Девдера О.М.
Качківка – напевно, не єдине в Україні село, яке про себе, своє далеке і недавнє минуле знає дуже й дуже мало. Більше того, тут не так багато людей, яких узагалі це цікавить.
У 70 – 90-их роках минулого століття діяв місцевий музей, із якого чимало можна було дізнатися хоча б про історію колгоспу часів головування С.В.Рутковського. Тоді ж було створено міф про революційну Качківку, яка у травні 1918-го героїчно виступила проти австро-німецьких окупантів, і про керівника того виступу – Ф.Ю.Криворучка. Відповідно, склалася двоелементна схема бачення історії села: страшне дореволюційне минуле (воно ілюструвалося фотографією хати старенької самотньої жінки, яка прожила в тій напівруїні в центрі Качківки до кінця 80-х років, і різним хатнім начинням – верстати, горшки, сорочки, рушники, яким, знову ж таки, село користувалося не в ХІХ, а таки в 50 – 60-х роках ХХ ст.) і – світле радянське сучасне, що почалося чи не з отих травневих подій 1918 року.
Відповідно, не могло йтися про якісь дослідження того, коли і як з’явилося село, чим жило ті кілька сотень років (а йдеться таки про сотні, бо Качківка є на карті француза Боплана, а це ж, як відомо, початок ХVІІ століття), які вже носило своє теперішнє ймення. Натомість існувала якась напівлегенда-напівбайка про озеро-море, що аж кишіло качками, від яких нібито й пішла назва населеного пункту.
На жаль, із висвітленням навіть доступного вже безпосередньому пізнанню радянського періоду життя, теж усе було дуже кепсько. Частину історії наказано було замовчувати (Голодомор 1932-1933рр., голод 1947-го, справжні події часів окупації), ще до частини, як не зовсім «героїчної», віднеслися байдуже, тому сьогодні село не має навіть повного зібрання даних про тих односельців, які загинули на фронтах Другої світової чи брали участь у її боях. Хоч із особливим пієтетом ставилися до колгоспного життя-буття, та й тут не було зібрано даних ні про перші господарські утворення кооперованого типу, ні навіть персонально про тих, хто ці колгоспи у різний час очолював.
У той же час Качківка – село з пребагатою історією. Поселення на її території з’явилися десь ще в добу трипільської і черняхівської культури. У тутешній топоніміці, традиціях, звичаях, мелосі химерно сплелися молдовсько-українські впливи вже часів ХVІІ – ХVІІІ століть, коли, по всьому видно, село то знищувалося, то відроджувалося. Кажуть, качківські вишивальниці славилися колись не менше, ніж клембівські. Тут жило і живе багато чудових людей, долі яких варті того, щоб про них розповісти нащадкам. Словом, простір для краєзнавчої роботи – безмежний.
На жаль, не безмежними є можливості в цій галузі сільської бібліотеки.
Не так багато в її фондах матеріалів, із яких читачі можуть дізнатися про минуле і теперішнє рідного краю. Із тих же, що є, бібліотека формує виставки, проводить за ними обговорення. Цікавою, наприклад, для Качківки була поява у журналі «Всесвіт» матеріалів італійського публіциста Курціо Малапарте, в яких описано поле бою під селом у 1941-ому і саме село в день його окупації. Зараз такими є книги Кетроса і Вдовцова, в яких чимало цікавого й про наше село.
Бібліотека брала активну участь у підготовці до представлення і презентації двох книг поета Віктора Дячка, пропагувала його слово серед односельців. Сама по собі поезія Віктора є цінним краєзнавчим матеріалом, бо в ній міститься ряд побутових замальовок, історичних екскурсів, які відтворюють давнє і недавнє минуле села. Є у поета і цікаві топонімічні розвідки.
Разом із ним проводиться збір матеріалу про качківських дотепників, складається збірник «Байки качківських базарів» - оповідки та анекдоти на основі суто місцевих приключок.
Але по-справжньому в активну краєзнавчу роботу бібліотека включилася, коли почали збирати свідчення очевидців про Голодомор. Тоді було опитано десятки ще живих очевидців тих подій, зібрані матеріали були опубліковані у «Віснику студентського наукового товариства інституту історії, етнології і права до 75-х роковин голодомору в Україні. Випуск ІХ» (Вінниця,2008). Так само зроблено і до 65-ої річниці Перемоги над нацизмом: проведено опитування учасників бойових дій, зібрано фотоматеріали, спогади про тих, хто не повернувся з фронту. Окремі матеріали опубліковано у районній газеті.
Є задум зібрати старі фотографії і підготувати альбом «Качківка: обличчя ХХ століття». Можливо, за цими матеріалами вдасться оформити своєрідну «стіну», на якій фото згрупуються якось тематично, щоб і через роки кожен бажаючий міг серед них знайти своїх рідних і близьких.
Разом із Віктором Дячком та Михайлом Девдерою бібліотека планує підготувати загальні нариси історії Качківки, щоб тим самим дати поштовх до серйозного її вивчення. На жаль, село міняється дуже швидко, руйнується, спивається. Якщо зараз не зібрати ті матеріали, які ще доступні, то завтра вже буде пізно: відходять люди, які творили своїми долями його історію у ХХ столітті.
Можливо, якби було хоч трохи ресурсів, бібліотека змогла б виступити ініціатором проведення кількох краєзнавчих експедицій, роботи в архівах, налагодження зв’язків із односельцями, розкиданими по світу ( то теж часточка нашої історії). Та про це можна лише мріяти. А робити будемо хоча б те, що вже вдається.
