Завальнюк К.В., Стецюк Т.В.
Село Голубече, що на Крижопільщині, може по праву пишатися своїми славними земляками. Один із них – Микола Іванович Яворовський – визначний історик-краєзнавець минулого, педагог, священик, журналіст, один із засновників музейної справи на Поділлі. Народився Микола Іванович 1842 року в сім’ї місцевого священика Івана Віссаріоновича Яворовського (1814-1867), предки якого походили з села Пеньківка нинішнього Шаргородського району. Близько 30 років свого життя Іван Віссаріонович прослужив настоятелем парафії в Голубечому, заслуживши добру пам’ять і вдячність мирян. Так, завдяки його зусиллям у селі було відремонтовано стару церкву, яка існувала з 1748 року, а невдовзі невтомний панотець приступає до спорудження нового добротного храму. При підтримці парафіян вдалося зібрати на його будівництво 1200 крб., що на ті часи являло собою чималу суму. Але, на жаль, отцю Івану не довелося дочекатися завершення будівництва цього храму: 27 лютого 1867 року він помирає [5, № 9, с.340-341].
Духовну естафету батька продовжив син Микола, обравши нелегкий, тернистий шлях цілителя людських душ та сердець. Церковну освіту хлопець здобував спочатку в Подільській духовній семінарії, а потім – у Київській духовній академії, яку закінчив у 1867 році [7, № 2-3, с.44]. Після цього впродовж 1867-1886 років працює викладачем в Подільській духовній семінарії, а потім – наглядачем Кам’янецького духовного училища (1886-1917 роки) [1, с.409]. На цих посадах Яворовський зарекомендував себе широко освіченою, лагідною та доброзичливою людиною, з якою було приємно поспілкуватися як викладачам, так і семінаристам. Та найяскравіше розкрилась творча, непересічна натура Миколи Івановича на культурно-громадській ниві. Поряд із Є.Сіцинським, І.Шиповичем, П.Вікулом, М.Яворським, П.Гліщинським він був одним із засновників Комітету для церковно-статистичного та історичного опису Подільської єпархії, реорганізованого в 1903 році у Подільське церковне історико-археологічне товариство. Головою цього товариства, яке координувало усі краєзнавчі дослідження Поділля, було обрано Є.Й.Сіцинського, а товаришем голови та скарбником - М.І.Яворовського. Результати праці краєзнавців знаходили своє втілення у численних експонатах Кам’янець-Подільського Давньосховища (історичного музею), публікаціях документальних матеріалів у «Трудах» товариства (всього вийшло 12 їх випусків), а також в історичних дослідженнях. Чимало таких досліджень друкувалося на сторінках одного з перших подільських часописів – «Подольских епархиальных ведомостей». До речі, одним із редакторів цього часопису впродовж 8 років (1883-1891) був М.І. Яворовський [4]. З числа найзначніших його історико-краєзнавчих праць, що побачили світ на сторінках часопису, потрібно відзначити: «Памятники униатской церковно-литературной деятельности в конце прошлого и начале настоящего столетия» (1869), «Медоварение на Руси и остатки его при церквах Подольской епархии» (1878), «Дом зажиточного Подольского священника и комнатные украшения во вкусе прошлого века» (1880) та ін. [10].
Глибокий знавець історії рідного краю, Яворовський іноді простежує такі деталі побуту та звичаїв наших предків, які й досі можуть викликати велике зацікавлення в сучасних дослідників. Зокрема, в праці «Медоварение на Руси…» автор простежує витоки та поширення цього справді народного промислу, його зв’язок із топонімікою (села Бортники, Бджільна тощо) та релігійною обрядовістю. Для сучасників, поза сумнівом, буде цікаво познайомитись з одним із численних рецептів приготування такого широковживаного обрядового напою, як питний мед. Ось що, зокрема, писав у цьому зв’язку М.Яворовський: «Потрібно взяти одну міру меду і вісім таких же мір свіжої криничної води, розвести ситу в котлі і, поклавши на помірний вогонь, варити до тих пір, доки не почне з’являтися піна, яку потрібно постійно очищувати. Якщо мед готується не для запасу, а для вжитку, то немає потреби багато варити його; навпаки, мед, що призначений для зберігання, потрібно варити до тих пір, доки він не зробиться клейким. Коли зварений мед охолоне до теплоти парного молока, переливають його в чисту бочку і додають до нього дріжджі. Бочку потрібно наливати майже повну і закупорювати її, залишивши в ній лише невелику віддушину. Коли мед зовсім перебродить, то бочку потрібно закупорити повністю, а коли вона почне випускати із себе винний запах, то для зупинення бродіння бочку потрібно перенести в погріб. Для надання меду приємного смаку, опускають в нього, коли він почне бродити, гвоздику та інші прянощі, загорнуті в мішечок» [11, №15, с.563].
Окрім зазначених праць, М.І.Яворовський був також автором історико - статистичних описів багатьох подільських міст, містечок та сіл (Бару, Жванця, Панівців, Цвіклівців, Почапинців, Устя та ін.). Значний внесок Миколи Івановича Яворовського і в археографію. Так, на сторінках «Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета» (був редактором перших 5-ти томів «Трудов») він надрукував цілий ряд історичних документів (грамота Ягайла на володіння селом Лядовою, універсал Богдана Хмельницького, історико-парафіяльні документи села Голубечого та ін.) [3]. Підсумком творчого життя Миколи Івановича стала узагальнююча праця з історії громадського і церковного життя на Поділлі, видана в Кам’янці-Подільському в 1912 році («История гражданской и церковной жизни Подолии»)[12]. Незважаючи на те, що з часу її появи проминуло майже 98 років, вона і досі є цінним джерелом з історії та етнографії нашого краю.
Вагомий внесок зробив М.І.Яворовський і у становлення та розвиток музейної справи на Поділлі. Зокрема, саме з його ініціативи у Кам’янці-Подільському при Подільському єпархіальному історико-статистичному комітеті було відкрито Давньосховище (саме так тоді називався історичний музей), що складалося з трьох відділів: бібліотеки, архіву і, власне, музею. Про необхідність відкриття цієї установи М.І.Яворовський говорив на зборах членів Комітету 29 жовтня 1889 року.
«Заведывающий делами Комитета Николай Иванович Яворовский, - писав пізніше протоєрей Сіцинський, - предложил устроить Епархиальное церковное Древнехранилище, где бы можно было собрать и сохранить предметы церковной древности и архивные материалы» [2, с.82].
Пропозиція М.І.Яворовського дістала схвальний відгук колег, які вирішили просити єпископа Подільського і Брацлавського Доната про влаштування Давньосховища при Кам’янецькому кафедральному соборі. Останнє в урочистій обстановці було відкрите 30 січня 1890 р., започаткувавши славні традиції музейництва у Подільському краї.
Із самого початку свого існування фонди Давньосховища поповнювались здебільшого за рахунок добровільних пожертвувань і дарунків членів Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, учителів, священиків, зрештою, усіх небайдужих до історії рідного краю людей. Природно, що серед числа цих людей і одним із найбільших жертводавців був Микола Іванович Яворовський. Ось далеко неповний перелік подарованих ним Давньосховищу безцінних скарбів духовної культури Поділля : рукописна Мінея святкова; рукописний нотний ірмологій; грамота єпископа Леона Шептицького про заснування церковного братства при храмі і парафії зі статутами або артикулами братськими; «Семя слова Божия на ниве сердец человеческих сеянного» (Почаїв, 1771 р.); «Lwowianin czyli zbior potrzebnych i uzytecznych wiadomosci, wydawany przez Ludwika Zelinskiego» (Львів, 1836, т. ІІІ і ІV); портрет олійними фарбами на полотні колишнього кафедрального кам’янецького протоєрея (з 1795 до 1841 р.) Іоанна Добровольського, знайдений у його онуки Н.Ю.Мартсон в с.Зеленче Кам’янецького повіту; 43 літографовані портрети різних духовних осіб, в т.ч. і подільських архіпастирів (СПб., видавництво Красовського, 1860); дві карти Подільської губернії ручної роботи 1846 і 1862 рр.; поперечне кружало яворового дерева, в якому серцевина темного кольору нагадує правильний чотирикінцевий хрест; літургія Іоанна Златоуста (Почаїв,1765); рукописний грецький номоканон ХVІІІ ст., що належав грецькій церкві м.Могилева на Дністрі; «Киевский синопис или краткое собрание от различных летописцев» (К.,1823); «Витебская Старина» Сапунова (т. 1,4 і 5, ч.1); «Литургиарион-Служебник» (Львів, 1702); ікона Богоматері на дзеркальному склі з церкви с. Голубече Ольгопільського повіту; ікона Божої Матері з рельєфними ризами з церкви с.Біляни-Шаргородські Могилівського повіту; протоєрейська грамота колишнього кафедрального протоєрея Михайла Новицького, прикрашена акварельними віньєтками; два дерев’яні хрести з церкви с. Ляшівці Могилівського повіту; мідна іконка Святителя Миколая та плащаниця на білому атласі, звідти ж; зображення (олійними фарбами) св.Амвросія Медіоланського, що колись прикрашало богословський зал старої Подільської семінарії; книга «Starozytne poezye polskie» [9, №11, с.187-188]; візитка церкви с. Манилівка Проскурівського повіту; зв’язка листів різних осіб до колишнього кафедрального протоєрея С.Гогоцького [8, №23, с.389]; шість стародавніх ікон олійними фарбами з с.Біляни Могилівського повіту; вісім польських та російських монет ХVІІ-ХVІІІ ст. [8, №47, с.639]; стріла з древком та залізним наконечником [6, с.9]; дерев’яний семикінцевий хрест (26 і 9,5 см) з церкви с.Ляшковиця Кам’янецького повіту [6, с.26] тощо.
Про жертовність та щедрість натури М.І.Яворовського, його піклування про долю музейних цінностей свідчать й інші факти. Так, на засіданні Подільського єпархіального історико-статистичного комітету 12 травня 1891 р. Микола Іванович з суми грошей, які йому належали за редагування 4-го випуску «Трудов Комитета», пожертвував 50 крб. на влаштування двох вікон в приміщенні Давньосховища, аби закрити його від середньої частини храму і припинити доступ пилу, що піднімався під час підмітання підлоги в церкві і густо покривав меблі та предмети старовини. Збори подякували М.І.Яворовському за здійснену пожертву, а завідуючому Давньосховищем доручили замовити такі ж вікна, як і з правого боку в прибудованому храмі св. Володимира [8, №39, с.548].
Після 1917 року Микола Іванович не працював, проживаючи на невелику пенсію на околиці Кам’янця-Подільського. До того ж давалися взнаки часті хвороби. За кілька днів до смерті він захворів на запалення легенів і 8 грудня 1919 року заснув навіки тихим сном праведника [3]. На жаль, добре ім’я та благородні справи отця Миколи Яворовського і нині невідомі широкому загалу. Потребує подальшої систематизації і вивчення багатюща творча спадщина вченого, а також видання і популяризація його творів. Однак, віриться, що спільними зусиллями усіх небайдужих людей творчий спадок М.І.Яворовського, як і його славних однодумців та колег М.Я.Орловського, Є.Й. Сіцинського і багатьох інших подвижників подільського краєзнавства, зможе увійти у надбання сучасних дослідників історії Подільського краю.
Література
1. Баженов, Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст. / Л.В. Баженов. –Кам’янець-Подільський, 1993. – 480 с.
2. Е.С. По поводу учреждаемого в Каменце-Подольском Епархиального церковного Древнехранилища // Подольские епархиальные ведомости (далі –ПЕВ). – 1890. – № 3, ч. неоф. – С. 79-86.
3. Є.С. М.І.Яворовський (Некрольог) // Наш шлях. – 1919. – 19 груд.
4. Завальнюк, К. Краєзнавець із Голубечого / К. Завальнюк // Сільські новини (Крижопіль). – 1997. – 27 серп.
5. Историко-статистическое описание церкви и прихода села Голубечаго Ольгопольского уезда // ПЕВ. – 1872. – № 8, ч. неоф. – С.286-303; № 9 ; ч. неоф. – С. 318-346.
6. Музей Подольского Церковного Историко-Археологического Общества. Ч.2. Опись предметов старины / сост. прот. Е.Сецинский. – Каменец-Подольский, 1909. – 104 с.
7. Олесницкий, И. Исторические сведения о Каменецком и Барском духовных училищах // ПЕВ. – 1891. – № 7, ч. неоф. – С. 131-150; № 21, ч. неоф.– С. 419-434; № 22, ч. неоф. – С.437-453; 1892. – № 2/3, ч. неоф. – С. 42-55.
8. Сецинский, Е. Заседания Подольского Епархиального Историко- Статистического Комитета и поступления в Епархиальное Древнехранилище / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1890. – №11, ч. неоф. – С. 238-245; №18, ч. неоф. – С. 366-370; № 33, ч. неоф. –С.758-764; № 47, ч. неоф. – С. 1072 – 1084; 1891. – № 4, ч. неоф. – С.69-70; № 23, ч. оф. – С.385-390; №39., ч. оф. – С.547-553; № 47, ч. оф. – С. 638-642.
9. Сецинский, Е. Отчет Подольского Епархиального Историко-Статистического Комитета и учрежденного им церковного Древнехранилища за 1890 год / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1891. – №11, ч. оф. – С. 181-206.
10. Яворовский, Н. Очерки из быта сельских священников Подольской епархии / Н. Яворский // ПЕВ. – 1867. – № 24, ч. неоф. – С.829-837; 1868. – №1, ч. неоф. – С. 16-27; Його ж. Попытка римского епископа подчинить своей власти юго-западную русскую церковь в ХІІІ столетии, во время княжения Даниила Романовича Галицкого // ПЕВ. – 1869. – №3, ч. неоф. – С.91-100; № 4, ч. неоф. – С.141-145; Його ж. Памятники униатской церковно-литературной деятельности в конце прошлого и начале настоящего столетия // ПЕВ. – 1869. – № 5, ч. неоф. – С. 184-193; № 7, ч. неоф. – С.269-286; № 8, ч. неоф. – С.334-347; 1877. – № 13, ч. неоф. – С.359-367; № 14, ч. неоф. – С. 411-420; № 15, ч. неоф. – С. 450- 462; Його ж. О созывании к богослужению в древности: о церковных билах, клепалах и колоколах // ПЕВ. – 1871. – № 14, ч. неоф. – С.605- 614; № 15, ч. неоф. – С.645-654; Його ж. Историко-статистическое описание г. Бара и заштатного Барского Свято-Покровского монастиря // ПЕВ. – 1875. – № 12, ч. неоф.– С.356-369; № 16, ч. неоф. – С.473-484; № 17, ч. неоф. – С.502-512; № 18, ч. неоф. – С. 533-548; Його ж. О вредном влиянии, какое производят на поселян евреи, торгующие в сельских шинках// ПЕВ. – 1875. – № 10, ч. неоф. – С.309-316; Його ж. Дом зажиточного Подольского священника и комнатные украшения во вкусе прошлого века // ПЕВ. – 1880. – № 3, ч. неоф. – С.34-36; Його ж. Подольская старина: Посмертная легенда о Петре Христиановиче Витгенштейне // ПЕВ. – 1881. – № 20, ч. неоф. – С. 244-246; № 21, ч. неоф. – С. 257-259; Його ж. Старинная Рождественская колядка // ПЕВ. – 1882. – № 52, ч. неоф. – С. 644-645; Його ж. Благочинническая инструкция 1795 г. новоприсоединенным из унии в православие священникам // ПЕВ. – 1885. – № 48, ч. неоф. – С. 963-970; № 49, ч. неоф. – С. 993-1001; Його ж. Существующие ныне здания Каменецкого духовного училища в их прошедшей судьбе // ПЕВ. – 1888. – №38, ч. неоф. – С.871-899; Його ж. О митрополите Литовском Иосифе Семашко и возсоединении униатов в 1839 году // ПЕВ. – 1894. – № 18/19, ч. неоф. – С.311-317; № 20, ч. неоф. – С. 339-347; № 21, ч. неоф. – С. 367-372; Його ж. Подолия 100 лет тому назад и в настоящее время // ПЕВ. – 1897. – № 1, ч. неоф. – С.10-16.
11. Яворовский, Н. Медоварение на Руси и остатки его при церквах Подольской епархии / Н. Яворский // ПЕВ. – 1878. – № 6, ч. неоф. – С.247-251; № 7, ч. неоф. – С. 277-285; № 8, ч. неоф. – С. 311-317; № 9, ч. неоф. – С. 324- 331; № 10, ч. неоф. – С.359-366; №11, ч. неоф. – С. 405-412; №12, ч. неоф. – С.555-565; № 18, ч. неоф. – С. 643-650; № 19, ч. неоф. – С.673-685.
12. Яворовский, Н. История гражданской и церковной жизни Подолии / Н. Яворский . – Каменец-Подольский, 1912. – 88 с.
