Семенко Л.І.
Одним із важливих напрямків фондової роботи краєзнавчих музеїв є збір і дослідження документів та експонатів, пов'язаних із культурним життям регіону, зокрема, з історією музично-хорового мистецтва.
З точки зору виставкової роботи актуальність подібного “музичного краєзнавства” пов’язана з тим, що демонстрація предметів, які відносяться до музичної діяльності: партитур, інструментів, світлин, журналів є необхідною умовою створення експозиційних розділів мистецтва та засобом привертання уваги відвідувачів, адже вони (предмети) в окремих аспектах можуть відтворювати дух епохи та наочно ілюструвати культурно-просвітницьку справу.
Наукова цінність процесу збирання та вивчення комплексів матеріалів до історії музичної культури, крім іншого, обумовлена й тим, що фонди музеїв призначені для зберігання не лише офіційних документів, котрі становлять основу архівних колекцій, а й особистих щоденників, фото, приватних речей, які інколи дають ширше уявлення про розвиток музичного руху та життєвий шлях митців, аніж інформаційна база адміністративних установ, які працювали (по меншій мірі у радянські часи) за схемою “планування-звітність”.
Більш повно у сховищах Вінницького обласного краєзнавчого музею (ВОКМ), із зрозумілих причин, представлені матеріали з музичного життя краю післявоєнної доби, значно менше – з історії музики першої половини ХХ століття. Проте, внаслідок активізації пошукової роботи останніх років, збірка музею поповнилася певною групою документів та експонатів, які відносяться до зазначеної теми та стануть у нагоді при створенні нових розділів експозиції, стаціонарних та пересувних виставок тощо.
Цінною знахідкою краєзнавців музею стало надбання особистого архіву активіста музичного руху в Україні 1920-30-х років Гната Васильовича Яструбецького (1877-1939), який довгий час співав у капелі "Думка", працював її адміністратором, був особистим другом композитора Миколи Леонтовича та одним із засновників Музичного товариства його імені [1].
Комплектування фонду Яструбецького почалося у 2003 році, коли під час підготовки до святкування 85-річчя Вінницького обласного краєзнавчого музею було започатковано акцію "Подаруй музею експонат!"
У її рамках відомий вінницький колекціонер Юрій Шилін подарував матеріали з архіву товариша відомої подільської фольклористки Насті Присяжнюк (1894-1987) – музиканта та етнографа Володимира Мілятицького (1899-1975): фотографії, листи, документи, статті, оригінальні речі, що датуються 1900-1970-ми роками. Більшість з них вдалося “розшифрувати” вже впродовж наступних місяців [2].
Цікавими з цього комплексу є світлини духового оркестру при Погребищенському цукровому заводі (1920-30-ті роки), керівником якого довгі роки був Мілятицький, погребищенського театру та фольклорних гуртків, у яких він брав активну участь, а також листування з Н.Присяжнюк, на пісні якої Володимир Романович з 1922 року записував мелодії [3, С. 497]. У Погребищі на початку 1920-х років працювала жінка Карпенка-Карого – відома актриса Софія Тобілевич, яка грала разом із дружиною Мілятицького – Галиною у “Наталці Полтавці”. До комплексу входить її фотопортрет 1930-х років [4].
Але особливий інтерес викликав датований лютим 1921 року мандат про відрядження невідомого тоді науковим співробітникам Яструбецького у Марківку для “збирання музичних творів та рукописів померлого композитора М.Д.Леонтовича, а також біографічного матеріалу про нього” [5]. Вирішивши продовжити дослідження експонатів, автор цієї статті дізналася від Юрія Шиліна, що він отримав їх від вінницького журналіста Юрія Бондаренка (1920-1995). У процесі пошуків, до яких були підключені редакції місцевих газет, вдалося вийти на його вдову, дочку Мілятицького – Ірину Володимирівну Бондаренко (1923-2006), яка передала музею інші папери батька, серед яких виявився датований 1920 роком “Щоденник” письменника Степана Васильченка (С.В.Панасенко, 1879-1932) з помітками Яструбецького.
Згодом через Ірину Володимирівну встановився контакт із Анатолієм Васалатієм, у якого знаходилися переписані у 1965 році Мілятицьким “Записи” Яструбецького про розслідування вбивства Леонтовича, а також із онуком Гната Васильовича – Георгієм Анатолійовичем Яструбецьким, який подарував музею дещо з речей свого діда.
У “Щоденнику” йдеться про події гастрольної подорожі Першої мандрівної капели “Дніпросоюзу”, яка тривала з 12 липня до кінця серпня по зруйнованій громадянською війною Лівобережній Україні. З капелою, як кореспондент, їздив Степан Васильченко, який під час подорожі повинен був вести щоденник, “до якого вписується все, що матиме в житті капели видатне значення... Уповноважений, диригент, староста можуть вписувати до щоденника свої нотатки та спостереження. Переховує... щоденник уповноважений”.
За спогадами П.Тичини, “...коли Васильченко з Першою капелою їздив, то він, так сказати, вів, крім свого художнього щоденника, ще напівофіційний щоденник” [6, С. 241]. Цей “напівофіційний щоденник” (записник з чорною оправою) під назвою “З піснею крізь огонь і води” зберігається у фондах Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України [7, Арк. 10]. Фрагменти з нього були надруковані у збірках “Степан Васильченко. Статті та матеріали” та “Майстер прози поетичної Степан Васильченко...”. Інший же “Щоденник" довгі роки вважався втраченим [8; С.153].
Виявлений у Ірини Бондаренко офіційний “Щоденник Першої мандрівної капели Дніпросоюзу” – чималий рукопис (107 аркушів) у твердій оправі темно-вишневого кольору. П'ять передрукованих з нього аркушів містяться серед матеріалів капели “Думка” в Центральному державному архіві-музеї літератури та мистецтв [9. Арк. 1-5]. Записи велися хімічним олівцем майже кожного дня як в дорозі, так і під час концертів. Нотатки емоційні, жваві, поетичні, тому їх можна назвати невеличкими літературними нарисами, написаними яскравою художньою мовою. “Щоденник” не підписаний, але порівняння почерку, стилю та змісту обох записників легко підтверджує авторство Степана Васильченка.
Заслуговують на увагу примітки Г. Яструбецького на полях “Щоденника”. Він уточнює, пояснює, коментує деякі факти подорожі, висловлює своє ставлення щодо тих чи інших подій.
До історії, створеної на базі Першої та Другої мандрівних капел “Дніпросоюзу” капели “Думки”, відносяться й інші матеріали з фонду Яструбецького – документи 1920-х про відрядження для організації гастролей, групові світлини хору, листування тощо.
Виключну цінність становить також інший рукопис із цього комплексу – “Записи Яструбецького Г.В. за результатами відрядження у Марківку у 1921 році за дорученням Комітету вшанування пам'яті М.Д.Леонтовича”, у якому містяться свідчення очевидців вбивства композитора у лютому 1921 року.
Багато у чому комплекс Яструбецького переплітається з матеріалами до історії Музичного Товариства (у 1921-1922 роках – Комітету вшанування пам’яті) імені Леонтовича (МТЛ), яке у 1920-х роках здійснювало вирішальний вплив на розвиток та популяризацію масового музичного руху в Україні в цілому та, зокрема, на Поділлі. Колективними членами цього Товариства в ті часи були майже всі хори, театри та музичні гуртки на теренах сучасної Вінниччини.
У фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею зберігається значна кількість індивідуальних (у т.ч. копії з кримінальних справ) та групових світлин активістів цього Товариства, їх особисті документи та відомості про долю. Це, зокрема, фото хорів імені Леонтовича при Гайсинських педкурсах (1924) та у Шпикові (1923), хорів Вапнярського залізничного училища (1919) та Вапнярської залізничної трудової школи (1923), духового оркестру Іллінецького цукрового заводу (1923), капели “РУХ” (1920-ті роки), хору “Просвіти” с. Печера (поч. 1920-х років), учасниць вінницького хору імені Леонтовича у національному вбранні (1920-ті роки).
Комплекс МТЛ доповнюють партитура сюїти “Козак Голота” одного з його засновників – композитора Петра Козицького (1938 р., з автографом автора) та партитура “Вечірньої пісні” Кирила Стеценка (1957 р., з автографом Родіона Скалецького), а також фото хати батьків Леонтовича у Марківці (нині – Теплицького району Вінницької області).
Окрему групу становлять експонати відомого композитора та диригента Р.А.Скалецького (1899-1982), який у 1920-х роках очолював Тульчинську капелу імені Леонтовича. Довоєнний час у зазначених матеріалах представляє низка світлин, зокрема, самого Родіона Андрійовича (1923 р., Ольгопіль та 1929 р., Тульчин), хорової групи імені Леонтовича Одеського Інституту народної освіти, якою він керував у 1923-26-х роках (1926 р.), батьків Скалецького та хати, у якій він жив у Тульчині.
Досі не опубліковані записані у 1920-х роках нотатки Скалецького “Народний весняний хоровод у селі Михайлівка на Вінниччині” (5 аркушів) та “Традиційний обряд Купала в селі Михайлівка Бершадського району” (4 аркуші).
Також у фондах музею міститься свідоцтво та атестат Скалецького про закінчення Одеського І.Н.О.
До історії музичного життя в Україні відноситься і комплекс Веселовського-Доброшинської, переданий у лютому 2008 року до Вінницького обласного краєзнавчого музею викладачем Вінницької філії університету “Україна” Ю.Г.Павлюком, який запропонував на закупівельну комісію музичний інструмент свого тестя А.Є.Веселовського – бандуру 1920-х років, на якому той у 1938 році грав перед Сталіним. Домовившись про умови придбання експонату, наукові співробітники музею дізнались, що у сімейному архіві Павлюків також наявна чимала кількість старих фотографій першої половини ХХ століття, які належали самому Анатолію Єремійовичу Веселовському (1892-1973 рр.) та його дружині – Олександрі Омелянівні Веселовській (уродженій Доброшинській) (1897-1985 рр.).
До комплексу входять 29 світлин (групові, портретні, родинні, побутові), 6 документів, бандура, мандоліна та побутові речі 1920-х років.
У ході знайомства із зазначеними матеріалами виявилось, що Олександра Доброшинська, живучи на початку ХХ століття у Києві, співала у місцевих українських хорах, зокрема, під керівництвом знаменитого Олександра Кошиця, а, перебуваючи з 1917 по 1923 роках на Бершадщині, брала уроки співу у самого М.Д.Леонтовича. На одному знімку – зображення Леонтовича, вирізане з віньєтки. На зворотному боці напис – “Композитор Н.Д.Леонтович. 1914 г. мой учит[ель] пен[ия]”.
З огляду на те, що в Україні залишились поодинокі документи і матеріали, пов'язані з постаттю українського диригента та композитора Олександра Кошиця історичне значення має групове фото київських студентів та курсисток (у т. ч. Доброшинської) змішаного хору, знятих поруч з маестро. До теми “Український музичний рух” можна віднести також дві світлини Доброшинської з групою жінок в українському національному вбранні, одна з яких датована 1918, інша – 1920 роком. На зворотному боці одної з них напис – “На українських курсах. м. Ольгопіль”.
У 1969 році колишня співачка багатьох вінницьких хорів 1920-30-х років С.М.Бондарчук передала музею 8 партитур відомого диригента Григорія Митрофановича Давидовського (1866-1952 рр.), який у 1919-1926 (з перервами) жив і працював у Вінниці.
Це партитури “Вальсу кохання” та “Запорозького маршу” з опери “Перемога пісні”, а також обробки “Заповіт” (на слова Т.Шевченка), сюїт “Бандура” і “Кобза”, народної пісні “Ой, у лузі, лузі, лузі”, жарту “Лубенська відьма”, теми “Розпач” з опери “Смерть Мельниченка”.
На партитурі “Вальсу кохання” з опери “Перемога пісні” зберігся дарчий напис: “Талановитій співачці Софії Бондарчук – на гарний спогад спільної праці в художній капелі – від автора. Григорій Давидовський. 18.09.1926 р.”
Ще одна колишня хористка вінницької художньої капели Давидовського – Александрова – передала у 1960-х роках партитуру музичної поеми “Україна”.
До комплексу Давидовського також відносяться контрамарка на його концерт 1920 року, світлина його хору 1919 року (Вінниця) та деякі особисті речі майстра.
Використання зазначених матеріалів до історії музичного життя в Україні 1920-х років відбулося під час створення та експонування виставок “Видатні земляки” (з нагоди І з’їзду Вінницького земляцтва у Вінницькому муздрамтеатрі, грудень 2006 року), “Історичний портрет” Вінниччини (до 75-річчя з дня утворення області) (лютий 2007 року), “Інтелігенція Вінниці в 1920-40-х роках” (травень 2007 року), “До 130-річчя з Дня народження М.Д.Леонтовича” (грудень 2007 року), “Раритети Вінницького обласного краєзнавчого музею” (травень 2008 року). Матеріали Г.М.Давидовського знаходяться в експозиції ВОКМ у розділі історії культури краю 1920-х років. За результатами вивчення експонатів із вказаних комплексів впродовж 2005-2008 років опубліковано 18 наукових статей та повідомлень, 1 монографію.
Література
1. Семенко, Л.І. “Їх поєднала пісня Леонтовича...” : (нариси з історії музич. життя в Україні 1910-1930-х рр.) / Л.І. Семенко. – Вінниця, 2007. – 272 с.
2. Семенко, Л.І. З історії новонадходжень музею : комплекси матеріалів В.Р. Мілятицького та Г.В.Яструбецького / Л.І. Семенко // Музеї Вінниччини: зміст та форма діяльності : наук.-метод. зб. – Вінниця, 2005.
3. Пісні Поділля. Записи Насті Присяжнюк в с. Погребище (1920-1970 рр.) / Н.А. Присяжнюк ; [упоряд. С.В. Мишанич]. – К. : Наук. думка, 1976. – 523 с.
4. Фонди Вінницького обласного краєзнавчого музею (далі – ВОКМ). – КВ 68606. – Ф 8406.
5. Фонди ВОКМ. – КВ 68744. – Д 5310.
6. Тичина, П.Г. Подорож з капелою К.Г.Стеценка : щоденник / П.Г. Тичина. – К. : Рад. письм., 1982. – 261 с.
7. Інститут рукопису НБУВ. – Ф.50. – № 543.
8. Грудницька, М. Степан Васильченко : ст. та матеріали / М. Грудницька, В. Курашова, – К., 1950. – 335 с.
9. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. – Ф. 615. – Оп. 1. – Спр. 1.
