Оксана Гурська
Серед гарної і дуже мальовничої південно-східної околиці міста Бережани — між лісами і горбами, над мрійливим райським потоком – розляглося село Рай. З Раю до Бережан вела дорога прекрасною липовою алеєю, де росли грубезні трьохсотрічні дерева-велетні – пахучі липи. У липні місяці медовий запах алеї розносився далеко за її межі. Та не завжди можна було усім мешканцям села вільно проходжуватися та милуватися нею. Був час, коли ця алея призначалася лише для власників Раївських дібров, і тільки вони та їх придворна служба, могли нею проїздити. Тому на початку алеї зі сторони міста, стояла велика залізна брама,по обох боках якої були збудовані однакові стилеві замки, в яких перебували двірники, котрі мали ключі від великої брами, яку відкривали лише для проїзду двірських екіпажів. Всі інші мешканці села проходили чи переїздили бічними польовими доріжками. Але зі скасуванням панщини, припинили це панське право, і відтоді всі люди вільно змогли користуватися тією алеєю [1, 665].
Існує польська легенда про походження села (в т. ч. й про його назву). Власник Бережанських земель Адам Синявський в середині XVII ст., з метою використання, оглянув вищезазначену місцевість, яка вразила його своєю красою, величчю природних ареалів. Це захоплююче враження підтримала і наречена Адама – Єва. А при співставленні їх імен (Адам і Єва) й навколишньої природної естетики краю, в думках Єви з’явилася думка, щоб цю безумовно райську місцевість назвати – “Рай”. Назва була настільки вдалою, що прижилася навіки. І тепер від центральної частини Бережан менш ніж за годину можна пішки потрапити до своєрідного “Саду Едема”, який, на жаль, так мало подібний до свого попередника XVII-XIX ст. Та це вже результат негативного людського впливу.
У західній частині села – розлогий парк з графською палатою і господарськими будівлями, а за ними ліс, ліс і тільки ліс.
З другої половини XVII ст. Адам Синявський будує у такій красивій місцевості свій заміський мисливський маєток (замок), який було оточено оборонним муром з вежами на кутах. Шляхта часто з’їжджалася сюди на полювання. Тоді й з’явилися перші поселення селян. Останній наслідник з роду Синявських Адам Микола у травні 1707 р. приймав у Раївському палаці російського царя Петра І. У той час магнат Синявський виступав у війні проти шведів і польського короля Станіслава Лещинського на боці польського правителя (Августа II) та його союзника – російського царя. Петро І навідався сюди проїздом до Жовкви для вироблення стратегічних планів боротьби проти шведів. За переказами, на маєток несподівано напали, щоб розправитися з російським царем. Гості змушені були тікати підземним ходом до Бережанського замку. Нині ніхто не може сказати, де був цей підземний тунель [2, 4].
Під час Північної війни у 1709 році, в результаті міжшляхетних зіткнень загони Адама Смігельського із союзниками шведами руйнують Раївський комплекс [3, 14]. Але вже з другої половини XVIII ст. палац відбудовується, розбивається парк. Ініціатива відбудови нового палацу належить власниці навколишніх земель княгині Ельжбеті Любомирській – особі, яка вміло користувалася прихильністю до себе австрійського імператора. Палац втратив, за відсутністю потреби, своє оборонне значення. Це була споруда призначена виключно для відпочинку. Після смерті князя Станіслава Ельжбета Любомирська наказала відремонтувати Раївський мисливський палац і переселилася туди зі своїми доньками Олександрою і Констанцією на постійне проживання. У той же час Ельжбета Любомирськазаклала парк на одному із схилів чудової гористої місцевості, що оточувала з усіх сторін палац. У відбудований Раївський палац Ельжбета Любомирська перевозить ряд своїх цінностей із Бережанського замкового комплексу. Донька Ельжбети Любомирської стає дружиною Станіслава Костки Потоцького.
Поєднавши свої багатства, Любомирські і Потоцькі стали однією з найбагатших родин Польщі аж до 1934 року. Більшість свого часу вони проводили у Парижі, Варшаві, інших європейських столицях, а в свою резиденцію – Рай приїздили, як правило, влітку, бувало і зимою, аби полювати на дичину. Коли приїздила родина Потоцьких до Раю, тоді вхід до парку закривали, а після їхнього від’їзду вхід був вільний, але треба було відповідно поводитися, бо прислуга виганяла пустунів із парку.
З 1816 р. перший власник бережанських земель з роду Потоцьких – Олександр, наказав розбити новий парк, а також перебудувати існуючий палац, надаючи йому яскраво виражених пізньокласичних рис.
Раївський палац остаточно став головною резиденцією магнатів Потоцьких, своєрідним культурним центром регіону. Він був доповнений домовою капличкою, в якій переховувалася магнатська гетьманська хоругва. У капличці був і алебастровий вівтар (створений Леонардо Марконі у 1879 p.), де родина Потоцьких збиралася на ранішню і вечірню молитви. У більярдному залі палацу знаходилося 4 картини, які змальовували в’їзд Єжи Оссолінського до Риму. Місцевий краєзнавець 1930-х років Станіслав Вишневський стверджував у своєму путівнику, що в палаці за часів Потоцьких були картини Матейки і навіть Рембрандта. Бібліотека палацу містила 3030 творів у 4032 томах, з них – 544 брошури ХVІІІ ст., 53 рукописи; була тут і Острозька Біблія. Адже граф Станіслав Потоцький був відомий як великий збирач книг і рукописів. У палаці знаходився і багатий архів, котрий, окрім родинних документів, складався з актів по будівництву Бережан, починаючи з ХVІ століття. Вивершений палац був округлою галерейкою, яка знищена в роки Другої світової війни [1, 667; 2, 19].
З метою оглянути бібліотеку Потоцьких влітку 1894 р. палац у с. Рай відвідав Іван Франко. Графа Якуба Потоцького у цей час у палаці не було, він майже цілий рік жив за кордоном. Іван Франко оглянув усі зали, каталоги книг і вибирав лише ті , які його цікавили, а графський бібліотекар подавав їх йому [4, 40-42].
У часи відсутності графа Якуба Потоцького, який бував тут лише короткочасними наїздами, справами в Раю керував «полномоцник» (повноважений представник) графа. Челядь і прислуга містилися у сусідньому будиночку.
Помер Якуб Потоцький 21 вересня 1934 року і заповів поховати себе на території Раївського парку, а сам палац віддати для лікування хворих на заразні хвороби. Поховали Якуба Потоцького у гробниці, що знаходиться на схід від палацу.
До 1939 року в палаці містилася школа поліції, з приходом Червоної Армії і встановленням радянської влади палац відкрили для селян. Люди повиносили дорогі меблі, зірвали паркет. Згодом споруда була пристосована для потреб сирітського притулку. В 1944 р. будівля дуже постраждала, але була відреставрована. У цілому події Другої світової війни і післявоєнний час безпосередньо не вплинули на стан паркового комплексу та палацу зокрема. Перебудова у 1952 р. значно пошкодила стильові особливості будівлі.
За Станіслава Потоцького на території парку було побудовано стайні для коней, де граф плекав породистих рисаків. До Першої світової війни до Раївського палацу належали 23-фільварки і 32 тисячі моргів лісу. Були орендатори по селах. Потоцькі мали добрих своїх спеціалістів – лісових інженерів, агрономів, правників. Двірську службу до Першої світової війни несли «козаки»,одягнуті у козацькі баранкові шапки та високі чоботи з халявами. Волосся стригли як селяни, без чуприн. Їздили козаки завжди з двірськими панами, на полювання чи в гостину, – все вони були на послугах панів. Коли помер Станіслав Потоцький, козаки вели похоронний похід із села Рай аж до гробниці в Бережанах, із палаючими смолоскипами в руках. Чому цю придворну службу називали козаками і звідки вони взялися – невідомо. Це можна було б вияснити із записів архівів, які велися у той час у графському архіві, але доступу до нього не було. Деякі тодішні урядовці твердили, що козаки були привезені зі Східної України для служби й охорони, а, можливо, вони прибули до Раю після невдалої битви під Полтавою.
Під час Першої світової війни у Раївському парку аж кипіло від австрійських військ. Тут вони приймали присягу австрійському цісарю Францу - Йосипу І. Але скоро прийшла російська армія. Солдати розбили двері в пивницю, де було багато пива, горілки, вина, лікерів, повпивалися і нищили все, що попадало під руку.
Після руйнації Першої світової війни, вже на початку 1930-х рр. палац і парк було відновлено. До роботи у старому парку залучили місцевих людей, котрі навесні висадили сотні троянд та інших квітів. Якуб Потоцький – великий любитель коней-рисаків, наказав відремонтувати за палатою стайні і там розводив коней, яких продавав австрійській кавалерії, а також російській царській кавалерії.
Раївський парк займає площу 22 га. Розміщений на двох схилах, між якими протікає потічок, що бере початок із центральної його частини.
Також це місцевість, на якій і сьогодні проростають зразки екзотичної для наших земель рослинності. Дуже багатою була колекція деревно-чагарникової рослинності з різних країн світу. Цікава колекція хвойних: сосна звичайна, 300-літня Веймутова сосна, чорна, кедр сибірський, смереки бальзамічна і каліфорнійська, модрина європейська, тюльпанові дерева, шість видів тополь, п’ять видів кленів, бук пірамідальний та європейський ясен плакучої форми, дуб черешковий. Всього за часів Потоцьких (ХІХ ст.) висаджено близько 130 видів дерев та кущів. У парку були штучно створені два ставки, острів, який назвали «островом кохання», і водоспад, завезені античні скульптури [5, 70].
У 1970-х роках розчищаються ставки та озера, на місці, де знаходилось 40 джерел утворено ще одне штучне озеро. До збережених старих дерев висаджуються близько 50 видів нових деревних та чагарникових порід. Зустрічаються тут і дерева-старійшини: понад 700-літній дуб Богдана Хмельницького (за легендою український гетьман відпочивав поблизу нього під час походу на Львів 1648 р.), дуб «Богатир» який пережив уже свій 400-літній ювілей.
Впорядковується і навколишня територія, зокрема, визначаються місця для дитячих майданчиків. У палаці й надалі містився дитячий будинок, а з 1980 по 1991 рр. його займали вихованці дитсадка «Росинка». Влітку працював дитячий табір відпочинку. Тепер у палаці розташована благодійна організація «Брати милосердя», в якій лікуються і проживають діти з вадами здоров’я.
Раївський парк – це комплексна пам’ятка культури і природи. Це історичний сад, який відноситься до земель природно-заповідного фонду, регламентованого статтями Земельного Кодексу України.
Надання місцевості у 1970-х роках статусу пам’ятки садово-паркового мистецтва відкрило нові перспективні можливості для Раю.
Але проблеми залишаються великі. Владні структури українського сьогодення, напевно, мало зацікавлені у збереженні Раївського комплексу. Тому пропозиції бережанців не логічні, коли відсутнє державне розуміння проблеми.
Об’єкти подібної цінності повинні зберігатися, охоронятися, раціонально використовуватися. Це є вигідно як із фінансового, так і з морально-естетичного поглядів. Їх розумне пристосування до сьогодення сприятиме оздоровленню навколишнього середовища, а також оздоровленню людей. Об’єкт має перспективу у туристично-рекреаційному використанні.
Сьогодні маємо надію, що збережемо Раївський палац, заснований у далекому XVII столітті, відродимо парк і будемо милуватися неповторною красою: старими рідкісними деревами, джерелами, що б’ють з-під землі, наповнюючи дзвінкою водою озера.
Література
1. Баран, О. Село Рай / О. Баран // Бережанська земля : іст.-мемуар. зб.. – Нью-Йорк ; Париж ; Сідней ;Торонто, 1970. – Т.1.
2. Дієнгайм Хотинський, Ф. Бережанський замок і вілла «Рай» у Галичині (Червоній Русі) // Бережанська земля: іст.-мемуар. зб. – Торонто ; Нью-Йорк ; Лондон ; Сідней ; Бережани ; Козова, 1998. – Т.2.
3. Brzеzаny/Oprac. teksty A Zarnowski. – Krakow, 1993.
4. Лепкий, Б. Три портрети : (Франко, Стефаник, Оркан) / Б.Лепкий. – Л., 1936. – 162 с.– [Б-ка «Діла»; Ч.16].
5. Чайковський, М. Пам’ятки природи Тернопільщини. – Л.: Каменяр, 1977. – 79 с. : фото.
