Бранько Я.А.
У дванадцятому номері журналу «Огонёк» за 1984 рік відомий радянський мистецтвознавець І.С.Зільберштейн виступив зі статтею «Встреча с Тарасом Шевченко». У ній розповідалося про виставку в Академії мистецтв, що відбулася у Петербурзі 1860 року. На ній були представлені роботи Тараса Шевченка, а також картини учня цієї Академії Костянтина Леонардовича Пржецлавського: «Малороссийское семейство», «Бандурист» і «Кобзарь. Малороссийская сцена».
Про цю останню картину газета «Северная пчела» тоді писала, що зображення Шевченка «довольно удачно написал ученик Академии г.Пржецлавский (невольная дань малороссийской твердости и мужеству от потомства ее бывших притеснителей, как можно догадываться по фамилии)».
Далі Зільберштейн зробив висновок, що «это был не в обычном смысле портрет Шевченко, а портрет-картина, для которой молодому художнику позировал великий украинский писатель! И если вспомним, что в начале того же 1860 года, после долгих цензурних мытарств, вышла книга Шевченко «Кобзарь», то становится понятным, почему Пржецлавский решил увековечить Тараса Григорьевича в том облике, в каком тот выступал в этой своей книге, – певцом народного горя, певцом надежд своего народа.
Потім автор розповідає про художника Пржецлавського, ім'я якого не згадується ні в одній історії російського мистецтва. «Народився він у 1823 році, мабуть, на Україні, де й провів молоді роки, бо навчався у Вінницькій гімназії. Уже тоді проявився його потяг до занять мистецтвом. У фонді Академії мистецтв збереглася справа, в якій є лист помічника попечителя Київського учбового округу, датований 24 квітня 1844 р., з проханням розглянути в Академії малюнки чотирьох учнів Вінницької гімназії, в тому числі і Пржецлавського. Через кілька років він стає вільноприходячим учнем Академії мистецтв по класу професора В.П.Віллевальде. Молодий живописець явно бідував – в тому ж фонді знаходиться «Справа про призначення учням допомоги від Академії».
Вперше на академічній виставці роботи Пржецлавського були виставлені у 1855 р. Це були картина «Русские в 1812 году» та портрет графа Зубова. А за полотно «Семейство бедного художника и покупатель картин», яке було експоновано на виставці 1857 року, художник одержав в Академії другу срібну медаль. Через два роки йому була присуджена перша срібна медаль за твори «Неожиданное благодеяние» та «Консультация».[1,20]
Картина «Семейство бедного художника и покупатель картин» знаходилася у 1984 році в запасниках Державного Російського музею (нині – в Санкт-Петербурзі). Це була єдина праця Пржецлавського, знайдена на той час у СРСР. А про портрет Шевченка та інші роботи художника – нічого не було відомо. [1,20]
Далі Зільберштейн писав, що Пржецлавський «27 августа 1861 года был признан художником с правом на чин 14-го класса за успехи в художестве по классным медалям. О том, как сложилась дальнейшая жизнь Пржецлавского, ничего не известно. Отсутствуют сведения и о том, когда и где он скончался». [1,21]
Тому І.С.Зільберштейн просив читачів «Огонька» допомогти у розшуках портрета Кобзаря і, звичайно, долі художника.
Зацікавившись Пржецлавським, я спробував розшукати документи про нього у нашому обласному державному архіві, у фонді Вінницької чоловічої гімназії, і ось що мені вдалося там знайти.
В «Приемной книге для вновь поступающих учеников» (1840-1851/1852 учбові роки) читаю такий запис: «№94. Пржецлавский Константин, Леонардов сын, 12 лет, римско-католического вероисповедания, представил документы 29 августа 1841 г.: 1.Метрическое свидетельство в Урядовой копии из Махновского уездного суда от 21 июня 1841 года №1220; 2.Указ об отставке отца 21 июня 1821 г. № 1006; 3.Свидетельство из Махновского уездного училища, что находился во 2 классе; 4.Свидетельство того же училища об уплате денег за учение по свидетельству Махновского уездного училища назначается во второй класс». [2]
А ось з яким свідоцтвом поступив до гімназії Костянтин «Свидетельство №340, ученик II класса Константин Леонардов сьн Преславский (так в тексті – Бранько), имеющий от роду 12 лет, обучался с 8 января 1838 по 28 августа 1841 года в Махновском уездном Дворянском училище; во время учения поведения был отлично хорошего, в преподаваемых предметах показал Успехи:
В законе Божием – достаточные, Российской грамматике – слабые, Географии – средственные, Аритметике – средственные, Языках: Латинском – средственные, Немецком – средственные, Французском – средственные, Чистописании – хорошие, Черчении и Рисовании – хорошие... В чем и дано ему Преславскому сие свидетельство, за печатью Училища, 1841 года августа 28 дня по прошению матери для определения в гимназию». [3]
У документах гімназії до цього часу зберігаються відомості про успіхи та поведінку її учнів. Але так, як я не знаюсь у цих чудернацьких (на теперішній погляд) оцінках типу 2 1/6 чи 3 4/6, то не берусь судити про успіхи молодого Пржецлавського. [4]
Нарешті, у справі училища за 1844 рік знаходжу рапорт директору гімназії такого змісту: «Его Высокоблагородию господину Директору Винницкой гимназии Коллежскому Советнику и Кавалеру Аристарху Александровичу Яковлеву, учителя рисованим и черчения оной же Гимназии Ивана Осмоловского.
Рапорт.
На основании 10§ Положения об Учителях Рисования и Черчения в Гимназиях и Уездных Училищах, утвержденных Г.Министром Народнаго Просвещения 5 июня 1832 г., в котором представляется для поощрения учеников в Рисовании, доставлять собственныя их труди в Академию. – Честь имею представить при сем рисунки учеников Винницкой гимназии под литерами А.В.С.Д. и покорнейше прошу Ваше Высокоблагородие представить означенные рисунки для разсмотрения в Академию Художеств.
Учитель Рисования и Черчения Иван Осмоловский.
А именно: 1.Голова Иоанна Крестителя, под литерою А, рисована учеником 6 класса Иваном Сорочинским. 2.Голова Апостола Петра под л.В., рисована учеником 4-го класса Петром Пташковским. З.Пейзаж под л.С, рисован сухими красками 3-го класса учеником Константином Пшеславским. 4. Чертеж Архитектуры черчен учеником 3-го класса Викентием Раковским и опыты чистописания на Языках Русском, Латинском, Французском, Немецком. 6 апреля 1844 года. Винница».
Приписка внизу листа: «Посему рапорту рисунки и опыты чистописания отосланы к Г.Помощнику Попечителя Киевскаго учебного округа при отношении от 7 апреля 1844 года за №225». [5]
3 Києва малюнки потрапили до Петербурга, в Академію мистецтв. А вже 28 жовтня 1844 року в канцелярії Вінницької гімназії зареєстрували таку відповідь від попечителя Київського учбового округу:
«Г. директору Виннщкой гимназии.
Представленные Вашим Высокоблагородием 7 августа (так в тексті – Бранько) сего года № 225 рисунки учеников Винницкой гимназии Ивана Сорочинского, Петра Пташковского, Константина Пржецлавского и Викентия Раковского препроваждаемы были по принадлежности в Академию художеств, которая от 23 августа за № 1126 уведомила, что рисунки Пташковского и Сорочинского показывают внимательность их и расположение к искусству, что же касательно до Пржецлавского и Раковского, то рисунки их слишком слабы. О сем отзыве Академии Художеств и уведомляю Вас, Милостливый Государь». [6]
Як видно з цієї відповіді, малюнки Пржецлавського і Раковського були визнані Академією «дуже слабкими». Про це вчитель Осмоловський прочитав наступного дня.
Як же склалася доля учнів, чиї роботи розглядалися в Академії?
Пташковський Петро Феліксович, уродженець м. Вінниці, в грудні 1846 р. витримав випробування на звання учителя малювання і каліграфії. [7]. Сорочинський Іван Фомів син, із Сквирського повіту Київської губернії, разом з братом Іосифом виписаний із шляхти і вибув з училища. [8] Раковський Вікентій, син Вікентія, з Вінниці, вибув з училища у серпні 1844 р. [9]
Що ж було далі з Костянтином Пржецлавським?
У 1847 р. Вінницьку гімназію перевели у Білу Церкву Київської губернії. Цього ж року проти прізвища Пржецлавського з'явився запис: «Выбыл со свидетельством от 10 февраля 1847 г. За №57». [10]
У документах гімназії не знайшов я і свідоцтва про місце народження Костянтина Пржецлавського.
Не одразу вдалося відшукати документи про його батька. У справі «Документы учеников гимназии» я натрапив на копію документа про відставку Леонарда Пржецлавського. У документі йшлося про те, що він – з дворян Гродненської губернії Слонімського повіту, з села Хорощу. В 1806 році почав військову службу. Брав участь у військових походах. Був одружений з дочкою дворянського депутата Махновського межевого суду Клотильдою Радзієвською. Капітан, на 32 році життя у 1821 р., за станом здоров'я, звільнений зі служби. Документ про відставку капітана підписав у Тульчині граф Вітгенштейн, головнокомандуючий другою армією. [11]
А про братів Пржецлавських, які вчилися у тій же гімназії, що й Костянтин, з документів гімназії відомо, що:
«1.Прот, 12 років, прийнятий 1837 року.[12]. 2.Цезарій, 11 років, прийнятий 1844 року.[13]. З.Целесин,11 років, прийнятий 1844 року.[14]. 4.Іван,10 років, прийнятий 1844 року». [15]
На жаль, інших документів, які давали б можливість прослідкувати подальшу долю братів, мені розшукати не вдалося. Відомо, що вони всі із Махнівського повіту (нині колишня Махнівка – село Комсомольське Козятинського району Вінницької області).
Наприкінці я спробував знайти якихось родичів Пржецлавських на Вінниччині.
Виходячи з того, що навіть у гімназії братів записували по-різному (Пржецлавський, Пржеславський, Преславський), я попросив працівників Вінницького обласного адресного бюро розшукати серед жителів області Пржецлавських, Преславських, Прецлавських, Пшеславських, Пшецлавських. Вони знайшли тільки одного Юрія Пшеславського, жителя Вінниці, але він нічого про Пржецлавського не чув.
Про всі ці знайдені документи я повідомив. С.Зільберштейна. Він попросив у мене їх фотокопії і мріяв процитувати їх у своїй майбутній книзі «Паризькі знахідки», куди мали увійти всі його матеріали, надруковані у сорока журналах «Огонёк».
Але, на жаль, невдовзі Ілля Самійлович помер.
Тому я вирішив опублікувати знайдені відомості про Костянтина у місцевій пресі.
А ось яке повідомлення про художника я знайшов в Інтернеті у розділі «Русская живопись»: «Прежлавский Константин Леонардович (1827-1876). Родиной Константина Леонардовича (по другим сведениям – Леонидовича) был малороссийский город Винница. ...с 1862 года какие-либо сведения о жизни и творчестве живописца отсутствуют... В истории же отечественного изобразительного искусства К.Л.Пржецлавский стоит в ряду таких художников 1850-х годов, которые, продолжив линию П.А.Федотова, стали предшественниками тех замечательных мастеров отечественной живописи, для которых изображение правды жизни стало основным содержанием их творчества». [17]
Таким чином, попереду ще багато пошуків про долю художника і його картин.
Література
1. Зильберштейн, И.С. Встреча с Тарасом Шевченко / И.С. Зильберштейн // Огонёк. – 1984. – №12. – С.20-21.
2. Державний архів Вінницької області. – Ф.Д – 14. – Оп.2. – Спр. 430. – Арк. 28(36).
3. Там само. – Спр. 359.
4. Там само. – Спр. 491. – Арк. 36-37.
5. Там само. – Спр. 303. – Арк. 81.
6. Там само. – Арк. 327.
7. Там само. – Спр. 430. – Арк.11(36), 112.
8. Там само. – Арк. 102 (36), 103.
9. Там само. – Арк. 80(36), 81.
10. Там само. – Спр. 431.– Арк. 28.
11. Там само. – Спр. 359 (без нумерації).
12. Там само. – Спр. 430. – Арк. 130(36), 131.
13. Там само. – Спр. 431. – Арк. 68(36).
14. Там само. – Арк. 69.
15. Там само. – Арк. 69.
16. Бранько, Я. Художник з Вінниці / Я. Бранько // Хімік. – 2001. – 31 трав.
17. Бранько, Я. Малював Шевченка / Я.Б // Вінниччина. – 1992. – 11 берез.
18. http:www.artsait.ru/art/prieclavski/main.htm.
