіла шістьма іноземними мовами, окрім російської та української (англійською, італійською, французькою, німецькою, латиною та польською). До того ж була добре обізнана в галузі біології та медицини, позаяк, починаючи з 1924 року, працювала бібліографом – перекладачем в науково – дослідних інститутах цукрової промисловості та епідеміології і мікробіології м. Києва. Однак, з початком Великої Вітчизняної війни Ніна Іванівна не змогла евакуюватися у зв’язку з важкою хворобою батька і під час окупації була викликана на роботу перекладачем у дослідний центр сільського господарства.
На початку 1946 року Ніна Іванівна змушена була полишити Київ і переїхати до Вінниці, де в березні 1947 почала свою роботу бібліографом бібліотеки Вінницького медичного інституту.
Саме завдячуючи її безкорисливій, самовідданій праці, захистили дисертації багато науковців вузу, яким Ніна Іванівна перекладала значну кількість іноземних робіт зі всіх мов, якими вона володіла.
Особливо слід відмітити її подвижницьку допомогу в підготовці та написанні докторської дисертації колишньому директору ВМІ Корхову Сергію Івановичу. Тема його дисертації «ЕГГ при раку виразкової хвороби шлунку» була в СРСР недостатньо вивченою, тому Ніна Іванівна працювала в бібліотеках Києва, про що свідчать документи, які зберігаються в архіві вузу. Завдячуючи цій праці, в предметному каталозі бібліотеки розділ ЕГГ розміщений у трьох каталожних ящиках, де зосереджено більш як 3000 карток. Сім’ї в Ніни Іванівни не було, тому родину їй заміняла бібліотека.
Цікава доля Наталки Галактіоновни Мельніченко, яка, обіймаючи посаду старшого лаборанта кафедри іноземних мов, працювала у бібліографічному відділі бібліотеки з вересня 1959 року.
Народилася в 1927 р. у Парижі в сім’ї російських емігрантів 1-го покоління. У 1940 р. сім’я переїхала до Болгарії у Софію. Наталя Галактіонівна закінчила французький коледж «Святого Йосипа» у 1943 р. та Болгарську державну академію в 1946 р. У 1947 р. вийшла заміж за офіцера Радянської Армії і переїхала у Вінницю.
Володіла та використовувала в роботі французьку, італійську, німецьку, болгарську та російську мови. У вересні 1962 р. перейшла на викладацьку роботу у середню школу.
Ось дві долі, дві особистості, два штрихи до портрету колективу. Сьогоднішнє покоління фахівців бібліотеки гідно продовжує славні традиції, закладені першопрохідцями бібліотечної справи нашого університету, вносить свій гідний вклад у розвиток сучасної наукової бібліотеки, вписуючи нові славетні сторінки…
Література
1. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року" від 10 червня 2002 р. [Електронний ресурс] . – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=789-2002-%EF. – Назва з екрану.
2. Бібліотечне краєзнавство: нові технології: матеріали Міжнар. семінару, 22–23 берез. 2005 р. / Харк. держ. наук. б-ка ім. В.Г.Короленка; уклад.: Н.І.Полянська, В.О.Ярошик. – Х., 2005. – 102 с.
3. Кушнаренко, Н.М. Бібліотечне краєзнавство : підручник / Н. М.Кушнаренко. – К. : Знання, 2007. – 502 с. – (Вища освіта ХХІ століття). – Бібліогр.: с.481-488.
4. Кушнаренко, Н.Н. Краеведческий конспект эпохи: [библ. краеведение] / И.Н.Кушнаренко // Библиотекарь. – 1990. – № 12. – С. 22– 25.
5. Личые дела сотрудников канцелярии и библиотеки за 1961 г. – Т.4. – Спр.313. – Арк. 584.
6. Положення про краєзнавчу роботу бібліотек системи Міністерства культури і мистецтв України: затв. наказом М-ва культури і мистецтв України № 314 від 11.06.1996 р. // Законодавство – бібліотекам України. / НПБУ. – К., 2000. – Вип.1: Загальні засади діяльності бібліотек. – С.168–172.
_______________________________________
1 Створена в 1859 р. До навчання приймалися дівчата у віці від 9 до 13 років. Повний курс складав шість років. Для зовсім безграмотних дівчат, що поступали, був ще підготовчий клас. Викладалися Закон Божий, російська словесність, історія, географія, природознавство, арифметика, французька, німецька і польська мови, малювання, рукоділля, музика, спів і танці.
2 Вищі жіночі курси в Києві були відкриті 1878 року. Курс навчання, спочатку дворічний, до 1881 року був поступово розширений до чотирилітнього. Навчання проводилося виключно на кошти від сплати за заняття і на суспільні пожертвування. На київських курсах було 2 відділення: словесно-історичне або історико-філософське і фізико-математичне.
